Кафедра філософії та релігієзнавства
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Російська війна в Україні як каталізатор трансформаційних процесів українського харизматизму (у фокусі церква "нове покоління")(2024) Докаш, Віталій; Титаренко, ВітаУ статті аналізуються трансформації українського харизматизму, спричинені довоєнним і воєнним періодами буття України. Об’єктом аналізу є Церква "Нове покоління", предметом – її інституалізаційні, теологічні й функціональні зміни. Обґрунтовано необхідність доповнення трансформаційних процесів авторською періодизацією розвитку харизматичного руху в Україні (А.Тищенка), яка включала 3 етапи: рівайвелістський, місіонерський та інституалізаційний періоди. Пропонується доповнити періодизацію етапом, названим умовно мілітарним. Час відліку якого означено початком широкомасштабного вторгнення росії в Україну – 24 лютого 2022 року. Етап спостережуваний у режимі реального часу, і має такі характеристики: 1) фіксація проходження Церквою "Нове покоління" біфуркаційної точки, за якою вона з необхідністю зазнає інституційних змін і з необхідністю випрацьовуватиме стратегію свого подальшого існування; 2) закріплення й інституалізація капелансько-волонтерської форми соціально-євангелізаційної діяльності. Визначено, що часовий проміжок спостережуваного "мілітарного" етапу розвитку/трансформації Церкви "Нове покоління" є відкритим, відтак доволі складно з упевненістю прогнозувати весь спектр змін та їх повоєнних наслідків для Церкви.Item Специфіка дослідження релігійних меншин: методологічні засади(2024) Филипович, Людмила; Титаренко, ВітаВ статті аналізується специфіка релігієзнавчого дослідження релігійних меншин (РМ), зокрема його методологічні аспекти. Крім загальних методологічних підходів це релігійне явище потребує конкретно-прикладній методології, яка дала б можливість вивчити РМ у всій їх повноті. Пропонується при цьому спиратися на достовірні джерела, якими в даному разі постали матеріали соціологічного дослідження, проведеного в рамках проєкту "Релігійні меншини України та державно-конфесійні відносини" (2021), здійсненого авторами статті. В результаті з’ясовано, які релігійні організації варто відносити до РМ, чим вони вирізняються від релігій більшості; які мають специфічні потреби і запити. Отримавши цілком реальну картину життя і статусу РМ в Україні, дослідники дійшли висновку, що РМ сьогодні – це малопомітне явище української релігійної дійсності. Українське суспільство мало обізнане з існуванням РМ в Україні. Держава не розглядає їх як дієвих партнерів і майже не бере їх до уваги при визначенні державної політики у сфері релігії. Релігійна більшість, сфокусована на власних внутрішніх проблемах, в кращому випадку байдужа до меншин. Журналістика вихоплює з релігійної дійсності лише скандальні факти (або саме таким чином проінтерпретовані), пов’язані із РМ. Автори вважають за необхідне при дослідженні РМ виходити з того, що релігійні меншини – це історичне явище на теренах України; органічна частина сучасного українського релігійного життя; незважаючи на свою малочисельність, РМ мають невикористаний ресурс своєї впливовості і авторитетності, що покращить міжконфесійне порозуміння в полірелігійному просторі України.Item Контекстуалізація історико-філософської концепції Д. Чижевського: від "Філософії на Україні" (1926) до "Нарисів з історії філософії на Україні" (1931)(2024) Терлецький, ВіталійПраця Д. Чижевського "Нариси з історії філософії на Україні" вже з моменту своєї появи в 1931 р. стала засадничим дослідженням історії української філософії. Але ще раніше Чижевський написав твір "Філософія на Україні. Спроба історіографії" (1926); його перша частина мала друге видання (1929) і містила деякі доповнення та уточнення. Цікавою й вартою уваги є реакція Чижевського на рецензії на перше видання його "Філософії на Україні", оприлюднена у другому виданні цього твору. У ній він відповідає на зауваги і закиди рецензентів першого видання твору (Я. Колубовського, В. Заїкина, І. Мірчука, С. Гесена). Ця реакція має подвійний характер. З одного боку, Чижевський визнає, що деякі пункти в його творі вимагають коригування, зокрема щодо оцінки ролі протестантизму в розвитку української філософської думки, потреби в докладнішому розгляді світогляду таких мислителів, як М. Гоголь, М. Костомаров, Т. Шевченко. З іншого боку, Чижевський, уточнюючи свою позицію, продовжує обстоювати свої принципи, згідно з якими він зараховує певних авторів до "канону" української філософії. Водночас він усе ж визнає, що деяких авторів варто долучити до цього "канону" (А. Спір). Чижевський також реагує на марксистську рецензію П. Ганина (П. Демчука), але не спиняється на її змістових зауваженнях. Проте деякі з цих зауважень небезпідставні, оскільки стосуються оцінних суджень Чижевського, висловлених про Г. Сковороду і філософію в Харкові після Й. Шада. Прискіпливіший аналіз і зіставлення двох видань "Філософії на Україні" (1926, 1929) і "Нарисів з історії філософії на Україні" у випадках кейсів Г. Сковороди, Й. Шада та Л. Якоба засвідчує, що Чижевський змінив свої початкові, інколи різкі оцінні судження на нейтральні. Немає підстав однозначно стверджувати, що такі зміни відбулися під безпосереднім впливом рецензій. А проте є підстави твердити, що чимало новацій і переоцінок у "Нарисах" корелюють із сформульованими у рецензіях заувагами. На відміну від західноєвропейських схвальних рецензій на "Нариси" (С. Гесен, Г. Фроловський, В. Заїкин, Д. Дорошенко, М. Лоський), реакція радянської філософії виявилася ненауковою й ідеологічно заангажованою (Я. Білик, В. Юринець).Item The image of the hero of Ukrainian folktales in the context of differentiation and transformation of the hierarchy of socio-cultural practices(2024) Pavlova, Olena; Rohozha, MariyaBackground. The Modern era, with its paradoxes of innovation and repetition, shaped the "discovery of the people" and rekindled interest in folktales. Enlightenment models of fairy tales emphasized the ethical dimension, while the romantic moods of the 19th century stirred European communities' interest in gathering national and regional versions of folktales and converting them into literary fairy tales. The perspective of contemporary humanities proves to be quite productive to enhance the understanding of the cultural potential of Ukrainian fairy tales in bridging diverse traditions and generating images. Methods. The methodological basis for the study is a content analysis of a collection of fairy tales. A categorization is based on the titles of folktales and the classifications of J. Campbell's transformations of the hero. The interpretation of the data is made in optics of the differentiation of a segmentary society and the specifics of its transformations of representation practices, first of all the image and the image of a hero. The aim of the article is to define fundamental characteristics of the image of a hero in Ukrainian fairy tales as a way of representation in logics of the differentiation of a segmentary community. Results. The differentiation of practices begins with the complexification of a segmentary society, where storytelling practices were detached from the original ritual syncretism in the logic of ethnic diversity production and strata hierarchy. Each stratum nurtured its storytelling genre and thematic uniqueness. With its functioning in the magical and practical unity of the peasant stratum, the folktale preserved the most archaic narrative structure, with corresponding images of the main characters and logic of image construction. The image of the folktale hero became the leading practice in representing communities. Conclusions. A content analysis of a collection of Galician folktales reveals the replication of the classic triad of popular culture "Heroes, Villains and Fools" (P. Burke), marked by a dominant quantitative representation of the fool's image. A fairy tale hero is a dormant hero, leaving the impression that everybody can find their place. The hero's heroic powers are exposed gradually, and the hero possesses definite traits and personifies moral integrity. These qualities allow the overcoming of obstacles and passing of tests. Usually, the hero of a Ukrainian fairy tale is a trickster who can maneuver through society. The ethical pathos of a fairy tale consists of a victorious war between evil and justice/resumption. The predominantly happy ending of Ukrainian fairy tales suggests these functions provide a therapeutic effect in difficult historical circumstances.Item Питання різноманіття людства в осмисленні Памфіла Юркевича (за рукописними матеріалами)(2024) Пастушенко, ЛюдмилаУ статті вперше в історії досліджень здійснено цілісний змістовний аналіз рукопису "Досконалості і недоліки душевного життя залежно від особливостей тілесної організації" (1867) з архіву Памфіла Юркевича, що зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського. Висвітлено джерелознавчі питання атрибутації, авторства тексту. З’ясовано, що у рукописному тексті українським філософом П. Юркевичем здійснено спробу пояснити питання різноманіття людства залежно від встановлених закономірностей взаємодії тілесних і психічних (душевних) сил людського організму. Розкрито характерну особливість розгляду у рукописі питання відмінності людської природи крізь призму панівних для того часу уявлень фізичної антропології і расової теорії. Показано, що попри обраний ракурс дослідження, П. Юркевич у своїй розвідці робить акцент на філософському осмисленні проблематики взаємовідношення тілесного та душевного вимірів людини, що є відображенням основних інтенцій його антропологічних студій. Виокремлено ряд питань у їх послідовному викладі П. Юркевичем у рукописі: встановлення кореляції між існуючим різноманіттям форм тілесності і душевного життя людини та розвитком людської цивілізації; розбудова ієрархії расової відмінності відповідно до ієрархії душевного життя у його залежності від тілесності; окреслення критеріїв сприятливості чи несприятливості певної тілесної розбудови для функціонування різних рівнів душевної системи; виокремлення та детальний аналіз трьох форм співвідношення тілесної і душевної природи людини: гніт (пригнічення), співдія і резонанс, які мислитель витлумачує як певні закономірності, сталі наукові закони людського буття, що впливають на культурно-цивілізаційний розвиток людства.Item Метафізичне смеркання: проблема Ніщо та нігілізм у філософії Мартина Гайдеґґера(2024) Лютий, ТарасУ статті відстежуються витоки проблеми Ніщо та її зв’язок із нігілізмом у розмислах Мартина Гайдеґґера. У ранніх студіях філософа Ніщо розглядається як заперечення на рівні логічного судження. Проте надалі воно вже стосується людського існування. І перш за все розкривається в осяганні скінченності та смерті. Гайдеґґер пояснює, що людське буття та Ніщо пов’язані через феномен жаху. Жахатись означає не так боятися конкретних речей, як уміти бачити перспективу тотального Небуття. Інакше кажучи, Ніщо оприявнюється завдяки трансценденції, тобто здатності виходити за межі сущого. Це сприяє подоланню пасивності в існуванні й опікуванню власним буттям. Щоправда, філософію Ніщо Гайдеґґера назвали нігілістичною. У відповідь на це він береться переосмислювати проблему нігілізму, звернувшись до філософії Ніцше. Йому вдається показати, що Ніцше здебільшого нехтує проблемою Ніщо. В ніцшеанській візії Ніщо стосується світу, в якому цінності відсилають не до поцейбічного, а до потойбічного існування. Тому йдеться про потребу в новому покладанні цінностей. Отже, Ніцше не порушує питання про сутність Буття, а просто приписує Буттю цінності. Натомість у філософії Гайдеґґера нігілізм — це наслідок ігнорування в осередку західної метафізики питання про Ніщо. Хоча тільки завдяки Ніщо й можна підступитися до Буття. У немисленні Ніщо не мислиться і Буття. Змінити ситуацію можна, знову запитавши про стосунок Ніщо та Буття. Зрештою, у філософії Гайдеґґера феномен нігілізму зазнає посутньої зміни. По-перше, він пов’язується з історичним рухом, який позначено як забуття Буття. А по-друге, його довершує тенденція домінування техніки, яка призводить до дегуманізації світу. В підсумку, філософія Гайдеґґера схожа на сумне пророцтво. Філософ переконаний, що питання про сутність мислення на Заході досі не ставилося сповна. Натомість панування логіко-раціонального мислення дедалі більше віддаляє людину від Буття. Подібно до Ніцше, Гайдеґґер шукає порятунку від нігілізму в мистецтві, зокрема у поезії. Водночас він наполягає на необхідності включення проблеми Ніщо до питання про Буття. Власне, ігнорування цього кардинального питання і заважає реальному подоланню нігілізму.Item Формальна та неформальна логіка в SPOD та VUCA світах(2024) Колотілова, НаталіяУ статті розглядається становлення і розвиток теорій класичної, некласичної, неформальної логіки та теорії аргументації в контексті концепцій SPOD та VUCA світів. Встановлено, що сучасна формальна логіка (класична та некласична) може виступати моделлю як SPOD світу, так і VUCA світу. З’ясовано, що засоби класичної логіки завдяки насамперед засадничому принципу двозначності дозволяють описати такі ознаки SPOD світу, як: стійкість, передбачуваність, простота та визначеність. Виявлено, що теорії некласичної логіки, зокрема багатозначної та модальної, вже надають можливості опису VUCA світу з його мінливістю, невизначеністю, складністю та неоднозначністю. Окреслено, що становлення неформальної логіки та теорії аргументації в другій половині ХХ ст. засвідчують перехід від SPOD до VUCA світу, хоча на той час ці акроніми ще не були введені. Продемонстровано, що розвиток нових підходів у межах сучасного логічного знання в зазначений період був обумовлений двома взаємопов’язаними чинниками: запитами освітнього середовища на нові курси, які б надавали інструментарій для аналізу аргументацій з різних царин, та підвищеною увагою до лідерства в нових умовах, адже керівники мають володіти навичками критичного мислення, що дозволяє мінімізувати ризики в ситуаціях невизначеності VUCA світу. Встановлено, що методика критичних запитань постає вагомим здобутком неформальної логіки та ширше сучасної теорії аргументації, яка дозволяє не лише оцінювати аргументи, а й перевіряти власні на можливу уразливість з боку співрозмовників.Item Концепція ресентименту Макса Шелера та її актуальність(2024) Кебуладзе, ВахтангУ статті йдеться про філософську концепцію ресентименту Макса Шелера. У творі "Ресентимент у будові моралей" він використовує поняття "ресентимент" Фридриха Ніцше для опису важливого негативного явища в сучасній моралі та культурі загалом. У статті показано, що дескриптивний метод Макса Шелера органічно виростає з феноменологічної філософії Едмунда Гусерля і водночас наслідує деякі питомі риси описової та аналітичної психології Вільгельма Дильтая. На засадах такого методологічного підходу Макс Шелер не пояснює ресентимент і не дає чіткого визначення цього поняття, а натомість відтворює його формування у філософії Фридриха Ніцше та описує явище ресентименту. Застосовуючи описовий метод, Шелер доходить висновку, що ресентимент пов’язаний з прагненням помсти та відчуттям безсилля, та описує різні виміри ресентименту, які можна сформулювати в такий спосіб: 1. Родинно-статевий вимір. 2. Віковий вимір. 3. Професійний вимір. 4. Класовий вимір. У статті також зазначено, що Шелер радше демонструє національний ресентимент, ніж критично аналізує його, й це певною мірою виводить на яв дух його часу, в який формуються такі авторитарні та тоталітарні ідеології та режими, як російський більшовизм і німецький нацизм, які, безперечно, живляться деструктивною енергією ресентименту. Автор статті також виявляє зв’язок Шелерової концепції ресентименту з Фройдовою концепцією витискання. У дослідженні показано, як на теоретичних засадах концепції ресентменту Макса Шелера, можна критично деконструювати не лише такі історичні прояви ресентименту, як більшовизм і нацизм, а й також деякі небезпечні та руйнівні тенденції в сучасному світі, а саме ідеологію "російського світу" ("русского мира").Item Від справедливої війни до справедливого миру. Моральні засади та межі компромісів під час війни(2025) Йосипенко, СергійМіркування статті спираються на визначення характеру війни в Україні, яка після агресії РФ 24 лютого 2022 року стала повномасштабною: ця війна поступово набула окремих рис тотальних воєн ХХ століття й перетворилася у війну на виснаження, яка може тривати досить довго. Якщо така війна не закінчиться капітуляцією однієї зі сторін, то найімовірнішим її закінченням можна вважати мирну угоду за участі третіх сторін, яка матиме вигляд компромісу й передбачатиме відмову сторін-учасниць від повної перемоги у війні. Виходячи зі справедливого характеру війни України проти агресії РФ, автор порушує питання, чи можна буде вважати справедливим мир без повної перемоги над агресором та без повного відновлення порушеної агресією справедливості. Спираючись на класичну працю М. Волцера, автор доходить висновку, що відмова від повної перемоги та зупинка бойових дій у момент, коли конфлікт може бути врегульований політичними засобами, цілком відповідає концепції справедливої війни як обмеженої війни. Для встановлення моральних засад та можливих меж компромісу під час війни автор звертається до концепції А. Марґаліта, яка, на його думку, продовжує міркування М. Волцера, окреслюючи можливість компромісу заради миру. Спираючись на сучасні дослідження політичних компромісів, автор аналізує можливі конфігурації компромісів під час війни, їх відмінності від політичних компромісів мирного часу, а також від інших можливих закінчень війни на виснаження, зокрема таких, як капітуляція однієї зі сторін та modus vivendi. Стаття розвиває ідеї М. Волцера та А. Марґаліта про те, що обмеження війни та досягнення компромісу заради миру потребують уточнення вимог справедливості, яке вимагає від сторони, що веде справедливу війну, керуватися при визначенні цілей війни етикою відповідальності, а також дотримуватися засадничого розрізнення добра і зла задля уникнення "гнилих" компромісів.Item Історіографія української філософії та дослідження історіографії філософії в Україні(2024) Йосипенко, СергійСпираючись на недавні публікації, присвячені дослідженням історіографії у франкомовній, англомовній та німецькомовній філософіях, автор уточнює предмети і завдання дослідження історіографії філософії як історико-філософського підходу, зокрема зараховує до таких предметів сконструйовані історіями філософії образи минулого філософії, а також історіографічні настанови істориків філософії та контексти й чинники, які визначають ці історіографічні настанови. У статті проаналізовано задум та реалізацію трьох проєктів дослідження історіографії філософії, які мали місце в Україні останніх десятиліть: проєкту "Історії історико-філософської науки", що реалізувався під керівництвом Ю. Кушакова у 1980—2000-х рр. і був присвячений дослідженню історико-філософських концепцій німецьких та російських філософів; дослідження С. Руденком пострадянських методологічних підходів до історії української філософії (2012); української частини двостороннього проєкту "Філософія в системі національної культури: порівняльний аналіз історико-філософських досліджень в Бєларусі та Україні" (2011—2012) під керівництвом В. Єворовського та С. Йосипенка, а саме дослідження історіографії української філософії другої половини ХХ ст. Спираючись на результати останнього проєкту та на свої пізніші дослідження, автор окреслює суспільно-політичний, загальнофілософський та інституційний контекст, у якому сформувалася та функціювала історіографія української філософії впродовж ХХ ст.; образи історії української філософії, створені Д. Чижевським та В. Горським, які уособлюють дві крайні точки розвитку історіографії української філософії у ХХ ст.; зміни загальнофілософського та інституційного контексту історико-філософських досліджень в незалежній Україні та наслідки цих змін для подальшого розвитку історіографії української філософії.Item До питання про конфесійну ідентифікацію Свідків Єгови(2024) Сарапін, ОлександрУ статті пропонується аналіз трьох частотних установок, наявних у працях дослідників та інсайдерів щодо розв’язання питання конфесійної ідентифікації Свідків Єгови. Ідеться про їх зарахування або до культів (нових релігійних рухів), або до християнства загалом, або до протестантизму. Попередньо уточнюється смисл понятійної конструкції "конфесійна ідентифікація" та подається стисла презентація Свідків Єгови. По мірі верифікації установок видатних представників кожної з трьох позицій щодо конфесійної належності Свідків Єгови розкривається зміст таких ключових термінів, як "культи", "секти", "нові релігійні рухи", "християнство", "протестантизм", "маргінальний протестантизм". У контексті аналізу сприйняття Свідків Єгови як християн з’ясовується питання їхньої самоідентифікації. Висвітлюється позиція Свідків Єгови, в основі якої лежать твердження про їхню виняткову належність до "справжніх християн" і, відповідно, неприйняття "християнського світу". Подаються доводи ортодоксів, які категорично відкидають тезу про унікальність християнства Свідків Єгови. Автором пропонуються аргументи на користь належності Свідків Єгови до маргінального протестантизму, які уможливлюються в перспективі розкривання генетичного, теологічного та інституційного чинників.Item Кантове положення про моральний закон як "факт розуму": герменевтичні та історіографічні перспективи(2024) Терлецький, ВіталійУ "Критиці практичного розуму" Кант обґрунтовує свій славнозвісний категоричний імператив покликанням на "факт розуму" (§ 7). Прискіпливіше прочитання цього пасажу виявляє, що йдеться про "основний закон чистого практичного розуму", а його "усвідомлення" називається "фактом розуму". Природно напрошується думка, що Кант допускається "натуралістичної помилки", коли із буття (факту) намагається обґрунтувати повинність (закон). Аналіз ширшого взаємозв’язку вживання терміна "факт", який трапляється у "Критиці" загалом 11 разів, засвідчує, що його денотатом є моральний закон, який експлікується у відповідних контекстах і кроках аргументації. Особливою проблемою інтерпретації стає тлумачення генітиву у виразі "факт розуму" [ein Factum der Vernunft]. Його прийнято читати як genitivus subjectivus (факт є продуктом (діянням) розуму, факт виникає завдяки розуму) і як genitivus objectivus (сам розум є фактом, чимось фактичним). Але під кутом зору сучасних досліджень Канта, перспективним є його прочитання як genitivus auctoris (Вілашек, Вольф, Нолер). На користь цього свідчить і специфічний слововжиток з боку Канта латинської форми "ein Factum" в інших творах у значенні не "факту", а "привинювального діяння". Починаючи зі статті Дитера Генриха "Поняття звичаєвого осягнення і Кантове вчення про факт розуму"(1960) багато дослідників тлумачать тезу про "факт розуму" як відмову Канта від спроби дедукції морального пізнання в "Узасадненні до метафізики звичаїв" (1785). Однак, як показують сучасні розвідки (Ридель, Вольф), така інтерпретація не досить переконлива. Є достатні підстави вважати, що саме морально-правове вчення Канта про imputatio facti може висвітлювати загадковий пасаж II Критики.Item Проєкт "метафізики звичаїв" Канта в систематичному та історичному контекстах(2024) Терлецький, ВіталійКонцепт "метафізика звичаїв" Кант вперше оприлюднив у Критиці чистого розуму і далі обґрунтував його в інших творах. Проте ми можемо констатувати деякі відмінні особливості та перспективи цього проєкту. Є підстави виокремлювати три значення цього концепту: увесь проєкт чистої моральної філософії (МЗ1), пізній твір з такою самою назвою "Метафізика звичаїв" (1797) (МЗ2), розділ в Узасадненні (1785) про "Перехід від популярної звичаєвої світомудрості до метафізики звичаїв" (МЗ3). Очевидно, що МЗ2 і МЗ3 належать до МЗ1 як до цілого систематичного проєкту метафізики звичаїв. У кантонавстві утвердився погляд, ніби проєкт "метафізики звичаїв" Канта був "цілком новим", а сам концепт є "креатурою" Канта (Дж. Тонеллі, Р. Брандт). Натомість новітні дослідження показують, що цей проєкт належить до модерної традиції універсальної етики (Пуфендорф, Вольф і його школа).Item Дослідження блага. Частина ІІ, глави 8-10. Частина ІІІ, глава 1(2024) Нісіда, КітароУ цій публікації представлено український переклад глав 8–10 другої частини та глави 1 третьої частини праці "Дзен-но кенкю" ("Дослідження блага") Нісіди Кітаро – визначного японського філософа ХХ ст., основоположника сучасної японської філософії. У цих главах Нісіда завершує аналізувати поняття реальності з огляду на поняття чистого досвіду, яке було впроваджене й докладно роз’яснене в першій частині праці. Глава 8 розглядає поняття природи. У ній Нісіда критикує уявлення про природу як про чисто матеріальну об’єктивну реальність – це, на його думку, не більш ніж абстрактний концепт. Він відкидає механістичний редукціонізм, характерний для тогочасної природничої науки. Природу, вважає філософ, слід розглядати як конкретну реальність, дану в безпосередньому досвіді. Природа, як і окремі її явища, має свого роду “я”, яке можуть інтуїтивно осягнути митці. Глава 9 присвячена духу. На думку Нісіди, "суб’єктивний дух, відокремлений від об’єктивної природи" є так само абстракцією. Дух – це "об’єднувальна активність реальності", він існує в усьому, проте в неживих природних явищах і навіть у рослинах він ще не виявляється актуально. За Нісідою, еволюція полягає в дедалі більшій актуалізації духу. Розвиваючи далі діалектику об’єктивного і суб’єктивного, японський філософ стверджує, що на найвищому щаблі розвитку дух стає об’єктивним: щоб пізнати істину, треба позбутися свого суб’єктивного "я". Цілком у дусі дзен-буддизму, хоча й без згадки про нього, Нісіда каже, що найвеличнішими особистостями є ті, хто позбувся свого "я". Завершує другу частину книги глава 10, у якій Нісіда розглядає поняття Бога. Таке поняття було новим для японської думки доби Мейдзі. Нісіда вважає поняття Бога універсальним для всіх епох і культур. Він розглядає три відомі докази існування Бога – космологічний, телеологічний та моральний, проте їх усі критикує. На думку Нісіди, справжній доказ існування Бога слід шукати в глибині нашої душі, у нашому безпосередньому досвіді. Нісіді близькі апофатична теологія Миколи Кузанського і християнська містика Якоба Беме. Третю частину відкриває глава, присвячена поведінці.Item Дослідження блага. Частина ІІ, глави 4-7(2024) Нісіда, КітароУ цій публікації представлено український переклад глав 4–7 другої частини праці "Дзен-но кенкю" ("Дослідження блага") Нісіди Кітаро – визначного японського філософа ХХ ст., основоположника сучасної японської філософії. У цих главах Нісіда продовжує аналізувати поняття реальності з огляду на поняття чистого досвіду, яке було впроваджене й докладно роз’яснене в першій частині праці. Четверта глава називається “Істинна реальність завжди має однакову форму”. У ній Нісіда розглядає, у який спосіб з єдиної реальності, у якій немає протиставлення суб’єкта та об’єкта, у якій нероздільні знання, почуття і воля, постає розмаїття емпіричного світу. Він доводить, що це відбувається в такій формі: невиявлене єдине само собою розділяється і в такий спосіб розгортається, поки не досягне довершеності. П’ята глава називається “Фундаментальна форма істинної реальності”. У ній автор виходить з думки, що якщо всі речі виникають шляхом протиставлення одна одній, то в основі цього має лежати “певний об’єднувальний чинник”, той самий як в основі нашого мислення, так і в основі феноменів космосу. За Нісідою, “фундаментальна форма реальності така, що реальність єдина і водночас множинна, реальностей багато і водночас вони єдині”. Крім того, реальність неодмінно повинна мати системний і динамічний характер. Шоста глава називається "Єдина реальність". У ній Нісіда з'ясовує, на чому ґрунтується єдність різних феноменів. Він, зокрема, стверджує, що час – лише "форма, яка впорядковує зміст нашого досвіду", а отже, "в основі свідомості лежить деяка незмінна сутність, трансцендентна щодо часу". Філософ вважає також, що в космосі існує незмінний принцип, завдяки якому виникає все суще. Він не підвладний ані матерії, ані духу. Сьома глава називається “Розділення й розгортання реальності”. Тут Нісіда шукає відповідь на питання, у який спосіб єдина реальність породжує різноманітні протилежності – суб’єкт та об’єкт, духовне та матеріальне, активне та пасивне, свідоме та несвідоме, феномен та ноумен.Item Шветашватара-упанішада 1.1-16(2024)Увазі читача пропонується переклад українською мовою першого розділу "Шветашватара-упанішади". Упанішади – це пізньоведійський жанр давньоіндійської літератури, який завершує формування ведійського корпусу сакральних текстів. Перші тексти упанішад з’являються близько VIII ст. до н. е. Важко переоцінити значення упанішад для вивчення витоків індійської релігійно-філософської думки. Провідні індійські філософи розвивають властиві упанішадам ідеї, цитують їх у власних творах, починаючи з Ґаудапади (gauḍapāda), пишуть на них власні коментарі. Вони є першим складником потрійного канону (prasthānatrayī) філософської школи веданти (vedānta). Вже не одне століття не лише у світових індологічних, а й серед значно ширших інтелектуальних кіл різних країн, насамперед Європи і Північної Америки, існує стійкий інтерес до упанішад. “Шветашватара-упанішада” належить до найавторитетніших і найвідоміших упанішад. Своє високе визнання вона здобула не тільки в індуїстському, а й у науковому середовищі. І хоча її вивчення і переклади мають тривалу історію, ще залишається чимало дискусійних і невирішених питань. Наша публікація покликана поновити наявний вітчизняний академічний інтерес до упанішад, який у 1920–1930-х роках було перервано радянською владою, і звернути увагу на деякі ще недостатньо досліджені аспекти “Шветашватара-упанішади”. Зокрема, робиться наголос на особливостях опису Найвищого начала (реальності), сотеріологічному складнику давньоіндійського тексту, на тій ролі, яку в упанішаді відіграють мудреці, на особливостях текстотворення.Item Йоґа і йоґини в другій частині Бгаґавата-пурани(2024) Завгородній, ЮрійУ статті досліджується йоґічна проблематика, яка ще не була предметом окремих історико-філософських досліджень. Проналізовано всі випадки вживання в другій частині Бгаґавата-пурани слів з основою yoga, інші суміжні терміни й контексти. З’ясовано, що провідним варіантом йоґи в тексті виявляється її теїстичний варіант (бгакті-йоґа), який очевидно є модифікацією вчень таких філософських шкіл, як веданта, санх’я і йоґа. У тих випадках, в яких може йтися про йоґу, відмінну від бгакті, у творі з’являються полемічні мотиви. Йоґини зображуються здатними встановити необхідну комунікацію з нелюдськими світами, реалізуючи при цьому максимально можливий для людини, граничний (він же сотеріологічний) ідеал. Бгаґавата-пурана повідомляє не тільки про йоґу і йоґинів в земних умовах, а й про йоґічну практику в надземних реаліях. Йоґа, згідно з Бгаґавата-пураною, постає не як людський витвір, а як довічний космічний архетип.Item Класифікація протестантизму у публікаціях вітчизняних науковців: у пошуках оптимальної моделі(2024) Сарапін, ОлександрУ статті пропонується аналіз помітних у вітчизняній дослідницькій літературі спроб класифікації протестантизму. Передусім декларується відсутність аргументованих класифікаційних схем на противагу конвенціоналістським рубрикаціям, в основі яких лежить виділення ранніх і пізніх протестантських течій. Ставиться під сумнів метафоричне уявлення про "хвилі" протестантизму, яке не сприяє змістовному упорядкуванню його форм. Уточняється семантика терміна "протестантизм" у перспективі сприйняття його як таксону (класифіка- ційного осередку). Розкриваються особливості класифікаційних схем, наявних у публікаціях В. Любащенко, С. Головащенка, С. Павлова, П. Яроцького, А. Денисенка, М. Черенкова та авторів п’ятого тому "Історії релігії в Україні". Класифікаційні схеми згаданих науковців подаються у світлі їх прихильності до генетичного або конфесіологічного підходів. Принагідно вказуються достоїнства та недоліки їх класифікацій. Подаються узагальнення з приводу евристичного потенціалу класифікаційних схем і зауваження з приводу ідеальної концептуальної моделі протестантизму. Пропонується авторська класифікація протестантизму, в основі якої лежить конфесіологічний підхід. Окреслюються перспективи подальшого дослідження декларованої теми.Item Філософія розуму Іммануїла Канта і виклики сучасного суспільства: до 300-річчя з дня народження мислителя : за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 3 квітня 2024 року(2024) Єрмоленко, АнатолійТворча спадщина Іммануїла Канта, до якої належать теоретична та практична філософія, а також філософська антропологія, має в наш час непересічне філософське та соціально-політичне значення. Наголошено, що в Україні, зокрема в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, склалася потужна історико-філософська традиція досліджень німецької класичної філософії, фундаментом якої є філософія І. Канта. Кантова практична філософія стала важливим чинником провідних тенденцій сучасної філософії у світі: філософії комунікації та етики дискурсу. Актуальність практичної філософії Канта особливо проявляється сьогодні, в умовах сучасної технологічної цивілізації, кризи та війни, адже його концепт примату практичного (морально-етичного) розуму над теоретичним, технічним та інструментальним розумом відкриває шляхи для розв’язання глобальних проблем сучасності. Ювілей Канта набуває особливої значущості з огляду на російську агресію проти України. Спотворюючи просвітницьке, морально-етичне та універсалістичне спрямування його філософії, російська пропаганда намагається використати її з ідеологічно-пропагандистською метою. Саме тому заходи, присвячені ювілею Канта, є важливим складником боротьби проти російського агресора.Item Інтелектуальна спадщина Київської духовної академії ХІХ - початку ХХ ст.: потенціал взаємодії богослів'я та релігієзнавства(2024) Головащенко, СергійСтаттю присвячено такому перспективному напряму дослідження інтелектуальної спадщини Київської духовної академії кінця ХІХ – початку ХХ ст., як виявлення потенціалу взаємодії і взаємозбагачення богослів’я та науки. Зокрема, звернено увагу на те, що в тогочасних місцевих біблієзнавчих та богословських студіях відбувалося спільне для багатьох європейських країн формування елементів наукового вивчення релігійних феноменів. Їх виявлення стане внеском в історію поступу київської інтелектуальної культури в її теологічному й науковому аспектах. Проаналізовано кілька значущих праць київських дослідників-академістів того періоду (Якима Олесницького, Володимира Рибінського, Дмитра Богдашевського). На підставі цього аналізу описано процес формування на ґрунті київської православної богословської апологетики елементів релігійної компаративістики, історії, філософії, феноменології, психології та соціології релігії. Такі елементи були в цілому суголосні загальноєвропейським та загальносвітовим інтелектуальним трендам. Отримані дані здатні значно розширити та збагатити наші уявлення про вітчизняний потенціал взаємодії науки та богословʼя у вивченні духовної культури людства.