Кіно-Театр. 2012. №1

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/28239

Browse

Now showing 1 - 20 of 36

12 стрічок отримають державне фінансування
(2012)
У жовтні Державне агентство з питань кіно за результатами тендерів уклало низку угод на дотації виробництва художніх і документальних кінофільмів, а також мультфільмів на загальну суму 53,80 млн грн. Загалом ці гроші отримають 12 фільмів. З них стовідсотково будуть профінансовані: документальні повнометражні фільми "Костянтин Степанков. Спомини після життя" ("Народження кумирів", "Час жити", "Напередодні, або Останній зліт") Віктора Олендера; "Отаман українського кіно" Олександра Денисенка; "Жага" Інни Павлічук; "Сергій Чепік" Лесі Мацко та ігрова короткометражна стрічка "Дорога" Максима Ксьонди. Майже 100 % державного фінансування отримає анімаційний серіал Степана Коваля "Професіонали". На решту стрічок передбачено від 30% до 75% державного фінансування.
XXII фестиваль "Слов'янські театральні зустрічі"
(2012)
Міжнародний фестиваль "Слов’янські театральні зустрічі" було започатковано 1990 року. 24 жовтня 2011 року на сцені Чернігівського українського музично-драматичного театру ім. Т.Шевченка відбулося його відкриття, а розпочав Гомельський обласний театр драми виставою "Недосяжна". Впродовж десятьох днів чернігівці та гості міста мали змогу переглянути роботи з Брянська, Гомеля, Могильова, а також вистави творчих колективів — Київських, Криворізького, Луганського та Львівського театрів.
Андрій Білоус: "Театр - це унікальна можливість спробувати себе в ролі Творця"
(2012) Ільків, Вікторія
2011 року Андрієві Білоусу - одному з найяскравіших представників молодої української генерації театральних режисерів, продюсеру та викладачу - виповнилося 35. Ця зміна вікового статусу спонукає до певних підсумків. Змінилася тематика вистав режисера: він більше зосередився на проблемах моралі та людських взаємовідносин. Пробує себе в жанрі "перформансу" ("Ріверсайд драйв"), та робить висновок, що це не його. Білоусу більше до вподоби психологічний драматичний театр, який досліджує почуття та переживання людини. Андрій Білоус починав свою творчу діяльність як актор, каже, що завжди хотів бути режисером: "Театр - це унікальна можливість спробувати себе в ролі Творця. Це момент створення свого власного світу, і ти, як маленький Бог, народжуєш те, чого ніколи не було - абсолютно іншу матерію, інший космос". Андрій зізнається, що й досі сумнівається у правильності вибору професії, та, попри сумніви, жодна його режисерська робота не пройшла непоміченою. Театральні журналісти піддавали жорсткій аналітичній критиці його вистави, але відзначали його талант, амбіційність та оригінальне режисерське бачення.
Важкий тягар "Молодості". Українські акценти
(2012) Свято, Роксолана
Урочисто відбувши 2010 року ювілей, в нове десятиліття "Молодість" вступила в уже значно скромніших декораціях: без червоних доріжок, пишних церемоній відкриття-закриття (доволі стримані урочистості проходили в кінотеатрах "Кінопанорама" та "Київ") і з меншою кількістю зіркових облич світового, і навіть європейського, масштабу. В конкурсній же програмі, на відміну від 2010 року, не було одного - чи й навіть кількох - яскраво виражених лідерів. І якщо тоді перемогу "Щастя мого" Сергія Лозниці, що в повнометражному конкурсі представляв Україну, прогнозували вже від початку, тепер українські фільми, як і звично, опинилися в аутсайдерах. 41-а "Молодість" відбулася. Відбулася, всупереч проблемам із фінансуванням, усупереч політичній та економічній кризі в державі й, зрештою, майже попри цілковиту відсутність власного кінематографа. Та цікаво, якого віку доведеться досягнути фестивалеві (вже й так не надто молодому), щоб нарешті не існувати всупереч, а просто тішити глядача добрим кіно, в тому числі власного виробництва?
Виставка - Богданові Ступці
(2012)
В Музеї театрального, музичного та кіномистецтва відкрито експозицію "Мистецький всесвіт", присвячену життю й творчості Богдана Ступки. Вона репрезентує три "світи", що становлять "всесвіт" актора: кіно, театр і життя поза сценою. Небайдужі до таланту Богдана Ступки матимуть можливість вивчити дерево його родоводу, дитячі, сімейні фото, знімки весілля... Виставка акцентує творчий тріумвірат режисера Сергія Данченка, актора Богдана Ступки й сценографа Данила Лідера, а також дає можливість побачити Богдана Сильвестровича в невідомих ролях, зокрема, в ролі... Гітлера (1985). Доповнюють експозицію нагороди, театральні костюми тощо.
Виставка Івана-Валентина Задорожного
(2012)
З 21 жовтня по 7 листопада 2011 року у Галереї мистецтв ім. Олени Замостян НаУКМА тривала виставка творів Івана-Валентина Задорожного (1921-1988) - відомого українського художника монументаліста, живописця, графіка, лауреата Шевченківської премії 1995 року (посмертно). У Києво-Могилянській академії вже відбулася низка виставок художника. У жовтні 2002 року на громадських засадах тут було відкрито меморіально-художній музей Задорожного "ХАТА". Його експозиція змінюється, презентуючи живописні полотна художника, графічні роботи, скульптуру, етюди, ескізи гобеленів, вітражів, фотографії монументальних творів з різних міст України.
Генерал-хорунжий як сценарист
(2012) Брюховецька, Лариса
Ім’я Юрія Тютюнника (псевдонім Юртик) віддавна інтригує кінознавців, та й не дивно - військовий діяч, здавалося б, далекий від літературної творчості, написав кіносценарій "Звенигора", що ліг в основу однойменного фільму знаменитої Довженкової трилогії. І хоча у титрах фільму імен сценаристів не зазначено, факт причетності генерала-хорунжого армії УНР до українського кіно незаперечний. Крім того, він зіграв самого себе у фільмі "ПКП", де показано Другий Зимовий похід і в гротескному стилі образ Симона Петлюри (Одеська кінофабрика, 1926). За радянських часів про Тютюнника не можна було нічого знайти, його ім’я було фактично заборонене. Сьогодні інформації більше, хоча самого тексту літературного сценарію досі не опубліковано (не знайдено), а фільму "ПКП" в Україні немає - його показав у Києві французький дослідник українського кіно Любомир Госейко, знайшовши стрічку в одному зі французьких кіноархівів. Юрій Тютюнник - соратник Симона Петлюри. Він міг би загинути в боях, але ворожа куля наздогнала його в Москві аж через 8 років після останньої битви з більшовиками під Коростенем. Юрій Тютюнник навряд чи увійшов би в історію українського кіно, якби не його участь у "Звенигорі". Сьогодні продовжують з ’являтися статті і книжки про Юрія Тютюнника. Інтерес до творчості Довженка тим більше не зникає - кілька років тому в Україні випущено відреставровані його фільми на DVD, виходять дослідження про його творчість і в нас, і за рубежем. Той момент, коли 1927 року творчі долі цих двох особистостей на короткий час перетнулися, викликає інтерес, адже певною мірою обидва вони уособлюють долю розтерзаної у XX столітті України.
"Два дні" відреставровано
(2012)
28 жовтня 2011 року в Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі "Мистецький Арсенал" відбувся показ відреставрованого фільму Георгія Стабового "Два дні" у супроводі камерного симфонічного оркестру Kyiv Classic Orchestra. "Два дні" (1927, Одеська кінофабрика) — перша українська стрічка, що здобула широке міжнародне визнання й потрапила в комерційний прокат США. Фільм було озвучено 1932 року: музику до звукової версії написав Борис Лятошинський. Новий музичний супровід стрічки на замовлення фестивалю "Німі ночі" 2011 року створив Юрій Михальчук (Dj U-Ra). Цифрову реставрацію стрічки здійснила Національна кіностудія ім. О. Довженка. Реставрацію "Двох днів" здійснено в рамках програми з відновлення української кінокласики.
Дуель заблуканих
(2012) Швець, Юлій
Гоголівський "Вій", будучи грандіозним витвором нашого великого земляка, зберігав, зберігає і, ймовірно, завжди зберігатиме якусь неймовірну таємницю. Сприяють цьому і фабульна нелінійність, і те, що автор зазирає в безодню вічного конфлікту так глибоко, як тільки можна, і відкриває там не глухий морок, а сліпуче сяйво, яке висвітлює одвічну проблему "жіночо-чоловічих" стосунків (хоча цим не вичерпується весь зміст повісті) гранично гостро, жагуче-драматично, провокативно. Назва спектаклю відрізняється від першоджерела, і це, мабуть, не випадково: для буденної свідомості "відьма" істота більш знакова, більш зрозуміла, ніж "вій". Услід за Гоголем, вистава погоджується з основним догматом віри: жінки, точніше, їхня "гостра" краса є найбільш витонченим знаряддям Сатани, і вже якщо він підчепить на її естетичний гачок, то не позбудешся його до смерті - всього лиш за одну мить у вир з голови до п’ят затягне. Тільки зачепить такою красою - і прокинеться біс, який до пори до часу дрімає у кожному, і прощавай - пропала людина православна. І тому більше, ніж умоглядних "віїв" (волохато-вухато-приземкуватих), краси матеріальної (жіночої бездушної) слід остерігатися, стверджує спектакль.
"Егоїстичне прагнення до свободи не переможе кам'яного світу... " : Леся Українка на сцені Харківського театру ім. Т. Г. Шевченка (за матеріалами преси)
(2012) Седунова, Олена
Харківські шевченківці тричі зверталися до творів Лесі Українки, обираючи з її драматургічної спадщини "Камінного господаря" (1966), "Бояриню" (1991), яка на той час тільки-но повернулася до читачів на сторінках журналу "Прапор", "Адвоката Мартіана" (2002). Але що може бути точкою відліку в оцінці цих вистав? Відомий мистецтвознавець Н. Кузякіна стосовно драматургічного конфлікту у драмах Лесі Українки писала: "Трагедію породжує зіткнення вірності, відданості своєму покликанню - з мінливістю життя і ближніх. Закони реального життя і світ існування героїв Лесі Українки розчленовані, вихід до життя для героїв її драм смертельно небезпечний. Залишаючись вірними собі, герої поетеси засуджують самих себе на самотність або, не витримавши зустрічі з реальністю, гинуть". (У книзі: "Леся Украинка и Александр Блок"). А відтворити ці конфлікти на сцені - річ непроста. Свого часу мріяв про постановку "Лісової пісні" з Мавкою - Т. Грінік режисер А. Літко. І віриться у те, що в майбутньому драматургія Лесі Українки все ж таки повернеться до репертуару театру, заснованого Курбасом як театр поетичний.
Едуард Митницький: звіт про недавнє минуле
(2012)
Найсвіжіші інтерв’ю та статті (2006-2011), пов’язані з творчістю Едуарда Митницького, шанувальники театру можуть прочитати в книжці "Знати, для чого живеш..." (видавництво "LP Media"). Вона завершила триптих народного артиста України, народного артиста Росії, художнього керівника Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра Едуарда Митницького: попередні книжки "Майже відверто" (йдеться про події 1997— 2003 років) і "Туга за діалогом" (своєрідний звіт 2003— 2006 років). Едуард Маркович, який відсвяткував 80-річчя, презентацію книжки провів у жовтні на рідному кону. Під час святкового капусника друзі, гості, актори театру щиро вітали майстра й навіть "аналізували" рядки його відповідей, зафіксовані в інтерв’ю...
Ейзенштейн як дзеркало російської революції
(2012) Скуратівський, Вадим
Кінорежисер Ейзенштейн з надзвичайною послідовністю і достеменністю "екранізував" той маршрут, кінематографічно віддав-відтворив парадокс "Жовтня", який на своєму схилку вельми ретельно почав поновлювати те, що він у жовтні 1917-го, здавалося б, навічно поруйнував. Ейзенштейн ніби "екранізував" національну долю, яка в його "монтажі" розпочинає з демонтажу романовської імперії, а завершує - вавилонським громадженням імперії сталінської. Ще задовго до того, як 1992 року портрети Миколи Другого і Йосипа Першого раптом постали поряд на московській Манежній площі, де тоді правила перший свій маніфестаційний шабаш "антиєльцинська" опозиція, ті "портрети" в якійсь умовній "подвійній експозиції" демонічно взаємопросвічують у пізніх Ейзенштейнових фільмах. І так само прихована від стороннього ока - і так само геніальна ейзенштейнівська графіка...
Зв'язок з культурною традицією (до 50-річчя кінофакультету) : [інтерв'ю з актором, кінорежисером і сценаристом Василем Вітром]
(2012) Вітер, Василь
Василь Вітер — актор, кінорежисер, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України. Закінчив акторський (курс М. Верхацького, 1972) та режисерський (курс В. Кісіна, 1976) факультети КДІТМ ім. І. Карпенка-Карого. 1994-го заснував і очолив студію "ВІАТЕЛ", на якій упродовж 17 років було створено близько 120 фільмів, зокрема цикли "Відродження культурних пам’яток" (10 стрічок, серед яких: "Успенський собор", "Михайлівський Золотоверхий", "Володимирський собор у Херсонесі", "Михайлівський Золотоверхий монастир. 900 років") та документально-постановочний серіал "Гра долі". З травня 2011 року Василь Вітер очолив Інститут екранних мистецтв Університету ім. І. Карпенка-Карого.
Каннські прем'єри в Києві
(2012)
З 1 по 4 грудня 2011 року в кінотеатрі "Київ" втретє відбувся фестиваль французького кіно "Уїкенд в Каннах", в рамках якого було показано прем’єри минулорічного Каннського МКФ, в тому числі номінований на Золоту пальмову гілку "Гавр" Акі Каурісмякі. Цьогорічний фестиваль, на відміну від попередніх, організатори (Артхаус-Траффік та Французький культурний центр) вирішили провести лише в столиці, але запросити більше зіркових гостей. Спеціальною подією став приїзд в Україну французької актриси Наталі Бай, яка представила серію короткометражних фільмів "5 портретів Наталі Бай", знятих молодими французькими режисерами. Також в Україну завітали режисери Режіс Варньє, котрий представив новий фільм "Фінішна пряма", Стефан Рібожа та Жана-Люк Перреар,, які представили свої дебютні роботи в повнометражному ігровому кіно.
Конкурс кінопроектів до ювілею Тараса Шевченка
(2012)
До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка благодійний фонд "Велика родина" оголосив конкурс кінопроектів, метою якого є створення ігрового повнометражного фільму. Державне агентство України з питань кіно та Спілка кінематографістів запрошені до участі у проекті як офіційні спостерігачі, але його фінансування здійснюється незалежними спонсорами. Конкурс є міжнародним, відкритим та публічним: передбачено, що в ньому можуть брати претенденти без вікових, професійних обмежень, а підсумки кожного етапу конкурсу відбуватимуться публічно. Головна мета проекту - всеукраїнська прем’єра фільму про Тараса Шевченка в кінотеатральній мережі і його світова прем’єра напередодні 9 березня 2014. Президент фонду Юрій Рубан зазначив, що міжнародний конкурс кінопроектів є "відправною подією" для низки інших культурних заходів, ініційованих фондом, зокрема, конкурсу короткометражних фільмів молодих кінематографістів "200 років=200 фільмів", відновлення щорічного рок-фестивалю "Кобзар forever", організації скульптурних симпозіумів за шевченківськими мотивами.
Любов та інші "Бутерброди"
(2012) Погрібна, Анна
На прем’єру "Гімну демократичної молоді" у театрі ім. І. Франка глядачі чекали з зацікавленням. Інтригувала вже сама новина, що робота над постановкою триває на сцені не камерного експериментального театру, а національного, з яким класика асоціюється більше, ніж сучасність. Раніше вистави за творами Сергія Жадана ставили тільки в харківському театрі "Арабески" ("Червоний Елвіс") і в німецькому місті Ландсхут ("Депеш Мод"). Обидві інсценізації тісно пов’язані з текстами: постановка "Депеш Мод" майже дослівно йде за текстом, а в "Червоному Елвісі" з динаміків лунає начитана акторами п ’єса, іцо на сцені передається засобами хореографії. "Гімн демократичної молоді" демонструє інший підхід: над інсценізацією режисер Юрій Одинокий із Сергієм Жаданом працювали два роки. "Гімн демократичної молоді" позиціонувався театром як вистава для молоді, що дозволить розширити репертуар та аудиторію. Але тим, чия юність припала на 1990-ті і хто пам’ятає тіньову економіку, "боксерів за справедливість" та інших "суперксероксів" того часу, вже далеко за ЗО. А та молодь, на яку, вочевидь, спрямовувалася вистава, асоціює цей період радше з диснеївськими мультфільмами з перших відеомагнітофонів, ігровими приставками "Dandy" і жуйками "Love is". Тому любові та жартів у виставі для більшості було достатньо, зважаючи на реакцію молодих глядачів та почуті після вистави розмови. Проте Жадана, для якого і гумор, і любов є чимось складнішим та іншим, у постановці відверто бракувало.
Макс Говард: "Гарний анімаційний фільм починається з хорошого сценарію" : [за матеріалами київської лекції "Акторська гра в анімації", продюсера, власника компанії "Max Howard Consulting Group", члена творчої групи студії "Disney" та Британської академії кінематографії і візуальних мистецтв]
(2012) Говард, Макс
У рамках XVIII Міжнародного фестивалю анімаційних фільмів "Крок" (24 вересня — 3 жовтня 2011) у столичному Будинку кіно та на борту теплохода "Принцеса Дніпра" продюсер, власник компанії "Мах Howard Consulting Group", член творчої групи студії "Disney" та Британської академії кінематографії і візуальних мистецтв Макс Говард провів кілька майстер-класів: "Створення ефективних сценаріїв повнометражних мультфільмів", "Світовий досвід і копродукція у виробництві анімаційних фільмів", "Акторська гра в анімації". Дебютував він як координатор-менеджер аніматорів у фільмі "Хто підставив кролика Роджера?". Незабаром під його керівництвом у прокат вийшли стрічки: "Русалонька", "Красуня і чудовисько", "Аладдін", "Король Лев". Філії "Disney" в Лондоні, Парижі, Орландо, Лос-Анджелесі було створено за активної участі М. Говарда; певною мірою своїм народженням йому зобов’язані й національні студії Індії та Ізраїлю. На студії "DreamWorks" він був виконавчим продюсером повнометражної картини "Душа прерій". Останнім часом плідно співпрацює зі всесвітньою організацією ЮНІСЕФ: створює анімаційні програми, організовує покази в країнах Африки, Південної Америки і Карибського басейну. Очолює британську компанію "Exodus Film Group", яка 2008 року випустила повнометражний фільм "Ігор". Напередодні відкриття фестивалю гість наголосив: "Передусім ми шукаємо свіжі, з національним колоритом ідеї. Знаю, що Україна має багату культурну спадщину, вона — невичерпне джерело для розвитку національної анімації. Гарний анімаційний фільм починається з хорошого сценарію. Вміння розповісти історію - головне в нашому бізнесі". Київська лекція М. Говарда "Акторська гра в анімації" розпочалася коментарем до фрагментів зі всесвітньовідомих мультфільмів.
Музею Сергія Параджанова в Єревані 20 років
(2012) Муратов, Олександр
Музей - великий двоповерховий будинок, заповнений його роботами, приголомшує. Сергій ще за ж иття брав у його оформленні безпосередню участь, керував розміщенням експозиції. А по його смерті цю справу блискуче продовжив Завен Саркісян, з таким розумінням намірів Параджанова, що складається враження, нібито це робив сам Сергій. Доводиться з сумом констатувати, що геніальному Майстрові за життя жахливо не щастило. Лише зрідка траплялися радісні моменти. Пощастило тільки після смерті. Мало хто в усьому світі має такий розкішний музей і такий пам’ятник на цвинтарі, в Пантеоні національної слави. А головне - мало хто має таку посмертну славу. На цьому ювілеї майже не стихали веселощі й жарти, проте мені було сумно. Сумно і соромно за свою Україну, бо ми так і не спромоглися як належить вшанувати пам’ять людини, яка зробила неймовірно багато для нашої культури і нашого народу. Адже справжні генії з ’являються зрідка, особливо в нашій країні. Важко навіть уявити, скільки ще міг би зробити Сергій Параджанов для України, яку він щиро вважав своєю другою батьківщиною і яка так жорстоко зрадила його. Правда, потім було офіційне каяття. Проте, на жаль, запізніле.
На нашій, не своїй землі... Довкола сценарію "Україна в огні"
(2012) Скуратівський, Вадим
ЗО січня 1944-го року - обрядово проти ночі - Сталін влаштував вікопомне для українського кіно (і взагалі України) дійство: оглушливий розгром Довженкового сценарію "Україна в огні". У присутності всього радянсько-партійного керівництва. І всіх його провідних українських "асистентів" ....Отож, 1-го лютого того року 10-та сесія сталінського "парламенту" 1-го скликання, з подачі самого Молотова, приймає закон... чи не про "усамостійнення" союзних республік: про надання їм зовнішньополітичних і навіть військових, власне організаційно-воєнних повноважень! Посередині тієї сталінської "революції" у всерадянській структурі, тієї аж "радикальної" її "конституційної" перебудови опинилася - саме Україна. Власне, у Сталіна тоді були дві, ніби взаємовиключні, стратегії щодо України. Перша - у напрямі цілковитого її знищення, депортації її населення "кудись" на Схід (про це якось пізніше), друга - надання їй, всього-на-всього, штибу "самостійності". Стільки ж фантомної, скільки інструментальної. Ідеться, однак, уже не лише про безберегий цинізм сталінської "української" інтриги: напіввинищена двома гіпердиктатурами Україна раптом опиняється посередині майбутньої, вже доволі близької повоєнної світової політики! Йдеться і про інше. Йдеться про те, що відповідний "український" проект Сталіна розпочинається десь із початку осені-1943, з лихоманкової московської та тегеранської конференцій союзників. Отож, Довженко пише свій сценарій української ситуації, а Сталін - свій...
Не залишилось жодних слідів
(2012) Брюховецька, Лариса
Українське кіно має чимало недосліджених, а тому інтригуючих сторінок, які потрібно ретельно вивчати для створення якомога повнішої його історії. Особливо, коли йдеться про такий насичений період, як друга половина 1920-х років, - період українізації. В кіно вона проявилась у звертанні до української тематики, до творів українських письменників. Серед іншого - і до творів Івана Франка. У них багато важить соціально-політичний і моральний ідеал, який він утверджує і який має чітку спрямованість проти деморалізації і злочинності. Гострий аналітик, він зображав моторошні явища дійсності, показуючи їх кримінальну суть як наслідок аморальності. Тому його твори, особливо "Борислав сміється", такі актуальні в наш час, час первісного накопичення капіталу. Бориславський цикл складається з семи оповідань, двох повістей та одного вірша. Саме ці твори відкрили читачам літературний талант молодого Франка.

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2012. №1 by Title

Results Per Page

Sort Options