Том 01
Permanent URI for this collection
Browse
Browsing Том 01 by Title
Now showing 1 - 10 of 10
Results Per Page
Sort Options
Item Антропологічні візії Маркеліна Олесницького(2018) Козловський, ВікторУ статті проаналізовано антропологічні погляди М. Олесницького – професора Київської духовної академії, творчий доробок якого поки що належно не висвітлено. Виявлено зв’язок його антропологічних ідей з моральним богослов’ям та етичним вченням, які він тривалий час викладав у КДА. Простежено антропологічні імплікації морального формування людської особи, зокрема залежність морального характеру від антропологічних факторів. У цьому контексті досліджено погляди М. Олесницького щодо особливостей тілесної конституції людини. Автор показує, що київський вчений акцентував увагу на принциповій залежності людської тілесності від природних умов та підкреслював, що саме земні умови сформували тілесну природу людини. У статті досліджено також ті релігійні ідеї, які вплинули на антропологічні погляди М. Олесницького, що цілком зрозуміло з огляду на його християнське світосприйняття. На думку автора, київський професор продемонстрував можливість продуктивного застосування сучасних йому філософських досліджень до богословсько-антропологічного аналізу людини як індивіда, особи. У зв’язку з цим акцентовано увагу на концептуальних зв’язках антропологічних поглядів київського дослідника з впливовими європейськими філософськими та антропологічними вченнями, зокрема А. Шопенгауера, Г. Лотце, Ф. Шляєрмахера, Е. фон Гартмана та ін. Підкреслено значення для морально-антропологічної доктрини М. Олесницького концепту несвідомого; виявлено зв’язок цього концепту з провідними європейськими доктринами несвідомого, які продуктивно розроблялись у філософії і психології другої половини ХІХ ст.Item Вчення Арістотеля про субстанцію: томістичний погляд(2018) Бабенко, БогданСтаттю присвячено одному з головних понять філософії Арістотеля ‒ субстанції ‒ та його інтерпретації в працях представників екзистенційного томізму, зокрема Е. Жільсона (1884‒1978) і М. А. Кромпца (1921‒2008). Автор акцентує увагу на необхідності розглядати вчення про субстанцію передусім у контексті визначення предмета наукового знання і, відповідно, способу пізнання цього предмета. Для унаочнення епістемологічного реалізму, який, на думку томістів, є характерною рисою філософії Арістотеля, у статті проаналізовано погляди щодо істинного предмета наукового знання в попередній античній традиції. Автор показує, що для Стагірита цим предметом є одинично-конкретне, яке становить базу формування філософського розуміння сущого як предмета наукового пізнання. Як зауважує Кромпец, спосіб побудови загальної теорії науки в Арістотеля пов’язаний із пошуком причини, через яку щось є саме таким із необхідністю. Шлях, яким Арістотель приходить до формування власне чотирьох причин, пов’язаний зі специфікою питання διὰ τί (чому? через що?), яке є наукотворчим. Такий аналіз через причини дає змогу зрозуміти, що кожне одиничне суще має складену структуру. Аналізуючи одиничне суще-субстанцію, Арістотель виділяє в ньому той елемент, який дозволяє зробити одиничне предметом науки.Item Критико-бібліографічні практики інтеграції біблійних студій у КДА до європейського богословсько-дослідницького контексту (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)(2018) Головащенко, СергійУ цій статті автор висвітлює одну з форм залучення європейського досвіду біблійних студій, реалізованого в Київській духовній академії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Уперше предметом дослідження є критико-бібліографічні огляди та рецензії професорів КДА на праці іноземних біблієзнавців, що містять результати їхнього критичного осмислення досвіду раціоналістичного та ортодоксально-апологетичного трендів закордонних біблійних студій, а також увиразнюють пошуки ідейних та методологічних союзників для зміцнення православної біблійно-апологетичної позиції. Автор наголошує значущість розглянутих критико-бібліографічних публікацій, що стали своєрідним індикатором залучення київського духовно-академічного біблієзнавства до світового науково-богословського простору. Широта тематичного кола рецензованих праць, регулярність і частота появи оглядів та рецензій стала одним із показників рівня інтенсивності професійної комунікації в духовно-академічному середовищі. Вона демонструвала міру сприйняття київськими академістами актуальної у світі проблематики; способи реагування на методологічні й ідейні виклики; рецепцію тих чи тих дослідницьких і герменевтичних моделей. На підставі здійсненого аналізу автор робить спробу окреслити певні етапи еволюції зазначеного жанру впродовж 1860-х – початку 1900-х рр. Серед основних структурних компонентів корпусу оглядів та рецензій у статті виокремлено огляди старозавітних та новозавітних досліджень у таких тематичних компонентах, як ісагогіка, богослов’я та екзегеза, історична критика, текстологія, вивчення біблійних мов, географія та археологія, історія та хронологія, релігійна та культурна компаративістика. У тематиці оглядів і рецензій автор знаходить своєрідне віддзеркалення суттєвих моментів розвитку європейської біблійної науки.Item На шляху до християнсько-юдейського діалогу: за матеріалами публікацій у журналі "Труды Киевской духовной академии" (1860–1917)(2018) Менжулін, Вадим"Справі Бейліса" (1911–1913) присвячено велику кількість досліджень. Однак питання про те, яку роль у ній відігравали представники Київської духовної академії (КДА), порушується лише епізодично й мимохіть. Вважаючи, що вже відомі факти та наявні дані потребують глибшого осмислення, автор пропонує розглянути їх у дещо ширшому часовому та тематичному контексті. Йдеться про прояснення дискурсу, в межах якого формувалося ставлення представників КДА як до "справи Бейліса", так і до "єврейського питання" в цілому. З цією метою проаналізовано публікації, що з’являлися на сторінках журналу "Труды Киевской духовной академии" упродовж усіх років його існування в дореволюційній Росії (1860–1917). Розвиваючи думку іншого дослідника, який вважає, що "справа Бейліса" стала унікальним випадком християнсько-юдейського діалогу, автор статті показує, що закладенню підвалин для цього діалогу сприяли дослідження, які впродовж багатьох років здійснювала ціла низка представників КДА, зокрема Андрій Хойнацький, Федір Орнатський, Василь Певницький, Афанасій Булгаков, Дмитро Богдашевський, Олександр Воронов, Микола Стеллецький, Віктор Іваницький, Григорій Малеванський, Яким Олесницький та ін. Наявність подібного досвіду, а також прекрасне знання європейського та світового контексту дали змогу таким представникам інтелектуальної спільноти КДА, як Олександр Глаголєв та Павло Тихомиров, зробити вагомий внесок у встановлення християнсько-юдейського діалогу безпосередньо в рамках "справи Бейліса".Item Сходознавчий гурток НаУКМА: історія та сучасність(2018) Павлик, Наталія; Мудрак, МаринаЗамітку присвячено діяльності Сходознавчого гуртка, заснованого у 1993-му і відродженого у 2012 р. в НаУКМА. Активності цього науково-освітнього осередку спрямовані на дослідження філософії, культури та релігій країн Близького та Далекого Сходу. Провідна форма роботи гуртка – доповіді фахівців-сходознавців, філософів, дослідників східних культур, представників різноманітних релігійних традицій, мандрівників.Item Утопія і нігілізм: філософські уроки Лєшека Колаковського(2018) Бондаревська, ІринаУ статті проаналізовано основні аспекти тлумачення філософського мислення польським філософом Лєшеком Колаковським (1927–2009) тією мірою, якою вони пов’язані з питанням автономності мислення. Метою є реконструкція принципів, які, на думку філософа, дозволили б мисленню зберігати свою автономність під тиском ідей та ідеологій. Утопія і нігілізм у тлумаченні Л. Колаковського постають як ідеї, що виражають дві небезпечні спокуси сучасного світу. Саме в пошуках засобів протистояння цим "потворам" (Л. Колаковський) філософ доходить думки, що в основі утопії і нігілізму лежать певні уявлення про істину. Шляхом теоретичної реконструкції відтворено основну епістемологічну модель, застосовану філософом. Це – ставлення суб’єкта до істини, яке реалізується у двох варіантах: оволодіти істиною на підставі певних вірувань або нехтувати істиною на підставі інших вірувань. За допомогою цієї моделі філософ доходить розуміння, що догматизм і уніфікація є хворобою не лише утопістів, а й нігілістів. Причиною цього є вірність власній істині, тобто мислення без лакун і розривів, засноване на незмінних принципах і спрямоване на відтворення певних інституційно-соціальних констант. Натомість непослідовність як принцип формує зовсім іншу установку, перевага якої в тому, що вона поширюється на саму себе і звільняє мислителя від необхідності бути чи не бути послідовним, але не звільняє від пошуку істини і сенсу, без яких неможливе людське існування.Item Філософія Ніцше як творення концептів (XVI Могилянський історико-філософський семінар)(2018) Лютий, Тарас; Мінаков, Михайло; Кебуладзе, Вахтанг; Менжулін, ВадимМогилянський історико-філософський семінар започаткувала кафедра філософії та релігієзнавства НаУКМА (спільно з Українським філософським фондом) у 2003 р. Окрім співробітників, аспірантів та докторантів кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА, участь у роботі семінару регулярно беруть фахівці з інших наукових інституцій. Загалом проведено вже 16 засідань, що були присвячені таким темам: "Історико-філософське знання в Україні: стан і перспективи" (2003), "Актуальні проблеми історико-філософського джерелознавства" (2004), "Проблема інтерпретації тексту в історико-філософському дослідженні" (2005), "Історико- філософська спадщина Дмитра Чижевського" (2006), "Історико-філософські дослідження в Україні: стан і перспективи" (2007), "Проблема методу в історико-філософському пізнанні" (2007), "Олексій Лосєв: постать і спадщина (до 115 річниці з дня народження мислителя)"(2008), "Методологія історико-філософського пізнання: актуальні стратегії" (2008), "Вільгельм Віндельбанд як філософ та історик філософії: (до 160 річниці з дня народження мислителя)" (2008), "Спадщина Геґеля у дзеркалі історико-філософських інтерпретацій" (2009), "Історико-філософські студії: нове покоління" (2010, 2011), "Кантівський критицизм крізь призму Вольфівського догматизму" (2012), "Рецепція індійської філософії в Україні: 1840-і – 1930-ті роки. Лінія Вед" (2013), "Чи відповів Кант на питання: Що є людина?" (2016). Матеріали перших трьох засідань семінару опубліковано як окремий збірник (Ткачук, 2006). Нижче публікуються матеріали XVI засідання Могилянського історико-філософського семінару, яке відбулося в НаУКМА 1 лютого 2017 р. і було присвячено темі "Філософія Ніцше як творення концептів" (2017). Доповідач – Т. Лютий, співдоповідачі (диспутанти) – М. Мінаков та В. Кебуладзе. Вів засідання В. Менжулін. Аудіозапис заходу розшифрував аспірант кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА Т. Фостяк.Item Як читати автора: медитація про метод(2018) Речич, ЛюдмилаУ статті на прикладі рецепції філософії Емануеля Левінаса (1906–1995) показано тенденції читання і коментування філософських текстів, які перебувають у центрі уваги протягом тривалого часу. Зроблено припущення, що можна віднайти певні патерни засвоєння філософської спадщини. Продемонстровано, що перша хвиля досліджень корпусу Е. Левінаса була радше апологетичною. Її головним завданням було ознайомлення з ключовими поняттями і тезами, тобто переказ. Друга хвиля була значно більш апропріативною і критичною, в тому сенсі, що шукалися способи застосунку вчення про Іншого до наявних тоді проблем або ж робилися спроби розв’язати парадокси, які породжувала апологетика. Сучасна третя хвиля далі відтворює й урізноманітнює інтерпретативні стратегії, притаманні першій та другій хвилям. Щоб пояснити цю динаміку читання, в статті введено нормативну рамку, яка складається з трьох регулятивних принципів: "відповідно", "правильно", "етично". Через цю потрійну опозицію, де "відповідно" означає відповідність оригіналу, "правильно" – пошук універсальної істини, а "етично" – неможливість егоїстичного привласнення чужого тексту, коментування набирає інтенсивності. Запропонована рефлексія допомагає прояснити, в якій фазі перебуває коментування класичного тексту і які інтенції мають коментатори. Що ще важливіше – вона обґрунтовує інновативні читання як Левінасової спадщини, так і текстів інших видатних філософів.Item Інший і Чужий у структурі людського Я (М. Бубер, Е. Левінас, Ю. Кристева)(2018) Лютий, ТарасУ статті розкрито стосунок між людським Я і двома його відмінними формами – Інше та Чуже. Іншість розглянуто як будь-яку альтернативну форму буття, а Чуже як певну форму ворожої неприйнятності. Проблемою дослідження є пошук виходу за межі егоцентричного мислення. Мета полягає в з’ясуванні того, як досвід Я збагачується через долучення до позицій Іншого й Чужого. Засобом дослідження є порівняльний аналіз трьох концепцій. Насамперед у розвідці розкрито структуру відносин між Я і Ти згідно з теорією Мартіна Бубера. Цей зв’язок характеризується відкритістю, близькістю та довірою. Монолітний світ постає як подвійний, а владні домагання в ньому мають бути замінені повагою та відповідальністю. Надалі на прикладі ідей Емануеля Левінаса доведено, що тотальність буття розмикається взаємодією з Іншим завдяки симпатії та любові. Таким чином, Інший розкривається через його Обличчя, відкрите для Я. Моє існування залежить від того, що Я переживаю страх за існування Іншого. Нарешті, відповідно до уявлень Юлії Кристевої, вагомим аспектом людської ідентичності є визнання в осередку Я суттєвих елементів Чужого. Прийнявши й розпізнавши їх у собі, людина здатна прояснити власне призначення. Як наслідок, Інший/Чужий дозволяє реалізувати специфічну здатність до перевтілення й готовності до змін. У структурі особистості з’являється потреба не лише стати Іншим, а й зрозуміти його.Item Історико-філософська концепція Петра Кудрявцева: європейський контекст(2018) Пастушенко, ЛюдмилаУ статті здійснено аналіз історико-філософської концепції Петра Кудрявцева в контексті основних тенденцій та орієнтирів розвитку історико-філософської науки в Європі ХІХ – початку ХХ ст. Автор з’ясовує специфіку оригінального підходу П. Кудрявцева до розуміння історико-філософського процесу, сформованого на підставі творчого переосмислення протилежних раціоналістичної та емпіричної (позитивістської) моделей історико-філософського пізнання. У статті доведено схожість історико-філософських поглядів київського мислителя з ідейними настановами представників післягеґелівської історико-філософської традиції (В. Віндельбанда, К. Фішера). Реконструюючи зміст історико-філософської концепції П. Кудрявцева, зроблено висновок про те, що концепція київського мислителя, з одного боку, увиразнює стрижневу для західноєвропейської філософії на зламі ХІХ–ХХ ст. ціннісну проблематику, з другого – має за мету протистояння панівним у сучасній європейській філософії релятивістським та нігілістичним тенденціям.