Навчально-культурологічна лабораторія

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12005

Browse

Now showing 1 - 18 of 18

25-та "Мельпомена Таврії": Ми – вдома!
(2024) Котенок, Вікторія
У вересні 2023 року відбувся ювілейний Міжнародний театральний фестиваль "Мельпомена Таврії". Гасло "ми-вдома" було обрано недаремно, адже після звільнення Херсона він частково туди повернувся і на тиждень об’єднав 21 місто України, а також Ґабчіково (Словаччина), Брагу (Португалія) і Стамбул (Туреччина). Кожен театр-учасник показував виставу на своїй сцені. Кілька подій камерного формату пройшли у Херсоні (у безпечних місцях без публічного анонсування). Афіша складалася з 66 вистав, 20 з яких показували у Києві. Подаємо враження від трьох вистав столичних театрів. Хоч експертна рада фестивалю була сформована, та оргкомітет вирішив не відзначати лауреатів, аргументуючи це тим, що всі учасники вже є переможцями, якщо беруть участь у фестивалі, що відбувається під час війни.
Анастасія Карпенко та її героїні
(2024) Котенок, Вікторія
Анастасія Карпенко – українська акторка театру і кіно. У героїнях, зіграних Анастасією Карпенко, легко можна впізнати образ сучасної української жінки – більшою чи меншою мірою втомленої, згорьованої, змушеної багато працювати і віддаватися своїм рідним, але сильної духом, внутрішньо незламної, яка щодня вміє знаходити у собі ресурси, щоб жити і працювати, допомагати і любити.
Артем Свистун: "Місія кожного – служити землі, де народився, її людям"
(2023) Свистун, Артем; Котенок, Вікторія
Артем Свистун (н. 1981) – актор, культуролог, режисер, засл. діяч мистецтв України, директор, художній керівник Миколаївського академічного художнього драматичного театру. Закінчив Миколаївську філію Київського національного університету культури і мистецтв, Одеський інститут державного управління НАДУ при Президентові України. У 1998 році ще студентом розпочав творчу діяльність як актор на сцені Миколаївського театру. 2001 заснував і по 2017 рік керував Міським молодіжним народним театром "С.Т.У.К.". У 2007 році ініціював заснування Миколаївської міської громад. молодіж. організації "Федерація аматорських миколаївських театрів" (очолював до 2017 року). З 2012 по 2016 рік працював і як директор-розпорядник у Миколаївському художньому театрі. У 2013–2016 роках очолював театральний фестиваль Міжнародного Чорноморського клубу "Homo Ludеns". З квітня 2017 – директор-художній керівник Миколаївського театру (з лютого 2022 – в. о.). Поставив вистави: "Самотня зірка" Наталі Кравченко, "Експеримент, або Трагедія творчості» і "Східні вогні" Людмили Оспадової, мюзикли "Летючий корабель" Олександра Афанасьєва, "Одного разу в Миколаєві" і "Листи до Святого Миколая" (автор лібрето обох – Людмила Оспадова), моновистави "Проста українська скіфська баба" за твором "Доця" Тамари Горіха Зерня та ін.
Бог створив цапа, а чорт – кацапа
(2022) Котенок, Вікторія
Першою прем’єрою воєнного часу в Молодому театрі стала музична казка "Цап-ка-цап". Та це не просто інсценізація української народної казки про примхливу Козу-дерезу, метою якої є відволікти дітей від війни і тривожних буднів. А сучасне злободенне переосмислення відомоготвору, яке захоплює асоціаціями на нинішні події в Україні, спонукає до роздумів, аналізу й конкретних висновків як дітей, так і батьків.
Вергілій українського театру – Олег Вергеліс
(Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2023) Котенок, Вікторія
30 вересня 2022 року пішов з життя театральний і кінокритик, журналіст, мистецький оглядач, письменник, публіцист, багаторічний редактор відділу культури тижневика "Дзеркало тижня", педагог, керівник літчастини Івано-Франківського театру ім. Івана Франка (з 2020 року), заслужений журналіст України Олег Вергеліс. Він є автором численних публікацій у періодичних виданнях ("Киевские ведомости","Главред", "Український театр" та ін.), оповідань та п’яти книг про театр ("Квиток на вчорашню виставу", "Театр, де розбиваються серця", "Народна артистка" та ін.), лауреатом конкурсів та літературних премій. Про Олега як людину і фахівця, його різнобічні таланти – у спогадах друзів і колег.
Гірка доля українок
(2023) Котенок, Вікторія
Від початку війни українські драматурги створили вже чимало п’єс, які рефлексують наше сьогодення: про перші дні війни – перші емоції, рішення, дії українців, про життя в окупації та в евакуації, в тилу і на фронті. Більше сучасної драматургії ставлять і показують нині за кордоном, аби привернути увагу світу до нашого болю і сприяти допомозі у війні з хижим агресором. Але й українські театри переконані, що сучасна драма потрібна тут і зараз, хоча душевні рани багатьох ще кровоточать, і біль через загибель рідних щодня зростає.
"Духовна репарація": "Старосвітські дідичі" Миколи Гоголя
(2023) Котенок, Вікторія
Національний центр театрального мистецтва Леся Курбаса, на сцені якого мають можливість грати різні театральні колективи, восени поновив покази вистав. І однією з листопадових прем’єр стала лірична комедія "Старосвітські дідичі" за повістю Миколи Гоголя.
Олексій Гнатковський: "Наше мистецтво високе, сильне, як і наш народ"
(2023) Гнатковський, Олексій; Котенок, Вікторія
Олексій Гнатковський (н. 1985) – актор театру і кіно, режисер, куратор фестивалю "Porto Franko", провідний актор Івано-Франківського драматичного театру, заслужений артист України. Освіта: Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника (перша – політолог, друга – театральне мистецтво). Творчу кар’єру почав у 2004 році на сцені Івано-Франківського театру як артист балету, з 2008 – артист драми. Ролі: Еней у феєрії-бурлеску "Енеїда" Івана Котляревського, Гамлет у неоопері "Hamlet" за Шекспіром, Остап Ількович у трагікомедії "Слава Героям" Павла Ар’є, Віщун у різдвяному мюзиклі "Коляда та й плєс …Ізпрежди віка…" та Модільяні в однойменній виставі за сценічними версіями Ростислава Держипільського, Іван Синиця у мюзиклі "Гуцулка Ксеня" Ярослава Барнича, Дідушенко у драмі "Солодка Даруся" Марії Матіос, Дідушенко і Василь Шандро у драмі-реквіємі "Нація" Марії Матіос (режисер усіх вистав Ростислав Держипільський) та ін. Поза театром грає моновиставу "Про що мовчать чоловіки, або Дикун Forever" Роба Беккера (реж. Давис Колбергс). Режисерські роботи: "На західному фронті без змін" Е. М. Ремарка і "Сватання на Гончарівці" Г. Квітки Основ’яненка в ІваноФранківському театрі, "Серце навпіл" за оповіданнями Марії Матіос в Одеському театрі ім. В. Василька, "Дванадцята ніч" Шекспіра у Києві (міжнародний проєкт англійською мовою з ветеранами АТО і волонтерами) та ін. Лауреат фестивалю "Вересневі самоцвіти" у номінації "Найкращий актор" (за роль Івана Синиці) та премії ім. Мар’яна Крушельницького НСТДУ (за низку ролей). Роль Івана Довбуша у фільмі Олеся Саніна "Довбуш".
Очі Едіпа
(2023) Котенок, Вікторія
Вперше українською мовою цю трагедію поставив в Україні Лесь Курбас у 1918 році на сцені Молодого театру. Режисер був і виконавцем головної ролі. У виставі був задіяний і актор Гнат Юра, який через три роки також її інсценізував уже в новоствореному театрі ім. Івана Франка. Майже через 80 років, тобто 2003 року, на цій же сцені поставив "Царя Едіпа" грузинський режисер Роберт Стуруа з Богданом Ступкою у головній ролі. Того ж року свою версію про фіванського правителя запропонував і Дмитро Богомазов в Одеському музично-драматичному театрі ім. В. Василька (Едіп – Яків Кучеревський). Постановка Андрія Приходька з’явилася на сцені Івано-Франківського національного драматичного театру (2020, Едіп – Олексій Гнатковський). А наприкінці минулого року в Київському театрі на Подолі її здійснив Давид Петросян (Едіп –В’ячеслав Довженко). У лютому постановка "Цар Едіп" була відзначена щойно запровадженою премією "Чорний лотос", якою відзначили та підтримали митців у сфері театру та кіно, які були активними у 2022 році.
Протистояння херсонців
(2023) Котенок, Вікторія
Документальна вистава "Лишитися (не)можна" – це перша прем’єра 2022 року Херсонського театру ім. Миколи Куліша. Коли Херсон опинився під окупацією росії, частина працівників театру евакуювалася, інші залишилися в місті чи області. Ті, хто зупинився у Києві, вирішили відновити свою діяльність. Гостинно надав реквізит, майданчик для репетицій, показу поновлених і нових робіт Київський театр ім. Лесі Українки.
Слово як зброя
(2024) Котенок, Вікторія
У Луцьку наприкінці жовтня відбувся XXVII Всеукраїнський конкурс професійних читців імені Лесі Українки. Заснований головою Спілки театральних діячів Лесем Танюком, спершу він проходив у Києві, потім в Ялті, і вже 10-й рік його домівкою є Волинь. Тому в програмі конкурсу є відвідання учасниками Літературно-меморіального музею Лесі Українки в селі Колодяжне, у садибі, де пройшло дитинство та юність поетеси. Завершилася церемонія виступами лауреатів та спільною музично-поетичною композицією з піснею "Ой у лузі червона калина". Члени журі побажали молоді вчитуватися і заглиблюватися у твори Лесі Українки, адже вони поза часом і мають відповіді на безліч питань. А також популяризувати твори поетеси, бо це теж частина нашої боротьби за свободу і незалежність України.
Спогади про Людину Театру
(2022) Котенок, Вікторія
Наприкінці травня, незважаючи на важкі обставини воєнного стану, Київський Молодий театр приймав друзів та знайомих Анни Липківської, аби вшанувати її пам’ять презентацією книги "Моя Анна".
Сучасні тексти на сцені: теми, ідеї, форми подачі
(2024) Котенок, Вікторія
Нині українські театри, шукаючи матеріал для нової вистави, все частіше звертаються до сучасних п'єс, прозових творів, поезії. Спостерігається чималий інтерес до творів, які рефлексують на тему війни – як сучасної, так і попередніх. До цієї групи вистав належать: вистава "Проста українська скіфська баба" Миколаївського академічного художнього театру, за романом «Доця» Тамари Горіха Зерня, режисер Артем Свистун; вистава "Легенди Києва" Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, поставлена Наталією Сиваненко за п'єсою Катерини Пенькової ; вистава "Тускульські бесіди" Київського театру на Подолі, автор і режисер американський драматург Річард Нельсон. Такі постановки дають людям можливість прожити внутрішні травми, шукати і знайти відповіді на болючі питання, глянути на свої проблеми збоку, полегшити свій емоційний стан і відчути, що вихід з будь-якої ситуації можна знайти.
Те, що залишається незмінним. "Бал" в театрі оперети
(2023) Котенок, Вікторія
Наприкінці листопада Національний театр оперети випустив першу повоєнну прем’єру – музично-пластичну виставу "Бал" італійського режисера Маттео Сп’яцці. Робота над нею почалася ще до війни і завершувалася вже без режисера впродовж перших 9 місяців повномасштабного вторгнення в Україну. Над її створенням працювали балетмейстерка Катя Тубіні (Італія), диригент Сергій Дідок, художник Олександр Білозуб, художниця з костюмів Алія Меженіна. Задіяні 20 акторів, а також артисти хору, балету та студенти КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого (керівник курсу Богдан Струтинський).
Театральний запит на Мрожека
(2023) Котенок, Вікторія
Драматургічний доробок Славоміра Мрожека, якого вважають одним із найвидатніших польських драматургів та прозаїків, складається з більше 30 п’єс. Цікаво, що свою кар’єру він розпочав як художник та журналіст, та визнання йому принесли драматичні твори, написані у жанрі театру абсурду. Тож його ставлять у шеренгу з такими відомими абсурдистами, як Ежен Іонеско, Семюель Беккет, Фрідріх Дюрренматт, Жан Жене, Макс Фріш. Утім, суттєвою відмінністю його п’єс, на думку літературного критика Тадеуша Ничека, є те, що абсурд у них з’являється зі спостереження за конкретною суспільною реальністю Польської Народної Республіки, як реакція автора на тоталітарний режим СРСР, тоді як західні автори зазвичай звертаються до вигаданої, метафоричної дійсності, до стану особистості, шукаючи відповіді на абстрактні для людини питання. Головною думкою, посилом його творів, на думку журналіста Віталія Портникова, є те, що "порядна людина виживе навіть у царстві абсурду, просто важливо зробити правильний вибір".
Український театр живий і як ніколи важливий для глядача
(2024) Котенок, Вікторія
Попри повітряні тривоги, обмеження воєнного стану і комендантські години, V Всеукраїнський театральний фестиваль-премія "ГРА" таки відбувся. Торік, через повномасштабне вторгнення росії в Україну, його не було, тож оргкомітет вирішив підсумувати за два роки – 2021 і 2022. До основних шести номінацій була додана "За найкращу виставу-рефлексію на події російсько-української війни". "У цей складний час "Гра" об’єднала цілу країну: у фінал потрапили вистави із заходу і сходу, півночі і півдня, – зазначив Богдан Струтинський, директор Фестивалю-премії. – Мрію, щоб наступна наша зустріч відбувалася вже у мирний час, коли Україна переможе у цій війні. Я щасливий, що є країни, які нам простягнули руку допомоги. Вони мають сильний характер, адже не побоялися приїхати і розділити з нами радість. Насправді, у них досить складна місія, бо вони приїхали нас покритикувати, віддати свої голоси, симпатії тим чи іншим театрам. І вони з нею чудово впоралися, визначили фаворитів, за що їм уклінно дякуємо". Найкращою драматичною виставою V "ГРИ" було визнано "Зерносховище" Рівненського музично-драматичного театру за п’єсою Наталки Ворожбит.
"Шевченко чинить опір"
(2024) Котенок, Вікторія
Під таким гаслом наприкінці літа у Моринцях (Черкаська обл.) відбувся восьмий "Ше.Fest", мистецько-просвітницький фестиваль, присвячений творчості Тараса Шевченка. Проходить він у рідному селі поета і є некомерційним заходом, що організовується спільними зусиллями небайдужих людей, фондів, підприємців та місцевих державних установ. Його фундаторка – Юлія Карпушенко-Шумейко, очільник оргкомітету – Дмитро Колоша (артилерист, воїн ЗСУ), режисер – Олександр Висоцький. Заснований у 2014 році, "Ше.Fest" був реакцією митців на початок війни з росією, своєрідним актом національного спротиву. Мета організаторів – відродити в українцях гордість за свою націю, розкрити через призму сучасності образ і творчість Тараса Шевченка, показати (особливо для сучасної молоді), що культура – це не бюсти письменників, а потужна та яскрава сила, здатна бути рушієм і джерелом натхнення для боротьби за свою державність. Ключовою цитатою фестивалю стала: "Свою Україну любіть. Любіть її… во врем’я люте", – а на логотипі, аби передати синергію творчості й войовничості, зобразили поета в образі козака-бандуриста Мамая у піксельних шароварах. Адже культура й боротьба в українській історії завжди йшли пліч-о-пліч.
Історія "крилатої" спокути
(2023) Котенок, Вікторія
Режисер театру ляльок Михайло Урицький поставив більше 60 вистав у 17 містах України та за кордоном. Для його вистав характерні метафоричність та символізм, філософські змісти; вони однаково цікаві як для дітей, так і для дорослих. Постановки Урицького неодноразово отримували "Київську пектораль" та ставали переможцями міжнародних театральних фестивалів. Інсценізацію для вистави "Намалюй мені літак" Ми- хайло Урицький написав у 2021 році в Лабораторії драматургії, яку щороку проводить Національна спілка театральних діячів.

Browse

Browsing Навчально-культурологічна лабораторія by Author "Котенок, Вікторія"

Results Per Page

Sort Options