Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство

Permanent URI for this community

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14611

"Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство" (англ. NaUKMA Research Papers in Philosophy and Religious Studies) – науковий рецензований журнал відкритого доступу, що публікує оригінальні статті та дослідницькі матеріали в галузі філософських наук і релігієзнавства. Журнал заснувала у 1996 р. кафедра філософії та релігієзнавства Національного університету "Києво-Могилянська академія". У 1996‒2017 рр. виходив друком як частина багатосерійного видання "Наукові записки НаУКМА" (серія "Філософія та релігієзнавство"). Журнал "Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство" входить до переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук. Метою журналу є висвітлення сучасних дослідницьких підходів та результатів оригінальних фахових досліджень, відповідних міжнародним академічним стандартам, у галузі філософських наук та релігієзнавства за визначеним тематичним спрямуванням.

Browse

Now showing 1 - 20 of 104

The category of the otherness in Richard Rorty’s philosophy: the principles and mechanisms of the differentiation
(2022) Meita, Kseniia
This paper is an attempt to analyze Richard Rorty’s interpretation of the category of the Otherness in the context of the global project of liberal utopia – the society of the future, based on non-violence. The evolution of the understanding of the notion of the Otherness is reviewed in the context of the concepts of American pragmatist and French post-structuralist social anthropological practices, where the reasons for the alienation of particular individuals are explained on the mythological and linguistic background, and the people are solidarized shaping up the generalized other. The Other to a particular culture connects in him/ herself the functions of the scapegoat and the messiah at the same time. In Rortian approach, a variety of reasons for an individual’s marginalization on class, religion, gender, and behavioral basis is analyzed. Moreover, the method of sentimental education is promoted in developing the children’s emotional intelligence and raising the generations on the values of total inclusivity and empathy apart from general erudition, with the help of fiction reading. The Kantian moral imperative is criticized for the mechanical and legalist character. So, the moral principles based on a fellowship are offered instead. This fellowship should be based rather on the personal identity with a particular nation, class, or gender than on the birthright. The advantages and drawbacks of radical pluralism, the understanding of relative values of all ways of life, and its difference from postmodern cultural relativism are also reviewed. The result of the study reveals the secondary role of the people’s differences in their consolidation in Richard Rorty’s liberal utopia if they have in common the basic principle of intolerance to violence, whether it is direct physical violence or the passive-aggressive abuse in humiliation.
Confirmation of the spiritual nature of individual and society in Yevhen Spektorskyi’s works of the emigrant period
(2024) Krupyna, Oksana
The article presents the main issues of the works by the famous philosopher, jurist and educator Yevhen Vasyliovych Spektorskyi (1875‒1951) written during the period of forced emigration (1920‒1951) and professional activity at the universities of Belgrade, Prague, Ljubljana and the St. Volodymyr Orthodox Theological Seminary in New-York. In the intellectual biography of the thinker, these prolific years are marked by the development of issues in social science, philosophy, moral theology, and Christian ethics. In numerous works in various foreign languages, some of which have been analyzed in this article for the first time, Spektorskyi substantiated the importance of moral — as opposed to physical and mental — dimension of the existence of both individuals and society, for which he regarded the Christian religion to be a reference point. The latter, in his opinion, can truly explore the essence of the individual and social with the help of Christian sociology. The history of social philosophy is essential for social science as well as philosophy itself. Positioned between science and religion, philosophy has the capacity for free thinking, which is crucial for achieving a genuine understanding of society. As it is revealed in the article, the philosopher developed ethical guidelines within the framework of moral theology, criticizing naturalistic and mechanistic approaches to understanding society and the individual. Spektorskyi regarded freedom, dignity, and a righteous life according to the Christian ideal, as well as cultural activity, as fundamental values. The author argues that Spektorskyi’s affirmation of absolute values and the study of the relationship between the individual and society on the basis of the Christian religion provide grounds for evaluating Spektorskyi as an exceptionally religious philosopher.
Images of priesthood and monasticism in the works of John Chrysostom: rhetoric and historical reality
(2023) Rozumna, Yuliia
The article provides a comparative analysis of the attitude to priests and monks, the manifestations of which can be found in the works of the outstanding thinker and theologian, representative of patristics, John Chrysostom (347–407 A. D.). It is shown that depending on the purpose of each specific work, he used his own rhetorical abilities in different ways when speaking about priests and monks. When Chrysostom con-sidered each of these figures separately, without comparing them with each other, he certainly showed considerable elevation. For example, when he wanted to exalt the exploits of monks and virgins, he did it in the most refined way. At the same time, in the treatise "Six Discourses on the Priesthood," while highly evaluating the functions and role of priests, he downplayed the role and importance of monks. In particular, in the last part of this work, Chrysostom portrays the figure of a monk as a kind of egoist who thinks only about his own salvation and has no connection with the outside world. In order to clarify the nature of this duality, we examine the uncertainty and variability in the nature and status of monasticism in the first cen-turies of Christianity, in particular, we pay attention to the complex nature of the monastic movement in the 4th century, when Chrysostom lived and worked. The historical comparison we have made allows us to assert that in those times, when the Church institution was being formed and its integration into society was still ongoing, the institution of the priesthood had already acquired a fairly stable ("routinized") charisma, while monasticism had not yet undergone such "routinization." But, as shown in the article, in general, the institution of monasticism was of great importance for the early Church. Based on this, we conclude that the downplaying of the image of monasticism, which can be seen in the "Six Conversations on the Priesthood," did not reflect reality in its entirety, but the specific rhetorical intentions of the author of this treatise, due to the specifics of the historical moment.
A methodological inquiry on compatibility of Droysen’s understanding and Weber’s counterfactuals
(2022) Bakaiev, Mykola
Gustav Droysen introduced understanding as the method of history. Max Weber analyzed what-if statements or counterfactuals as a form of causal explanation. Both scholars had a common interest in understanding and explanation. However, Droysen’s explanation was defined as method of natural sciences and served no use in history, while Weber’s understanding was focused on social reality rather than historical one. Still, precisely Weber’s idea of difference-making counterfactuals was later reinterpreted as defining for historical counterfactuals. In this paper, I determine what their methodologies say about understanding and counterfactuals, whether their views are compatible and whether historical research can benefit from combination of understanding and counterfactuals. To do this, I reconstruct Gustav Droysen’s views on understanding in the first part. Understanding here is a method that allows us to grasp events that are distant in time as contemporary ones through historical material and criticism. In the second part I review the tradition of counterfactuals of analytic philosophers (from Roderick Chisholm and Nelson Goodman to Julian Reiss) and Max Weber. Counterfactuals are conditional statements that contradict existing historical facts by changing or removing the causes of certain events, so that they can demonstrate the significance of these causes for historical events in case the counterfactual causes make a difference for the events. In the third part of the paper, I argue for compatibility between the methodologies, maintaining that understanding and counterfactuals can be beneficial for historical research in the following way: counterfactuals pinpoint the causes and main figures of historical events; knowledge about the figures improves our understanding of them; this understanding helps to see more counterfactual possibilities that can bring to light new causes, deepening our view of history.
Philosophical dimension of today’s educational technologies: framing ethical landscape of the smart education domain
(2022) Mykhailov, Dmytro
Although smart education is one of the most rapidly expanding technological practices nowadays, we still don’t know much about the consequences that new educational technologies might have on the future generation of learners. While smart education is often used as an ‘umbrella term’ which covers a wide variety of different trends and approaches in today’s education, it seems useful to narrow the definition of this term before going deeper into the ethical analysis of smart education more in general. Considering this fact, the present paper claims that the smart education domain consists of three main components, namely, smart pedagogy, smart learning, and smart educational technologies. Keeping this in mind in what follows I propose a description of the ethical problems from every component. In the case of smart pedagogy, I emphasize the issue of new responsibilities and new competencies that come with novel digital technologies. In the case of smart learning, I am showing how big data and AI solutions might raise significant privacy issues. Finally, in relation to smart educational technologies, I focus on AI adaptive educational systems which might provide highly personalized educational solutions. Although AI adaptive educational systems can strongly improve the efficiency and interactivity of the learning experience this technological system might also lead to unpredicted consequences related to students’ attention and other cognitive and metacognitive abilities. The present paper also stands in a deep relation to current discussion in contemporary philosophy of technology by questioning the ethical nature of the current digital artifacts. According to many contemporary philosophies of technology digital artifacts such as computer, AI systems and smartphones are not morally neutral. On the contrary, these digital technologies are actively changing our moral behavior, transform our responsibilities and ethical navigation more in general. As I am going to show in the present paper, digital technologies from the domain of smart education are not an exclusion.
Rationalism and relativism: an essay on John Rawls and Michael Oakeshott
(2022) Wendland, Aaron James
This essay creates an unlikely conversation between two 20th century thinkers: John Rawls and Michael Oakeshott. I say "unlikely" because apart from a few scant remarks in the writing of each the two did not directly engage each other. The essay begins by examining Oakeshott’s explication of "The Rationalist" and her tradition in the history of political thought. Specifically, the essay shows that rationalism in politics involves the belief that reason is an infallible guide to political activity and that the Rationalist seeks certainty and perfection in political affairs. The essay goes on to tease out the rationalistic tendencies in Rawls’ A Theory of Justice, and then it analyzes Oakeshott’s critique of rationalism and applies these criticisms to Rawls. Briefly, Oakeshott marks a distinction between technical and practical knowledge, and he argues that the principles that make up technical manuals like A Theory of Justice are abridgments of and no substitute for the understanding we gain through our practical experience and our participation in a given political tradition. While explaining Oakeshott’s critique of rationalism and Rawls, the essay indicates some of the relativistic proclivities in Oakeshott’s appeal to political practices and traditions, and then it entertains objections to Oakeshott that a Rawlsian might offer. Here Rawls’ commitment to the liberal tradition and the relativity implicit in his explanations of "reflective equilibrium" and "reasonableness" are examined and Rawls’ similarities to Oakeshott are noted. Ultimately, this essay argues that the strength of Rawls’ work lay not in the fact that his principles of justice are established by rational agents in an original position, but in the fact that they are principles that emerge from and cohere with ideas deeply rooted in the Western tradition itself.
Two central meanings of subjectivity and their application in the political context of modern Ukraine
(2024) Boiko, Yurii
This paper examines the fundamental meanings of the concepts of "subject" and "subjectivity" in Western political philosophy, aiming to place them within the context of modern Ukraine. The discourses on Ukraineasa-subject are examined in relation to the two contradictory senses of subjectivity: (a) autonomous, selfpossessing, and (b) dependent, belonging subject. As the idea of an autonomous subject in Western political thought is closely related to colonial ideology and practice, this concept should be replaced with the notion of the historical, dependent subject, which is shaped by the political regime it belongs to. Consequently, the paper argues that the sense of a belonging subject (b) better reflects the actual practices of subjection, because it captures the factor of belonging to the community and presupposes the ethical, normative impact of the political collective on its subjects. Aristotle’s first systematic use of the word subject (to hupokeimenon) is based on the verb "to belong" (hupokeimai), from which the Latin civis (citizen) is also derived. Accordingly, the true ‘autonomy’ of the subject lies in the ability to choose one’s ‘belonging’ and to participate in a political community that reinterprets and changes one’s own intellectual tradition. In this case, the historicity of the subject does not mean a fateful and singular History, but rather a multiplicity of stories that give meaning and value to their subjects. The only way to partake in the act of subjectivation is through self-regulated education, which molds the social subject within the community. In the case of Ukraine, this primarily means that political power should be locally generated through civil institutions and groups that play a normative role in society. Only when education and political organization become a res publica can subjectivation be a liberating practice, as envisioned by the theorists of the Enlightenment.
XIII Міжнародна наукова конференція "Філософія: Нове покоління"
(2019) Корчевний, Василь; Сирбу, Олена
У листопаді 2018 р. у Національному університеті "Києво-Могилянська академія" відбулася Міжнародна наукова конференція "Філософія: Нове покоління", присвячена темі: "Історія Філософії та історії філософій". Починаючи з 2006 р., це вже тринадцята конференція "Філософія: Нове покоління", організаторами якої виступають студенти та аспіранти кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА. Як і в попередні роки, учасниками конференції були студенти, аспіранти, викладачі та наукові співробітники з різних міст України та зарубіжжя. Пропонований огляд висвітлює проблематику виголошених доповідей, а також лекцій і круглих столів, що відбулися в рамках конференції.
Аврілакський Ґ. Книжечка про "розумне" та "використовувати розум"
(2023) Аврілакський, Ґерберт; Артамонов, Олександр
У статті подано український переклад із латини "Книжечки про "розумне" та "використовувати розум", яку написав у 997 р. Ґерберт Аврілакський (з 999 р. — Папа Римський Сильвестр ІІ). Цей твір вважають одним із перших прикладів застосування схоластичного методу.
Актуалізація проблеми самотності у філософії ХІХ-ХХ століть
(2022) Кібенко, Еліна
Переважну кількість сучасних наукових досліджень, присвячених феномену самотності, здійснюють у рамках психології, соціології та літературознавчої критики. Однак ці пошуки мають справу з конкретними проявами багатовимірного явища самотності, залишаючи поза увагою його природу й фундаментальну філософсько-антропологічну сутність, що ховається за вторинними нашаруваннями емпірики. Завданням цієї розвідки є розгляд феномену самотності у представників світової філософської думки новітніх часів, у вченнях яких він отримав найповніший вияв, зокрема у представників екзистенціалізму, філософії життя, феноменології та психодинамічної теорії, серед яких К. Ясперс, М. Бердяєв, М. Бубер, М. Гайдеґґер, Е. Левінас. Відчутний спалах інтересу до феномену самотності у філософії був у середині ХІХ – ХХ ст., однак зацікавленість ним не зникла, про що свідчать сучасні праці, покликані заповнити лакуни, означені попередниками. Попри розбіжності у поглядах на характер самотності та її вплив на особистість, а також щодо моменту, коли відбувається зіткнення людини з її самотністю, у цих мислителів є й дещо спільне: усі вони самотність неодмінно розглядають крізь призму Іншого (чи то конкретної особистості, чи то цілого суспільства), як необхідну умову і для істинного пізнання речей, і для самопізнання. Що ж до розбіжностей у поглядах на самотність, то вони можуть бути породжені "термінологічним хаосом", що й досі панує при розгляді цього питання. На позначення різних проявів цього феномену використовують поняття "усамітнення", "відчуження", "ізоляція" та власне "самотність", часто не розрізняючи їх; вибудовують класифікації шляхом описових визначень. Неясність має бути подолано завдяки розмежуванню споріднених, але відмінних понять і виробленню єдиного підходу щодо взаємозв’язку між сутністю поняття і його різноманітними лексичними виявами. Ця стаття є спробою такого прояснення – шляхом виявлення спільного й відмінного в доробках філософів новітніх часів, які найбільше цікавилися феноменом самотності, відводячи їй важливе місце у власних філософських розвідках.
Амбівалентність ролі "автора" у фотографічному зображенні
(2018) Петрук, Юлія
У статті розглянуто питання авторства у творенні фотографічного зображення. Метою авторки було показати, як фотографія, завдяки технічним чинникам, проблематизує роль автора і витісняє його у "тінь" зображення. Теоретичною базою дослідження стали праці Сьюзен Зонтаґ, Вілема Флюссера, Рудольфа Арнхейма, Ернста Ґомбріха. У цьому дослідженні шлях аналізу було визначено оптико-фізичним аспектом фотографії, історією розвитку техніки, а також порівняльним аналізом живопису і фотографії. В результаті було обґрунтовано амбівалентність статусу автора у фотографічному зображенні. Хоча кожне зображення є творінням людини, тобто має свого автора, у фотографії автор відходить на другий план. У процесі споглядання світлин ім'я автора фотографії, незалежно від його претензій, ігнорується, адже фотографія, зберігаючи функцію об’єктивного документування, "незацікавлено" фіксує будь-які події. Водночас факт, що будь-яке фотографічне зображення є продуктом творчої діяльності людини, відхиляє можливість тотального заперечення автора. Але саме технічне виробництво фотографії робить роль автора амбівалентною.
Антропологічні візії Маркеліна Олесницького
(2018) Козловський, Віктор
У статті проаналізовано антропологічні погляди М. Олесницького – професора Київської духовної академії, творчий доробок якого поки що належно не висвітлено. Виявлено зв’язок його антропологічних ідей з моральним богослов’ям та етичним вченням, які він тривалий час викладав у КДА. Простежено антропологічні імплікації морального формування людської особи, зокрема залежність морального характеру від антропологічних факторів. У цьому контексті досліджено погляди М. Олесницького щодо особливостей тілесної конституції людини. Автор показує, що київський вчений акцентував увагу на принциповій залежності людської тілесності від природних умов та підкреслював, що саме земні умови сформували тілесну природу людини. У статті досліджено також ті релігійні ідеї, які вплинули на антропологічні погляди М. Олесницького, що цілком зрозуміло з огляду на його християнське світосприйняття. На думку автора, київський професор продемонстрував можливість продуктивного застосування сучасних йому філософських досліджень до богословсько-антропологічного аналізу людини як індивіда, особи. У зв’язку з цим акцентовано увагу на концептуальних зв’язках антропологічних поглядів київського дослідника з впливовими європейськими філософськими та антропологічними вченнями, зокрема А. Шопенгауера, Г. Лотце, Ф. Шляєрмахера, Е. фон Гартмана та ін. Підкреслено значення для морально-антропологічної доктрини М. Олесницького концепту несвідомого; виявлено зв’язок цього концепту з провідними європейськими доктринами несвідомого, які продуктивно розроблялись у філософії і психології другої половини ХІХ ст.
Біль як філософський концепт
(2022) Циба, В'ячеслав
Як і будь-яке інше відчуття, біль не містить критеріїв перевірки його правдивості. Спроба вписати його у мову фізики матиме суттєві проблеми. Такий опис страждатиме на редуктивність і нівелюватиме спектр переживань, які не мають предметного відповідника. Крім того, самозвіти про больові відчуття мають не суперечити поняттям, за посередництва яких біль стає доступним для розуміння тими, хто його не відчував. Значні прогалини квантифікація болю, структурована за фізикалістськими параметрами, демонструє і в полі медичної діагностики. Аналіз травматичного психологічного болю показує, що принципів семантики недостатньо для визначення пролонгованого в часі больового досвіду. З’ясування природи болю проливає світло на проблему боротьби репрезентаціонізму й редукціонізму. Особливу цінність для її уточнення й подальшого розв’язання має розрізнення неперехідних відчуттів за допомогою перехідних психологічних дієслів. Основою такого підходу, щоправда, теж обмеженого у застосуванні серією емпіричних винятків, є спроба поєднати лінгвістичну прагматику (Людвіґ Вітґенштайн) із різновидом матеріалізму (Джон Смарт) і критикою фізикалізму з функціоналістських позицій (Гіларі Патнем). Розгляд Декартового аргументу сновидіння показує, що біль не вичерпується усвідомленням болю і не позначає собою лише стан активності ума. У статті розглянуто амбівалентний характер болю, який унеможливлює його розуміння лише як найпростішого відчуття. Реконструкція згаданих підходів до тлумачення болю дала би можливість побачити його з перспективи, з якої біль може бути визначено як комплексне поняття для цілого спектра переживань. Отже, висловлювання про біль доводять неусувність відношення між концептуальним і не-концептуальним елементами в судженні.
Біоетична концепція якості життя: критичний аналіз
(2021) Рассудіна, Катерина
Біоетика – міждисциплінарна наука, яка займається моральними аспектами медицини, біотехнологій та цінності життя загалом. В основі однієї з моделей біоетики лежить концепція якості життя, прибічники якої розуміють цінність життя, насамперед людського, у категоріях його якісних характеристик. Стверджуючи, що цінність життя є відносною і залежить від певних критеріїв, вони доводять моральну допустимість його переривання. Позиція прибічників концепції якості життя зазнає критики, передовсім, з боку тих науковців, які спираються на релігійні уявлення про рівну цінність і недоторканність життя всіх людей. Розкриваючи декілька напрямів такої критики, авторка формує власне ставлення до проблеми. Головним об’єктом критики стають етичні та онтологічні джерела концепції якості життя, які становлять утилітаризм і натуралізм. Показово, що в утилітаристських принципах максимізації щастя як задоволення і підрахунку балансу здобутків і втрат можна побачити спробу впровадити примат користі, яку отримує суспільство, над життям індивіда, або ж підставу для знищення тих індивідів, життя яких не відповідає критеріям якості і зменшує суму загального добробуту. Критикується такий наслідок застосування принципів натуралізму, як редукція особи до її проявів, адже саме на підставі того, що цих проявів немає, прибічники концепції якості життя доходять висновку про низьку якість життя певних індивідів. Ще одне критичне зауваження у бік концепції цінності життя полягає у тому, що її прибічники нівелюють відмінності між людиною і тваринами та їхніми інтересами. Критикується технократична настанова, згідно з якою морально допустимими стають будь-які маніпуляції людським життям, які спроможні здійснити сучасні медики та науковці. Продемонстровано, що фундаментальною вадою біоетичної концепції якості життя, проти якої виступають усі її критики, є редуковане розуміння людини і її життя.
Василь Екземплярський і Петро Кудрявцев: на перетині творчих шляхів
(2023) Пастушенко, Людмила
У статті вперше здійснено порівняльний аналіз творчих біографій київських мислителів, вихованців і викладачів Київської духовної академії (1819–1924) Петра Кудрявцева (1868–1940) і Василя Екземплярського (1875–1933). Відтворено освітянське, культурно-історичне підґрунтя формування релігійно-філософських і релігійно-публіцистичних поглядів обох філософів, показано спільні витоки основних інтуїцій їхньої творчості. Виокремлено спільні для П. Кудрявцева і В. Екземплярського ключові ідеї, теми досліджень, напрями наукової та просвітницької діяльності. Розкрито особливості їхньої інтерпретації християнської ідеї Царства Божого. Показано «родовід» цієї ідеї у їхньому філософському світогляді, розкрито її значущість у етичній та історико-філософській спадщині мислителів. Виокремлено схожі за інтерпретацією в обох філософів теми релігійної публіцистики, які охоплюють релігійне відродження, взаємини політики і релігії, політики і моралі, державно-церковні відносини в Російській державі, шляхи церковного реформування.
Викривальне богослов’я у Київській духовній академії: завдання та змістовне наповнення лекційних курсів (1823–1869 рр.)
(2019) Бурега, Володимир
Статтю присвячено історії упровадження та еволюції у Київській духовній академії викривального (полемічного) богослов’я. Автор показує, яке місце займала полеміка з іншими релігіями та іншими християнськими конфесіями в навчальному плані Київської духовної академії після впровадження в Києві Статуту духовних училищ 1808–1814 рр. У статті розглянуто змістовне наповнення лекційних курсів архієпископа Смарагда (Крижановського), архімандрита Антоніна (Капустіна), єпископа Сильвестра (Малеванського), Пилипа Терновського та єпископа Августина (Гуляницького). Автор показує, як змінювалося змістовне наповнення викривального богослов’я залежно від загальної ситуації в духовній освіті в Російській імперії. Зокрема, схарактеризовано зміни, які відбулись у навчальному плані Київської духовної академії у 1840-х рр. з ініціативи обер-прокурора Св. Синоду Миколи Протасова. Автор звертає увагу і на особисті вподобання професорів, які знайшли відбиток у їхніх програмах із викривального богослов’я. Зокрема, єпископ Сильвестр (Малеванський) суттєво розширив у своєму курсі полеміку з новітніми філософськими течіями, які опонували християнству. Натомість Пилип Терновський та єпископ Августин (Гуляницький) активно використовували історичний метод, у результаті чого їхні курси лекцій являли собою, радше, історію полеміки Православної Церкви з різними її опонентами. У 1860-х рр., коли в Російській імперії готувалася масштабна реформа духовної освіти, в Київській духовній академії була поширена думка про необхідність докорінного перегляду концепції викладання викривального богослов’я. При цьому окремі професори навіть виступали за скасування викривального богослов’я як самостійної дисципліни та за приєднання його до курсу церковної історії
Витоки розмежування понять "пояснення" і "розуміння" у філософії науки та історії ХІХ століття
(2020) Бакаєв, Микола
У сучасній філософії доволі поширеним є різке розмежування понять "пояснення" і "розуміння". Однак аналізувати сучасний стан і перспективи цього термінологічного розрізнення не варто без осягнення його витоків. Автор статті знаходить такі витоки у царині філософії та методології науки (зокрема історії) ХІХ ст. Оскільки обидва поняття також активно вживають у звичайній мові, без урахування цього виміру неможливо говорити про те, чим є пояснення і розуміння у власне філософському контексті. Отже, ця стаття має подвійну мету. По-перше, в ній досліджено значення пояснення і розуміння у звичайній мові. По-друге, з’ясовано власне філософську ґенезу розмежування цих термінів. Доведено, що витоки сучасного філософського вжитку поняття пояснення можна знайти у філософії науки Оґюста Конта, а саме в опублікованому в 1830 р. першому томі його "Курсу позитивної філософії". Конт вводить поняття пояснення (explication) у контексті закону трьох стадій, а також застосовує поняття позитивного пояснення (l’explication positive), за допомогою якого відмежовує позитивне знання або науку від попередніх (ненаукових) стадій знання. Філософські витоки сучасного застосування поняття розуміння автор статті знаходить у філософії історії Йогана Ґустава Дройзена, а саме в його "Нарисах історики" (1858 р.), де Дройзен відмежовує розуміння (Verstehen), що притаманне історії, від пояснення (Erklären), про яке йдеться у Конта.
Внесок Інституту філософії НАН України у розвиток філософії та релігієзнавства в НаУКМА
(2022) Ткачук, Марина
У статті вперше в науковій літературі висвітлено місце і роль Інституту філософії імені Г. С. Сковороди Національної академії наук України у становленні й розвитку кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету "Києво-Могилянська академія" (НаУКМА), створеної у 1992 р., та її освітніх програм. Акцентуючи увагу на вагомій ролі науковців Інституту філософії в актуалізації інтелектуальної спадщини та інституційної пам’яті славетної Києво-Могилянської академії (КМА, 1615‒1817), стаття увиразнює безпосередню долученість учених-філософів НАН України до відродження Києво-Могилянської академії у статусі сучасного університету, розпочатого 30 років тому групою українських науковців та освітян на чолі з В’ячеславом Брюховецьким, і підготовки перших в Україні бакалаврів і магістрів філософії. Розкриваючи головну мету кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА – формування нового покоління українських філософів, чий фаховий рівень відповідає сучасним західним стандартам, авторка фокусує увагу на сформованій у співпраці з науковцями Інституту філософії моделі філософської освіти, новаторській для пострадянської доби. Ця модель ґрунтується на поєднанні загальногуманітарної і професійної підготовки, навчального процесу і наукових студій, глибокого знання студентами як історії, так і сучасних на- прямів і течій філософської думки, класичних і новітніх філософських першоджерел, належному опануванні іноземних мов із метою безпосереднього вивчення оригінальних пам’яток світової та вітчизняної філософської думки, а також новітньої дослідницької літератури. Окреслюючи доробки провідних фахівців Інституту в царині викладання й реалізації філософських освітніх програм НаУКМА, авторка доводить, що їхня багаторічна співпраця з університетом стала не лише однією з фундаментальних засад могилянської філософської школи, а й потужним стимулом професійного розвитку і творчої самореалізації інститутських колег.
Вчення Арістотеля про субстанцію: томістичний погляд
(2018) Бабенко, Богдан
Статтю присвячено одному з головних понять філософії Арістотеля ‒ субстанції ‒ та його інтерпретації в працях представників екзистенційного томізму, зокрема Е. Жільсона (1884‒1978) і М. А. Кромпца (1921‒2008). Автор акцентує увагу на необхідності розглядати вчення про субстанцію передусім у контексті визначення предмета наукового знання і, відповідно, способу пізнання цього предмета. Для унаочнення епістемологічного реалізму, який, на думку томістів, є характерною рисою філософії Арістотеля, у статті проаналізовано погляди щодо істинного предмета наукового знання в попередній античній традиції. Автор показує, що для Стагірита цим предметом є одинично-конкретне, яке становить базу формування філософського розуміння сущого як предмета наукового пізнання. Як зауважує Кромпец, спосіб побудови загальної теорії науки в Арістотеля пов’язаний із пошуком причини, через яку щось є саме таким із необхідністю. Шлях, яким Арістотель приходить до формування власне чотирьох причин, пов’язаний зі специфікою питання διὰ τί (чому? через що?), яке є наукотворчим. Такий аналіз через причини дає змогу зрозуміти, що кожне одиничне суще має складену структуру. Аналізуючи одиничне суще-субстанцію, Арістотель виділяє в ньому той елемент, який дозволяє зробити одиничне предметом науки.
Вітторіо Гьосле про системність та історичність сучасного філософування: спроба парадигмального аналізу Кантової філософії історії
(2024) Козловський, Віктор
З огляду на публікацію у цьому томі журналу українського перекладу праці Вітторіо Гьосле "Місце філософії історії Канта в історії філософії історії" у статті запропоновано аналіз творчості її автора, сучасного німецько-американського філософа, відомого представника "об’єктивного ідеалізму інтерсуб’єктивності". Акцентовано увагу на особливості тієї методології, яку він ефективно використовує у своїх дослідженнях. Ця методологія передбачає поєднання історико-філософського аналізу праць давніх і сучасних філософів із парадигмальним підходом до їхньої проблематики, який дає змогу поглянути на досліджувану тематику з позиції сучасного філософування. Навіть якщо це стосується видатних філософів минулого, наприклад Платона, його філософії математики, у дослідженнях Гьосле домінують концептуальні, систематичні інтереси. Цю методологію Гьосле успішно використав і під час дослідження Кантової філософії історії, показавши, як морально-нормативне спрямування історії, про яке писав Кант, доповнюється і навіть певним чином ускладнюються завдяки реалістичній антропології автора "Критики чистого розуму". У статті проаналізовано також інші важливі праці Гьосле. Зокрема показано, що застосування парадигмально-систематичної методології дає можливість виявити чотири фази розвитку античної філософії, кожна з яких має власну тематичну, епістемологічну особливість. Ця методологія потребує від дослідника відмови від лінійно-прогресистського підходу до історії філософії і передбачає акцентування уваги на циклічному русі філософської думки. Досліджуючи проблему співвідношення між "Наукою логіки" та реальною філософією (філософією природи і філософією духу) у спадщині Ґеорґа Геґеля, Гьосле зосереджується на можливості виявлення у системі абсолютного ідеалізму такого виміру, як інтерсуб’єктивність. У статті також розглянуто праці, в яких Гьосле демонструє вміння аналізувати класичні тексти і кінематографічні шедеври, а також фокусує увагу на суперечливих тенденціях сучасного світу, викликах, які постали перед людством у ХХІ столітті (зокрема на повномасштабній війні Росії проти України) і для подолання яких потрібні нові політичні підходи, основані на міжнародному праві.

Browse

Browsing Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство by Title

Results Per Page

Sort Options