Кіно-Театр. 2023. №5

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/27348

Browse

Now showing 1 - 20 of 37

Насильство і натуралізм - тренди сучасного покоління
(2023) Брюховецька, Лариса
"Прем’єра дебютної стрічки українського режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука "Памфір" відбулася на Каннському кінофестивалі у травні 2022 року. Після першого показу режисер написав: "Ми зрозуміли, що кіно вразило європейських глядачів". Хочеться згадати мудрого Олександра Довженка, який казав, що натуралізм вбиває мистецтво. І мав цілковиту рацію. А ще він наголошував: убивство міцно вкоренилося на екрані: якщо когось не вб’ють, то і фільму немає. А дотепні італійці навіть фільм зняли про те, як постріли екранних вбивць влучають і в глядачів.
"Феномен Івасюка" : сучасна візія
(2023) Ямборко, Ольга
Прем’єра фільму про Володимира Івасюка, створеного спільно з актором Стасом Весельським, відбулася в червні 2023 року, і вже упродовж першого місяця його аудиторія сягнула понад 700 тисяч глядачів, додаючи кілька тисяч нових переглядів щодня. Сьогодні це – найвищий рейтинг серед поширених у мережі відео, присвячених Володимиру Івасюку. Таких біографічних сюжетів насправді чимало, згадати б проєкт Василя Ілащука "Володимир Івасюк. Життя моє – обірвана струна..." (2007), "Смерть у житті" каналу "ТЕТ" (2007), "Володимир Івасюк. Ідеальне вбивство" каналу "Інтер" (2008), проєкт телеканалу "Еспресо.TV" "Правда загибелі Володимира Івасюка" (2014), фільм Першого Суспільного телеканалу "Володимир Івасюк. Щоб народитися знову" (2014), передачу Олесі Котубей "Івасюк: загадкова загибель та історії культових пісень "Червона рута" і "Водограй"" (2023), документальну стрічку Андрія Гнатюка "Непояснена смерть" (2020). 8 вересня 1922 року рішенням Київради проспект Героїв Сталінграда, який перетинає з півночі на південь весь Оболонський район Києва, було перейменовано на проспект Володимира Івасюка. Ще раніше, восени 2021 року, з’явилося повідомлення, що режисер Тимур Ященко приступає до роботи над ігровим фільмом "Червона рута" про Володимира Івасюка, проєкт підтримав Український фонд культури (чи продовжується робота – на жаль, поки невідомо).
Історія "крилатої" спокути
(2023) Котенок, Вікторія
Режисер театру ляльок Михайло Урицький поставив більше 60 вистав у 17 містах України та за кордоном. Для його вистав характерні метафоричність та символізм, філософські змісти; вони однаково цікаві як для дітей, так і для дорослих. Постановки Урицького неодноразово отримували "Київську пектораль" та ставали переможцями міжнародних театральних фестивалів. Інсценізацію для вистави "Намалюй мені літак" Ми- хайло Урицький написав у 2021 році в Лабораторії драматургії, яку щороку проводить Національна спілка театральних діячів.
Стираючи пам'ять...
(2023) Мірошниченко, Катерина
"І кожна річка" – документальний фільм, розповідь про ріки України та їхній стан сьогодні. У своїх соціальних мережах Олеся Моргунець- Ісаєнко писала, що цей фільм вона присвятила своїй маленькій доньці й усім "дітям майбутнього", адже це їхнє невід’ємне право – жити у країні із чистими ріками, повітрям та землею. "І кожна річка" – це фільм-підтвердження тривожної думки, що існування багатьох українських річок – це лише питання часу. Автори фільму ставлять наголос на тому, що стан кожної із показаних рік є наслідком наших дій і досі залежить від них. Ми багато помилялись, але настав час повертати своє!
Українське кіно між фестивальним та комерційним успіхом
(2023) Селянінова, Анастасія
Розглядаючи українське кіно в історичному контексті, можемо побачити, що розвитку кіномистецтва спочатку ставала на заваді заідеологізованість, яка протиставлялась успіху комерційному і фестивальному. При цьому, українські митці знаходили можливість створювати шедеври, значення яких відзначали за межами України.
"Знайти момент справжньої людяності"
(2023)
У програмі Giornate degli Autori Венеційського МКФ Україну представить стрічка "Фотофобія" режисерів Івана Остроховського і Павола Пекарчика, створена в копродукції зі Словаччиною та Чехією. "Коли ми приїхали в Україну з гуманітарною допомогою навесні 2022 року та влаштувалися жити поряд із біженцями в метро, ми зрозуміли, що погляд світу буде на лінії фронту. Ось чому ми вирішили знайти щось наближене до "звичайного життя", і зберегти його в міру наших здібностей: знайти момент справжньої людяності.
Анастасія Солоневич: відчуття дому : [інтерв'ю]
(2023) Солоневич, Анастасія
В українському павільйоні 76-го Каннського фестивалю влаштовує гендерні "дискусії", фільм, знятий за мізерні кошти українкою, став єдиним нашим фільмом у офіційному конкурсі короткого метру Канн. Стрічка "Як це було" Анастасії Солоневич та Дам’яна Коцура (Польща, Україна, 2023) фокусує погляд на ментальності українців – тих, хто поїхав, і тих, хто залишився, на суперечностях молодіжної культури, майже знищеної війною, на пошуках дівчиною власного місця у кровопролитній війні за існування, яку ведуть її співгромадяни. "То можливість показати свій фільм фахівцям, пресі з усього світу, великому колу глядачів для мене – це вже перемога".
Вибір неможливий
(2023) Іванишина, Лариса
Ірина Василівна Мельник — українська акторка. Членкиня Національної спілки кінематографістів України. Заслужена артистка України (2003). Премія України в галузі театрального мистецтва "Київська пектораль" (2018) — номінація в категорії "Найкраще виконання жіночої ролі другого плану" за роль у виставі "Кохання навпомацки." "Як я залишилась сама" за мотивами п’єси "Папуджар" хорватського драматурга Міро Ґаврана. Жанр – практично комедія.
Вбити час – вирватись із замкненого кола
(2023) Швець, Юлій
У режисерському баченні Ірини Ципіної "танго на одну дію" просякнуте відчуттям гострої кризи важливих соціальних інституцій – держави, сім’ї; воно предметно відображає порушення генетичних, географічних та духовних зв’язків між людьми й поколіннями. "Танго жінок" перетворюється в алегорію країни, в історію неврозу людей, які колись залишили країну, а тепер навіть перед "обличчям вічності" не можуть вирватись із полону нав’язаних чужими культу- рами стереотипів. Строго кажучи, "танго" Першого театру навряд чи можна назвати проривом в розкритті "емігрантської" теми, однак фінальні репліки "це моє життя" молодих жінок, які споглядали чужу драму, ставлять неочікувано болісний акцент на "вічному поверненні" до "вічних помилок"… Метафорична лялька на старому грамофоні у фокусі сценічного світла механічно обертатиметься, поки не ослабне заведена пружина – не в силах заглянути в майбутнє, обірветься й сюжет. "Кольори". Танго на 1 дію за п’єсою Павла Ар’є.
"Миколайчук OPEN": МРТ героя нашого часу : (огляд фільмів Другого фестивалю глядацького кіно в Чернівцях)
(2023) Швець, Юлій
Фестиваль у Чернівцях у міжнародному (8 п/м стрічок), національному (к/м фільми) конкурсах та у позаконкурсній програмі дав можливість побачити високохудожні та глядацькі стрічки. Чимало фільмів так чи інакше резонують з очікуваннями українців сьогодні під час війни. Перемогу в національному конкурсі за результатами глядацького голосування здобула документальна робота Олексія Радинського про захоплення Чорнобильської АЕС під час активної фази війни й очищення її від знахабнілого ворога "Чорнобиль, 22". Лише боротьба допоможе духовно зростати й перемагати як внутрішнього, так і зовнішнього ворога – що краще може описати нинішній стан душі та актуальний девіз українців? Звісно, що "стародавні греки" мали рацію: у вічності від нас нічого не залишиться, окрім нашої історії. Наскільки яскравою вона виявиться – залежить від нас.
"Процес" у Кьольні
(2023)
Від війни в Україні до Німеччини втекло кілька сотень тисяч людей. Один із них – театральний режисер Андрій Май. Він отримав дозвіл виїхати з України як батько-одинак і знайшов притулок у Кьольні. У Theater der Keller разом з українсько-німецьким ансамблем акторів він досліджував наслідки війни для всіх нас і створив театральну виставу PUTINPROZESS. "Це почалося 24 лютого 2022 року, – йдеться в анотації до вистави. – Ні, це почалося раніше. "Процес Путіна" досліджує вплив сучасної тоталітарної системи на кожного з нас, незалежно від нашого походження та місця проживання. Путінський процес досліджує появу "маленького Путіна" в житті кожного та її руйнівні наслідки". У виставі грають українські та німецькі актори, але вона не є трибуналом – вона досліджує вплив війни на людське сумління.
"20 днів у Маріуполі" у США
(2023)
Документальний фільм Мстислава Чернова "20 днів у Маріуполі" показують в кінотеатрах Північної Америки. Про це повідомила пресслужба Маріупольської міської ради 25 липня. Фільм демонструється в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Торонто, Сан-Франциско та інших містах. Раніше він ішов у Денвері та Міннеаполісі.
Анімація Людмили Ткачикової: життя як казки і казки як життя
(2023) Канівець, Анастасія
Киянка Людмила Ткачикова (нар. 3.09.1959) є випускницею того самого Київського інженерно-будівельного інституту, з якого вийшла у світ ціла плеяда майстрів української анімації, починаючи від Володимира Дахна, Давида Черкаського, Алли Грачової... Закінчивши архітектурний факультет інституту (1977), у 1983 Ткачикова прийшла на курси художників-аніматорів на кіностудії "Київнаукфільм". Як аніматорка безпосередньо "оживляла" намальованих персонажів із серії Володимира Дахна ("Як козаки на весіллі гуляли", 1984, "Як козаки інопланетян зустрічали", 1987), стрічок "Твій люблячий друг" Олени Баринової за листами Льюїса Керролла (1984), "Ненаписаний лист" Євгена Сивоконя (1985), "Ґаврош" Ірини Гурвич за епізодом зі "Знедолених" Віктора Гюґо, "Історія про дівчинку, яка наступила на хліб" Алли Грачової за казкою Ганса Крістіана Андерсена (1986).
Відлуння України на 76-му Каннському МКФ
(2023) Швець, Юлій
Цього року з основної програми 76-й Каннського кінофестивалю можна виділити три-чотири стрічки, які "заслуговують уваги". А можна з радістю прозеліта (до яких відношу себе) радіти чи не кожному побаченому на фестивалі фільму: щороку Канн у мистецькому сенсі виявляється доволі врожайним, хоча його програми не обходяться без завчених та другорядних тем. Думками про війну в Україні, отримуючи "Паль- мову гілку" за заслуги перед кінематографом, поділився Роберт де Ніро. А поезію Лесі Українки "Ні волі, ні долі…", неймовірно хвилюючись через порушення "правил", прочитала зі сцени Катрін Деньов (вона представляла "обличчя фестивалю").
Лицарська фентезі-казка
(2023) Челакова, Орина
У фільмі жанру фентезі засадничим елементом є чари та магія, що створюються за допомогою комп’ютерної графіки та спеціальних технологій. Якісну комп’ютерну графіку складно зробити, аби магія виглядала по-справжньому, щоб глядачі, насамперед діти, повірили тому, що відбувається на екрані. "Джура-королевич" вражає справжньою магією, яка органічно вжилася у природний та фантазійний світ, а подекуди доповнила портрети головних героїв. Фільм розповідає про сина короля Юрія Хороброго та королеви Софії.
На телепремію "Еммі" номіновано стрічку про війну в Україні
(2023)
60-хвилинну документальну стрічку "Україна: Материнська війна" (Ukraine: A Mother’s War) номінували на щорічну американську телепремію "Еммі" в галузі новин та документалістики (News and Documentary Emmy Award) у категорії "Найкращий новинний спешл". "Україна: Материнська війна" розповідає про життя п’яти українських жінок, кожна з яких бореться посвоєму. Подорожуючи країною, кореспондентка NBC News Моллі Хантер документує воєнні злочини, скоєні російськими військами, і водночас занурює глядачів у жорстоку війну очима п’яти відважних жінок.
"Свойого неба не замінить жодне..."
(2023) Іванишина, Лариса
Як і в драматичних поемах Лесі Українки, сенсом і домінантою твору "Сніг у Флоренції" є інтелектуальне послання авторки, втілене в персонажах. Головним героєм вона обрала скульптора доби італійського Відродження Джованфранческо Рустичі. На першому плані – думки головного героя, викликані його емоційним станом, подані в нерозривній єдності. Думки, які раніше чи пізніше постають перед кожною людиною, а особливо тою, що обрала долю митця, – "який слід по собі залишу?". Коли Ліна Костенко писала драматичну поему "Сніг у Флоренції", в літературі й кіно увага була прикута до митців, у яких концентрувалася духовна сила нації і з якими пов’язувалася надія на її самоствердження, порушувалася також проблема відповідальності митця перед своїм народом.
Візуальна симфонія Марини Вроди
(2023)
"Захоплюючий фільм "Степне", який буде представлено на кінофестивалі в Локарно 2023, безсумнівно, є кінематографічним шедевром, який залишає незгладимий відбиток у душі глядача. Занурюючись у душу українського села, Марина Врода портретує приголомшливий фільм із глибоким змістом, незважаючи на мінімалістичний сюжет. Візуальна симфонія, яка розгортається в цій кінематографічній оповіді, захоплює на всіх рівнях; це і приємно для очей, і стимулює розум".
Другий фільм циклу "Культура vs війна"
(2023)
Друга документальна стрічка із серії про культурних діячів, що стали на захист країни, присвячена видатному кінооператору Сергію Михальчуку (режисер – Кадім Тарасов). До його доробку входить близько 40 кінокартин, він – володар "Срібного ведмедя" Берлінського кінофестивалю. Сергій Михальчук працював над такими картинами, як "Мамай", "Ілюзія страху", "Параджанов", "Поводир", "Дике поле", "Екс", "Довбуш".
На гостини до Івана: "Така пізня, така тепла осінь" у творчості Миколайчука
(2023) Ямборко, Ольга
"На гостини до Івана": день села чорторийці святкують на уродини свого земляка 15 червня. Уже традиційно того дня в Чорторию, до батьківської хати-музею Івана Миколайчука, з’їжджаються гості не тільки з Буковини, а й усієї України. Іван Миколайчук був і залишається невіддільним від своєї малої батьківщини. Іван Миколайчук досягнув мети, свідченням тому є щорічні храмування у день його уродин в Чорториї, до яких народна стежка має шанс не зарости, та ще один знаковий феномен: незадовго по його смерті у Чорториї з’явилось Лебедине, або Іванове озеро, де щороку зимує зграя білих, як сніг, лебедів. Його душа таки звершила свій чин.

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2023. №5 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options