Кіно-Театр. 2020. №6

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/19167

Browse

Now showing 1 - 20 of 20

Агент "Чорний": "Довженко производит впечатление совершенно издерганного, измученного человека"
(2020) Росляк, Роман
Уперше агент "Чорний" згадується у справі-формулярі Олександра Довженка ще 5 листопада 1932 р. Сама ж справа-формуляр містить лише одне донесення безпосередньо від цього агента, датоване 20 серпня 1938 р. Це така собі довідка на кінорежисера, причому доволі об'єктивна, без характерних для такого роду документів звинувачень у різних "гріхах", зокрема й політичних.
Багаті також платять
(2020) Швець, Юлій
Розмірковувати про останні фільми Рідлі Скотта в контексті єдиної тематичної лінії немає сенсу. Після історичного "Робін Гуда" (2010) з’явилися фантастичний "Прометей" (2012), "філософський" "Радник" (2013), екранізація біблейського сюжету "Вихід" (2014) і фантастичний "Марсіанин" (2015). Останній кримінальний трилер режисера також винятково майстерний і міцний, але це й дещо більше: історія тривіальної жадібності трансформується тут у міркування про еліти та притчу найдавніших часів: поява людей в шумеро-акадській міфології мотивується необхідністю обслуговувати богів, "аби ті відпочили".
Бути художником кіно
(2020) Брюховецька, Лариса
Рецензія на книгу "Художник Эдуард Шейкин", упорядник - Людмила Шейкіна.(2017)
Валентин Васянович: між історією і документом
(2020) Швець, Юлій
Валентин Васянович – кінооператор, кінорежисер, сценарист, продюсер в одній особі. Він – обранець долі, яка вивела його з документального в кіно ігрове, а із кінооператорів – у режисери. За його плечима кілька операторських робіт, документальні й ігрові фільми – причому останні стрічки – найбільш відомі, але можна сперечатись, які з них найкращі. Поки ми лише мріємо про міжнародне визнання наших стрічок, він стає єдиною реальною зіркою свого покоління в українському кіно.
Вона – Донбас. Жінка з ОРДЛО в ігровому кіно
(2020) Канівець, Анастасія
У традиційній системі уявлень жінка нерідко асоціюється із землею. Причому в двох значеннях: із землею (ґрунтом, життєдайною "землею-матінкою"), і з землею як певного територією, краєм/країною. В умовах війни такий символізм стає особливо актуальним: коли чоловіків розглядають передусім крізь призму придатності до військової служби, жінок сприймають як тих, хто несе основний тягар турботи за дім у найширшому розумінні слова, як найактивнішу частину населення і, нарешті, просто як найчисленнішу його групу. Отже, жінка починає уособлювати населення, а за ним - і територію. Згадаймо поширені народні перекази: іноземне вторгнення, ворог, що захоплює рідний край, - і героїня, яка сміливо вступає в бій з ним, чи ж молитвою/заклинанням ховає-рятує від нього загрожену місцину. З віками ця схема зазнала неминучих трансформацій, проте загальна ідея - з ким місцева жінка, з тим земля і правда, - лишилася незмінною. Проявилася вона і в кіно про нинішню війну на Донбасі.
Долі незвичайних людей. Новий сезон
(2020) Канівець, Анастасія
У вересні на екрани вийшов новий сезон телециклу "Гра долі" студії "ВІАТЕЛ". Багатосерійний телевізійний документальний серіал розповідає про видатних українських діячів минулого крізь призму їхніх історій кохання. Слоганом проекту є: "Кохання змінює світ". Цей рік для телециклу - ювілейний. Проект було започатковано 2005 року, на хвилі суспільного піднесення після Майдану-2004. За ці роки було створено понад сотню серій, присвячених діячам: від Богдана Хмельницького до Володимира Вернадського, від Соломії Крушельницької до Івана Піддубного, від Марка Вовчка до Олександра Вертинського. Телепроєкт поділено на розділи (умовно, оскільки постаті можуть перетинатися): "Письменники, поети, літератори", "Театральні та кіно діячі", "Державні діячі та історики", "Музиканти", "Митці образотворчого мистецтва", "Науковці, бізнесмени, меценати", "Видатні жінки" - тож, як бачимо, постає широка панорама культурного і суспільно-політичного життя України різних періодів, до того ж подана переважно через приватний вимір життя героїв.
Камера - око поета
(2020) Швець, Юлій
Рецензія на книгу Лариси Брюховецької "Майстри кінозображення".
Класик української анімації
(2020) Котенок, Вікторія
Рецензія на книгу Алли Підлужної "Код Володимира Дахна".
Колективне вбивство
(2020) Котенок, Вікторія
Француз Робер Тома в дитинстві мріяв про акторську кар’єру, та прославився як драматург. І не дивно, адже ще підлітком він прочитав усі п’єси, опубліковані французькою мовою з 1900 року. За творами Тома здійснено чимало театральних постановок, екранізовано фільмів. Зокрема, однією з найпопулярніших є його дебютна п’єса "Вісім жінок", за яку він отримав літературну премію Prix du Quai des Orfuwes y номінації "Найкраща п’єса 1961 року". Вперше її поставили в театрі "Едуард VII" у Парижі (1961), а найвідомішою екранізацією є однойменна стрічка Франсуа Озона (2002) з участю відомих французьких акторок Катрін Деньов, Фанні Ардан та Еммануель Беар. В українських театрах ця комедія теж має успіх: її ставили в багатьох містах. Минулого сезону вона з’явилася і в Київському Молодому театрі під назвою "Убити чи любити". Поставила її молода режисерка Марія Лук’янова, лауреатка "Київської пекторалі" (2019).
Кіно про (не)забутих
(2020) Пащенко, Анастасія
Війна на сході країни триває, а з нею продовжують з’являтися фільми, що її осмислюють. На перший план досі виходила героїка, доля ж цивільного населення відступала на задній (певним винятком є хіба що "Іловайськ 2014. Батальйон Донбас" Івана Тимченка, де лінія окупованого міста так само значуща). Тепер же представлено й фільм, де немає боїв і військових, і населення ОРДЛО залишене "Великою Україною" сам-на-сам з військово-політичною машиною "русского міра". Когось це влаштовує, хтось прилаштовується до обставин, а хтось і намагається опиратися - і нічим хорошим для них це не закінчується: система або "витискає" їх із себе, або просто знищує.
Микола Гринько. Самовідчуття духу
(2020) Брюховецька, Лариса
Навряд, чи хтось із радянських акторів удостоювався коли-небудь такого призу, як Микола Гринько на міжнародному кінофестивалі у Венеції за роль американського солдата у фільмі "Мир тому, що входить". Той спеціальний приз називався "За рекламу американського автомобіля “Студебеккер”" - нагородою й була власне ця машина. Звичайно, акторові вона не дісталась - у радянському кіно міжнародні призи за фільми чи за акторські роботи осідали у високих чиновницьких кабінетах, щоправда, де опинилося те авто, вже не дізнається ніхто.
Олександр Кобзар: "Треба бути готовим до шансу, який випадає в житті"
(2020) Котенок, Вікторія
Олександр Кобзар не любить закулісних тусовок, не активний у соціальних мережах і нечасто дає інтерв’ю в ЗМІ (основна причина - багато роботи), а якщо погоджуєть ся, є теми, про які не бажає спілкуватися. Особливо про особисте життя. Відомо лише, що дружина актора - Віра Кобзар - теж акторка і подружжя має двох дітей. Така поведінка дала привід прихильникам прозвати його таємничим актором. А ще - одним із найбільш успішних та харизматичних. І неспроста. Він уже знявся в 90 фільмах і серіалах, протягом останніх років у нього близько п’яти-дев’яти кінопроєктів на рік (головні або ролі другого плану). А за версією продюсерів і кастинг-директорів, 2018 року ввійшов до списку найбільш високооплачуваних акторів країни. Такій популярності сприяє його виграшний типаж - фактурного, привабливого й упевненого в собі чоловіка з серйозним виразом обличчя і глибоким вдумливим поглядом. А також, безумовно, талант і професійність.
Останній дисидент Голлівуду. Клінту Іствуду - 90
(2020) Швець, Юлій
Зазвичай корифеї, які пережили свій час, видаються нещасними. Іствуд у цьому сенсі – дивовижна постать. Незважаючи на вітри перемін, він продовжує роботу в кіно, поєднуючи в собі монументальну силу, талант і досвід з енергією юного шибеника. Він не очікує на повагу ліберальної преси, а продовжує жити за своїми правилами і вірити в те, у що звик. Це унікальне у своєму роді явище, коли, попри тотальну обструкцію, він не проявляє толерантності до політиків: підтримує Трампа, провокуючи випади істеричних дамочок, одна з яких обзиває його "фашистом" – за те, здається, що він ніколи не проявляв поваги до хіпі й етнічних банд. Як послідовний республіканець, він не вважає їх вартими уваги, закликаючи віддати належне героям, психологічний профіль яких виглядає так: одинокий бідний чоловік, який вірить у порядок і справедливість. Тобто чоловік, якому нічого втрачати, окрім віри у свою країну й засади, на яких її будували.
Партитура: звуки світу, втілені в музиці
(2020) Крутова, Олена
Американський документальний фільм Метта Шрейдера "Партитура" (2016, "SCORE") - цікава й пізнавальна мандрівка у творчу лабораторію відомих американських кінокомпозиторів, яка проводить глядача по химерних лабіринтах і незнайомих закутках дивовижного світу. Це перше масштабне дослідження в історії кінематографа про створення музики до фільмів та невидиму копітку роботу її авторів.
"Поза часом" та поза карантином
(2020) Канівець, Іван
Оголошення карантину окотилося на різних галузях, але однією з найбільш потерпілих стала культура. Безліч культурних заходів довелося відкласти, і проведення єдиного фестивалю історичного кіно в Україні - також. Та, на щастя, прагнення організаторів виявились сильнішими за життєві обставини, і 28-29 липня VII Міжнародний фестиваль історичного кіно "Поза часом" відбувся в тій-таки Київській фортеці.
Помста – страва, яку подають холодною
(2020) Дениско, Тетяна
Уся сучасна людська цивілізація тримається, як відомо, на поділі праці. Благо це чи зло? А то вже - з якого боку поглянути на цього дволикого Януса. До незаперечних переваг спільної діяльності належить більш висока продуктивність. І водночас той самий поділ праці поглиблює (іноді простотаки в трагічних розмірах) нерівність людей. Взяти для прикладу хоч би працю письменника. Майстер художнього слова написав книжку, яка стала бестселером. Щоби її чимскоріше прочитали в інших країнах, знадобляться перекладачі. їхні імена не стоятимуть на обкладинці. Про них майже не згадуватимуть критики. І все ж від їхньої майстерності, їхнього вміння "одягнути" слово автора в шати іншої мови залежить немало. А хто від усього цього дістане найбільший зиск? Правильно: не письменник і не перекладачі - видавець. І красномовне підтвердження цього - мільйони на його рахунках і скромні гонорари письменника та перекладачів...
Привид ідеального актора з театру Курбаса
(2020) Брюховецька, Лариса
Заслужений артист України Віталій Савчук (1958, Харків – 2020, Київ), без перебільшення, – найзагадковіша постать в українському театрі другої половини ХХ століття. Він – випускник Харківського інституту мистецтв ім. І. Котляревського. "Розумний Арлекін" – така характеристика була в "березільців", так говорили й про Савчука. Звідки це в нього? Професію він оволодів за допомогою чудових педагогів – Миколи Борисенка та Олексія Глаголіна. Майстром була і Валентина Чистякова, дружина Леся Курбаса (В інтернет-джерелах зазначено, що вона викладала з 1959 до 1967 року. Насправді, це помилка, вона викладала аж до початку 1980-х. Віталій Савчук навчався в 1974–1978). Вона все життя пропрацювала в Харківському українському театрі ім. Т. Шевченка (колишньому "Березолі"), а коли залишила театр, майстерність, якою володіла, передавала студентам. В листі Валерію Гаккебушу вона коротко сформулювала суть методу: "Весь мій шлях експериментальної акторської роботи з Олександром Степановичем був багатющим кладезем, з якого я черпала все моє творче життя: метод образних асоціативних пристосувань у ролях найрізноманітніших".
Сергій Тримбач:"Справжня критика це не обслуга..."
(2020) Тримбач, Сергій; Брюховецька, Лариса
Інтерв'ю з кінокритиком, кінознавцем, сценаристом - Сергієм Тримбачем. Бесіду вела Лариса Брюховецька.
Такий він, східняк
(2020) Іванишина, Лариса
Донбас, 2014-й рік. Енергійний оптиміст "Борода" і його побратим з позивним "Режисьор" їдуть на старенькому авто в пошуках свого взводного, аби разом з ним "вибити" необхідне забезпечення для свого підрозділу. Ідуть фактично цілий день - через блокпости, прифронтові міста й села, зустрічаються з військовими й цивільними. Впродовж фільму весь екранний простір заповнює собою виконавець ролі "Бороди" Богдан Бенюк - з повного самовіддачею він несе на собі фільм. Тож режисуру Енді Іви можна назвати акторською.
"І воля моя, як ці гори, висока!"
(2020) Брюховецька, Лариса
"Білий птах з чорною ознакою" - фільм особливий в українському кіно. Не тільки тому, що це був подвійний дебют: Івана Миколайчука як сценариста та укладача музики, а Богдана Ступки як кіноактора. Для такого твердження є ще кілька причин. По-перше, в "Білому птахові" вперше показано вояка УПА, Якщо в литовському кіно "лісових хлопців" вивели на екран ще 1964 року, і фільм "Ніхто не хотів помирати" став досить резонансним, то в кіно українському суворо забороняли згадувати сам факт опору, який чинила УПА радянській владі, а тут Орест Дзвонар був фактично головним персонажем. По-друге, у фільмі Миколайчука та Іллєнка виразно дали про себе знати біблійні ремінісценції, що цілком природно, адже йшлося про жителів краю, де не було боротьби з релігією. По-третє, фільм, на відміну від багатьох "благополучних", мав незвичайну долю - від тріумфу в українському прокаті, від золотої медалі на 7-му МКФ у Москві (1971 рік) і нагород на інших престижних кінофестивалях до розгрому фільму й самого поетичного кіно та гонінь на його авторів, починаючи з 1972 року.

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2020. №6 by Title

Results Per Page

Sort Options