Browse
Recent Submissions
Item Слово головної редакторки(2022) Шліхта, НаталіяПередмова до видання Наукові записки НаУКМА. Історичні науки. Т. 5. (2022).Item Олицькі зем'яни князя Станіслава Радзивила в останній третині XVI ст.(2022) Стафійчук, МаргаритаУ фокусі статті перебуває одна з груп клієнтели великого литовського маршалка (1592–1595) і жмудського старости (1595–1599) князя Станіслава Радзивила (1559–1599) – зем’яни Олицької волості. Серед іншого розглянуто суперечливе питання термінології та класифікації магнатської клієнтели, здійснено спробу реконструкції персонального складу, походження, обов’язків і майнового становища тієї категорії слуг, які на умовному праві посідали землю в межах володінь згаданого аристократа. Метою статті є аналіз групи олицьких "ленників" князя Станіслава Радзивила й висвітлення складних усталених зв’язків між патроном і представниками його клієнтели. Зокрема, підкреслено значення не лише матеріальних, а й символічних взаємин між контрагентами. Перша спроба представлення колективного портрета олицьких зем’ян виявила деякі цікаві закономірності й відкрила нове коло питань, які потребують подальшого дослідження.Item Oбраз "ідеального короля" в інструкціях послам Руського воєводства на сейми 1669–1673 років(2022) Знак, МартаУ статті проаналізовано сприйняття шляхтою трьох сеймикових кіл Руського воєводства короля Міхала І Вишневецького. Джерелом для цієї розвідки стали формули пошанування, вміщені в інструкціях послам на сейм 1669–1673 рр. Згадка та подяка монаршій особі були обов’язковою їх частиною. Здебільшого її прописували у вступній клаузулі, після зазначення часу й місця парламентського зібрання та імен обраних послів. У шляхетському соціумі Речі Посполитої сформувалися дві опінії щодо особи правителя: ідеальна, що побутувала в мовно-писемній традиції, та реальна, яка опиралася на реляціях панівної еліти з троном. У документальних джерелах, що проливають світло на діяльність шляхетських зібрань, відображено "портрет зразкового правителя", якого би бажали бачити політично активні репрезентанти шляхетського стану. Ідеальні образи короля-батька й мужнього рицаря були елементами світоглядної культури шляхти. У статті продемонстровано, як відрізнялося реальне ставлення річпосполитської еліти від описаного в інструкціях послам на сейм на прикладі одного короля.Item Студентський виступ 1859 р. у Київській духовній академії: причини, перебіг, наслідки(2022) Якусик, ТетянаУ статті здійснено спробу реконструкції та аналізу конфлікту студентів і адміністрації у Київській духовній академії у 1859 р. Цей конфлікт не був типовим для цього навчального закладу, адже врешті переріс у перший відкритий виступ студентів ХХ і ХХІ курсів проти адміністрації, який ще й набув розголосу за межами Академії. Характерною рисою досліджень, у яких згадано про конфлікт студентів і адміністрації у 1859 р., є акцентування на поверхових причинах і наслідках цієї події (студенти були невдоволені їжею та побутом, вступили у відкритий конфлікт, через що їх відрахували з навчального закладу). Інші мотиви студентів відходять на другий план або ж їх не враховують взагалі. У статті залучено его-свідчення та архівні матеріали (журнали поведінки, рішення Академічного Правління, записки студентів тощо), які демонструють дещо інший погляд на конфлікт 1859 р. Окреслено список учасників, простежено дії студентів і адміністрації, визначено причини та наслідки конфлікту для обох сторін.Item Євген Онацький та його робота в дипломатичній місії УНР в Італії: трансформативний досвід(2022) Ситор, АнтонУ цій статті проаналізовано досвід політичного активіста, історика, журналіста та дипломата Євгена Онацького (1894–1979), що його він здобув під час роботи на посадах у дипломатичній місії УНР в Італії протягом 1919–1923 рр. Цей досвід розглянуто як трансформативний, тобто такий, що спричинився до ґрунтовної зміни в його поглядах, насамперед – політичних. Аналіз радикальної трансформації лівоцентристських поглядів Онацького в бік авторитарно-націоналістичних позицій пізнішого періоду має на меті показати шлях, який пройшло покоління, що починало свою політичну й громадську активність у межах найбільш впливового на час Української революції лівого руху, і що в свої зрілі роки, які припали на період наростання правих рухів у всій Європі, зробило свій вибір на користь останніх. Стаття спирається на опубліковані й неопубліковані его-документи авторства Онацького, зокрема видані записки, що стосуються досліджуваного періоду, які проливають світло й на особисту мотивацію автора, і на чинники, які зумовили його пізніший вибір.Item Українські дисиденти в умовах радянської кримінально-виконавчої системи(2022) Бажан, ОлегУ статті розглянуто обставини перебування українських дисидентів у виправно-трудових колоніях, психіатричних лікарнях закритого типу, описано різні сторони досвіду індивіда в екстремальній ситуації, визначено найбільш суттєві стрес-чинники, які детермінували психічний стан в’язнів. Увагу сфокусовано на процесі адаптації політв’язня до табірного життя, спрямованої на подолання труднощів пристосування. Примусове лікування та ізоляція в закладах репресивної медицини спонукали ув’язнених дисидентів виробляти і застосовувати певні стратегії пристосування і спротиву в кризовій ситуації. Опинившись у заґратованій лікарні, політв’язні, прагнучи зберегти своє тіло і психіку, намагалися всіляко підвищувати свій науковий і культурний рівень, оскільки вважали, що самоосвіта є ефективним ресурсом для виживання в умовах стресових перевантажень. На основі спогадів репресованих шістдесятників відтворено способи збереження ключових соціальних ідентичностей, мотиви поведінки в умовах неволі. У місцях позбавлення волі відбувалася малопомітна консолідація ув’язнених за національною ознакою і типом вчиненого злочину. Спільноти, організовані за принципом земляцтв і схожості політичних поглядів, часто-густо вибудовували власні мережі виживання та своєрідну етику турботи в межах неформальної групи. "Освоєння" політв’язнями життя в межах зони всупереч чинним нормам і регламентам, спроби опанувати таборове повсякдення через відтворення основних елементів "нормального життя" найбільшою мірою сприяли їх адаптації у відповідному середовищі існування. Ув’язнені за політичними статтями представники наукової та творчої інтелігенції сприймали виправно-трудовий табір як місце для праці в екстремальних умовах. Одним із найпоширеніших методів боротьби політв’язнів у місцях позбавлення волі було виготовлення й поширення табірного самвидаву. Важливе місце у русі опору в таборах займала виснажлива щоденна безкомпромісна боротьба за статус політичного в’язня.Item Радянський стадіон як простір конкуренції офіційних і неформальних моделей поведінки на прикладі Києва (1950–1980-ті роки)(2022) Галан, ЛюбовУ статті розглянуто особливості стратегій поведінки вболівальників на радянських стадіонах у післявоєнний час. На прикладі Республіканського стадіону міста Києва проаналізовано конкуренцію між офіційно дозволеними, прийнятними моделями поведінки й альтернативними, які мали місце під час проведення футбольних матчів. Деконструкція образу "правильного" вболівальника, створеного радянською пропагандою, та його зіставлення з матеріалами усноісторичних інтерв’ю дає змогу дійти висновку про те, що практики радянських уболівальників на стадіоні й поза ним у день матчу фактично підважували монополію влади на місто. Величезна популярність футболу в Радянському Союзі й повсюдне його обговорення сприяли конструюванню вболівальницьких спільнот, ідентичність у яких творилася на протиставленні підтримки "наших" проти "чужих", ворожих команд. Принциповість футбольних матчів для зацікавлених радянських громадян перетворювала перегляд ігор на стадіоні на місце емоційної демонстрації вболівальницької ідентичності. Порушення громадського порядку, колективні "святкування" або маніфестації у разі незадоволення результатами гри, стихійні походи зі стадіону після матчу ставали частиною неусвідомленого спротиву встановленим владою моделям "правильної поведінки".Item Образ "соціалістичних містечок" у Харкові та Запоріжжі в путівниках у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.(2022) Любавський, РоманУ статті проаналізовано образ "соціалістичних містечок" Харкова ("Новий Харків") і Запо- ріжжя ("Шосте селище") на сторінках міських путівників у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. Зроблено висновок, що образи "соціалістичних містечок" у Харкові й Запоріжжі мають подібний набір маркерів, проте по-різному були вписані у культурний простір Харкова й Запоріжжя. Обидва збудовано поруч зі знаковими промисловими підприємствами (ХТЗ і Дніпрогес), відповідно до нових принципів містобудування. Життя в цих містечках сприяло налагодженню соціалістичного побуту робітників. Технічні параметри "Нового Харкова" та "Шостого селища" також схожі: житлові квартали із розвиненою соціальною інфраструктурою (школи, лікарні, клуби та ін.), велика кількість зелених насаджень. У 1950–1980-х рр. у культурному ландшафті Харкова образ "соцмістечка" був динамічним і позитивним. "Новий Харків" був самостійним туристичним об’єктом, кінцевим пунктом одного з головних туристичних маршрутів містом. Його простір був самодостатнім. Діяльність ХТЗ забезпечувала стійкість сенсу буття та мови опису "соцмістечка". Економічна криза призвела до розпаду заводської соціальної структури, відбулось розмивання сенсу існування "соцміста", з простору перебування (за К. Лінчем) воно перетворилося на простір транзиту. У 1990-ті рр. було втрачено функціональне й ідеологічне значення "Нового Харкова". Автори путівників зосередили увагу передусім на центральних районах міста. Це призвело до символічного забуття та "герметизації" "Нового Харкова". Скерованість на себе не давала змоги "соцмістечку" вписатися у символічний ландшафт Харкова у перші два десятиріччя незалежності. "Соцмістечко" Запоріжжя на сторінках путівників було зразковим, проте транзитним простором. Типовий екскурсійний маршрут містом починався із Дніпрогесу і вів далі центральним проспектом, до залізничного вокзалу. Метафори опису "соцмістечка" ("робітниче", "місто-сад" тощо) стали основою для практики саморепрезентації Запоріжжя. Зазначимо, що власна назва "соцмістечка" – "Шосте селище" – з’явилась на сторінках путівників лише у роки незалежності України. Образ зразкового простору, сформований на сторінках путівників, використала місцева влада як символ успішного розвитку міста. "Соцмістечко" стало простором перебування, а розмова про нього у публічному дискурсі почала відбуватись у дискурсі зберігання історико-культурної спадщини.Item Пострадянська "амбівалентність свідомості" української молоді (за матеріалами опитування "Радянське минуле та його вплив на життя сучасної молоді")(2022) Шліхта, НаталіяУпродовж вересня–листопада 2021 р. команда проєкту "Радянське минуле: (Пере)осмислення історії" проводила онлайн-опитування серед учнівської молоді 14–18 років під загальною назвою "Радянське минуле та його вплив на життя сучасної молоді". Це одне з перших подібних опитувань, що зафіксувало бачення й переконання наймолодших українських громадян. У статті проаналізовано результати цього опитування в ширшому контексті сучасних дискусій про вплив радянського минулого на життя українських громадян і про явище "пострадянськості" на просторах розваленого СРСР. Опитування проводили напередодні широкомасштабної війни Росії проти України, що розпочалась 24 лютого 2022 р. Було зафіксовано ті поведінкові патерни й ціннісні орієнтири "покоління Незалежності", що їх соціологи визначають як "амбівалентні". Адже вони водночас засвідчують і декларативний розрив молоді з радянським минулим, і вплив цього минулого на її сьогодення. Питання про те, наскільки і як саме війна вплине на переосмилення радянського минулого, на думку авторки статті, наразі залишається відкритим.Item Оманлива очевидність: сучасні підходи до вивчення історії емоцій(2022) Ходаківський, ОлександрСтаттю присвячено огляду низки праць, зосереджених на дослідженні емоцій в історії. Галузь історії емоцій упевнено розвивається в Західній Європі та США, при цьому лишається майже невідомою в Україні. За останнє десятиліття у цій сфері стрімко зросла кількість дотичних праць, які, з одного боку, виробили теоретичні й методологічні інструменти, а з іншого, ускладнили пошуки відправної точки для ознайомлення з галуззю. Спершу дослідження емоцій проходило майже ізольовано в окремих дисциплінах, що виявилося в опозиції соціального конструктивізму та універсалізму. Подолати цю неконструктивну аналітичну рамку фахівцям з історії емоцій вдалося, широко застосовувавши напрацювання з інших дисциплін, переважно антропології та нейробіології. Такі запозичення допомогли переглянути сутність емоції, як і її значення як аналітичної категорії в історичному дослідженні. Було продемонстровано, що зміст переживання й форми його вираження змінні в часі й формуються культурними приписами, а отже емоція історично мінлива й не може бути базовою від природи. Нейробіологи продемонстрували, що через емоційне переживання тіло і мозок об’єднано беруть участь у процесі пізнання. Помітивши вплив культури на формування мозку-тіла, зміни в якому генетично передаються, людину було означено як біокультурну сутність. Застосувавши ці спостереження нейробіологів, історики помітили, що залежно від контексту емоція по-різному формується і переживається, як і існує у постійній взаємодії зі світом. Тісна залежність від взаємодії і активна долученість до простору дали розуміння, що емоцію можливо досліджувати щодо культурного простору, як і підстави розглядати її як практичну залученість зі світом.Item Скільки церков "погоріло" у київській пожежі 1017 року?(2022) Арістов, Вадим; Дегтяренко, МаринаУ статті розглянуто повідомлення джерел про масштабну пожежу у Києві 1017 р. Паралельні свідчення містять німецька латиномовна хроніка Титмара Мерзебурзького і "Повість временних літ", що використовувала ранні київські аннали. Основну увагу приділено текстологічному розбору двох варіантів запису про пожежу в списках руської хроніки. Один із них сповіщає про пожежу однієї церкви, а інший – багатьох. Різниця між варіантами полягає лише у двох літерах – закінченні форми множини дієслова. Ця дилема корелює з двозначністю слів Титмара, які могли позначати пожежу як однієї споруди, так і декількох. У статті було здійснено комплексний текстологічний і філологічний аналіз різночитань руського літопису. При цьому автори не вдавалися до гіпотетичних реконструкцій тексту, а виходили з тих читань, які засвідчено збереженими рукописами. В процесі аналізу вдалося розкрити переваги й недоліки двох текстологічних сценаріїв, що передбачали оригінальність того чи того варіанта запису про пожежу 1017 р. На підставі наявних списків літопису виявилося неможливим однозначно вибрати один із варіантів. Тож постала потреба змоделювати два історичні сценарії події. Проте, як було з’ясовано, незалежно від текстологічного рішення, обидва конкурентні читання можна інтерпретувати в тому самому сенсі. І у Титмара, і у "Повісті временних літ" ідеться про пожежу Десятинної церкви.Item Приватна книгозбірня василіянського протоігумена Антонія Коцака у 1781 році(2022) Тупиця, МихайлоУ статті проаналізовано тематичний репертуар приватної книгозбірні Антонія Коцака – протоігумена василіянських монастирів, доктора догматичного богослов’я, педагога та інтелектуала Мукачівської єпархії другої половини XVIII ст. Перед аналізом книгозбірні розглянуто головні умови, що впливали на формацію духовенства єпархії загалом та Антонія Коцака зокрема. Статистичні дані, зібрані на основі студій архівних джерел та їх зіставлення зі збереженими дотепер книжками, дали змогу розглянути кількісні показники книгозбірні. Завдяки міждисциплінарному підходу проаналізовано тематичний репертуар приватної книгозбірні й визначено читацькі вподобання Антонія Коцака. У книгозбірні монаха зафіксовано богословські, філософські, історичні, філологічні, проповідницькі, географічні та інші праці, що здебільшого відповідають єзуїтському схоластичному дискурсу. Переважна більшість текстів написана латинською мовою, проте є кілька книжок угорською. Східнохристиянська василіянська побожність чітко артикулюється у наявності творів східних Отців Церкви. Попри це, Антоній Коцак прагнув залишатися в дискурсі сучасного для нього західного богослов’я. Важливий акцент у репертуарі богословської літератури становить її антипротестантська спрямованість, що пояснюється практичною потребою у багатоконфесійному регіоні, а головний принцип у підборі Антонієм Коцаком книжок визначався його професійною діяльністю.Item Колекція вин у Підгорецькому замку: сорти та обіг (1874-1880)(2022) Папа, ІваннаУ статті введено в науковий обіг реєстр вин Підгорецького замку, укладений 1874 р. Це джерело містить інформацію про найменування сортів вин, кількість пляшок, обіг вин за період 1874– 1880 рр., прізвища гостей, яких частували вином. Висунуто й обґрунтовано припущення, що автором реєстру був Антоній Кричинський, багатолітній управитель замку (1869–1890). Реєстр вин був призначений передусім для звіту бурґрабія перед власником замку – князем Євстахієм Санґушком і його довіреними особами. Однак це джерело дає змогу проаналізувати також динаміку повсякденного життя в Підгорецькому замку у цей період, відстежити візити приватних осіб, державних чиновників і публічні заходи. У реєстрі представлено здебільшого французькі й угорські вина. Кількість вин корелюється з їхньою вартістю, а частування певними сортами вин – із соціальним рівнем гостей замку або родинними чи приятельськими зв’язками з ними. Джерело підтверджує не лише гастрономічні, а й широкі культурні й соціальні функції споживання вина. Стаття, окрім публікації самого тексту джерела, є спробою висвітлити малодосліджену повсякденну історію Підгорецького замку.Item Поклон із Києва: київські туристичні листівки кінця ХІХ – початку ХХ століття: створення, контент і використання(2022) Диса, КатеринаУ статті розглянуто листівки як частину ранньої туристичної інфраструктури: простежено еволюцію поштівки від її появи і до початку ХХ століття, особливості її виготовлення і поширення. На прикладі київських туристичних листівок проаналізовано три аспекти цього візуального джерела: специфіку їхнього створення як фізичного об’єкта, змістове наповнення зображень і особливості використання, "живого функціонування" поштівок. Київські "відкриті листи" виготовляли як у столицях імперії, так і місцеві видавці. З часом змінювалися їхній зовнішній вигляд і спосіб виробництва. Змістове наповнення листівок вирізнялося розмаїттям: вони рясніли зображеннями знаменитих споруд і пам’яток, мальовничих краєвидів, "продуктивними" пейзажами і жанровими сценами. Значно менше нам відомо про повсякденне використання поштівок. Із добірки київських листівок, відправлених поштою, можна виснувати, що вибір сюжету був доволі довільним і залежав не так від особистих преференцій, як від специфічних обставин, які пов’язані з придбанням і відправленням "відкритого листа". Їх підписували і відправляли до інших міст із різною метою: щоб повідомити про успішну подорож, поділитися враженнями про неї, а також сповістити свої новини чи просто дати знати адресатові, що все гаразд.Item Регести документів польських архівосховищ про гетьмана Петра Сагайдачного та Хотинську війну 1621 р.(2022) Мицик, ЮрійУ публікації подано 31 документ (переважно у вигляді регестів) з архівосховищ Польщі (Варшава, Вроцлав, Краків), що стосуються історії Хотинської війни і гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного – покровителя Києво-Могилянської академії, 400-ліття яких виповнилося або виповнюється у 2021–2022 рр. Майже всі ці документи до цього часу не було введено до наукового обігу. У супровідному тексті стисло проаналізовано ці джерела, наведено невідомі дані щодо біографії Сагайдачного і перебігу Хотинської війни.