Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю / Soviet ‘I’ and Soviet ‘We’ between Ideology and Reality

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/30091

Browse

Now showing 1 - 20 of 25

From Plan to Market: Homo Sovieticus vs Homo Economicus
(Дух і Літера, 2024) Ivashchenko, Olha
This chapter focuses on the social transformation of post-Soviet society through the lens of economic sociology, utilizing the path dependence methodology. From the early 1990s onwards, Ukrainians have faced novel challenges regarding employment and workplaces, marking a significant departure from the Soviet policy of lifelong full employment and its corresponding ideology. As a consequence, all developments within the socio-economic sphere, as evidenced by statistical data and sociological findings, illustrate the initially spontaneous shifts in employment dynamics, work motivation, and the pursuit of sustainable livelihoods. These changes were accompanied by the growth of market-oriented thinking. However, it is important to note that these transformations were not devoid of remnants from the Soviet era, resulting in phenomena such as the expansion of the shadow economy and the concurrent rise of informal employment alongside the emergence of a movement toward self-employment.
The savagery of youth: Odesan street children, public anxiety, and collectivist remedies
(Дух і Літера, 2024) Pauly, Matthew
Comintern Children’s Town No. 1 was the primary inіstitution in Odesa meant to refashion errant youth shorn of parental care by war, revolution, and famine. Soviet authorities inherited a tsarist-era fear of moral contagion represented by the city’s street children and merged multiple orphanages into this single settlement to meet the pressing challenge. As a remedy to the perceived social ills that youth suffered, the administrators of the children’s town sought to inruct their wards in the value and practice of group labor and thereby ready them for their generation’s common task: the building of socialism. But the town was not simply an educational inіstitution. Its multi-positionality made a wider collectivist ambition possible. Although isolation, correction, and salvation were inherently bound up in the enterprise of the town, they could not be reduced to a singular punitive focus.
Soviet Secular Rituals of Late Socialism: Ideology, Aesthetics and Structuring of the Life Cycle
(Дух і Літера, 2024) Studenna-Skrukwa, Marta
This chapter is devoted to the phenomenon of Soviet secular rituals prescribed by the Commission on Soviet traditions, holidays and rites operating in the Ukrainian Soviet Socialist Republic from 1964. As the Commission was at its most active during the second half of 1970s and in the early 1980s at that time special instructions for the rituals of marriage, childbirth and funerals were published. My aim was to present a detailed description of the ceremonial procedures as recommended by the commission as well as analyzing their significance as a propaganda tool. According to my findings they were supposed to perform at least three roles. Firstly, they served as a substitute for religious rites. Secondly, they were to structure the life cycle of the Soviet man. Finally, the Soviet rituality of the period of late socialism was strongly associated with the need to create opportunities for mass consumption.
Антропологічна призма та гендерна оптика в дослідженні радянського минулого
(Дух і Літера, 2024) Кісь, Оксана
Матеріали дискусії "До 30-ліття розвалу СРСР. Радянське минуле й радянська спадщина: підходи до вивчення та можливості подолання".
"Бути сонцю над нашим містом": просторовий вимір святкових традицій Харкова в пізньорадянські часи
(Дух і Літера, 2024) Рачков, Євген
Розділ з колективної монографії за підсумками конференції "Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю = Soviet "I" and Soviet "We" between Ideology and Reality". Розділ присвячено святковим традиціям Харкова 1960–1980-х рр. як складнику гетерогенного культурно-символічного простору радянського міста. Зазначається, що свята були складником радянської ідеології та водночас слугували важливим засобом символічної репрезентації міста. Починаючи з 1960-х рр. характерними рисами радянських символічних і ритуальних практик були стандартизація та певне спрощення. Водночас, починаючи з другої половини 1980-х рр., відбувалися "винайдення" нових міських традицій та диверсифікація міського святкового ландшафту, що поєднував різні частини міста. Характерними рисами нових свят (наприклад, Дня міста Харкова) стала їх певна карнавалізація. Наголошується, що святковий простір Харкова в пізньорадянські часи значною мірою утверджував специфіку міста і впливав на ідентичність містян.
Велосипедна мобільність у Радянському Союзі: підходи до вивчення
(Дух і Літера, 2024) Мартинюк, Ольга
Розділ з колективної монографії за підсумками конференції "Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю = Soviet "I" and Soviet "We" between Ideology and Reality". Пропонований розділ є однією з перших спроб з’єднати напрацювання в царинах студій мобільності та радянської історії. Велосипедна мобільність в Українській радянській республіці розглядається як матеріальна спроможність, як частина транспортної інфраструктури, як складник формального та неформального права і як наратив про просторове переміщення. Кожен із цих підходів дає зрозуміти нерівномірнe використання велосипеда серед різних соціальних, вікових та гендерних груп упродовж різних періодів існування СРСР. Авторка окреслює контури специфічної радянської культури веломобільності, що постала у відповідь на особливі економічні та культурні обставини комуністичного ладу.
Від "Березоля" до "ПрикВО": нові підходи в дослідженні українського радянського театру
(Дух і Літера, 2024) Фавлер, Мейгіл
Розділ з колективної монографії за підсумками конференції "Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю = Soviet "I" and Soviet "We" between Ideology and Reality". Наукові дослідження радянської культури, як правило, зосереджуються на взаємовідносинах з державою та/або на знищенні/виживанні національної культури. Цей розділ пропонує нові підходи до вивчення української радянської культури, зокрема театру. Вже є багато досліджень, присвячених театру "Березіль", наприклад, з фокусом на змінну географію революційної культури, яка підкреслює його новаторство. Проте маємо мало досліджень про "найбільш радянський" з усіх радянських театрів ‒ "Російський драматичний театр Прикарпатського військового округу", або просто "Театр ПрикВО", у Львові. "Військові" театри висвітлюють "невидимі інфраструктури", які формували радянську культуру та придушували/підтримували історію війни. Нарешті, фокус на гендері може відкрити нові перспективи для подальшого дослідження. Початок радянського періоду (і не тільки) характеризувався відсутністю жіночого голосу в театрі, браком жіночого представництва в репертуарі та управлінні. Отже, географія, невидимі інфраструктури та гендер дають нам нові підходи до дослідження театру в радянській Україні.
Греко-католицьке духовенство під час ліквідації церкви в повоєнній Галичині: проблема ставлення до радянської влади
(Дух і Літера, 2024) Будз, Катерина
Розділ з колективної монографії за підсумками конференції "Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю = Soviet "I" and Soviet "We" between Ideology and Reality". У розділі розглядається ставлення проводу та духовенства Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) до світської влади загалом і до радянської влади зокрема. Після того, як під час Другої світової війни Східна Галичина опинилася в складі Радянського Союзу, УГКЦ було ліквідовано в 1946 р. Греко-католицькі священники, які відмовилися від "возз’єднання" з Російською Православною Церквою (РПЦ), зазнали переслідувань. Радянський режим трактував відмову греко-католицького клиру від "возз’єднання" як прояв політичної нелояльності. Однак при взаємодії з представниками нової влади "невозз’єднані" священники часто розмежовували релігійні та політичні мотиви, а також підтримували деякі радянські ініціативи.
"Контракт працюючої матері": міф чи реальність в УСРР 1920–1930-х pp.
(Дух і Літера, 2024) Вороніна, Марина
Розділ з колективної монографії за підсумками конференції "Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю = Soviet "I" and Soviet "We" between Ideology and Reality". В історіографії хронологічні межі «контракту працюючої матері» визначаються в діапазоні 1930–1980-х років. Утім, 1920-ті роки в силу економічної розрухи і паралельно становлення радянської влади об’єктивно вимагали від жінки відповідати патріархальним традиціям: вести домашнє господарство в умовах постійної нестачі продуктів, перекроювати і ремонтувати одяг тощо, оскільки звичний економічний устрій був украй розбалансований. При цьому хвилі трудової мобілізації вчителів, осіб з медичною освітою, гендерний розподіл завдань на всіх рівнях партійних об’єднань – усе це відбувалося найчастіше попри бажання людей. І навпаки, під час "Великого перелому", всупереч формальній затребуваності в робочій силі в результаті колективізації та індустріалізації, в другій половині 1930-х років започатковуються рухи дружин командирів виробництва, військових командирів, стахановців. Більшість із них були домогосподарками і нерідко використовували працю прислуги (малограмотних сільських дівчат), незважаючи на дуже тісні житлові умови. Працевлаштування, як і в дореволюційні часи, поширювалося передусім на категорію жінок "доки заміж не вийшла". "Нормативність" офіційних візуальних джерел 1920-х років щодо маскулінізації "нової радянської жінки" так і не зробила брюки повсякденним жіночим одягом (як виняток ‒ Паша Ангеліна), що є додатковим доказом суттєвого збереження гендерного розподілу професій. Ставлення до жінок у маскулінних галузях було як до тимчасового або екстремального явища ‒ як з боку самих жінок, так і з боку оточення. Тому навіть будівельниць, трактористок часто можна побачити в спідницях.
"Легітимовані революціонерки": більшовицька героїка в жіночих мемуарах 1960−1970-х рр. в Україні
(Дух і Літера, 2024) Лабур, Ольга
Розділ з колективної монографії за підсумками конференції "Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю = Soviet "I" and Soviet "We" between Ideology and Reality". Мета дослідження – вивчення феномену жіночих спогадів 1960−1970-х рр. крізь призму політичної легітимності "революційного внеску" жінок. Методологія дослідження базується на використанні гендерно-історичного підходу, студіях пам’яті, принципах цілісності та системності, історико-порівняльному та проблемно-хронологічному методах. Наукова новизна полягає в тому, що комплекс жіночих мемуарів 1960−1970-х рр. представлено як "наративний бум", а також окреслено пов’язане з ним поняття "легітимовані революціонерки". Воно має наголосити на складнощах визнання публічного і масового внеску жінок у події революцій і воєн першої чверті ХХ ст. та показати, що радянська влада, оголосивши гендерні перетворення, на практиці маніпулювала поняттям гендерної рівності та гендерної відмінності. Встановлено, що лише видозміна влади в хрущовську добу дозволила жіночій героїці потрапити в центр політики. Жінки, хоча й з оглядками, почали говорити «вголос», іноді "проговорюючись" про гендерну нерівність та чоловіче домінування. Нарешті після довгих років ігнорування жіночого революційного досвіду революціонерки, поряд із чоловіками, перетворилися на соціальну групу з публічно визнаним "революційним минулим". Це сколихнуло жінок до масового написання мемуарів та феномену "колективного згадування". Вони ідентифікували себе як «особливе покоління жінок». У свою чергу влада, легітимізувавши революціонерок, легітимізувала себе заново після засудження "культу особи" Сталіна, оновлюючи морально-духовні засади радянського суспільства.
Матеріали дискусії "До 30-ліття розвалу СРСР. Радянське минуле й радянська спадщина: підходи до вивчення та можливості подолання" : [репліка до публікації]
(Дух і Літера, 2024) Плохій, Сергій
Матеріали дискусії "До 30-ліття розвалу СРСР. Радянське минуле й радянська спадщина: підходи до вивчення та можливості подолання".
Між уявним та реальним: радянське в сприйнятті українських націонал-комуністів Канади
(Дух і Літера, 2024) Єремєєва, Катерина
Розділ з колективної монографії за підсумками конференції "Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю = Soviet "I" and Soviet "We" between Ideology and Reality". Розділ присвячено аналізу конструювання образу радянського українцями Канади, представниками комуністичного руху в 1950‒1970-х роках. Проаналізовано листування між канадським сатириком українського походження Степаном Мацієвичем та головним редактором журналу "Перець" Федором Маківчуком. Степан Мацієвич як активний симпатик радянського суспільства формував своє уявлення про ідеальну соціалістичну країну, послуговуючись радянською пропагандою, інформацією від знайомих сатириків та власними упередженнями. Втім, візити до СРСР частково руйнували ці ідеалізовані образи та показували дисонанс між уявним і реальним радянським. На тлі цього проаналізовано комплексну ідентичність Степана Мацієвича.
Мілітаризація дискурсу дитини в УРСР: тексти для дітей і про дітей у 1929‒1939 рр.
(Дух і Літера, 2024) Гогохія, Нані
Розділ з колективної монографії за підсумками конференції "Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю = Soviet "I" and Soviet "We" between Ideology and Reality". У розділі аналізуються особливості процесу мілітаризації дискурсу дитини в радянській Україні 1929‒1939 рр., основні форми та прийоми цього процесу. За допомогою методу дискурс-аналізу розкривається зміст текстів для дітей, їх ідеологічне навантаження. Виявлено контекст використання термінології з мілітарною генеалогією, вживання понять "смерть", "кров", "помста", "боротьба", "ненависть" у текстах для дітей. Характеризуються методи залучення дітей за допомогою мілітаристської риторики до політичних кампаній радянської влади, таких як колективізація, боротьба з класовими ворогами, воєнізація. Називаються основні дискурсивні засоби творення ідентичності української радянської дитини та вияви результатів цього процесу в повсякденному житті. Виявляється, що мілітаризація дитинства була пов’язана як з розгортанням політичної боротьби всередині держави, так і з військовими планами більшовицького уряду. Не обмежуючись закликами до мілітаризації як навчання дітей військовим навичкам, представники влади і виконавці владних настанов (насамперед літератори, журналісти, педагоги) перетворили її на ширший процес формування особистості дитини через мілітаризацію її свідомості, героїзацію війни в дитячій уяві.
Наративи (не)довіри в радянській ідеології: темпоральність соціальної пам'яті
(Дух і Літера, 2024) Кожем'якіна, Оксана
Розділ з колективної монографії за підсумками конференції "Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю = Soviet "I" and Soviet "We" between Ideology and Reality". У розділі розглянуто темпоральні витоки культури довіри та недовіри в контексті аналізу наслідків постколоніального статусу України та розуміння тенденцій травматичного дискурсу проблем сучасної української ідентичності. Особливу увагу звернено на наративи довіри/недовіри в тоталітарній системі радянської ідеології, в результаті чого виявлено взаємозалежності довіри, ідентичності, громадянської самоорганізації, соціальної пам’яті та культурної травми в контексті практик деконструкції минулого в теперішньому. Як монологічні ознаки тоталітарної ідеології акцентовано тиражування постійної присутності образу ворога, підміну понять, месіанські цілі, конструювання псевдофеноменів тощо, що сприяло формуванню специфічної комунікативної культури мовчання та атмосфери тотальної підозрілості й недовіри.
Не нужно бороться с историей
(Дух і Літера, 2024) Герасимов, Илья
Матеріали дискусії "До 30-ліття розвалу СРСР. Радянське минуле й радянська спадщина: підходи до вивчення та можливості подолання".
Передмова
(Дух і Літера, 2024) Шліхта, Наталія
Передмова до колективної монографії за підсумками конференції "Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю = Soviet "I" and Soviet "We" between Ideology and Reality".
Повернення кримських татар на батьківщину в 1956–1968 рр. як прояв опору радянській владі
(Дух і Літера, 2024) Кислий, Мартін-Олександр
Розділ з колективної монографії за підсумками конференції "Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю = Soviet "I" and Soviet "We" between Ideology and Reality". У розділі йдеться про боротьбу кримських татар за право на повернення на батьківщину після звільнення народу зі спецпоселень у 1956 р. Відвідування вигнанцями Криму, візити до радянських та партійних органів влади, протестні демонстрації, а також практики займання публічного простору пропонується розглядати як прояв ненасильницького опору радянській владі. Значна увага приділяється тому, як протестна діяльність кримських татар відбувалася на тлі міського простору Сімферополя, адміністративного центру Кримської області, після прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 5 вересня 1967 р. Саме парки та сквери, розташовані в центральній частині міста, стали місцем зборів, протестів та ночівлі кримських татар. Дослідження ґрунтується на архівних документах, насамперед звітах та повідомленнях Голови Комітету Держбезпеки УРСР, що зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ, а також на опублікованих спогадах учасників тих подій та спогадах, отриманих методами усноісторичних інтерв’ю.
Посттоталітарна травма як конструкт культурної свідомості літературного героя від 1990-х до сьогодні
(Дух і Літера, 2024) Пухонська, Оксана
Розділ з колективної монографії за підсумками конференції "Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю = Soviet "I" and Soviet "We" between Ideology and Reality". Предметом дослідження є тоталітарна травма, яку авторка розглядає на прикладі сучасної української літератури, зокрема моделювання в ній знакового героя нашого часу. Проявлення травми відбувається поступово. Якщо в 90-х роках ХХ ст. вона була представлена фрагментарно й неповно, то пізніше заявляє про себе все виразніше й масштабніше. Зрештою, доходить до зрілої рефлексії тоталітарної травми, що представлена у творах сучасних авторів (Василя Шкляра, Оксани Забужко, Сергія Жадана та ін.). Осмислення травматичного досвіду минулого є важливим чинником розвитку сучасної літератури, що виходить із тіні колоніального минулого не лише формально, а й через системне оновлення дискурсу.
Посттоталітарні практики розіграшу в радянській сміховій культурі 1960–1970-х рр.
(Дух і Літера, 2024) Столяр, Марина
Розділ з колективної монографії за підсумками конференції "Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю = Soviet "I" and Soviet "We" between Ideology and Reality". У розділі "розіграш" розглядається як посттоталітарна інверсія причинно-наслідкового зв’язку тоталітарних практик. Якщо в останніх щось узвичаєне перетворюється на жахливе, то в межах розіграшу, навпаки, "жахливе" виявляється безпечним. Відповідна зміна «онтології» в радянській культурі 1960‒1970-х років викликала той сміх, що пояснює теорія полегшення (the Relief Theory). З іншого боку, розіграш реалізовувався в тій соціальній ситуації, коли радість виникає лише на тлі чогось загрозливого. Дуже добре цю залежність радості та сміху від страху в контексті тоталітарних практик показав Юрій Андрухович у своєму творі "Рекреації".
Радянська людина в Україні: інструменти та методи конструювання специфічної історичної пам'яті на прикладі "Історії міст і сіл Української РСР", 1960‒1970-ті рр.
(Дух і Літера, 2024) Чорний, Дмитро
Розділ з колективної монографії за підсумками конференції "Радянське "я" і радянське "ми" між ідеологією і реальністю = Soviet "I" and Soviet "We" between Ideology and Reality". Наше дослідження базується на аналізі текстів "Історії міст і сіл Української РСР" (пілотного тому та першого видання проєкту) про чотири обласні центри ‒ Харків, Черкаси, Івано-Франківськ, Херсон та чотири райцентри ‒ Ізюм, Сміла, Коломия, Цюрупинськ. Доводиться, що реалізація цього проєкту сприяла успішному поширенню в Україні «правильної» радянської та водночас імперської ідентичності. Успіх проєкту було забезпечено, по-перше, тим, що влада спромоглася опанувати ініціативи громадськості та використати їх для пропаганди радянських цінностей. По-друге, влада ефективно впровадила в масову свідомість не лише певний набір ідеологічних цінностей, а й водночас зробила кроки до відродження інтересу до локальної історії. Особливий ідеологічний ефект досягався шляхом комбінування текстового і візуального матеріалу. На наш погляд, ідеологічний складник проєкту впливає на населення в Україні до сьогодні. Цей вплив проявляє себе в незначному інтересі городян до реформування міського самоврядування, настороженому ставленні до всього іноземного, у відчутті другорядності українського історичного досвіду порівняно з російським імперським або радянським.