Кіно-Театр. 2006. №1
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Нищівна монополія. Українська кіно- і медіаіндустрія - рух у ХХІ сторіччя(2006) Борисів, ПетроКіномитці і публіка на Заході і в Україні запитують: "Що відбувається з кіноіндустрією в Україні? Чи виживе вона, і якщо так, то в якій формі?" Для процвітання незалежної української кіноіндустрії вкрай важливо досягнути самофінансування. Для цього потрібно стати частиною голлівудського грошового потоку. Україна повинна мати робоче середовище, здатне зацікавити голлівудську кіноіндустрію у виробництві стрічок на українській базі. У такий спосіб українські киномитці зможуть досягнути світових стандартів і навчитись робити стрічки, успішні в усіх планах, стрічки, які б також несли нову українську ідентичність і позитивний імідж України та українців у світі. Урядові ініціативи вкрай важливі для того, щоб такий розвиток подій став можливим. Відповідно структурована і підтримана у міжнародному голлівудському стилі, самофінансована кіноіндустрія пустить потужні корені в Україні. Це також надасть можливості задоволення некомерційних, соціальних, культурних та історичних кінопотреб нації. Міжнародне кіномистецтво прийде в Україну. Державне регулювання має визначити, для чийого блага це буде робитись, і відповідь одна — Україна і українці.Item Чи довго бути молодим? Проблема другого фільму : матеріали круглого столу, 8 листопада 2005 року(2006)"Круглий стіл" під такою назвою відбувся в Будинку кіно 8 листопада 2005 року. У його роботі взяли участь молоді кінематографісти-режисери Наталя Андрійченко, Тарас Томенко, Марина Кондратьева, продюсер Іван Сергієнко, кінематографісти старшого покоління: режисери Борис Савченко, Михайло Іллєнко, продюсери Ганна Чміль, Світлана Степаненко, а також працівники Департаменту кіно Міністерства культури і туризму України Ярослав Голинський та Галина Подорожникова. Вела розмову головний редактор журналу "Кіно-Театр" Лариса Брюховецька.Item У пошуках естетичного канону(2006) Папаш, ОльгаНинішнього року Україна була представлена на "Молодості" п'ятьма студентськими роботами: "Подорожні" (реж. Ігор Стрембіцький), "Ведмежа послуга" (реж. Євген Альохін), "Приймак" (реж. Тарас Кушнір), "Ліфт" (реж. Євген Тимохін), "Гніздо" (реж. Євген Хворостянко). Журі не відзначило жодного фільму, навіть десятихвилинну документальну стрічку Стрембіцького, що отримала "Золоту пальмову гілку" на Каннському МКФ. Поза тим, і цієї мізерної кількості не завжди якісних робіт достатньо, щоб побачити, які орієнтири обирають молоді українські режисери в кінематографічному полі.Item Перемога над "Берестечком"(2006) Васильєв, ЄвгенРежисер-постановник Олександр Дзекун - особистість відома у театральному світі України і Росії. Вже перелік його заслуг чималий: народний артист Росії, лауреат Державної премії РФ, театральних премій ім. К.Станіславського та ім. І.Котляревського, володар "Пекторалі". Майже чверть століття (з 1974 по 1997) О Дзекун очолював один із найстаріших театрів Росії — Саратовський драматичний театр ім. К.Маркса (з 2003 року ім. І.Слонова), де здобув славу тим, що поставив усього Булгакова. В останні роки, повернувшись в Україну і не маючи, на превеликий жаль, власного театру, ставить в Києві ("Брате Чичиков!" у театрі ім.Франка, "Зойчина квартира", "Духів день", "Біла комедія" в Молодому театрі), Донецьку ("Ревізор"), Черкасах ("Великий льох"), Чернівцях ("Апостол черні"). Режисер наситив "Берестечко" багатозначними символами і метафорами, перетворюючи глядача не в пасивного спостерігача, а у співтворця вистави (цього вимагали від театру і Брехт, і Курбас). Одним із наскрізних образів-символів є яблуко, що у різних сценах уособлює то життя, то спокусу, то розбрат. Незважаючи на численні проблеми Рівненського обласного, такі вистави як "Берестечко" і підтверджують обґрунтованість високого звання, і дозволяють вірити в нові творчі перемоги.Item Принадність наївного, або фемінізм по-українськи(2006) Брюховецька, ЛарисаУ Театрі імені Івана Франка "Наталку Полтавку" поставив режисер із Москви Олександр Ануров (уже несподіванка!). Друга несподіванка- поставив у жанрі мюзиклу (власне, п’єсу й так неможливо уявити без музики Миколи Лисенка й пісні до "Наталки Полтавки" стали народними). Несподіванка третя — одну з головних ролей виконав Олег Скрипка, естрадний співак, незмін-ний рушій гурту "ВВ" і написав свою музику до знаменитих арій Наталки, Петра і Возного. Відповідно, до цієї музики адаптувалася і гра акторів. Наталка Тетяни Міхтіної — відкриття театру. Дебютна роль виявилася яскравою й цілком вписується в "естрадний" (чи "мюзикловий") ухил вистави. Для цього потрібен наголос не на стражданнях героїні, а на легкості, з якою вона виходить з екстремальних ситуацій. І тут її Наталка дуже вдало демонструє фемінізм по-українськи: ніхто, ніщо (навіть звичай) не змусить підкоритися українку, яка любить. Бо вистава взагалі-то про любовItem Ескізи Світлани Ватаманюк(2006) Іванишина, ЛарисаУ виставі "Чужина" (назва тут не зовсім відповідає основному посилу сценічного дійства) домінує сповідь жінки. Сповідається вона словами Лесі Українки, її ліричними творами і фрагментами з "Одержимої" емоційно домінує перша частина у виставі, адже в ній розкривається внутрішня сила особистості, яка має всі підстави пред’являти світові рахунки, (діла ця в жертовності, а не в ідеях надлюдини, як свого часу тлумачили "Одержиму". У виставі цей виклик усім тим, хто не здатний жертвувати себе Месії, пом’якшено жіночністю актриси. Втім, Світлані Ватаманюк під силу такого рівня поезія, її можна назвати актрисою нерозкритих можливостей.Item Марк Нестантінер: "Ми маємо чути один одного"(2006) Нестантінер, МаркМарк Нестантінер, театральний режисер. Народився у Києві. Закінчив режисерський факультет Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого (майстерня М.М. Рудіна). Поставив вистави "Схожий на лева" за Р. Ібрагімбековим (театр-судія на Ярославовому валу); "Сподіватися" за Ю. Щербаком (Ворошиловградський обласний музично- драматичний театр), "Отчий світильник" за Р. Федорівим, "Сорочинський ярмарок" за М. Гоголем (Львівський ТЮГ); "Пам ять" за творами Б. Олійника (Національний театр ім. І Франка); "Шабашечка" за В. Тимченком, «Дах» за А. Галіним (Київський Театр кіноактора); "Ідея пана Дома" за Ф. Кроммелінком (Київський театр російської драми ім. Л. Українки) та ін., а також 1981 р. виставу "Стійкий принц" за П. Кальдероном у Київському Молодіжному театрі, яку так і не побачив широкий глядач внаслідок офіційної заборони. З 1994 р. живе в Мюнхені. Ставить вистави у Німеччині та Голландії. У листопаді 2005 р. закінчив роботу над виставою "Нотатки божевільного" за М. Гоголем у Державному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса.Item Зримий слід майстра : про режисера Володимира Миколайовича Оглобліна згадують актори театру-студії "Дах"(2006)29 жовтня у 91-річному віці помер Володимир Миколайович Оглоблін. Свого майстра та вчителя згадують актори театру-студії "ДАХ", з якими він поставив "Вассу Желєзнову". За своє життя Оглобліну вдалося створити власну школу. Від актора він вимагав, щоб була життєва правда у грі, щоб на сцені все відбувалося "по-справжньому", від усієї душі, щоб він повністю викладався. У нього було стільки енергії, що часом гадалося: "Усіх нас разом скласти, і то не вистачить". Він був дуже енергійною людиною, повною сил.Item Кость Степанков як українська проблема(2006) Танюк, ЛесьУкраїнське кіно знало багатьох гарних акторів. Та було небагато особистостей, яких публіка любила без обожнювання і цінила не за ролі, а за те, що вони саме такі, як є, шукала зустрічей з ними й радилась як з людьми, до думки яких слід прислухатись. Іншими словами — цим акторам довіряли більше, ніж собі, дискутували саме з ними, а не з їхніми персонажами. Я назвав би тут Івана Миколайчука і Костя Степанкова. Я не належав до його найближчого оточення, хоч ми були й добре знайомі; я жодного разу не перетнув порогу їхнього славного помешкання на Пушкінській (про цей "кіносалон" ходили легенди). Часи змінювались. Половина України переживала за Степанковим як за ідеальним Ковпаком, інша половина зловтішно почала знімати його з п’єдесталу, коли політична кон’юнктура змінилась і критики заднім числом ураз помудрішали. Але навіть найвідповідальніші з них не робили спроб глибше проаналізувати біохімію тих же степанковських "комісарів" та ін. Про залюбленість Костя Степанкова в молоду українську поезію, зокрема в Ліну Костенко й Вінграновського, написано багато. Степанков багато читав, сидів на російських журналах, де тоді нуртувала бунтівна думка, добре знався на всьому найцікавішому, що виходило друком українською. Команда, що гуртувалася навколо нього, черпала від нього й цю ерудицію, а не лише богемний фавор; насправді там не лише відпружувалися, а й набиралися уму-розуму.Item Кіно: погляд з королівської гори(2006) Мусієнко, НаталіяМонреаль є сінефільським містом з розкішною Сінематекою, показами в університетах та музеях, а також великою мережею кінотеатрів, то точну кількість кіноподій назвати важко, але спробуємо це зробити календарно: Фестиваль фільмів світу. 29-ий раз (25 серпня — 5 вересня); Міжнародний монреальський кінофестиваль. Вперше. (18 — 25 вересня); Фестиваль нового кіно. Найстарший в Канаді, 34-й раз. (13 - 23 жовтня); Міжнародний фестиваль фільмів про мистецтво (вересень — жовтень, стрічки-призери 23-го МКФ); Показ французьких фільмів, дія яких відбувається в Провансі (8 — 22 жовтня); Фестиваль арабського кіно (29 жовтня — 14 листопада); Показ фільмів Сергія Параджанова і виставка його робіт, що зберігаються в єреванському музеї (ЗО жовтня-21 листопада); Сінеманія Фестиваль фільмів французькою мовою (3 — 13 листопада). Особлива увага була цієї осені в Монреалі до східно-азійського кінематографа. Мій знайомий монреальский адвокат стверджує, що ситуація в монреальскому кіно- фестивальному світі нагадує ситуацію в українській політиці. Це означає, що українська політика відома монреальським адвокатам, а монреальські кінофестивалі схильні до популізму та скандалів. Кожне порівняння кульгає, проте... Осінь у Монреалі була насиченою різноманітним кіно на тлі боротьби кінофестивалів за першість. За першість у табелі о рангах, де, на жаль, про глядача нерідко забувають. Може саме це мав на увазі мій знайомий монреальський адвокат?Item "Молодість"-35: війна смаків(2006) Косенко, Ганна35-та "Молодість" залишила присмак солодко- гіркого коктейлю, в який потрапили переважно сімейні драми й мелодрами, трохи комедій і багато стрічок про війну. Присутність або загроза війни як чогось, що дихає в спину, сьогодні відчувається у більшості робіт молодих неєвропейських режисерів, принаймні тих, які подали на конкурс повнометражні стрічки. Зрозуміло, що свій перший фільм хочеться зробити вагомим, сказати ним щось важливе. Це ніби плата за вхід у світ дорослого кіно. Але тривожить те, що для молодих режисерів зі східних регіонів сьогодні важливі не якісь особисті турботи, пов'язані зі становленням у суспільстві, з переживанням досвіду трансгресії чи приватних етичних відкриттів, що ми бачимо в роботах європейців (хай не думають росіяни і турки, що я їм відмовляю в "європейськості", просто залучаю до цього переліку радше як ближчих за культурними ознаками до Сходу). Зараз молодих цікавить тема війни. Чи не тому, що протягом останніх кількох років вона актуалізувалася в медійному просторі, і не тільки у форматі політичних спекуляцій? Можливо, це передчуття загрози і спроба її попередити? Журі, очевидно, більше було схильне до відносно мирних тем. Напевне, це таки справа смаку і данина політкоректності, яка вже стала майже законом у західному суспільстві.Item Важкий шлях на омріяний Захід, або У "фокусі" знову Балкани(2006) Свято, РоксоланаФільм спільного боснійсько-герцеговинського виробництва "На Захід" ("Go West") Axмета Імамовича менш ніж за рік після випуску вже встиг "наскандалити" на міжнародному рівні й отримати багато відгуків на свою адресу — як суперпозитивних, так і відверто негативних. На цьогорічному ж МКФ "Молодість" стрічка здобула головний приз журі Міжнародної федерації кіноклубів (FICC) "Дон Кіхот", яким зазвичай нагороджують "неформатні" фільми, себто такі, що здатні когось шокувати чи розізлити, а когось, навпаки, привабити. Зрозуміло, що критерії відбору при цьому можуть бути дуже різними.Item Несподіване свято(2006) Фіряєва, ОксанаМіжнародний кінофестиваль "Молодість" з нетерпінням чекають щороку і до нього готуються. Щоправда, здебільшого це стосується фахівців: все ж таки це, в першу чергу, свято кінематографістів, а вже потім — навколобогемної тусовки. А от спраглому за якісним авторським кіно пересічному глядачеві рідко вдається туди потрапити, хіба що дивом. Саме таке диво й сталося зі мною цього року. В моєму розпорядженні було два дні: 26 та 27 жовтня. Переважна більшість гостей "Молодості" й справді молоді.Item Очима екуменічного журі : [про враження від МКФ "Молодість-35" розповіли: Йос Ністен, Отто Бравєч та Анатолій Цимбал](2006)В рамках цьогорічного київського МКФ "Молодість" знову, крім основного, працювали три міжнародні журі — FІРRЕSСІ (міжнародної федерації кінопреси), FІСС (міжнародної федерації кіноклубів) та екуменічне журі. Така практика вже стала звичною для найбільших міжнародних кінофестивалів. Журі екуменічних організацій, до якого входять представники католицьких та протестантських організацій SIGNIS та Іnеtrfilm, існує з 1947 року й діє чи не на всіх головних кінофестивалях, зокрема в Берліні, Локарно, Каннах, Монреалі. Це журі відзначає спеціальними нагородами стрічки, що пропагують загальнолюдські цінності, акцентують на моральній проблематиці або ж несуть гуманістичне послання. Про враження від МКФ "Молодість"-35 розповідають голова журі Йос Ністен (Данія), а також Отто Бравєч (Чехія) та Анатолій Цимбал (Україна). Екуменічне журі відзначило на "Молодості" дві стрічки. Першу, головну, нагороду отримав студентський бразильський фільм "Без пари" (режисер Есмір Фільо) — зворушлива та весела історія про чоботаря, який підбирає найкращі пари (не лише у взутті, а й серед людей). Другим, похвальним, дипломом нагороджено згадану повнометражну стрічку "Знедолений" Лайоша Колтая (Угорщина).Item По той бік соцреалістичного фантазму(2006) Собуцький, МихайлоУ рамках цьогорічного Міжнародного кінофестивалю, що називався "Твоя 35-та "Молодість", відбулася перша кінопроекція у великому залі кіноклубу НаУКМА. З 24 по 29 жовтня кіноманська публіка мала змогу щовечора, крім середи, переглядати радянські фільми 1920-х — 1930-х років. Десять фільмів, наданих Госфільмофондом Росії, з числа тих, які важко назвати канонічними соцреалістичними витворами. Звідси й назва ретроспективи - "По той бік соцреалізму". Міфологічність кінематографії 1920-х її особливо 1930-х, в тому числі сам міф про "соціалістичний реалізм", вгадати суть якого не змогли навіть пізніші упорядники канону партійності, класовості, ідейності, народності, правдивості (особливо останнє), — мабуть, саме вона, оця амбівалентність міфу, вабить глядачів до екрана. Недарма знавець кіноміфів А.Базен писав не тільки про міфи Ж.Габена чи Г. Богарта, а її про міф Сталіна у радянському кіно. У Базена це, щоправда, "міф про Сталіна"; зараз, півстоліттям пізніше, можемо бачити, наскільки міф був про все і про всіх, хто будував "дійсність в її революційному розвитку". Міф соцреалізму — повнометражна паралельна реальність, "світле" потойбіччя ("майбуття"), екран фантазму, що, як завжди, приховує порожнечу реального по цей бік від себе. Що ж тоді по той бік соцреалізму? Думаю, дійсність і майбутнє (без лапок), що їх ми наново для себе віднаходимо.Item Панорама "Молодості": зроблено в Україні(2006) Зубавіна, ІринаНа жаль, за останній рік в Україні не було знято жодного повнометражного дебюту на плівці, відтак молоді могли взяти участь в конкурсні лише в категоріях короткометражних та студентських робіт. Стає звичним, що українське кіно відоме переважно студентськими стрічками. У фестивальному каталозі в цій номінації їх значиться чотири, але кортить зазирнути у "запасники", — можливо, там зосталося найцікавіше? Саме такі рушійні мотиви незмінно збирали повні зали на переглядах програм "Української панорами". Туди увійшло зроблене в Україні у 2004 — 2005 роках, що з різних причин не потрапили до конкурсу (це дебюти, а також фільми, що не відповідають певним умовам "Молодості"). Панорама демократично поєднала роботи, зняті на різних носіях та в різних форматах, короткометражні і повнометражні, анімаційні, ігрові та неігрові, навіть музичні кліпи та рекламні ролики. За даними каталогу програма містила 38 позицій (насправді було ще більше), у тому числі широко були представлені роботи студентів та випускників двох основних кіношкіл України — факультету кіно і ТБ КНУТКіТБ імені І.К.Карпенка-Карого та Інституту кіно і ТБ КНУКіМ. До Панорами вписалися й повнометражні ігрові стрічки, зняті на держзамовлення: "Татарський триптих" Олександра Муратова та "Секонд-хенд" Ярослава Лупія, що вже отримали значний розголос в пресі. Тому зосередимося на фільмах молодих. Симптоматичним видається прояв двох типів "екранного мислення" - кінематографічний та "телевізійний".Item Казка? Так, сучасна(2006) Іванишина, ЛарисаУ фільмі є все, чого прагне замучена негараздами життя людська душа, — і святково-піднесений настрій, і казка про іноземного "принца", що його зустріне наша бідна, але така прекрасна Попелюшка! І безмежна любов до "братів менших"! І дитяча солідарність! Стоп! Здається, цього навіть забагато для невеликого фільму. Але... А може, це особливості віку авторки, і не можна вимагати чогось оригінальнішого, аніж повторення того, що було вже багато разів? І якщо наслідування — хвороба росту, то побажаймо їй успіху в пошуках власного обличчя. Дебютантка Аксінья Куріна зняла стрічку "Мрії" за власним сценарієм. Зібравши чудових акторів (серед яких Алла Сергійко, Олег Прімогенов та обдарована молодь), вона запропонувала форму компромісну: щось середнє між кліпом і рекламою.Item На обріях душі(2006) Кандинська, ВіраСловосполучення "українське кіно молодих", яке з середини 90-х років почало поступово зникати навіть з професійного словника кінокритиків, нині знову набуває актуальності. Про мистецькі здобутки молодих українських кінематографістів — Олеся Саніна, Ігоря Стрембіцького, Тараса Томенка, Валентина й Максима Васяновичів, Ганни Яровенко та багатьох інших ми неодноразово писали в попередніх числах "Кіно-Театру". 17 листопада в Синьому залі Будинку кіно відбулися прем’єри документальних стрічок-дебютів, знятих на студії "Кінематографіст" Національної спілки кінематографістів України, - "Портрет, намальований глибиною" Лесі Мацько та "Жар-Птиця" Анастасії Харченко. Обидві картини, створені завдяки грантам Президента України, є своєрідними портретами непересічних особистостей. Випускниця Київського національного університету культури й мистецтв Леся Мацько обрала своїм героєм акванавта, висококласного каскадера-підводника (що знявся більш, яку 70 кінострічках), відомого письменника, лауреата літературної премії імені А. П. Чехова Володимира Григоровича Карпічева.Item Символізм, філософія та війна...(2006) Гойдіч, Станіслав"Символізм, філософія та війна в російському кіно" Афіша під такою назвою здивувала багатьох. Найбільше приголомшило те, що в програмі були фільми Сергія Параджанова і Тенгіза Абуладзе. Комбінація цих фільмів з актуальними й давніми стрічками Андрія Тарковського, Ролана Бикова, Валерія Тодоровського та Олександра Сокурова виявилася непоганою. Приємно, що нарешті східноєвропейське кіно стало в Словаччині хоч на мить цікавою метафоричною цінністю замість недосяжної глядацької екзотики. І все це завдяки мові оригіналів, атмосфері невеличкого кіноклубу та вражаючій захопленості східним кіно організатора мініфестивалю Станіслава Ґойдіча.Item До питання про екранізацію ("Олівер Твіст" Романа Поланського)(2006) Папаш, Ольга"Олівер Твіст" — це фільм дитячий, на чому наголошує сам автор, прагнучи, щоб його "послання зачепило дітей і залишилося з ними після виходу з кінозали". Але є щось у цьому фільмі, здатне зацікавити і дорослого глядача. Це "щось" — вміння Поланського відчути дещо важливе, але невисловлене в літературному джерелі, й передати його засобами кіно. Коли ми говоримо про екранізацію, мимоволі висловлюємося в термінах перекладу — з природної мови на т. зв. мову кіно. У цьому силовому полі ключовою залишається установка на відповідність оригіналу ("адекватний переклад"), яка може виглядати, по-перше, як вірність "букві" оригіналу, по-друге — як вірність його "духу", по-третє — як навмисна "невірність" (свобода інтерпретації). Відкриття фестивалю складалося із нетривалої урочистої частини, під час якої Президент України Віктор Ющенко вручив почесну нагороду- "Скіфського оленя" — Роману Поланському, та з подальшого показу нової картини режисера. Після трирічної перерви Поланський презентував екранізацію класичного твору Чарльза Діккенса "Олівер Твіст". Цікаво, що це перша екранізація роману після однойменного мюзиклу 1968 року, але загалом вже кільканадцята. Цікаво також, що ця екранізація належить постановникові "Чайнатауна" та "Дитини Розмарі".