Радянська кінематографія - від перших своїх жестів до останніх — була абсолютно упокорена "абсолютному продюсеру", радянській державі, відповідним її інститутам, абсолютним хазяям того кіно. Водночас держава - в цьому і гротеск - продовжувала свій матеріально- фінансовий патронат над кіноцариною... Так і постав той ядучий парадокс в історії радянського кіно останніх його сезонів. Його очевидна стрімка світоглядна емансипація - політична, естетична та інша. І парадоксальне: супровідний їй патронат. Гадаємо, що історики кіно колись мають здійснити серйозну інтерпретаційну роботу над кінематографічною продукцією - і взагалі кінематографічною подієвістю - згаданої доби та її
ультрапарадоксом.