Кіно-Театр. 2021. №2

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/21338

Browse

Now showing 1 - 19 of 19

Казка, казка, казка... І що?
(2021) Тримбач, Сергій
Упродовж останніх десятиліть жанр кіноказки зазнав відчутних трансформацій. Нині адресатом фільмових казок є не стільки діти, скільки дорослі. Масова аудиторія все частіше показує своє власне дитяче личко - вона потребує втішних фантазій. Отож не дивно, що на екранах така скажена кількість телесеріальних казочок.
Мистецький світ як передмова. Поетика і сенс режисури Дмитра Богомазова
(2021) Саква, Олександр
Почну з висновку. Він може здатись парадоксом, а то й бажанням бути оригінальним. Та насправді він є підсумком осмислення художніх світів Дмитра Богомазова та Сергія Данченка, на схожість яких вказують знавці. Нехтувати цим спостереженням не доводилось, а вже уважний розгляд доробку обох митців привів до несподіваного, а відверто - приголомшливого результату. Бо справа виглядає так, що театр Дмитра Богомазова виступає провісником театру Сергія Данченка, його передмовою.
Поза межею. Шалене серце Джонні Кеша
(2021) Крутова, Олена
В акторській біографії Хоакіна Фенікса останні роки стали тріумфальними, хоч як пафосно це звучить. Адже в категорії "найкраща чоловіча роль" ("Джокер" Тода Філліпса) він отримав п’ять найпрестижніших кінонагород, зокрема "Оскар", "Золотий глобус", "BAFTA", "Вибір критиків" та "Премія Гільдії кіноакторів США". До прем’єри, й особливо після, розгорнулася хвиля Джокероманії.
Митець у ролі потішного звіра
(2021) Пащенко, Анастасія
Фантастичне роуд-муві про втечу з незатишної батьківщини на чужий, проте рятівний Захід - так можна означити "Урсус" Отара Шаматави. Копродукція, представлена на тогорічному Одеському МКФ, переносить глядача у незатишний світ початку дев’яностих. Якщо для України цей час ознаменувався соціальними й економічними труднощами перехідного після розпаду імперії часу, Грузія пережила громадянську війну. Саме сценами вуличних боїв відкривається фільм, і в цьому обрамленні вперше постає герой Ніко (Ніка Тавадзе) - воїн і митець, що з товаришем дивиться на Велику Ведмедицю й згадує, як мріяв здобути "Золотого ведмедя" Берлінале.
Трилер у трейлері
(2021) Котенок, Вікторія
Режисеру Іванові Уривському виповнилося лише 30 років, однак він поставив уже 15 вистав на семи театральних сценах Києва, Одеси і Львова. Окрім того, півтора року був головним режисером Одеського музично-драматичного театру ім. Василя Василька, а торік (з 2 листопада) увійшов до штатних постановників Національного театру ім. І. Франка. Театру він віддав трохи більше п’яти років, утім, уже можна вирізнити його режисерський почерк. По-перше, на відміну від більшості молодих режисерів, він працює не з сучасною драмою, а з класичними п’єсами, і не боїться братися за світову драматургію. Серед його робіт - постановки за творами Фрідріха Шиллера ("Підступність і кохання"), Карло Ґоцці ("Турандот"), Антона Чехова ("Дядя Ваня"), Івана Франка ("Украдене щастя", "Перехресні стежки"), Августа Стріндберґа ("Фрекен Юлія"), Лесі Українки ("Камінний господар"), Фернана Кроммелінка ("Прекрасний рогоносець"), Михайла Коцюбинського ("Тіні забутих предків"), Миколи Гоголя ("Одруження"). Уривський переконаний, що в кожному класичному творі є "невичерпна глибина", через текст він ніби вступає в діалог з минулим, щоб досліджувати людські стосунки.
Машина (перетворення) часу
(2021) Швець, Юлій
В 1934 році вийшла стрічка Роберта Флаерті "Людина з Арану" про життя ірландських рибалок. У ній ішлося про труднощі життя острівних мешканців, їхню відчайдушну боротьбу за існування. Вона стала гімном людині, яка, незважаючи на дику місцеву природу та важку працю, залишилась носієм істинних знань та добропорядності.
Дитяче пригодницьке кіно: про що мріють дорослі й діти?
(2021) Швець, Юлій
У попередні роки Держкіно України запустило у виробництво кілька стрічок, призначених для дитячого або сімейного перегляду. Вони повністю або частково фінансувались державою. І в яких би непатріотичних чи фінансових гріхах не звинувачували минуле керівництво тої установи, підтримані ним стрічки вселяють все-таки більше оптимізму, аніж думки, що "все пропало" - і гроші, і надії. Які морально-етичні ідеали пропонують ці пригодницькі фільми дітям? Чи виблискують вони художньою оригінальністю, чи є лише блідими копіями своїх західних аналогів - знятих ремісницьки, але в сенсі видовищності - бездоганно. Зрештою, що криється за тією, що викликає подив, саморекламою "першості" (перший мюзикл, фентезі, блокбастер, пригодницьке кіно), якою намагаються вразити глядача, - так, ніби до них у кіно взагалі нічого не було.
Агент "Патріот": "Довженко, узнав о моем аресте, был сильно взволнован"
(2021) Росляк, Роман
Справа-формуляр Олександра Довженка (зберігається у Галузевому державному архіві Служби безпеки України) містить лише одне донесення агента "Патріот". Воно датоване 14 березня 1938 р. У документі ідеться головним чином про реакцію осіб, наближених до агента (зокрема й працівників Київської кіностудії, з чого можна зробити висновок, що "Патріот" був причетний до кіно), на його арешт і звільнення.
Спектаклі - маркери часу
(2021) Веселовська, Ганна
Не хочеться визнавати, але останнім часом для багатьох театрів головною проблемою стало банальне виживання, а не творча реалізація. У змаганні за присутність у житті людей, коли обмежень на безпосереднє спілкування все більше, а охочих ризикувати все менше, театри доводять, що можуть зробити таке, чого не можуть ні книга, ні кіно. Програвши ще в допандемічні часи змагання конкурентам з індустрії розваг, театри стали прицільніше маркувати територію свого впливу і посилювати позиції саме на ній. Уміння робити це винахідливо та з гідністю, акцентуючи на своїй унікальності, зрештою й зберегло зацікавленість їхньою діяльністю.
Герої Делона швидко все схоплюють, але вони самотні
(2021) Швець, Юлій
Щодо Алена Делона утвердилась думка, що він - "не талант" (принаймні у традиційному розумінні); поняття "шарм" та "особистість" ще якось підходять для його творчої характеристики, однак слово "інтелект" - це, звичайно, не про нього. Та що, окрім щасливого випадку, дало змогу звичайному симпатичному хлопчині стати не тільки кінематографічним, а й суспільним міфом?
Ризикнули і виГРАли!
(2021) Котенок, Вікторія
Минулого року багато театральних і кінофестивалів перенесли або провели в режимі онлайн. Тож справжніми героями можна вважати тих організаторів, яким, попри карантинні обмеження і перепони, таки вдалося провести запланований захід наживо. Серед них - Всеукраїнський театральний фестиваль-премія "ГРА". Звісно, довелося дещо змінити, але головне, що подія відбулася: лауреатів оголошено, грошові премії на реалізацію нового творчого проєкту роздано. Отже, театри заохочені до подальшої творчості й участі в наступному фестивалі.
Христина Федорак: "Тримати особисте і творче життя в балансі та гармонії"
(2021) Федорак, Христина
Христина Федорак (н. 1995) - акторка театру і кіно. Народилася в місті Коломия. Закінчила КНУТКТ ім. І. Карпенка-Карого (курс Олега Шаварського). Дебютувала в ролі Буни в однойменній виставі за п'єсою Віри Маковій у Театрі "Practicum". У Театрі "Золоті ворота" грала у виставах "Тату, ти мене любив?" за п'єсою Дмитра Богославського "Тихий шурхіт зникаючих слідів" (Анька), "Слава героям" Павла Ар'є (Ганна) та ін. З 2018 р. - акторка Національного театру ім. І. Франка. Нині задіяна у 10 виставах, серед яких: "Земля" Ольги Кобилянської (Рахіра), "Війна" Ларса Нурена (Молодша донька), "Лимерівна" Панаса Мирного (Маруся), "Verba" за "Лісовою піснею" Лесі Українки (Мавка). 2019 р. дебютувала як кіноакторка в мюзиклі Олени Дем'яненко "Гуцулка Ксеня" (Марічка). Знялася в серіалах: "Спімайти Кайдаша" Олександра Тіменка (Свєтка, бухгалтерка в сільраді), "І будуть люди" Аркадія Непиталюка; у фільмі "Сторонній" Дмитра Томашпольського.
Степан Пасічник: "Для мене актуальний герой - Сірано. Бо його почуттів і думок бракує нашому цинічному світові"
(2021) Пасічник, Степан
Степан Пасічник (1965, Харків) - режисер, актор, педагог, поет, перекладач, заслужений діяч мистецтв України (2007), лауреат Творчої премії Міськради в галузі режисури ім. М. Крушельницького (2002). З 1985 р. - актор Харківського українського драматичного театру ім. Т. Шевченка. 1991-го здійснив першу постановку - "Таємниця" (за В. Винниченком). Режисерську освіту здобув 1999 р. в нині Харківському університеті мистецтв ім. І. Котляревського. З 2002 р. викладає акторську майстерність, з 2016-го - режисуру драматичного театру. Разом із дружиною Світланою 1999 р. створив у Харкові недержавний "Театр P.S.". У 2006 - 2009 рр. був художнім керівником, із 2020-го - головний режисер Харківського театру ім. Т. Шевченка. Здійснив понад п'ятдесят театральних постановок.
Олег Шульга: "Я - актор, і зі сцени потрапив на війну"
(2021) Брюховецька, Лариса
В акторську професію приходять різними шляхами, але можна погодитись, що не часто трапляється, щоб людина, здобувши серйозний інженерний фах, змінила свою роботу на акторську. Олег Шульга це зробив.
Заза Буадзе: "Було давнє бажання зняти фільм про жінку"
(2021) Буадзе, Заза
Заза Буадзе (н. 4 серпня 1962, Кутаїсі, Грузинська РСР) - грузинський кінорежисер, сценарист. 1984 р. закінчив Тбіліський державний університет, 1990-го - Вищі курси режисерів та сценаристів (Москва), майстерня Сергія Соловйова, 2003-го - Nipkow program scholarship (Берлін, Німеччина), 2010-го - Mediterranean Film Institute script workshop (Нісі- рос, Самос, Греція). Серед фільмів, знятих в Україні: "Червоний" (2017), "Позивний "Бандерас" (2018), "Мати апостолів" (2020). Має грузинське громадянство, з 2008 р. постійно проживає та знімає в Україні. Володіє грузинською, фарсі, англійською, українською та російською мовами.
"Бачу людину з твердою волею, твердим внутрішнім переконанням". Іван Миколайчук у ролі Тараса Шевченка
(2021) Брюховецька, Лариса
Назва фільму "Сон" Володимира Денисенка (1964) концептуально пов’язана з творчістю поета, у якого є чотири твори під такою назвою. Це був смисловий ключ, взятий у Тараса Шевченка для зображення його життєпису й тлумачення української дійсності ХІХ століття. Онірична форма, обрана поетом, зумовлена потребою прорватися крізь цензурні заслони, хоча врешті-решт це не врятувало українського генія від жорстокої розправи каральних органів Російської імперії. Та й не могли сон чи діяльність уяви прикрити сарказму, гніву і зривання масок з імператора й тих, хто "в серебрі та златі", - сон був надто реалістично-пізнаваним, а такої правди про себе сильні світу цього поетам не пробачають.
Гламурна казка про відьом та мишей
(2021) Канівець, Анастасія
Маленький хлопчик, жаскі до пародійності відьми, що для них немає більшої втіхи, ніж перетворити дитину на мишу... Така страшнувата, гротескова й іронічна казкова повість Роалда Даля із короткою і вичерпною назвою "Відьми", випущена у світ не такого вже й далекого 1983 року. Дотепна динамічна історія цілком надавалася до великого екрану - і в 1990-му вийшов однойменний фільм режисера Ніколаса Роуга, де комічне й моторошне зливалося в єдине ціле. Тепер же з’явилося нове кінопрочитання Роберта Земекіса під усе тією ж безпрограшною назвою.
"Фата моргана" : помічати найістотніше
(2021) Брюховецька, Лариса
Ювілей досить поважний: фільму 90 років. Поставив його учень Леся Курбаса Борис Тягно, який працював у театрі "Березіль". Прийшовши на Одеську кінофабрику пізніше за інших "березільців", до розгрому українського кіно встиг створити усього три фільми: "Охоронець музею", "Фата моргана" та "Вирішальний старт".
Обличчя на екрані в контексті імперської політики СРСР
(2021) Канівець, Анастасія
У 1964 році виходять "Тіні забутих предків", що демонструють правдиво інтернаціональний акторський ансамбль: українці Іван Миколайчук, Микола Гринько й Олександр Гай, росіянка Лариса Кадочникова, осетинка Тетяна Бестаєва, грузин Спартак Багашвілі, вірменин Леонід Єнгібаров... Усі вони вдало вписалися в світ Гуцульщини, і необізнаний глядач (а таких переважна більшість) далеко не завжди може сказати, українець у тій чи іншій ролі чи ні.

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2021. №2 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options