Browse
Recent Submissions
Item Мімезис: антропокультурний вимір подвоєння(2020) Лютий, ТарасУ статті розглянуто історичні, культурні й антропологічні аспекти мімезису. Вислід провадиться шляхом розгляду концепцій, які розкривають роль подвоєння у людському бутті. За вихідний пункт дослідження взято порівняння доктрин прямого наслідування (Платон) і активної творчої видозміни (Аристотель) із залученням кількох пізньоантичних теорій про перспективи трансформації первісного образу. Подальший аналіз стосується середньовічного тлумачення імітації як причетності до Бога та критики лицедійства як утілення хибних зразків існування. Затим показано, як ренесансна ідея звернення до минулого коригувалася принципом пошуку нового, а Модерн замість буквального копіювання утверджує винахідливість розуму (Декарт) і уміння творити власні взірці для наслідування (Кант). Після обумовлення мімезису проблемою реалізму, наголос зроблено на несвідомих формах взорування (Фройд, Лакан) і системах відтворення соціального панування (Альтюсер). На цій основі знайдено амбівалентні антропологічні властивості мімезису, що призводять до конформізму або навпаки вказують на евристичний потенціал отримання особливого досвіду. Міметичні процеси дають змогу поєднувати різні сторони реальності завдяки виявленню подібності й розрізнення. Тим часом у соціокультурному бутті людина компонує ті подвійності, що уможливлюють складні переходи поміж світами. Проте осереддям прояву мімезису в розвідці визнано перформанс як ключовий спосіб людської самореалізації. Перформативність пов’язана зі здатністю розігрувати схожі та воднораз відмінні типи поведінки. Через концепт "філософського перформансу" простежено, як міметичні дії забезпечують вихід за межі усталеності й сприяють утвердженню себе на іншому рівні. Наведені антропокультурні значення мімезису не зводяться до безпосереднього дублювання, а сягають змін, які допомагають людині заново осмислювати й формувати себе. Втім перебільшений потяг до уподібнення та симуляції може спричинитися до виродження мімезису в мімікрію, переважно у вигляді пристосуванства. Загалом міметичні процеси містять не лише властивість простого відтворення, а й виказують застосування розважливих трибів мислення, хоч остаточно ними й не вичерпуються.Item Функціональний успіх інтелектуальних автоматів(2020) Маєвський, ОлександрІз позицій, що є близькими до філософського функціоналізму, автор статті розглядає історію та сучасний стан наукових досліджень, присвячених штучному відтворенню окремих функцій раціонального мислення і набуттю актуальних знань про феноменально дану дійсність засобами створення штучних інтелектуальних автоматів. При цьому проаналізовано умови виникнення відповідної фундаментальної онтології, а також місце логіки у процесі здійснення пізнання інтелектуальним автоматом і людиною. Аналіз і порівняння виконано на засадах феноменалістичної логіко-онтологічної пресупозиції у теорії досвіду і пізнання, деталізованої автором у попередніх роботах. У рамках цієї пресупозиції дійсними вважають темпорально упорядковані (а отже, й онтологічно укорінені) факти, що мають значення, за яким вони упорядковуються логічно, взаємно визначаючись у логічних зв’язках між собою в результаті феноменальних констатацій щодо їх ідентифікації й ре-ідентифікації як таких (розпізнавання за значенням). Подано огляд основних логіко-онтологічних засад функціонування інтелектуальних автоматів типу "експертні системи" у їхньому співвідношенні з відповідною моделлю функціонально визначеної змістовної інтелектуальної діяльності людини і обстояно спостереження про достатній функціональний паралелізм між ними на тлі описаних особливостей. Переходом до конструювання інтелектуальних автоматів типу "системи машинного навчання" на базі "коннекціонізму" пояснено можливості подолання дефіциту рефлексивної пластичності "штучного інтелекту" й феномен фундаментальної конвергенції між функціональним інтелектом людини й інтелектом "штучним" – на рівні самого природного механізму, який його реалізує. Оскільки подібні інтелектуальні автомати у функціональному контексті демонструють значну успішність і мають споріднену з людиною (але вже практично непрозору) логіку й, великою мірою, онтологію, поняття інтелекту зазнає істотної дегуманізації.Item Культурно-символічна картина світу латинського християнського Середньовіччя: онтологічний вимір(2020) Cватко, ЮрійСтаття – продовження попередньої публікації автора в цьому виданні, присвяченої феномену культурно-символічних картин світу як типологічно обґрунтованих в "епохальних" онтологіях і увиразнених у культурі версій історії. При їхній побудові філософія відповідає за любов до мудрості, історія – за дане у становленні усвідомлення буття, культура – за особистісне увиразнення людської історії. Цей текст відтворює картину світу латинського християнського Середньовіччя, адекватну авторським теоретичним побудовам, з наголосом на її власне онтологічному вимірі. У § 1 розглянуто європейський досвід інтерпретації згаданої доби як окремого культурно-історичного типу від Ренесансу до Світу Людини ХХ ст. Паралельно на теоретичному рівні визначено саму історичну форму буття; запропоновано філософський інструментарій для розрізнення теорії та історії; продемонстровано трансформації факту в минулому часі (факт пам’яті й факт історії); розглянуто питання про специфіку знаттєвого відношення, де знання набуває предметності, а речі співвідносяться із самими собою як ідеї. У § 2 розглянуто основні складові культурного міфу про символічний Божий світ та їхнє відображення у філософському досвіді доби. Передусім окреслено саму траєкторію такого філософського "малювання": 1) "епохальні" інтерпретації абсолютних засад життя resp. онтологій (принцип "Подивись на Абсолют!") → 2) визначені ними ідеали і цінності – складники "епохальної" онтологічної конструкції → 3) специфічні фіксації отриманої "картинки" в культурних повторах (інститутах) → 4) "епохальні" провідники до сфери знання і тексти – реалізатори інтенції поширення знання. У статті представлено також три символічні світи латинського Середньовіччя. Нарешті, в рамках специфічної "двофокусної" (Небесної й земної) оптики Середньовіччя та на підставі аналізу ключових текстів доби запропоновано сім подвійних онтологічно орієнтованих характеристик – фундаментальних складників тодішньої картини світу. У § 3 запропоновано підсумкове визначення латинського Середньовіччя як окремого культурно-історичного типу життя.Item Витоки розмежування понять "пояснення" і "розуміння" у філософії науки та історії ХІХ століття(2020) Бакаєв, МиколаУ сучасній філософії доволі поширеним є різке розмежування понять "пояснення" і "розуміння". Однак аналізувати сучасний стан і перспективи цього термінологічного розрізнення не варто без осягнення його витоків. Автор статті знаходить такі витоки у царині філософії та методології науки (зокрема історії) ХІХ ст. Оскільки обидва поняття також активно вживають у звичайній мові, без урахування цього виміру неможливо говорити про те, чим є пояснення і розуміння у власне філософському контексті. Отже, ця стаття має подвійну мету. По-перше, в ній досліджено значення пояснення і розуміння у звичайній мові. По-друге, з’ясовано власне філософську ґенезу розмежування цих термінів. Доведено, що витоки сучасного філософського вжитку поняття пояснення можна знайти у філософії науки Оґюста Конта, а саме в опублікованому в 1830 р. першому томі його "Курсу позитивної філософії". Конт вводить поняття пояснення (explication) у контексті закону трьох стадій, а також застосовує поняття позитивного пояснення (l’explication positive), за допомогою якого відмежовує позитивне знання або науку від попередніх (ненаукових) стадій знання. Філософські витоки сучасного застосування поняття розуміння автор статті знаходить у філософії історії Йогана Ґустава Дройзена, а саме в його "Нарисах історики" (1858 р.), де Дройзен відмежовує розуміння (Verstehen), що притаманне історії, від пояснення (Erklären), про яке йдеться у Конта.Item Прагматизм як інтелектуальна культура демократії (історико-філософський есей у контексті сучасності)(2020) Поліщук, НінаУ статті запропоновано філософсько-прагматичний підхід до понять (ідей, концептів) як до складової соціальних практик в історичному процесі. Питання змісту та взаємозв’язку понять переміщується із площини пізнавально-епістемологічної у практично-дієву, індикативним виміром якої є прагматична інтелектуальність. Наголошується на тому, що у різні часи носії прагматичної інтелектуальності (незважаючи на статус у соціальній ієрархії та професійну належність) використовували у своїх практиках поняття у перспективі ефекту для покращення життя людини. Історико-філософський підхід базується на критичному доборі, зіставленні та голістичному поєднанні понять, застосовуваних інтелектуалами у різні часи, з огляду на їхню креативну участь у візії й стимулюванні новітніх практик, які можуть бути корисними для спільноти. Історія філософії засвідчує, що прагматична інтелектуальність генерується напруженням між різними сегментами соціальних практик та є осередковим пунктом їх трансформації. Поняття культури демократії інтерпретовано не як фіксований теоретичний критерій, а як історично змінювану, спонукальну візію майбутнього спільноти, а також як поняття про практично можливі соціально-культурні зміни та засоби до них, які можуть покращити життя людини. Характерні риси прагматичної інтелектуальності: пріоритет майбутнього перед минулим, соціальна надія, самодовіра (self-reliance), гнучка й динамічна кореляція понять, ідей, іміджів задля гуманних цілей (конкретної людяності), зміни в культурі мислення й виявленні почуттів, самореалізація як самотрансформація. У статті використано праці класиків американського філософського прагматизму, а також сучасних авторів на схожу тематику.Item Проблема репрезентації маргіналізованих спільнот у філософії Ричарда Рорті(2020) Мейта, КсеніяУ статті розглянуто проблему представлення маргіналізованих спільнот у досконалому суспільстві майбутнього, ліберальній утопії Ричарда Рорті. Метою дослідження було проаналізувати специфіку легітимації представників маргіналізованих груп на рівні державних утворень, партиципативної демократії та соціального антагонізму. Теоретичною базою дослідження є праці Ричарда Рорті, Алена Бадью, Паскаля Брюкнера, Михайла Бахтіна, Жака Рансьєра, Карла Маркса та Бруно Латура. На прикладі США було аргументовано наявність у держави як інституції права представляти інтереси народу попри випадки порушення принципу фундаментальної моральної дії, внаслідок конструктивного характеру соціальних експериментів. Питання самоідентифікації з Іншим було розкрито на основі не так подібності з певними індивідами, як емпатії до автономного суб’єкта іншої культури, що має право на повагу та гідність. Також було проаналізовано шляхи досягнення балансу між соціальним антагонізмом у плюралізмі думок та інтерсуб’єктивним консенсусом між членами ліберальної спільноти. Загалом, продемонстровано інклюзивність ліберальної утопії Рорті, де право голосу матимуть представники диверсифікованих соціальних груп, а солідаризація відбуватиметься на основі сентиментальної освіти.Item Чи потрібний нам Геґель? (нотатки читача до українського перекладу "Феноменології духу")(2020) Козловський, ВікторРецензію присвячено розгляду перевидання українського перекладу праці Геґеля "Феноменологія духу" (2019). Проаналізовано відповідність цього перекладу загальноприйнятим, світовим вимогам і нормам, що висуваються до перекладу і видання класичних філософських текстів. Коротко роз-глянуто історичні обставини появи "Феноменології духу" (1807), а також історію її редагування і перевидання у ХІХ–ХХ ст., показано, що без урахування цієї історії будь-який переклад не можна вважати прийнятним.Item "Рік [17]69 дав мені велике світло" (семінар Кантівського товариства в Україні)(2020) Терлецький, Віталій; Козловський, ВікторОгляд ознайомлює із головними тезами доповідей учасників семінару Кантівського товариства в Україні, що відбувся у грудні 2019 р. в Національному університеті "Києво-Могилянська академія". Доповідачі зосередили увагу на питаннях інтерпретації нотатки І. Канта про "велике світло" в різних історичних і систематичних контекстах: від еволюції вчення про простір через проблему метафізичного пізнання і нову теорію суджень аж до понять нормативності й концептуальності людського пізнання.