Кіно-Театр. 2008. №3
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Візуальність - 1936: чому вмирають на світанку генерали?(2008) Собуцький, МихайлоБуває, о цій порі їх розстрілюють. Буває - гіпотетично - що-небудь на кшталт дуелі (генерал, начебто, теж офіцер). Але от, порпаючися по- кіноманському в багатій візуальній продукції 1936 року, можна випадком знайти й не таке. Китайський генерал у версії студії "Парамаунт" може померти на світанку від випадкового поранення, нанесеного йому геть п`яним американцем. Померти на своєму ж генеральському судні, серед прибічників, що вбивають один одного, аби не пережити вождя й смертю уславити його. Фільм так і називається - "Смерть генерала на світанку". Бог з ним би був, із фільмом, серед усього, знятого 1936 року, є чимало стрічок, які не зачіпають навіть і цілеспрямованого дослідника. Але: режисером картини є Льюїс Майлстоун - той самий, що уславив себе 1930 року антивоєнним "На Західному фронті без змін", а головним актором - Гарі Купер. Нам уже доводилося зводити їх разом, пишучи про фільми, присвячені Першій світовій (шосте число "Кіно-Театру" за 2007 рік), оскільки Гарі Купер виконав 1941 року роль сержанта Норка в однойменній пропагандистській "качечці" Говарда Гоукса. Тож не звернути уваги на їхній взаємний перетин просто неможливо. Генерал, звісно ж, - лише слабка пародія на діячів маоїстського "радянського району" Китаю, а заодно, на завойовників-японців. Як і всієї епохи 1930-х, язичницький віталізм якої чинить опір остаточному вичерпанню в інтерпретаціях. Одна фактографічна деталь: "На Західному фронті..." не пропустили в СРСР, проте він є в радянських кінословниках, "Смерті генерала" ж нема ні у виданні 1970 року, ні в 1987-му.Item Григір Тютюнник: "Пишу - і плачу, пишу - і радію"(2008) Брюховецька, ЛарисаЕпіграфом до його творчості можуть бути слова Тараса Шевченка "Возвеличу отих малих рабів німих. Я на сторожі коло них поставлю слово...". Григір Михайлович Тютюнник (5.XII. 1931, с. Шилівка Полтавської області - 7.III. 1980, Київ) - український письменник, лауреат Державної премії ім. Лесі Українки, (1980) та Державної премії ім. Тараса Шевченка (1989). Закінчив ремісниче училище, працював на заводі, в колгоспі, на будівництві. У 1951 - 1955 служив у Радянській армії. 1962 року закінчив Харківський університет, рік учителював у Донбасі. 1963 - 1964 працював у редакції газети "Літературна Україна". Автор книжок оповідань і повістей "Зав'язь" (1966). 1968 року "Литературная газета" (Москва) оголосила конкурс на краще оповідання. Переможцем став Григір Тютюнник з оповіданням "Деревій", яке дало назву наступній збірці оповідань (1969). Потім побачили світ "Батьківські пороги" (1972), "Крайнебо" (1975), збірки його оповідань естонською (1974, Таллін) і російською ("Отчие пороги", Москва, 1975). Була ще книга вибраного "Коріння" (1978). Здійснив переклад українською творів Василя Шукшина ("Калина червона", 1979). А завершений сценарій Григора Тютюнника залишився в рукописі і зберігається в Музеї-архіві літератури і мистецтва (територія Софіївського заповідника).Item Роман Балаян: "Спільна творчість нас збагачувала"(2008) Балаян, Роман2008 року виповнюється 67 років від дня народження Івана Миколайчука. Буковинці пам’ятають і шанують ім`я свого земляка - видатного актора, сценариста й режисера, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, заслуженого артиста, який залишив яскравий слід не тільки в українському, а й у світовому кінематографі, а також у пам’яті творчих побратимів. Романа Балаяна, кінорежисера, народного артиста України, лауреата Державної премії СРСР під час його приїзду в Чернівці я попросив поділитися спогадами про спілкування з І. Миколайчуком, а також його власним баченням подальшого розвитку національного кіно.Item "З журбою радість обнялася..." : [круглий стіл, присвячений 70-річчю Борислава Брондукова](2008)5 березня 2008 року в Будинку кіно відбувся круглий стіл "З журбою радість обнялася...", присвячений 70-річчю Борислава Брондукова. У ньому взяли участь: народна артистка України, співачка Марія Миколайчук, дружина Б. Брондукова, актриса Катерина Брондукова, народний артист України Ярослав Гаврилюк, художниця, лауреат Державної преміїім. Т. Шевченка Людмила Семикіна, актриса Світлана Князева, кінорежисер Юрій Терещенко.Item Давнє інтерв'ю [Борислава Брондукова](2008) Брондуков, БориславАркадій Микульський, студент II курсу режисерського відділення майстерні Віктора Івченка, 17.03.1963 року зробив опитування серед однокурсників. Питання стосувалися важливих для майбутнього митця речей. Ще через рік він звернувся до кожного, аби вони підтвердили свої відповіді. Всі ці питання-відповіді зберігаються в архіві кінорежисера. Друкується вперше.Item А який він насправді?(2008) Юрченко, ВіталійСлава актора кіно має не одне обличчя. Досить раз зіграти роль, але у видатному фільмі, щоб назавжди бути записаним в історію світового кіно. Як, скажімо, Лоренцо Маджорані, виконавець головної ролі у фільмі Де Сіки "Викрадачі велосипедів". Скільки написано про цей загальновизнаний шедевр. І скільки разів при цьому згадувався Маджорані... Брондуков починав як Маджорані. За роль злодія у фільмі Осики "Камінний хрест" він отримав приз за кращу чоловічу роль на Всесоюзному кінофестивалі. Ось деякі фільми, в яких він знявся на кіностудії ім. Довженка. За браком місця названі не всі, і без прізвищ режисерів: "Квітка на камені", "Бур’ян", "Родина Коцюбинських", "Вечір на Івана Купала", "Олеся", вже згаданий "Камінний хрест", "Гольфстрім", "Анничка", "Дід лівого крайнього", "Марина", "Острів Вовчий", "Захар Беркут", "Сімнадцятий трансатлантичний" і ще... Брондуков пішов своїм шляхом. Він залишився у Києві, питань про переїзд куди б там не було навіть не виникало, і він завжди користувався можливістю попрацювати на рідній студії. Знімався багато, слава його зростала. Та оскільки найбільшого успіху досяг у фільмах майстрів комедії, таких як Данелія і Рязанов, то і слава його набрала комедійного забарвлення. Неперевершений майстер епізоду в комедійних фільмах - такий зміст цієї слави. В його житті всього вистачало - і сліз, і сміху. Борислав Миколайович Брондуков, так би мовити, повний кавалер усіх видів акторської слави. 2004 року він пішов з життя. А в пам’яті нашій він залишиться людиною, яка робила кращим життя тих, хто бачив його на екрані. І ще багатьом поколінням буде покращувати життя так довго, що можна вжити і слово безсмертя, бо його герої набагато переживуть тих, хто в цьому сумнівається.Item "Начальники цієї країни закрили кінохроніку..." : фонозапис спогадів фронтового кінооператора, режисера і оператора студії "Укркінохроніка", народного артиста України Ізраїля Цалевича Гольдштейна, зроблений 25 листопада 1999 року Оленою Савченко(2008) Гольдштейн, Ізраїль"...Після Сталінграда довелося мені знімати сюжети за завданнями Олександра Петровича Довженка для його знаменитих фільмів про визволення України. До речі, коли вже почалось визволення України, за вказівкою Москви нас, кількох кінооператорів, відрядили з фронту піднімати Українську студію хронікально- документальних фільмів, тож Берлін і Прагу в 1945 році мені не довелось знімати. У перші повоєнні роки ми ще деякий час відчували себе найголовнішими. Народ, особливо всякого рангу начальство - заводу, колгоспу, району чи області - хотіло, щоб їх показали, які вони хороші, як відбудовують народне господарство. Уявляєте, студія виробляла в середньому одну частину кожен день, тобто 360 частин у рік! Кіножурнали, документальні фільми, фільми на замовлення, рекламні ролики, діафільми, тобто казки для дітей... всe крутилось, все горіло, все працювало на студії. За цей час, поки я вам розповідаю, мене вже разів десять викликали б на студію, камеру в руки - і гайда на зйомку. Те, що зараз відбувається зі студією, - злочин. Сьогодні ми із захопленням дивимось кіножурнали 1945, 1946, 1947 років, і вони беруть за живе. І навіть не художньою своєю якістю, а тим, що демонструють життя людей в ті роки. Уявіть собі, що років через 20- 25 хтось захоче побачити, що відбувалося в Україні сьогодні, тобто у 1999 році. Те, що знімає сьогодні телебачення, по-перше, не збережеться, по-друге, це - поради дурні, адже вони, крім боїв ОРТ з НТВ, НТВ з ОРТ чи Першого каналу з Третім, нічого не дають. Подивіться сьогоднішні новини: вбили, зарізали, зірвали, і... закінчився випуск. У мене є ось тут хороший журнал. Називається "Кіно-Театр", думаю, ви його хоч раз читали. Тут вони цитату' таку дають: "Хроніка - річ небезпечна для влади. Якби вона знімалася сьогодні, то через багато років, подивившись на наше життя, внуки могли б запитати, а хто ж тоді був начальником у цій країні?". Так ось, щоб не дратувати внуків, начальники цієї країни просто закрили кінохроніку. І я навіть не звинувачую цих бідолах із Мінкультури, бо їм грошей на кіно не дають. Як на документальне, так і на ігрове.Урядова постанова вийшла: "Кінематограф з фінансування зняти". І все. Організовуються фестивалі різні, з інших країн до нас приїздять, а кіно нашого нема. Нема нам що показувати на цих кінофестивалях... Правда, кажуть Мащенко зніматиме десятисерійний фільм про Богдана Хмельницького. Це, виходить, найголовніше, що сьогодні потрібно знімати в Україні 1999 року? І тому мені дуже сумно. І дуже жаль молодих дівчат і хлопців, яких десятками випускає наш інститут театру і кіно, а грошей вони роками не можуть отримати на свої кінодебюти. Отож-бо недаремно останній мій фільм, який зробив на рідній студії, називався "Прощавай, кіно!".Item Сила бути жінкою : жінка як життєствердне начало у фільмах Інгмара Бергмана та Педро Альмодовара(2008) Куровець, ОльгаДруга половина XX століття принесла суспільну переоцінку ролі жінки. Якщо до кінця XIX - початку XX століття ї ї вбачали лише у двох можливих іпостасях, що можуть бути умовно окреслені як "матір" та "повія", то тепер вона займає якісно нову нішу в суспільстві. Похитнулось усталене бачення розподілу професій і обов`язків. Не останню роль у цьому процесі, поміж іншим, відіграли розвиток пластичної хірургії та косметології, які, своєю чергою, дозволили нам спостерігати "виведення гібридних видів": транссексуалів, трансвеститів, метросексуалів. Схильне до сповільнення, аж до повної зупинки, життя у Бергманових фільмах часто підтримується лише силами жінки. Життєствердна енергія, відповідальність за продовження роду (чи її цілковита відсутність - як у "Літі з Монікою") вносять у впорядкований світ бергманівських бюргерів дещицю безладного, ірраціонального, живого. Чи не тому його стрічки, зрештою, стають такими непередбачуваними? "...Мої фільми, - пише Бергман у автобіографічній книзі "Картини", - зароджувались у нутрощах душі, мозку, нервах, статевих органах і, в останню чергу, в кишках. Стрічки були покликані до життя бажанням, що не має назви".Item Єжи Гофман: "Мене цікавило, як було обрано шлях, щоб з українців зробити росіян" : [інтерв'ю з кінорежисером](2008) Гофман, ЄжиЗ 12 по 16 лютого кінорежисер Єжи Гофман і продюсер студії "Зодіак" Єжи Михалюк відвідали Київ, де зустрілися з представниками ЗМІ, керівництвом УТ-1 та Міністром культури і туризму В. Вовкуном з приводу прем’єри свого документального фільму "Україна. Становлення нації". 14 лютого Гофман і Михалюк були гостями Будинку кіно, де в рамках проекту "Україна XX століття в документальному кіно", що реалізовується Центром кінематографічних студій НаУКМА, показали другу і третю серії фільму "Україна. Становлення нації". Єжи Гофман дав ексклюзивне інтерв’ю нашому журналу.Item Юрій Терещенко: "Коли ти не байдужий" : [інтерв'ю з режисером Ю. Терещенком](2008) Терещенко, ЮрійЮрій Михайлович Терещенко - режисер документального кіно, один із представників української школи кінодокументалістики середнього покоління. Закінчив режисерське відділення (майстерня Володимира Небери) кінофакультету КДІТМ ім. І. Карпенка-Карого. З 1982 року на Українській студії хронікально-документальних фільмів. Поставив більше 40 фільмів. Серед них - "Реконструкція", "Земля - наша годувальниця" (обидва - 1987), "Протистояння", "Володимир Шевченко: від Кулунди до Чорнобиля", "Українське село. Реальність і перспективи", "Малі Гуляки" (всі чотири - 1988), "Врубай бітлів" (1989), "Мама. Дуже особисте" (1990), "Сім сльозин" (1992, Спеціальний приз МКФ, Угорщина, 1993, диплом журі МКФ, Португалія, 1993). На студії "1 + 1": "Важко перші сто років" (1996), "Небилиці про Борислава" (1998), "Богдан Ступка. Львівські хроніки" (1999), "Любов небесна"(2001, Головний приз за к /м фільм XIII відкритого КФ "Росія", Єкатеринбург), "Вічний хрест" (2003). На СТБ: "Роксолани XXI століття" (4 серії, 2005), п /м "Маю честь" (2006).Item Олександр Петров: "Дай, Боже, аби була можливість просто знімати фільми" : [інтерв'ю з кінорежисером](2008) Петров, ОлександрОлександр Петров - російський режисер і художник-постановник фільмів: "Моя любов" ( 2006), "Старий і море" (1999), "Русалка" (1997), "Сон смішної людини" (1992),"Корова" (1989). Перший з російських аніматорів отримав премію "Оскар" - за фільм "Старий і море" (за твором Ернеста Хемінгуея ) . Три попередніх фільми - "Корова", "Русалка", "Сон смішної людини" - здобули безліч призів на різноманітних фестивалях. Живе і творить у рідному місті Ярославлі, де має власну студію. Олександр Петров працює в незвичайній техніці "оживленого живопису", малює на склі не пензликом, а пальцями. З Олександром Костянтиновичем спілкуємося одразу після його майстер-класу, тож руки мультиплікатора ще вимазані у масляній фарбі.Item Мистецтво любити кіно : [інтерв'ю](2008) Мусієнко, ОксанаОксана Мусієнко близько двох десятиліть очолює кафедру кінознавства Інституту екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Професор, член- кореспондент Академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України, кавалер ордена Ольги III ступеня, президент Асоціації діячів кіноосвіти України, почесний президент кіно-телефестивалю "Кришталеві джерела", автор близько сотні публікацій та книг "У лабіринті ілюзій", "Світло далеких зірок" (у співавторстві), навчального посібника "Нова хвиля у французькому кінематографі: джерела, теоретичний ґрунт, майстри", "Новаторські течії у французькому кінематографі" та ін. Автор сценаріїв навчальних фільмів серії "Хрестоматія з історії українського кіно", численних телепередач, присвячених діячам кіномистецтва, співавтор навчальних програм з історії світового та вітчизняного кіно. Загальний стаж викладацько-педагогічної роботи Оксани Мусієнко добігає півстоліття. Її самостійний науково-творчий маршрут розпочався у час "відлиги" після закінчення з відзнакою філософського відділення історико-філософського факультету Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Про найголовніше у долі, про пережите і про погляд на життя говорить Оксана Мусієнко.Item "Запорожець за Дунаєм" і колоніальний міф(2008) Брюховецька, ОльгаМабуть, ні в кого не викличе сумнівів теза, що нам не вистачає національного кіно. Усі погодяться і з тим, що потрібні фільми, які були б популярними і, водночас, представляли національну особливість України. Нічого поганого немає й у зверненні до класики, при всій умовності цього поняття. Проблема лише в тому, що всі ці тези надто абстрактні, а їхнє конкретне втілення в українському кіно, на жаль, переважно являло собою явища не просто плачевні, а й взагалі шкідливі для тієї ж самої національної культури, оскільки національне в них зводилося до псевдофольклорного колоніального конструкту, що вбиває всяку живу думку й емоцію. Задунайська Січ була останнім вільним козацьким утворенням. На жаль, анотації залишаються анонімними продуктом, тому не можна сказати, хто несе за нього безпосередню відповідальність. Але це лише підкреслює відповідальність авторів фільму. І не лише тому, що вони мають поцікавитися, як анотується їхній фільм, а в першу чергу тому, що своїм фільмом вони зробили дуже багато для стирання історії і продовження колоніального міфу. А ще більшу відповідальність за це несе Міністерство культури і туризму України, на замовлення якого і за повної фінансової підтримки було виготовлено цей колоніальний міф. І це вже виносить питання на зовсім інший політичний рівень... Останній кошовий отаман Задунайської Січі Йосип Гладкий, який у 1828 році під час Російсько-Турецької війни з невеликою групою прихильників перейшов на бік Росії, після чого Задунайська Січ була жорстоко знищена турецьким військом, а всі козаки, що залишились, разом із рештою українських поселенців були вбиті. Таким чином Гладкий - свідомо чи ні - зробив те, чого так довго домагалася царська Росія, - знищив останню вільну козацьку Січ. А тим часом Засєєв-Руденко повідомив на прем’єрі, що він уже запускає новий фільм, тепер за Гоголем. Є ще один американський "Запорожець за Дунаєм" (1939), знятий Едгаром Д ж .Улмером, культовим режисером Б-фільмів, якого запросив незалежний продюсер Василь Авраменко, культурний діяч української діаспори.Item Хто вони, "непрощені"?(2008) Іванишина, ЛарисаУ рамках проекту "Україна XX століття в документальному кіно" в Будинку кіно було показано фільми студії "Контакт", випущені 2007 року, - "Павло Скоропадський" і "Симон Петлюра" режисерів Олександра Фролова і Віктора Шкуріна (цикл "Непрощені"). Обидві роботи, особливо друга, більше нагадують телепередачі. На жаль, це вияв негативної тенденції, адже кошти на таку продукцію дають телеканали, яких питання мистецької вартості мало обходить. Фільми, особливо "Петлюра", слабкі в сенсі художньому та - що прикріше - їм бракує українського патріотизму. Авторів хвилюють не так події української революції, як можливість піддати сумніву саму доцільність боротьби такого діяча, як Петлюра. Автори не говорять про це прямо, проте дають зрозуміти неминучість розплати: покараною може бути людина, яка не вчиняла злочинів, але очолювала боротьбу, яка не стала переможною. Причому знайдеться чимало версій, аби покружляти довкола факту вбивства і ще більше його затемнити.Item Уперед із піснями(2008) Куровець, Ольга29 лютого в кінотеатрі "Київ" відбулася прем’єра музичного фільму для сімейного перегляду "Прикольна казка". Прагнучи, щоб стрічка була цікава і дорослим, і дітям, творці сконструювали її так, що кожен знайде тут щось для себе. Зворушливою турботою виглядає заміна "недитячих" уривків у піснях "Океану", що їх повсякчас підбирає на гітарі молодий Король, на проникливе "ла-ла-ла". Доцільним та мудрим видається введення у сценарій деталей, що мали б спонукати дітей розпитати у старших більше: винаходи да Вінчі, Пізанська вежа, портрет Мони Лізи (матері Принцеси). Після перегляду казки лишається бажання подивитися її ще раз - із кимось значно молодшим. Тішить, що вже готуються ліцензійні DVD та вихід стрічки у всеукраїнський прокат (планується, що буде стиражовано 26 копій). Прем’єра в кінотеатрах готується на травень.Item Федір Стригун: "Я був створений для українського театру"(2008) Стригун, ФедірУ грудні 2007 року один із найвідоміших театрів України - Львівський національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької - відсвяткував своє 90-річчя. З 1987 року колектив заньківчан очолює відомий український актор і режисер Федір Миколайович Стригун. Саме його особистість і розуміння ситуації визначають творчу політику театру протягом оцих 20-ти років. Стригун - людина-театр. Героїчна "козацька" зовнішність, ураганний темперамент, поетична натура - ідеальний "коктейль" для українського національного театру. Понад двісті ролей у театрі, серед яких немає "дрібних" особистостей: Улдис у "Вій, вітерець" Райніса, Дон Жуан у "Камінному господарі", Орест у "Блакитній троянді" Лесі Українки, з Шекспіра - Едгар у "Королі Лірі", Річард III, славні гетьмани Хмельницький, Полуботок, Мазепа, митрополит Андрей Шептицький, Малахій Стаканчик у "Народному Малахієві", Паратов у "Безприданниці" О. Островського, Оргон у "Тартюфі" Ж. Б. Мольєра, Виборний у "Наталці Полтавці" І. Котляревського, Іван у "Житейському морі" І. Карпенка-Карого, Зенон в "УБН" Г. Тельнюк... Фільми з його участю: "Пропала грамота", "І в звуках пам’ять відгукнеться...", "Запорожець за Дунаєм", "Дударики", "Камінна душа" — відомі твори національного кіно. У 39 років — лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, у 40 — народний артист, у 48 - художній керівник уславленого театру, на сцені якого працює вже 42 роки. Серед поставлених ним вистав - "Хазяїн", "Безталанна", "Сава Чалий", "Гайдамаки" Т. Шевченка, "Маруся Чурай" Ліни Костенко, "Народний Малахій" та "Маклена Ґраса" Миколи Куліша, "Мазепа" (трилогія) Б. Лепкого, "Ромео і Джульетта", "Гамлет" В. Шекспіра, «Візит літньої дами" Ф. Дюрренматта, "Оргія" Лесі Українки, "У неділю рано зілля копала" за О. Кобилянською, "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" М. Кропивницького та інші. Читати про нього - невдячна справа. Його треба бачити, його треба слухати. Інтерв’ю він не дає, він його грає, артистично інтонованими словами "малюючи" живі картинки біографії хлопчика з села Томашівки на Черкащині.Item Назар Задніпровський: "Нам Богом даний інший дар..."(2008) Задніпровський, НазарНазар Задніпровський - актор театру їм. І. Франка, заслужений артист України. 1996 закінчив КНІТМ ім. Карпенка-Карого (майстерня Бориса Ставицького). Ролі у виставах: "Ревізор" (режисер І. Афанасьев), "Бал злодіїв" (С. Данченко), "Я, Генрі II" (режисер Ю. Кочевенко), "Леді і адмірал" (Ю. Кочевенко),"Брати Карамазови" (режисер Ю. Одинокий), "Ромео і Джульетта" (В. Козьменко-Делінде), "Кайдашева сім’я" (режисер П. Ільченко /Item "Важливо йти..." - розповідь про Кесльовського(2008) Свято, Роксолана"Важливо йти..." - слова, сказані самим режисером наприкінці життя. Вони стали для автора своєрідним ключем до прочитання біографії та фільмів Кесльовського. "Яким він був насправді? Звідки вийшов? Куди йшов? Як ішов? І що траплялося в дорозі? Що стало причиною міжнародного успіху і якою була його ціна?" — риторично запитує автор у передмові. Кшиштоф Кесльовський - символічна фігура для польського кіно і, мабуть, один із найупізнаваніших східноєвропейських режисерів нового часу в світі. Широкий загал на Заході заговорив про нього доволі пізно, втім реакція на відкриття "нового" імені була незвичайна: про нього активно почали писати — в різних країнах, різними мовами й у різних жанрах (від белетристичних біографій - до фахових кінознавчих досліджень), відбувалися численні ретроспективи його робіт (ігрових, документальних, кіно- й телевізійних), за кордоном організовували навіть виставки його фотографій (фотоцикл "З міста Лодзь" позаминулого року побачили нарешті й кияни в рамках МКФ "Молодість"). Знаковою стала і поява книжки Славоя Жижека, присвячена кінематографу Кесльовського. Іншим, перекладеним різними мовами, виданням стала "Автобіографія" — книжка, що постала внаслідок серії розмов режисера з англійською журналісткою Данутою Сток. Та й нині, хоча минуло вже дванадцять років по його смерті (Кесльовський відійшов 1996 року), в Польщі - та й не тільки - періодично з ’являються фотоальбоми, зібрання спогадів, статті в журналах і наукових збірниках тощо. Кесльовський, усе життя дуже самокритичний, навіть після здобуття найбільших міжнародних нагород продовжував твердити, що є лише "звичайним ремісником і провінційним режисером", і що "нині" (вже після появи на екранах "Трьох кольорів") перебуває в тій точці, з якої Орсон Веллс (до речі, один із його улюблених режисерів) тільки починав свій шлях. Кокетування? Ні, здається, це зовсім невластиво для Кесльовського. Радше надмірна вимогливість до себе, яка часто притаманна великим. Та, на щастя, не їм судити про вартість своїх власних творінь.Item Олександр Довженко: життя великих(2008) Свято, Роксолана"Довженко давно уже визнаний класиком світового кіно, і в цьому напрямі не варто напружуватися і переконувати кого б то не було в тому, який він великий і могутній. Належить спокійно простежити його життя і творчість - у всій їхній непростій гармонії та дисгармонії". Сергій Тримбач, що входив до делегації Спілки кінематографістів, на початку 90-х брав участь у спробі викупити (!) в громадянки Петрової цінні для України документи. Втім, як з’ясувалося, те, що становило інтерес (таємничі цінні документи, про існування яких "свідчать ті, кому довіряла Солнцева - Дерев’янко, Підсуха, московський кінознавець Єфім Лєвін"), дивним чином зникло. А продати українським кінематографістам спробували копії документів, що вже були в київському архіві. Втім надія на наступну серію детективу таки є, адже, за рішенням Солнцевої, доступ до вміщеного у московському архіві щоденника Довженка - "а саме його и закрито для сторонніх очей" - з ’явиться в дослідників уже наступного, 2009-го, року. Можливо, тоді в довженківськіи історії таємниць стане ще менше...Item Як написати сценарій. Ринок сценаріїв у Голлівуді і в нас(2008) Бучко, РоманПисання — це найбільш самотній аспект праці в кіно. Місяцями твориш світ, який невідомо, чи оживе на екрані. Щоб не втрачати світу за вікном, треба зустрічатися з людьми, які оживлять твій паперовий світ, але ніколи не забувати, що його реалізація залежить від активності агента, позитивного враження на зустрічі з покупцем, умілих переговорів та вміння переконати, що кращого сценарію більше ніхто в цьому світі не запропонує саме зараз, бо такі реалії імперії Голлівуд. Чи варто їх наслідувати? Очевидно, в чомусь варто, бо ринкових законів ніхто не відмінить. Епоха держзамовлень відійшла назавжди, а чекати кошти з держбюджету на фестивальний фільм — це дорога в глухий кут. Ми мусимо на себе і на світ подивитися з точки зору своїх проблем і не забувати, що людська думка матеріалізується десь на рівні 256 нанометрів невидимого спектру і може перетворюватися в реальність, не забувати про етичну і моральну місію мистецтва, коли вже навчимося організовувати кіновиробництво і впорядковувати розповідь, коли наш дільничний матиме повагу, як шериф, а наш герой подолає мафію, корупцію та зраду.