Київська академія. Випуск 014

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12961

Browse

Now showing 1 - 14 of 14

The Embassy of Lazar Baranovych to Moscow in 1684: Gifts, Requests, and Expenses
(2017) Sakal, Ievgeniia
The paper offers the materials of Lazar Baranovych’s embassy to Moscow in 1684. This is the first publication of the documents. They include three letters of Baranovych to tsars Ivan and Peter Alekseyevich, the regent Sophia Alekseyevna and Prince Vasilii Vasil’evich Golitsyn; their replies; records of expenditures, and the record of a court case about the robbery of the envoys. The letters mostly concern themselves with books that Baranovych’s envoys brought to Moscow and some favors that the archbishop expected in return. The material informs us about the circulation of books in the early 1680, diplomatic gift-giving and networking. The documents also serve as a fine example of office administration concerning Moscow-Ukrainian relations.
Lectio Orthodoxorum: Книжкові зібрання православних монастирів Львівської єпархії наприкінці XVI - у XVII столітті
(2017) Альмес, Іван
Здійснено спробу з’ясувати "читацький канон" та охарактеризувати книжкову культуру православних монастирів ранньомодерного часу київської традиції на прикладі чотирьох обителей Львівської єпархії - Крехівської, Львівської Святоонуфріївської, Підгорецької та Теребовельської. Вибір цих монастирів зумовлено станом джерельної бази, а основними джерелами слугували "списки книг", що їх зазвичай подавали в інвентарних описах. Усі досліджені книжкові зібрання були невеликими за обсягом порівняно з тогочасними католицькими кляшторами, зокрема, найбільше з-поміж відомих, крехівське, налічувало лише бл. 100 томів. Lectio Orthodoxorum монахів Львівської єпархії XVII ст. - це, окрім богослужбових книг, своєрідна "тріада": святоотцівська духовно-аскетична спадщина, житійна (агіографічна) та проповідницька література. Практично немає античної спадщини - творів давньогрецьких та давньоримських авторів, на вивченні яких базувалась гуманістична система освіти, у тому числі в церковних релігійних закладах. Це опосередковано говорить або про освітній рівень ченців, або, можливо, про відсутність "практичної" потреби у такій лектурі - на відміну від обителей, при яких діяли навчальні осередки. Чи це може бути одним зі свідчень того, що для насельників досліджуваних монастирів основним залишалось молитовне життя, а не "інтелектуальна" праця? Чи такий склад і невеликі обсяги книжкових зібрань можуть виступати одним із арґументів для розгляду цих монастирів як місць, де панував lex orandi, натомість інтелектуальна діяльність, зокрема анґажованість у читання, не видавалася необхідною? Відповідь на ці питання вимагає подальших досліджень.
The Oxford Handbook of Early Modern Theology, 1600-1800, ed. by Ulrich L. Lehner, Richard A. Muller, A. G. Roeber (New York: Oxford University Press, [2016]), xv + 668 p.: [рецензія]
(2017) Альмес, Іван
Вивчення історії релігійної культури на українських теренах ранньомодерного часу передбачає ознайомленість, принаймні у загальних рисах, із тогочасним теологічним дискурсом. Загальне впровадження до основних тенденцій, напрямів, особливостей ранньомодерної католицької та протестантської теологій акумульовано у рецензованому "підручному компендіумі", який вийшов друком у рамках відомої серії Оксфордського університету "Oxford Handbook". Упорядниками видання є професор релігійної історії та історичної теології Ульріх Леенер (Університет Маркетта, США), проф. Річард Мюллер (Теологічна семінарія Кальвіна, США) та проф. Ентоні Ґреґ Роебер (Пенсильванський державний університет, США). Особливу увагу привертає проф. Ульріх Леенер, який впродовж останніх років опублікував концептуальні монографії про ченців епохи Просвітництва, монастирські в’язниці ранньомодерного часу та декілька праць, присвячених католицькому Просвітництву.
Бартоліні, Марія Ґрація. "Пізнай самого себе": неоплатонічні джерела в творчості Г. С. Сковороди, переклад з італійської Мар'яни Прокопович та Катерини Новікової (Київ: Академперіодика, 2017), 157 с.: [рецензія]
(2017) Довга, Лариса
Вихід у світ перекладу праці Марії Ґрації Бартоліні, відомої італійської славістки та дослідниці українських ранньомодерних текстів, не залишиться поза увагою тих, хто цікавиться історією вітчизняної культури, а тим більш її вивчає. На це є декілька причин. По-перше, ця праця є методологічно цілком новаторською на тлі величезного наукового та науково-популярного доробку, присвяченого творчості Григорія Сковороди. По-друге, авторка не лише декларує давно назрілу потребу "розсіяти стереотипи… про народний, несистематичний характер його рефлексії" (c. 5), а й успішно це здійснює. По-третє, джерела, на які спиралася філософська візія Сковороди, у праці нарешті представлено не тільки на рівні концепцій, частина з яких була притаманною й іншим богословам та філософам (зазвичай, це викликає неабиякі складнощі при інтерпретації певних ідей, а також при спробах пов’язати їх із тими чи тими особами), а й на рівні лексичних запозичень, у збігах окремих фраз, у зіставленні спільних смислових чи семантичних полів, схожому способові мислення тощо.
Бібліотека Унівської Свято-Успенської Лаври: Стародруки, рідкісні видання і рукописи: Каталог, уклав Юрій Ясіновський; Інститут церковної музики Українського католицького університету; Свято-Успенська лавра Студійського уставу в Уневі (Львів: Видавництво Львівської Політехніки, 2017), 295 с.: [рецензія]
(2017) Бондар, Наталія
Унівська Свято-Успенська лавра навряд чи потребує представлення, адже на сьогодні - це один із найбільших чернечих греко-католицьких духовних центрів України. Тож зрозумілим є інтерес до книжки, в якій описано сучасну лаврську бібліотеку. Укладачем такого каталога став відомий музикознавець, джерелознавець, медієвіст, книгознавець та бібліограф давніх пам’яток, доктор мистецтвознавства Юрій Ясіновський. Упорядкований ним каталог містить коротку передмову, основну каталожну частину, іменний та географічний покажчики, покажчик літургійних книг і Святого Письма та 30 ілюстрацій. Основна, бібліографічна частина праці обіймає опис 2 363 рукописів, стародруків та рідкісних видань ХІХ-ХХ ст. Кожну з цих груп виділено, згідно з часом та способом створення книжок, окремими позначками. Розміщено описи, наскільки вдалося зрозуміти, згідно з інвентарним каталогом чинної збірки.
Волощенко, Станіслав. Колекція Митрополита Володимира (Сабодана): рукописи, стародруки і рідкісні видання. Каталог (Київ: Фонд пам'яті Блаженнішого Митрополита Володимира, 2017), 504 с., іл.: [рецензія]
(2017) Заболотна, Наталія
Позитивною тенденцією останніх років стала поява друкованих каталогів приватних зібрань стародруків. Завдяки цьому наукова громадськість отримує інформацію про книги, які досі перебували поза науковим обігом, а тимчасом у приватних колекціях можуть зберігатися як примірники з цікавою історією, так і видання, відсутні у вітчизняних бібліотеках. Колекція рукописів, стародруків та книжкових раритетів, що її представлено у праці, про яку піде мова, засвідчує широке коло інтелектуально-духовних зацікавлень та любов до книги покійного митрополита Володимира Сабодана, тож її каталог є гідним внеском у вшанування пам’яті видатного діяча Церкви.
Дві Академії (про зв'язок між Українською академією наук та Київською духовною академією)
(2017) Яременко, Максим
Документ, що тут публікується (повідомлення Української академії наук від 2 червня 1919 р. Миколі Біляшівському про обрання його академіком), зберігається у Національному музеї історії України. Він цікавий, зокрема, зробленою у ньому допискою, де вказано місце засідань Історично-філологічного відділу та Спільного Зібрання УАН. Ці зустрічі відбувалися на той час на квартирі Миколи Петрова в одній із будівель Київської духовної академії. Детальніший аналіз дозволяє уточнити, що однією із перших локацій, котру використовували для потреб нещодавно створеної Академії наук, був теперішній 5-й корпус Національного університету "Києво-Могилянська академія" на вул. Волоській, 8/5, а саме - його третій поверх.
Знали ли книжники Киевской митрополии испанскую схоластику: к постановке проблемы
(2017) Корзо, Маргарита
Статья представляет собой попытку обнаружить "испанский след" в богословской мысли Киевской митрополии XVII в. на примере наставлений об отправлении церковных таинств ("Наука о седми тайнахъ церковных" в составе виленского Требника 1617-1618 гг.) и первого православного печатного пособия по моральному богословию ("Мир с Богом человеку". Киев, 1669). Одним из источников для "Науки" стало сочинение испанского иезуита Франсиско де Толедо (1534-1596)) "Summa de Instructione Sacerdotum" (известное также как "Summa casuum conscientiae"), в основу которого был положен курс по моральной теологии в Collegium Romanum в Риме. Составители виленской "Науки" прибегали не только к буквальному переводу значительных порций текста испанского иезуита и близкому к оригиналу пересказу отдельных фрагментов, но также дополнили заимствованные из де Толедо фрагменты рассуждениями о церковных ритуалах, цитатами из отеческой традиции, из канонов Вселенских и Поместных соборов, из гражданских правовых памятников. Несмотря на то, что виленская "Наука" вышла из униатских кругов, она получила широкое распространение и среди православных: именно посредством данного памятника отдельные фрагменты сочинения де Толедо попали в "Мир с Богом человеку". Но при этом совершенно очевидно, что в толковании семи смертных грехов и в рассуждениях о милостыни заметно прямое обращение составителей "Мира с Богом" к сочинению де Толедо. Оба памятника Киевской митрополии послужили впоследствии источником для рукописной компиляции о таинствах московского книжника Евфимия Чудовского, который, таким образом, способствовал распространению "Суммы" де Толедо и в московской традиции.
Києво-могилянські трактати "Про виникнення і зникнення" у контексті теологічних дискусій XVII - початку XVIIІ століть
(2017) Симчич, Микола
Стаття присвячена трактатам "Про виникнення і зникнення" викладеними у Києво-Могилянській академії у XVII-XVIIІ ст. як складова філософського курсу. Ці трактати мають історичну і тематичну прив’язку до однойменної книги Аристотеля і зосереджені на обговоренні виникнення, субстанційної і якісної зміни та зникнення. Однак деякі могилянські професори, як Стефан Яворський і Теофан Прокопович, включили сюди і теологічні питання. Яворський обговорює питання про транссубстанціацію св. Євхаристії, намагаючись з’ясувати, як ця субстанційна зміна відбувається і коли вона має місце на Божественній Літургії Східного обряду. Він доводить, що транссубстанціація відбувається під час Слів Освячення, а не Епіклези. На його думку, так вчили найбільш авторитетні теологи Східної церкви. Обговорення цього питання у філософському курсі (1691-1693) найімовірніше було реакцією на Московський собор 1689 року, де було осуджено доктрину про транссубстанціацію під час Слів Освячення. Яворський, натомість, хотів захистити вчення, притаманне українській православній традиції (Петро Могила, Сильвестр Косов, Інокентівй Ґізель тощо). Інший професор, Теофан Прокопович, у своєю курсі (1707-09) звертається до питання про особливу збереженість мощей Києво-Печерських святих. Він доводить, що мощі, які покояться у Київських Печерах, зберігаються завдяки особливій Божій благодаті, і детально аналізує 16 аргументів противників, які це заперечують. На думку автора статті, введення теологічних тем у філософські курси було пов’язане з особливою соціальною значущістю цих питань у той час.
Невідома розвідка професора Київської духовної академії П. П. Кудрявцева про поховання у соборі Києво-Братського монастиря
(2017) Бурега, Володимир
Публікація вводить до наукового обігу рукопис професора Київської духовної академії Петра Кудрявцева, присвячений похованням, що були виявлені у 1878-1879 р. під підлогою Богоявленського собору Києво-Братського монастиря. Під час заміни підлоги намісник монастиря спустився у підпомістя собору, де знайшов два раніше невідомих поховання. В одній труні було тіло у священному облаченні та митрі, другу труну, кам’яну, намісник вирішив не відкривати та не оглядати. Інформацію про ці поховання Петро Кудрявцев отримав від не названого ним знавця київської старовини у 1920-ті рр. За його припущенням, у першій із трун був похований відомий церковний діяч XVII ст. митрополит Газький Паїсій Лігарид, а кам’яна труна могла належати гетьманові Петру Сагайдачному. Обидва поховання було здійснено в Братському монастирі ще до спорудження мурованого Богоявленського собору. Ймовірно, під час будівництва собору обидві могили опинилися у його межах - у підпіллі. Ці поховання ніколи не досліджувалися та були втрачені під час знищення собору у 1935 р. Наведене у додатку повідомлення Кудрявцев зробив на одному із засідань Комісії Києва і Правобережної України, що діяла при Історичній секції Всеукраїнської Академії наук упродовж 1924–1931 рр. Рукопис нині зберігається в архіві Московської духовної академії.
Недільський, Анатолій. Триста двадцять дев'ять рідкісних стародруків краєзнавчої бібліотеки Анатолія Недільського (Львів: Ліга-Прес, 2017), 100 с., іл.: [рецензія]
(2017) Бондар, Наталія
2017-й рік ознаменовано виходом в Україні трьох каталогів переважно кириличних стародруків. Прикметно, що всі три не є "академічними" ані за характером описаних колекцій, ані за місцем роботи укладачів, ані за структурою опису, оскільки вони охоплюють не традиційні бібліотечні чи музейні фонди, а приватні або монастирські збірки. До таких каталогів належить і опис власної колекції директором львівської книгарні "Рідкісна книга" Анатолієм Недільським, опублікований невеликим накладом у 100 примірників. Варто додати, що ця книжка вирізняється ошатним оформленням, має тверду обкладинку та містить велику кількість якісних кольорових ілюстрацій, які візуально доповнюють бібліографічний опис.
Проблема intellectio і verbum mentis у трактатах "De anima" Інокентія Ґізеля і "De corpore animato" Йосифа Волчанського
(2017) Стратій, Ярослава
У статті здійснено порівняльний аналіз концепцій ментального слова (verbum mentis) могилянських професорів Інокентія Ґізеля і Йосифа Волчанського. Аналіз спирається на латинськомовні рукописні трактати "De anima" Ґізеля (1646-1647 рр.) і "De corpore animato" Волчанського (1715-1717 рр.). Запропоновані тут концепції інтелектуального пізнання розглядаються у контексті західної схоластичної традиції. З’ясовано, що розуміння інтелектуального пізнання Інокентієм Ґізелем і Йосифом Волчанським суттєво відрізнялися. Концепція Ґізеля відзначається еклектичним характером і поєднує в собі елементи томістичної, скотистичної і суаресіанської інтерпретацій, тоді як Волчанський орієнтується на Франсиско Суареса та Фансиско де Овієдо.
Сковородіана: труднощі читання, або що приховують і що повідомляють тексти
(ДУХ І ЛІТЕРА, 2017) Бондаревська, Ірина
У статті проаналізовано варіанти інтерпретації філософських творів Сковороди як певні моделі читання та доведено, що мінливість тлумачень залежить від припущень про латентне у творах, серед іншого, про ставлення до тексту, автора і предмета дослідження. Латентне (приховане умисно або неумисно) вимагає експлікації та подальшої репрезентації, але в кожному конкретному випадку воно визначається по-різному. Існують два альтернативні підходи до визначення латентного. Одні дослідники використовують здатність текстів передавати більше, ніж задумав ав- тор, і шляхом зіставлення «деталей» здійснюють історико-філософську контекстуалізацію теорії (місце мислителя в історії філософської думки), здобувають свідчення про зв’язок ідей філософа з історичною епохою та з його особистим життям. У цьому випадку текст промовляє поза волею автора, оскільки він не був задуманий як джерело інформації такого типу. Альтернативним підходом є дотримання волі автора і ставлення до тексту як авторського та завершеного повідомлення, що містить усі необхідні інструменти для успішної комунікації. Перший підхід ґрунтується на недо- вірі та намаганні редукувати автора тексту до об’єкта, другий.спирається на довіру до тексту та його автора. Порівняння обох підходів, а також ре- комендації самого Григорія Сковороди («Жена Лотова») щодо тлумачення біблійних текстів спрямовують аналіз на розкриття ролі досвіду та постаті автора у процесі читання. Біографія мислителя у цьому контексті дозволяє конституювати автора як джерело повідомлення і актуалізувати етичний аспект у ставленні до його творів. Запропонований у цій статті аналіз ґрунтується на таких теоретичних побудовах: латентне у тексті (Г. Г. Гумбрехт), навмисні і непередбачувані одкровення (К. Гінзбурґ), історичний досвід (Ф. Р. Анкерсміт). Порівняння двох підходів не дає підстав для висновку про абсолютні переваги одного з них, однак дає змогу побачити певні відмінності між читачами та дослідниками.
Історія Київської духовної академії крізь призму біографій її патронів, вихователів і вихованців: [огляд]
(2017) Тарасенко, Олександр
Останнім часом в Україні з’явилося чимало різноманітних довідкових видань. Очевидно, це зумовлено попитом на літературу такого жанру, а також накопиченням певної інтелектуальної маси знань. Українська історіографія теж поповнилася багатьма довідниками, однак серед них помітно вирізяється капітальна, справді наукова праця — двотомова енциклопедії "Київська духовна академія в іменах: 1819–1924" (Том 1: А–К. — К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2015. — 740 с.: іл.; Том 2: Л–Я. — Там само, 2016. — 1004 с.: іл.). Як відомо, серед проблем/лакун історичної науки, що їх дослідники мали прискореними темпами надолужувати/вивчати в присмерку радянського часу та на світанку сучасної України, опинилася духовна освіта. Причини цієї прикрої обставини зрозумілі, хоч до початку ХХ ст. такий історико-церковний напрям студіювали досить успішно, насамперед у середовищі Київської духовної академії. Сьогодні флагманом історії духовної освіти є Національний університет "Києво-Могилянська академія", де було відновлено могилянські інтелектуальні традиції. Тому закономірно, що праця, про яку піде мова, з’явилася саме тут.

Browse

Browsing Київська академія. Випуск 014 by Title

Results Per Page

Sort Options