Докторська школа імені родини Юхименків

Permanent URI for this community

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/35502

Browse

Now showing 1 - 20 of 64

4,5-дифункціоналізовані [1,2,3]-триазоли в синтезі нових [1,2,3]-триазолоанельованих піридинів, діазепнів та тіазепінів : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Сирота, Наталія; Вовк, Михайло
Дисертаційна робота присвячена створенню ефективних та препаративно зручних методів синтезу 4,5-біфункціоналізованих похідних 1,2,3-триазолу та дослідженню їх синтетичного потенціалу в процесах конструювання біопривабливих похідних [1,2,3]-триазолоанельованих середніх гетероциклів. Розроблено оптимальні умови одержання 4-(N-Boc-аміно)-1,2,3-триазол- 5-карбальдегідів, 4-аміно-1,2,3-триазол-5-карбонових кислот, 5-аміно-N-(2,2- диметоксиетил)-1Н-1,2,3-триазол-4-карбоксамідів та 4-(N-Boc-аміно)-1Н-1,2,3- триазолкарботіоамідів – перспективних будівельних блоків для побудови нових функціональнозаміщених типів конденсованих триазолів. Встановлено, що взаємодія 4-(N-Boc-аміно)-1,2,3-триазол-5- карбальдегідів з пентан-2,4-діоном (ацетилацетоном), малонітрилом, циклічними кетонами та β-дикетонами в умовах реакції Фрідлендера приводить до утворення функціоналізованих та карбоциклічних похідних [1,2,3]триазоло[4,5-b]піридинів, а циклоконденсація із пропандіовою (малоновою) кислотою або 2,2-диметил-1,3-діоксан-4,6-діоном (кислотою Мельдрума) дає 5-оксо-4,5-дигідро-1Н-[1,2,3]триазоло[4,5-b]піридин-6- карбонові кислоти. Показано, що 5-аміно-N-(2,2-диметоксиетил)-1Н-1,2,3-триазол-4- карбоксаміди в розчині мурашиної кислоти за кімнатної температури схильні до внутрішньомолекулярної циклізації у 5-гідроксизаміщені [1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепіни. Виявлено, що синтезовані 5-гідроксивмісні триазоло[4,5-е][1,4]діазепіни при дії S-нуклеофільних реагентів легко перетворюються у відповідні 5- сульфанілтриазолодіазепіни, які також можуть бути отримані однореакторним перетворенням N-функціональнозаміщених амінотриазолкарбоксамідів в метановій (мурашиній) кислоті за присутності S-нуклеофілів. Селективне відновлення функціональних гідроксильної та карбонільної груп 5-гідрокси[1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепінів було вдало використане для синтезу тетра- та гексагідротриазолодіазепінів. З'ясовано, що аміногрупи тетрагідро- та гексагідро[1,2,3]триазоло[4,5- е][1,4]діазепінів суттєво відрізняються за своїми хімічними властивостями. Так, 4,5,6,7-тетрагідро[1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепін-8(3Н)-они при дії ангідридів карбонових кислот ацилюються виключно по атому N4 з утворенням моноацильованих похідних, натомість гексагідротриазолодіазепін дає діацетильовану похідну. Запропоновано новий підхід до похідних 1,4,6,7- тетрагідро[1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепін-5,8-діону, який полягає в трансформуванні 4-аміно-1,2,3-триазол-5-карбонових кислот під дією гідрохлориду етилгліцинату в присутності надлишку карбонілдіімідазолу (СDI) у відповідні аміди та внутрішньомолекулярній циклоконденсації останніх у цільові продукти при знятті захисної N-Boc-групи та обробленні NаОЕt. Послідовним літіюванням n-BuLi та тіокарбамоїлюванням алкілізотіоціанатами 4-(N-Boc-аміно)-1,2,3-триазолів розроблено зручний метод отримання відповідних 5-тіоамідів. Їх селективне S-алкілювання етилбромоацетатом та подальше дебокування стало ефективним варіантом синтезу похідних нової гетероциклічної системи [1,2,3]триазоло[4,5- e][1,4]тіазепіну. Наукова новизна одержаних результатів. Показано, що препаративно доступні 4,5-біфункціоналізовані похідні 1,2,3-триазолу є зручними синтетичними скафолдами для побудови перспективних для біомедичних досліджень триазолоанельованих гетероциклів. Знайдено, що циклоконденсація 4-(N-Boc-аміно)-1,2,3-триазол-5- карбальдегідів із метиленактивними сполуками є ефективним методом отримання функціоналізованих та карбоанельованих триазоло[4,5-b]піридинів. Розроблено оригінальний варіант синтезу 5-гідрокси- та 5- сульфаніл[1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепінів, що базується на внутрішньомолекулярній циклізації 5-аміно-N-(2,2-диметоксиетил)-1Н-1,2,3- триазол-4-карбоксамідів в розчині метанової (мурашиної) кислоти та при дії відповідно S-нуклеофілів. Визначено оптимальні умови селективного відновлення гідроксильної та карбонільної груп 5-гідрокситриазолодіазепінів отримання до відповідних тетрагідро- та гексагідро[1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепінів, синтетичний потенціал яких було вивчено у реакціях ацилювання. Показано, що 4-(N-Boc-аміно)1,2,3-триазол-5-карбонові кислоти є принципово новими реагентами в двостадійному синтезі раніше невідомих триазоло[4,5-е][1,4]діазепін-5,8-діонів. Запропоновано препаративно зручний та ефективний шлях до похідних нової гетероциклічної системи [1,2,3]триазоло[4,5-e][1,4]тіазепіну, який передбачає 5-тіокарбамоїлювання 4-(N-Boc-аміно)-1,2,3-триазолів та подальше S-алкілування і внутрішньомолекулярну циклізацію отриманих 5-тіоімідатів. Практичне значення одержаних результатів полягає у створенні нових та препаративно доступних методів синтезу [1,2,3]-триазолоанельованих піридинів, діазепінів та тіазепінів, дослідженні їх хімічного та біологічного потенціалу. Методами біоскринінгу серед синтезованих сполук виявлено речовини із помірною антибактеріальною та протигрибковою активностями.
Malign Legal Operations (MALOPs) in International Law in the Context of Russia’s Invasion of Ukraine: Dissertation to obtain the scientific degree of Doctor of Philosophy
(2023-12-27) Fisher, Brad; Petrov, Roman
Dissertation to obtain the scientific degree of Doctor of Philosophy in the Field "29 Iinternational relations", specialty 293 "International Law". – National University of Kyiv – Mohyla Academy, Kyiv, 2023. This research offers the theory of Malign Legal Operations (MALOPs) as a complex and multifaceted challenge in contemporary international conflicts that both manipulates and threatens Public International Law (PIL). The need for a comprehensive framework to understand the intricate and increasingly influential nature of these operations has become paramount. The international rule of law hinges on unanimity among states, revealing the absence of a universally agreed-upon interpretation of international legal instruments and fundamental principles. These norms are designed to regulate state behavior, prevent conflict, and maintain global stability. However, state actors like Russia and China have demonstrated a sophisticated understanding of this system, exploiting its intricacies for strategic gains. As a result, we find ourselves at a crossroads where the principles of the international legal order are weaponized and manipulated in pursuit of political objectives. This nuanced phenomenon is exemplified in the complex interplay of state actors, legal instruments, and information warfare. Hence, understanding the nature, implications, and counter-strategies related to MALOPs has become crucial in maintaining international stability and upholding the customs and principles of the law itself. This situation underscores that the international legal system is a battleground where states vie for influence and shape perceptions of legitimacy to advance their political objectives. As such, the law, particularly PIL, should be considered both an instrument of conflict and an operating domain within which conflict occurs. Traditionally, the acquisition of power was synonymous with military force, but modern conflict introduces a new paradigm. It suggests that power shifts can be achieved through the artful manipulation of international legal norms, blurring the lines between the legal and political domains. This ability to acquire power without the overt use of force represents a form of asymmetry, even for those confronted by more powerful adversaries. This research delves into the complexity of this asymmetric phenomenon, one that creates power disparities by twisting international norms and laws to prevent measured responses from those who adhere to these norms. The terminology often employed to describe this multidimensional strategy is hybrid warfare. Yet, this term falls short of comprehensively capturing the essence of the challenge posed by MALOPs and has no normative significance within the accepted body of PIL. Similarly, the concept of lawfare exists as a bumper-sticker attempt to educate non-lawyer decision-makers, military leaders, and politicians about the use of law to achieve strategic military objectives. It originally applied primarily in the context of non-state radical organizations. However, the term has undergone various redefinitions, leading to debate and over-politicization. Ultimately, it has failed to provide a satisfactory characterization of the role of law, particularly PIL, in modern conflict. As such, the dissertation introduces the concept of MALOPs, aiming to serve as an all-encompassing framework to describe, identify, and counter the modern manipulation of legal domains. It distinguishes between clever applications of legal mechanisms within the boundaries of the law and manipulations that involve mischaracterizing or distorting the law's spirit and intent to feign legitimacy. This comprehensive framework is essential for recognizing and addressing the multidimensional nature of MALOPs. The dissertation provides numerous historical and contemporary examples of these operations, including in-depth legal analysis and emphasizing the critical need for this framework in contemporary international affairs. The principal example is Russia’s invasion of Ukraine that began in 2014 and continues today. However, Russia’s invasion of Georgia in 2008, China’s illegal accession of territory in the South China Sea, and the legal manipulations of transnational terrorist organizations and unrecognized entities are also major examples used throughout this research. The introduction provides an overview of the problem and summarizes this author’s research and contributions to the state of the art. Chapter 1 discusses the current crisis of international law and explores what role hybrid warfare has, if any, in contemporary legal discourse. It determines that the concept has no normative significance and should be discarded. Chapter 2 discusses the notion of lawfare as it relates to the current crisis and determines that the term has no commonly accepted meaning or significance beyond political applications. It, too, should be discarded. Chapter 3 formally introduces the theory of Malign Legal Operations and Chapter 4 provides the Counter-MALOPs toolkit. Finally, Chapter 5 addresses Russia’s 2022 total invasion of Ukraine and highlights several limitations and victories as it pertains to PIL and Russia’s aggression. This research is not a singularly comprehensive solution to the problem of malign legal manipulation, particularly between major state powers. However, it offers a new baseline for future researchers to explore this phenomenon and develop new and creative solutions. Perhaps the greatest challenge to the theory of MALOPs is that many states manipulate the law for political benefit. However, there exists a major difference between a state employing MALOPs as a matter of political expedience, or perhaps as a strategic blunder, and those recognized and unrecognized entities that employ MALOPs as a matter of state doctrine or strategy to achieve an objective. It is crucial to clarify that a mere violation of the law does not automatically constitute MALOPs. To be classified as such, the manipulation of legal domains must involve a particular level of sophistication, misrepresentation, or distortion of international norms. The dissertation outlines a range of tactics to counter and dissuade MALOPs, categorized within the Counter-MALOPs Toolkit. These strategies encompass the identification of MALOPs through literacy and intelligence, the disruption of these manipulations through integrated strategic litigation, the illumination of MALOPs, accountability mechanisms, and the defense of legal domains through legal resilience and deterrence, red teaming and war gaming, and the closure of legal gaps and loopholes. Furthermore, those engaged in the task of countering MALOPs are referred to as MALOPs Defenders. This term acknowledges the role of individuals, be they legal experts, policymakers, or international entities, in safeguarding international norms and confronting the manipulation of legal domains. It underscores the importance of education, awareness, and international cooperation in addressing this issue effectively. Ultimately, the existence of a comprehensive theory of Malign Legal Operations provides legal theorists and practitioners with a foundational framework to build a harmonious and principled body of international law. As President Zelenskyy aptly stated,"right now, it depends on our joint efforts whether humanity will have such an instrument as international law." The overarching objective is to preserve and protect international law itself, as it remains a crucial instrument for resolving conflicts and maintaining global stability. This research underscores the necessity of acknowledging the problem, creating a shared vernacular for discourse, and developing a foundational body of work to further the legal theory that safeguards international norms. In this era of evolving conflicts and manipulations of legal domains, preserving and safeguarding international law is of paramount importance, calling for collaborative efforts from governments, legal experts, and international entities alike.
The use of digital platforms in a crisis: the case of Telegram during the full-scale invasion of Ukraine 2022 : dissertation for the degree of Doctor of Philosophy
(2025) Gordiienko, Tetiana; Orlova, Dariya
The dissertation examines the use of the Telegram digital platform as a source of information during crisis situations, focusing on the case of Ukraine following the full-scale Russian invasion in 2022. It investigates the motivations and selection rationale behind user adoption, the role of platform affordances in shaping media consumption patterns, and the strategies employed by both users and media professionals. On February 24, 2022, Russia launched a full-scale invasion of Ukraine. These events led to large-scale destruction, a migration crisis, and the biggest global human-caused shock the world has experienced in recent decades. In addition to the above-mentioned series of changes, this disruptive event also triggered alterations in the distribution and consumption of news in digital space. According to the NGO Ukrainian Institute of Media and Communication, since the invasion of the Russian army in February 2022, the number of Ukrainians who primarily read news on Telegram channels has almost doubled (UIMC report contains data for 2023). However, digital platforms increasingly became linked to the spread of propaganda, misinformation, disinformation, and the manipulation of the information environment. And in the case of the Telegram platform, this is not the only peril that is associated with its functioning. A number of risks associated with using the Telegram platform include privacy and security concerns, as end-to-end encryption in the messenger is not used by default, which can mislead users; almost no moderation and the associated spread of misinformation, disinformation, propaganda, and other harmful content; illicit activities such as fraud, sale of illicit substances or hacking tools; anonymity abuse, as it is easy to hide one’s identity or commit identity fraud using Telegram; risks associated with data storage, as Telegram stores messages (outside secret chats) on its servers, which are subject to legal demands depending on jurisdiction; and risks related to abuse and harassment, as Telegram has been used to spread personal information or private content without consent, especially in unmoderated groups. Although these risks were not in the focus of research questions that were posed within the study, related reflections were present in the self-reporting of the study respondents, both from the side of users and from the side of media professionals who actively use the Telegram platform. There are three primary research questions posed within the study: (1) What features guided users in choosing Telegram as their main platform for news consumption during the crisis? (2) How did the platform’s affordances influence the formation of user news routines? and (3) How do Ukrainian media professionals adapt their professional practices on Telegram in response to user needs and platform constraints during crisis conditions? The study builds on qualitative methods and is situated within the frameworks of Uses and Gratifications, Media Affordances, and Crisis Communication. Drawing on a qualitative methodology involving semi-structured in-depth interviews with both Telegram users and media professionals, the research uncovers how the affordances of Telegram aligned with the urgent information needs of users during a major crisis. The study is based on two datasets, which total 50 in-depth interviews. The first dataset contains 40 interviews with users, while the second dataset contains 10 interviews with editors and media professionals. Including both users and media professionals as informants enhances the analytical depth of the study by allowing a comprehensive two-sided perspective on the use of Telegram for media consumption during crisis situations. Users provide insight into motivations, routines, their subjective responses, and perceptions of trust, control, and information relevance. Media professionals, in turn, offer understanding of platform-specific constraints and editorial strategies they employ in order to address perceived audience needs and expectations. This dual approach reveals the interaction between audience needs and media production choices. The study employed an iterative analysis approach, which allowed for a systematic yet flexible exploration of qualitative data collected through semi-structured interviews. The analysis process was initiated early in the research cycle and continued throughout data collection, emphasizing ongoing reflection and theoretical engagement. The analysis began with first-level descriptive coding to capture recurring patterns. These were followed by the development of second-level analytic codes, enabling the identification of deeper thematic structures. A comprehensive codebook for both datasets was constructed to ensure consistency and alignment with the research questions. The findings reveal a complex intertwining between user agency and platform’s design. Ukrainian users prioritized speed, local specificity, and a sense of control over information consumption, while also encompassing issues of misinformation, emotional overload, and digital security. Important factors for users were also the ability to receive timely notifications about air raid alerts and air threats. In this way, the platform performed a full information cycle, from the initial dissemination of threat warnings to monitoring and then post-event information. User behavior also revealed patterns of selective engagement and self-regulation. While some users engaged heavily, monitoring multiple channels hourly, others implemented limits to manage psychological stress, including muting channels or setting boundaries on news exposure. Telegram’s interface facilitated such strategies through its notification settings, the ability to subscribe discreetly, and an interface free from algorithmic recommendations. Participants highlighted the importance of emotional control and the need to avoid 'doomscrolling,' particularly during periods of high military activity. Features that motivated users to turn to Telegram as their primary platform for media consumption during the crisis period fell into two classes of affordances, according to the MAIN model (Sundar, 2008), namely Modality and Navigability. This finding underscores that though platform features enable certain users’ practices, their needs and experiences influence how those features are regarded and utilized. Telegram’s evolving role is also perceived to be driven both by its affordances and by the broader socio-political context. The research highlights that media professionals adjusted their distribution and operational strategies to meet growing user demand on Telegram, despite limitations in audience analytics and content moderation, and control over its spread and visibility. While media outlets initially perceived the platform as a tool for content distribution, the study found that large newsrooms began to assess the platform differently, giving teams working within it more editorial autonomy and freedom in organizing workflow. Respondents from among media professionals noted that certain types of content are created specifically for Telegram, and in some cases, content on Telegram is published faster, without delays or limitations of editorial practices connected to other media’s channels. Media professionals also emphasized the tension they experience between reach and reliability, noting that Telegram allowed faster reporting but raised concerns about source verification, misinformation, and content proliferation by non-journalistic actors. Informants among media professionals in the study noted that they are able to notice and monitor such manipulative information campaigns implemented within the Telegram platform, but at the same time they feel compelled to also respond to such information waves in some way, even by simply publishing fact-checking or refutation of false rumors or manipulative posts. Thus, the media find themselves involved in such information campaigns although it was not initially part of their strategic and operational plans and workflow. Ultimately, the dissertation contributes to the understanding of emerging digital platforms in crisis communication and audience studies. It underlines the importance of examining under-researched platforms like Telegram, especially in contexts where mainstream media infrastructures are under pressure and the platform in question itself carries a variety of security threats and risks. The study also takes into account the experiences of users in the extreme conditions of full-scale war, presenting a unique perspective for research and policymaking in crisis situations. The study's implications extend to fields of media studies, digital communication, and crisis communication, offering insights into user behavior, platform affordances, and the evolving digital media landscape in Central and Eastern Europe
Алгоритми і коди над силовськими 2-підгрупами симетричних груп S2n : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Ольшевська, Віта; Олійник, Богдана
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 11 "Математика та статистика" за спеціальністю 113 "Прикладна математика" — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. Дисертаційна робота присвячена побудові і аналізу алгоритмів над силовськими 2-підгрупами симетричних груп та дослідженню властивостей кодів на цих групах. Силовські p-підгрупи є класичними об’єктами в теорії груп, опис таких підгруп допомагає зрозуміти структуру самої групи. Зокрема, словські р-підгрупи симетричної групи досліджувалися професором Л. Калужніним та описані в його працях за допомогою вінцевих добутків циклічних груп. Він запропонував зображати елементи таких груп у вигляді спеціальних таблиць, а саме - впорядкованих наборів многочленів певного вигляду. Ю. Дмитрук у своїй праці описав алгебраїчні структури силовських 2-підгруп симетричних груп. Основою для створення означення та отриманих головних результатів послугували саме статті Л. Калужніна. Елементи силовських підгруп симетричних груп можна розглядати як портери автоморфізмів кореневих дерев, які наведені в роботі В. Некрашевича. Мінімальна система твірних та графи Келлі на силовських р-підгрупах симетричних груп S2n описані А. Слупік та В. Сущанським. Нехай маємо ціле та додатнє число п > 1. Силовську 2-підгрупу симетричної групи S2n позначимо S2n as Syl2(S2n). Група Syl2(S2n) ізоморфна кінцевому добутуку р-циклічних груп, що мають порядок 2, а саме: Sylr2 (S2n ) = Z 2 I . . . I Z2 n разів. Б. Павлик використав поліноміальне представлення елементів групи Syl2(S2n). Він описав дії над Syl2(S2n) на множині мінімальних систем твірних цієї групи. Нижній центральний ряд силовських підгруп симетричних груп Sn було досліджено А. Віером. Оскільки такі структури досить зручні та ефективні в обчисленнях, природним продовженням є дослідження алгоритмічних властивостей та створення алгоритмів для обрахунків у силовських 2-підгрупах симетричних груп, елементи яких представлені саме деревами. Враховуючи характеристику порядку групи, особливої уваги заслуговує випадок, коли р = 2. У дисертаційній роботі дослідження ґрунтується на властивостях бінарних кореневих p-рівневих дерев з мітками. У тому числі розглянуті алгоритми основних групових операцій для таких структур, алгоритми зв’язку між деревами та підстановками з силовських 2-підгруп симетричних груп. Окрім того, для кожного алгоритму доведено коректність та досліджено часову складність. Використовуючи зв’язок підстановок з бінарними кореневими деревами з мітками, в дисертаційній роботі побудовано алгоритм пошуку кількості рухомих точок підстановок та відстані Хеммінга між елементами групи Syl2(S2n). Логічним продовженням роботи стало дослідження кодів над підстановками із силовських 2-підгруп симетричних груп. Починаючи із 1970-х років коди, побудовані на підстановках, та їх властивості широко досліджуються у різних сферах. Так І. Блейк у своїй роботі коротко розглянув та узагальнив відомі того часу результати про перестановочні масиви. Метою статті Дж. Денеса було показати, як використовувати перестановочне кодування для голосових операцій та паралельних обчислень. П. Камероном було отримано низку результатів про групи перестановок і перестановочні коди та зроблено огляд про відомі результати. Описано декілька відкритих проблем. Під кодом на групі підстановок розуміють множину елементів із групи Sn, де довільна пара із множини має відстань не меншу від заданої. При цьому можуть використовувати як різні підгрупи симетричної групи, так і різні метрики, наприклад, Хеммінга, Улама, Левенштейна тощо. Перестановочні коди використовуються як коди корекції помилок в каналах комунікацій з малою пропускною здатністю. Одним з напрямків є дослідження кодів на алгебраїчних структурах. Р. Бейлі у своїй роботі наводить ефективні алгоритми декодування, коли перестановочні коди є підмножинами з Sn. У дисертації розглядаються властивості кодів, які визначені на підстановках із силовської 2-підгрупи Syl2(S2n). симетричної групи Syl2 з відстанню Хеммінга dH над ними. Для їх дослідження також використано зв’язок групи Syl2(S2n) із групою бінарних кореневих n-рівневих дерев з мітками. Досліджено метричні властивості кодів на підстановках. Також описано властивості відстані Хеммінга на підстановках із силовської 2-підгрупи Syl2(S2n) симетричної групи S2n та побудовано алгоритм пошуку відстані Хеммінга для підстановок групи, що має складність 0 (2 n). Окрім того, досліджено метричні властивості кодів на підстановках із Syl2(S2n) та знайдено розміри і кількість кодів для максимальної та мінімальної ненульової відстані Хеммінга. Таким чином, у дисертаційній роботі містяться наступні нові наукові результати: 1. Запропоновано алгоритми перетворення підстановки із силовської 2-підгрупи симетричної групи у кореневе бінарне n-рівневе дерево з мітками та обернений перехід від дерева з LT2,n до підстановки із Syl2(S2n). Доведено їхню коректність і обчислено часову складність. 2. Запропоновано алгоритм множення підстановок силовської 2-підгрупи симетричної групи, що використовує зображення груп бінарними деревами з мітками, та обчислено його часову складність. Описано алгоритм знаходження оберненого елемента. Доведено його коректність та обчислено часову складність. 3. Описано алгоритм пошуку кількості рухомих точок підстановок силовських 2-підгруп симетричних груп з часовою складністю 0 (2n). Пораховано, що в середньому алгоритм виконує т кроків для групи Syl2(S2n). 4. Запропоновано формулу, за якою можна визначити кількість підстановок із Syl2(S2n), що мають задану, зокрема максимальну, кількість рухомих точок. 5. Наведено алгоритм пошуку відстані Хеммінга для підстановок із силовських 2-підгруп симетричних груп з часовою складністю O(2n). Оцінено, що в середньому алгоритм виконує n кроків для групи Syl2(S2n). 6. Запропоновано рекурсивну формулу для обчислення кількості підстановочних кодів CH over Syl2(S2n) з максимальною відстанню Хеммінга та обчислено кількість таких кодів. Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертації мають теоретичний характер. Вони можуть використовуватися в теорії кодування, теорії груп підстановок. Дисертація може бути використана для читання спеціалізованих курсів з теорії алгоритмів та теорії кодування для студентів математичних спеціальностей.
Альвеолярний епітелій і рак легені (цитологічні дослідження) : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Пономаренко, Анна; Білько, Надія; Болгова, Лідія
Дисертація на здобуття наукового ступеня PhD в галузі біології за спеціальністю 091 "Біологія", галузь знань 09 "Біологія". − Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. Робота присвячена вивченню розповсюдження пухлинних клітин по паренхімі легені та дослідженню морфологічних змін альвеолярного епітелію ІІ типу у разі недрібноклітинного раку легені шляхом використання сучасних морфологічних методів дослідження. За даними Національного канцер-реєстру рак легені за частотою онкологічної захворюваності є одним з найпоширеніших серед чоловіків в Україні та в світі. В Україні, відповідно до уточнених даних Бюлетня Національного канцер-реєстру України №23, у 2020 році захворіла на рак легені 10351 людина, а померло 8339 осіб. Згідно реєстру Globocan у всьому світі в 2020 р. захворіло на рак легені 2,1 млн, а померло 1,7 млн осіб. Рак легені посідає перше місце за оцінкою смертності серед десяти найпоширеніших типів раку серед осіб обох статей. РЛ посідає перше місце за оцінкою смертності серед десяти найпоширеніших типів раку серед осіб чоловічої статі. Ці показники вказують про необхідність вивчення питань ранньої діагностики, профілактики і лікування новоутворень легені. Питання розвитку і розповсюдження раку легені по паренхімі до цього часу не висвітлено в достатній мірі в джерелах вітчизняної і зарубіжної літератури. Дослідники показують імовірне залучення різних клітинних популяцій в розвиток патології раку легені. Ряд вчених висловлюють припущення про наявність як у центральних так і у периферичних відділах легені так званих бронхіоло-альвеолярних ніш, в яких розміщуються стовбурові клітини, що відповідають за регенерацію легеневої тканини і можуть бути залучені в процес злоякісної трансформації. Результати цитологічних та імуноцитохімічних досліджень, проведених на препаратах шкребків з розрізу макроскопічно незміненої паренхіми легені на різній відстані від периферичного краю видаленої під час операції ракової пухлини, вказують на високу проліферативну активність альвеолярного епітелію ІІ типу під час розвитку злоякісної трансформації у легеневій паренхімі, що може свідчити про можливу участь цих клітин у розвитку злоякісної трансформації. Поряд з цим, експериментальні дослідження не містять інформації щодо розповсюдження пухлинних клітин по паренхімі легені. В джерелах літератури наведено результати робіт вчених, які вказують на можливість розповсюдження пухлинних клітин через повітряні шляхи. Натомість, інші автори, спираючись на результати власних гістологічних та гістохімічних досліджень, показують можливість розвитку раку легені з-під слизової оболонки бронха. Такі результати свідчать про невизначеність багатьох проблем вказаної патології. До цього часу немає єдиної думки щодо стовбурової клітини легені. Існують різні погляди на джерело розвитку і розповсюдженість пухлинних клітин по легені. Зовсім не вивчено зміни альвеолярних клітин в паренхімі легені, видаленої під час оперативного втручання пухлини. В той же час є дані, що альвеолярний епітелій ІІ типу може бути стовбуровою клітиною, а відтак складається не вивчена проблема змін альвеолярного епітелію ІІ типу, вивчення якої може пролити світло на характер росту і розповсюдженість клітин недрібноклітинного раку легені. Це має пряме відношення для визначення характеру малігнізації клітин альвеолярного епітелію ІІ типу і пояснити можливість поширення і розвитку самого процесу раку легені. Таким чином, питання гістогенезу раку легені залишається відкритим, а дослідження проблеми розповсюдження раку легені по паренхімі сприятиме уточненню можливої пролонгації патологічного процесу. В дисертаційному дослідженні отримані оригінальні дані, які не зустрічаються у Вітчизняній і зарубіжній літературі. Метою дисертаційної роботи є визначити розповсюдженість пухлинних клітин і клітин альвеолярного епітелію ІІ типу з ознаками проліферації і атипії на різній відстані від новоутворення в макроскопічно незміненій, видаленій з пухлиною паренхімі легені. Для досягнення мети сформульовані наступні завдання: 1. Визначити наявність пухлинних клітин недрібноклітинного раку в паренхімі легені поряд з периферичним краєм видаленої ракової пухлини. 2. Виявити зміни в альвеолярному епітелії ІІ типу поряд з краєм пухлинного вузла, видаленого в процесі оперативного втручання. 3. Установити наявність пухлинних клітин недрібноклітинного раку на відстані 2 см від перферичного краю видаленої новоутворення. 4. Визначити наявність і зміни клітин альвеолярного епітелію ІІ типу на відстані 2 см від периферичного краю видаленої пухлини. 5. Вивчити наявність пухлинних клітин недрібноклітинного раку на відстані 5 см від периферичного краю новоутворення. 6. Визначити і зміни клітин альвеолярного епітелію ІІ типу на відстані 2 см від периферичного краю видаленої пухлини. 7. Проаналізувати наявність пухлинних клітин недрібноклітинного раку легені та за допомогою імуноцитохімічних реакцій з використанням наступних моноклональних антитіл: фактора транскрипції щитоподібної залози-1 (TTF-1), маркеру проліферації Ki-67 (Кі-67), пухлинного протеїну р53 (p53), аспартичної протеази (Napsin-А), кератину ІІ цитоскелетного 7 (Cytokeratin-7) на цитологічних препаратах з розрізів легеневої паренхіми на різних відстанях від пухлини. 8. Провести аналіз отриманих даних з використанням програми MS Excel за t-критерієм Стьюдента. Статистичну обробку проводили з використанням пакету MS Excel для оцінки кількісних цитологічних показників шляхом розрахунку середнього значення показника (M) та його стандартної похибки (m) та використовуючи t-критерій Стьюдента з критичним рівнем значимості у всіх статистичних тестах (p<0,05). Було показано, що кількість пухлинних клітин в паренхімі легені поряд з периферичним краєм видаленої ракової пухлини у разі залозистого раку склала (59±9,8), у разі аденосквамозного раку аналогічний показник склав (65±7,1), у випадках плоскоклітинного кількість пухлинних клітин склала (74±8,4). Числове значення наявності клітин альвеолярного епітелію ІІ типу зі змінами в ділянці периферичного краю новоутворення незалежно від гістологічного типу склало (32±8,7). Кількість альвеолярного епітелію з ознаками проліферації і атипії в ділянці периферичного краю новоутворення у разі залозистого раку становила (34±10,4). Квантитативна оцінка пухлинних клітин у разі аденосквамозного раку в досліджуваній ділянці склала (31±8,3). Аналогічний показник кількості пухлинних клітин у разі плоскоклітинного раку становив (31±7,5). Значення кількості пухлинних клітин в перитуморальній ділянці незалежно від гістолочного типу склала (23±3,0). Кількість пухлинних клітин в паренхімі легені в перитуморальній зоні у разі залозистого раку склала (38 ±5,0), у випадках плоскоклітинного раку аналогічний показник склав (11±2,4). Числове значення клітин альвеолярного епітелію ІІ типу з ознаками проліферації та деякої атипії в перитуморальній зоні незалежно від гістологічного типу раку легені склало (60±2,2). Кількість клітин альвеолярного епітелію з ознаками проліферації і атипії у разі залозистого раку склала (50±3,4), а у разі плоскоклітинного раку становила (76±2,7). Кількість пухлинних клітин в найбільш віддаленій зоні незалежно від гістологічного типу пухлини склала (3±1,1). У разі залозистого раку кількість пухлинних клітин в досліджуваній ділянці становила (5±1,9), а у разі плоскоклітинного (1±0,7). Числове значення клітин альвеолярного епітелію ІІ типу з ознаками проліферації та деякої атипії в найбільш віддаленій ділянці незалежно від гістологічного типу раку легені склало (55±2,4). Аналогічний показник кількості альвеолярного епітелію зі змінами у разі залозистого раку становив (58,0±3,2), а у разі плоскоклітинного раку склав (54±3,2). Маркер Cytokeratin-7 в пухлинних клітинах показав позитивну експресію у разі залозистого раку у 1 хворого в ділянці периферичного краю новоутворення та в найбільш віддаленій зоні від пухлинного вузла. У разі аденосквамозного раку в ділянці периферичного краю видаленої пухлини цей маркер мав високий рівень експресії у 2 досліджуваних хворих. У випадках плоскоклітинного раку маркер експресувався у 1 з 2 пацієнтів у ділянці периферичного краю новоутворення. Використання на пухлинних клітинах різних гістологічних типів недрібноклітинного раку легені маркерів TTF-1, Napsin-A, p53, Ki-67 не показали достатнього рівня експресії на цитологічних препаратах у досліджуваних пацієнтів. Отримані дані свідчать про різний ступінь розповсюдженості пухлинних клітин на різну відстань від пухлинного вузла, особливо у випадках ЗР. Результати проведених цитологічних та імуноцитохімічних досліджень свідчать про високий проліферативний потенціал, наростання атипії і можливу малігнізацію альвеолярного епітелію ІІ типу як поруч з пухлиною, так і різній на відстані від неї. Новизна дослідження. Вперше за допомогою цитологічного та імуноцитохімічного методів визначено наявність та проведено квантитативну оцінку пухлинних клітин недрібноклітинного раку легені на різних відстанях від пухлинного вузла. Вперше проведені дослідження, які дозволили визначити розповсюдженість клітин раку легені різної гістологічної структури по макроскопічно незміненій паренхімі поруч і на різній відстані від видаленого під час операції пухлинного вузла. Вперше застосовано новий підхід у вивченні морфологічних змін клітин альвеолярного епітелію ІІ типу – показано проліферацію і атипію та проведено квантитативний аналіз клітин альвеолярного епітелію ІІ типу на різних ділянках макроскопічно незміненої паренхіми легені, видаленій з пухлиною під час операції, що може бути опосередкованим показником можливості їх малігнізації та може опосередковано свідчити про те, що альвеолярний епітелій ІІ типу може бути стовбуровою клітиною. Ухвали біоетичних комітетів: Дана робота схвалена до виконання витягом з протоколу №201/9 засідання Комісії з питань етики Національного інституту раку від 21.11.2021 року та ухвалою Комітету з етики наукових досліджень НаУКМА протокол №2 від від 07.07.2022 року за реєстраційним номером №00030125.
Антикризове управління консалтинговими підприємствами на засадах гібридного організаційного підходу : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2025) Бурбело, Наталія; Ковшова, Ірина
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 "Менеджмент" (Галузь знань – 07 "Управління та адміністрування"). – Національний університет "Києво-Могилянська Академія", Київ, 2025. У дисертаційній праці обґрунтовано теоретико-методичні основи й надано науково-практичні рекомендації щодо формування антикризового управління консалтинговими підприємствами на засадах гібридного організаційного підходу, що дозволило підвищити ефективність, адаптивність і стійкість процесів господарської діяльності до умов нестабільного середовища та кризових явищ. Встановлено, що існує значна кількість поглядів на економічну сутність кризи та її вплив на діяльність підприємства, а також різні визначення та тлумачення поняття "криза на підприємстві". Запропоновано визначати кризу на підприємстві як етап природного процесу розвитку і вдосконалення, що характеризується станом невідповідності організаційної системи діючого суб’єкта його заданим внутрішнім параметрам ефективності та неспроможності адекватно реагувати на некеровані впливи зовнішнього середовища. Систематизовано існуючі підходи до групування криз на підприємствах за вісьмома ознаками, аналіз яких дозволив запропонувати авторський підхід до групування видів криз на консалтингових підприємствах за рівнями впливу чинників бізнес-середовища, за яким виокремлено кризи, що сформовані дією внутрішніх і зовнішніх чинників. Виявлено взаємозв’язок категорій, пов’язаних з виникненням кризи та антикризовим управлінням підприємств. Проаналізовано основні науково-методичні підходи до визначення економічної сутності антикризового управління підприємствами та систематизовано їх у три групи за фазами перебігу кризи. Відповідно до мети дослідження уточнено дефініцію терміна «антикризове управління підприємством», під яким розуміємо постійний, заснований на системі методів і принципів процес розробки та реалізації господарських рішень, що приймаються в умовах жорсткого обмеження ресурсів, підвищених ризиків, фінансових і матеріальних витрат з метою відновлення життєздатності підприємства та запобігання його ліквідації. Це дозволило звузити визначення мети антикризового управління підприємствами та сформулювати, як запобігання виникненню кризових станів внаслідок превентивних заходів і ранньої діагностики, а у випадках виявлення ознак кризи – застосування заходів для подолання кризових станів і створення передумов консалтинговим підприємствам для тривкої максимально ефективної діяльності та розвитку. Предметом антикризового управління визначено профілактику, діагностику та подолання кризових явищ на всіх рівнях управління підприємством. У межах цього дослідження запропоновано виділити основні та додаткові набори інструментів антикризового управління підприємством за визначеними параметрами. Виокремлено шістнадцять наукових підходів до управління підприємствами та п’ять підходів антикризового управління консалтинговими підприємствами, виконано їх порівняльний аналіз і встановлено відповідність підходів до управління у стабільному і кризовому станах. Результати аналізу підтвердили доцільність формування організаційного підходу до управління підприємствами з акцентом на оптимальне поєднання офісної та віддаленої роботи відповідно до сучасної специфіки діяльності в умовах війни та після пандемії Covid-19. Досліджено еволюцію та основні тенденції розвитку індустрії консалтингу й виокремлено її ключові особливості. Основні сфери консалтингової діяльності та чинники їх формування визначено за Європейським довідником-покажчиком. Для детального аналізу обрано шість основних груп консалтингових послуг в Європі та Україні, результати дослідження яких дозволили визначити основні тренди розвитку індустрії консалтингу. Відсутність чіткої класифікаційної ознаки визначення консалтингової діяльності та вимог її ліцензування визначено як причину відмінності звітних даних стану консалтингових підприємств в Україні в різних джерелах. Досліджено суб’єктів, що надають консалтингові послуги в Україні, і виділено основні проблеми вітчизняних підприємств після початку війни у 2022 році. Проведене авторське дослідження дозволило сформувати висновки про значущість і характер впливу різних чинників внутрішнього й зовнішнього середовища на результативність діяльності консалтингових підприємств в Україні у 2024 році. Додаткове дослідження підтвердило наявність передумов упровадження гібридного організаційного підходу в діяльність консалтингових підприємств відповідно до отриманих даних про: структуру підприємств за чисельністю працівників; частку віддаленої роботи на підприємствах; зміни у структурі кількості віддалених робочих місць; оцінку впливу технічного, програмного, інформаційного і кадрового забезпечення; наявність основних засобів комунікацій; режиму роботи керівників консалтингових підприємств. Систематизовано основні категорії, пов’язані з антикризовим управлінням і запропоновано загальні характеристики для оцінки процесів антикризового управління консалтинговими підприємствами. Аналіз цілей і завдань основних етапів процесу антикризового управління став основою виділення двох ключових блоків – діагностики та реалізації заходів антикризового управління. Представлена деталізація переліку можливих симптомів прояву кризи на підприємствах за п’ятьма основними сферами та аналіз можливих помилок на етапі діагностики дозволили сформувати основні характеристики та визначення організаційного підходу гнучкого гібридного робочого простору, який відповідає вимогам сучасного бізнес-середовища та покликаний забезпечити адаптивність і гнучкість консалтингових підприємств у кризових умовах. Розробка базового гібридного організаційного FHWS підходу до управління консалтингових підприємств зумовила доцільність опрацювання трьох варіантів його гібридизації: "Традиційний офіс", "Віддалені робочі місця", "Збалансований робочий простір". Обґрунтування методики вибору варіантів гібридного організаційного FHWS підходу до управління підприємствами здійснено з використанням методу мультиатрибутивного моделювання Фішбейна. Запропонована методика дозволяє обирати зі сформованого переліку ключові атрибути й розраховувати зважені оцінки FHWS варіантів для обрання консалтинговими підприємствами оптимального виду. Апробацію методики вибору варіантів гібридного організаційного FHWS підходу проведено на дев’яти підприємствах, які систематизовано у три групи консалтингових підприємств відповідно до обраних варіантів для подальшого аналізу. Для оцінки загальної ефективності впровадження гібридного організаційного FHWS підходу в антикризове управління консалтинговими підприємствами розроблено методичний інструментарій, який дозволяє обчислити інтегральний показник ефективності підходу, виокремити основні елементи розрахунку та можливі додаткові компоненти для адаптації варіантів відповідно до специфіки діяльності консалтингових підприємств. Апробацію методичного інструментарію проведено у трьох досліджених групах підприємств, що дозволило зробити висновок про оптимальність обраних варіантів.
Білкові фактори формування оксидативного статусу за хронічної хвороби нирок : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Васильченко, Вікторія; Кучменко, Олена
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 091 – Біологія. – Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2023. Дисертація присвячена дослідженню оксидативного статусу, особливостей його змін за хронічної хвороби нирок. Перші стадії хронічної хвороби нирок зазвичай не мають специфічних симптомів, тому це ускладнює їхнє визначення та спостереження за ними. Традиційні маркери дисфункції нирок, такі як креатинін та сечовина у плазмі та сечі, можуть знаходитися у межах референтних значень фізіологічного діапазону не зважаючи на погіршення ниркових функцій. Сукупність патологічних змін за хронічної хвороби нирок можна умовно поділити на три категорії: дисліпідемію, протеїнурію, а також уремію. Важливо зазначити, що існує взаємозв’язок між усіма цими компонентами та їхнім впливом один на одного. Зміна маркерів оксидативного статусу за хронічної хвороби нирок є доповнюючою інформацією про складники про- та антиоксидантної систем, їхній взаємозв’язок між собою та вплив на них інших факторів. Поглиблення розуміння окисно-відновних процесів та механізмів розвитку хронічної хвороби нирок завдяки детектуванню оксидативного статусу може сприяти покращенню не лише ранній діагностиці, а й моніторингу пацієнтів з наявними нирковими патологіями. Метою роботи було вивчення білкових факторів формування оксидативного статусу за хронічної хвороби нирок. Для реалізаційї мети застосовувались такі методи: аналіз та систематизація літературних, наукових, методичних та інших джерел з досліджуваної теми; біохімічні методи досліджень; методи статистичної обробки результатів та математичного моделювання. Зразки венозної крові для дослідження білкових факторів оксидативного статусу були взяті у 417 пацієнтів (214 жінки та 203 чоловіка, вік – 18-55 років) із хронічною хворобою нирок I-V стадії (гломерулонефрит). Усі пацієнти без гострих супутніх патологій (n=250) були розподілені на три групи: 1 групу сформували пацієнти з хронічною хворобою нирок І-ІІ стадій (n=53); 2 групу склали пацієнти з хронічною хворобою нирок ІІІ-ІV стадій (n=25); 3 група – це пацієнти з хронічною хворобою нирок V стадії (n=150). Контрольну групу склали 29 здорових осіб того ж віку з аналогічним співвідношенням статей. Усі учасники дали письмову згоду брати участь у дослідженні. Протокол дослідження (№ 7 30.08.2016) був затверджений Комісією з біоетики Інституту нефрології НАМНУ, а також протоколи дослідження тотожні дисертаційному проєкту (№ 6 від 10.06.2021 та №3 від 19.03.2023 року) були затверджені комітетом з етики наукових досліджень Національного університету "Києво-Могилянська академія". Дослідженнями біологічного матеріалу, сироватки та сечі, пацієнтів з хронічною хворобою нирок та умовно здорових донорів, з метою визначення зміни оксидативного статусу, мною було встановлено, що інвазивні та неінвазивні показники якісних та кількісних змін доповнюють традиційні маркери ниркових захворювань з деталізацією їх перебігу. Також було показано, що порушення обміну ліпопротеїнів збігається або може передувати хронічній хворобі нирок. Пероксидне окиснення ліпідів за хронічної хвороби нирок, у свою чергу, може передувати цьому захворюванню та характеризуватися утворенням реактивних альдегідів, які реагують з тіобарбітуровою кислотою. Окиснення білків у складі ліпопротеїнів високої та низької густини є причиною розвитку багатьох патологічних станів, зокрема артеріальної гіпертензії, яка є частим ускладненням хронічної хвороби нирок та інших патологій, таких як цукровий діабет та хронічні запальні процеси. У дослідженні були отримані нові дані про підвищення активності ензимів, які формують оксидативний статус, мієлопероксидази та еластази, які індукують оксидативний стрес. Крім того, спостерігалося значне зростання кількісного вмісту уремічного токсину, індоксил сульфату, оксалової кислоти та вмісту цитруліну одночасно зі зниженням активності антиоксидатного ензиму, параоксонази-1, за хронічної хвороби нирок. Вперше розраховане співвідношення між про- та антиоксидатним ензимами та проведений ґрунтовний кореляційний аналіз між потенційними та традиційними маркерами хвонічної хвороби нирок. Отримані нові дані сприяють деталізації інформації щодо потенційних маркерів хронічної хвороби нирок (цитруліну, індоксил сульфату, параоксонази-1, мієлопреоксидази та еластази). Вперше проаналізовано та продемонстровано співзалежності між ними, що дає можливість виокремити неінвазивні маркери ранніх стадій хронічної хвороби нирок, цитрулін та індоксил сульфат. Отримані нами дані про оксидативний статус підтверджує зростання активності ензимів прооксидантної ланки, як наслідок, виникнення оксидативного стресу у цієї категорії пацієнтів. Зміни оксидативного статусу можуть передувати змінам концентрації креатиніну та сечовини у плазмі та сечі, оскільки їхнє визначення може бути ускладнено відмінним раціоном або збільшенням ваги тіла. Зокрема, вміст індоксил сульфату як маркера уремії та цитруліну як маркера протеїнурії за хронічної хвороби нирок мали більший діапазон значень та чітке їхнє однонаправлене зростання із постадійним прогресуванням хронічної хвороби нирок. Таким чином, аналіз маркерів оксидативного статусу дає змогу стверджувати перспективність застосування неінвазивних маркерів задля раннього діагностування та прогресування хронічної хвороби нирок.
Гетерогенність гемопоетичних клітин-попередників у культурі клітин in vitro та in vivo у нормі та при мієлодиспластичному синдромі : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Пахаренко, Маргарита; Білько, Надія
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 09 "Біологія" за спеціальністю 091 "Біологія". Національний університет "Києво-Могилянська Академія", Київ, 2023. Експериментальні дані останніх років свідчать про те, що злоякісні стовбурові клітини можуть існувати як самостійні популяції відносно клітин, які знаходяться у стані спокою, і зовсім не реагують на звичайні клітинно-токсичні агенти. Відомо, що більшість стовбурових клітин у дорослому організмі перебувають у стані G0, що дозволяє клітинам довготривало перебувати у гемопоетичних нішах та у разі потреби переходити до проліферації. Завдяки знаходженню поза клітинним циклом стовбурові клітини більш стійкі до ушкоджень ДНК. Ця особливість "сплячих" стовбурових клітин дає змогу зберегти "золотий запас" від всіляких стресових подій і тим самим сприяти лікуванню. Разом з тим існує популяція гемопоетичних клітин-попередників, на рівні яких відбувається реалізація процесів проліферації і диференціювання, оскільки вони є чутливими до дії цитокінів, які викидаються у випадку нестачі клітин крові на периферії. Роль гемопоетичних клітин-попередників недооцінена, і вона виявилася вагомішою, ніж вважалося раніше. Незважаючи на те, що завдяки використанню мишиних моделей з’являється все більше доказів про існування стовбурових клітин, що ініціюють лейкемію, менш відомо про зміни на рівні компартменту стовбурових клітин у пацієнтів з мієлодиспластичним синдромом (МДС). Хоча припускається, що МДС є "захворюванням стовбурових клітин", вагомі докази цього твердження досі відсутні, крім того, лишається невідомим рівень пошкодження гемопоетичних клітин-попередників у пацієнтів із МДС, що складають цілу групу попередників, які відрізняються за відстанню їх від стовбурової клітини. Крім того, незважаючи на описані хромосомні аномалії, мутації і епігенетичні зміни при МДС, що спостерігаються в попередниках, етапи розвитку, на яких відбуваються патогенні події, ще не визначені. Для вирішення цих питань необхідні нові методичні підходи для виявлення різних типів клітин-попередників завдяки фенотипуванню і/чи культивуванню ранніх гемопоетичних клітин. Доцільність визначення морфологічних і функціональних показників гемопоетичних клітин-попередників з кісткового мозку мишей, щурів і людини обумовлена необхідністю поглиблення знань про особливості їх функціонування, вирішення питання про гетерогенність клітин-попередників у різних ссавців і людини, як загальне виявлення біологічної природи і потенцій у культурі клітин in vitro і in vivo в нормі і порушеннях гемопоезу. Тож метою дисертаційної роботи було визначення гетерогенності гемопоетичних клітин-попередників в культурі in vitro і in vivo для з’ясування іхньої ролі у формуванні патологічного процесу при МДС-IB. Щоб відповісти на ці питання, ми провели дослідження популяції прогеніторних клітин у пацієнтів з підтипом МДС-ІB. Ми вивчали культури гемопоетичних стовбурових клітин в умовах in vitro і in vivo. Вперше було виявлено гетерогенну групу типів колоній (КУО-ГЕММ, КУО-Г, КУО-ГМ і КУО-ММ), ранні представники яких (КУО-ГЕММ і КУО-Г) були притаманні саме МДС-ІВ, а пізні (КУО-ГМ і КУО-ММ) – нормальному гемопоезу. Було встановлено оптимальні терміни культивування гемопоетичних клітин-попередників для людини (12-14 діб), миші (10 діб) та щура (8 діб). Було проаналізовано відповідь прогеніторних клітин на дію підвищених доз цитокінів (G-CSF, GM-CSF, IL-3) а також їх комбінації у культурі, та виявлено, що найкращий ефект викликає саме комбінація вказаних факторів, значно підвищуючи ефективність колонієутворення. Дослідженням культуральних особливостей клітин-попередників при МДС-ІВ було продемонстровано знижену у порівнянні з нормою здатність до колонієутворення останніх, де кількість клітин у клоні не перевищувала 50, а у нормі – 500. Крім того, якісний склад колоній характеризувався наявністю хаотично розміщених примхливих форм клітин. Вперше було продемонстровано, що наявність стромальної підложки зі здорових кістковомозкових клітин не впливає на дефектність гемопоетичних клітин-попередників при МДС-ІВ. У свою чергу, фідерний шар з кістковомозкових клітин осіб з МДС здатний до підтримки гемопопетичних клітин від здорових осіб. Тож, дефекти кровотворної функції слід шукати у гемопоетичних клітинах-попередниках з урахуванням їх гетерогенності. У майбутньому вирішення поставлених питань сприятиме у підборі тактики лікування злоякісних захворювань крові, серед яких МДС має особливе місце, як захворювання, що з високою імовірністю може переростати у гостру мієлоїдну лейкемію. Результати роботи можна рекомендувати для експериментальних досліджень МДС-ІВ. Отримані у культурі дані про МДС-ІВ можуть у комбінації з клінічними, цитогенетичним, лабораторними та імунофенотиповими даними слугувати додатковою ознакою при постановці діагнозу МДС у ініціальній стадії.
Господарство мисливських племен мезоліту та неоліту України за даними археозоології : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Ступак, Аліна; Залізняк, Леонід
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 03 "Гуманітарні науки" за спеціальністю 032 "Історія та археологія". - Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. Племена мисливців-збирачів мезоліту та неоліту існували на теренах України не менше 7 тисяч років (10 - 4 тис. р. тому). Протягом ранніх та середніх етапів голоцену сформувалися різні моделі адаптацій до умов навколишнього середовища, з відповідними природному оточенню специфічними способами й засобами полювання та рибальства. У порівнянні із плейстоценовою епохою, на ранніх етапах голоцену різко збільшилась кількість лісів, в яких домінували нестадні копитні види тварин. Підвищення середньорічної температури в голоцені призвело до радикальної зміни об’єктів полювання на Європейському континенті та збільшенню видового різноманіття прісноводних риб (Makowiecki 2003). Нові умови життя вимагали докорінних змін ведення привласнювального господарства у порівнянні з попередніми епохами. Господарство племен мезоліту та неоліту України вже тривалий час є об’єктом зацікавлення багатьох фахівців, суміжних з археологією, дисциплін. Це дисертаційне дослідження присвячене реконструкції господарства мисливців збирачів мезоліту та неоліту України за допомогою даних і методів археозоології. Об’єктом дослідження археозоології є рештки тварин, полишені в якості кухонних та інших господарських відходів людьми попередніх історичних епох. В нашому випадку, первісними мисливцями та рибалками на своїх стоянках. Археозоологічні дослідження передбачають процедури визначення видового складу тварин поселень; розподілу кісткових решток за господарським призначенням - від фрагментів знарядь праці до їхніх заготовок; вивчення специфічних слідів використання продукції тваринного походження; стану збереженості кісткового матеріалу. Результати археозоологічних досліджень можуть дати відповіді на питання визначення основних промислових тварин тієї чи іншої мисливської спільноти, способи поведінки з продукцією тваринного походження, сезону функціонування поселення та організації господарського життя на поселенні. Тож матеріали археозоології є важливим джерелом вивчення первісного мисливсько-рибальського господарства. Історія залучення даних археозоології до інтерпретації археологічних джерел в Україні сягає початку ХХ століття (Підоплічко 1954; Рековець 2012). Першим дослідником який почав визначати кістки тварин з археологічних пам’яток був О. Браунер. Він працював з видовим визначеннм решток коней з курганів півдня України (Браунер 1916). В. Громова була першою дослідницею, яка вивчала рештки тварин, що походять з пам’яток мезоліту та неоліту. Їй належать визначення фауни кримських мезолітичних пам’яток (Громова 1935). Систематично досліджувати фауністичні рештки з пам’яток археології України розпочав І. Г. Підоплічко. Він працював з низкою пам’яток мезоліту та неоліту Надпоріжя - пам’ятками сурської культури - Вовниги, Сурський острів, Шулаєв острів, степу - Кам’яна могила, та Керченського півостову - Фронтове І, ІІ (Пидопличко 1952Ь). Окрім того вчений є засновником школи палеозоологічних досліджень. Під його керівництвом постала ціла плеяда вчених дослідників теріо фауни четвертинного періоду. До складу групи дослідників палеозоологів входила В. І. Бібікова. Їй належить найбільш вагомий внесок в дослідженні фауністичних матеріалів низки опорних пам’яток мезоліту та неоліту України - Мирне, Ласпі 7, Фатьма-Коба, Білолісся, Гіржове, Базьків Острів, Огрінь 8 та багатьох інших (Бибикова 1963, 1984). Дослідниця приділяла увагу способам адаптації племен мезоліту та неоліту до навколишнього середовища; методам полювання на різні групи копитних тварин; географічній та хронологічній мінливості ареалів окремих видів копитних тварин. Зібрані дослідницею дані відіграли важливу роль увиділенні окремих ГКТ мисливців-збирачів ранніх етапів голоцену території України. Розвиток уявлень про мезоліт та неоліт сприяє постановці нових завдань, які потребують вирішення. Багато археозоологічних досліджень обмежувалося складаням видового списку тварин, який дає поверхневі дані щодо господарства племен кам’яної доби. Відтак, актуальним є перегляд видового складу фауністичних залишків окремих поселень, узагальнення даних щодо археозоологічних колекцій пам’яток мезоліту та неоліту, які потенційно могли б розширити наші уявлення щодо моделі поведінки давніх мисливців з продукцією тваринного походження. Варто проаналізувати стан кісткових колекцій досліджень, спрямованих на визначення стану збереженості кісткового матеріалу та впливу на нього чинників природного та антропогенного характеру. Аналіз вікових категорій ссавців є корисним у визначенні сезону існування конкретного поселення. Аналіз репрезентації анатомічних елементів вказує на спосіб використання різних частин туші тварини в їжу. В окремих випадках, нестача другорядних за поживністю частин може вказувати на те, що тварину вполювали на великій відстані від табору, до якого доставляли лише найбільш поживні шматки туш тварин. Пам’ятки мезоліту та неоліту України продовжують становити об’єкт зацікавлення вчених, відтак фауністичний матеріал накопичується та потребує вивчення. Для вирішення поставлених завдань в дисертаційному дослідженні представлені результати опрацювання фауністичних матеріалів пам’яток, які розташовані в різних кліматичних зонах та належать до різних ГКТ - мисливців та рибалок великих річок, лісових мисливців, степових мисливців та мисливців гірських лісів. У дисертаційному дослідженні представлені пам’ятки різних мисливсько-рибальських ГКТ. Зокрема до ГКТ мисливців та рибалок великих річок були віднесені пам’ятки Огрінь 8, Базьків Острів, Туба V, Занівське І, Мельнича Круча. Поселення В’язівок 4а, Лисогубівка, Гришівка, Мньово-Ліс, Погорілівка-Вирчище належать до ГКТ лісових мисливців з елементами степового господарства (полювання на коней). Носії цих моделей господарчої адаптації мешкали в смузі закритих лісових просторів. Спільною рисою матеріалів цих пам’яток є відносне видове різноманіття промислових тварин, присутність у вибірках решток риб та птахів (Залізняк 1990Ь). Копитні тварини цих пам’яток представлені нестадними видами, які характерні для закритих та змішаних ландшафтів - тур, зубр, олень європейський, козуля, тарпан та дикий кабан (Бибикова 1984). Річний цикл носіїв ГКТ був пов’язаний із поєднанням індивідуального полювання на копитних тварин з рибальством в залежності від пори року. Склад фауни пам’яток степового регіону України - Білолісся, Гіржове, та Мирне був досліджений В. І. Бібіковою (Бибикова 1975, 1982). Основними промисловими видами тварин мешканців степу України в мезоліті були тарпан, тур, та сайгак. В невеликій кількості на пам’ятках були зафіксовані рештки європейського віслюка. В атлантикумі аридні умови попередніх кліматичних періодів - преборіалу та бореалу, змінилися на більш вологі. Відтак, в степових регіонах з ’явилися переліски, де мешкали олені, козулі та дикі кабани. Саме такий фауністичний склад промислових тварин був виявлений на мезолітичній пам’ятці Мирне. Пам’ятки мезоліту степу України були віднесені до ГКТ "мисливців степу". На думку В. І. Бібікової полювання на нестадних тварин -тура та тарпана, відбувалося на місцях їх водопоїв, на узбережжях річок (Бибикова 1982Ь, с. 164). Водночас полювання на стадну тварину сайгака могло бути здійснене за допомогою загінних методів. Саме загінний метод із залученням спеціальних сіток та природних пасток донедавна використовувався в Казахстані (Атдаев 2016). Багатою на пам’ятки мезоліту та неоліту є територія Криму. Умови півострову у поєднанні із гірськими масивами та степовими просторами сприяли формуванню в його межах специфічного складу фауни, який поєднує співіснування типових степових та лісових видів тварин. Господарство племен мезоліту та неоліту Криму було віднесено до ГКТ "мисливців гірських лісів" (Яневич 1991; Залізняк 1998, с. 86-89). Зокрема, на ранніх етапах голоцену в межах Криму були поширені олені європейські, дикі коні та сайгак. Починаючи з атлантичного періоду у вибірках пам’яток мезоліту та неоліту починають домінувати рештки диких свиней, а також з ’являються рештки козуль. У вибірці шару ІІ1В пам’ятки Буран-Кая IV були виявлені унікальні знахідки - рештки антилопи-джейрана (Вейбер та ін. 2021). Фрагмент черепу джейрана в межах Гірського Криму виявлений вперше. Найближчі знахідки кісток джейрана була виявлені І. Г. Підоплічком на мезолітичних стоянках Фронтове І та Фронтове ІІ на Керченському півострові (Вейбер та ін. 2021; Мацкевой 1977). Особливістю мисливського господарства племен мезоліту та неоліту Криму є полювання на тварин змішаних ландшафтів. Рештки птахів та риб зберігаються в археозоологічних колекціях пам’яток Криму в рідкісних випадках. Найбільше вони представлені на пам’ятці Ласпі 7. На пам’ятці Буран-Кая IV в одиничному екземплярі була виявлена кістка дрохви. Окрім матеріалів археозоології для реконструкції господарського життя племен мезоліту та неоліту перспективним є використання даних інших суміжних наук, зокрема етнографії. Метод реконструкції первісних суспільств через моделювання їх ГКТ був апробований Л. Л. Залізняком для реконструкції господарства та побуту суспільств фінального палеоліту та мезоліту (Залізняк 1989, 1990,1991, 1998). В докторській дисертації дослідника на основі даних археології та етнографії традиційних мисливсько-рибальських суспільств подано опис способу життя, методів полювання та рибальства, річного господарського циклу етнографічних та археологічних мисливців закритих лісових ландшафтів. Для підтвердження здійснених реконструкцій були використані дані археології щодо методів та засобів полювання та рибальства з пам’яток мезоліту та неоліту лісової смуги Європи. Стоянки мезоліту Данії та Німеччини є багатими на знахідки виробів з органічних матеріалів. Зокрема, завдяки дослідженню мезолітичних пам’яток торф’янистої місцевості Сатруб, Дювенсі (Німеччина) та Х’ярно (Норвегія) були виявлені рештки різних рибальських пасток для риби (заколів, вершей), сіток, гачків, а також дерев’яних човнів та весел. Краще збереглися кістки тварин, на яких були досліджені сліди обробки та сліди від ударів метальної зброї (Leduc 2012; Noe-Nyagaard 1974; Jan, Sachers 2009). Ці дані є досить показовими для реконструкції елементів господарської діяльності мезолітичних та неолітичних мисливців. Сучасні методи досліджень різних видів археологічних джерел значно піднесли рівень інтерпретації минулого. Так, археозоологічні дослідження якнайкраще допомагають реконструювати економіку суспільств кам’яної доби. Завдяки застосуванням природничих методів в археології з ’являються нові дані, які потребують інтерпретації та узагальнення. Своєрідні природні умови різних природно-ландшафтних зон України зумовили різні варіанти адаптації мезолітичних та неолітичних племен. Ці способи адаптації первісних мисливсько-рибальських суспільств отримали назву господарсько-культурних типів (ГКТ). У мезоліті та неоліті України виділено ГКТ лісових мисливців, мисливців та рибалок узбереж великих річок, мисливців степу, та мисливців гірських лісів. Матеріальна культура пам’яток різних ГКТ має власну специфіку. Зокрема вона проявляється у видовому складі тварин в археозоологічних колекціях, їх пропорції в кожній з них. Дані етнографії доповнюють наші уявлення щодо особливостей побудови господарського життя на поселеннях, способах полювання та використання продукції тваринного походження. Результати дисертаційного дослідження демонструють спільні та відмінні риси у моделях адаптацій мисливців та рибалок мезоліту та неоліту України. Подані дані щодо видового складу промислових тварин з опорних пам’яток мисливців мезоліту та неоліту регіону. Вони узагальнюють результати більш ніж сторічної історії вивчення фауни пам’яток раннього голоцену України.
Дискурсивні стратегії легітимації та делегітимації в новинних текстах : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Чадюк, Марія; Кобченко, Наталя
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 "Філологія". — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. Дисертаційну роботу присвячено дослідженню дискурсивних стратегій і тактик легітимації та делегітимації, з’ясуванню їхніх лінгвістичних маркерів, способів реалізації в онлайн-новинах, а також прийомів, використаних для посилення й послаблення їхньої дії. Онлайн-новини є популярним джерелом інформації, і, як засвідчують опитування, значна частина користувачів вважає наведену в них інформацію об’єктивною. Водночас процес перетворення фактів про ситуацію на виклад подій (медіація) передбачає низку рішень автора, що ґрунтуються на його переконаннях і цінностях. Тож навіть медіатекст інформативного жанру є інтерпретацією, наративом, а не безстороннім висвітленням події, і засадничу роль у цьому процесі відіграє (де)легітимація, тобто репрезентація вчинків як (не)правильних. Попри провідну роль (де)легітимації для потрактування подій і потенційну впливовість для формування поглядів аудиторії, в українському мовознавстві ця тема тільки недавно стала предметом наукових зацікавлень. Західні студії присвячують їй більше уваги, проте в них теж досі є неусталеність у потрактуванні цього феномена, класифікації стратегій і тактик. До того ж нерідко приклади (де)легітимації розглядають окремо, не враховуючи те, як на них впливають відомості, що наведені раніше чи пізніше в тексті. Потреба з’ясувати способи й засоби, характерні для стратегій і тактик (де)легітимації на матеріалі української мови, встановити специфіку її реалізації в новинах і взаємодію з іншими використаними в текстах прийомами зумовлює актуальність дослідження. Посилює її невисокий рівень медіаграмотності суспільства. За допомогою комплексу підходів (системний, лінгвопрагматичний, критичний) та загальнонаукових і лінгвістичних методів (аналіз, синтез, індукція, класифікація, описовий, прагматичний методи, порівняльний, функційно-стилістичний, критичний аналіз тексту; елементи дискурс-аналізу, компонентного та жанрового аналізу) було опрацьовано джерельну базу дослідження. Її становлять групи текстів (від 12 до 20), що присвячені 120 резонансним новинам за період червень 2020 — травень 2021 року, опублікованим на 20 найбільш відвідуваних сайтах суспільно-політичної тематики. Аналіз фактичного матеріалу дав змогу уточнити типологію тактик (де)легітимації Т. ван Левена, на яку спираємося в цьому дослідженні, й класифікувати їх за способом звернення до цінностей: а) "дія — авторитет —цінності"; б) "дія1 — дія2 — цінності"; в) "дія — характеристика — цінності"; г) "дія — цінності". Також було виокремлено п’яту модель "дія — природність", до якої зараховуємо стратегію натуралізації. Перша модель, коли до цінностей звертаються за посередництва авторитету, об’єднує тактики звернення до персонального авторитету, авторитету експертів, лідерів думок, більшості (які об’єднуємо в категорію суб’єктного авторитету з огляду на специфіку їх функціювання в реченні), імперсонального авторитету й авторитету традиції, які зараховуємо до категорії узвичаєного авторитету. Як вияв тактики персонального авторитету, яка ґрунтується на статусі, потрактовуємо апелювання в новинах до авторитету впливових держав й організацій; з огляду на це уточнення пропонуємо на позначення цієї тактики термін позиційний авторитет. З’ясовано, що (де)легітимацію зверненням до суб'єктного авторитету реалізують двома способами. Перший з них виокремлюємо за Т. ван Левеном і підсумовуємо в принципі "потрібно (не) вчиняти в певний спосіб, бо так вважає суб’єктний авторитет". Другий з’ясовано завдяки аналізу фактичного матеріалу; його реалізують за схемою "певна дія (не)правильна, тому що суб’єктний авторитет (не) схвалив цю дію". Виокремлюємо кілька способів вербалізації несхвалення, як-от критика, протест, висміювання тощо. У випадку звернення до узвичаєного авторитету способом (де)легітимації є принцип "певна дія (не)правильна, бо (не) відповідає узвичаєному авторитету". Модель "дія1 — дія2 — цінності" характерна для тактик дефініції, аналогії, засобу, звернення до мети, наведення результату, ефекту, які передбачають (де)легітимацію однієї дії за допомогою іншої, (не)правильної. Встановлено, що низка з них є синонімійними, наприклад, тактики наведення результату й ефекту (різняться наявністю / відсутністю в реченні вказівки на діяча). Синонімійними є й тактики засобу та звернення до мети, які апелюють до наміру. Водночас у першому випадку схемою реалізації делегітимації є «здійснення чогось слугує для здійснення чогось іншого», яку втілюють за допомогою дієслів дозволити, допомогти, могти, словосполучення дати змогу / можливість тощо. За допомогою тактики дефініції, яку реалізують прямим і опосередкованим способом, мовці потрактовують певний вчинок в термінах (не)правильної діяльності. Основними прийомами тактики аналогії є порівняння й історична аналогія, завдяки якій позитивні / негативні характеристики дії в минулому проєктують на подібну сучасну дію. Модель "дія — характеристика — цінності" є підґрунтям тактики оцінки, (де)легітимацію якою реалізують через надання певній дії характеристики за допомогою прикметників або прислівників. Маркери цієї тактики розподіляємо на кілька груп залежно від значення: важливість, демократичність, державність, дозволеність, правдивість, раціональність, результативність. Четверта модель, "дія — цінності", притаманна тактиці абстракції, яка передбачає референцію дії висловами, що пов'язують її з цінностями чи їх порушенням. У новинах ця тактика трапляється найчастіше й реалізується двома способами: 1) прямим — коли дію (де)легітимують дієслова / віддієслівні іменники; 2) опосередкованим — коли дію (де)легітимує словосполучення, а не окреме слово. Тож усі мовні засоби, що є її маркерами, поділяємо на три групи: 1) слова, семантика яких містить вказівку на (не)правильність дії; 2) словосполучення, що репрезентують дію як правильну; 3) словосполучення, які представляють дію як неправильну. Зараховуємо до цієї тактики й мовні одиниці на позначення учасників події. Згідно з п’ятою моделлю, яка характерна для стратегії натуралізації, мовці не апелюють до цінностей, а радше замінюють їх "природним ладом", презентуючи власні дії як звичні. Аналіз фактичного матеріалу засвідчив, що ця стратегія може реалізуватися не тільки тактикою оцінки, поясненням і дефініцією, як вважає Т. ван Левен, а й тактиками абстракції, аналогії, звернення до мети. Речення / частина складного речення, що містить (де)легітимацію дії, може виконувати в тексті кілька функцій: 1) (де)легітимувати дію безпосередньо; 2) уможливлювати іншу (де)легітимацію, надаючи характеристику (не)правильний компоненту, що входить до складу іншої частини складного речення (рідше — того ж речення); 3) послаблювати / посилювати іншу (де)легітимацію, підважуючи / підтверджуючи критику чи обґрунтованість певного вчинку. Для послаблення делегітимації застосовують три стратегії: 1. Репрезентація джерела критики як необ’єктивного. По-перше, з цією метою критика репрезентують як упередженого, застосовуючи для цього тактики абстракції, дефініції, аналогії, оцінки. По-друге, дії опонента можуть зобразити як неприйнятні за допомогою тактик абстракції, дефініції, пояснення, звернення до мети, а також комунікативної імплікатури. 2. Репрезентація звинувачень як несправедливих. У цьому випадку критику або заперечують, або дискредитують. Другий спосіб реалізують за допомогою: а) тактик абстракції, оцінки, дефініції, засобу, аналогії, наведення ефекту; б) категоризації; в) імплікатур; г) репрезентації дорікань як сумнівних. 3. Зміна репрезентації об’єкта критики та його дій. Для того щоб змінити представлення тих, кого критикують, їх зображають як чесних громадян, знімають з них відповідальність за суперечливі дії, наводять їхні правомірні вчинки. Модифікувати можуть і представлення амбівалентних вчинків; для цього застосовують: 1) зміну їх потрактування; 2) конструкцію «так, але»; 3) применшення тривалості / шкідливості вчинку. Послаблення легітимації в новинах реалізують двома стратегіями: репрезентацією джерела інформації як необ’єктивного (за допомогою тактик оцінки й абстракції) та зміною представлення дії, яку обґрунтовують. Другу стратегію реалізують завдяки: 1) зображенню дії як неправильної (за допомогою тактик дефініції, абстракції); 2) спростуванню підґрунтя легітимації (реалізують тактиками дефініції, абстракції, оцінки, риторичними питаннями, прийменниково-іменниковою конструкцією під приводом); 3) представленню легітимації як сумнівної; 4) конструкції "так, але". Для посилення (де)легітимації застосовують низку способів: 1) наводять кілька коментарів, авторських уточнень, що репрезентують певну дію як (не)правильну; 2) представляють осіб, які стверджують про (не)справедливість дії, як тих, хто варті довіри. До того ж для посилення делегітимації модифікують представлення звинувачень; це здійснюють за допомогою імплікатур, тактик дефініції, аналогії, наведення доказів звинувачень, деталізації, масштабування наслідків суперечливої дії. А для посилення легітимації певну дію зображають як необхідну, масштабують її позитивні наслідки, вказують на перешкоди, попри які її було реалізовано. У дослідженні вперше: визначено засоби реалізації (де)легітимації на матеріалі української мови; сформовано класифікацію тактик (де)легітимації залежно від способу звернення до цінностей; виокремлено низку прийомів (де)легітимації, зокрема, (не)схвалення суб’єктним авторитетом, історичну аналогію, натуралізацію метою, абстракцією, аналогією та ін., і кілька способів (де)легітимації — прямий і опосередкований; схарактеризовано роль тактик (де)легітимації для послаблення й посилення критики чи обґрунтованості дії в новинному тексті. Результати дослідження можуть бути використані в курсах з медіалінгвістики, комунікативної лінгвістики, прагматики, критичного дискурсу-аналізу, а також посібниках, програмах з медіаграмотності.
Дослідження взаємозв’язків у даних з використанням штучних нейронних мереж : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2024) Іванюк, Андрій; Крюкова, Галина
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 11 "Математика та статистика" за спеціальністю 113 "Прикладна математика". — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2024. Ця дисертація зосереджена на вивченні зв’язків у даних за допомогою застосування штучних нейронних мереж. Ці зв’язки можуть бути представлені в різних формах, і моделюватись по-різному. Їх правильне моделювання є ключовим для успішного вирішення різноманітних завдань, таких як класифікація, регресія та генеративне моделювання. У сучасних нейронних мережах широко використовуються стандартні метрики для оцінки їх продуктивності, наприклад, класифікаційна точність, середньоквадратична похибка тощо. Проте, високі показники цих метрик не гарантують відсутності помилок або вразливостей у моделях. Моделі можуть видавати помилкові результати з високим рівнем впевненості, особливо при взаємодії з адверсаріальними прикладами — спеціально створеними вхідними даними, які вводять модель в оману. Це дослідження стосується цієї важливої проблеми шляхом детального вивчення кількісної оцінки невизначеності та стійкості нейронних мереж до адверсаріальних атак. Використовуючи адверсаріальні дані як інструмент, ця робота спрямована на поглиблення розуміння надійності моделей та розрореальних застосуваннях. Досліджуючи адверсаріальні взаємозв’язки та патерни в даних, ця робота має на меті використовувати їх як метрику генералізації для виявлення слабких місць моделей та оцінки їх здатності до узагальнення. Розуміння того, як моделі реагують на суперечливі збурення, відкриває унікальний погляд на їх внутрішню структуру та механізми прийняття рішень. Це дозволяє не лише виявляти вразливі місця, але й розробляти методи для їх усунення, що підвищує загальну надійність та ефективність моделей. У рамках цього дослідження вивчаються різні параметризації нейронних мереж для моделювання послідовностей та їх вплив на продуктивність моделей і стійкість до адверсаріальних атак. Особлива увага приділяється новим архітектурам та активаційним функціям, які можуть покращити здатність моделей до генералізації та їхню стійкість. Адверсаріальна стійкість розглядається як важлива метрика для виявлення слабких місць моделей та оцінки їх загальної ефективності. Дослідження охоплює ефективні параметризації для різних типів вхідних даних, включаючи зображення, мовні сигнали та текст. Застосовуються ці параметризації до різних завдань машинного навчання, таких як класифікація зображень, моделювання мови та регресія на основі латентних дифузійних моделей. Проведені експерименти спрямовані на виявлення того, як різні стратегії параметризації можуть покращити продуктивність моделей, зберігаючи або навіть підвищуючи їх стійкість до адверсаріальних атак. Отримані результати надають важливі знання для розробки більш надійних та здатних до генералізації моделей машинного навчання. Це сприяє прогресу у цій галузі шляхом виявлення оптимальних технік параметризації, які збалансовують продуктивність та стійкість, та можуть бути застосовані у широкому спектрі практичних задач. Дисертація складається з кількох розділів, кожен з яких охоплює ключові аспекти дослідження. Розроблення більш стійких систем на основі нейронних мереж, які можуть протистояти різноманітним атакам та забезпечувати стабільну продуктивність у Перший розділ, "Геометричні властивості адверсаріальних прикладів", надає глибоке визначення адверсаріальним атакам, класифікує їх за різними типами та досліджує їх геометричні властивості. Тут розглядаються різні методи створення адверсаріальних прикладів, такі як атаки за градієнтами, методи з обмеженням норми збурення та інші. Аналізуються механізми, за допомогою яких адверсаріальні атаки експлуатують вразливості моделей, та як ці вразливості пов’язані з геометрією простору ознак. Наступний розділ, "Моделювання сигналів за допомогою механізму уваги з ковзним середнім”, зосереджується на оцінці модифікованої функції уваги для ефективного моделювання послідовностей. Механізм уваги з ковзним середнім пропонується як альтернатива традиційним методам, таким як рекурентні нейронні мережі та стандартні механізми уваги. Розділ детально описує методологію, математичний апарат та алгоритмічну реалізацію запропонованого підходу. Проводиться оцінка його ефективності у завданнях моделювання мовленнєвих сигналів. Крім того, дисертація містить розділ "Аналіз дифузійного моделювання на прикладі аудіо сигналів", у якому досліджується використання латентних дифузійних моделей для синтезу аудіо. Розглянуто методи компресії ознак за допомогою маскованих та варіаційних автокодувальників, а також адаптацію компонентів попередньо навченої моделі AudioLDM2 для покращення генерації мовлення. Проведено оцінювання запропонованої моделі за метриками схожості голосу, точності класифікації емоцій та похибок розпізнавання мовлення, що дозволило виявити її переваги та напрямки для подальшого вдосконалення. Далі йде розділ "Багатовимірні активаційні функції", який досліджує нові види активаційних функцій, що моделюють взаємозв’язки між багатьма нейронами одночасно. Традиційні активаційні функції зазвичай діють на рівні окремого нейрона, але запропоновані багатовимірні функції дозволяють моделювати складніші залежності та взаємодії у нейронній мережі. Розглянуто декілька видів таких функцій, їх математичні властивості та вплив на навчання моделі. Емпіричні результати демонструють покращення продуктивності у різних завданнях машинного навчання, включаючи класифікацію, регресію та генеративні моделі. Розділ "Адверсаріальна стійкість" надає результати експериментів, що оцінюють стійкість розглянутих параметризацій до різних типів адверсаріальних атак. Тут проводиться порівняльний аналіз моделей з різними параметризаціями щодо їх здатності протистояти атакам, таким як PGD (Projected Gradient Descent) та інші. Надано уявлення про те, як різні стратегії параметризації та архітектурні рішення впливають на стійкість моделей до адверсаріальних атак, а також розглянуто методи для покращення цієї стійкості, такі як регуляризація, згладжування міток (англ. label smoothing) та змагальне навчання (англ. adversarial training). У розділ "Висновки" представлені загальні результати дисертації, підсумовано ключові висновки та їх вплив на сферу машинного навчання. Обговорено значення отриманих результатів для практичного застосування, а також запропоновано потенційні напрямки для майбутніх досліджень. Зокрема, обговорюється можливість подальшого розвитку багатовимірних активаційних функцій, дослідження нових механізмів уваги та глибше вивчення геометричних аспектів адверсаріальної стійкості. Проведені дослідження підтверджують ефективність використання розглянутих нейронних мережевих моделей для підвищення точності класифікації та демонструють складності, які виникають при адверсаріальному тренуванні. Загалом, ця дисертація робить вагомий внесок у розуміння та покращення стійкості нейронних мереж до адверсаріальних атак, пропонуючи нові підходи до параметризації та моделювання, які можуть бути застосовані у різних сферах машинного навчання. Результати цього дослідження можуть стати основою для розробки більш надійних та ефективних моделей, здатних забезпечувати високу продуктивність та безпеку у реальних застосуваннях. Проведені експерименти підтверджують, що використання розглянутих параметризацій може підвищити точність класифікації, але також виявляють складності, пов’язані з їх адверсаріальним тренуванням. Подальші дослідження у цьому напрямку можуть призвести до створення моделей, які не лише демонструють високу продуктивність, але й є стійкими до різноманітних атак, що є критично важливим у сучасному світі, де безпека та надійність моделей машинного навчання набувають все більшого значення.
Дослідження особливості взаємодії івермектину з тубуліном грибного та рослинного походження : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2025) Кустовський, Євген; Ємець, Алла
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії в галузі знань 09 "Біологія" за спеціальністю 091 "Біологія". – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2025. Івермектин є нематоцидом та інсектицидом, активність якого реалізується через зв’язування з Cys-петльовими рецепторами безхребетних. Окрім Cys-петльових рецепторів, відомо про взаємодії івермектину з іншими молекулярними мішенями: фарнезоїдним Х-рецептором, рецептором епідермального фактору росту, α/β-імпортином, NS3 геліказою тощо. Ідентифікація нових мішеней івермектину є підставою для переосмислення можливостей його застосування. До нещодавно встановлених мішеней івермектину належить β-тубулін – консервативний білок еукаріотичних організмів. Гетеродимери α- та β-тубуліну є структурними компонентами мікротрубочок, які є частиною цитоскелету, необхідного для функціонування еукаріотичних клітин. Мікротрубочки забезпечують транспорт органел, синтез клітинної стінки, клітинний поділ тощо. Все це робить α- та β-тубулін мішенню для багатьох лігандів, які через зв'язування з різними сайтами спричиняють стабілізацію або дестабілізацію мікротрубочок, порушуючи клітинний цикл. Наразі відомо про зв’язування івермектину з β-тубуліном нематоди Haemonchus contortus, що призводить до стабілізації мікротрубочок цієї нематоди. Водночас консервативність амінокислотних послідовностей тубуліну еукаріотичних організмів дозволяє припустити, що івермектин може також зв’язуватися з β-тубуліном рослинного та грибного походження, cтабілізуючи мікротрубочки у клітинах рослин та грибів. Дослідження взаємодії івермектину з рослинним та грибним β-тубуліном дозволить оцінити потенціал івермектину як можливого засобу для захисту рослин від грибних патогенів, а також покращити розуміння загрози від застосування івермектину для нецільових організмів. Враховуючи це, дисертаційне дослідження було присвячене вивченню взаємодії івермектину з β-тубуліном рослин і грибів та її наслідків на клітинному та організмовому рівнях. Для вивчення впливу івермектину на вищі рослин як модельний об’єкт було використано дикий тип Arabidopsis thaliana L. (екотип Col-1). У результаті in vitro експериментів було встановлено спричинені івермектином зміни у морфо-фізіологічних параметрах проростків A. thaliana. Зокрема, при вирощуванні проростків A. thaliana на середовищі, що містило івермектин у концентраціях 250 та 500 мкг/мл, спостерігали зменшення загальної довжини проростків та довжини їхніх коренів на 6-ту та 12-ту добу вирощування. Враховуючи, що найбільших змін зазнали корені проростків, було порівняно морфологічні властивості коренів 12-денних проростків у контролі та при вирощуванні на середовищі з івермектином. У результаті було встановлено, що івермектин спричинив сповільнення росту бічних коренів, вкорочення зони елонгації головного кореня, викривлення головного кореня, а також вкорочення та деформацію кореневих волосків. Для пояснення спричинених івермектином морфо-фізіологічних змін у проростків дикого типу A. thaliana було вивчено вплив івермектину на структурно-просторову організацію мікротрубочок клітин головного кореня за використання трансгенних ліній A. thaliana GFP-MAP4 та GFP-TUA6, що експресують химерні гени MAP4 та TUA6, злиті з репортерним геном GFP. У результаті було встановлено, що івермектин у концентрації 250 мкг/мл спричиняє порушення у організації мікротрубочок після 1 та 2 годин обробки; за концентрацій 50 та 100 мкг/мл не спостерігали змін у організації мікротрубочок. Також клітини різних зон кореня мали різну чутливість до дії івермектину: найчутливішими були клітини зони кореневого апексу, перехідної зони та зони елонгації, а найменш чутливими – клітини зони диференціації та кореневі волоски. У чутливих до івермектину клітин спостерігали фрагментацію та вкорочення мікротрубочок, втрату ними орієнтацій, а також виникнення коротких пучків мікротрубочок. Нами було вивчено чутливість фітопатогенних штамів Fusarium graminearum Schwabe (F-55644, F-55748, F-55756) та F. oxysporum Schltdl. (F-52897, F-54635, F-55547, f. sp. lycopersici) до івермектину. Вибір штамів був пов’язаний з тим, що вони є небезпечними патогенами, які вражають зернові та овочеві культури, знижуючи врожайність, а також якість та безпечність агропродукції. У результаті in vitro експериментів було встановлено, що івермектин є токсичним для колоній наведених штамів за концентрацій 2 та 3 мг/мл. Антигрибна активність івермектину не проявлялася за нижчих концентрацій: 0,25; 0,5; та 1 мг/мл. Серед досліджених штамів найчутливішими до івермектину були штами F. graminearum F-55748 та F. oxysporum f. sp. lycopersici, площа колоній яких на 7-му добу вирощування на середовищі з 3 мг/мл івермектину становила менше 50% від площ колоній у контролі. Найменш чутливими до івермектину були штами F. graminearum F-55644 та F-55756. Водночас у колоній цих штамів внаслідок впливу івермектину відбулися фізіологічні зміни: втрата міцелієм кольору та зменшення площі поверхневого міцелію, що також спостерігали у штамів F. oxysporum F-54635 та f. sp. lycopersici. Перед моделюванням взаємодії івермектину та β1-тубуліну A. thaliana, F. graminearum, F. oxysporum та H. contortus (використаний як контроль) порівняли амінокислотні послідовності та конформаційні властивості β-тубуліну цих організмів. Спочатку було зроблено множинне вирівнювання послідовностей β1-тубуліну A. thaliana, F. graminearum, F. oxysporum та H. contortus та порівняно ідентичність та подібність послідовностей загалом та у ділянках елементів вторинної структури таксанового сайту, з яким зв’язується івермектин. У результаті було встановлено, що послідовності β1-тубуліну F. graminearum та F. oxysporum є повністю ідентичними, а тому для моделювання взаємодії було використано лише модель β1-тубуліну F. graminearum. Також було визначено, що послідовності β1-тубуліну A. thaliana та H. contortus є консервативними на 91%, послідовності β1-тубуліну A. thaliana та F. graminearum/F. oxysporum – на 88%, а послідовності β1-тубуліну H. contortus та F. graminearum/F. oxysporum – на 89%. Серед елементів вторинної структури таксанового сайту найбільшу консервативність мала послідовність H1. Найбільші відмінності у послідовностях спостерігали у невпорядкованих петльових ділянок таксанового сайту, а саме М-петлі та S9-S10. У подальшому було проведено молекулярно-динамічні симуляції вільного β1-тубуліну A. thaliana, F. graminearum/F. oxysporum та H. contortus. Аналіз отриманих траєкторій передбачав встановлення інтервалу траєкторій, у якому знаходяться конформації рівноважного стану β1-тубуліну та відбір конформацій з оптимальним розкриттям сайту зв’язування для проведення молекулярного докінгу івермектину. Досягнення структурами рівноважного стану після 40 нс було визначено на підставі результатів аналізу часових змін середньоквадратичного відхилення важких атомів від початкової структури та кількості водневих зв’язків. У результаті кластерного аналізу конформацій таксанового сайту β-тубуліну було ідентифіковано конформації, які характеризуються найбільшим об’ємом порожнини сайту та оптимальним положенням бічних ланцюгів залишків для моделювання зв’язування івермектину. Ці конформації було використано для проведення молекулярного докінгу івермектину. Модель зв’язування івермектину з таксановим сайтом β-тубуліну була розроблена з урахуванням взаємодій івермектину з його відомими мішенями. Зокрема, нами було проаналізовано комплекси івермектину та α-гомопентамерного глутамат-хлоридного рецептора Caenorhabditis elegans, порівняно фізико-хімічні властивості сайтів зв’язування та встановлено патерни алостеричної взаємодії івермектину. Відповідно до запропонованого положення івермектину у таксановому сайті β-тубуліну бензофуранова група івермектину знаходиться у меншій за об’ємом субпорожнині сайту (утворена такими елементами структури як H1, H7 та S9-S10). Макроциклічне кільце та спірокетальна група розташовані в більшій за об’ємом, переважно гідрофобній, субпорожнині сайту (H6, H6-H7, S7, H7 та M-петлі). Гнучка та полярна дисахаридна група розташована за межами цих двох порожнин та відіграє другорядну роль у взаємодії IVM з β1-тубуліном. Стабільність комплексів івермектину та β1-тубуліну A. thaliana, F. graminearum/F. oxysporum та H. contortus було перевірено за допомогою молекулярно-динамічних симуляцій. У результаті MM/PBSA розрахунків було встановлено, що івермектин мав найбільшу афінність до β1-тубуліну A. thaliana, енергія зв’язування з яким становила -12,26±3,33 ккал/моль; нижчу афінність івермектин мав до β1-тубуліну F. graminearum/F. oxysporum (-11,30±5,20 ккал/моль); найнижчу афінність івермектин мав до β1-тубуліну H. contortus (-9,05±5,32 ккал/моль). Для визначення залишків, що мають найбільший внесок у афінність комплексів, було виконано енергетичну декомпозицію загальної енергії зв’язування та проведено аналіз стійкості водневих зв’язків між івермектином та β1-тубуліном. Було встановлено, що взаємодії з залишками у положеннях 27 у H1, 225(224), 228(227) у H7, 277(276) у M-петлі, 319(318) у S8, 360(359) та 362(361) у S9-S10 є найважливішими для підтримання стабільності комплексів. Також здійснили порівняльний аналіз конформаційних властивостей елементів структури таксанового сайту у вільному та зв’язаному з івермектином стані та встановили, що взаємодія івермeктину з β-тубуліном призводить до стабілізації М-петлі. Оскільки стабілізація мікротрубочок лігандами таксанового сайту опосередкована конформаційними змінами М-петлі, було зроблено висновок про можливість стабілізуючого впливу івермектину на мікротрубочки A. thaliana. Це було підтверджено результатами експериментів з вивчення впливу івермектину на структурно-просторову організацію та орієнтацію мікротрубочок у клітинах кореня A. thaliana GFP-MAP4 та GFP-TUA6. Таким чином, у результаті дисертаційного дослідження було вперше визначено структурно-функціональні особливості взаємодії івермектину з β-тубуліном вищих рослин (A. thaliana) та грибів (F. graminearum/F. oxysporum), виявлено зміни у організації мікротрубочок клітин кореня A. thaliana внаслідок дії івермектину, а також його вплив на розвиток A. thaliana, F. graminearum та F. oxysporum. Верифіковано стабільність комплексів івермектину та β1-тубуліну A. thaliana та F. graminearum/F. oxysporum. Отримані дані можуть бути використані для подальшого вивчення взаємодії івермектину з тубуліном інших еукаріотичних організмів, а також для пошуку нових ефективних біологічно активних сполук з високою афінністю до таксанового сайту β-тубуліну.
Евфемізми та дисфемізми масмедійного дискурсу в українській, англійській і польській мовах: прагмалінгвістичний аспект : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2025) Балаж, Валентина; Куранова, Світлана
Дисертаційне дослідження присвячене прагмалінгвістичному аналізу евфемізмів і дисфемізмів у масмедійних текстах української, англійської та польської мов. Праця висвітлює їхню функцію в комунікативному просторі медіа, механізми впливу на авдиторію та способи маніпуляції громадською думкою. Актуальність теми зумовлена впливом масмедіа на суспільну свідомість й активним використанням евфемізмів і дисфемізмів для коригування емоційного сприйняття інформації. Попри значну кількість досліджень засобів мовного впливу, особливості евфемізації та дисфемізації в масмедійному дискурсі потребують подальшого вивчення, особливо в контексті лінгвістичної прагматики й міжмовного аналізу. Методологія ґрунтована на принципах лінгвістичної прагматики. Використано загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, класифікація, кількісні підрахунки) та спеціальні лінгвістичні методи: дискурс-аналіз із застосуванням елементів прагматичного аналізу (для вивчення структурної організації та інтерпретації значень одиниць у межах евфемістичних і дисфемістичних стратегій), критичний дискурс-аналіз (для ідентифікації маніпулятивних прийомів), компонентний аналіз (для аналізу внутрішньої структури та значення мовних одиниць, ужитих у межах евфемістичних і дисфемістичних стратегій), зіставний метод (для виявлення міжмовних відмінностей і спільних рис у межах евфемізації та дисфемізації). Джерельну базу становить вибірка текстів за 2014– 2024 роки — понад 2000 у кожному з інтернет-видань: BBC News Україна, BBC, Gazeta Wyborcza. Залежність евфемізмів і дисфемізмів від контексту підтверджує їхню дискурсивну природу, оскільки одне й те саме мовне вираження може набувати різних інтерпретацій з огляду на комунікативну ситуацію, наміри мовця та соціокультурне середовища. Це доводить, що евфемізми й дисфемізми не є лише простими лексичними замінами, а виступають потужними інструментами мовленнєвого впливу, що діють опосередковано, часто залучаючи імпліковані й приховані аспекти значення. У цьому сенсі вони є важливими механізмами регулювання комунікації, що дають змогу впливати на емоційний стан адресатів і коригувати їхнє сприйняття інформації. Їхня роль у масмедійному дискурсі зростає, зокрема у зв’язку з глобалізаційними процесами, політичною коректністю та розвитком цифрових технологій. Аналіз масмедійного дискурсу показав, що евфемізація й дисфемізація є ключовими макростратегіями, які автори використовують для формування суспільної думки. Виявлено, що евфемістичними конструкціями послуговуються для нейтралізації неприємних тем (до прикладу, економічних труднощів, політичних скандалів), тоді як дисфемізми посилюють негативну оцінку опонентів або викликають критичне ставлення авдиторії. Компаративний аналіз прагмалінгвістичних характеристик евфемізмів у масмедійних текстах української, англійської та польської мов дозволив визначити закономірності їхнього функціювання, вплив на сприйняття інформації та залежність від дискурсивного контексту. Евфемізація сприяє пом’якшенню висловлень, а дисфемізація підсилює їхню експресивність і надає додаткове оцінне забарвлення. Евфемізми зазвичай узгоджуються з принципами ввічливости, у той час як дисфемізми їх порушують. Обидві макростратегії є динамічними: евфемізми можуть поступово втрачати своє пом’якшувальне значення або набувати нових конотацій під впливом соціальних змін, дисфемізми ж можуть перетворюватися на нейтральні лексичні одиниці або з часом змінювати свою негативну оцінність. Дослідження текстів із авторитетних медіа підтвердило вагому роль евфемізмів у формуванні суспільної думки, регулюванні комунікативної етики й маніпуляції сприйняттям реальности. Особливу увагу присвячено використанню інтертекстуальних евфемізмів і дисфемізмів: евфемістичні висловлення можуть створювати інтертекстуальні зв’язки, підтримуючи поліфонію дискурсу, а дисфемізми — можуть змінювати початковий смисл висловлення, надаючи йому іронічних підтекстів або полемічности. Пейоративні номінації, що є основою дисфемізації, формують поляризовані наративи, чітко розмежовуючи "своїх" і "чужих". Дослідження показало, що такі номінації виконують функцію мобілізації та дискредитації, впливаючи на суспільну свідомість і підсилюючи емоційний ефект висловлень. Метафоричні імплікатури є важливими інструментами евфемізації й дисфемізації. Евфемістичні метафори дозволяють замінювати прямі номінації на образи, що створюють відчуття природности чи неминучости подій. Натомість дисфемістичні метафори посилюють негативну оцінку, формуючи асоціації з руйнуванням або деградацією. Крім того, істотним механізмом обох процесів є пресупозиції: евфемістичні пресупозиції задають контекст, що приховує негативні аспекти, тоді як дисфемістичні підштовхують авдиторію до негативного сприйняття ще до аналізу змісту висловлення. Окремий акцент дослідження стосувався зміни номінацій для позначення війни з 2014 до 2024 року як ключового показника трансформації масмедійного дискурсу щодо російської агресії проти України. Аналіз засвідчує, що мовне висвітлення еволюціювало відповідно до його етапів, соціально-політичних обставин і стратегій комунікації, що впливало на акценти в публічному дискурсі. На початку війни евфемізми активно застосовували для пом’якшення її реальности, зниження емоційного напруження й створення юридично прийнятної інтерпретації подій для "внутрішньої" та міжнародної авдиторій. Від 2022 року, із початком повномасштабного вторгнення, дискурс переважно набув чіткішої артикуляції. Терміни "повномасштабне вторгнення" та "війна" витіснили евфемізми, підкреслюючи агресивний характер дій росії. Номінації використовували не лише для відображення реальности, а й як засіб маніпуляції. Це, зокрема, простежується в російській пропаганді, що спрямована на зняття відповідальности з агресора, а також у риториці українських офіційних осіб, які коригували формулювання для зменшення панічних настроїв. Так, мовна динаміка термінів для позначення війни відображає комунікативні стратегії, що впливали на формування суспільної думки та політичних наративів, виконуючи функцію як ідентифікації агресії, так і засобу інформаційного впливу. Порівняльний аналіз засвідчив відмінності в реалізації стратегій евфемізації й дисфемізації в українському, англійському та польському масмедійному просторі. Український дискурс вирізняється активним формуванням власних евфемізмів і запозиченням концептів з інших мов, що забезпечує гнучкість у вираженні соціально й політично чутливих тем. Дисфемізація в українських текстах спрямована на підкреслення соціальних протиріч і формування емоційно насичених наративів. Англійський дискурс демонструє розвинену систему евфемізації, орієнтовану на дотримання політичної коректности й етикетности мовлення, з помітною частотністю стратегій маскування емоційно-чутливих понять і ввічливости. Дисфемізація в англомовному масмедійному просторі здебільшого реалізована через ідеологійні протиставлення та делегітимацію опонентів. Польський дискурс вирізняється активним послуговуванням латинізмами і культурно-релігійними евфемізмами. Дисфемізація в польському масмедіа має яскраво виражене експресивне забарвлення й часто використовується в межах політичної полеміки. Найпоширенішою евфемістичною стратегією є стратегія уникнення, що сприяє згладжуванню конфліктних аспектів. Дисфемізація ж найчастіше реалізована через негативне маркування, яке підтримує поляризовані наративи. Визначальною є відмінність у використанні пейоративних порівнянь: якщо в англійській і польській мовах вони трапляються рідко, то в українському дискурсі узагалі не простежуємо таких прикладів. У дослідженні вперше: подано комплексний прагмалінгвістичний аналіз евфемізмів і дисфемізмів у масмедійному дискурсі на базі трьох мов; запропоновано класифікацію евфемізмів і дисфемізмів за прагматичною реалізацією; визначено особливі механізми, що впливають на сприйняття вторинних номінацій у медіатекстах. Практичне значення праці полягає в можливості застосування її результатів у викладанні лінгвістичної прагматики, актуальних питань сучасної лінгвістики, теорії мовної комунікації, перекладознавства, журналістики й медіаграмотности. Отримані результати можуть бути використані для підготовки лінгвістів, журналістів, піарників, фахівців зі стратегічних комунікацій.
Експресивність стійкості до борошнистої роси у інтрогресивних лініях пшениці м'якої : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2025) Плигун, Вікторія; Антонюк, Максим
У дисертаційному дослідженні описано прояв стійкості у гібридного рослинного матеріалу, отриманого через інтрогресивну гібридизацію з залученням генетичного матеріалу ліній-похідних амфідиплоїдів (ААВВХХ), які мають геноми диплоїдних дикорослих видів (ХХ) та субгеноми А та В пшениці м’якої Аврора (ААВВDD). У роботі використано лінії Авротіки (ААВВТТ), Авродесу (ААВВSS), Аврозису (ААВВSshSsh) та Авролати (ААВВUU). Останній геном амфідиплоїдів походить від Amblyopyrum muticum Boiss. (van Slageren) (Aegilops mutica Boiss), Aegilops speltoides, Aegilops sharonensis, Aegilops umbellulata, відповідно. З використанням інтрогресивних ліній та низки сортів пшениці м’якої отримані популяції, які розщеплюються за дослідною ознакою у трьох поколіннях (F1-3). Схрещували контрастні генотипи – стійкі лінії та сорти, які уражуються патогеном. Гібриди отримані за різних напрямків схрещувань – прямого (інтрогресивна лінія була материнською рослиною) та зворотного (лінія була донором пилку для запилення сорту). Одні з гібридів, отримані через запилення стійких гібридів F2 сортом, який міг бути відмінний від того, з яким отримано материнську рослину F1. Отриманий рослинний матеріал оцінювали у польових умовах та добирали для вивчення за структурою генів ті рослини, що зберігають ознаку у поколіннях. Оцінено рослинний матеріал за ознакою стійкості – батьківські генотипи та гібриди. Серед доступних у біологічній базі даних GenBank відібрано сиквенси шести генів стійкості до борошнистої роси: Pm2, Pm3, Pm4b, Pm8, Pm21, Pm24, Pm41. Серед перерахованих, для Pm2, Pm3 та Pm24 знайдено декілька сиквенсів. В межах кожного з генів ідентифіковані відмінності: інсерції / делеції (одно-, двонуклеотидні), транзиції та трансверсії. Серед кодувальних ділянок, які мають гени, найбільше варіюють LRR кодувальні частини у Pm3. Наявність таких варіацій може впливати на амінокислотний склад білків. Ідентифікована різниця між послідовностями в межах кожного з генів є статистично недостовірною (р<0,05), що було доведено через розрахунок критерію Колмогорова – Смірнова (для Pm24) та критерію нуклеотидної різноманітності Тадзіми (для Pm2, Pm3). Проте варіювання нуклеотидного складу генів може впливати на амінокислотний склад білків стійкості та їхнє функціонування. З використанням послідовностей перерахованих генів та проведеного біоінформатичного аналізу створено 20 пар праймерів до консервативних послідовностей Pm, які кодують: Rx N-термінальний, С2, протеїнкіназоподібний, NB-ARC домени, повтори, багаті на лейцин, рослинну С-кінцеву фосфорибозилтрансферазу, каталітичний домен серин / треонінової кінази інтерлейкін-1 асоційованої рецептор-асоційованої кінази (serine/threonine kinase interleukin-1 receptor associated kinase, STKc-IRAK). Відслідковано наявність послідовностей геному, які можна пов’язати зі стійкістю, за допомогою ділянок генів стійкості, які використовували як маркерні. Проаналізовані батьківські генотипи (амфідиплоїди, лінії та сорти) з метою пошуку поліморфізму за послідовностями генів стійкості. Припускаємо, що джерелом бажаної ознаки є послідовності геному диплоїдного виду або ж ці ділянки опосередковано впливатимуть на резистентність – мають позитивний ефект на прояв дії генів, які мають пшеничні геноми. Тому вивчали і амфідиплоїди за структурою генів стійкості, щоб визначати які ділянки вони мають та які ділянки отримають генотипи, створені за їхньої участі. Для вивчення рослинного матеріалу використовували два підходи. Під час першого – аналізували з використанням праймерів, створених до Pm. Під час другого підходу послуговувалися методикою поліморфізму аналогів стійкості (RGAP), оскільки вона дозволяє виявляти ділянки геномів, притаманні для генів стійкості. Для RGAP використовували дев’ять праймерів до послідовностей генів стійкості до цист нематод у гексаплоїдної пшениці (ген Cre3), Xanthomonas oryzae pv. oryzae у рису (ген Xa21), Pseudomonas syringae у арабідопсису (ген RPS2). Праймери були комплементарні до ділянок, які кодують повтори, багаті на лейцин та кіназні домени. Ці праймери комбінували у пари, так, що в одній парі могли опинитись праймери до різних кодувальних ділянок, різних генів стійкості, одночасно два правих чи два лівих праймера. В складі геномів ідентифіковано ділянки, характерні для генів Pm2, Pm3, Pm4b, Pm8, Pm21, Pm41. Послідовності Pm24 не виявлено. Сиксенс, розміщений у базі даних, отриманий з китайського місцевого зразку, тому ген може бути відсутній у рослин з європейської частини континенту або ж послідовності, до яких створені праймери, зазнали змін. Мінливість за дослідними ділянками була у наявності або відсутності конкретної ділянки у геномі. Найбільшу варіабельність отримано з праймерами, які створені до LRR- кодувальних послідовностей Pm3, що узгоджується з літературними даними та проведеним біоінформатичним дослідженням сиквенсів. В цьому випадку поліморфізм полягав у присутності / відсутності мінорних компонентів у електрофоретичному спектрі, які мали більшу рухливість у електричному полі, порівняно з основним компонентом. Послідовності перелічених генів виявлені у складі як стійких, так і уражених генотипів. З використанням методики RGAP отримано багатокомпонентні та поліморфні спектри. Різниця між генотипами знайдена з використанням праймерів до послідовностей, які кодують лейцинові повтори, домен NB-ARC, домен з протеїнкіназною активністю. Через аналіз контрастних генотипів за молекулярною організацією генів стійкості, за представленістю цільових ділянок були відібрані комбінації праймерів, які дозволили відрізнити батьківські генотипи та в подальшому аналізувати гібридні популяції, створені за їхньою участю. Показано, що інтрогресивні лінії відрізняються за кількістю електрофоретичних компонентів від Авротіки. Спектри лінії мають більшу кількість компонентів. Це може свідчити про різну кількість послідовностей геному Т, які отримали лінії, або перебудовами пшеничних субгеномів, які міг викликати чужинний хроматин. Відмінність у спектрах Авротіки та ліній не впливає на опірність патогенові. З метою збільшення інструментальної бази для дослідження рослин об’єднували у пари праймери, створені до Pm, як це робили при використанні техніки поліморфізму аналогів генів стійкості. Оскільки була знайдена різниця між генотипами з праймерами, створеними до ділянок, які кодують LRR, нуклеотидозв’язувальний домен та кіназні домени, то створювали пари так, щоб хоча би один з праймерів був створений до цих ділянок. Такий підхід дозволив ідентифікувати варіабельність за ділянками, характерними для гена Pm2. Через поєднання технік аналізу поліморфізму аналогів генів стійкості та групового аналізу популяцій вивчали популяції, які розщеплюються за дослідною ознакою. Гібриди, об’єднували у групи, базуючись на їхньому спільному походженні – інтрогресивній лінії, з якою отримано гібриди. Аналізували дві контрастні групи. В одну групу об’єднували ДНК від стійких генотипів (ліній, стійких гібридів), в іншу – від чутливих (сортів, чутливих гібридів). Отримали три покоління гібридів, частина з яких втрачала стійкість у поколіннях, тому ДНК від таких рослин не включали в групи. З рослинним матеріалом, який потенційно може мати генетичний матеріал від Авродесу, між контрастними групами знайдена варіабельність з праймерами, створеними до LRR. У випадку Аврозису та Авротіки – з NB-ARC та праймерами до ділянок, які кодують домени з протеїнкіназною активністю. Поведінку хроматину чужинного походження та його вплив на пшеничний геном було вивчено і під час мейотичного поділу, який визначає, який хроматин потрапить до складу гамет, які залучаються у запилення. Так само впливатиме і поєднання гамет. Наявність інтрогресій під час вивчення чавлених препаратів материнських клітин пилку спостерігали як наявність хромосомних асоціацій відмінних від закритих біваленентів – унівалентів, відкритих бівалентів та мультивалентів (тривалентів та квадривалентів). Сорти пшениці м’якої є цитологічно стабільними, у складі метафазної пластинки мають 21 закритий бівалент. МКП сорту пшениці м’якої Аврора могли утворювати 1-2 відкритих біваленти через наявність житньої транслокації 1BL·1RS у геномі сорту. МКП Авротіки мали всі згадані типи хромосом, проте така їхня поведінка у мейозі не впливає на прояв ознаки на рівні рослини. Поєднання в одному геномі інтрогресованого хроматину та пшеничного може впливати на кон’югацію між гомологічними ділянками, так що втрачатиметься не тільки хроматин чужинного походження. Спостерігали утворення хромосомних мостів, мікроядер, які, як і хромосоми, які не є бівалентами, будуть відставати під час руху до полюсів та можуть дати початок мікроядрам. Утворювалися і фрагменти хромосом. Відхилення від нормального поділу може бути через відсутність гомологічних ділянок між хромосомами. Мікроядра спостерігали на різних стадіях першого та другого поділу. На цитологічну стабільність впливає напрямок схрещування – гібриди, в яких материнскою рослиною була інтрогресивна лінія, мають більшу кількість мікроядер у тетрадах, порівняно з реципроками. Хроматин, який відходить від загальної хромосомної маси буде втрачений під час поділу, що спостерігали на стадії тетрад – частина мікроядер відокремлювалася разом з цитоплазмою. Можливо, так відбувається стабілізація гібридного геному. Вивчення рослинного матеріалу з інтрогресіями проведено через молекулярний аналіз генотипів за консервативними послідовностями, характерними для генів стійкості до патогенів та через аналіз поведінки хромосом у гібридних геномах. Поєднання молекулярного та цитологічного підходів забезпечило вивчення, як соматичної частини рослини через аналіз нуклеотидних послідовностей, так і генеративної (вивчення мейозу). Спостереження кон’югації хромосом у мейозі дозволило прослідкувати поведінку хроматину різного походження, об’єднаного у одному геномі. В подальшому це дозволить поєднати результати, отримані через вивчення нуклеотидних послідовностей генів стійкості та визначати, чи є вони у складі основних ядер клітин, які проходять поділ, чи елімінуються.
Кримінальна відповідальність за злочини, пов'язані зі злочинним впливом : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2024) Нікітін, Артем; Хавронюк, Микола
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 08 "Право" за спеціальністю 081 "Право". – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2024. Узагальнений короткий виклад основного змісту дисертації. Дисертація спрямована на вирішення наукового та практичного завдання пошуку оптимальної моделі кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані зі злочинним впливом. В ній вперше комплексно проаналізовано ґенезу, сутність, відповідність міжнародним стандартам положень чинного Кримінального кодексу України та проєкту нового Кримінального кодексу України, що передбачають кримінальну відповідальність за вказані злочини, встановлено необхідність реформування та запропоновано комплексні зміни до зазначених актів. У Розділі 1 "Загальні аспекти кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані зі злочинним впливом" досліджено ґенезу становлення кримінальної відповідальності в Україні за вказані злочини, підстави та приводи криміналізації діянь в цілому та діянь, пов’язаних зі злочинним впливом зокрема, зарубіжний досвід встановлення кримінальної відповідальності за подібні злочини. Встановлено, що хоча сам термін "злочинний вплив" з’явився у Кримінальному кодексі України лише у 2020 році, це явище не є новим для кримінального права України, оскільки попередні кримінальні закони передбачали відповідальність за діяння, які є його окремими проявами, або визначали кримінально-правовий статус осіб, які є його суб’єктами. З’ясовано, що щонайменше приводи криміналізації діянь, пов’язаних зі злочинним впливом і закріплених вперше в чинному Кримінальному кодексі України у 2020 році, не були дотримані законодавцем. В результаті аналізу кримінальних законів окремих зарубіжних держав встановлено, що вони не містять концепції злочинного впливу як вона передбачена в чинному Кримінальному кодексі України. Водночас, кримінальні закони Італійської Республіки та Китайської Народної Республіки передбачають кримінальну відповідальність за створення, керівництво мафіозними організаціями/злочинними синдикатами, які здійснюють контроль над певною територією або сферою життя, що є досить подібним до злочинного впливу у його визначенні Кримінальним кодексом України. Подібні норми також містяться і у законі RICO Сполучених Штатів Америки. У Розділі 2 "Кримінальна відповідальність за злочини, пов’язані зі злочинним впливом, за Кримінальним кодексом України", досліджено визначення ключових понять – "злочинний вплив" та "особа, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу", об’єктивні та суб’єктивні ознаки складів злочинів, пов’язаних зі злочинним впливом (ст. 255, 255-1, 255-2 та 255-3 Кримінального кодексу України), заходи кримінально-правового характеру, що застосовуються до осіб, які їх вчинили, а також практику застосування положень цих статей судами. Встановлено, що вказані визначення містять недоліки, які не дозволяють сформулювати чітко розуміння визначуваних ними термінів. Об’єктивна сторона злочинів, в описі яких вживаються ці терміни (в першу чергу умисне встановлення, поширення злочинного впливу у суспільстві), залишається невизначеною, судова практика цю проблему також не вирішила. Зроблено висновок, що відповідні терміни, їх визначення, окремі злочини, в описі яких вони вживаються, мають бути видалені з тексту кримінального закону. Більш конкретні прояви злочинного впливу у вигляді створення, керівництва організованою групою, участь у ній можливо визначити у якості кримінально-караних діянь в новій редакції ст. 255-1 Кримінального кодексу України, тому також запропоновано викласти ст. 255 та ст. 255-2 Кримінального кодексу України у нових редакціях, а ст. 255-3 видалити з його тексту. З’ясовано, що суб’єкти вказаних злочинів окрім загальних ознак характеризується наявністю авторитету та інших якостей, які дозволяють керувати різного роду злочинними спільнотами. Попри виділення кримінальним законом та судовою практикою окремих категорій суб’єктів злочинного впливу ("вор в законі", "смотрящий за зоною" і т. д.), єдиного підходу до їх визначення не сформовано. Суб’єктивна сторона вказаних злочинів характеризується прямим заздалегідь обдуманим умислом. Незважаючи на передбачені досить суворі санкції у відповідних статтях Кримінального кодексу України, серед заходів кримінально-правового характеру, що застосовуються до осіб, які вчинили вказані злочини, переважають заохочувальні (звільнення від відбування покарання з випробуванням, призначення покарання нижче від найнижчої межі) внаслідок широкого застосування угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях. У Розділі 3 "Перспективи кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані зі злочинним впливом", досліджено норми Кримінального кодексу України, що встановлюють кримінальну відповідальність за вказані злочини, на їх відповідність вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. Проаналізовано положення проєкту нового Кримінального кодексу України, розробленого Робочою групою з питань розвитку кримінального права, які передбачають кримінальну відповідальність за ці злочини. Встановлено, що з великою долею вірогідності визначення злочинного впливу, особи, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу, положення статей Кримінального кодексу України, які передбачають кримінальну відповідальність за злочини, в яких ці терміни є ознакою об’єктивної сторони, можуть бути визнані такими, що не відповідають вимогам Конвенції до якості кримінального закону. Положення проєкту нового Кримінального кодексу України, що передбачають кримінальну відповідальність за злочини, пов’язані зі злочинним впливом, також потребують доопрацювання. Запропоновано внесення конкретних змін до проєкту в цій частині. Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному: Вперше: здійснено класифікацію злочинів, пов’язаних зі злочинним впливом, на ті, що пов’язані з функціонуванням злочинних організацій, та ті, що з ними не пов’язані; встановлено відповідність злочинів, пов’язаних зі злочинним впливом, що стосуються функціонування злочинних організацій, підставам та приводам криміналізації діянь і невідповідність злочинів, що не пов’язані з їх функціонуванням, щонайменше приводам криміналізації діянь; наведено перелік дій, які розглядаються судовою практикою у відповідних кримінальних провадженнях як умисне встановлення, поширення в суспільстві злочинного впливу. Доведено непослідовність, неузгодженість такої практики, порушення нею принципу non bis in idem; встановлено відсутність узгодженої судової практики у відповідних кримінальних провадженнях при визначенні ознак суб’єкта злочинів умисного встановлення, поширення в суспільстві злочинного впливу; обґрунтовано невідповідність положень Кримінального кодексу України, що передбачають визначення понять «злочинний вплив» та "особа, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу", вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини до якості кримінального закону, що має наслідком аналогічну невідповідність положень Кримінального кодексу України, що передбачають кримінальну відповідальність за злочини, в описі яких вживаються вказані поняття; зроблено висновок про необхідність передбачити у чинному Кримінальному кодексі України з урахуванням вимог актів Європейського Союзу кримінальну відповідальність за створення, керівництво організованою групою, як конкретний прояв злочинного впливу, участь у ній, а також організацію та участь у злочинному зібранні представників таких груп; обґрунтовано необхідність встановлення кримінальної відповідальності у Кримінальному кодексі України за організацію або участь у злочинному зібранні представників злочинних організацій саме для осіб, які не є їх членами; визначено невідповідність актам Європейського Союзу підстав застосування та переліку заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи за вчинення її уповноваженою особою від імені та в її інтересах злочинів, передбачених ст. 255 Кримінального кодексу України, зроблено висновок про необхідність внесення відповідних змін до Розділу XIV-I Загальної частини Кримінального кодексу України в процесі адаптації українського законодавства до acquis communautaire Європейського Союзу; зроблено висновок про необхідність удосконалення положень проєкту нового Кримінального кодексу України в частині, що стосується кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані зі злочинним впливом, запропоновано зміни до нього у зв’язку із цим. Удосконалено: розуміння ознак структурної частини злочинної організації; розуміння конкретних проявів злочинного впливу – створення, керівництво злочинною організацією, організованою групою, організації злочинного зібрання представників злочинних організацій та організованих груп; систему санкцій, передбачених за вчинення злочинів, пов’язаних зі злочинним впливом, підстави спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності за злочини участі у злочинній організації та злочинному зібранні представників злочинних організацій; моделі кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані зі злочинним впливом, передбачені чинним Кримінальним кодексом України та проєктом нового Кримінального кодексу України. Отримали подальший розвиток: доцільність встановлення кримінальної відповідальності за конкретні прояви злочинного впливу та позиції щодо неможливості встановлення кримінальної відповідальності за неконкретизовані форми негативного впливу особи на інших осіб; позиція щодо невдалого визначення злочинної спільноти у статті 255 Кримінального кодексу України і злочинів створення та керівництва нею; розуміння змісту вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо якості кримінального закону; пропозиції щодо встановлення кваліфікуючих ознак у статтях кримінального закону, які передбачають кримінальну відповідальність за конкретні прояви злочинного впливу. Практичне значення отриманих результатів. Положення та висновки, викладені в дисертації, сприяють збагаченню науки кримінального права, кримінології, правозастосовної практики. Вони можуть бути використані у: – нормотворчій діяльності – при розробці змін до Кримінального кодексу України, проєкту нового Кримінального кодексу України, а також інших актів, спрямованих на протидію організованій злочинності; правозастосовній діяльності – під час здійснення досудового розслідування та судового розгляду кримінальних проваджень, що стосуються злочинів, пов’язаних зі злочинним впливом; науково-дослідній сфері – для поглибленого вивчення та аналізу стану організованої злочинності, проявів злочинного впливу, пошуку шляхів протидії їм; навчальному процесі – при підготовці навчально-методичних матеріалів для курсів кримінально-правового, у тому числі процесуального, кодексу України та проєкту нового Кримінального кодексу України для удосконалення моделі кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані зі злочинним впливом, розміщені у Додатках І-ІІІ. У Додатку ІV розміщено Акт впровадження результатів дослідження в діяльності Робочої групи з питань розвитку кримінального права. У Додатку V наведено список публікацій здобувача за темою дисертації. спрямування. Здобувачем сформовано орієнтовний перелік ознак структурної частини злочинної організації, запропоновано комплексні зміни до чинного Кримінального кодексу України та проєкту нового Кримінального кодексу України для удосконалення моделі кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані зі злочинним впливом, розміщені у Додатках І-ІІІ. У Додатку ІV розміщено Акт впровадження результатів дослідження в діяльності Робочої групи з питань розвитку кримінального права. У Додатку V наведено список публікацій здобувача за темою дисертації.
Марковська Ідеальна Рівновага у грі видобутку ресурсів зі степеневими перевагами агентів : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю "Прикладна математика"
(2023-07) Силенко, Ілля; Чорней, Руслан
Дисертаційна робота присвячена дослідженню виду стохастичної гри з ненульовою сумою, що є відомою в науковій літературі з теорії ігор як гра видобутку ресурсів або гра накопичення капіталу. Теоретичною особливістю цієї гри є незліченний простір станів та незліченні простори рішень її учасників. Маючи практичне значення, концепція гри моделює економічну задачу зі стратегічної взаємодії, що інтерпретується таким чином. Кілька агентів мають у спільній власності деякий відновлюваний актив (капітал, ресурс), що здатен генерувати певну вигоду від його використання. Протягом послідовності з дискретних моментів часу всі гравці одночасно приймають рішення щодо власної поточної кількості до споживання з цього ресурсу, згідно з якою визначається їхній миттєвий прибуток через особисту сталу функцію корисності. Кількість доступного для використання ресурсу в кожен момент часу з'ясовується відповідно до відомого стохастичного закону переходу, що залежить від попередньої кількості ресурсу та обсягів видобутку з нього. Загальний виграш кожного учасника гри обчислюється як дисконтована сума всіх його миттєвих прибутків, очікувану величину якої кожен гравець прагне максимізувати обираючи власну стратегію на початку гри. Основною метою дослідження є доповнити попередні результати з існування в цій грі (Стаціонарної) Марковської Ідеальної Рівноваги, яка вважається концепцією розв'язку в подібних некооперативних іграх. Проблематика її існування є відкритою проблемою в загальній постановці задачі гри видобутку ресурсів, проте становить науковий та практичний інтерес, і тому широко вивчається. У дисертації розглядається модель гри видобутку ресурсів з недослідженого досі класу, для якого характерна довільна кількість учасників, необмежений простір станів та необмежені функції корисності гравців, а також закон переходу між станами у вигляді стохастичного ядра, залежного від спільної інвестиції агентів. Запропонована модель будується набором особливих припущень стосовно переваг гравців та стохастичного закону переходу між станами, які мають широке застосування в економічному моделюванні. По-перше, припускається, що всі гравці володіють ізоеластичними функціями корисності (або CRRA згідно з економічною термінологією) у вигляді степеневих та строго опуклих вгору. По-друге, кожна наступна кількість доступного ресурсу (або стан гри) є лінійним перетворенням залишку від споживання агентів (тобто їхньої спільної інвестиції) з мультиплікативним випадковим збуренням, однаково розподіленим на кожному етапі гри. В економічному моделюванні та фінансовій літературі такий стохастичний процес є поширеним під назвою геометричне випадкове блукання. Запропоновану модель розглянуто як у симетричному, так і несиметричному форматі гри. У симетричній моделі методом зворотної індукції побудовано єдину Марковську Ідеальну Рівновагу в ситуації коли горизонт гри є скінченним. Завдяки монотонній збіжності положень рівноваг та відповідних їм цінових функцій агентів при спрямуванні значення горизонту до нескінченності, встановлено існування симетричної Стаціонарної Марковської Ідеальної Рівноваги в чистих стратегіях для гри з необмеженим горизонтом. Доведено, що отримане положення рівноваги не є оптимальним за Парето, та знайдено формулу для визначення соціально-оптимального профілю стратегій. Також підтверджено надмірне споживання ресурсу гравцями, що перебувають у ситуації рівноваги, порівняно з їхньою соціально-оптимальною поведінкою. Згідно з цим результатом, симетричній моделі гри властива "трагедія спільного поля". Для несиметричної моделі гри з нескінченним горизонтом іншим способом доведено існування Стаціонарної Марковської Ідеальної Рівноваги в чистих стратегіях, й додатково висвітлено її єдиність серед профілів лінійних стратегій. Причому метод доведення, будучи відмінним від випадку симетричності в моделі, так само забезпечує алгоритм побудови положення рівноваги, що особливо доречно для використання результатів на практиці. Симетричну модель гри з нескінченним горизонтом додатково розглянуто в контексті існування чітко виражених соціальних зв'язків між агентами. А саме, передбачено кооперування гравців у межах окремих коаліцій, що не перетинаються та є сталими протягом усієї тривалості гри. Доведено, що для будь-якого розбиття множини гравців на коаліції, між ними існує міжкоаліційна рівновага, тобто положення, від якого жодна коаліція не здатна відхилитися узгодженими діями її учасників у односторонньому порядку так, щоб збільшити сумарний очікуваний дисконтований виграш всієї коаліції. Продовжуючи заглиблення в проблематику трагедії спільного поля у симетричній моделі, встановлено, що для сталої кількості гравців, величина їхнього спільного споживання ресурсу є тим більшою, чим більшою є кількість утворених конкуруючих за ресурс коаліцій, що перебувають у міжкоаліційній рівновазі. Окрім цього, розглядаючи гру видобутку ресурсів з долученою до неї коаліційною складовою, проведено аналіз економічної вигоди для її учасників від утворення певних коаліцій порівняно з іншими. Структура дисертації є такою. У розділі 1 проведено огляд релевантної наукової літератури, що охоплює поточний стан досліджень з тематики та ознайомлення з ключовими модельними припущеннями, що застосовувалися в стохастичних іграх видобутку ресурсів до моменту написання дисертаційної роботи. У розділі 2 представлено основні припущення досліджуваної моделі стосовно функцій корисності гравців та закону переходу між станами, а також обґрунтовано значущість їхнього використання. Результати, отримані для симетричного формату окресленої моделі гри видобутку ресурсів, висвітлено у розділі 3. Концепцію фіксованої коаліційної структури у симетричній моделі гри втілено й досліджено в розділі 4. Насамкінець у розділі 5 охоплено несиметричний випадок запропонованої моделі гри видобутку ресурсів.
Менеджмент імплементаціі політики здорового харчування для дітей раннього шкільного віку на рівні навчального закладу України : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Гейко, Леся; Юрочко, Тетяна
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 07 "Управління та адміністрування" за спеціальністю 073 "Менеджмент". – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. Дисертація присвячена дослідженню менеджменту впровадження політики здорового харчування для дітей раннього шкільного віку на рівні навчального закладу в Україні. Фундаментальною передумовою даного дослідження є те, що яка б не була досконала з точки зору доказовості та міжнародного досвіду, політика здорового харчування для дітей раннього шкільного віку, вона не досягне позитивних результатів, якщо не буде імплементована на рівні навчальних закладів. Саме тому метою нашого дисертаційного дослідження було наукове обґрунтування ефективних інструментів та механізмів управління, які б забезпечували сталість даної політики в умовах частої зміни політичних пріоритетів та соціально-економічної невизначеності, в навчальних закладах в Україні. Численні дослідження підкреслюють важливість впровадження здорового харчування на ще ранніх етапах життя, що відзначено в політика багатьох країн світу. Окрім того, за ВООЗ сприяння та підтримка здорового харчування в навчальних закладах, де школярі проводять значну частину свого життя, є ідеальним середовищем для ефективної інтервенції в сфері охорони здоров'я. У межах даної дисертаційної роботи був проведений огляд літератури, з основним акцентом на політиках та практиках здорового харчування для дітей раннього шкільного віку, які були б актуальними для України. Були досліджені управлінські виклики впровадження політики здорового харчування в референтних для України країнах. Результати огляду літератури показали, що ефективний менеджмент впровадження політики здорового харчування в навчальних закладах має бути прикріпленим не лише чіткою нормативно-правовою документацією, але й враховувати соціальні, культурні та економічні чинники в певній країні або регіоні. А багатовимірний та міжгалузевий характер політики здорового харчування вимагає складних механізмів менеджменту для її впровадження в навчальних закладах. Розуміння цих механізмів передбачає застосування різноманітних методологічних підходів. У даній дисертаційній роботі була використана стратегія комбінування якісницької та кількісницької методології з метою отримання найбільш досконалих та обґрунтованих результатів та формування рекомендацій для менеджменту навчальних закладів. Початково, було проаналізовано аспекти менеджменту впровадження політик здорового харчування для дітей раннього шкільного віку, що було доповнено підходом «здоров'я протягом життєвого циклу» та статистичними даними тривалості життя та поширеності ожиріння та надлишкової ваги серед дітей. Оскільки менеджмент та комунікація є тісно пов’язаними у організаційному контексті, було проведено кількісницьке дослідження аналізу повідомлень, що надходили через офіційні засоби масової інформації щодо здорового харчування дітей в Україні. Дослідження виконувалося за методологією класичного кількісного контент-аналізу з метою визначення, наскільки офіційна інформація про здорове харчування дітей відповідає рекомендаціям Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Як джерела для аналізу були взяті офіційні повідомлення, які були опубліковані на веб-сайтах Міністерства охорони здоров'я, Центру громадського здоров'я та в нормативно-правових документах. Суцільна вибірка одиниць аналізу дозволила надати об'єктивну оцінку відповідності інформації, яка розповсюджується через офіційні канали масової інформації, у відповідності до рекомендацій ВООЗ. На описаному етапі дослідження категорії аналізу були підібрані відповідно до визначення здорового харчування, яке надає ВООЗ. Зокрема, дані категорії включають: "фрукти та овочі", "сіль", "цукор" і "жири". Такий підхід був обраний, оскільки визначення здорового харчування за ВООЗ включає в себе обмеження щоденного споживання солі, цукру і жирів, а також акцентує на споживанні не менше 400 грамів фруктів і овочів. Додатково було внесено категорії аналізу "дослідження" та "рік публікації", щоб відстежити посилання на конкретні наукові дослідження та провести аналіз хронології повідомлень. Згідно з методологією класичного контент-аналізу, після збору даних була проведена перевірка надійності кодування. Після проведення чотирьох хвиль перевірки надійності кодування було встановлено, що показник Кріпендорфа досяг рівня (α ≥ 0,75), що надало можливість інтерпретувати та робити висновки стосовно обраних категорій аналізу. Результати кількісницького дослідження свідчать, що офіційна інформація, яка поширювалася через державний портал, переважно відповідає основним рекомендаціям ВООЗ щодо здорового харчування. Зокрема, 48,9% аналізованих одиниць аналізу містятили у тексті хоча б одну з рекомендацій ВООЗ. Результати контент-аналізу є значущими, адже ефективна доказова комунікація є ключовим інструментом у сфері менеджменту, яка забезпечує зв'язок між адміністрацією навчальних закладів, вчителями та стейкхолдерами на рівні держави та навчальних закладів, що сприяє успішному впровадженню політики здорового харчування для дітей раннього шкільного віку. Багато провідних досліджень у галузі менеджменту охорони здоров'я підкреслюють важливість комунікації та впровадження здорового харчування на ранніх етапах життя, що вже відзначено в політиці багатьох країн, спрямованої на підтримку здорового харчування в школах, як ідеального середовища для інтервенцій в охороні здоров'я. Як зазначалося, одним із ключових інструментів менеджменту впровадження політики є взаємодія зі стейкхолдерами. Тому особлива увага дисертаційної роботи була приділена мапуванню стейкхолдерів та з'ясуванню їх сприянняття реформи шкільного харчування. Для цього було застосовано методологію якісницького дослідження, що дозволило поглибити розуміння аспектів менеджменту для впровадження політики здорового харчування в навчальних закладах за допомогою серії напівструктурованих інтерв'ю. Аналіз зібраних даних був проведений з використанням фреймворкового методу, що дозволило систематизувати та аналізувати інформацію зібрану на перетині наук про здоров'я та менеджменту. Результати інтерв'ю виявили бар'єри та позитивні чинники впровадження політики здорового харчування в навчальних закладах. До бар'єрів відносяться: брак людських ресурсів, обмежене фінансування, опір зі сторони харчової промисловості та індустрії, сприйняття здорового харчування сім'ями та неоднорідне розуміння стандартів харчування. Сприятливими чинниками визначено інклюзивну співпраця з зацікавленими сторонами громадянського суспільства, залучення батьків дітей раннього шкільного віку, підвищення ефективності ролі медичних сестер в навчальних закладах, фінансовий менеджмент та використання грантових можливостей, сприяння співпраці з харчовою промисловістю та посилення систем контролю харчування в навчальних закладах. Дисертація визначає ключові напрями роботи в галузі управління, спрямовані на зниження бар'єрів для впровадження політики та максимізацію потенційних можливостей впровадження та фасилітаторів цієї політики. У підсумку, на основі результатів огляду літератури, кількісницького та якісницького дослідження, були запропоновані науково-обгрунтовані рекомендації удосконалення механізмів менеджменту імплементації політики здорового харчування для дітей раннього шкільного віку в навчальних закладах в Україні. Сформовані рекомендації спрямовані на підвищення ефективності менеджменту впровадження політики здорового харчування для дітей раннього шкільного віку та враховують особливості реформи системи шкільного харчування та реалії українського контексту. Дана дослідницька робота є важливим ресурсом для управлінців, педагогів, фахівців з галузі охорони здоров'я та всіх зацікавлених сторін, які беруть участь у впровадженні політики здорового харчування для дітей раннього шкільного віку на рівні навчального закладу України.
Методологія нюансу в проєкті "Нейтральне" (1978) Ролана Барта і її застосування в дослідженнях культури : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2025) Дорошенко, Анфіса; Брюховецька, Ольга
У дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичне й практичне значення нюансу для відомого теоретика культури Ролана Жерара Барта (1915–1980). Оскільки нюанс становив важливий компонент його інтелектуальних пошуків, сумнівів і намірів, предметом цієї розвідки визначено методологію нюансу — сукупність методів, підходів, діяльнісних форм і форм уваги, що ставить на перше місце нюанс, а також реалізує бажання жити відповідно до нюансів, як його розумів Р. Барт, допомагає втілити це бажання в різних культурних практиках, зокрема у практиці письма. У цьому дослідженні нюанс постає як концептуальна вісь розмислів Р. Барта, особливо в пізній період його життя (наприкінці 1970-х рр.). Нюанс у розумінні Р. Барта є позасистемним, має здатність вказувати на неважливість прямих зіткнень, виводити суб’єкта за межі часто грубих, агресивних, інсценованих з метою залякування та домінування протиставлень. Цей підхід суперечить тому, яку роль в мові виконує загальновживана фраза «але є нюанс»: її нерідко використовують для того, аби привернути увагу до заперечення наявного дискурсу, а також для акцентування протиріч і конфліктів, яких не позбавлені об’єкти культури. Ми дотримуємось власної гіпотези, яка полягає в тому, що методологія нюансу є особливим підходом Р. Барта до культури, який, попри антисистематичний характер думки Р. Барта, піддається системному аналізу. Культуру в цій розвідці трактовано в широкому антропологічному сенсі як спосіб життя спільноти, який включає не лише інтелектуальні та мистецькі здобутки, але й широке коло повсякденних практик. Таке розуміння культури ми беремо з розробок засновника Cultural studies Реймонда Вільямса. Він виділив три виміри культури: загальний процес інтелектуального й естетичного розвитку, певний спосіб життя групи чи періоду та мистецькі твори й практики, не зводячи культуру до якогось одного з цих вимірів. Культура, таким чином, постає як складне поле перетинів і накладань цих трьох вимірів. Це розуміння культури близьке Р. Барту, який сприймав її як активний, нюансований і багатовимірний процес, у якому суб’єкти беруть участь і який вони, відповідно до історичного та матеріального контекстів, відтворюють, формуючи та підтримуючи повсякденні практики, звичаї, цінності та зв’язки. Варто враховувати, що Р. Барт вважав літературу кодексом нюансів. Оскільки вона має виняткову дидактичну роль в опануванні тонких розрізнень та малих (тобто таких, що сприймаються як "незначні") відмінностей, нюанс має найтісніший зв’язок з практиками читання та письма. Однак у роботі доведено, що ці практики в розумінні Р. Барта згодом розширилась до культурних практик, практик комунікації, способів передачі мінливості афективних станів, ширше — до пошуку адекватного, себто уважного та незарозумілого, ставлення до співжиття. Концептуальним центром цього дослідження є курс "Le Neutre", який Р. Барт проводив у Collège de France з лютого до червня 1978 р. У курсі розглянуто тексти різного культурного походження й тематичного спрямування. "Le Neutre" представлено 23 фігурами — саме фігура є одиницею першого членування матеріалу курсу. Його проведення збіглось в часі з низкою важливих професійних і світоглядних трансформацій, що відбулись в житті теоретика й мали вплив на вибір фігур. Ми пропонуємо розглядати курс "Le Neutre" як частину хронологічно й тематично ширшого незавершеного проєкту — "Нейтральне". "Нейтральне", що нерідко називають "червоною ниткою" інтелектуальної роботи Р. Барта, охоплює різні тексти: у цьому дослідженні до переліку зараховано навіть такі віддалені в часі праці, як "Нульовий ступінь письма" ("Le Degré zéro de l’écriture") (1953) і "Camera lucid. Нотування фотографії" ("La Chambre claire. Note sur la photographie") (1980). "Нульовий ступінь" (винятковість цього тексту та поняття полягає в тому, що він сягає самого початку кар’єри Р. Барта, але з часом здійснює кілька "повернень" і ретрансляцій) є помічним для Р. Барта у вивченні механіки зняття на письмі стилістичних і художніх зайвостей (частовживаних тропів), дослідженні "прозорої" мови. Постаттю, з якою Р. Барт "звіряє" своє розуміння, стає французький письменник Альбер Камю, чий дебют "Сторонній" ("L’Étranger") (1942) звертається до тем випадковостей, суспільних очікувань і осуду, а також ототожнення автора й літературного героя. У романі А. Камю закладено важливе для «Нейтрального» розуміння письменника як людини, чиє переживання мови позначено саме проблематичністю мови, а не її глибиною, корисністю чи красою (її відповідністю літературному, себто жанровому, стилістичному чи іншому еталону). Після лінгвістичного повороту 1960-х рр. і відповідного повороту думки Р. Барта (початку його постструктуралістського періоду) увиразнилось значення "Нейтрального" в контексті термінологічних бінарностей і протилежностей позицій (інтелектуальних, політичних, етичних тощо). Уже в праці "Елементи семіології" ("Eléments de sémiologie") (1964) є згадка про нейтралізацію протиставлень, а також йдеться про існування «серійних парадигм», які не будуються на опозиціях. Ця думка пізніше присутня в праці "Система моди" ("Système de la mode") (1967). Наступне наближення до теми, співзвучне темам "S/Z" (1970), має наслідком те, що третій термін не розуміється Р. Бартом як синтез чи примирення опозиційних елементів. Тоді ж фантазії про "Нейтральне" Р. Барт торкається в "Імперії знаків" "L’Empire des signes») (1970), пропонуючи для неї нові виразні образи. У тексті "Ролан Барт про Ролана Барта" ("Roland Barthes par Roland Barthes") (1975) різні визначення "Нейтрального" знову змішуються під впливом посилення уваги до етичного виміру. Цінності, коливання, моральність та аморальність стають невід’ємними частинами проєкту. Про це також заявлено навесні 1977 р., наприкінці курсу "Як жити разом" ("Comment vivre ensemble"), який передує "Le Neutre". Р. Барт передбачає, що висловлене ним про метод і не-метод дозволяє переконатися в другорядності сюжету, відтак у майбутньому курсі йтиметься вже про практику відступів і право на відступи: ще до початку курсу "Le Neutre" ми дізнаємось, що в ньому "йтиметься про Етику". Нарешті, у "Camera lucida. Нотування фотографії" увага до "Нейтрального" супроводжується увагою до патосу дистанції й тиранії зображення. Проєкт "Нейтральне", до якого ми також зараховуємо тексти інтерпретаторів Р. Барта (представників літературних, філософських, візуальних, афективних, гендерних і квір-студій), має недогматичний характер. Окремі моменти курсу, сприйняті безпосередньо через його матеріал або запозичені з вторинних джерел, з’являються в різних дискурсах: арткритичному, артмедійному, художньому, кураторському та інших. Ці процеси потребують рефлексії, адже пов’язані з дослідницькими та соціокультурними треками й трендами, актуальностями й своєчасностями, до яких сам Р. Барт загалом ставився не надто довірливо. "Нейтральне" Р. Барта не тотожне неупередженості, незаангажованості та неактивності. Його етичний, полемічний, діяльнісний, парадоксальний і апоретичний виміри пов’язані з політичною та суспільною рекомпозицією епохи наприкінці 1970-х рр. Тоді Р. Барт розмірковував над можливостями людини бути в своєму часі, у свій власний, властивий лише їй, неконфронтаційний спосіб. Він переживав і осмислював фатальність насильства, викладав свій особливий погляд на зарозумілість, показував, які альтернативні форми відповіді та реакції можна використовувати в повсякденні, дотримуючись особистого етичного путівника життям: обирати між щирістю, ввічливістю, тактовністю, відступом тощо, але насамперед — намагатися жити відповідно до нюансів. У дослідженні береться до уваги те, що «Нейтральне» було трансформовано різними життєвими обставинами й складними особистими переживаннями автора: втратою матері, усвідомленням власної смертності, посиленням тиску інституційного та публічного визнання, зміною середовища викладання, появою нових захоплень, зміною повсякденних звичок, ритуалів і практик, дрібними побутовими інцидентами, подорожами, зустрічами з творами мистецтва тощо. Як висвітлено в цій роботі, "Нейтральне" не є позицією, натомість це тривалість або рух, супровідний певним ставленням, налаштуванням. "Нейтральне" — проєкт, відкритий до парадоксів, атопічності та утопічності, нездійсненності, незавершеності, невпевненості, але водночас він є важливим персональним дослідженням. Наукова новизна цієї розвідки полягає в реконструюванні методологічного виміру проєкту "Нейтральне" Р. Барта, який зосереджено довкола його розуміння нюансу. При цьому враховано скептичне ставлення Р. Барта до методології, зокрема і те, що в останні роки життя його дослідницька увага більше тяжіла до "антиметоду" або "ненаукового" методу. Нами виявлено та продемонстровано узгодженості, перегуки, суперечності та розриви в розумінні нюансу, літератури як джерела нюансів, а також письма як нюансування за Р. Бартом і його інтерпретаторами. Скрупульозний у питаннях, що стосуються мовних тактик, і схильний до творення неологізмів, Р. Барт запропонував назву науки про нюанси — діафорологію. Як продемонстровано в роботі, цим присвоєнням імені він частково нівелював методологічний аспект нюансу на користь його субстанціалізації. Діафора, це "ніцшеанське слово" за Р. Бартом, є одним із багатьох свідчень впливу на нього філософії Ф. Ніцше, неодноразово згадуваного в "Le Neutre". Діафора не є єдиним дотичним до нюансу поняттям, адже у Р. Барта діафорологія постає як наука не лише про нюанси, але й про муар(и). Муар, який бартознавці часто називають образом або метафорою тексту за Р. Бартом, насправді уможливлює вихід за межі простору лінгвістики, роботу з різними нетекстовими об’єктами (наприклад, фотографією), явищами (світловими, погодними тощо) та враженнями (до прикладу, від ольфакторного сприйняття). Часто радикально ототожнені або розглянуті в ізоляції один від одного, ці три ключові терміни, нюанс, муар і діафора, на нашу думку, мають різне функціональне значення. Тому, окрім виокремлення і реконструювання методологічного виміру проєкту "Нейтральне", нами запропоновано концептуальне розмежування цих понять. Це дозволить більш глибоко та нюансовано осягнути теоретичну спадщину Р. Барта, знайти застосування методології нюансу в культурологічних розвідках. Попри значне просування українських дослідників в опрацюванні та осмисленні спадщини Р. Барта в останні роки, а також попри розрив із російською перекладацькою та дослідницькою традиціями після початку повномасштабного вторгнення в 2022 р., в українському бартознавстві лишається чимало лакун, частину яких ми намагаємось заповнити в цьому дисертаційному дослідженні. Хоча Р. Барт не хотів "окнижнення" "Le Neutre", перевидання матеріалів цього курсу в 2023 р. та поява нових публікацій про "Нейтральне" спонукають до перегляду та уточнення наших знань про нейтральне, нейтральність, нейтралізацію, нейтралітет, "нейтральний статус" тощо. Методологічний вимір "Нейтрального" найкраще демонструє важливість таких операцій, як розрізнення та нюансування, відповідно до різних сьогочасних викликів, правил, звичаїв, законів і домовленостей, але особливо — конфліктів. Тому в роботі окреслено, як і чому "Нейтральне" Р. Барта актуалізує питання зв’язку мови, етики та політики, якими є способи тактовного, невимогливого, незарозумілого перебування в культурі, якщо розуміти її як поле тонких розрізнень.
Метрична розмірність метричних та ультраметричних просторів з умовами скінченності : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2021) Пономарчук, Богдан; Олійник, Богдана
У дисертаційній роботі розглянуто задачу пошуку метричної розмірності для скінченних ультраметричних просторів, а також описано метричну розмірність для деяких конструкцій метричних просторів з умовами скінченності. Визначення метричної розмірності метричного простору було запропоноване Блюменталем в 1953 році. 20 років потому Харарі та Мелтер у своїй роботі застосували це визначення до метричних просторів визначених графами. Після чого, концепт метричної розмірності знайшов широке коло застосувань: комбінаторний аналіз, робототехніка, біологія, хімія та інші. У 2013 році С. Бау та Ф. Беардон продовжили ідеї Блюменталя щодо дослідження метричної розмірності метричних просторів. Вони вивчали метричну розмірність підпросторів Евклідового простору. Пізніше, М. Хейдарпур та С. Магсауді підрахували метричну розмірність геометричних просторів. Відомо що, пошук метричної розмірності метричного простору є NP-складною задачею. Є декілька шляхів дослідження метричної розмірності. Один з них — дослідження метричної розмірності для певних родин метричних просторів чи графів. Другим підходом є дослідження метричної розмірності конструкцій метричних просторів, що побудовані на основі метричних просторів, метрична розмірність яких вже відома. У дисертаційній роботі дослідження здійснюються в обох описаних вище напрямках. А саме повністю охарактеризовано метричну розмірність скінченних ультраметричних або неархімедових просторів. Показано, що для довільного скінченного ультраметричного простору його метрична розмірність може бути знайдена за поліноміальний час. Наведено поліноміальний алгоритм знаходження метричної розмірності для довільного ультраметричного простору. Для побудови цього алгоритму було використано ізометричне зображення ультраметричних просторів деревами. Показано, що складність побудови такого зображення дорівнює O(n5), де n — кількіств точок ультраметричного простору. Також доведено, що метрична розмірність ультраметричного простору, який визначається на кореневому дереві, або дорівнює метричній розмірності цього дерева як графа, або на одиницю менше. В роботі також повністю описано ультраметричні простори метрична розмірність яких дорівнює одиниці. Окрім ультраметричних просторів в дисертаційній роботі розглянуто метричну розмірність різних конструкцій метричних просторів. Зокрема показано, що для довільної шкали трансформації метрична розмірність метричного простору дорівнює метричній розмірності його трансформації. Наведено формулу для підрахунку метричної розмірності вінцевого добутку скінченного метричного простору і рівномірно дискретного метричного простору. У випадку коли метрична розмірність рівномірно дискретно метричного простору дорівнює нескінченності, метрична розмірність конструкції також дорівнює нескінченності. Крім того, для прямої суми метричних просторів скінченого діаметра показано, що її метрична розмірність дорівнюватиме сумі метричних розмірностей цих просторів. Показано, що для довільних метричних просторів скінченного діаметра метрична розмірність їх прямої суми дорівнює двом тоді і тільки тоді коли метрична розмірність кожного з просторів дорівнює 1. В останньому розділі також розглянуто метричну розмірність прямого добутку еквідистантних метричних просторів з метриками di, та dTO. Показано, що хоча ці метрики є топологічно еквівалентними, відповідні метричні простори мають різну метричну розмірність. Таким чином, в дисертаційній роботі містяться наступні нові наукові результати: 1. Наведено алгоритм зображення ультраметричного простору кореневим деревом, часова складність якого O(n5). 2. Для довільного скінченного ультраметричного простору показано, що існує поліноміальний алгоритм обчислення його метричної розмірності. 3. Охарактеризовано всі ультраметричні простори розмірність яких дорівнює одиниці. 4. Отримано формулу для обчислення метричної розмірності вінцевого добутку скінченного метричного та рівномірно дискретного метричного просторів. 5. Охарактеризовано метричну розмірність прямої суми метричних просторів скінченного діаметра. 6. Описано метричну розмірність прямого добутку еквідистантних метричних просторів з метриками di, d2 та dTO. Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертації мають теоретичний характер. Вони можуть використовуватися в теорії графів, робототехніці, теорії метричних просторів. Дисертація може бути використана для читання спецкурсів з теорії графів для студентів математичних спеціальностей.
Механізми удосконалення управління цифровою охороною здоров'я : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2025) Александренко, Гліб; Шевченко, Марина
Дисертаційне дослідження присвячене теоретико-методичним засадам та механізмам удосконалення управління цифровою охороною здоров’я на організаційному рівні, зокрема розробці концептуальної моделі управління життєвим циклом інтервенцій цифрової охорони здоров’я для закладів та установ охорони здоров’я в умовах обмежених ресурсів та кризових ситуацій воєнного характеру. Актуальність дослідження зумовлена зростаючою роллю цифрових технологій у трансформації систем охорони здоров’я, вдосконаленні діяльності медичних організацій, а також необхідністю розробки ефективних управлінських підходів до впровадження цифрових інтервенцій на рівні закладів охорони здоров’я в контексті цифровізації галузі, особливо для країн з обмеженими ресурсами та в умовах кризових ситуацій. На основі комплексного аналізу наукової літератури систематизовано підходи до визначення поняття «цифрова охорона здоров’я», виявлено її ключові компоненти та сформовано концептуальну структуру цієї міждисциплінарної галузі. Досліджено сучасний стан розвитку цифрової охорони здоров’я в Україні та світі, виявлено ключові тенденції, виклики та перспективи її розвитку, здійснено аналіз законодавчих і функціональних засад діяльності цифрової системи охорони здоров’я в Україні. Проаналізовано існуючі підходи, методи та практики впровадження інтервенцій цифрової охорони здоров’я, виявлено фактори успіху та потенційні бар’єри при їх реалізації в різних контекстах. Уперше розроблено та апробовано концептуальну модель управління життєвим циклом інтервенцій цифрової охорони здоров’я на рівні закладів та установ охорони здоров’я, ефективність якої підтверджена експертною оцінкою, що дозволяє системно підходити до впровадження цифрових рішень у реальних умовах функціонування медичних організацій. Модель інтегрує управлінські, технологічні та економічні аспекти в єдину систему, структуровану за ключовими блоками: етапи життєвого циклу (створення, обслуговування, виведення з експлуатації), управлінські процеси, економічні складові, основні результати, моніторинг і оцінка, відповідність регуляторним вимогам, особливості впровадження в умовах надзвичайних ситуацій, а також інструменти та методи для практичного застосування. У концептуальній моделі уперше запропоновано комплексний управлінський підхід до впровадження інтервенцій цифрової охорони здоров’я в медичних закладах, який інтегрує процеси створення, обслуговування та виведення з експлуатації цифрових продуктів. Цей підхід враховує специфіку різних етапів життєвого циклу та пропонує конкретні управлінські інструменти для кожного з них, що дозволяє підвищити ефективність цифрових інтервенцій, оптимізувати використання ресурсів медичних організацій та удосконалити процеси управління цифровою трансформацією на організаційному рівні. Удосконалено теоретичні підходи до управління та впровадження інтервенцій цифрової охорони здоров’я в умовах мінливого зовнішнього середовища та обмежених ресурсів, що враховують специфіку надзвичайних ситуацій воєнного характеру. Виявлено ключові фактори, які потребують особливої уваги на різних етапах життєвого циклу цифрових інтервенцій в умовах кризи, зокрема: державна та громадська підтримка, оцінка цифрової готовності, безпека та моделювання загроз, людино-орієнтований дизайн, доступність продукту, мінімізація коду, комунікаційна доступність, цифрова та медична грамотність, моніторинг використання, підтримка користувачів, адаптація та управління змінами, оптимізація ресурсів. Набула подальшого розвитку методологія управління інтервенціями цифрової охорони здоров’я з урахуванням міждисциплінарного характеру цієї галузі, що дозволяє ефективно поєднувати управлінські, медичні та інформаційно-технологічні компетенції при реалізації проєктів цифрової трансформації. Розроблено комплекс науково обґрунтованих рекомендацій щодо створення сприятливого середовища для впровадження інтервенцій цифрової охорони здоров’я в Україні, структурованих за сімома ключовими напрямками відповідно до методологічної рамки ВООЗ: лідерство та управління, стратегія та інвестиції, законодавство та політика, кадровий потенціал, стандарти та інтероперабельність, інфраструктура, сервіси та застосунки. Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати використані на галузевому рівні для підвищення ефективності впровадження цифрових рішень у системі охорони здоров’я через розробку та успішне впровадження ІЦОЗ «АРТпоруч» та «ТЕСТпоруч» на національному рівні. Розроблені підходи використані при реалізації проєктів міжнародної технічної допомоги, що сприяє реформуванню галузі охорони здоров’я та її наближенню до європейських стандартів. Матеріали дослідження використовуються у навчальному процесі Школи громадського здоров’я Національного університету «Києво-Могилянська академія» при викладанні курсу «Електронна (цифрова) охорона здоров’я» для студентів магістерської програми «Менеджмент в охороні здоров’я» та «Громадське здоров’я». Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою роботою здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. Зокрема, здобувачем самостійно розроблено методологію дослідження, проведено системний аналіз наукових публікацій, нормативно- правових документів та статистичних даних щодо розвитку цифрової охорони здоров’я в Україні та світі, розроблено концептуальну модель управління життєвим циклом інтервенцій цифрової охорони здоров’я, організовано та проведено експертну оцінку запропонованої концептуальної моделі, розроблено та впроваджено інтервенцію цифрової охорони здоров’я «АРТпоруч», проаналізовано її впроваджено та оцінено результати, сформульовано комплекс практичних рекомендацій щодо розбудови середовища цифрової охорони здоров’я в Україні для впровадження ефективних та сталих інтервенцій. Для структурування перспектив впровадження інтервенцій цифрової охорони здоров’я використано матеріали закритого курсу «Digital Health» Гарвардської медичної школи та онлайн бізнес-школи з дозволу адміністрації курсу, що підтверджено відповідним сертифікатом про проходження навчання. При цьому рамка перспектив була суттєво адаптована до українських реалій та доповнена авторськими розробками. У процесі аналізу кейс-дослідження використано дані проєкту «Інновації для подолання епідемії ВІЛ», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), з офіційного дозволу керівництва проєкту. Результати дослідження висвітлено в 8 наукових публікаціях, з них 5 - у співавторстві з науковим керівником, 5 - в провідних наукових фахових, міжнародних періодичних виданнях України, які відображають основні наукові результати дисертації, 3 - публікації в наукових виданнях, включених до міжнародної наукометричної бази Scopus. Основні положення й результати дисертаційного дослідження оприлюднені на міжнародних науково- практичних конференціях, зокрема на Міжнародній конференції «Unlocking the Acceptance of Digital Health Interventions: Policy, Communication, and User Design Perspectives» (Цюрих, Швейцарія, 2024 р.), Міжнародній науковій конференції «the 21st International Medical Doctoral Conference» (Чеська Республіка, 2024 р.), Міжнародній науковій конференції «The impact of digitalization on healthcare development» (Рига, Латвія, 2024 р.) та Конференції Американської асоціації громадського здоров’я (American Public Health Association Conference, 2024 р.).

Browse

Browsing Докторська школа імені родини Юхименків by Title

Results Per Page

Sort Options