Кіно-Театр. 2011. №4
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Український "Крос" в Каннах(2011) Тетерюк, Марія22 травня завершився черговий Каннський кінофестиваль, результати якого привернули до України світову увагу: переможцем у програмі короткого метра став фільм Марини Вроди "Крос". Режисерка є випускницею Національного університету ім. Карпенка-Карого (майстерня Михайла Іллєнка та Валерія Сивака). Її попередні короткометражні роботи: "Клятва", "Дощ", "Пробач", "Сімейний портрет" - дістали нагороди українських ("Відкрита ніч", "Пролог") та міжнародних (МКФ в Мюнхені, Фестиваль короткометражних фільмів у Баку) кінофестивалів. У творчому доробку Марини Вроди є також повнометражний фільм "Усміхнись, коли плачуть зорі" (2010), знятий під псевдонімом Маргарита Красавкіна. Режисерка брала участь у зйомках фільму Сергія Лозниці "Щастя моє", що був у конкурсі в Каннах минулого року, виконуючи обов'язки асистента з масовки.Item Біг як метафора(2011) Брюховецька, Лариса1 червня в Кінопалаці відбулися прес-конференція з володаркою "Золотої пальмової гілки" цьогорічного Каннського МКФ Мариною Вродою, продюсером фільму Флоранс Келлер та перегляд короткометражного фільму "Крос". Любителі естрадної попси не можуть поцінувати гармонійну красу музики класичної. В кіно - аналогічно: технічна надмірність і трюкацькі виверти голлівудського кіно глушать настільки, що глядач не може сприйняти чогось іншого. Кращі фільми світового, і в тому числі українського кіно знаходять у звичайних, повсякденних речах глибший смисл і пропонують глядачеві долучитися до цього спільного знаходження. І чудово, що журі Каннського МКФ оцінило таку властивість фільму Марини Вроди, учениці Михайла Іллєнка.Item "Кіна не буде?" Третя серія(2011) Трубай, Василь"У приниженні неможна жити і перемагати. Я думаю, що український народ досі не переміг, бо переживав велике історичне приниження. Всяка наволоч його принижує, а він десь загубив у собі відпорність. Йому кажуть, що він меншовартісний - він звик". (Із виступу Ліни Костенко на презентації книги "Берестечко" в Українському домі). "РЕКУН-СИНЕМА" надумала знімати фільм про негідників-українців саме тут, на нашій українській землі; що ці сінематворці залучають на ролі українських зрадників, поліцаїв і придурків саме наших українських акторів (уже навіть устигли роздати декому для прочитання сценарій); а до всього того, ще й показуватимуть те кіно у нас, в Україні, і ми заплатимо за перегляд, компенсувавши таким чином їхні витрати на зйомки. Проте, думається мені, що фільм зніматиметься не лише для українців. Вони продублюють його англійською і будуть демонструвати іноземцям під час єврочемпіонату у 2012 році... Це далекоглядна політика на знищення Українця! А він потоптаний і принижений майже у всіх російськомовних фільмах. Не можна спокійно дивитися, коли всяка наволоч тебе принижує, коли насміхаються над твоїми символами, коли гидять твої святині. Треба беззастережно відкинути оте дике, насаджене нам чужим народом: "Якщо тебе вдарили по одній щоці - підстав і другу". Треба відразу давати здачі тим, хто цинічно, з єхидством паскудить тобі в душу. Бо принижені ніколи не перемагають!Item Чернівці - Чортория - Київ(2011)Іван Миколайчук живий у пам'яті українців - не тільки як геніальний актор, а й як втілення українського духу. В середині червня вшановували його пам'ять. 14-го гості з Києва відвідали містечка Буковини - Вижницю, Кіцмань, Глибоке, побували на виставці образотворчого мистецтва, де образ Миколайчука втілився у портретах та композиціях. Того ж вечора чернівчани подивилися виставу "Небилиці про Івана" за сценарієм І. Миколайчука - про неї вже "Кіно-Театр" писав (№2, 2011). 15 червня день почався з покладання квітів біля меморіальної дошки Миколайчуку на будинку по вулиці його імені. Дальший маршрут - на гостини до Івана. Стараннями Чернівецької обласної держадміністрації свято набуло урочистості й масштабу, виявивши велику любов буковинців до свого земляка, уславленого легіня.Item Один з українських кінознавців(2011) Брюховецька, ЛарисаДоктор літературознавства, професор Київського університету ім. Т.Шевченка Олег Кіндратович Бабишкін (1918-1991) - автор численних праць у галузі літературознавства. Крім того, він залишив значну спадщину як кінознавець — досліджував і українське і зарубіжне кіно у книгах: "Українська література на екрані", "Амвросій Бучма в кіно", "Сучасне кіномистецтво Заходу", "Кіномистецтво сьогодні", "Радянське багатонаціональне кіномистецтво", "Кінематограф сучасного Заходу". Поштовхом до занять кінематографом стали, скоріш за все, його студії над творчістю Юрія Яновського, який, як відомо, в середині 1920-х років був активним кінодіячем — редактором Одеської кінофабрики та сценаристом, написав цікавий роман "Майстер корабля", в якому розповів про людей тогочасного кіно. Найпершим проектом Бабишкіна у цій царині - і досить успішним — було упорядкування книжки "Олександр Довженко. Збірник спогадів і статей про митця" (1959), передмову до якої написав Павло Тичина і яка вийшла в Державному видавництві образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР (невдовзі перейменованого у "Мистецтво"). Книжка ця важлива не тільки для свого часу, вона не втратила свого значення і сьогодні. На початку — концептуально засадничі тексти Довженка: "Автобіографія" 1939 року і два коротенькі виступи - "Про свій фільм" (1928) і "Про „Землю" " (1930). Олег Бабишкін знаходив чимало гуманістичних фільмів, які пробуджують людяність і "відповідають духовним запитам мільйонів глядачів". Насиченість фактажем дає зріз кіно- процесу у кіно світовому. І читається легко, що свідчить про зрілість автора, його виважене письмо. Хоча автор віддає данину пануючій ідеології, все ж з багатьма оцінками погоджуєшся. Залишається тільки дивуватися, як вдавалося йому перепливати це бурхливе кінематографічне море! Книжки Бабишкіна, дослідника небайдужого й доскіпливого, не втратили свого значення й сьогодні.Item "...ВУФКУ зазнало такої поразки, що тепер невпинно котиться вниз"(2011) Росляк, РоманЯк відомо, початок 1930-х рр. для української кінематографії позначився втратою автономії. Таким поворотним моментом стала постанова союзного Раднаркому від 13 лютого 1930 р. "Про утворення загальносоюзного об’єднання кінофотопромисловості". ВУФКУ, що раніше перебувало в підпорядкуванні республіканського Наркомосу, перйшло до новоутвореного Державного всесоюзного кінофотооб’єднання "Союзкіно". Створення союзного управлінського центру кінематографії стало наслідком процесів централізації, що відбувалися в багатьох галузях народного господарства. І навряд чи в СРСР, де з кожним роком тоталітарні тенденції набирали дедалі більших обертів, існував інший, альтернативний, шлях розвитку кіно.Item Із нотаток довкола "Макара Нечая"(2011) Скуратівський, ВадимІсторія тоталітарного кіно — це чи не насамперед історія тих чи тих ідеологічно-бюрократичних йому замовлень. Отож, київський фільм "Макар Нечай". Фільм виробництва 1940 року. Його наш земляк Еренбург тоді ж, у відчаї назвав (звісно, в дуже приватній, дуже "конспіративній" розмові — з нашою ж землячкою Ахматовою) фатальним роком Європи, остаточними її "присмерками". Рік під знаком нового всесвітнього воєнного апокаліпсису, рік—зеніт радянсько-німецького "пакту". І взагалі всього того, що із всього цього випливало... В епізоді на зборах провідних фахівців Союзу: товариш Сталін пропонує нам, у пошуках істини, сперечатися! Оце, напевне, і є ключ до самого факту появи цього фільму.Item "Активна авторська позиція" : [протокол обговорення режисерського сценарію "Сверьте свои часы" на спільному засіданні сценарної редакційної колегії та I-го творчого об'єднання](2011)Фільм Леоніда Осики "Хто повернеться - долюбить" (1966) мав бурхливу передісторію, друкувалися різні версії з приводу того, чому режисера-дебютанта Василя Ілляшенка відсторонили від постановки фільму за сценарієм Ліни Костенко та Аркадія Добровольського "Звірте свої годинники". Детальний опис цієї історії, задокументованої і збереженої в архівах, можна буде прочитати в статті Л. Брюховецької "Кінорежисура: міра витривалості ("Звірте свої годинники" - "Хто повернеться - долюбить". Сценарій і фільм)" у "Науковому віснику НУТКТ ім. І.К. Карпенка-Карого". Сьогодні вашій увазі пропонуємо цікавий документ, який засвідчує осмислення сценарію співробітниками кіностудії, а також міру свободи висловлювань тих часів, які називають відлигою.Item Екранна есхатологія - присмерки радянського кіно(2011) Скуратівський, ВадимРадянська кінематографія - від перших своїх жестів до останніх — була абсолютно упокорена "абсолютному продюсеру", радянській державі, відповідним її інститутам, абсолютним хазяям того кіно. Водночас держава - в цьому і гротеск - продовжувала свій матеріально- фінансовий патронат над кіноцариною... Так і постав той ядучий парадокс в історії радянського кіно останніх його сезонів. Його очевидна стрімка світоглядна емансипація - політична, естетична та інша. І парадоксальне: супровідний їй патронат. Гадаємо, що історики кіно колись мають здійснити серйозну інтерпретаційну роботу над кінематографічною продукцією - і взагалі кінематографічною подієвістю - згаданої доби та її ультрапарадоксом.Item "Небилиці про Івана". Парафраз(2011) Бут, ОксанаЙому судилося знятися у фільмі-легенді, в образі легендарного Шевченка, прожити легендарне життя та самому складати легенди. Я його не могла знати, але за фільмами, спогадами, думками і мріями Іван Миколайчук мені близький і рідний. У мас-медіа його вважають "українським секс-символом з божою ознакою" Його харизматичність і вроду ніхто не заперечуватиме, але серйозний вдумливий погляд та філософія, співзвучна Григорію Сковороді, роблять його не лише "душею поетичного кіно" (С. Параджанов), а й одним із символів України, за яким нас знають у світі.Item Про фільм "Іван Миколайчук. Тризна"(2011) Вітер, Василь15 червня 1941 року народився геніальний актор, режисер, кінодраматург Іван Миколайчук. А 3 серпня 1987 року відлетіла Іванова душа у кращі світи. Коли це сталося, йому йшов 47-й рік. Саме на 47-му році пішов з життя ще один великий українець - Тарас Шевченко. Першою роллю, яку зіграв Миколайчук у професійному кіно, був саме Шевченко у фільмі "Сон" Володимира Денисенка. У нашого Кобзаря є поема, яка називається "Тризна". У ній ідеться про те, як Учитель в "урочний день" чекає на своїх друзів-учнів, які мають зібратися на учту. А учні все не приходять... Під впливом цієї поеми у нас виникла ідея назвати фільм про Івана Миколайчука "Тризна". Фільм знімався через два роки після того, як Івана не стало.Item Музика Дзвонарів продовжує лунати(2011) Брюховецька, ЛарисаФільму "Білий птах з чорною ознакою" виповнилося сорок років. Уже немає з нами багатьох його творців - сценаристів Івана Миколайчука та Юрія Іллєнка (він же й режисер), кінооператора Білена Калюти, акторів Наталі Наум, Василя Симчича. Але твір цей і сьогодні виблискує, немов коштовний самоцвіт, цінність якого особливо зросла на тлі безбарвних, стандартно-нудних, гримучих фільмів-одноденок, які цупко хапають глядача в лещата залізної схеми, не спонукаючи його ні до думання, ні до співпереживання. "Білий птах" тогочасні зарубіжні критики порівнювали з майстерно виписаною фрескою, у якій є багаті, барвисті національні строї, архітектура, музика, танець, живопис, різьблення, народні пісні й поезія. Зітканий з історичної правди і творчої фантазії, з любові й болю за українців, які на рідній землі були позбавлені безжурно-щасливого життя.Item Тенгіз Абуладзе(2011) Мащенко, МиколаПерша київська зустріч з Тенгізом Абуладзе, видатним грузинським кінорежисером, сталася невдовзі після Всесоюзного Бакинського кінофестивалю (1974 p.), славу якому принесла, зокрема, гучна, доволі скандальна історія з фільмами - "Калина червона" Василя Шукшина і "В бій ідуть лише "старики" Леоніда Бикова. Саме тоді ми з Тенгізом Євгеновичем опинилися в центрі майже детективної інтриги, спрямованої не стільки проти фільму з головним героєм - колишнім зеком, як проти режисера Шукшина. Надто багато недругів мав Василь Макарович серед чиновників Держкіно СРСР, партапаратників різних рангів, і звичайно, заздрісників-колег з режисерського цеху. Надто рвучко, блискавично увірвався він у світ кіно, несподівано для всіх знаменитостей значно випередивши Час.Item "У роботі був делікатним і до безумства скромним" : [згадки колег і рідних про кінорежисера Бориса Вікторовича Івченка під час святкування його 70-ліття](2011)26 лютого в Будинку кіно відбувся вечір, присвячений 70-літтю кінорежисера Бориса Івченка. Колеги й рідні згадали Бориса Вікторовича, його стрічки, а по завершенні - переглянули фільм "Пропала грамота".Item Зв'язкова епох(2011) Ткачук, МихайлоІрина Олександрівна Левчанівська померла на 98-му році життя. Про це 1 травня мене повідомив телефоном Борис Павлович Ревенко. Саме він дев'ятнадцять років тому, майже в такі травневі дні, познайомив нас з пані Іриною у приміщенні луцької кіностудії "Волинь".Item Зворотний зв'язок(2011) Собуцький, МихайлоЗавжди приємно прочитати несподівану рецензію на свій текст. У теорії інформації це називається зворотним зв’язком: якщо його немає, то й канал працює однобічно, якщо є — комунікація сталася. Особливо приємно читати таку кваліфіковану й фундовану критику, яку отримали мої "Ракурси Другої світової, або Карл Шмітт у Голівуді"2 від Вадима Леонтійовича Скуратівського. Один лише фактаж до цитати з Карла Шмітта стосовно "понурого пропагандного всесвіту Першої світової", що його наводить шановний опонент, приводить у захват. Такими тонкощами я не володію; але саме з цього місця й почну свою, так би мовити, репліку на репліку (себто ще один зворотний зв’язок).Item Слави Шевченка. Слава Шевченку?(2011) Велимчаниця, Ольга"Слава" це якийсь інший вимір визнання, саме це слово фігурує у назві четвертої частини тетралогії Богдана Стельмаха про Тараса Шевченка, яку поставив Сергій Проскурня на сцені Черкаського театру ім. Т. Шевченка до 150-річчя з дня смерті поета. Вистава "Тарас: Слава", де подається період заслання, звільнення та останніх років життя Шевченка, є частиною масштабного проекту. До 2014 року плануються ще три вистави за іншими частинами поеми Стельмаха, щоб зрештою до 200-річчя з дня народження Шевченка відтворити на сцені його біографію у формі шестигодинного епосу.Item Непереконливий оптимізм(2011) Тетерюк, МаріяВистава "На дні", прем'єра якої відбулася в Київському театр на Подолі 1 квітня 2011 року, - це вже не перше звертання режисера Віталія Малахова до класичних творів. Але на відміну від творів Чехова, Шекспіра, Івана Карпенка-Карого, які не є рідкістю на сценах київських театрів, - твори Максима Горького досі залишалися музейними експонатами радянської класики. Сюжет вистави розгортається в середовищі зневірених мешканців нічліжки, до яких потрапляє мандрівник Лука.Item Чорнобиль: (не)можливість втечі(2011) Свято, РоксоланаСтрічка, анонсована як фільм про перші години після Чорнобильської аварії, невипадково вийшла за декілька місяців до сумнозвісного двадцятип'ятирічного "ювілею". Олександр Міндадзе зумів найважливіше - передати відчуття незримої небезпеки (чим не Бодріярове "прозоре зло"?), що, як відомо, завжди травматичніша, аніж небезпека реальна. Чорнобиль знову перетворюється на метафору - метафору руйнації великої утопії, символ початку кінця соціалістичного устрою (прикметно, що й більшість сучасних істориків говорять про цю аварію як про подію, що прискорила "перебудову", а відтак і розвал СРСР). Але є в цій стрічці і ще один важливий момент. Це - те, що можна б назвати психологією радянської людини, яку Олександрові Міндадзе вдалося дуже точно вловити.Item "Відгомін зірки Полин"(2011) Тетерюк, Марія27 квітня в Будинку кіно відбувся вечір присвячений 25-річчю з дня Чорнобильської катастрофи. Було продемонстровано компіляцію "Відгомін зірки Полині", яка складалася з фрагментів документальних фільмів різних років, присвячених чорнобильській катастрофі. Найбільш ранній з них "Чорнобиль: хроніка важких тижнів" був знятий режисером Володимиром Шевченком одразу по аварії 1986 року. Фільм містить унікальні кадри, на яких невидима небезпека радіації виявляє себе в образі. Радіаційний фон був настільки сильним, що вільні електрони при зіткненні з плівкою спалахували під стукіт лічильника Гейгера. Чия версія колективної пам'яті формуватиме українську ідентичність у майбутньому залежить також від того, чи буде Чорнобиль забуто, чи збережено через спогади очевидців як незмивну провину влади, що повсякчас нагадуватиме про відповідальність.