12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Судова аргументація: особливості, порівняльний аналіз та вітчизняна і зарубіжна практика : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук(2021) Кістяник, Володимир; Шевчук, СтаніславДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 "Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень". – Національний університет "Києво- Могилянська академія" Міністерства освіти і науки України. – Київ, 2021. 17. Узагальнений короткий виклад основного змісту дисертації. Дисертаційну роботу присвячено комплексному дослідженню судової аргументації, зокрема розкриті етапи її розвитку, загальнотеоретичні основи, а також особливості і характерні риси аргументації учасників судового процесу. Також у дисертації проаналізовано особливості судової аргументації в романо-германській та англосаксонській правових сім’ях. Особливу увагу приділено аналізу аргументації рішень Федерального Конституційного Суду Німеччини, Європейського суду з прав людини та судів України. У розділі 1. "Історико-правові та загальнотеоретичні засади розвитку судової аргументації" за допомогою історичного методу виокремлені такі періоди розвитку судової аргументації, як античний, середньовічний, новий і новітній. Методом порівняльного аналізу виокремлено місце судової аргументації в системі юридичної аргументації. За допомогою використання порівняння та формально-логічного методу виділено теоретичні підходи, які мають вплив на розвиток судової аргументації: логічний, риторичний, діалогічний, правового реалізму, соціологічний, діалектичний, прагма-діалектичний, герменевтичний, когерентний тощо. У розділі 2. "Особливості судової аргументації в контексті учасників судового процесу, правових сімей та окремих судових інституцій", використовуючи формально-догматичний та емпіричний методи, визначено основні риси судової аргументації та особливості аргументації учасників судового процесу. За допомогою порівняння правових сімей розкрито особливості судової аргументації в англосаксонській і романо-германській правових сім’ях. Аналізуючи судові рішення Федерального Конституційного Суду Німеччини та Європейського суду з прав людини та виокремлено характерні риси аргументації рішень зазначених судів. У розділі 3. "Характерні риси аргументації в судовій практиці України" досліджено аргументацію рішень судів України, їхні особливості та застосування у судовій практиці України. Зокрема, проаналізовано важливі ознаки аргументації в діяльності Конституційного Суду України та в судах загальної юрисдикції.Item Судова аргументація: особливості, порівняльний аналіз та вітчизняна і зарубіжна практика: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук(2021) Кістяник, Володимир; Шевчук, СтаніславАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 "Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень". – Національний університет "Києво- Могилянська академія" Міністерства освіти і науки України. – Київ, 2021. 17 Узагальнений короткий виклад основного змісту дисертації. Дисертаційну роботу присвячено комплексному дослідженню судової аргументації, зокрема розкриті етапи її розвитку, загальнотеоретичні основи, а також особливості і характерні риси аргументації учасників судового процесу. Також у дисертації проаналізовано особливості судової аргументації в романо-германській та англосаксонській правових сім’ях. Особливу увагу приділено аналізу аргументації рішень Федерального Конституційного Суду Німеччини, Європейського суду з прав людини та судів України. У розділі 1. "Історико-правові та загальнотеоретичні засади розвитку судової аргументації" за допомогою історичного методу виокремлені такі періоди розвитку судової аргументації, як античний, середньовічний, новий і новітній. Методом порівняльного аналізу виокремлено місце судової аргументації в системі юридичної аргументації. За допомогою використання порівняння та формально-логічного методу виділено теоретичні підходи, які мають вплив на розвиток судової аргументації: логічний, риторичний, діалогічний, правового реалізму, соціологічний, діалектичний, прагма-діалектичний, герменевтичний, когерентний тощо. У розділі 2. "Особливості судової аргументації в контексті учасників судового процесу, правових сімей та окремих судових інституцій", використовуючи формально-догматичний та емпіричний методи, визначено основні риси судової аргументації та особливості аргументації учасників судового процесу. За допомогою порівняння правових сімей розкрито особливості судової аргументації в англосаксонській і романо-германській правових сім’ях. Аналізуючи судові рішення Федерального Конституційного Суду Німеччини та Європейського суду з прав людини та виокремлено характерні риси аргументації рішень зазначених судів. У розділі 3. "Характерні риси аргументації в судовій практиці України" досліджено аргументацію рішень судів України, їхні особливості та застосування у судовій практиці України. Зокрема, проаналізовано важливі ознаки аргументації в діяльності Конституційного Суду України та в судах загальної юрисдикції.Item Принцип правової визначеності як складова верховенства права : дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук(2019) Матвєєва, Юлія; Цельєв, ОлексійДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.01 "Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень". – Національний університет "Києво-Могилянська академія". – Київ, 2019. У дисертаційному дослідженні проаналізовано сутність, становлення та еволюцію, сучасне розуміння принципу правової визначеності як однієї з найважливіших складових верховенства права, його співвідношення з іншими спорідненими поняттями; основні вимоги принципу правової визначеності для нормотворчої та нормозастосовчої, зокрема, судової практики. На основі проведеного дослідження запропоновано комплексний науково-методологічний підхід до розуміння принципу правової визначеності як багатогранного й багатовимірного поняття, яке складається з елементів-підпринципів, і класифікацію вимог для нормотворчої та нормозастосовчої діяльності.Item Школа правового реалізму та можливості використання її надбань у вітчизняній юриспруденції : дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії)(2019) Мельник, М. О.; Козюбра, МиколаДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Національний університет "Києво-Могилянська академія". – Київ, 2019. У дисертації досліджено передумови виникнення й розвитку американської та скандинавської течій школи правового реалізму. Проведено аналіз філософсько- правового явища "правова реальність" у світлі різних підходів філософських та правових концепцій, в тому числі школи правового реалізму. Здійснено теоретичне узагальнення ідей фундаторів школи правового реалізму, виокремлено спільні та відмінні ознаки американської та скандинавської течій школи. Досліджено вплив висновків правових реалістів на формування та розвиток теорії юридичної аргументації. У дисертації проаналізовано концепції основоположників та послідовників школи правового реалізму, спрямовані на переосмислення основних факторів, які мають враховуватись при формулюванні юридичної аргументації суддями. Простежено шлях, вибудований школою правового реалізму, та проблематика, яка потребувала вирішення для переосмислення феномена судової правотворчості – від механічної юриспруденції до мистецтва побудови юридичної аргументації. Крім того, у дисертації розкриваються напрями вдосконалення методології та методика викладання у вищих навчальних юридичних закладах у світлі здобутків школи правового реалізму. Досліджено можливість та необхідність використання висновків школи правового реалізму для поліпшення правосуддя в Україні, зокрема, для подолання надмірного формалізму в судовій аргументації вітчизняних суддів, шляхом формулювання аргументації, наближеної до життєвих реалій, з розставленням важливих акцентів на детальному, а не формальному аналізі фактів справи та норм права, які мають бути застосовані. Визначено й проаналізовано надбання американської та скандинавської течій школи правового реалізму, які можуть бути використані з метою підвищення якості юридичної освіти та наближення її до юридичної практики.Item Принцип правової визначеності як складова верховенства права: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук(2019-10-28) Матвєєва, Юлія; Цельєв, ОлексійАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.01 "Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень". – Національний університет "Києво-Могилянська академія". – Київ, 2019. У дисертаційному дослідженні проаналізовано сутність, становлення та еволюцію, сучасне розуміння принципу правової визначеності як однієї з найважливіших складових верховенства права, його співвідношення з іншими спорідненими поняттями; основні вимоги принципу правової визначеності для нормотворчої та нормозастосовчої, зокрема, судової практики. На основі проведеного дослідження запропоновано комплексний науково-методологічний підхід до розуміння принципу правової визначеності як багатогранного й багатовимірного поняття, яке складається з елементів-підпринципів, і класифікацію вимог для нормотворчої та нормозастосовчої діяльності.Item Школа правового реалізму та можливості використання її надбань у вітчизняній юриспруденції: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук(2019-10-28) Мельник, М. О.; Козюбра, МиколаАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Національний університет "Києво-Могилянська академія". –Київ, 2019. У дисертації досліджено передумови виникнення й розвитку американської та скандинавської течій школи правового реалізму. Проведено аналіз філософсько- правового явища «правова реальність» у світлі різних підходів філософських та правових концепцій, в тому числі школи правового реалізму. Здійснено теоретичне узагальнення ідей фундаторів школи правового реалізму, виокремлено спільні та відмінні ознаки американської та скандинавської течій школи. Досліджено вплив висновків правових реалістів на формування та розвиток теорії юридичної аргументації. У дисертації проаналізовано концепції основоположників та послідовників школи правового реалізму, спрямовані на переосмислення основних факторів, які мають враховуватись при формулюванні юридичної аргументації суддями. Простежено шлях, вибудований школою правового реалізму, та проблематика, яка потребувала вирішення для переосмислення феномена судової правотворчості – від механічної юриспруденції до мистецтва побудови юридичної аргументації. Крім того, у дисертації розкриваються напрями вдосконалення методології та методика викладання у вищих навчальних юридичних закладах у світлі здобутків школи правового реалізму. Досліджено можливість та необхідність використання висновків школи правового реалізму для поліпшення правосуддя в Україні, зокрема, для подолання надмірного формалізму в судовій аргументації вітчизняних суддів, шляхом формулювання аргументації, наближеної до життєвих реалій, з розставленням важливих акцентів на детальному, а не формальному аналізі фактів справи та норм права, які мають бути застосовані. Визначено й проаналізовано надбання американської та скандинавської течій школи правового реалізму, які можуть бути використані з метою підвищення якості юридичної освіти та наближення її до юридичної практики.Item Права людства: стан та перспективи їх забезпечення : дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук(2019-04-26) Іванків, Ірина; Козюбра, МиколаДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук наук за спеціальністю 12.00.01 "Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень" (081 – Право). – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2019. Узагальнений короткий виклад основного змісту дисертації. У дисертації досліджуються права людства як особливі солідарні права третього покоління, які включають право на мир, на здорове довкілля та на сталий розвиток, а також наявні та потенційні механізми їх захисту. У Розділі 1 "Людство як суб’єкт прав" досліджено класифікацію прав людини та підходи до визначення суб’єктів прав. Проаналізовано критичні позиції щодо суб’єктів прав третього покоління та запропоновано виділити особливий вид прав цього покоління – права людства – на підставі сформульованих відмінних ознак. У цьому Розділі також докладно досліджується становлення філософських та правничих підходів до розуміння людства як окремого суб’єкта суспільних відносин. Ураховано феномен глобальної співзалежності та розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Особливу увагу присвячено правосуб’єктності людства, тобто його здатності мати права і здійснювати їх, а також вимагати притягнення до відповідальності за їх порушення. Поставлено питання про уповноважених суб’єктів та запропоновано вважати ними міжнародні організації, захисників прав людини тощо. У Розділі 2 "Обрані права людства: право на мир, право на здорове довкілля, право на сталий розвиток" насамперед обґрунтовано обрання трьох прав людства, які відповідають відмінним ознакам, визначеним у Розділі 1. Такими правами стали право на мир, право на здорове довкілля та право на сталий розвиток. Кожному з цих прав присвячений окремий підрозділ, що включає опис взаємозв’язку з правами людини, еволюції у міжнародному праві, закріплення у регіональних документах щодо захисту прав людини, а також обґрунтування визначення людства як суб’єкта цих прав. Під час опису права людства на мир проаналізовано його співвідношення з міжнародним гуманітарним правом. Кожне із зазначених прав людства є одночасно фундаментом для існування прав людини та своєрідною "парасолькою", що захищає їх від порушень. Права людства є логічним продовженням прав першого та другого покоління, розвиваючи та доповнюючи їх. На підставі аналізу міжнародних документів "м’якого" права прослідковано початок юридизації прав людства. У Розділі 3 "Наявні та потенційні механізми захисту прав людства" здійснено аналіз можливих механізмів захисту прав людства. З позиції de lege ferenda щодо розуміння прав людства, виправданою є відсутність чітких традиційних механізмів їх захисту. Власне правова природа прав людства вимагає розглядати механізми їхнього захисту, не обмежуючись наявними механізмами охорони та захисту прав людини, враховуючи при цьому також інші механізми, що можуть бути більш релевантними для цих прав. Активна юридизація прав другого покоління підтверджує ймовірність виникнення можливості захисту прав людства в майбутньому. Наявні інституції можуть фрагментарно надавати такий захист, зокрема аналіз практики Європейського суду з прав людини дозволяє виокремити тренд поширювального тлумачення ним змісту деяких прав. Запропоновано також розглянути Міжнародний кримінальний суд як орган, що може притягати до відповідальності за найбільш тяжкі порушення прав людства. Крім того, інші механізми міжнародної співпраці, такі як моніторингові та миротворчі місії, а також проекти міжнародного розвитку, розглянуто як можливі механізми захисту прав людства. Наукова новизна дисертаційної роботи. Ця дисертація є першим у юридичній науці комплексним загальнотеоретичним дослідженням прав людства та їх взаємозв’язку з правами людини. Найвагоміші результати дисертаційного дослідження, що мають наукову новизну, є такими: уперше: - запропоновано концепцію прав людства як особливих прав третього покоління. На сучасному етапі дослідженості вони включають право на мир, на здорове довкілля та на сталий розвиток; - визначено відмінні ознаки прав людства, а саме: суб’єктом цих прав є людство; їх іманентна співзалежність з правами людини; неможливість реального забезпечення прав людства для особи без гарантування їх реалізації для всіх; екстратериторіальність; належність різним поколінням людства; - запропоновано використовувати наявні механізми міжнародних судових органів для захисту прав людства. Наявна практика динамічного тлумачення судами юридично визнаних прав першого покоління для захисту прав другого та третього покоління дозволяє припустити застосовність цього механізму для захисту прав людства, що підтверджується, зокрема, практикою Європейського суду з прав людини; - запропоновано розглядати механізми міжнародної співпраці для захисту прав людства, зокрема через діяльність міжнародних миротворчих місій, моніторингових місій, проектів міжнародного розвитку тощо. Такі механізми насамперед створюють умови фіксування порушень прав людства для подальшого їх захисту в судових органах. Крім того, вони створюють умови для сталого розвитку, за якого право на мир та здорове довкілля є більш захищеними; - обґрунтовано взаємозалежність прав людства та прав людини та доведено можливість їхнього перехресного захисту; удосконалено: - класифікацію суб’єктів прав людини та розподіл прав людини на різні категорії; - теоретичне розуміння права на мир, на здорове довкілля та на сталий розвиток крізь призму закріплення у міжнародних документах "м’якого права"; - наукові уявлення про взаємовплив різних правових систем для подальшого розвитку доктринального та практичного підходів до розуміння колективних та солідарних прав, їхнього відображення в ідеях поколінь прав людини та механізмів їх захисту; набули подальшого розвитку: - доктринальні підходи до визначення прав третього покоління як солідарних прав; - аргументи на користь необхідності застосування динамічного тлумачення міжнародних документів у царині прав людини; - обґрунтування доцільності визначення людства бенефіціаром міжнародної співпраці. Практичне значення отриманих результатів. Результати проведеного дослідження можуть бути використані у: - науково-дослідній сфері – у загальній теорії права, а також у галузевих юридичних науках для подальшого вивчення природи прав людства та їх взаємозв’язку з правами людини; - сфері правотворчості – як теоретична основа у процесі міжнародної та національної правотворчості щодо прав людства, особливо щодо права на мир, здорове (безпечне) довкілля, на сталий розвиток; - правозастосовній діяльності – для застосування принципу динамічного тлумачення судами, а також поглиблення розуміння взаємозалежності захисту прав людини та людства; - навчальному процесі – з метою підготовки навчально-методичної літератури, посібників, підручників, проведення занять із дисциплін "Загальна теорія права", "Конституційне право", "Права людини", "Порівняльне правознавство", при викладанні відповідних навчальних курсів, а також у науково-дослідницькій роботі студентів. Теоретичні аспекти дисертації використовувалися авторкою у практичній роботі зі втілення проектів міжнародного розвитку, під час роботи в міжнародній моніторинговій місії, а також при проведенні семінарських занять з навчальних дисциплін, зокрема "Конституційне право" та "Антропологічна експертиза національного законодавства".Item Права людства: стан та перспективи їх забезпечення : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук(2019-04-26) Іванків, Ірина; Козюбра, МиколаАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 "Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень" (081 – Право). – Національний університет "КиєвоМогилянська академія", Київ, 2019. У дисертації досліджуються права людства як особливі солідарні права третього покоління, які включають право на мир, на здорове довкілля та на сталий розвиток. Здійснено теоретичне узагальнення комплексного дослідження цих прав шляхом обґрунтування правосуб’єктності людства, дослідження відмінних ознак прав людства, а також опису кожного з обраних прав та аналізу наявних та потенційних механізмів захисту. Виділено відмінні ознаки прав людства та здійснено аналіз їх поступової юридизації. Концепція права людства є логічним продовженням розвитку прав першого та другого покоління, розвиваючи та доповнюючи їх. Наявні міжнародні інституції можуть фрагментарно забезпечувати захист прав людства, зокрема аналіз практики Європейського суду з прав людини дозволяє виокремити тренд динамічного тлумачення ним змісту деяких прав. Запропоновано також розглянути Міжнародний кримінальний суд як орган, що може притягати до відповідальності за найбільш тяжкі порушення прав людства. Крім того, інші механізми міжнародної співпраці, такі як моніторингові та миротворчі місії, а також проекти міжнародного розвитку розглянуто як можливі механізми захисту прав людства. При обговоренні вибору механізмів захисту прав людства запропоновано керуватися принципом застосування найбільш сприятливого режиму для їх захисту, що означає адаптування наявних механізмів міжнародної співпраці, захисту прав людини, а також виокремлення нових механізмів у разі необхідності.Item Правовий режим власності Православної церкви синодального періоду : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук(2019-04-26) Шмарьова, Тетяна; Якушик, ВалентинДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 "Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень" (081 – Право). – Національний університет "Києво-Могилянська Академія", Київ, 2019. Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці спеціальних комплексних досліджень, присвячених правовому режиму власності православної церкви за синодального періоду (1700-1917 рр.). Комплексність зумовлена трьома чинниками. Перший – здійснення юридичного аналізу фактичного матеріалу, який частково був об’єктом дослідження історичної науки, але такі дослідження характеризуються локальністю предмету, а також хронологічних та/або географічних рамок. Другий базується на синтезі доробку канонічної та світської наукової думки, використаної в контексті здійсненого дисертаційного дослідження. Третій чинник випливає із об’єкту дослідження, який узагальнено вбирає у себе всі види церковної власності, а також географічного ареалу – території Російської імперії. У роботі проаналізовано уживані щодо визначення церковної власності смислові конструкції та зроблено висновок про уніфікацію понятійного апарату на користь поняття, визначеного за допомогою прив’язки до суб’єкта права власності – церковна власність або церковне майно, які можуть використовуватися як синоніми. Також обґрунтовано існування церковної власності як окремого виду власності, проаналізовано теорії походження церковної власності, типологізовано об’єкти права церковної власності в контексті їхньої оборотоздатності й способів захисту. На підставі аналізу державно-церковних відносин від періоду зламу удільної системи та встановлення самодержавства у Московському князівстві зроблено висновок, що саме у цей період було закладено підвалини домінуючої ролі держави, і така модель в історичній науці отримала назву цезаропапізму. Державна домінанта підсилалась в результаті проведених Петром І реформ, наслідком яких було встановлення державного контролю над церковним майном, а також було проведено заміну патріаршого управління синодальним. Було створено державний орган – Святійший Синод, через який монархія здійснювала управління у сфері зовнішнього і внутрішнього життя церкви. Водночас при Св. Синоді було засновано посаду обер-прокурора, роль якої підсилилась у середині ХVІІІ ст. та залишалась суттєвою до кінця синодального періоду. Наслідком секуляризаційної реформи 1764 р. стало позбавлення архієрейських домів, церков і монастирів земельних володінь із одночасним введенням штатів (за класами), відповідно до яких провадилися регулярні виплати утримання від державної скарбниці. У ХVІІІ ст. результатом реформи став занепад чернецтва і монастирів, які відродилися у ХІХ ст. завдяки політиці надання індивідуальних дозволів на придбання землі, а також офірувань різними видами майна від монарших персон, юридичних і приватних осіб. Аналогічна реформа в українських землях була проведена на двадцять років пізніше, у 80-х рр. ХVІІІ ст. У роботі проаналізовано співвідношення термінів "канонічне право" і "церковне право". Церковне право розглядається як система норм походженням від верховної влади, з частковою імплементацією норм канонічного права. Церковним правом було врегульовано внутрішню структуру церкви, правовий статус окремих її інституцій, взаємовідносини з іншими церквами різних віросповідань, духовними центрами і державою, режим церковного майна, а також віднесені до відання православної єдиновірської церкви питання шлюбу, сім’ї, духовних заповітів, опіки й піклування. В результаті аналізу імперського законодавства і практики Цивільного касаційного департаменту Урядуючого Сенату було зроблено висновок про набуття окремими церковними інституціями статусу юридичних осіб – через визнання за ними майнової правоздатності, а також права бути позивачами і відповідачами в суді. На підставі аналізу ієрархічної структури православної церкви, ґрунтованої на канонічних правилах підпорядкування архієрейській владі, а також діючих за синодального періоду нормах законодавства, зроблено висновок про значну роль Св. Синоду, а також правлячих архієреїв і духовних консисторій у процесі реалізації окремими церковними інституціями повноважень власників. Така роль характеризувалась законодавчими ініціативами, заходами з уніфікації правозастосування, а також владно-розпорядчими та управлінськими функціями. Визначено способи набуття церковними інституціями права власності на об’єкти нерухомості – через дарування, пожертви, духовний заповіт, купівлюпродаж та внаслідок застосування правила земської давності. Набуття права власності на об’єкти нерухомості у Російській імперії було пов’язано із його визнанням державою (в законодавстві й у науковій літературі використовувався термін "укріплення права"). З’ясовано обсяг повноважень власників церковного майна щодо володіння і розпорядження ним, ступінь їхньої самостійності в процесі реалізації правомочностей власників, а також значний вплив на процес верховної влади, Св. Синоду та єпархіальних органів управління та контролю. Сформульоване на Соборі 1503 р. правило невідчужуваності церковних земель відтоді застосовувалось не у контексті неможливості експропріації церковної землі державою, але щодо неможливості церковним інституціям відчужувати належну їм землю самостійно. Для відчуження у всіх випадках потрібен був найвищий дозвіл. Церковні землі, будинки та оброчні (доходні) статті могли здаватися в оренду – при їхній низькій прибутковості й з дозволу єпархіального архієрея. Такого ж дозволу потребувало будівництво на церковній землі. Церковними домами визнавались приміщення храмів, каплички, будинки церковних училищ тощо. Їхнє будівництво було жорстко регламентовано – законодавством визначались не тільки будівельні умови і правила, але і заборона розташовувати поблизу церков шинки, харчевні й навіть храми інших конфесій. На підставі здійсненого аналізу зроблено висновок, що рухоме майно церкви, залежно від належності до речей сакральних або освячуваних, також підлягало жорсткій регламентації. Напрестольні речі були вилучені з цивільного обігу, за стародавніми канонічними правилами священні сосуди підлягали відчуженню тільки у випадках скрути, і то – у вигляді злитків, а не виробів. Ікони спадкувались без дорогоцінних риз, але ніколи – іновірцями. Убранство домових церков після смерті власника підлягало передачі найближчому храму, так же як речі старих або таких, що не підлягають ремонту церков. Окремий вид церковного майна становили грошові кошти. Захист церковної власності здійснювався судовим порядком на загальних підставах, оскільки власність церкви, на відміну від майна священно- і церковнослужителів, вважалась публічною. У 1902 р. сенатською практикою було змінено попереднє розуміння церковної землі як сакральної, а, відтак, невідчужуваної через не застосування до неї загального правила про давність. Захист церковної власності здійснювався також шляхом надання церкві преференцій у вигляді звільнення від стягнення окремих видів податків. На підставі аналізу державно-церковних відносин у Російській імперії зроблено науково обґрунтований висновок про недоцільність зрощування державних і церковних інституцій, а також державного контролю за внутрішнім і зовнішнім життям церкви як суспільного союзу. Роль держави на сучасному етапі має зводитися до встановлення правил створення, реєстрації та діяльності церковних структур, правовій регламентації церковного майна, а також, у разі потреби, наданні й обґрунтуванні преференцій щодо його оподаткування та захисту.Item Правовий режим власності Православної церкви синодального періоду : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук(2019-04-26) Шмарьова, Тетяна; Якушик, ВалентинАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Національний університет "Києво-Могилянська академія". – Київ, 2019. На основі досягнень вітчизняної і зарубіжної науки історії права та держави, аналізу російського імперського законодавства, практики Цивільного касаційного департаменту Урядуючого Сенату, а також архівних і інших письмових джерел досліджено правовий режим власності Православної церкви синодального періоду. Розкривається поняття церковної власності та її видів, правове регулювання порядку та підстав придбання власності, реалізації правомочностей власників та обсяг майнових прав інституцій Православної церкви синодального періоду, захисту права церковної власності, а також роль і функції вищих та єпархіальних органів управління і контролю в сфері регулювання церковної власності.Item Право на мирні зібрання : теоретичні, практичні та порівняльно-правові аспекти : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук(2019-04-26) Середа, Максим; Козюбра, МиколаДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.01 "Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень". – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2019. Узагальнений короткий виклад змісту дисертації. У дисертації досліджується право на свободу мирних зібрань, його генезис і розвиток, практика національних та міжнародних судів щодо реалізації цього права. На підставі дослідження зроблено узагальнення та вироблено рекомендації щодо зміни національного законодавства і практики. Розділ I "Право на мирні зібрання: етапи становлення та розвитку, природа та ознаки" присвячено дослідженню розвитку інституту права на мирні зібрання у його історичному та правовому аспектах. У розділі розкрито питання генезису свободи мирних зібрань, простежено процес його перетворення з моральної категорії у суб’єктивне право на прикладі провідних західних країн, а також України, Росії та держав Далекого Сходу; визначено сучасні тенденції розвитку цього права. Автор аналізує ознаки, сукупність яких дозволяє визначати певне суспільне явище як мирне зібрання та робить висновок, що мирні зібрання як юридична категорія характеризуються: а) усвідомленою (осмисленою) зустріччю групи осіб, б) метою якого є публічне висловлення або формулювання спільних поглядів в) у певному фізичному місці (території, маршруті) г) що проходить у мирний спосіб. Досліджується також співвідношення права на мирні зібрання з правом на свободу вираження поглядів, правом на свободу об’єднань, правом на колективне звернення та правом на повстання, аналізуються підходи вчених до дискусійних питань класифікації права на мирні зібрання. У розділі II "Міжнародні стандарти з прав людини та їх особливості щодо права на мирні зібрання" проаналізовано місце права на мирні зібрання у системі міжнародних стандартів прав людини та зроблено порівняльно-правовий аналіз практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, дисертант зробив висновок, що міжнародні стандарти права на мирні зібрання є складною дворівневою структурою. З одного боку вони складаються з сукупності еталонних принципів та норм, щодо яких держави надають безпосередню або опосередковану згоду. З іншого боку до них належить норми, що розвивають, конкретизують та уточнюють положення щодо захисту права на мирні зібрання, які знаходять своє відображення у документах авторитетних міжнародних організацій та установ, що займаються правами людини. До таких найбільш авторитетних джерел м’яких міжнародних стандартів права на мирні зібрання передусім належать документи, підготовлені експертами Венеційської комісії, БДІПЛ ОБСЄ та офісом Спеціального доповідача ООН з питань права на свободу зібрань та асоціацій. У розділі автор також узагальнює підходи Європейського суду з прав людини щодо свободи мирних зібрань відповідно до критеріїв, які використовує Суд під час розгляду по суті скарг про порушення статті 11 Конвенції. У розділі III "Право на мирні зібрання в Україні: стан забезпечення та перспективи його удосконалення" проаналізовані недоліки українського законодавства та практики щодо свободи мирних зібрань, запропоновано шляхи їх вирішення. Зокрема, зроблено висновок, що джерела права на мирні зібрання, які використовуються сьогодні, містять чимало прогалин, суперечностей та характеризується високим ступенем невизначеності. Такий стан речей у вітчизняному законодавстві порушує принцип правової визначеності, відкриває широке поле для зловживань, і не дає змоги громадянам з достатнім ступенем вірогідності передбачити наслідки своєї поведінки, правомірної чи протиправної. Для виправлення цих недоліків автор на підставі дослідження національного та іноземного законодавства та практики пропонує внести низку змін до національного законодавства. Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає у сукупності одержаних даних щодо об’єкту дослідження, які становлять пізнавальну цінність, а також дозволяють вирішувати актуальні питання у сфері забезпечення та захисту свободи мирних зібрань в Україні. Зокрема: вперше: - прослідковано процес перетворення права на мирні зібрання з моральної категорії на суб’єктивне право у контексті культурно-історичних особливості суспільств та країн Європи, Америки та Азії. Зроблено висновок, що розвиток у суспільстві ідей політичного лібералізму та поширення конституційного парламентаризму є визначальним для утвердження права на свободу мирних зібрань як суб’єктивного права; - систематизовано практику Європейського суду з прав людини щодо свободи мирних зібрань відповідно до критеріїв, які використовує Суд під час розгляду по суті скарг про порушення статті 11 Конвенції. За результатами узагальнення сформульовано таку послідовність викладу підходів Європейського суду щодо мирних зібрань: а) аналіз наявності втручання у право на свободу мирних зібрань б) законність втручання в) легітимність цілей втручання г) необхідність втручання у демократичному суспільстві; - з урахуванням особливостей української судової практики щодо мирних зібрань, визначено рекомендації щодо виправлення недоліків у правозастосуванні. А саме: уникати розширювального тлумачення визначених Конституцією підстав для обмеження свободи зібрань, використовувати підходи Європейського суду щодо використання принципу пропорційності під час балансування інтересів учасників мирних зібрань та інших громадян тощо; - запропоновано основні напрями удосконалення правового регулювання свободи мирних зібрань в Україні з урахуванням змін у правозастосуванні після подій "Революції Гідності". Зокрема: закріпити позитивні обов’язки держави щодо проведення мирних зібрань на законодавчому рівні; визначити порядок і строки повідомлення про проведення мирних зібрань для тих випадків, коли організатори мирних зібрань потребують від держави виконання позитивних обов’язків; скасувати дискримінаційне регулювання щодо організації мирних зібрань представниками трудових колективів тощо; дістали подальшого розвитку: - розуміння поняття "мирні зібрання" як правового явища, що характеризується: а) усвідомленою (осмисленою) зустріччю групи осіб, б) що відбувається з метою публічного висловлення або формулювання спільних поглядів в) у певному фізичному місці (території, маршруті) г) та проходить у мирний спосіб; - аргументація, яка дозволяє визначити співвідношення права на свободу мирних зібрань з суміжними правами та свободами; - розуміння сучасних тенденцій права на мирні зібрання,зокрема, щодо посилення ролі міжнародних організацій, судових та квазісудових установ у гарантуванні права на мирні зібрання на глобальному рівні; удосконалено: - аргументацію, відповідно до якої право на мирні зібрання слід відносити до індивідуальних прав людини, що реалізується шляхом колективних дій; - розуміння міжнародних стандартів права на мирні зібрання як явища з дворівневою структурою; з одного боку вони складаються з сукупності еталонних принципів та норм, щодо яких держави надають безпосередню або опосередковану згоду, з іншого – до них належить норми, що розвивають, конкретизують та уточнюють положення щодо захисту права на мирні зібрання, які знаходять своє відображення у документах авторитетних міжнародних організацій та установ, що займаються правами людини; 6 - теоретичні висновки щодо зв’язку позитивних обов’язків держави щодо мирних зібрань та рівня поінформованості держави про заплановане проведення мирних зібрань; - аргументацію, відповідно до якої право на мирне зібрання хоча і може бути елементом політичної дії та розглядатися як непрямий еквівалент участі у державних справах, однак віднесення його до прав "громадян" суперечитиме правовій природі цього права. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання отриманих результатів у таких сферах: у науковій – для поглиблення наукових знань щодо правової природи явища "мирні зібрання", його сутнісних ознак та генезису, а також щодо класифікації права на свободу мирних зібрань та його співвідношення з суміжними правами; в освітній – для сприяння навчальному процесі при вивченні курсів та спецкурсів із загальної теорії права, конституційного права та прав людини; у правозастосовній – для подолання виявлених недоліків у реалізації права на мирні зібрання та його судового захисту; у нормотворчій – для заповнення прогалин у законодавчому регулюванні щодо забезпечення права на свободу мирних зібрань в Україні.Item Право на мирні зібрання : теоретичні, практичні та порівняльно-правові аспекти : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук(2019-04-26) Середа, Максим; Козюбра, МиколаАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – Теорія та історія держави і права; Історія політичних і правових учень. – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2019. У дисертації досліджується право на свободу мирних зібрань, зокрема, процес його еволюції від моральної категорії до суб’єктивного права, розкриваються ознаки мирного зібрання як юридичної категорії та питання співвідношення цього права з суміжними правами, а також місце права на мирні зібрання у системі прав людини. Крім того, автор узагальнює практику Європейського суду з прав людини щодо мирних зібрань, аналізує проблеми національного законодавства та судової практики та пропонує напрямки удосконалення національного правового регулювання, спрямованих на вирішення існуючих проблем законодавства та практики.Item Принцип пропорційності як необхідна складова верховенства права(2015) Євтошук, Юлія; Козюбра, МиколаДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень). Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Університету економіки та права "КРОК", Міністерство освіти і науки України. Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Козюбра Микола Іванович (НаУКМА, завідувач кафедри загальнотеоретичних та державно-правових наук). Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Погребняк Станіслав Петрович (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, професор кафедри теорії держави і права) та кандидат юридичних наук, доцент Ковальчук Олександр Михайлович (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, в.о. завідувача кафедри теорії права та держави юридичного факультету). Дисертація присвячена комплексному дослідженню принципу пропорційності як необхідної складової верховенства права. Розглядаються історичні вияви цього принципу у різні часи, його зв’язки зі справедливістю, правами і свободами людини, доктринами верховенства права та правової держави. З’ясовуються зміст та напрями використання цього принципу у юридичній практиці та праві загалом, що дає основу для обґрунтування його основних ознак та призначення. На базі німецької концепції пропорційності систематизуються вимоги та критерії принципу пропорційності у правотворчості та правозастосуванні, аналізуються недоліки, пов’язані з їх недотриманням у цих сферах, розкриваються його вимоги до здійснення дискреційних повноважень публічними органами. Також показано напрями, тенденції та недоліки застосування принципу пропорційності у рішеннях Конституційного Суду України та національних судів загальної юрисдикції.Item Принцип пропорційності як необхідна складова верховенства права(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2015) Євтошук, Юлія; Козюбра, МиколаАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень). Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Університету економіки та права "КРОК", Міністерство освіти і науки України. Науковий керівник доктор юридичних наук, професор Козюбра Микола Іванович (НаУКМА, завідувач кафедри загальнотеоретичних та державно-правових наук). Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Погребняк Станіслав Петрович (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, професор кафедри теорії держави і права) та кандидат юридичних наук, доцент Ковальчук Олександр Михайлович (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, в.о. завідувача кафедри теорії права та держави юридичного факультету). Дисертація присвячена комплексному дослідженню принципу пропорційності як необхідної складової верховенства права. Розглядаються історичні вияви цього принципу у різні часи, його зв’язки зі справедливістю, правами і свободами людини, доктринами верховенства права та правової держави. З’ясовуються зміст та напрями використання цього принципу у юридичній практиці та праві загалом, що дає основу для обґрунтування його основних ознак та призначення. На базі німецької концепції пропорційності систематизуються вимоги та критерії принципу пропорційності у правотворчості та правозастосуванні, аналізуються недоліки, пов’язані з їх недотриманням у цих сферах, розкриваються його вимоги до здійснення дискреційних повноважень публічними органами. Також показано напрями, тенденції та недоліки застосування принципу пропорційності у рішеннях Конституційного Суду України та національних судів загальної юрисдикції.Item Принцип незворотності дії закону в часі: еволюція, стан та перспективи вдосконалення його застосування в Україні(2015) Абрамович, Руслана; Козюбра, МиколаДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень). Робота виконана на кафедрі загальнотеоретичних та державно-правових наук факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія". Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, Козюбра Микола Іванович (НаУКМА). Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Тимошенко Віра Іванівна (Київський національний лінгвістичний університет) та професор кафедри права кандидат юридичних наук, доцент Старостюк Алла Вікторівна (Національний університет Державної податкової служби України). В дисертації на основі здобутків світової правової теорії і юридичної практики досліджено еволюцію ідеї становлення і розвитку теорії та принципу незворотності дії закону в часі, а також формування винятку з нього; простежено співвідношення винятку із принципу незворотності з іншими видами темпоральної дії правових норм; проаналізовано та згруповано основні закони держав різних правових систем на предмет закріплення в них принципу «Lex ad praetorian non valet», досліджено особливості текстуальних конструкцій останнього в залежності від приналежності країни до певної правової сім’ї; проаналізовано міжнародну судову практику щодо застосування незворотності на прикладі Нюрнберзького процесу, практики Європейського Суду з прав людини, Федедерального Конституційного суду Німеччини та ін; узагальнено практику застосування принципу незворотності дії закону в часі судами загальної юрисдикції в Україні, проаналізовано правові позиції Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 58 Конституції України, виявлено неоднозначності та суперечності в правових підходах останнього, та запропоновано шляхи їх усунення; досліджено місце принципу незворотності дії закону в часі в українському законодавстві; запропоновано напрями вдосконалення текстуальної конструкції принципу в Основному законі держави.Item Принцип незворотності дії закону в часі: еволюція, стан та перспективи вдосконалення його застосування в Україні(2015) Абрамович, Руслана; Козюбра, МиколаАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень). Робота виконана на кафедрі загальнотеоретичних та державно-правових наук факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія". Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, КОЗЮБРА Микола Іванович. Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор ТИМОШЕНКО Віра Іванівна (Київський національний лінгвістичний університет) та професор кафедри права кандидат юридичних наук, доцент СТАРОСТЮК Алла Вікторівна (Національний університет Державної податкової служби України). В дисертації на основі здобутків світової правової теорії і юридичної практики досліджено еволюцію ідеї становлення і розвитку теорії та принципу незворотності дії закону в часі, а також формування винятку з нього; простежено співвідношення винятку із принципу незворотності з іншими видами темпоральної дії правових норм; проаналізовано та згруповано основні закони держав різних правових систем на предмет закріплення в них принципу "Lex ad praetorian non valet", досліджено особливості текстуальних конструкцій останнього в залежності від приналежності країни до певної правової сім’ї; проаналізовано міжнародну судову практику щодо застосування незворотності на прикладі Нюрнберзького процесу, практики Європейського Суду з прав людини, Федедерального Конституційного суду Німеччини та ін; узагальнено практику застосування принципу незворотності дії закону в часі судами загальної юрисдикції в Україні, проаналізовано правові позиції Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 58 Конституції України, виявлено неоднозначності та суперечності в правових підходах останнього, та запропоновано шляхи їх усунення; досліджено місце принципу незворотності дії закону в часі в українському законодавстві; запропоновано напрями вдосконалення текстуальної конструкції принципу в Основному законі держави.Item Тлумачення міжнародних договорів національними судами: європейський досвід та українська практика(2015) Звєрєв, Євген; Козюбра, МиколаДисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень) виконана на кафедрі загальнотеоретичних та державно-правових наук Національного університету "Києво-Могилянська академія". Науковий керівник - Козюбра Микола Іванович. Захист відбудеться 17 вересня 2015 року. На основі здобутків вітчизняної та зарубіжної правової теорії та практики, в дисертації досліджено теоретичне підґрунтя поняття юридичного тлумачення, сутності міжнародних договорів, їх правової природи та місця у національній правовій системі України та у міжнародному праві; узагальнено практику тлумачення міжнародних договорів національними судами європейських держав та США, Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції; запропоновано методику тлумачення міжнародних договорів національними судами України.Item Тлумачення міжнародних договорів національними судами: європейський досвід та українська практика(2015) Звєрєв, ЄвгенАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень) виконана на кафедрі загальнотеоретичних та державно-правових наук Національного університету "Києво-Могилянська академія". Науковий керівник - Козюбра Микола Іванович. Захист відбудеться 17 вересня 2015 року. Основна мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб, спираючись на здобутки юридичної науки, а також на іноземну, та вітчизняну судову практику, комплексно дослідити місце міжнародних договорів у національній правовій системі України та особливості їх тлумачення національними судами.