Кіно-Театр. 2008. №3

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/26582

Browse

Now showing 1 - 20 of 34

"Часи УНР, Гетьманату, Директорії в документальному кіно"
(2008)
Центр кінематографічних студій НаУКМА в рамках Днів науки Національного університету "Києво-Могилянська академія" 19 лютого провів наукову конференцію "Часи УНР, Гетьманату, Директорії в документальному кіно". Відкрив її Президент НаУКМА, доктор філологічних наук Сергій Квіт.
Молоді знімають молодих
(2008)
У березні завершився знімальний період телефільму "Вікно моєї кімнати" (робоча назва) про дівчину-інваліда та її пошуки свого кохання через Інтернет. Автор сценарію і режисер - Дмитро Сан. У головних ролях: Марина Кукліна та Ренат Сеттаров (студент II курсу КНУ театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого; майстерня Б. Ступки). У картині також задіяні Олексій Горбунов і Вікторія Корсун. Оператор фільму - Олександр Пронін.
Лауреати премії "Ніка"
(2008)
У Росії визначили лауреатів цьогорічної премії "Ніка" (уже 21-ї). Шість нагород — кращий ігровий фільм, краща режисерська робота, краща операторська робота, краща робота художника та художника костюмів, краща робота звукорежисера - присуджено фільму "Монгол" Сергія Бодрова. "Ніку" за кращу чоловічу роль одержав Сергій Гармаш (фільм "12" М. Михалкова), за кращу жіночу - Марія Шалаєва ("Русалка"), за кращий сценарій — Олексій Попогребський, за кращий фільм СНД і Балтії - Алеко Цабадзе ("Російський трикутник"), за кращий неігровий фільм - Сергій Мірошниченко ("Народжені в СРСР. 21 рік"). Премія "Честь і гідність" - Георгію Данелії.
Як написати сценарій. Ринок сценаріїв у Голлівуді і в нас
(2008) Бучко, Роман
Писання — це найбільш самотній аспект праці в кіно. Місяцями твориш світ, який невідомо, чи оживе на екрані. Щоб не втрачати світу за вікном, треба зустрічатися з людьми, які оживлять твій паперовий світ, але ніколи не забувати, що його реалізація залежить від активності агента, позитивного враження на зустрічі з покупцем, умілих переговорів та вміння переконати, що кращого сценарію більше ніхто в цьому світі не запропонує саме зараз, бо такі реалії імперії Голлівуд. Чи варто їх наслідувати? Очевидно, в чомусь варто, бо ринкових законів ніхто не відмінить. Епоха держзамовлень відійшла назавжди, а чекати кошти з держбюджету на фестивальний фільм — це дорога в глухий кут. Ми мусимо на себе і на світ подивитися з точки зору своїх проблем і не забувати, що людська думка матеріалізується десь на рівні 256 нанометрів невидимого спектру і може перетворюватися в реальність, не забувати про етичну і моральну місію мистецтва, коли вже навчимося організовувати кіновиробництво і впорядковувати розповідь, коли наш дільничний матиме повагу, як шериф, а наш герой подолає мафію, корупцію та зраду.
Лицарський легіон України
(2008)
24 квітня у приміщенні Будинку офіцерів Збройних сил України відбулася церемонія вручення відзнак Лицарської честі та звитяги - ордену "Лицар Вітчизни" та шаблі — новим легіонерам. Серед нагороджених — актор і режисер Іван Миколайчук (посмертно). Організатор акції - Міжнародна громадська організація "Асамблея ділових кіл України", яка сприяє відродженню економіки України, її культури та духовності.
Слово про Нестора Махна
(2008)
4 лютого в Будинку кіно відбулась прем’єра документального фільму кіностудії "Контакт" "Непрощені" (Нестор Махно). Режисер - народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Віктор Шкурін; оператор - Едуард Тимлін; продюсер - Леонід Винокур. Консультанти: доктор історичних наук В. Верстюк та доктор філософських наук М. Попович.
Приз журналу "Кіно-Театр"
(2008)
5 квітня в Актовому залі НаУКМА відбувся заключний тур Всеукраїнського конкурсу для дітей та юнацтва "Шевченко в моєму серці". Спеціальний приз журналу "Кіно-Театр" у номінації "Конкурс читців" було вручено студентці Луцького педагогічного університету Руслані Павліщук за виконання фрагменту поеми Тараса Шевченка "Марія".
Актори біля парадного під'їзду
(2008)
17 квітня у Києві, в книгарні видавництва "Смолоскип" на Межигірській, 21 відбулася презентація журналу "Кіно-Театр" і 4-го випуску збірника "Світова кінокласика". Почесними гостями були кінодокументаліст Михайло Ткачук і режисер Андрій Приходько, а також автори збірника. Перед входом у приміщення актори студентського театру НаУКМА у барвистих костюмах і на ходулях вітали гостей вечора.
"Рудіший рудого"
(2008)
Чернівецький обласний кіновідеопрокат розширює коло своєї діяльності. За ініціативою голови облдержадміністрації Володимира Куліша та управління культури ОДА на базі кіноархіву вирішено створити кіновідеостудію. Як повідомила журналістам директор Чернівецького кіновідеопрокату Людмила Калінкауцька, її назва— "Перша Буковинська кіностудія". В основі сценарію першої кінострічки — кіноповість "Рудіший рудого" чернівецького письменника і драматурга Василя Мельника, який 2006 року став лауреатом ІУ-го Всеукраїнського конкурсу "Коронація слова". У фільмі йдеться про проблеми вимушеної трудової еміграції з України до країн Західної Європи, у зв’язку з чим часто виникає проблема збереження сімей заробітчан. Режисер - Геннадій Вірста. Він є художнім керівником першої Західної кіностудії "Західнофільм", де уже зняв кілька документальних стрічок і повнометражну "Один у полі воїн". Музичне оформлення — Остапа Гавриша. Планується, що стрічка фінансуватиметься з обласного бюджету та коштами спонсорів.
Олександр Довженко: життя великих
(2008) Свято, Роксолана
"Довженко давно уже визнаний класиком світового кіно, і в цьому напрямі не варто напружуватися і переконувати кого б то не було в тому, який він великий і могутній. Належить спокійно простежити його життя і творчість - у всій їхній непростій гармонії та дисгармонії". Сергій Тримбач, що входив до делегації Спілки кінематографістів, на початку 90-х брав участь у спробі викупити (!) в громадянки Петрової цінні для України документи. Втім, як з’ясувалося, те, що становило інтерес (таємничі цінні документи, про існування яких "свідчать ті, кому довіряла Солнцева - Дерев’янко, Підсуха, московський кінознавець Єфім Лєвін"), дивним чином зникло. А продати українським кінематографістам спробували копії документів, що вже були в київському архіві. Втім надія на наступну серію детективу таки є, адже, за рішенням Солнцевої, доступ до вміщеного у московському архіві щоденника Довженка - "а саме його и закрито для сторонніх очей" - з ’явиться в дослідників уже наступного, 2009-го, року. Можливо, тоді в довженківськіи історії таємниць стане ще менше...
"Начальники цієї країни закрили кінохроніку..." : фонозапис спогадів фронтового кінооператора, режисера і оператора студії "Укркінохроніка", народного артиста України Ізраїля Цалевича Гольдштейна, зроблений 25 листопада 1999 року Оленою Савченко
(2008) Гольдштейн, Ізраїль
"...Після Сталінграда довелося мені знімати сюжети за завданнями Олександра Петровича Довженка для його знаменитих фільмів про визволення України. До речі, коли вже почалось визволення України, за вказівкою Москви нас, кількох кінооператорів, відрядили з фронту піднімати Українську студію хронікально- документальних фільмів, тож Берлін і Прагу в 1945 році мені не довелось знімати. У перші повоєнні роки ми ще деякий час відчували себе найголовнішими. Народ, особливо всякого рангу начальство - заводу, колгоспу, району чи області - хотіло, щоб їх показали, які вони хороші, як відбудовують народне господарство. Уявляєте, студія виробляла в середньому одну частину кожен день, тобто 360 частин у рік! Кіножурнали, документальні фільми, фільми на замовлення, рекламні ролики, діафільми, тобто казки для дітей... всe крутилось, все горіло, все працювало на студії. За цей час, поки я вам розповідаю, мене вже разів десять викликали б на студію, камеру в руки - і гайда на зйомку. Те, що зараз відбувається зі студією, - злочин. Сьогодні ми із захопленням дивимось кіножурнали 1945, 1946, 1947 років, і вони беруть за живе. І навіть не художньою своєю якістю, а тим, що демонструють життя людей в ті роки. Уявіть собі, що років через 20- 25 хтось захоче побачити, що відбувалося в Україні сьогодні, тобто у 1999 році. Те, що знімає сьогодні телебачення, по-перше, не збережеться, по-друге, це - поради дурні, адже вони, крім боїв ОРТ з НТВ, НТВ з ОРТ чи Першого каналу з Третім, нічого не дають. Подивіться сьогоднішні новини: вбили, зарізали, зірвали, і... закінчився випуск. У мене є ось тут хороший журнал. Називається "Кіно-Театр", думаю, ви його хоч раз читали. Тут вони цитату' таку дають: "Хроніка - річ небезпечна для влади. Якби вона знімалася сьогодні, то через багато років, подивившись на наше життя, внуки могли б запитати, а хто ж тоді був начальником у цій країні?". Так ось, щоб не дратувати внуків, начальники цієї країни просто закрили кінохроніку. І я навіть не звинувачую цих бідолах із Мінкультури, бо їм грошей на кіно не дають. Як на документальне, так і на ігрове.Урядова постанова вийшла: "Кінематограф з фінансування зняти". І все. Організовуються фестивалі різні, з інших країн до нас приїздять, а кіно нашого нема. Нема нам що показувати на цих кінофестивалях... Правда, кажуть Мащенко зніматиме десятисерійний фільм про Богдана Хмельницького. Це, виходить, найголовніше, що сьогодні потрібно знімати в Україні 1999 року? І тому мені дуже сумно. І дуже жаль молодих дівчат і хлопців, яких десятками випускає наш інститут театру і кіно, а грошей вони роками не можуть отримати на свої кінодебюти. Отож-бо недаремно останній мій фільм, який зробив на рідній студії, називався "Прощавай, кіно!".
Чому заблоковано "Невідому Україну"?
(2008) Марченко, Сергій
П’ятнадцять років тому, на початку 1993 року, студія "НКУ Київнаукфільм" розпочала виробництво серіалу "Невідома Україна" й упродовж року його завершила. Це був чи не останній рік, коли технічний та творчий потенціали студії діяли на повну потужність. Над серіалом працювало 68 кінорежисерів, 50 операторів, десятки наукових консультантів, художників, працівників цехів комбінованих зйомок та інших виробничих ліній. ...Випуск такого серіалу можна прирівняти до подвигу, бо з кошторисної вартості 720 мільйонів купонів студія одержала лише 70 відсотків , а зняла фільмову програму цілком. А серіал "Невідома Україна" — високий клас не тільки у професійному плані, а й свідчення того, що історії України ми й справді не знаємо. Автори знайшли світоглядну золоту середину, показали історію, а не служанку чиїхось ідеологічних забаганок, старих міфів чи термінових методологічних перелицювань. Головна ідея серіалу - Україна була, є і буде.
А який він насправді?
(2008) Юрченко, Віталій
Слава актора кіно має не одне обличчя. Досить раз зіграти роль, але у видатному фільмі, щоб назавжди бути записаним в історію світового кіно. Як, скажімо, Лоренцо Маджорані, виконавець головної ролі у фільмі Де Сіки "Викрадачі велосипедів". Скільки написано про цей загальновизнаний шедевр. І скільки разів при цьому згадувався Маджорані... Брондуков починав як Маджорані. За роль злодія у фільмі Осики "Камінний хрест" він отримав приз за кращу чоловічу роль на Всесоюзному кінофестивалі. Ось деякі фільми, в яких він знявся на кіностудії ім. Довженка. За браком місця названі не всі, і без прізвищ режисерів: "Квітка на камені", "Бур’ян", "Родина Коцюбинських", "Вечір на Івана Купала", "Олеся", вже згаданий "Камінний хрест", "Гольфстрім", "Анничка", "Дід лівого крайнього", "Марина", "Острів Вовчий", "Захар Беркут", "Сімнадцятий трансатлантичний" і ще... Брондуков пішов своїм шляхом. Він залишився у Києві, питань про переїзд куди б там не було навіть не виникало, і він завжди користувався можливістю попрацювати на рідній студії. Знімався багато, слава його зростала. Та оскільки найбільшого успіху досяг у фільмах майстрів комедії, таких як Данелія і Рязанов, то і слава його набрала комедійного забарвлення. Неперевершений майстер епізоду в комедійних фільмах - такий зміст цієї слави. В його житті всього вистачало - і сліз, і сміху. Борислав Миколайович Брондуков, так би мовити, повний кавалер усіх видів акторської слави. 2004 року він пішов з життя. А в пам’яті нашій він залишиться людиною, яка робила кращим життя тих, хто бачив його на екрані. І ще багатьом поколінням буде покращувати життя так довго, що можна вжити і слово безсмертя, бо його герої набагато переживуть тих, хто в цьому сумнівається.
Хто вони, "непрощені"?
(2008) Іванишина, Лариса
У рамках проекту "Україна XX століття в документальному кіно" в Будинку кіно було показано фільми студії "Контакт", випущені 2007 року, - "Павло Скоропадський" і "Симон Петлюра" режисерів Олександра Фролова і Віктора Шкуріна (цикл "Непрощені"). Обидві роботи, особливо друга, більше нагадують телепередачі. На жаль, це вияв негативної тенденції, адже кошти на таку продукцію дають телеканали, яких питання мистецької вартості мало обходить. Фільми, особливо "Петлюра", слабкі в сенсі художньому та - що прикріше - їм бракує українського патріотизму. Авторів хвилюють не так події української революції, як можливість піддати сумніву саму доцільність боротьби такого діяча, як Петлюра. Автори не говорять про це прямо, проте дають зрозуміти неминучість розплати: покараною може бути людина, яка не вчиняла злочинів, але очолювала боротьбу, яка не стала переможною. Причому знайдеться чимало версій, аби покружляти довкола факту вбивства і ще більше його затемнити.
Мистецтво любити кіно : [інтерв'ю]
(2008) Мусієнко, Оксана
Оксана Мусієнко близько двох десятиліть очолює кафедру кінознавства Інституту екранних мистецтв Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Професор, член- кореспондент Академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України, кавалер ордена Ольги III ступеня, президент Асоціації діячів кіноосвіти України, почесний президент кіно-телефестивалю "Кришталеві джерела", автор близько сотні публікацій та книг "У лабіринті ілюзій", "Світло далеких зірок" (у співавторстві), навчального посібника "Нова хвиля у французькому кінематографі: джерела, теоретичний ґрунт, майстри", "Новаторські течії у французькому кінематографі" та ін. Автор сценаріїв навчальних фільмів серії "Хрестоматія з історії українського кіно", численних телепередач, присвячених діячам кіномистецтва, співавтор навчальних програм з історії світового та вітчизняного кіно. Загальний стаж викладацько-педагогічної роботи Оксани Мусієнко добігає півстоліття. Її самостійний науково-творчий маршрут розпочався у час "відлиги" після закінчення з відзнакою філософського відділення історико-філософського факультету Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Про найголовніше у долі, про пережите і про погляд на життя говорить Оксана Мусієнко.
Олександр Петров: "Дай, Боже, аби була можливість просто знімати фільми" : [інтерв'ю з кінорежисером]
(2008) Петров, Олександр
Олександр Петров - російський режисер і художник-постановник фільмів: "Моя любов" ( 2006), "Старий і море" (1999), "Русалка" (1997), "Сон смішної людини" (1992),"Корова" (1989). Перший з російських аніматорів отримав премію "Оскар" - за фільм "Старий і море" (за твором Ернеста Хемінгуея ) . Три попередніх фільми - "Корова", "Русалка", "Сон смішної людини" - здобули безліч призів на різноманітних фестивалях. Живе і творить у рідному місті Ярославлі, де має власну студію. Олександр Петров працює в незвичайній техніці "оживленого живопису", малює на склі не пензликом, а пальцями. З Олександром Костянтиновичем спілкуємося одразу після його майстер-класу, тож руки мультиплікатора ще вимазані у масляній фарбі.
Назар Задніпровський: "Нам Богом даний інший дар..."
(2008) Задніпровський, Назар
Назар Задніпровський - актор театру їм. І. Франка, заслужений артист України. 1996 закінчив КНІТМ ім. Карпенка-Карого (майстерня Бориса Ставицького). Ролі у виставах: "Ревізор" (режисер І. Афанасьев), "Бал злодіїв" (С. Данченко), "Я, Генрі II" (режисер Ю. Кочевенко), "Леді і адмірал" (Ю. Кочевенко),"Брати Карамазови" (режисер Ю. Одинокий), "Ромео і Джульетта" (В. Козьменко-Делінде), "Кайдашева сім’я" (режисер П. Ільченко /
"Запорожець за Дунаєм" і колоніальний міф
(2008) Брюховецька, Ольга
Мабуть, ні в кого не викличе сумнівів теза, що нам не вистачає національного кіно. Усі погодяться і з тим, що потрібні фільми, які були б популярними і, водночас, представляли національну особливість України. Нічого поганого немає й у зверненні до класики, при всій умовності цього поняття. Проблема лише в тому, що всі ці тези надто абстрактні, а їхнє конкретне втілення в українському кіно, на жаль, переважно являло собою явища не просто плачевні, а й взагалі шкідливі для тієї ж самої національної культури, оскільки національне в них зводилося до псевдофольклорного колоніального конструкту, що вбиває всяку живу думку й емоцію. Задунайська Січ була останнім вільним козацьким утворенням. На жаль, анотації залишаються анонімними продуктом, тому не можна сказати, хто несе за нього безпосередню відповідальність. Але це лише підкреслює відповідальність авторів фільму. І не лише тому, що вони мають поцікавитися, як анотується їхній фільм, а в першу чергу тому, що своїм фільмом вони зробили дуже багато для стирання історії і продовження колоніального міфу. А ще більшу відповідальність за це несе Міністерство культури і туризму України, на замовлення якого і за повної фінансової підтримки було виготовлено цей колоніальний міф. І це вже виносить питання на зовсім інший політичний рівень... Останній кошовий отаман Задунайської Січі Йосип Гладкий, який у 1828 році під час Російсько-Турецької війни з невеликою групою прихильників перейшов на бік Росії, після чого Задунайська Січ була жорстоко знищена турецьким військом, а всі козаки, що залишились, разом із рештою українських поселенців були вбиті. Таким чином Гладкий - свідомо чи ні - зробив те, чого так довго домагалася царська Росія, - знищив останню вільну козацьку Січ. А тим часом Засєєв-Руденко повідомив на прем’єрі, що він уже запускає новий фільм, тепер за Гоголем. Є ще один американський "Запорожець за Дунаєм" (1939), знятий Едгаром Д ж .Улмером, культовим режисером Б-фільмів, якого запросив незалежний продюсер Василь Авраменко, культурний діяч української діаспори.
Федір Стригун: "Я був створений для українського театру"
(2008) Стригун, Федір
У грудні 2007 року один із найвідоміших театрів України - Львівський національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької - відсвяткував своє 90-річчя. З 1987 року колектив заньківчан очолює відомий український актор і режисер Федір Миколайович Стригун. Саме його особистість і розуміння ситуації визначають творчу політику театру протягом оцих 20-ти років. Стригун - людина-театр. Героїчна "козацька" зовнішність, ураганний темперамент, поетична натура - ідеальний "коктейль" для українського національного театру. Понад двісті ролей у театрі, серед яких немає "дрібних" особистостей: Улдис у "Вій, вітерець" Райніса, Дон Жуан у "Камінному господарі", Орест у "Блакитній троянді" Лесі Українки, з Шекспіра - Едгар у "Королі Лірі", Річард III, славні гетьмани Хмельницький, Полуботок, Мазепа, митрополит Андрей Шептицький, Малахій Стаканчик у "Народному Малахієві", Паратов у "Безприданниці" О. Островського, Оргон у "Тартюфі" Ж. Б. Мольєра, Виборний у "Наталці Полтавці" І. Котляревського, Іван у "Житейському морі" І. Карпенка-Карого, Зенон в "УБН" Г. Тельнюк... Фільми з його участю: "Пропала грамота", "І в звуках пам’ять відгукнеться...", "Запорожець за Дунаєм", "Дударики", "Камінна душа" — відомі твори національного кіно. У 39 років — лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, у 40 — народний артист, у 48 - художній керівник уславленого театру, на сцені якого працює вже 42 роки. Серед поставлених ним вистав - "Хазяїн", "Безталанна", "Сава Чалий", "Гайдамаки" Т. Шевченка, "Маруся Чурай" Ліни Костенко, "Народний Малахій" та "Маклена Ґраса" Миколи Куліша, "Мазепа" (трилогія) Б. Лепкого, "Ромео і Джульетта", "Гамлет" В. Шекспіра, «Візит літньої дами" Ф. Дюрренматта, "Оргія" Лесі Українки, "У неділю рано зілля копала" за О. Кобилянською, "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" М. Кропивницького та інші. Читати про нього - невдячна справа. Його треба бачити, його треба слухати. Інтерв’ю він не дає, він його грає, артистично інтонованими словами "малюючи" живі картинки біографії хлопчика з села Томашівки на Черкащині.
Уперед із піснями
(2008) Куровець, Ольга
29 лютого в кінотеатрі "Київ" відбулася прем’єра музичного фільму для сімейного перегляду "Прикольна казка". Прагнучи, щоб стрічка була цікава і дорослим, і дітям, творці сконструювали її так, що кожен знайде тут щось для себе. Зворушливою турботою виглядає заміна "недитячих" уривків у піснях "Океану", що їх повсякчас підбирає на гітарі молодий Король, на проникливе "ла-ла-ла". Доцільним та мудрим видається введення у сценарій деталей, що мали б спонукати дітей розпитати у старших більше: винаходи да Вінчі, Пізанська вежа, портрет Мони Лізи (матері Принцеси). Після перегляду казки лишається бажання подивитися її ще раз - із кимось значно молодшим. Тішить, що вже готуються ліцензійні DVD та вихід стрічки у всеукраїнський прокат (планується, що буде стиражовано 26 копій). Прем’єра в кінотеатрах готується на травень.

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2008. №3 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options