Кіно-Театр. 2015. №4

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/26667

Browse

Now showing 1 - 20 of 34

12 травня в Галереї мистецтв ім. Олени Замостян НаУКМА відзначили 20-річчя "Кіно-Театру"
(2015)
Нині не час для бучного святкування. Кругла дата стала нагодою для спілкування в колі однодумців: людей, про яких пишуть, і людей, які пишуть, тих, які підтримують журнал, і читачів (читачів було запрошено через радіопередачі, присвячені "Кіно-Театру", за що редакція висловлює вдячність радіожурналістам Василеві Шандру, Василеві Марусику, Оксані Кириченко й Олені Шарпанській). Пропонуємо дуже стислий варіант висловлювань.
Актуальність екологічних проблем у фільмах Леоніда Осики
(2015) Пащенко, Анастасія
Леонід Осика "антигероями" вивів саме "мирних" вчених. І не просто "мирних", а за фахом прямо пов’язаних із вивченням і збереженням природи: ботанік, біофізик, еколог... Саме вони абсолютно випадково і, здається, навіть не помітивши, зруйнували маленьку "соціальну екосистему". Так від притчі фільм дійшов до межі соціальної критики. Тут можна згадати історію іншої кінострічки, з якою "Стражденних" ріднить багато що: і жанр кінопритчі, і проблема "міської" людини, і навіть піщаний пейзаж. Ідеться про "Криницю для спраглих" К). Іллєнка 1965 року, покладену на "полицю" через ту саму приховану соціальну критику. Кінокартина "Увійдіть, стражденні!" створювалася вже в іншу епоху -роки "перебудови", тому доля її щасливіша. Чимало вона, як і "Море", мала сказати своєму поколінню, чимало говорить і сьогодні. Бо, хоча ми вписали фільми у "їхній" культурний контекст, заявлені ними проблеми не зникають, а то й загострюються. Свідомо і несвідомо, через браконьєрство на різних суспільних рівнях і науку, як "мілітарну", так і "мирну", людина продовжує масштабне руйнування свого довкілля. Хоча й проговорює це дедалі частіше - що, вочевидь, дає надію на розв’язання бодай частини проблем. Своє слово у цій справі, одним з перших у вітчизняному кіно, сказав і наш класик Леонід Осика.
Архіви "Кіно-Театру" в інтернеті
(2015)
Частина архіву журналу "Кіно-Театр" (за 1998— 2012 роки) доступна в електронній бібліотеці "Культура України": https: //еІіb.nрІu.огg/object.html?іd=2976. Цей архів прикметний тим, що подає не лише тексти, а всі матеріали журналу в оригінальній верстці. Проект реалізовано Національною парламентською бібліотекою України. Принагідно анонсуємо: невдовзі з'явиться повний електронний архів журналу на сайті бібліотеки "Києво-Могилянської Академії". Запрошуємо приєднатися до сторінки журналу на "Фейсбуку" (Журнал "Кіно-Театр") і стежити за нашими новинами та оновленнями.
Вистава високого темпоритму
(2015) Логвинова, Ніна
Темпоритм вистави високий. Він не дає змоги ні на секунду відволіктися від того, що відбувається. Це проявляється в швидкій зміні ситуації і заплутаності подій, яскраво підкреслених танцювальними мотивами. Великою перевагою виконавців є їхня мова. На жаль, харківський глядач відвик від культури сценічної мови. Тут режисер певно звернув значну увагу на цей аспект. Ставити таку п ’єсу непросто. В ній легко скотитися до клоунади або відвертої вульгарності, чого не позбавлена п 'єса Рея Куні. Та постановник щасливо уникнув цього. На перший план він вивів заплутаність ситуації, яка по суті своїй комічна.
Виставка про мистецький спротив окупації
(2015)
18 травня в Музеї театру, музики й кіно відкрито виставку "АРТ-спротив окупації", присвячену участі митців України в нинішній війні. Матеріали - фото, афіші, речі (прапори, каски і пластина від бронежилета учасника ГО "Вавилон’ 13", писанка режисера Ганни Яровенко, написана на сході в рамках акції "З країни в Україну", тощо), відеоматеріали - розповідають про творчу і громадську діяльність у зоні АТО низки митців. Серед них: Михайло Іллєнко, Тарас Ткаченко, Олег Сенцов, Крістіан Жереги, Ада Роговцева, Катерина Степанкова, Ахтем Сеїтаблаєв, Алла Мартинюк, Тарас Компаніченко, Андрій Ляшук, Світлана Мирвода, Євген Нищук, "Народна філармонія" під керівництвом Руслани Лоцман, Галина Яблонська, Анатолій Хостікоєв і Наталія Сумська, Олексій Горбунов, Римма Зюбіна, Раїса Недашківська, творчі колективи Збройних сил України під керівництвом І. Биковського та Д. Антонюка та ін. Окремий стенд присвячено волонтерській діяльності співробітників музею.
Вручення Мистецької премії "Глодоський скарб"
(2015)
24 квітня 2015 року в ефірі програми "Радіо "Культура" представляє" в Києві, в концертно-студійному комплексі Національної радіокомпанії України відбулося дев’яте вручення Мистецької премії "Глодоський скарб", її цьогорічними лауреатами стали продюсер і режисер Володимир Тихий та оператор, режисер і продюсер Валентин Васянович.
Віталій Лінецький хотів, щоб більше всміхалися
(2015) Швець, Юлій
Роль "зірки" чи, навпаки, "свого хлопця" у форматі діалогу йому не імпонувала. Схоже, він завжди бажав розмови на рівних - і про мистецтво, а не про себе. І цей формат ми домовились продовжити, але вже на ходу, тому що друзі кликали його на святкування прем’єри. І він пішов... Якусь мить я відчув у собі людину, що прагне врятувати Моцарта, але Віталій був потрібен усім. Але ж якась "посвята" чи звання "заслужений артист", якого був удостоєний Віталій, навряд чи замінить і доповнить поняття "чудовий актор", особливо, коли це ще й "талант від Бога", - а саме таким, з усіх точок зору й на думку багатьох, був Віталій Лінецький. "Свідок - продавець цілодобового кіоску - бачила, як чоловік 16 липня о шостій годині ранку присів на парапет, що огороджує сходи в підземний перехід, і несподівано впав вниз, прокотившись по сходах. Те, що чоловік у цей час був один, зафіксувала й камера відеоспостереження, встановлена неподалік". За кілька днів до цього, але вже не сухими рядками міліцейських резюме, а в спогадах друзів, з якогось дива 42- річний Віталій процитував рядки Василя Стуса: "І я найперше помолюсь! вдруге помолюсь! втретє помолюсь. І в смерть землею поріднюсь". Про такий збіг обставин кажуть: ніби у воду дивився!
Вітання з 20-річчям "Кіно-Театру"
(2015)
З ювілейною датою улюблене видання, яке вже цілих два десятиліття наполегливо прищеплює українцям любов до мистецтва кіно і театру, розвиває повагу до національної культури, несе інформацію про здобутки культури світової. Нехай живе магія театру і кіно! Нехай тривають невсипущі творчі пошуки дослідницьких талантів "Кіно-Театру"!
Далеке-недавнє: кіноспомин про Першу українську революцію
(2015) Пащенко, Анастасія
"Яке воно недавнє, а таке далеке здається оце минуле..." - так розпочинає свої "Спомини з часів української революції (1917-1921)" Всеволод Петрів, військовий міністр і генерал-хорунжий Армії УНР, колишній офіцер імперської російської армії і активний учасник творення армії української. Особливістю фільм) стала як обрана тема (екранізація спогадів учасника подій), так і стилістика: створена ігровими прийомами кінострічка ставила за мету не умовно "відобразити", а власне "показати" зображувані події: відтворити вигляд будівель 1918 року, примусити персонажів говорити мовою, максимально наближеною до тогочасної, ретельно підібрати реквізит тощо... Поява таких фільмів, сповнених духу здорового українського мілітаризму,свідчить про поступову зміну свідомості. З ’явився новий ідеологічний продукт (а їх нам таки бракує), покликаний виховувати громадян-захисників держави. Поразка Першої української революції не повинна повторитися.
День народження Андрія Тарковського відзначили в Києві
(2015)
День народження Андрія Тарковського відзначили в Києві. У переповненій залі Будинку кіно виступили Сергій Тримбач, Лариса Кадочникова, Юрій Мінзянов, Ольга Самолевська. Станіслав Чернілевський прочитав свої і Валерії Богуславської переклади поезій Арсенія Тарковського. Сам видатний режисер був "присутнім" завдяки фрагментам фільмів "Поет і кіно" Донателли Багліво (Італія), "Тарковський і Україна" Альбіни Афоніної (Україна). НСКУ вистачило твердості відбитись від претензій на презентацію киянки Нінель Гасанової, яка під іменем Неллі Тарковської видала сповнену невігластва і перекручень книжку про династію Тарковських (в-во "Україна"). Сергій Тримбач зачитав відкритий лист Лейли Александер-Гаррет із Лондона, перекладачки Тарковського у Швеції та авторки книжки про нього, яку обурило це видання. Сестра режисера Марина Тарковська підтвердила, що ніякої сестри Тарковського в Києві немає.
Другий міжнародний фестиваль кіно та урбаністики "86"
(2015)
Відбувався 28 квітня - 3 травня у Славутичі, було показано 10 документальних стрічок - з Чехії, Франції, Швеції, США, Великобританії, України, Німеччини, Мексики, Італії, Швейцарії, Канади та Китаю, а також 19 коротких метрів.
Знайдено дві стрічки українського виробництва початку 1930-х
(2015) Новикова, Олена
У Бундссархіві в Берліні знайдено копії двох українських фільмів, оригінали яких втрачено. Вивезла їх разом з іншими матеріалами команда Геббельса з окупованого Києва. На цих стрічках "Українфільму" є позначка Reichsfilmarсhiv. Знято їх було в Одесі, на Першій Комсомольській фабриці, в 1931-1932 роках. Фільми німі, кадри із титрами - російською мовою, подекуди з українськими реченнями. Українська мова зустрічається у кадрах в текстах оголошень, в окремих репліках персонажів. "Свиня - скрізь свиня" режисера і сценариста Я. Шмаїна (1931р.), Друга знайдена копія - фільм "Вітаю з переходом!" Євгенії Григорович за власним сценарієм, знятий в Одесі (Українфільм, Перша Комсомольська кінофабрика, 1932). Проте співробітник Держкіноархіву Росії (Бєлиє Столби) П. Багров, який і віднайшов українські фільми, відзначає рідкісне для раннього радянського кіновиробництва явище - включення до ігрового кіно фрагменту мультиплікації.
Київський фестиваль історичного документального кіно
(2015)
17-19 квітня в музеї "Київська фортеця" вдруге відбувся МФ історичного документального кіно, в якому взяли участь кінематографісти України, Латвії й Аргентини. Переможцями стали: "Залишаючи Ригу" (Латвія, режисер Девіс Сіманіс) - Ґран-прі, "Найкращий сценарій"; "Тарас Шевченко. Ідентифікація" (Україна, режисер Сергій Проскурня) - "Найкращий образ у кадрі"; "Піаніст" (Латвія, режисер Ілона Бруве) - "Найкращий звук"; "Вільні люди" (Україна, режисер Ганна Яровенко) - "Найкраща режисура"; "Степан Бандера. Між червоним і чорним" (Україна, режисер Ігор Поддубний) — "Найкращий історичний фільм". Організатори: музей "Київська фортеця" і ГО "Міжнародний соціально-культурний проект "Джойфест".
Міністерство культури ініціює спорудження пам'ятника Іванові Миколайчуку
(2015)
"Еспресо ТУ" повідомив про ініціативу спорудження пам’ятника в Києві до 75-річчя видатного українського актора, сценариста і режисера. 15 червня 2015 року врочисте вшанування 74-ї річниці з його дня народження відбулося в Чернівцях і Чорториї.
На подвір'ї у баби Юстини...
(2015) Губрій, Наталія
18 березня на київській сцені відбулася прем’єра моновистави "Не плачте за мною ніколи...", спільний проект Національного театру імені І. Франка та Херсонського музично-драматичного театру імені М. Куліша. Особливе відчуття природи оповідання Марії Матіос об’єднало у творчому тандемі молодого херсонського режисера Сергія Павлюка та народну артистку України Ларису Кадирову. На прем’єрі в Театрі імені І. Франка (Камерна сцена імені Сергія Данченка) була присутня авторка. Вона засвідчила, що це річ автобіографічна, адже йдеться про її рідну бабусю. У моновиставі об’ємна акторська робота проступає на перший план. Характер персонажа - в тонкому, майстерному поєднанні актрисою смішного і трагічного, що спонукає глядача шукати філософський зміст. Павлюк-сценограф "прозвучав" у виставі значно виразніше, ніж режисер. Він не перевантажує простір, послуговується лише відповідною палітрою барв. А Лариса Кадирова метафорами гаптує сценічну канву, полотно, довершуючи актом творення ляльки-мотанки. Таких смислових акцентів забракло в окремих сценах, що часом призводить до монотонності. Тому тема війни на сході країни та Революції Гідності видаються певною мірою штучним украпленням. «Не плачте за мною ніколи» спонукає / глядача до пошуку себе, усвідомлення приналежності до свого роду, коріння. Тож не оминайте можливості переглянути її, щоб причаститись із животворящого джерела на "подвір'ї баби Юстини".
"Наказано забути"
(2015)
Прем’єра фільму "Наказано забути" — про депортацію чеченців та інгушів у лютому 1944 року — та зустріч з його режисером Хусейном Еркеновим відбулися в травні в Будинку кіно. Рятуючись, герої втікають у гори, але зрештою повертаються, щоб дізнатися про долю сім’ї, і стають свідками жахливої трагедії, коли війська НКВС спалюють живцем декілька сотень місцевих жителів. Фільм заборонено до показу в Росії. Минулого року Міністерство культури РФ відмовилося видати стрічці прокатне посвідчення, зазначивши, що ї ї демонстрування "сприятиме розпалюванню міжнаціональної ворожнечі", та наголосивши, що центральний епізод кінокартини — масове вбивство жителів гірського аулу Хайбах — є "історичною фальшивкою". Спеціальні покази фільму відбулися на Московському та Варшавському МКФ. Режисер Хусейн Еркенов вважає, що стрічка актуальна не лише тим, що відкриває сторінку радянської тоталітарної історії, яку дотепер намагаються не помічати, а и тому, що унаочнює нелюдську логіку дій також і чинної російської влади. І справді, паралелі між подіями, показаними у фільмі, й трагічними подіями в Криму та на сході України напрошуються неминуче.
Наше кіно в Голлівуді
(2015) Тримбач, Сергій
Перший фестиваль кращих українських фільмів відбувся в Лос-Анджелесі 8-14 травня. Ініціатором проведення мистецького заходу виступила американська компанія European Film Services Corporation, передусім її керівник, кінопродюсер Анатолій Фрадіс (одесит за походженням). Партнером компанії стала Національна спілка кінематографістів України, зокрема і її Одеське відділення (у фестивальній програмі помітною була частка кращих стрічок, знятих в Одесі). Програму останнього дня фестивалю закривали фільми "За двома зайцями" (респект оператору Вадиму Іллєнку, який пішов з життя 8 травня) та "Брати. Остання сповідь", дебют В. Трофименко, одна із кращих картин останніх років. У фестивалі брала участь невелика українська делегація, до якої ввійшли актриса Лариса Кадочникова (у програмі було одразу кілька фільмів з її участю), режисер Михайло Іллєнко, критик і журналіст Євгеній Женін (Одеса) та автор цих рядків. Нас ознайомили з Голлівудом, цим міфологізованим простором, у якому так багато символів і знаків, знайомих кожному любителеві кіно. Із зустрічей окремо виділю побачення із колишніми киянками, актрисами Катериною Крупенниковою і Галиною Логіновою. Остання, до речі, недавно зіграла роль актриси німого кіно Алли Назимової у фільмі "Німе життя" Влада Козлова, і - склалося враження - знає все і про свою героїню, і про той славетний період в історії кіно.
Не про сталкерів
(2015) Свято, Роксолана
"Баба Фрося", "Баба", "Сталкери", — під такими назвами в трьох різних театрах (перший із яких, до того ж, російський) поставили п'єсу сучасного українського драматурга Павла Ар'є "На початку і наприкінці часів" (інша назва - "Баба Пріся"): Роман Віктюк у Москві, Олексій Кравчук у львівському театрі ім. Лесі Українки і нарешті Станіслав Жирков на камерній сцені Молодого театру в Києві (спільний проект із театром "Золоті ворота"). Саме про київську постановку і йтиметься в цій рецензії.
Олександр Кобзар: "Негативні герої мені цікавіші"
(2015) Кобзар, Олександр
Олександр Кобзар (н. 1976) - український актор театру і кіно. Закінчив акторський факультет КДІТМ ім. І. Карпенко-Карого (курс Бориса Ставицького, 2000), режисерський факультет того ж інституту (курс Костянтина Дубініна, 2005). З 2000 року працював у Донецькому театрі ім. Артема, з 2002-го - в Ніжинському українському драматичному театрі ім. М. Коцюбинського, в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2004 року. Режисерські роботи: "Ці вільні метелики" за Л. Гершу, "Морфій" за М. Булгаковим, "Дурня" за Некрасовим. Ролі в театрі: Віктор ("Останній герой" за О. Марданем, реж. Д. Богомазов), Ллойд ("Глядачі на виставу не допускаються!" за М. Фрейном, реж. Ю. Одинокий), драматург Куїлті ("Лоліта" за В. Набоковим, реж. А. Білоус), Войцек ("Карнавал плоті" за Г. Бюхнером, реж. Д. Богомазов), Левін ("Анна Кареніна" за Л. Толстим, реж. Е. Митницький), Прозоров ("Три сестри" за А. Чеховим, реж. Е. Митницький), бізнесмен ("Черга" за О. Марданем, реж. Д. Богомазов), П’єтро, Нотаріус ("Дон Жуан, або Уроки Зваби" за А. Міллером, реж . Д. Богомазов). Основні ролі в кіно і серіалах: утопленик Льоня ("Загін", 2008), Володимир ("Поводир", 2013), Родіон ("Полонянка", 2013), Ботов ("Правила угону", 2009). Премія "Київська пектораль" у номінації "Найкраща чоловіча роль" (Віктор), "Останній герой" (2007) та в номінації "Найкращий режисерський дебют" за виставу "Граємо Чонкіна" (спільно з Андрієм Самініним, 2009).
Олексій Богданович про емоційні стани, метод Данченка і поезію Шекспіра : [інтерв'ю з укр. актором театру і кіно]
(2015) Богданович, Олексій
Олексій Богданович (н. 1963) — український актор театру і кіно, народний артист України (2006). 1984 р. закінчив КДІТМ ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Леоніда Олійника). Працює в театрі ім. І. Франка. Ролі в театрі: Володя - "Трибунал" А. Макайонка, Паллант - "Енеїда" І. Котляревського, Іван Бездомний - "Майстер і Маргарита" М. Булгакова, Федір - "Тев’є-Тевель" Шолом- Алейхема, Михась — "Гріх" В. Винниченка, Гриць - "У неділю рано зілля копала" О. Кобилянської, Ілько — "Патетична соната" М. Куліша, Роман - "Сто тисяч" І. Карпенка-Карого, Лукаш - "Лісова пісня" Лесі Українки, Дон Жуан - "З коханням не жартують" П. Кальдерона, Король Артур - "Мерлін, або Спустошена країна" Т. Дорста, У. Еллера, Петруччо — "Приборкання норовливої" В. Шекспіра, Едмунд — "Подорож у ніч" Ю. О’Ніла, Едгар - "Король Лір" В. Шекспіра, Густав — "Бал злодіїв" Жана Ануя, Принц Уельський — "Кін IV" Г. Горіна, Граф — "Кохання у стилі бароко" Я. Стельмаха, Чичиков — "Брате Чичиков" М. Гоголя, Ксанф — "Езоп" Г. Фігейредо, Тартюф - "Тартюф, або ..." Ж. Б. Мольєра, Людовик XIV - "Ех, мушкетери, мушкетери..." Є. Євтушенка, Граф Альмавіва — "Весілля Фігаро" П.-О. Бомарше, Іван Федорович - "Брати Карамазови" Ф. Достоєвського, Жіль - "Маленькі подружні злочини" Е.-Е. Шмітта, Подкольосін — "Одруження" М. Гоголя, Просперо - "Буря" В. Шекспіра, Протасов - "Живий труп" Л. Толстого. Ролі в кіно: "Все перемагає любов" (1986, режисер М. Мащенко); "Останній бункер" (1991, режисер В. Іллєнко); "Для домашнього вогнища" (1992, режисер Б. Савченко), "Злочин з багатьма невідомими" (1993, режисер О. Бійма); "Природа", із серіалу "Острів любові" (1996, режисер О. Бійма); "Украдене щастя" (2004, режисер А. Дончик); "Вовчиця" (2006, режисери Б. Недич, О. Тараненко, С. Альошечкін), "П’ять хвилин до метро" (2006, серіал, режисер С. Альошечкін), "Гоголь. Найближчий" (2009, режисер Наталя Бондарчук), "Мільйонер" (2011), "Остання роль Рити" (2012). У виставі "Ерік XIV" за А. Стріндберґом (прем’єра: травень, Національний театр ім. Івана Франка) роль наближеної до короля особи - прокуратора Йорана Перссона - зіграв Олексій Богданович. Персонажеві не позаздриш: йому випало не тільки боротися з противниками монарха, а й постійно приводити його до здорового глузду. Однак зусилля пішли намарно — їх обох знищили їхні супротивники. Але співчуття ні один, ні другий не викликали. Ось така "оптимістична" вистава. Однак, величезний творчий досвід актора, його багатюща акторська палітра дали можливість поговорити не тільки про прем’єрну виставу.

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2015. №4 by Title

Results Per Page

Sort Options