049: Теорія та історія культури
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
- ItemНотатки з пам'яті(2006) Джулай, Юрій
- ItemКінооператор і кінорежисер - опоненти чи спільники?: (Внесок Юрія Іллєнка у розвиток мистецтва кіно)(2006) Брюховецька, ЛарисаУ статті на прикладі видатної роботи оператора Юрія Іллєнка у фільмі "Тіні забутих предків" показано, як були подолані стереотипи знімання, піднято значення художньої образності, як широке застосування ручної камери підсилило невимушеність і динамізм дії, а вдумлива, творча робота над кольором зробила його чинником драматургії, чинником посилення емоційності. На прикладі новаторської творчості Іллєнка-оператора, що сприяла національній своєрідності українського кіно і стала внеском у розвиток кіно світового, показано, як виявилась українська ментальність на сучасному етапі.
- ItemАпофатичність "великого Іншого" (сталінські фільми про війну)(2006) Собуцький, МихайлоУ статті здійснено спробу застосувати до деяких проявів культу Сталіна у повоєнному радянському кінематографі таке історико-релігійне поняття, як апофатичне богослов'я. Зроблено висновок щодо ризикованої схожості дії цензури з його специфічними прийомами.
- ItemАкусматичний голос як засіб формування простору фільмів жаху(2006) Ползікова, НадіяСтаття є спробою аналізу поняття акусматичного голосу і розкриття його функцій та властивостей. Простір фільмів оісаху, трилерів, стрічок жанрів саспенс та хоррор зазвичай характеризується наявністю зони неспокою, надзвичайного дискомфорту, певного роду психологічного тиску, яка і вирізняє дану категорію кінострічок серед інших. Існує велика кількість як візуальних, так і звукових способів формування цієї зони. Серед останніх особливо значущим є акусматичний персонаж, який завжди є всюдисущим, усевидющим, всезнаючим та всемогутнім, і саме тому він є безпрограшним засобом творення нестабільного емоційного простору.
- ItemМистецтвознавчі інтерпретації творчості Любомира Медвідя у періодичних виданнях 1960-2000 рр.(2006) Мусій, Мар’янаМалярство львівського художника Л. Медвідя, як складне, багатозначне явище у мистецтві України II пол. XX ст., стало об'єктом численних мистецтвознавчих дискусій та інтерпретацій упродовж усієї творчої діяльності майстра. Непростий шлях визрівання незалежної критичної думки від офіційного історико-описового підходу радянського періоду до широкого спектра методів мистецтвознавчих інтерпретацій 1990 pp. відобразився і у трактуваннях творчості художника. Контроверсійність думок та розмаїття поглядів, викладених фахівцями у пресі та спеціалізованих виданнях, засвідчили самобутність, а, відповідно, й значущість постаті Л. Медвідя та його творчих інтенцій не лише в художньому процесі Львова, а й загалом в українській модерній образотворчості.