Кафедра філософії та релігієзнавства
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Актуальність універсалістської етики відповідальності в умовах війни та кризи ціннісно-нормативного порядку(2025) Єрмоленко, АнатолійУ статті тематизовано війну як загрозу ціннісно-нормативному порядку сучасного суспільства, показано руйнівні наслідки російської агресії проти України у сфері морально-етичних належностей. З огляду на російсько-українську війну та кризу морально-етичних цінностей у тексті актуалізовано універсалістичну етику відповідальності, показано її генезу і сучасні прояви, необхідність і нагальну потребу в її застосуванні саме в сучасному світі війни та кризи. Розкриваючи діалектику комунікативної та стратегічної дій, автор уточнює й концепт відповідальності: чинити відповідально означає ще й діяти стратегічно-раціонально, усвідомлювати межі перемовин. Відповідно показано межі етики дискурсу як складника комунікативної парадигми. Спираючись на примат моралі щодо етосу, автор досліджує проблематику співвідношень етосу та моралі, партикуляризму та універсалізму, прогресизму та традиціоналізму. Розглянуто також питання моральної регресії російського суспільства до звичаїв і традицій етосу, засадниченого життєсвітом локальної культури; розкрито позірний, еклектичний характер моральних належностей російського суспільства, його ідеологічні настанови, спрямовані на збереження влади панівної верхівки.Item Російсько-українська війна як виклик імперативу "Гідність людини – шанування природи"(2025) Єрмоленко, АнатолійУ статті досліджуються морально-екологічні проблеми в умовах російсько-української війни як виклику імперативу "гідність людини — шанування природи". Зокрема, йдеться про передбачення з боку видатних філософів сучасності (К.-О. Апель, Г. Йонас, Г. Кюнґ та ін.) ризиків глобальної екологічної катастрофи, а також про їхні застереження щодо можливості знищення людства внаслідок світової ядерної війни. Висуваючи концепти "реабілітації практичної філософії", згідно з якими об’єднувальним щодо людини й довкілля чинником стали б морально-етичні належності, вони спрямовували свої зусилля на наукове обґрунтування та практичне формування нового морально-етичного й політично-правового світового порядку як ціннісно-нормативного запобіжника від глобальної катастрофи. У статті зауважено, що російсько-українська війна, спрямована не тільки на знищення українців як етносу, а й на знищення їхнього природного та культурного довкілля, є як геноцидом, так і екоцидом українського народу. У тексті йдеться також про те, що російська влада, ставлячи чинне російське законодавство вище за міжнародне право, порушує поряд з угодами, які регулюють відносини між державами, і міжнародні домовленості щодо захисту довкілля. Концепт "спільносвіту" людини з природою як "сродного Всесвіту", запропонований у статті як методологічна парадигма у розв’язанні глобальних екологічних проблем, розглядається також як чинник реабілітації значущості морально-етичних належностей, що є спонукальними складниками досягнення перемоги в російсько-українській війні, відновлення українцями свого культурного і природного довкілля.Item Просвітництво як "незавершуваний проєкт" і університетська філософія в умовах кризи та війни(2025) Єрмоленко, АнатолійУ статті запропонована ідея "незавершуваного просвітництва", яка передбачає перманентне творення рефлексивних структур обгрунтування норм і цінностей суспільства на основі метаінститу ції деліберативної демократії. Попри тлумаченню просвітництва як певного історичного етапу духовного розвитку суспільства (давньогрецького чи новоєвропейського), просвітництво тлумачиться як певний структурний елемент "зворотнього зв’язку" суспільства, що забезпечує його самопізнання, саморефлексію і самоконтроль. Складником тут постає громадський дискурс, що передбачає комунікативну, аксіологічну та політичну компетенції громадян, здатність і мужність публічно застосовувати ними свій розум і спільно з іншими людьми доходити згоди щодо розв’язання головних проблем суспільства. Ідея просвітництва важлива для визначення політесу модерного суспільства, свобідної особистості, модерних інституцій загалом, громадянського суспільства з його сферою публічності тощо. Ідея "незавершуваного просвітництва" передбачає перманентне творення рефлексивних інституцій суспільства. Просвітництво тлумачиться як певна інстанцію саморефлексії суспільства, як його структурний елемент, "конститутивний чинник", як критичне ставлення до самої'рефлексії. Отже просвітництво є метаінституцією суспільства, його легітимативною інстанцією, що спрямована на ствердження, виправдання, обгрунтування норм, цінностей, звичаїв, традицій та інституцій суспільства.Item Концептуальна еволюція герменевтики: від екзегетики до філософської герменевтики і деконструкції. Стаття перша. Від екзегетики до герменевтики німецьких романтиків(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Козловський, ВікторНаше дослідження концептуальної еволюції герменевтики передбачає підготовку кількох статей. Перша стаття розпочинається з аналізу формування герменевтики в античному світі, зокрема як екзегези сакральних текстів, особливо Біблії. У цьому контексті підкреслюємо значення екзегетичних прийомів, які застосовував давньоєврейський богослов, філософ Філон Александрійський. Акцентовано увагу на філологічних, граматичних і критичних студіях учених Александрійської бібліотеки (ІІІ ст. до н. е. — ІІІ ст. н. е.), де особливе значення мали граматичні студії Аполлонія Дискола. Всі ці дослідження певним чином вплинули на подальший розвиток європейської філології, граматики і герменевтики. Зазначено, що перший період герменевтики можна позначити як "екзегетику сакральних текстів", водночас, античні вчені займаються філологічними та критичними студіями античної літератури (особливо гомерівського епосу), дослідження мови, її граматичної структури. Здобутки цього періоду зберегли свій вплив на середньовічну та подальшу екзегетику Біблії, інших текстів. Наступним, яскраво вираженим, етапом формування герменевтики є доба романтизму. У статті досліджено здобутки німецьких романтиків, які, як відомо, приділяли особливу увагу національним витокам мистецтва, вивченню національного фольклору, середньовічної міфології і культури. Саме це спонукало німецьких романтиків до пошуків надійних герменевтичних прийомів і методів дослідження та перекладів середньовічних текстів, давньої німецької міфології. У цьому контексті проаналізовано герменевтичні студії Аста, Шляєрмахера, Шлеґеля та Шеллінґа, з’ясовано як схожість, так і відмінності їхніх герменевтичних підходів. Акцентовано некласичні мотиви інтерпретації мистецтва у філософії Шеллінґа. Привернуто увагу до досліджень давньої німецької міфології Якоба Ґрімма, його герменевтичних прийомів тлумачення давніх міфів і легенд. Підкреслено залежність музичної творчості Ріхарда Ваґнера, зокрема оперного циклу "Перстень Нібелунга", від давньонімецьких міфологічних сюжетів і героїв, водночас зазначено, що ці сюжети зазнали певної інтерпретації, а то й перероблення, з позиції критики сучасного світу. Зроблено висновок, що в романтичних колах сформувалась "філологічно-естетична герменевтика".Item Рівні живого та дух у філософській антропології Макса Шелера(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Кебуладзе, ВахтанґУ статті йдеться про проєкт філософської антропології Макса Шелера, накреслений у невеличкому творі "Становище людини в космосі" 1928 року. Цей твір спирається на його доповідь "Особливе становище людини", яку він прочитав за рік до того. Німецький філософ збирався розвинути свої ідеї у великому дослідженні про філософську антропологію, публікацію якого він анонсує на початку цього начерку. Втім, смерть завадила йому це здійснити, і тому саме у творі "Становище людини в космосі" ми знаходимо найрозлогіший і найпослідовніший виклад філософської антропології Макса Шелера. Головним змістом цієї концепції є опис різних рівнів живого та зіставлення їх із духом, який відрізняє людину від усіх інших живих істот. Шелер розрізняє такі головні рівні живого: чуттєвий порив, інстинкт, асоціаційна пам’ять і практичний інтелект. Чуттєвий порив, притаманний рослинам, скерований цілковито назовні. Інстинкти, які виникають у тварин, характеризують такі риси: спеціалізація, ритм, забезпечення виживання виду, а не індивіда, вродженість. На рівні асоціаційної пам’яті можуть виникати нові, невроджені форми адаптації у формі умовних рефлексів, і тому вона слугує вже виживанню окремих індивідів, які набувають ці рефлекси через спроби та помилки. Практичний інтелект, натомість, — це насамперед здатність індивідів адоптуватися в нових незвичних умовах. Дух характеризує свобода та самосвідомість. Шелер пере-осмислює Фройдове поняття сублімації і показує, що завдяки їй дух отримує енергію життя і творить культуру.Item Існування на межі: нігілізм і етика відповідальності у філософії Карла Ясперса(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Лютий, ТарасУ статті окреслено одне з ключових понять філософії Карла Ясперса — "нігілізм". Відправною точкою розгляду вибрано хворобу німецького філософа, який осягає феномен смерті в рамках філософії екзистенції. Таким чином, Ясперс показує, що знання не лише мусить орієнтуватися на природничо-наукове пізнання, а й має враховувати кондиції людського існування. Тому Ясперс запроваджує терміни "екзистенція" і "трансценденція". Філософ вважає, що людина — це не просто природна істота, а форма буття, що здатна виходити за межі світу, щоб усвідомити себе. Межовими точками буття є боротьба, страждання, вина, випадковість, смерть, які, на думку Ясперса, позначають "граничні ситуації" існування. Опинившись у них, людина усвідомлює невпевненість свого становища у світі. Втім, якщо вона не здатна впоратися з дисбалансом існування, ризики знищення себе та світу лише зростають. Звідси виникає проблема нігілізму як нездатності ґенерувати смисли та цінності власного існування. Однак є ще один тип нігілізму, що дає змогу уникати догматизму. Такими нігілістами, згідно з Ясперсом, були К’єркеґор і Ніцше, бо наполягали на урізноманітненні підходів до розуміння умов існування, пропонуючи вийти за межі усталених норм. Одначе навіть їхні стратегії не запобігають ризику та помилкам. Саме тому Ясперс розглядає проблему провини та відповідальності. Але на це здатна лише вільна людина. Як наслідок, у філософії Ясперса з’являється поняття "філософська віра", яке демонструє, що людина розуміє світ не лише раціонально, а шукає себе через віру, любов та інші форми пізнання. Вони і дають змогу дослідити потенціал людських можливостей. І навпаки, будь-які спроби догматизації обмежують людину, повертають її до безглуздої ніщоти.Item Деякі зауваги щодо логічної форми(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Вітґенштайн, Людвіг; Циба, Вʼячеслав; Матьовка, Назар"Деякі зауваги щодо логічної форми" (Some Remarks on Logical Form) — єдина стаття, опублікована Людвіґом Вітґенштайном (1889–1951) за його життя. Вона містить спробу розвʼязати ключову проблему його ранньої філософії, а саме — проблему можливості одночасної істинності двох елементарних пропозицій з однаковою логічною формою про один і той самий стан справ. Цю проблему було сформульовано як припущення про сумісність двох кольорових атрибутів в одній точці простору. Така сумісність, хоч і уможливлена логічною (символічною) нотацією, але є руйнівною для теорії "Логіко-філософського трактату" (1921), яка ґрунтується на постулатах про незалежність значень логічної вартості елементарних пропозицій одне від одного та водночас неможливості суперечності між ними. Створена у 1929 р., ця стаття відображає його останню спробу розвʼязати цю проблему, яка завершилася відмовою від теорії елементарних пропозицій уже наступного року. Стаття становить великий історико-філософський інтерес, оскільки демонструє, по-перше, те, як розвивалась філософія Л. Вітґенштайна, а, по-друге, у відповідь на які проблеми він зрештою вдався до створення своєї нової, так званої пізньої філософії. Переклад Назара Матьовки за оригінальним виданням: Wittgenstein, L. (1929). Some remarks on logical form. Proceedings of the Aristotelian Society, Supplementary Volumes, 9, 162–171. Наукову редакцію перекладу здійснив Вʼячеслав Циба.Item Господарська етика у світоглядному контексті: Вступ. Частина І. Праця як метапроблема людського буття (Матеріали до курсу "Релігійні етоси господарювання та підприємництва")(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Головащенко, СергійСтаття містить матеріали до вступної частини авторського курсу, присвяченого взаємодії релігійного та економічного аспектів буття людини і впливам духовних чинників на її господарську діяльність. Висвітлено сутність господарювання та відповідних форм виробничої праці як визначальних ознак існування Homo sapiens, зумовлених потребою в ресурсах для забезпечення надвисокої енергетики роботи нервової системи, притаманної людині цього виду. Революційний перехід від спонтанної взаємодії з довкіллям до економічно організованого виробництва, розвинений в індустріальних та постіндустріальних формах, забезпечив перспективи не лише виживання, а й практично необмеженого розширеного відтворення людства. Завдяки виробництву людина створила унікальний спосіб взаємодії з природою, що перетворює навколишнє середовище на частину культури. На прикладі кількох кейсів показано, як господарська діяльність знижує рівень ентропії у локальних системах, підвищуючи їхню організацію. Праця виступає не лише як фізичний процес, а й як духовна практика — засіб самоперетворення людини та вдосконалення світу. Таким чином, праця є актом злиття матеріального та ідеального; вона є унікальною формою взаємодії людини з природою, що має як матеріальний, так і духовний виміри. Праця має амбівалентну природу: забезпечуючи матеріальне виживання, вона формує внутрішній, ідеальний світ людини. Ця подвійність робить працю "метапроблемою" людського існування, що об’єднує економічні, соціальні, етичні та релігійні виміри. У різних культурах формувалися, релігійно та морально обґрунтовувалися власні уявлення про працю та господарську діяльність. Так виникли «етоси праці й господарювання» — універсальні по суті, але реалізовані по-різному залежно від історичних і культурних умов. Цим забезпечується стала актуальність вивчення цього предмета.Item Фейк як зброя когнітивної війни: симулякр проти реальності(Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут", 2025) Гомілко, ОльгаСучасні цифрові виклики вимагають глибокого осмислення феномену фейку, який став потужним інструментом когнітивної війни. Ця війна точиться не за території, а за переконання, інтерпретації та колективну пам'ять. Із розвитком технологій фейк перетворився на симулякр − знак, що претендує на істину, але не має референта в реальності. Він розмиває межі між реальним та уявним, роблячи критерії істини невизначеними. Постмодернізм, з його множинними наративами та критикою універсальних істин, створив сприятливе середовище для сприйняття фейку як альтернативної «правди». Фейки паразитують на емоціях, посилюючи суб'єктивне сприйняття знань, але водночас роблять людей об'єктами зовнішнього маніпулювання.Item Фейкові новини як інформаційна зброя у війні Росії проти України(2025) Гомілко, ОльгаЦю статтю присвячено аналізу феномену фейкових новин, їх використанню в інформаційній війні Росії проти України та стратегіям українського спротиву російській пропаганді.Item "Незавершуваний проєкт" просвітництва та сучасний філософський дискурс(2025) Єрмоленко, АнатолійЗапропонована до цих Шинкаруківських читань тема пов’язана, насамперед, з тим, що ми маємо потужну традицію просвітницької діяльності в нашій культурі, представником якої був і Володимир Ілларіонович. Витоки цієї традиції тягнуть свій родовід принаймні ще від Григорія Сковороди, 300-річчя якого ми відзначили 2022 року. Сковорода – наш великий філософ, перекладач, педагог, та насамперед він – просвітитель-гуманіст, який навчав життю людей і сам "учив як жив" (Дмитро Багалій). Він застосовував сократичний діалог, складниками якого є не тільки маєвтичний, а й еленктичний методи, тим часом як новоєвропейська філософія за часів Сковороди дедалі більше зверталась до теоретичного монологізму.Item Феномен фейку у цифрових викликах сучасної культури(2025) Гомілко, ОльгаУ даній статті здійснено філософський аналіз фейку як соціокультурного та епістемологічного явища, що формує гіперреальність сучасного інформаційного простору. Дослідження ґрунтується на концепціях симулякрів Жана Бодрійяра та епістемологічних підходах до аналізу правди й омани. Автор розглядає механізми формування, поширення та впливу фейку, а також його роль у конструюванні альтернативних реальностей, де межа між правдою та вигадкою стає розмитою. Особлива увага приділяється феномену цифрового фейку, що відрізняється швидкістю поширення, анонімністю джерел та використанням емоційної маніпуляції. Розглянуто поняття фейку як інструменту інформаційної війни, зокрема у контексті російської військової агресії проти України. Автор аналізує політику фейків, що використовується для маніпулювання суспільною думкою, створення викривлених наративів та формування симулятивних реальностей. Показано, що стратегія дезінформації є частиною ширшого соціального феномена, який охоплює не лише медійний простір, а й політичні, економічні та культурні процеси. Окремий розділ присвячено проблемі розмежування фейкових новин і дезінформації. Якщо дезінформація спрямована на створення та нав’язування неправдивих фактів, то фейкові новини можуть містити елементи правди, але трансформуються відповідно до певних маніпулятивних стратегій. Це гібридне визначення фейку дозволяє глибше осмислити його вплив на формування суспільних переконань і поведінкових моделей. На основі аналізу сучасних досліджень автор пропонує концепцію «епістемології фейку» як підходу до вивчення механізмів поширення та функціонування неправдивої інформації. Висвітлюються обмеження традиційної епістемології свідчення в умовах цифрової культури, де джерело інформації часто залишається невизначеним або навмисно прихованим. Запропоновано критерії для ідентифікації фейкових новин, зокрема врахування їхнього соціального контексту, комунікаційної інтенції та способів емоційного впливу на аудиторію. Результати дослідження демонструють, що феномен фейку не лише загрожує когнітивній автономії людини, а й створює нову модель соціальної взаємодії, в якій симуляція замінює реальність. У статті обґрунтовано необхідність розвитку медіаграмотності та критичного мислення як ключових інструментів протидії цифровим фейкам. Автор робить висновок, що ефективна боротьба з фейками потребує міждисциплінарного підходу, що поєднує філософію, когнітивну науку, соціологію та медіадослідження.Item Бути ‒ отже, розуміти, або казка про Червону Шапочку в світлі загальної філософії конфлікту(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2026) Сватко, ЮрійМатеріали доповiді учасника XХII Міжнародної науково-практичної конференції "Конфліктологічна експертиза: теорія та методика", Київ, 20-21 лютого 2026 р.Item Українська мова та національна філософська традиція(Дух і Літера, 2024) Йосипенко,СергійУ статті, яка розміщена у "Європейському словнику філософій. Лексикон неперекладностей", йдеться про українську мову та національну філософську традицію.Item Філософські медитації П'єра Бурдьє(Темпора, 2024) Йосипенко, Оксана; Йосипенко, СергійП'єр Бурдьє — досить відомий і цитований в Україні автор, хоча українською вийшла зовсім невелика частина його праць — дві книги та кілька статей. Звісно, він відомий головним чином завдяки своїм перекладам російською (менше — англійською), відтак його зазвичай цитують українською, перекладаючи з цих мов — точно так само, як і багатьох інших західних авторів.Item Kyiv-Mohyla humanities: historical continuity and existential challenges of wartime(2025) Tkachuk, MarynaThe year 2025 is coming to an end... Another year in the history of the Kyiv-Mohyla Academy, which just celebrated the 410th anniversary of its founding... Paving a long and complex path from the “brotherhood school” opened in Kyiv’s Podil in 1615 to the modern university established in 1992 based on the best world standards, the Kyiv Academy has played an outstanding role in the history of education, science, and culture in Eastern Europe, and in the formation of the Ukrainian nation, identity, and statehood.Item Kant versus Hegel: two views on metaphysics(2025) Kozlovskyi, ViktorThe article highlights the special features of metaphysics in Kant and Hegel. Kant’s attitude toward traditional metaphysics was defined by a critical stance that limited knowledge to the transcendental conditions of possible experience. Traditional metaphysics did not meet the transcendental criteria of cognition. Instead, Kant developed transcendental metaphysics, which was confined to the study of the a priori foundations of natural science, morality, and law, and did not encroach upon the transcendent world. For Hegel, metaphysics in its traditional sense also lost its conceptual appeal, as it was restricted by rational definitions of God, Soul, and Freedom, which did not correspond to Hegel’s intentions. Consequently, metaphysics and its problems were incorporated into the system of absolute idealism, based on speculative cognition. Hegel broke with Kant’s transcendentalism because he built his philosophical system on the principle of the identity of thought and being, which fundamentally contradicted the principles of transcendentalism. In Hegel’s philosophy, traditional metaphysical disciplines lost their former significance; his project of metaphysics was grounded in speculative knowledge of the Absolute – its conceptual understanding within speculative logic, the philosophy of nature, and the philosophy of spirit. This allows us to consider Hegel’s system in its internal connection with the Absolute. Thus, Hegel transforms metaphysics and its problems into speculative philosophy, which aligns with the aims of absolute idealism.Item Life despite death: palingenetic element of the Ukrainian culture(2025) Yermolenko, VolodymyrThe article analyses the concept of palingenesis (regeneration, passage through death) in its European context and the Ukrainian cultural tradition. The author argues that, in the Ukrainian context, especially during the war, palingenesis is more than just a metaphor, designating an existential reality of affirming life despite death and emphasizing the strength and resilience of life in spite of the forces of death and destruction. The author explores this topic through the works of several Ukrainian authors, including Shevchenko, Kostomarov, Lesia Ukrainka, Malanyuk, Shlemkevych, and others. The author emphasizes the importance of examining Ukrainian cultural and existential experiences as a means of overcoming postmodern relativism and virtuality.Item Феноменологія релігійної віри у проповідях Чарльза Сперджена(2024) Сарапін, ОлександрЗапропоновано аналіз проповідей Чарльза Сперджена, тематично поєднаних у рубриці "релігійна віра". Під сумнів поставлено конфесіоцентризм у розумінні Ч. Спердженом релігійної віри. Натомість підверджено помітну християнську універсалізацію у його проповідях, присвячених різним аспектам релігійної віри. Принагідно наголошено широку ідентифікацію Ч. Спердженом поняття "баптизм". Розкрито особливості його гомілетики, методологічним орієнтиром якої визнано феноменологізм. Констатовано парадоксальність у сприйнятті ним співвідношення понять "віра" і "релігійна віра". З одного боку, йдеться про виокремлення трьох форм віри в контексті актуалізації людиною чогось потенційного. Для Ч. Сперджена найвищою формою є релігійна віра. З іншого боку, у його проповідях є семантичне зближення понять "віра" і "релігійна віра". У перспективі виявлення когнітивного потенціалу релігійної віри розкрито пропонований Ч. Спердженом опис її структурних компонентів (знання – переконання – довіра). Особливу увагу приділено ідентифікації Ч. Спердженом довіри до Спасителя, актуалізованої через її своєрідні форми. Докладний аналіз структурних компонентів релігійної віри дозволяє стверджувати про характерний для Ч. Сперджена христоцентризм. Продемонстровано значущість для Ч. Сперджена таких пізнавальних гарантів релігійної віри, як розум і серце, які є пов'язаними з послухом Христу, який, у свою чергу, сприяє досягненню "праведності, шо з віри походить". Виявлено, що христоцентризм, помітний у проповідях Ч. Сперджена, є мірилом виправдання людини вірою. Узагальнено особливості феноменологічного підходу Ч. Сперджена, застосованого ним до контекстуальних ідентифікацій релігійної віри.Item Російська війна в Україні як каталізатор трансформаційних процесів українського харизматизму (у фокусі церква "нове покоління")(2024) Докаш, Віталій; Титаренко, ВітаУ статті аналізуються трансформації українського харизматизму, спричинені довоєнним і воєнним періодами буття України. Об’єктом аналізу є Церква "Нове покоління", предметом – її інституалізаційні, теологічні й функціональні зміни. Обґрунтовано необхідність доповнення трансформаційних процесів авторською періодизацією розвитку харизматичного руху в Україні (А.Тищенка), яка включала 3 етапи: рівайвелістський, місіонерський та інституалізаційний періоди. Пропонується доповнити періодизацію етапом, названим умовно мілітарним. Час відліку якого означено початком широкомасштабного вторгнення росії в Україну – 24 лютого 2022 року. Етап спостережуваний у режимі реального часу, і має такі характеристики: 1) фіксація проходження Церквою "Нове покоління" біфуркаційної точки, за якою вона з необхідністю зазнає інституційних змін і з необхідністю випрацьовуватиме стратегію свого подальшого існування; 2) закріплення й інституалізація капелансько-волонтерської форми соціально-євангелізаційної діяльності. Визначено, що часовий проміжок спостережуваного "мілітарного" етапу розвитку/трансформації Церкви "Нове покоління" є відкритим, відтак доволі складно з упевненістю прогнозувати весь спектр змін та їх повоєнних наслідків для Церкви.