Кіно-Театр. 2012. №1
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Зв'язок з культурною традицією (до 50-річчя кінофакультету) : [інтерв'ю з актором, кінорежисером і сценаристом Василем Вітром](2012) Вітер, ВасильВасиль Вітер — актор, кінорежисер, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України. Закінчив акторський (курс М. Верхацького, 1972) та режисерський (курс В. Кісіна, 1976) факультети КДІТМ ім. І. Карпенка-Карого. 1994-го заснував і очолив студію "ВІАТЕЛ", на якій упродовж 17 років було створено близько 120 фільмів, зокрема цикли "Відродження культурних пам’яток" (10 стрічок, серед яких: "Успенський собор", "Михайлівський Золотоверхий", "Володимирський собор у Херсонесі", "Михайлівський Золотоверхий монастир. 900 років") та документально-постановочний серіал "Гра долі". З травня 2011 року Василь Вітер очолив Інститут екранних мистецтв Університету ім. І. Карпенка-Карого.Item Дуель заблуканих(2012) Швець, ЮлійГоголівський "Вій", будучи грандіозним витвором нашого великого земляка, зберігав, зберігає і, ймовірно, завжди зберігатиме якусь неймовірну таємницю. Сприяють цьому і фабульна нелінійність, і те, що автор зазирає в безодню вічного конфлікту так глибоко, як тільки можна, і відкриває там не глухий морок, а сліпуче сяйво, яке висвітлює одвічну проблему "жіночо-чоловічих" стосунків (хоча цим не вичерпується весь зміст повісті) гранично гостро, жагуче-драматично, провокативно. Назва спектаклю відрізняється від першоджерела, і це, мабуть, не випадково: для буденної свідомості "відьма" істота більш знакова, більш зрозуміла, ніж "вій". Услід за Гоголем, вистава погоджується з основним догматом віри: жінки, точніше, їхня "гостра" краса є найбільш витонченим знаряддям Сатани, і вже якщо він підчепить на її естетичний гачок, то не позбудешся його до смерті - всього лиш за одну мить у вир з голови до п’ят затягне. Тільки зачепить такою красою - і прокинеться біс, який до пори до часу дрімає у кожному, і прощавай - пропала людина православна. І тому більше, ніж умоглядних "віїв" (волохато-вухато-приземкуватих), краси матеріальної (жіночої бездушної) слід остерігатися, стверджує спектакль.Item Італійська п'єса на українській сцені(2012) Логвинова, Ніна; Швець, ЮлійІталійський театр розвивав стиль і форму, які походять від комедії дель арте. Комедія дель арте назавжди стала фундаментом італійського театру, незалежно від історичного часу. Едуардо де Філіппо побудував на цій основі свій театр. Створюючи його в іншу епоху, він привніс у драматургію проблеми, характерні для післявоєнної Італії, - голод, спекуляції, шахрайство, здирництво, - надавши всьому цьому внутрішньої гіркоти і властивого італійцям гумору. У театрі ім. Т. Шевченка поставили комедію Е. де Філіппо "Циліндр". Її часто ставлять і в Росії, і в Україні. В Харкові вона йде як "Зваблення по-італійськи". Зміна назви п ’єси не принципова, позаяк символіку ймення "Циліндр" глядач розуміє не завжди. Важливе інше: вистава вдалася, і глядач сприймає її із захватом. Загалом вистава "Зваблення по-італійськи" засвідчує чималі можливості українських акторів, а також появу серйозного режисера в театрі ім. Т. Шевченка.Item Любов та інші "Бутерброди"(2012) Погрібна, АннаНа прем’єру "Гімну демократичної молоді" у театрі ім. І. Франка глядачі чекали з зацікавленням. Інтригувала вже сама новина, що робота над постановкою триває на сцені не камерного експериментального театру, а національного, з яким класика асоціюється більше, ніж сучасність. Раніше вистави за творами Сергія Жадана ставили тільки в харківському театрі "Арабески" ("Червоний Елвіс") і в німецькому місті Ландсхут ("Депеш Мод"). Обидві інсценізації тісно пов’язані з текстами: постановка "Депеш Мод" майже дослівно йде за текстом, а в "Червоному Елвісі" з динаміків лунає начитана акторами п ’єса, іцо на сцені передається засобами хореографії. "Гімн демократичної молоді" демонструє інший підхід: над інсценізацією режисер Юрій Одинокий із Сергієм Жаданом працювали два роки. "Гімн демократичної молоді" позиціонувався театром як вистава для молоді, що дозволить розширити репертуар та аудиторію. Але тим, чия юність припала на 1990-ті і хто пам’ятає тіньову економіку, "боксерів за справедливість" та інших "суперксероксів" того часу, вже далеко за ЗО. А та молодь, на яку, вочевидь, спрямовувалася вистава, асоціює цей період радше з диснеївськими мультфільмами з перших відеомагнітофонів, ігровими приставками "Dandy" і жуйками "Love is". Тому любові та жартів у виставі для більшості було достатньо, зважаючи на реакцію молодих глядачів та почуті після вистави розмови. Проте Жадана, для якого і гумор, і любов є чимось складнішим та іншим, у постановці відверто бракувало.Item Андрій Білоус: "Театр - це унікальна можливість спробувати себе в ролі Творця"(2012) Ільків, Вікторія2011 року Андрієві Білоусу - одному з найяскравіших представників молодої української генерації театральних режисерів, продюсеру та викладачу - виповнилося 35. Ця зміна вікового статусу спонукає до певних підсумків. Змінилася тематика вистав режисера: він більше зосередився на проблемах моралі та людських взаємовідносин. Пробує себе в жанрі "перформансу" ("Ріверсайд драйв"), та робить висновок, що це не його. Білоусу більше до вподоби психологічний драматичний театр, який досліджує почуття та переживання людини. Андрій Білоус починав свою творчу діяльність як актор, каже, що завжди хотів бути режисером: "Театр - це унікальна можливість спробувати себе в ролі Творця. Це момент створення свого власного світу, і ти, як маленький Бог, народжуєш те, чого ніколи не було - абсолютно іншу матерію, інший космос". Андрій зізнається, що й досі сумнівається у правильності вибору професії, та, попри сумніви, жодна його режисерська робота не пройшла непоміченою. Театральні журналісти піддавали жорсткій аналітичній критиці його вистави, але відзначали його талант, амбіційність та оригінальне режисерське бачення.Item Олександр Муратов: людина зблизька(2012) Брюховецька, Лариса"Я завжди уважно слухаю людей і це дає мені матеріал для творчості". Олександр Муратов народився 1935 року в Харкові, в родині українського поета Ігоря Муратова. 1959 року закінчив ВДІК (майстерня С. Герасимова). В інституті зняв десять короткометражних фільмів. Працював на кіностудії ім. М. Горького в Москві (фільм "Біля крутого яру"), на Одеській кіностудії ("Наш чесний хліб" 1962, обидва - разом із Кірою Муратовою), "Явдоха Павлівна" (1966). З 1967 по сьогодні- режисер Київської кіностудії ім. 0 . Довженка. Фільми: "Великий клопіт через маленького хлопчика" (1968, у співавторстві), "Чи вмієте ви жити?" (1970, співавтор сценарію), "Будинок з привидами" (1972), "Місто біля моря" (1973, обидва — телевізійні за повістю "Стара фортеця", співавт. сценарію), "Гуси-лебеді летять" (1975), "Співає Лідія Гавриленко" (1975, у співавт.), "Щедрий вечір", (1976), "Любаша" (1978, співавт. сценарію, Другий приз і приз глядачів XII Всесоюзного КФ, Ашхабад), "Ранок за вечір мудріший" (1981, співавт. сценарію), "Гонки по вертикалі" (1983), "Золотий ланцюг" (1986), "Танго смерті"{ 1991), "Дорога нікуди" (1992) "Геть сором!" (1994), "Вальдшнепи" (1996), "Провінційний роман" (2002), "Вбивство в зимовій Ялті" (2004), "Татарський триптих" (2005). Режисер численних документальних стрічок.Item "Егоїстичне прагнення до свободи не переможе кам'яного світу... " : Леся Українка на сцені Харківського театру ім. Т. Г. Шевченка (за матеріалами преси)(2012) Седунова, ОленаХарківські шевченківці тричі зверталися до творів Лесі Українки, обираючи з її драматургічної спадщини "Камінного господаря" (1966), "Бояриню" (1991), яка на той час тільки-но повернулася до читачів на сторінках журналу "Прапор", "Адвоката Мартіана" (2002). Але що може бути точкою відліку в оцінці цих вистав? Відомий мистецтвознавець Н. Кузякіна стосовно драматургічного конфлікту у драмах Лесі Українки писала: "Трагедію породжує зіткнення вірності, відданості своєму покликанню - з мінливістю життя і ближніх. Закони реального життя і світ існування героїв Лесі Українки розчленовані, вихід до життя для героїв її драм смертельно небезпечний. Залишаючись вірними собі, герої поетеси засуджують самих себе на самотність або, не витримавши зустрічі з реальністю, гинуть". (У книзі: "Леся Украинка и Александр Блок"). А відтворити ці конфлікти на сцені - річ непроста. Свого часу мріяв про постановку "Лісової пісні" з Мавкою - Т. Грінік режисер А. Літко. І віриться у те, що в майбутньому драматургія Лесі Українки все ж таки повернеться до репертуару театру, заснованого Курбасом як театр поетичний.Item Генерал-хорунжий як сценарист(2012) Брюховецька, ЛарисаІм’я Юрія Тютюнника (псевдонім Юртик) віддавна інтригує кінознавців, та й не дивно - військовий діяч, здавалося б, далекий від літературної творчості, написав кіносценарій "Звенигора", що ліг в основу однойменного фільму знаменитої Довженкової трилогії. І хоча у титрах фільму імен сценаристів не зазначено, факт причетності генерала-хорунжого армії УНР до українського кіно незаперечний. Крім того, він зіграв самого себе у фільмі "ПКП", де показано Другий Зимовий похід і в гротескному стилі образ Симона Петлюри (Одеська кінофабрика, 1926). За радянських часів про Тютюнника не можна було нічого знайти, його ім’я було фактично заборонене. Сьогодні інформації більше, хоча самого тексту літературного сценарію досі не опубліковано (не знайдено), а фільму "ПКП" в Україні немає - його показав у Києві французький дослідник українського кіно Любомир Госейко, знайшовши стрічку в одному зі французьких кіноархівів. Юрій Тютюнник - соратник Симона Петлюри. Він міг би загинути в боях, але ворожа куля наздогнала його в Москві аж через 8 років після останньої битви з більшовиками під Коростенем. Юрій Тютюнник навряд чи увійшов би в історію українського кіно, якби не його участь у "Звенигорі". Сьогодні продовжують з ’являтися статті і книжки про Юрія Тютюнника. Інтерес до творчості Довженка тим більше не зникає - кілька років тому в Україні випущено відреставровані його фільми на DVD, виходять дослідження про його творчість і в нас, і за рубежем. Той момент, коли 1927 року творчі долі цих двох особистостей на короткий час перетнулися, викликає інтерес, адже певною мірою обидва вони уособлюють долю розтерзаної у XX столітті України.Item Ейзенштейн як дзеркало російської революції(2012) Скуратівський, ВадимКінорежисер Ейзенштейн з надзвичайною послідовністю і достеменністю "екранізував" той маршрут, кінематографічно віддав-відтворив парадокс "Жовтня", який на своєму схилку вельми ретельно почав поновлювати те, що він у жовтні 1917-го, здавалося б, навічно поруйнував. Ейзенштейн ніби "екранізував" національну долю, яка в його "монтажі" розпочинає з демонтажу романовської імперії, а завершує - вавилонським громадженням імперії сталінської. Ще задовго до того, як 1992 року портрети Миколи Другого і Йосипа Першого раптом постали поряд на московській Манежній площі, де тоді правила перший свій маніфестаційний шабаш "антиєльцинська" опозиція, ті "портрети" в якійсь умовній "подвійній експозиції" демонічно взаємопросвічують у пізніх Ейзенштейнових фільмах. І так само прихована від стороннього ока - і так само геніальна ейзенштейнівська графіка...Item На нашій, не своїй землі... Довкола сценарію "Україна в огні"(2012) Скуратівський, ВадимЗО січня 1944-го року - обрядово проти ночі - Сталін влаштував вікопомне для українського кіно (і взагалі України) дійство: оглушливий розгром Довженкового сценарію "Україна в огні". У присутності всього радянсько-партійного керівництва. І всіх його провідних українських "асистентів" ....Отож, 1-го лютого того року 10-та сесія сталінського "парламенту" 1-го скликання, з подачі самого Молотова, приймає закон... чи не про "усамостійнення" союзних республік: про надання їм зовнішньополітичних і навіть військових, власне організаційно-воєнних повноважень! Посередині тієї сталінської "революції" у всерадянській структурі, тієї аж "радикальної" її "конституційної" перебудови опинилася - саме Україна. Власне, у Сталіна тоді були дві, ніби взаємовиключні, стратегії щодо України. Перша - у напрямі цілковитого її знищення, депортації її населення "кудись" на Схід (про це якось пізніше), друга - надання їй, всього-на-всього, штибу "самостійності". Стільки ж фантомної, скільки інструментальної. Ідеться, однак, уже не лише про безберегий цинізм сталінської "української" інтриги: напіввинищена двома гіпердиктатурами Україна раптом опиняється посередині майбутньої, вже доволі близької повоєнної світової політики! Йдеться і про інше. Йдеться про те, що відповідний "український" проект Сталіна розпочинається десь із початку осені-1943, з лихоманкової московської та тегеранської конференцій союзників. Отож, Довженко пише свій сценарій української ситуації, а Сталін - свій...Item Не залишилось жодних слідів(2012) Брюховецька, ЛарисаУкраїнське кіно має чимало недосліджених, а тому інтригуючих сторінок, які потрібно ретельно вивчати для створення якомога повнішої його історії. Особливо, коли йдеться про такий насичений період, як друга половина 1920-х років, - період українізації. В кіно вона проявилась у звертанні до української тематики, до творів українських письменників. Серед іншого - і до творів Івана Франка. У них багато важить соціально-політичний і моральний ідеал, який він утверджує і який має чітку спрямованість проти деморалізації і злочинності. Гострий аналітик, він зображав моторошні явища дійсності, показуючи їх кримінальну суть як наслідок аморальності. Тому його твори, особливо "Борислав сміється", такі актуальні в наш час, час первісного накопичення капіталу. Бориславський цикл складається з семи оповідань, двох повістей та одного вірша. Саме ці твори відкрили читачам літературний талант молодого Франка.Item Музею Сергія Параджанова в Єревані 20 років(2012) Муратов, ОлександрМузей - великий двоповерховий будинок, заповнений його роботами, приголомшує. Сергій ще за ж иття брав у його оформленні безпосередню участь, керував розміщенням експозиції. А по його смерті цю справу блискуче продовжив Завен Саркісян, з таким розумінням намірів Параджанова, що складається враження, нібито це робив сам Сергій. Доводиться з сумом констатувати, що геніальному Майстрові за життя жахливо не щастило. Лише зрідка траплялися радісні моменти. Пощастило тільки після смерті. Мало хто в усьому світі має такий розкішний музей і такий пам’ятник на цвинтарі, в Пантеоні національної слави. А головне - мало хто має таку посмертну славу. На цьому ювілеї майже не стихали веселощі й жарти, проте мені було сумно. Сумно і соромно за свою Україну, бо ми так і не спромоглися як належить вшанувати пам’ять людини, яка зробила неймовірно багато для нашої культури і нашого народу. Адже справжні генії з ’являються зрідка, особливо в нашій країні. Важко навіть уявити, скільки ще міг би зробити Сергій Параджанов для України, яку він щиро вважав своєю другою батьківщиною і яка так жорстоко зрадила його. Правда, потім було офіційне каяття. Проте, на жаль, запізніле.Item Пам'ятаю голоси улюблених актрис(2012) Чайковська, Валерія...Там, у тих студійних роках, залишилось багато дорогих людей. Я пам’ятаю голоси моїх улюблених актрис Ольги Кусенко, Поліни Куманченко, Нонни Копержинської (знаю, що таких голосів у природі вже не буде). Голос дорогого Аркадія Євгеновича Гашинського я впізнаю по радіо в будь-якому спектаклі. Пам’ятаю незабутній сміх Миколи Яковченка і дзвінкий, наче кришталь, голос молоденької Наталі Лотоцької... Ні, неможливо всіх назвати. Нині багатьох уже нема. Але там вони живі, молоді, щасливі життям, театром. Я пам’ятаю про них, дякую їм за все і думаю: якщо щось добре і потрібне проросло в мені, то тільки завдяки їхній любові... Критик Р. Кречетова свого часу писала про режисера Анатолія Ефроса: "У нього ніби є свій особливий секрет розкріпачення акторської психіки, виховання в актора творчої сміливості і навіть секрет якогось нагнітання талановитості в ньому..." Властивість формувати талант актора і його виконавський стиль мають ті режисери і ті театри, в яких існує чітко визначена естетико-стильова ідея, котра витікає передусім із світоглядного напрямку творчості. Найчастіше саме такі театри спроможні утримувати акторські студії, передавати творчій молоді власну формулу життя на сцені. При театрі ім. І. Франка такий навчальний заклад було засновано 1936 року, й існував він чотири десятиліття. На жаль, історія студії, цікава практика ї ї викладачів-франківців, досягнення випускників у професійному житті не зафіксовані нашим театрознавством. Статтю актриси Київського ТЮГу, заслуженої артистки України Валерії Чайковської, що перед вступом до театрального інституту закінчила нашу студію, замовила їй дирекція театру ім. Франка. Цей етюд варто прочитати, аби зрозуміти, скільки ми втрачаємо, не цікавлячись стежками, якими молодь приходить на сцену. Мав рацію автор парадоксального визначення: "Стиль — це сама людина. Звісно, якщо у цієї людини є свій стиль". Щодо чарівної Валерії, вона та її творчість — це єдиний сплав краси, благородства, жіночості і настрою, де радість і сум переплелися. Актриса витонченого духовного існування на сцені, вона і в літературній царині говорить мовою зачарованої душі. Валерій ГайдабураItem Художники до 155-річчя Івана Франка : [думки про образи Івана Франка в театрі і кіно висловили: М. Чумак, Р. Франко, Л. Семикіна, О. Бійма](2012)10 жовтня 2011 року в Музеї видатних діячів української культури - Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького було відкрито виставку "Образи Івана Франка в театрі та кіно". Захід, присвячений 155-річниці з дня народження Івана Яковича Франка (28.08.1856-28.05.1916), на перший погляд, забарився... Втім, роботи для експозиції збирали впродовж кількох місяців: до того ж, не тільки в Україні. Візуалізацію творчості Івана Франка окреслили вісім сучасних художників: Людмила Семикіна, заслужений художник України (фільм "Захар Беркут", кіностудія ім. О. Довженка, режисер Л. Осика, 1971); Андрій Александрович-Дочевський, головний художник Національного театру ім. І. Франка (вистава "Мойсей", режисер В. Опанасенко, 1996; на жаль, ця постановка не знайшла свого завершення на сцені, проте підготовчий період, пов’язаний з її створенням, виявився плідним); Людмила Нагорна, головний художник Київського академічного муніципального театру опери та балету для дітей і юнацтва (вистава "Каїн", театр ім. І. Франка, режисер А. Приходько, 2003); Святослав Коштелянчук ("Украдене щастя", театр ім. І. Франка, режисер С. Данченко, 1978); Людмила Ковальчук ("Украдене щастя", Чернігівський молодіжний театр, режисер Г. Касьянов, 2000); Наталія Рудюк ("Украдене щастя", МХАТ, Москва, режисер Р. Віктюк, 1982); Катерина Калініна ("Зів’яле листя", дипломна робота, Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури, керівник С. Адамович, 2007); Катерина Маркуш ("Мойсей", дипломна робота, НАОМА, керівник А. Александрович-Дочевський, 2010).Item Побачити себе: образ українця, створений Іваном Миколайчуком(2012) Ямборко, ОльгаІвана Миколайчука часто називають "душею поетичного кіно", тим самим підкреслюючи його феномен у вітчизняному кінематографі 60-80-х років XX ст. Об’єктивність такого порівняння очевидна, позаяк українському кіно рідко щастить на обдаровання, які є синкретичними за своєю творчою природою. Першим настільки масштабно заявив про себе Олександр Довженко, котрий ігноруючи граматичні досліди сучасників, засобами кіно на прикладі "Землі" та "Звенигори" реалізував прагнення виявити у видимому світі його метафізичні взаємозв’язки. Цілісність, якої домагався Іван Миколайчук в акторстві та режисурі має ту ж природу і походить від джерела народної культури. Відмінність полягає у формах оповідності: якщо Довженко перебуває на рівні епічних узагальнень, то Миколайчук схиляється до жанрів, де персонаж має виражене характерологічне зображення. Властиво на тлі режисерсько- операторської домінанти в українському кіно, Іванові Миколайчуку вдалося здійснити відчутний прорив - ідентифікувати Українця на екрані в ціннісній, ідейно-філософській системі координат, яка кардинально відрізняється від схематизму народних типажів.Item Важкий тягар "Молодості". Українські акценти(2012) Свято, РоксоланаУрочисто відбувши 2010 року ювілей, в нове десятиліття "Молодість" вступила в уже значно скромніших декораціях: без червоних доріжок, пишних церемоній відкриття-закриття (доволі стримані урочистості проходили в кінотеатрах "Кінопанорама" та "Київ") і з меншою кількістю зіркових облич світового, і навіть європейського, масштабу. В конкурсній же програмі, на відміну від 2010 року, не було одного - чи й навіть кількох - яскраво виражених лідерів. І якщо тоді перемогу "Щастя мого" Сергія Лозниці, що в повнометражному конкурсі представляв Україну, прогнозували вже від початку, тепер українські фільми, як і звично, опинилися в аутсайдерах. 41-а "Молодість" відбулася. Відбулася, всупереч проблемам із фінансуванням, усупереч політичній та економічній кризі в державі й, зрештою, майже попри цілковиту відсутність власного кінематографа. Та цікаво, якого віку доведеться досягнути фестивалеві (вже й так не надто молодому), щоб нарешті не існувати всупереч, а просто тішити глядача добрим кіно, в тому числі власного виробництва?Item Каннські прем'єри в Києві(2012)З 1 по 4 грудня 2011 року в кінотеатрі "Київ" втретє відбувся фестиваль французького кіно "Уїкенд в Каннах", в рамках якого було показано прем’єри минулорічного Каннського МКФ, в тому числі номінований на Золоту пальмову гілку "Гавр" Акі Каурісмякі. Цьогорічний фестиваль, на відміну від попередніх, організатори (Артхаус-Траффік та Французький культурний центр) вирішили провести лише в столиці, але запросити більше зіркових гостей. Спеціальною подією став приїзд в Україну французької актриси Наталі Бай, яка представила серію короткометражних фільмів "5 портретів Наталі Бай", знятих молодими французькими режисерами. Також в Україну завітали режисери Режіс Варньє, котрий представив новий фільм "Фінішна пряма", Стефан Рібожа та Жана-Люк Перреар,, які представили свої дебютні роботи в повнометражному ігровому кіно.Item "Роск'n'Ваll": футбольна тема українського кіно(2012) Циба, Ганна"Роск’п’ВаІІ" Дмитра Приходька - один з двох повнометражних фільмів, що представляли українське кіно на кінофестивалі "Молодість". Другим був "Ґамер" Олега Сенцова. Прикметно: обидва фільми характерно відображають ознаки сучасної України - орієнтацію на спорт як засіб інтеграції в західний світ, сірі кольори застійного вітчизняного побуту (символом якого стають старі трамваї і тролейбуси, що їх бачимо в обох фільмах) та приреченість молодого покоління українців. Варто однак зазначити, що така репрезентація сучасної України в цих фільмах не спекулятивна - радше навіть не усвідомлена, а симптоматична.Item Серйозно про абсурдне(2012) Тетерюк, МаріяПрем’єра нового фільму Педро Альмодовара "Шкіра, в якій я живу" відбулася на Каннському кінофестивалі. Робота над сценарієм розпочалася майже десять років тому, коли режисер придбав права на екранізацію роману "Тарантул" французького письменника Тьйорі Жонке. З нього у фільм перейшла неймовірна сюжетна лінія (хоча в дещо переробленому вигляді) та присмак pulp fiction. Педро Альмодовар відомий своєю здатністю перетворювати іспанських акторів на зірок світового рівня. З ролей у його картинах почалася світова популярність Пенелопи Крус, Хав’єра Бардема та Антоніо Бандераса. В "Шкірі" Бандерас повертається до співпраці з Альмодоваром, яка перервалася 20 років тому після фільму "Зв’яжи мене!" (1990), де також ішлося про любов до агресора, насильство та ув’язнення. Цього разу його персонаж - жорстокий, емоційно холодний хірург Ледгар - винаходить надміцну шкіру в процесі генетичних експериментів, в тому числі і над людиною - таємничою дівчиною, що замкнута в його будинку. Свого респектабельного героя Антоніо описує так: "Коли арештовують серійних убивць і беруть інтерв’ю у людей, що були поряд, друзів чи сусідів, то вони кажуть: "О, він був такий чарівний хлопець, дуже добре вдягався і з гарними манерами", але у нього в підвалі було п ’ять понівечених тіл. Ці хлопці, насправді, дуже добре інтегровані в суспільство".Item Ізабелла Хруслінська: "Поєднання минулого з сучасним" : [інтерв'ю зі співробітником польської Національної фільмотеки](2012) Хруслінська, ІзабеллаМКФ "Молодість" запропонував глядачам спеціальну кінопрограму "Звуки молодості", яка складалася з художніх та анімаційних стрічок у музичному супроводі. В рамках цієї програми відбулася українська презентація фільму "Маня. Історія працівниці тютюнової фабрики" (1918) режисера Євгена Іллєша, головну роль у якому зіграла польська зірка німого кіно Пола Негрі. Фільм є першим результатом проекту цифрової реконструкції, який польська Національна фільмотека (Fіlmоtеkа Nагоdоwа) розпочала 2010 року. В реставрації "Мані" було використано найсучасніші технології: оцифровування за допомогою "мокрого" сканування плівки та фінальний запис на негорючу плівку за допомогою лазерного випромінювання (технологія 4К+). Про реконструкцію європейської кіноспадщини та міжнародну співпрацю в галузі кінозбереження розповідає Ізабелла Хруслінська, співробітник польської Національної фільмотеки.