Кіно-Театр. 2024. № 1
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Сергій Параджанов: перше десятиліття на Київській кіностудії ("Андрієш" 1954, "Перший парубок" 1958)(2024) Марченко, СергійДо "Тіней забутих предків" Параджанов створив чотири ігрові і три документальні фільми. Критика оцінювала їх "на трієчку", звинувачувала режисера в прислужництві, та й сам Параджанов не раз згадував, що перші картини він зіпсував... Скупі оціночні твердження – "своєрідна печать", що приховує контекст творчої атмосфери 1950-х. А характерний для свого часу фільм "Перший парубок" навіть не згадано в жодній історії кіно. У 1954-му Параджанову (спільно з Яковом Базеляном) пропонують постановку казки "Андрієш". Літературне джерело румунською (яку у радянський час називали молдовською) мовою (понад 300 стор.) потребувало відбору матеріалу, що здійснили сценаристи Е. Буков, Г. Колтунов, С. Лялін. Прізвища Параджанова серед сценаристів немає. Автор твору Еміліан Буков, відомий молдовський радянський письменник та громадський діяч, з різноманіття чародійних істот молдовського (румунського) епосу відібрав одну лінію – боротьбу героя з темною силою. Найголовніший урок, що виніс Параджанов з цих перших картин, – зафільмував "Тіні забутих предків" українською, зберіг гуцульський діалект і категорично не дозволив дублювати російською, що викликало спротив у влади і вплинуло на подальшу долю режисера. Такою була ціна професії Параджанова в епоху соцреалізму, до риторики якої він більше ніколи не повертався.Item Становище митця в радянській державі: метафорика "Тіней забутих предків" Сергія Параджанова(2024) Артамонов, ОлександрМико в інтерпретації Параджанова виявився... німим! Герой, який у повісті говорить чи не найбільше, в екранізації обходиться лише мімікою та жестикуляцією – казку про "високого Бескида" оповідає ватаг, а Мико доповнює розповідь пластикою тіла. На жаль, ми не маємо записок С. Параджанова, в яких можна було б знайти пояснення такого переосмислення образу Мико. Чи не найголовніший урок, що виніс Параджанов з цих перших картин, – зафільмував "Тіні забутих предків" українською, зберіг гуцульський діалект і категорично не дозволив дублювати російською, що викликало спротив у влади і вплинуло на подальшу долю режисера. Такою була ціна професії Параджанова в епоху соцреалізму, до риторики якої він більше ніколи не повертався.Item Художні особливості сценаріїв Сергія Параджанова(2024) Морозов, ЮрійСергій Параджанов був першим в Україні режисером, який відчув нові віяння у кіномистецтві та застосував на практиці ідеї авторського кіно. В період із 1965 по 1973 роки він написав у Києві шість сценаріїв. Це "Київські фрески" (1965), "Сповідь" (1969), "Інтермеццо" (1970), "Золотий обріз" (1972), "Ікар" (1972), "Диво в Оденсе" (1973). Задуми Параджанова тісно пов’язані з кіномовою та історичними перипетіями цього періоду, з драматичною долею самого автора, яка знайшла своє відображення в його сценаріях. Сергій Параджанов 1964 року зняв фільм "Тіні забутих предків". 1965-го фільму було присуджено премію на міжнародному кінофестивалі у Мар-дель-Плата в Аргентині, а згодом і на інших престижних фестивалях. Параджанов понад десять років працював режисером на кіностудії імені Олександра Довженка, зняв кілька фільмів, які нічим особливо не вирізнялися, і раптом – такий несподіваний успіх. Безсумнівно, його причиною була дивовижна обдарованість режисера, яка до певного часу не знаходила творчого виходу. Але були ще обставини, які допомогли розкритися його таланту. Назвемо їх. Це, насамперед, кіноекспедиція до Карпат та спостереження, набуті ним у процесі роботи над "Тінями". В результаті причетності до культури і традицій гуцулів Сергій Параджанов набув необхідний життєвий досвід та внутрішню свободу. З Карпат до Києва повернувся режисер зовсім іншого рівня.Item Тіні КДБ в житті й творчості Сергія Параджанова(2024) Дригола, ДаринаКДБ продовжувало уважно пильнувати за Параджановим навіть на зоні та доповідало Щербицькому, "що на шлях виправлення Параджанов не став і далі зводить наклепи на радянську дійсність". Щербицький тримав руку на пульсі у справі Параджанова, щоб не допустити його дострокового звільнення. У 1975 керівник КДБ В. Федорчук звітував про звернення режисера до Президії ВР УРСР щодо помилування. Але Сергій Параджанов вийшов на волю лише наприкінці 1977 року, завдяки особистому проханню Луї Арагона в Леоніда Брежнєва, клопотанням Лілі Брік та міжнародній підтримці правозахисних рухів проти гомофобії та репресій на підставі сексуальності. За чотири роки в умовах вогкості та гнітючості колоній суворого режиму Параджанов підірвав здоров’я. Наприкінці 1980-х режисера випускали за кордон для презентації фільмів. Враховуючи розгалужену мережу КДБ по всьому світу, можна припустити, що заплямований та надломлений системою, проте все ще прямолінійно-антирадянський Параджанов міг так само залишатися в полі зору спецслужб. Хвороби зробили останній порух до давньої мети режиму – остаточного знищення незручного режисера-інакодумця.Item Як російський кінематограф привласнює собі українські стрічки(2024) Телюк, ОлександрЗа легендою, після створення під Москвою в 1948 році Держфільмофонду туди органами радянської держбезпеки з Київської та Одеської кіностудій було вивезено оригінальні плівки всіх збережених на той час українських фільмів. Фактично вся історія українського міжвоєнного кіно, зокрема стрічки феноменального періоду ВУФКУ опинилися в Росії. Згідно з рекомендаціями Міжнародної федерації кіноархівів (FIAF) першочергове право на зберігання фільмів має держава-виробник. Однак навіть із розпадом радянського союзу росіяни не поспішали повертати неросійські фільми в республіки. Тодішній очільник Держфільмофонду Володимир Малишев шовіністично пояснював це тим, що в республіканських кіноархівах нібито не було створено технічних умов для зберігання плівок. Відповідно, українське кінематографічне надбання першої половини ХХ століття почало повертатися в Україну лише на початку 2010-х років після принципової позиції українського державного кіноархіву Довженко-Центру. Шедеври раннього українського кіно доводилося купувати, обмінювати, а інколи виманювати.Item Арешт, суд, ув'язнення. Юриспруденція в СРСР на службі в КДБ(2024) Брюховецька, ЛарисаДля нас нині свобода слова – стан природний, як дихання. В СРСР всі мали думати, говорити і діяти за велінням компартії та її вождів. Параджанов себе поводив так, ніби цього правила не існувало або він про нього не знав. Колеги боялися потрапляти до нього на язик, але тут проявлялася його амбівалентність. Як стверджував очільник КДБ УРСР В. Федорчук, в поле зору органів Параджанов потрапив ще в 1950-х. В Україні досьє на Параджанова почало наповнюватися з 1962 року, і чимало його висловів лягали на стіл "компетентних органів", зокрема його знамениті: "Мені квиток тільки в один кінець" (коли мав летіти на фестиваль до Аргентини), відповідь на запит "Советской Энциклопедии", яка звернулася до нього за біографічною довідкою: "Повідомте Вашим читачам, що я помер в 1968 році через геноцидну політику радянської влади", – а ще його вислови: "Я перший підняв меч, щоб вигнати з кінематографа червоних комісарів, надушених "Красною Москвою", "Я першим вирив могилу соцреалізму своїми фільмами". Про цю нестриманість, яка йому шкодила, писали його колеги, зокрема Володимир Луговський у книзі "Невідомий Маестро".Item "Свободу Параджанову!": Німецький контекст міжнародної кампанії солідарності за звільнення Сергія Параджанова(2024) Брюховецька, ОльгаАрешт Параджанова в грудні 1973 року сколихнув громадську думку в демократичних країнах: почали з’являтись численні ініціативи, покликані чинити тиск на радянську владу і вимагати звільнення режисера. Це були публікації в пресі, відкриті листи, підписані діячами культури, кіно- покази та дискусії, зокрема, спеціальний семінар, присвячений Параджанову, на Венеційській Бієнале інакодумства 1977 року. Хоча багато з цих ініціатив не були скоординовані між собою, наявність спільної мети дозволяє розглядати їх як єдину міжнародну кампанію солідарності за звільнення Параджанова. Контури цієї кампанії окреслені в книзі Джеймса Стеффена, який зосередився на французькому та північноаме- риканському контекстах. По-справжньому інтригуючою ця тема стала після виходу у 2021 році статті італійського дослідника Стефано Пісу, який розкрив невідомі раніше факти і обставини італійського контексту цієї кампанії, зокрема роль, яку відіграв італійський рух за права геїв FUORI!, заснований в 1971 році в Туріні. У листопаді 1977 року Анджело Пiццана, один із засновників FUORI!, навіть приїхав до Москви, щоб публічно протестувати проти криміналізації гомосексуальності в СРСР, зосередивши свою увагу на справі Параджанова.Item Сергій Параджанов у дзеркалі зарубіжної преси(2024) Швець, ЮлійУрc Дженні (Urs Jenny) – редактор німецького журналу Spigel, який зустрічався з Параджановим у 1988 році, взяв у режисера інтерв’ю й написав його творчий портрет, – дивується, як 64-річний режисер посів почесне 10-е місце у голосуванні експертів 17-ти країн на Роттердамському кінофестивалі, які визначали "найвпливовіших режисерів майбутнього". "Усього три фільми дійшли до західної публіки, – нагадує редактор і констатує: – Голосування в Роттердамі було, звичайно, знаком пошани до цієї дивовижної людини – святого і мученика". Тобто – не так до вражаючих переваг його картин, як до його особистості. Щодо творчості, – продовжує Spiegel, – то "наполовину ранній Бунюель, наполовину Пазоліні – у західному світі він лише один раз отримав визнання критиків" – за фільм "Тіні забутих предків" ("Вогненні коні" в західному прокаті). Загалом Сергiй Параджанов на момент написання статті отримав 16 призів на різних кінофестивалях.Item "Не наш" Параджанов: кінорежисер у західному кінознавстві(2024) Канівець, АнастасіяПогляди на стиль Сергія Параджанова в західних дослідників досить близькі. Так, часто згадують, що його фільми підривають традиційний кінематографічний наратив. Відзначають зв’язок його творчої манери з живописом: tableaux, чи навіть tableaux vivants, – поширене означення характеру параджанівських кадрів1. "Живописна картина (tableaux) стала його основною технікою", – стверджує Джеймс Стеффен, а одна зі статей так і називається: "Образний символізм і призупинений рух. Пластика живописних полотен Сергія Параджанова". Як і в українських студіях, в західних одним із ключових є біографічний мотив потерпання Параджанова від каральної радянської системи. Як правило, дослідники не забувають підкреслити, що висунуті звинувачення (гомосексуалізм, доведення до самогубства, спекуляції) були лише прикриттям для справжньої причини: реакції владної системи на творчість митця як "антирадянську".Item Музей Сергія Параджанова у Єревані: живописна поетика параджановського міфу(2024) Швець, МаргаритаАвтором свого музею є сам Сергій Параджанов. Люди, які його знали, розповідають, що ще в 70-х роках він пропонував їм купувати свої колажі, бо через деякий час вони зможуть продати ці роботи в його музей значно дорожче й непогано на цьому заробити. Зараз вже важко зрозуміти, чого в цих словах було більше – жарту, до якого був завжди охочий Маестро, чи він всерйоз думав, що вже досяг таких висот у мистецтві, що буде гідний музею свого імені. Перша конкретна згадка про можливість організації музею датується 1988 роком. Саме тоді відбулася перша виставка Сергія Параджанова в Музеї народного мистецтва в Єревані. Її експозиція налічувала близько 600 творів Майстра, які стали першими експонатами музею його імені. Рішення про організацію було прийнято одразу після виставки, й під музей було спроєктовано два двоповерхові будинки у майбутньому так званому "етнічному кварталі" Дзюрахюг. Один будинок призначався для проживання режисера, інший – для музею. Важливо відзначити, що Параджанов сам обрав місце та проєкт будівництва, оскільки бачив цей простір як культурно-художній центр, де собі визначив роль господаря. Щоправда, етнічний квартал і досі залишається на папері. Планувалося, що він представлятиме всю різноманітність творчих професій Вірменії, однак, не судилося...Item Грантова допомога(2024)До 6 жовтня 2023 року вкраїнські кінематографісти могли подавати заявки на грантову програму з постпродакшну від Української кіноакадемії в партнерстві з Netflix. Приймалися українські художні або документальні п/м фільми. Було відібрано 10 проєктів, які отримають грант у розмірі 10 тис. доларів кожен. Проєкти оцінювалися одним українським і чотирма міжнародними експертами індустрії. Програма є частиною ширшої ініціативи, спрямованої на допомогу українським творцям в Україні та в усьому світі, які постраждали або були переміщені через війну, розвивати свою роботу. Програма пропонує як фінансову допомогу, так і допомогу в розбудові потенціалу українським творцям. Минулого року завдяки таким програмам, впровадженим у партнерстві з Українською кіноакадемією, Домом Європи та EAVE, 100 професіоналів отримали стипендії, понад 400 отримали доступ до онлайн-навчання, а 48 творчих команд із двох осіб здобули гранти на розробку сценарію та онлайн-сесії з міжнародними експертами галузі. 9 із цих проєктів уже мають зарубіжних партнерів та співпродюсерів, чотири – іноземне фінансування. Багато проєктів було відібрано для представлення на МКФ, зокрема, Берлінале, Гетеборзькому МКФ і МКФ WATCH DOCS https://uafilmacademy.org/news/ogolosheno-programu-pidtrimki-vidukrajinskoji-kinoakademiji-dlja-postprodakshenu kinoprojektiv.htmlItem "Процес націєтворення та деколонізації в українському кіно"(2024)15 листопада у Музеї мистецтва та культури Мюнстера відбулася панельна дискусія "Процес націєтворення та деколонізації в українському кіно". Її учасницями були професорка Рікарда Вульпіус з Університету Мюнстера, професорка культурології Національного університету "Києво-Могилянська академія" Ольга Брюховецька й українська режисерка Леся Кордонець. Модерувала режисерка та викладачка кіно, медіа і дизайну Крістіан Бюхнер. "Метою неоімперської війни Росії є знищення України, її державного суверенітету та культури. На цьому тлі зміцнення української національної ідентичності та звільнення від домінування російської культури є життєво важливим для виживання", – зазначили організатори. Учасниці дискусії розповідали про історичні причини складного процесу націєтворення та особливості російського колоніалізму. Важливою темою панельної дискусії стало обговорення того, що означає російський культурний імперіалізм у сфері української кінокультури, та як просувається процес деколонізації. Також у дискусію була включена проблема внутрішньої культурної колонізації понад ста примусово асимільованих етнічних груп, що проживають у Росії. 17 листопада у Мюнстері відбувся показ воєнної драми "Клондайк" Марини Ер Горбач, герої якої стають свідками збиття пасажирського літака рейсу MH17 у липні 2014 року. Показу стрічки передувала демонстрація короткометражного фільму Родріго Ксав’єра "Новий початок дитинства". Стрічка розповідає про хлопчика Данила та його сім’ю, що втекли з України до Німеччини у 2022 році.Item "Захар Беркут" у театрі імені Леся Курбаса(2024) Брюховецька, ЛарисаВистава "Захар Беркут" цікава насамперед своєю поліфонічністю й благородною подачею. Цю поліфонічність складають різні чинники. Насамперед – патріотично наснажений зміст першоджерела та його актуальність. Вистава настільки гармонійна і життєствердна, що її магія полонила не тільки глядачів старшого віку, а й семикласників, які, очевидно, вчать цей твір у школі з програми української літератури. Шкода, що така розкішна річ, як вистава "Захар Беркут", виконана зі сценічною винахідливістю й енергетичним наповненням, залишається тільки в невеликому приміщенні театру ім. Леся Курбаса. Вона продумана як дійство, яке споглядають глядачі з двох сторін, але вона має вийти на ширшу аудиторію, а найкраще – на телевізійну, щоб її дивилися не сто глядачів, а багато тисяч. Вона варта того, як і вартий український глядач, який потребує мистецької терапії й моральної підтримки духу в умовах боротьби за нашу країну з грізним і жорстоким ворогом.Item Феномен вистави "Конотопська відьма"(2024) Челакова, Орина"Конотопська відьма" За однойменною повістю Григорія Квітки-Основ’яненка, режисер Іван Уривський, художниця-постановниця, художниця з костюмів Тетяна Овсійчук, композиторка Сусанна Карпенко, художниці зі світла Олена Антохіна, Ганна Ваховська, звукорежисери Олександр Кришталь, Владислав Коломійченко, хореографка Ольга Семьошкіна, актори: Назар Задніпровський, Олександр Ярема, Михайло Кукуюк, Андрій Самінін, Христина Федорак, Олена Хохлаткіна, Михайло Матюхін, В’ячеслав Хостікоєв, Оксана Жданова, Марія Рудинська, Катерина Артеменко, Оксана Сидоренко, Анна Руденко, Мальвіна Хачатрян, Марина Веремійчук, Анастасія Рула. Національний театр ім. Івана Франка, прем’єра 28 квітня 2023. Сучасні постановки за класичними українськими творами продовжують підкорювати серця українців, спонукають до вивчення рідної літератури, допомагають зламати стереотипи, зокрема, молодшого покоління про те, що "шкільна класична література – це нудно" або "театр – це нудно", пропонують нові театральні та мистецькі форми для піднесення та просування української та західноєвропейської класики у сфері світових трендів перформативних мистецтв.Item "Шевченко чинить опір"(2024) Котенок, ВікторіяПід таким гаслом наприкінці літа у Моринцях (Черкаська обл.) відбувся восьмий "Ше.Fest", мистецько-просвітницький фестиваль, присвячений творчості Тараса Шевченка. Проходить він у рідному селі поета і є некомерційним заходом, що організовується спільними зусиллями небайдужих людей, фондів, підприємців та місцевих державних установ. Його фундаторка – Юлія Карпушенко-Шумейко, очільник оргкомітету – Дмитро Колоша (артилерист, воїн ЗСУ), режисер – Олександр Висоцький. Заснований у 2014 році, "Ше.Fest" був реакцією митців на початок війни з росією, своєрідним актом національного спротиву. Мета організаторів – відродити в українцях гордість за свою націю, розкрити через призму сучасності образ і творчість Тараса Шевченка, показати (особливо для сучасної молоді), що культура – це не бюсти письменників, а потужна та яскрава сила, здатна бути рушієм і джерелом натхнення для боротьби за свою державність. Ключовою цитатою фестивалю стала: "Свою Україну любіть. Любіть її… во врем’я люте", – а на логотипі, аби передати синергію творчості й войовничості, зобразили поета в образі козака-бандуриста Мамая у піксельних шароварах. Адже культура й боротьба в українській історії завжди йшли пліч-о-пліч.Item Ксенія Федоришин: "Завжди залишаємо надію для глядача"(2024) Федоришин, КсеніяУпродовж 30 років гаслом фестивалю "Золотий Лев" було: "Класика очима експерименту". У час війни глядач хоче більш легкого матеріалу. Хоча наш театр, якщо взяти з його історії, – духовний театр. У нас був трохи інший репертуар. Потім він змінився, але все одно у нас є чимало мистецьких вистав, що змушують думати: "За дверима" Борхерта, "Іфігенія в Авліді" Евріпіда, "Америка" Србляновича. П’єсу "Будинок без номера" Ярослав Федоришин написав давно, ще у 20 років. І от тільки зараз ми її поставили. Незабаром у нас виходить прем’єра – "Урок" Е. Йонеско. Але, якщо брати вистави за кількістю глядача, то це щось легше, комедійне. Наприклад, "Вечеря з дурнем" або мюзикл "Поїзд зі Львова". А ще "Балаган чесності" Піранделло, який поставив режисер Першого театру Ігор Задніпряний, який зараз на фронті. Власне, минулого року ми на його батальйон збирали допомогу. А загалом наш театр не дуже великий, в репертуарі близько 15 діючих вистав, і всі вони йдуть регулярно. Вистави у нас різні, та ми хочемо, щоб з нашого театру глядач вийшов з надією. Ми завжди для глядача залишаємо надію на краще майбутнє.Item 25-та "Мельпомена Таврії": Ми – вдома!(2024) Котенок, ВікторіяУ вересні 2023 року відбувся ювілейний Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії". Гасло "ми-вдома" було обрано недаремно, адже після звільнення Херсона він частково туди повернувся і на тиждень об’єднав 21 місто України, а також Ґабчіково (Словаччина), Брагу (Португалія) і Стамбул (Туреччина). Кожен театр-учасник показував виставу на своїй сцені. Кілька подій камерного формату пройшли у Херсоні (у безпечних місцях без публічного анонсування). Афіша складалася з 66 вистав, 20 з яких показували у Києві. Подаємо враження від трьох вистав столичних театрів. Хоч експертна рада фестивалю була сформована, та оргкомітет вирішив не відзначати лауреатів, аргументуючи це тим, що всі учасники вже є переможцями, якщо беруть участь у фестивалі, що відбувається під час війни.Item Слово як зброя(2024) Котенок, ВікторіяУ Луцьку наприкінці жовтня відбувся XXVII Всеукраїнський конкурс професійних читців імені Лесі Українки. Заснований головою Спілки театральних діячів Лесем Танюком, спершу він проходив у Києві, потім в Ялті, і вже 10-й рік його домівкою є Волинь. Тому в програмі конкурсу є відвідання учасниками Літературно-меморіального музею Лесі Українки в селі Колодяжне, у садибі, де пройшло дитинство та юність поетеси. Завершилася церемонія виступами лауреатів та спільною музично-поетичною композицією з піснею "Ой у лузі червона калина". Члени журі побажали молоді вчитуватися і заглиблюватися у твори Лесі Українки, адже вони поза часом і мають відповіді на безліч питань. А також популяризувати твори поетеси, бо це теж частина нашої боротьби за свободу і незалежність України.Item Олег Цьона: "На сцені говорити про війну можна і не буквально"(2024) Цьона, ОлегОлег Михайлович Цьона (н. 9. 12. 1962, Русин Сокальського р-ну на Львівщині) – український актор театру і кіно, заслужений артист України (2012). Актор, а з 2 грудня 2019 року директор-художній керівник Львівського театру ім. Леся Курбаса. 1989 року закінчив акторську студію при цьому театрі, в 2003-му – філологічний факультет Львівського університету ім. І. Франка. За сумісництвом обіймає посаду доцента кафедри режисури та хореографії на факультеті культури і мистецтв Львівського університету. Ролі в театрі: Брат Домінік, "Сад нетанучих скульптур" Ліни Костенко; Юда, Сабо, "Йоганна, жінка Хусова" Лесі Українки; Тихон, Червоноармієць, "Між двох сил" Володимира Винниченка; Віконт де Жуайоз, "Двір Генріха ІІІ" Александра Дюма; Раскольніков, Разуміхін, "Сни" за романом "Злочин і кара" Федора Достоєвського; Еродій, Батько, "Благодарний Еродій" Григорія Сковороди; Свидригайлов, "Забави для Фауста" за "Злочином і карою"; Юда, Хуса, "Апокрифи" Лесі Українки; "Сон", вечір поезії Тараса Шевченка; Гаєв, Яша, "Садок вишневий" за Антоном Чеховим; "Молитва до зір", вечір поезії Богдана-Ігоря Антонича; Командор, "Камінний господар" Лесі Українки; Адам Кисіль, "Богдан" КЛІМа; Поццо, "Чекаючи на Ґодо" Семюеля Беккета; Лір, "Король Лір" Вільяма Шекспіра; Лісовик, "Лісова пісня" Лесі Українки; Одинокий хор, або Той, хто питає "не хор", "Так сказав Заратустра" за твором Фрідріха Ніцше і текстами КЛІМа; Орач Коник Вільям, "Ножі в курях, або Спадок Мірошника" Девіда Гарровера; Захар Беркут, Тугар Вовк, "Захар Беркут" Івана Франка. Ролі в кіно: Юродивий ("Данило – князь Галицький"), Месія ("На полі крові. Akeldama", обидва Ярослава Лупія), Адам Кисіль ("Богдан Зиновій Хмельницький" Миколи Мащенка), Йосип Сліпий ("Владика Андрей" Олеся Янчука), батько Миколи ("Політ золотої мушки" Миколи Кравчишина) та ін.Item Станіслав Сукненко: кіноілюзіон як терапія. І не тільки...(2024) Сукненко, СтаніславСтаніслав Сукненко (н. 1954, Кривий Ріг) – кінознавець, редактор кіно і ТБ, сценарист, режисер, актор, член Національної Спілки кінематографістів України. Був ст. редактором Українського експериментального ТО "Дебют" на кіностудії ім. О. Довженка та головним редактором ТРК "1+1" та "1+1 Продакшн". Автор книг "Кіноромани: українські письменники про улюблені фільми" (2006) та "Tо Hollywood from Ukraine" (2018) і української версії цього видання "До Голлівуду з України" (2020). Автор сценарію і режисер (спільно з З. Фурмановою) 9-серійного документально-поетичного дослідження "... і буде нова Земля" (2003), мистецьких фільмів-портретів "Монологи. Ніна Матвієнко", "Фрески часу. Гобелени і писанки Ірини Проніної", "Тетяна Яблонська. Натхнення самоти", автор сценарію та режисер (спільно з Г. Кувівчак-Сахно) п/м документального фільму "З України до Голлівуду" (2019). Актор британських та українських театрів, кінофільмів і телесеріалів. На лондонській сцені грав Цинцината у "Запрошенні до страти", у Глазго – Єсеніна у виставі "Коли вона танцювала". Знімався у серіалах "The Knock", "Midnight Man", фільмах "GoldenEye" та "London from A to Zen". В Україні: роль Поета у виставі "Ніч в Саду забутих фруктів" (Центр ім. Леся Курбаса) та Лікаря у п’єсі "Янголятко, або Сексуальні неврози наших батьків" (Національний театр ім. Лесі Українки), знімався в телемуві "Операція "Че Гевара"", серіалах "Осінні квіти", "Чемпіони з підворіття", "Папік", "Сестри", "Холод", у фільмі "Будинок Слово. Нескінчений роман" зіграв Леся Курбаса.