Актуалізація проблеми самотності у філософії ХІХ-ХХ століть
Loading...
Date
2022
Authors
Кібенко, Еліна
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Abstract
Переважну кількість сучасних наукових досліджень, присвячених феномену самотності, здійснюють у рамках психології, соціології та літературознавчої критики. Однак ці пошуки мають
справу з конкретними проявами багатовимірного явища самотності, залишаючи поза увагою його
природу й фундаментальну філософсько-антропологічну сутність, що ховається за вторинними
нашаруваннями емпірики. Завданням цієї розвідки є розгляд феномену самотності у представників
світової філософської думки новітніх часів, у вченнях яких він отримав найповніший вияв, зокрема
у представників екзистенціалізму, філософії життя, феноменології та психодинамічної теорії,
серед яких К. Ясперс, М. Бердяєв, М. Бубер, М. Гайдеґґер, Е. Левінас. Відчутний спалах інтересу до
феномену самотності у філософії був у середині ХІХ – ХХ ст., однак зацікавленість ним не зникла,
про що свідчать сучасні праці, покликані заповнити лакуни, означені попередниками. Попри розбіжності у поглядах на характер самотності та її вплив на особистість, а також щодо моменту, коли
відбувається зіткнення людини з її самотністю, у цих мислителів є й дещо спільне: усі вони самотність неодмінно розглядають крізь призму Іншого (чи то конкретної особистості, чи то цілого
суспільства), як необхідну умову і для істинного пізнання речей, і для самопізнання. Що ж до розбіжностей у поглядах на самотність, то вони можуть бути породжені "термінологічним хаосом",
що й досі панує при розгляді цього питання. На позначення різних проявів цього феномену використовують поняття "усамітнення", "відчуження", "ізоляція" та власне "самотність", часто не
розрізняючи їх; вибудовують класифікації шляхом описових визначень. Неясність має бути подолано завдяки розмежуванню споріднених, але відмінних понять і виробленню єдиного підходу щодо
взаємозв’язку між сутністю поняття і його різноманітними лексичними виявами. Ця стаття є
спробою такого прояснення – шляхом виявлення спільного й відмінного в доробках філософів новітніх часів, які найбільше цікавилися феноменом самотності, відводячи їй важливе місце у власних
філософських розвідках.
The vast majority of current scientific research devoted to the phenomenon of solitude is performed within the framework of psychology, sociology, and literary criticism. However, these inquiries deal with specific manifestations of the multidimensional phenomenon of solitude, eliminating its nature and fundamental philosophical and anthropological essence, which is hidden behind secondary layers of empirics. The task of this investigation is to consider the phenomenon of solitude among representatives of the world’s philosophical thought of modern times, in whose teachings it has received the fullest expression, in particular among representatives of existentialism, philosophy of life, phenomenology, and psychodynamic theory, including K. Jaspers, N. Berdyaev, M. Buber, M. Heidegger, E. Levinas. Despite the noticeable outburst of engagement with the phenomenon of solitude in the philosophy in the mid 19th – mid 20th centuries, interest in it did not disappear, as evidenced by current works designed to bridge the gap identified by predecessors. Despite the differences in views on the nature of solitude and its impact on the personality, as well as on the moment when a person encounters their solitude, these thinkers have something in common – they all necessarily consider solitude through the lens of the Other (be it a specific individual or a whole society) and recognize it a necessary condition for both true knowledge of things and self-knowledge. Regarding the discrepancies in views on solitude, they may be caused by the "terminological chaos" that still prevails when considering this issue. The terms "seclusion", "alienation", "isolation", "loneliness", and actually "solitude" are used to denote various manifestations of this phenomenon, often without distinguishing them; classifications of solitude are built through descriptive definitions. The lack of clarity should be overcome by distinguishing related but different concepts and developing a unified approach to the relationship between the essence of the concept and its various lexical expressions. Such a clarification is achieved in this article by identifying commonalities and indicating differences in the works of modern philosophers, who were most interested in the phenomenon of solitude, assigning it an important place in their own philosophical explorations.
The vast majority of current scientific research devoted to the phenomenon of solitude is performed within the framework of psychology, sociology, and literary criticism. However, these inquiries deal with specific manifestations of the multidimensional phenomenon of solitude, eliminating its nature and fundamental philosophical and anthropological essence, which is hidden behind secondary layers of empirics. The task of this investigation is to consider the phenomenon of solitude among representatives of the world’s philosophical thought of modern times, in whose teachings it has received the fullest expression, in particular among representatives of existentialism, philosophy of life, phenomenology, and psychodynamic theory, including K. Jaspers, N. Berdyaev, M. Buber, M. Heidegger, E. Levinas. Despite the noticeable outburst of engagement with the phenomenon of solitude in the philosophy in the mid 19th – mid 20th centuries, interest in it did not disappear, as evidenced by current works designed to bridge the gap identified by predecessors. Despite the differences in views on the nature of solitude and its impact on the personality, as well as on the moment when a person encounters their solitude, these thinkers have something in common – they all necessarily consider solitude through the lens of the Other (be it a specific individual or a whole society) and recognize it a necessary condition for both true knowledge of things and self-knowledge. Regarding the discrepancies in views on solitude, they may be caused by the "terminological chaos" that still prevails when considering this issue. The terms "seclusion", "alienation", "isolation", "loneliness", and actually "solitude" are used to denote various manifestations of this phenomenon, often without distinguishing them; classifications of solitude are built through descriptive definitions. The lack of clarity should be overcome by distinguishing related but different concepts and developing a unified approach to the relationship between the essence of the concept and its various lexical expressions. Such a clarification is achieved in this article by identifying commonalities and indicating differences in the works of modern philosophers, who were most interested in the phenomenon of solitude, assigning it an important place in their own philosophical explorations.
Description
Keywords
самотність, усамітнення, Інший, пізнання, самопізнання, континентальна філософія, стаття, solitude, seclusion, the Other, knowledge, self-knowledge, continental philosophy
Citation
Кібенко Е. О. Актуалізація проблеми самотності у філософії ХІХ-ХХ століть / Кібенко Е. О. // Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство. - 2022. - Т. 9-10. - С. 49-59. - https://doi.org/10.18523/2617-1678.2022.9-10.49-59