Том 09-10
Permanent URI for this collection
Browse
Browsing Том 09-10 by Issue Date
Now showing 1 - 14 of 14
Results Per Page
Sort Options
Item The category of the otherness in Richard Rorty’s philosophy: the principles and mechanisms of the differentiation(2022) Meita, KseniiaThis paper is an attempt to analyze Richard Rorty’s interpretation of the category of the Otherness in the context of the global project of liberal utopia – the society of the future, based on non-violence. The evolution of the understanding of the notion of the Otherness is reviewed in the context of the concepts of American pragmatist and French post-structuralist social anthropological practices, where the reasons for the alienation of particular individuals are explained on the mythological and linguistic background, and the people are solidarized shaping up the generalized other. The Other to a particular culture connects in him/ herself the functions of the scapegoat and the messiah at the same time. In Rortian approach, a variety of reasons for an individual’s marginalization on class, religion, gender, and behavioral basis is analyzed. Moreover, the method of sentimental education is promoted in developing the children’s emotional intelligence and raising the generations on the values of total inclusivity and empathy apart from general erudition, with the help of fiction reading. The Kantian moral imperative is criticized for the mechanical and legalist character. So, the moral principles based on a fellowship are offered instead. This fellowship should be based rather on the personal identity with a particular nation, class, or gender than on the birthright. The advantages and drawbacks of radical pluralism, the understanding of relative values of all ways of life, and its difference from postmodern cultural relativism are also reviewed. The result of the study reveals the secondary role of the people’s differences in their consolidation in Richard Rorty’s liberal utopia if they have in common the basic principle of intolerance to violence, whether it is direct physical violence or the passive-aggressive abuse in humiliation.Item Доцільність поєднання феміністичного та антиколоніального підходів до історіографії філософії(2022) Пугач, ВеронікаПротягом кількох останніх десятиліть у англомовному академічному середовищі активно розробляють феміністичні дослідження, пов’язані з історіографією філософії, передусім західної. Ці розробки зумовили істотне переосмислення історико-філософського канону, сприяли випрацюванню низки методологічних рефлексій та відкриттю імен філософинь минулого. Паралельно з феміністичними активізуються й антиколоніальні студії, покликані протистояти передсуду, що філософія є західним феноменом. Водночас український історико-філософський канон лишається майже суто чоловічим, а антиколоніальну перспективу не застосовують до історії філософії, хоча значну частину своєї історії Україна не була самостійною, а її землі впродовж кількох століть входили до складу імперій. Для подолання андроцентризму історіографії української філософії потрібно поєднувати феміністичну перспективу з антиколоніальною, оскільки йдеться про жінок, які належали до колонізованої нації і зазнавали впливу цього статусу. Однак у методологічному сенсі феміністичний і антиколоніальний підходи лишаються здебільшого ізольованими, що зумовлює потребу в дослідженні стану їхнього розроблення та перспектив їхнього поєднання. Таку мету й реалізовує ця стаття, розглядаючи не лише зміст феміністичного та антиколоніального підходів до історіографії філософії, а й методологічні засади та практичні приклади їхнього поєднання.Item Культурно-символічна картина світу латинського християнського Середньовіччя: власне культурний вимір. Частина I(2022) Сватко, ЮрійСтаття – продовження попередньої публікації автора в цьому виданні, присвяченої культурно- символічній картині світу латинського християнського Середньовіччя. Цей, другий, текст відтворює історичну "картинку" доби з наголосом не на онтологічному, а на її культурному виразі. Автор як філософ зосереджений не так на "факті" (це справа істориків), як на "смислі", опікуючись смисловим моделюванням доби як феномену культури. Представлено першу частину дослідження, присвячену середньовічній культурі врядування як символічній культурі владних соціальних стосунків. У Преамбулі з огляду на "тканинно-текстову" міфологему "людина – текст – світ" окреслено концептуальне тло дослідження, запропоновано останню авторську редакцію загальної формули середньовічної культурно-символічної картини світу як картини історії культури особистісного спасіння, конкретизовано предмет дослідження і визначено коло попередників-"провідників". У § 1 розглянуто роль і значення «вертикалі спасіння» та її священної природи для християнської свідомості. Визначено тварні засади трансформації вертикалі в символічну ієрархію середньовічного соціуму. З урахуванням ключових філософських і власне правових памʼяток доби проілюстровано концепцію Середньовіччя як доби абсолютизації чистої Ідеї, отже, абсолютизації особистісного буття. У § 2 розглянуто питання ієрархії, влади і свободи з огляду на їхні рівні та можливості реалізації в середньовічному суспільстві. Вирішено проблеми соціальної персоналізації "верхніх" і "нижніх" пожильців символічної ієрархічної драбини, стосунків між ієрархічними щаблями, логіки їхнього "заповнення" та порівневої свободи середньовічної людини на шкалі "владарювання – покора". За- фіксовано "епохальний" статус християнина як духовно вільної людини.Item Актуалізація проблеми самотності у філософії ХІХ-ХХ століть(2022) Кібенко, ЕлінаПереважну кількість сучасних наукових досліджень, присвячених феномену самотності, здійснюють у рамках психології, соціології та літературознавчої критики. Однак ці пошуки мають справу з конкретними проявами багатовимірного явища самотності, залишаючи поза увагою його природу й фундаментальну філософсько-антропологічну сутність, що ховається за вторинними нашаруваннями емпірики. Завданням цієї розвідки є розгляд феномену самотності у представників світової філософської думки новітніх часів, у вченнях яких він отримав найповніший вияв, зокрема у представників екзистенціалізму, філософії життя, феноменології та психодинамічної теорії, серед яких К. Ясперс, М. Бердяєв, М. Бубер, М. Гайдеґґер, Е. Левінас. Відчутний спалах інтересу до феномену самотності у філософії був у середині ХІХ – ХХ ст., однак зацікавленість ним не зникла, про що свідчать сучасні праці, покликані заповнити лакуни, означені попередниками. Попри розбіжності у поглядах на характер самотності та її вплив на особистість, а також щодо моменту, коли відбувається зіткнення людини з її самотністю, у цих мислителів є й дещо спільне: усі вони самотність неодмінно розглядають крізь призму Іншого (чи то конкретної особистості, чи то цілого суспільства), як необхідну умову і для істинного пізнання речей, і для самопізнання. Що ж до розбіжностей у поглядах на самотність, то вони можуть бути породжені "термінологічним хаосом", що й досі панує при розгляді цього питання. На позначення різних проявів цього феномену використовують поняття "усамітнення", "відчуження", "ізоляція" та власне "самотність", часто не розрізняючи їх; вибудовують класифікації шляхом описових визначень. Неясність має бути подолано завдяки розмежуванню споріднених, але відмінних понять і виробленню єдиного підходу щодо взаємозв’язку між сутністю поняття і його різноманітними лексичними виявами. Ця стаття є спробою такого прояснення – шляхом виявлення спільного й відмінного в доробках філософів новітніх часів, які найбільше цікавилися феноменом самотності, відводячи їй важливе місце у власних філософських розвідках.Item Феноменологічний метод і філософія психіатрії: історія та перспективи взаємодії(2022) Дарієнко, ДіанаСтаттю присвячено встановленню значення феноменологічного методу для філософії психіатрії. З цією метою здійснено короткий аналіз основних етапів у розвитку взаємодії філософії та психіатрії у новітні часи (ХХ–ХХІ ст.): початкового, синкретичного, практичного, а також етапу, пов’язаного з формуванням упродовж останніх років міждисциплінарного проєкту, що його презентують як філософію психіатрії. Також здійснено спробу визначити, що саме треба розуміти під "феноменологічним методом", коли йдеться про застосування останнього для дослідження психічних станів у психіатрії та споріднених із нею дисциплінах (психології та психотерапії). Показано, що феноменологічний метод полягає в прагненні описати переживання людини за допомогою більш тонкої та повної схеми категорій і понять, ніж це властиво біологічно-сцієнтичному розумінню психіатрії. Показано також, що цей метод орієнтований на людську екзистенцію і допомагає психіатру "вжитися" в структуру та способи буття-в-світі людини. Тому феноменологічний метод використовують у психології, психотерапії та психіатрії як різновид якісного дослідження, що є ознакою "гуманітаризації" науки про психічні патології. Поданий у статті історичний огляд де- монструє, що феноменологічний метод мав у психології, психіатрії та психотерапії різні прояви (як загальнофілософський метод, як процедура опису дослідження в психології та як прийом у психотерапевтичній практиці). Зроблено висновок, що прояснення особливостей застосування феноменологічного методу передбачає детальний аналіз предметного поля того напряму досліджень, де цей метод впроваджують. Хоча питання щодо доцільності застосування феноменології як дослідницької стратегії у філософії психіатрії наразі є дискусійним, авторка статті вважає, що феноменологічний метод у цьому сучасному напрямі дослідження можна й потрібно впроваджувати.Item Біль як філософський концепт(2022) Циба, В'ячеславЯк і будь-яке інше відчуття, біль не містить критеріїв перевірки його правдивості. Спроба вписати його у мову фізики матиме суттєві проблеми. Такий опис страждатиме на редуктивність і нівелюватиме спектр переживань, які не мають предметного відповідника. Крім того, самозвіти про больові відчуття мають не суперечити поняттям, за посередництва яких біль стає доступним для розуміння тими, хто його не відчував. Значні прогалини квантифікація болю, структурована за фізикалістськими параметрами, демонструє і в полі медичної діагностики. Аналіз травматичного психологічного болю показує, що принципів семантики недостатньо для визначення пролонгованого в часі больового досвіду. З’ясування природи болю проливає світло на проблему боротьби репрезентаціонізму й редукціонізму. Особливу цінність для її уточнення й подальшого розв’язання має розрізнення неперехідних відчуттів за допомогою перехідних психологічних дієслів. Основою такого підходу, щоправда, теж обмеженого у застосуванні серією емпіричних винятків, є спроба поєднати лінгвістичну прагматику (Людвіґ Вітґенштайн) із різновидом матеріалізму (Джон Смарт) і критикою фізикалізму з функціоналістських позицій (Гіларі Патнем). Розгляд Декартового аргументу сновидіння показує, що біль не вичерпується усвідомленням болю і не позначає собою лише стан активності ума. У статті розглянуто амбівалентний характер болю, який унеможливлює його розуміння лише як найпростішого відчуття. Реконструкція згаданих підходів до тлумачення болю дала би можливість побачити його з перспективи, з якої біль може бути визначено як комплексне поняття для цілого спектра переживань. Отже, висловлювання про біль доводять неусувність відношення між концептуальним і не-концептуальним елементами в судженні.Item A methodological inquiry on compatibility of Droysen’s understanding and Weber’s counterfactuals(2022) Bakaiev, MykolaGustav Droysen introduced understanding as the method of history. Max Weber analyzed what-if statements or counterfactuals as a form of causal explanation. Both scholars had a common interest in understanding and explanation. However, Droysen’s explanation was defined as method of natural sciences and served no use in history, while Weber’s understanding was focused on social reality rather than historical one. Still, precisely Weber’s idea of difference-making counterfactuals was later reinterpreted as defining for historical counterfactuals. In this paper, I determine what their methodologies say about understanding and counterfactuals, whether their views are compatible and whether historical research can benefit from combination of understanding and counterfactuals. To do this, I reconstruct Gustav Droysen’s views on understanding in the first part. Understanding here is a method that allows us to grasp events that are distant in time as contemporary ones through historical material and criticism. In the second part I review the tradition of counterfactuals of analytic philosophers (from Roderick Chisholm and Nelson Goodman to Julian Reiss) and Max Weber. Counterfactuals are conditional statements that contradict existing historical facts by changing or removing the causes of certain events, so that they can demonstrate the significance of these causes for historical events in case the counterfactual causes make a difference for the events. In the third part of the paper, I argue for compatibility between the methodologies, maintaining that understanding and counterfactuals can be beneficial for historical research in the following way: counterfactuals pinpoint the causes and main figures of historical events; knowledge about the figures improves our understanding of them; this understanding helps to see more counterfactual possibilities that can bring to light new causes, deepening our view of history.Item Rationalism and relativism: an essay on John Rawls and Michael Oakeshott(2022) Wendland, Aaron JamesThis essay creates an unlikely conversation between two 20th century thinkers: John Rawls and Michael Oakeshott. I say "unlikely" because apart from a few scant remarks in the writing of each the two did not directly engage each other. The essay begins by examining Oakeshott’s explication of "The Rationalist" and her tradition in the history of political thought. Specifically, the essay shows that rationalism in politics involves the belief that reason is an infallible guide to political activity and that the Rationalist seeks certainty and perfection in political affairs. The essay goes on to tease out the rationalistic tendencies in Rawls’ A Theory of Justice, and then it analyzes Oakeshott’s critique of rationalism and applies these criticisms to Rawls. Briefly, Oakeshott marks a distinction between technical and practical knowledge, and he argues that the principles that make up technical manuals like A Theory of Justice are abridgments of and no substitute for the understanding we gain through our practical experience and our participation in a given political tradition. While explaining Oakeshott’s critique of rationalism and Rawls, the essay indicates some of the relativistic proclivities in Oakeshott’s appeal to political practices and traditions, and then it entertains objections to Oakeshott that a Rawlsian might offer. Here Rawls’ commitment to the liberal tradition and the relativity implicit in his explanations of "reflective equilibrium" and "reasonableness" are examined and Rawls’ similarities to Oakeshott are noted. Ultimately, this essay argues that the strength of Rawls’ work lay not in the fact that his principles of justice are established by rational agents in an original position, but in the fact that they are principles that emerge from and cohere with ideas deeply rooted in the Western tradition itself.Item Внесок Інституту філософії НАН України у розвиток філософії та релігієзнавства в НаУКМА(2022) Ткачук, МаринаУ статті вперше в науковій літературі висвітлено місце і роль Інституту філософії імені Г. С. Сковороди Національної академії наук України у становленні й розвитку кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету "Києво-Могилянська академія" (НаУКМА), створеної у 1992 р., та її освітніх програм. Акцентуючи увагу на вагомій ролі науковців Інституту філософії в актуалізації інтелектуальної спадщини та інституційної пам’яті славетної Києво-Могилянської академії (КМА, 1615‒1817), стаття увиразнює безпосередню долученість учених-філософів НАН України до відродження Києво-Могилянської академії у статусі сучасного університету, розпочатого 30 років тому групою українських науковців та освітян на чолі з В’ячеславом Брюховецьким, і підготовки перших в Україні бакалаврів і магістрів філософії. Розкриваючи головну мету кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА – формування нового покоління українських філософів, чий фаховий рівень відповідає сучасним західним стандартам, авторка фокусує увагу на сформованій у співпраці з науковцями Інституту філософії моделі філософської освіти, новаторській для пострадянської доби. Ця модель ґрунтується на поєднанні загальногуманітарної і професійної підготовки, навчального процесу і наукових студій, глибокого знання студентами як історії, так і сучасних на- прямів і течій філософської думки, класичних і новітніх філософських першоджерел, належному опануванні іноземних мов із метою безпосереднього вивчення оригінальних пам’яток світової та вітчизняної філософської думки, а також новітньої дослідницької літератури. Окреслюючи доробки провідних фахівців Інституту в царині викладання й реалізації філософських освітніх програм НаУКМА, авторка доводить, що їхня багаторічна співпраця з університетом стала не лише однією з фундаментальних засад могилянської філософської школи, а й потужним стимулом професійного розвитку і творчої самореалізації інститутських колег.Item Знання як образ у пізній філософії Йоганна Ґотліба Фіхте(2022) Нетреб'як, ОльгаУ статті проаналізовано розуміння знання як образу в пізньому періоді творчості Й. Ґ. Фіхте (1762–1814), а саме у його "Вченні про науку" 1813 року. Дослідження зрілого доробку філософського проєкту Фіхте, що є маловивченим, дає змогу зруйнувати більшість стереотипів і викривлень, якими обросла філософія Фіхте аж до другої половини ХХ ст. здебільшого через геґелівську інтерпретацію. Пояснюючи природу знання, а саме яким воно є в собі, Фіхте намагається відмежуватись від філософії Б. Спінози, при цьому розробивши вчення про образ як маніфестацію Абсолюту. Образ для нього не є копією буття, він має певну автономність і, водночас, здатність до формування, творення. Сам Абсолют (Бог) проявляється через образ, але не зводиться до нього. Фіхте має труднощі, коли намагається пояснити, наскільки Абсолют є присутній у своєму прояві. У статті досліджено також Фіхтеву ідею "я" як образу Бога. Філософ розуміє обмеженість тлумачення свідомості з позиції самого суб’єкта, тому вдається до багатої метафоричної мови, яка має на меті в дещо інший спосіб поглянути на свідомість і рефлексію. У цій спробі пояснити природу знання останнє слово не завжди є за самим суб’єктом. Теологічна перспектива, над якою філософ надбудовує своє вчення про образ, розширюється до розуміння знання як образу Бога.Item Ідеї І: трансцендентальний поворот у феноменологічній філософії(2022) Кебуладзе, ВахтанґУ статті йдеться про трансцендентальний поворот у розвитку феноменологічної філософії, який засновник феноменології Едмунд Гусерль здійснив у своєму творі "Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша: вступ до чистої феноменології". Від цього моменту й до самого кінця життя Гусерль визначав власну філософію як трансцендентальну феноменологію. Про це свідчить насамперед назва його останнього незавершеного твору "Криза європейських наук і трансцендентальна феноменологія: вступ до феноменологічної філософії". Автор намагається прояснити історичне і філософське тло цього повороту і його вплив на феноменологію та інші філософські напрями аж дотепер. З одного боку, цей трансцендентальний поворот є дуже важливий для сучасної дискусії про проблему свідомості не лише у феноменологічних дослідженнях, а й у сучасній філософії свідомості та когнітивних науках. Наприклад, проблему "explanatory gap" можна побачити в новому світлі з феноменологічного погляду. Отже, стверджується, що феноменологія – це одна з найрозвинутіших версій трансцендентальної філософії досвіду і що на засадах трансцендентальної феноменології можна створити універсальну методологію гуманітаристики, а також додати дещо нове навіть до формулювання фундаментальних проблем природничих наук.Item Григорій Сковорода і західноєвропейська філософія: між берегами містики та раціоналізму(2022) Лютий, ТарасЗадум статті полягає у встановленні зв’язків між ученням Григорія Сковороди та чільними тенденціями в західній філософії. Оскільки шукані впливи, подібності та паралелі є переважно неявними, головною метою розвідки є виявлення спільних мотивів мислення, а не прямої залежності. Проте найбільша трудність полягає в тому, що українського філософа непросто зарахувати до якогось конкретного новочасного інтелектуального руху. Припускають, що його місце у філософії десь на перехресті між містичною та раціоналістичною традиціями. Спочатку в статті порівняно погляди німецьких містиків із концептами Сковороди. А потім детальніше проаналізовано спосіб його мислення поруч із ученнями Майстра Екгарта і Якоба Бьоме – двох яскравих представників цього різновиду містицизму. Оскільки містики вплинули на становлення європейського масонства, з’ясовується, чи поділяв ці ідеї також і Сковорода. Подальший фокус дослідження зосереджено на добі Просвітництва. Тому поставлено запитання: чи можна вважати філософію Сковороди просвітницькою? Для пошуку відповіді на нього для порівняння зі Сковородою обрано двох несхожих між собою західних представників цієї епохи, Імануеля Канта та Жана-Жака Русо. Нарешті, на прикладі філософії Сорена К’єркеґора показано перспективу розвитку поглядів Сковороди в пізнішій європейській думці. Відповідаючи тенденціям своєї доби, в якій було місце для протилежних інтелектуальних пошуків, Сковорода не уникає містичних і розумових начал. Там, де логіко-раціональна мова видавалася йому непридатною і безсилою, він удається до символізму, не оминаючи мистецьких і літературних засобів вираження. Філософ не зраджує розумові заради ірраціонального. Та раціоналізм принципово не визначає спосіб мислення Сковороди. Він скептично поставився до поширення природознавства та загальної освіченості, хоч і не заперечував їх. Згідно з його переконаннями, знати про світ іще недостатньо для суспільної гармонії, позаяк освіта починається з самопізнання. Видима природа лише натякає на приховану істину. Водночас остаточно відкидати просвітницьку настанову в ученні Сковороди теж не варто. Замість тотального проєкту розуму він пропонує індивідуальний, коли знання про людину та Всесвіт корелюють між собою. Проте дійти цього вдається лише через відкриття власної особистості.Item Philosophical dimension of today’s educational technologies: framing ethical landscape of the smart education domain(2022) Mykhailov, DmytroAlthough smart education is one of the most rapidly expanding technological practices nowadays, we still don’t know much about the consequences that new educational technologies might have on the future generation of learners. While smart education is often used as an ‘umbrella term’ which covers a wide variety of different trends and approaches in today’s education, it seems useful to narrow the definition of this term before going deeper into the ethical analysis of smart education more in general. Considering this fact, the present paper claims that the smart education domain consists of three main components, namely, smart pedagogy, smart learning, and smart educational technologies. Keeping this in mind in what follows I propose a description of the ethical problems from every component. In the case of smart pedagogy, I emphasize the issue of new responsibilities and new competencies that come with novel digital technologies. In the case of smart learning, I am showing how big data and AI solutions might raise significant privacy issues. Finally, in relation to smart educational technologies, I focus on AI adaptive educational systems which might provide highly personalized educational solutions. Although AI adaptive educational systems can strongly improve the efficiency and interactivity of the learning experience this technological system might also lead to unpredicted consequences related to students’ attention and other cognitive and metacognitive abilities. The present paper also stands in a deep relation to current discussion in contemporary philosophy of technology by questioning the ethical nature of the current digital artifacts. According to many contemporary philosophies of technology digital artifacts such as computer, AI systems and smartphones are not morally neutral. On the contrary, these digital technologies are actively changing our moral behavior, transform our responsibilities and ethical navigation more in general. As I am going to show in the present paper, digital technologies from the domain of smart education are not an exclusion.Item Людина і світ у примхливому сяйві талмудичної міфології (на підставі релігієзнавчого прочитання малодослідженої праці Якима Олесницького)(2022) Головащенко, СергійСтаття продовжує та розвиває досвід актуального прочитання нарису "Из талмудической мифологии" (1870) – однієї із малодосліджених праць видатного київського гебраїста та біблієзнавця останньої третини ХІХ – початку ХХ століття, професора Київської духовної академії Якима Олесницького. Через релігієзнавчу реінтерпретацію виявлених Олесницьким структурних елементів талмудичної міфології окреслено особливості еволюції агадичної картини світу. Цей феномен є структурно неоднорідним і тому вирізняється "людиновимірністю", яка постає лейтмотивом вселенської природної гармонії, суспільного порядку, моральної рівноваги добра й зла. І вчинки Бога, і стихії природи, і норми та вимоги соціуму, сповнені психоемоційним напруженням, уміщені у ситуації морального вибору та вчинку, постають антропологічними проєкціями, образом людських здатностей. Тож із релігієзнавчих позицій досліджено антропологічні аспекти трансформацій агадичної свідомості. Виокремлено трансформацію психологічних та антропологічних мотивів в агадичних ангело- і демонології та уявленнях про людську душу; виявлено виміри сакральної символізації єдності людини з природою, людством і Всесвітом в агадичному вченні про метемпсихоз; продемонстровано антропологічні та соціально-політичні проєкції агадичної сакральної географії та ритуалізованих практик контакту з потойбіччям як з "Іншою реальністю"; простежено закарбовані в агаді сакральні виміри етно-, культуро- та релігієгенезу.