Кіно-Театр. 2024. № 4

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/31063

Browse

Now showing 1 - 20 of 29

Життя як кінороман
(2024) Котенок, Вікторія
Чотири роки знадобилося Світлані Табачніковій, доньці української акторки театру, кіно, радіо і телебачення, режисерки і педагогині Поліни Нятко (справжнє прізвище – Омельченко), щоб зібрати і структурувати матеріали для книги про маму. А саме: її щоденникові записи і фотографії, її аудіозаписи розповідей студентам, спогади про неї сучасників у книгах і періодичних виданнях, документи КГБ з Миколаївської в’язниці у справі її чоловіка Ісая Табачнікова. Акторка прожила не мало не багато, а майже 100 років – з 1900 по 1994 рік – і була свідком багатьох етапних подій (від революції 1917 року до незалежності України 1991 року). Книга містить 22 розділи і в хронологічному порядку від першої особи дуже детально розповідає, як дівчина з багатодітної сім’ї селянина-бідняка Мусія Омельченка з села Карабичин Житомирської області, завдяки своїй наполегливості, сміливості, дієвості, стала відомою українською акторкою.
Тетяна Проворова: від Герди і Мавки до Наташі з позивним "Горобчик"
(2024) Котенок, Вікторія
Тетяна Проворова (н. 1978) – акторка театру і кіно, ведуча концертів, заслужена артистка України. Закінчила Херсонське училище культури (викладачка Лідія Лимаренко). З 1998 року – акторка Херсонського академічного музично-драматичного театру ім. М. Куліша. Грала у виставах: "Дванадцята ніч, або Що захочете" Шекспіра (Олівія), "Лісова пісня" Лесі Українки (Мавка), "За двома зайцями" Михайла Старицького (Галя), "Ніч перед Різдвом" Гоголя (Оксана), "Ромео і Джульєтта" (у І версії Джульєтта, у ІІ – Леді Капулетті), "Каліка з острова Інішмаан" МакДони (Хелен МакКармік), "Обережно, жінки!" Андрія Курейчика (Лулу), "Продавець дощу" Річарда Неша (Лізі), "Порожнеча" Володимира Зуєва (Медсестра) та інші. Знялася у серіалах "Пляж" (2014) Дмитра Пантелєєва, "Агенти справедливості" Антоніни Горіної, Дмитра Андріянова, Ярослави Кузьменко (2018), "Жіночий лікар" Олександра Пархоменка, Антона Гойди, Олексія Колесника, Олександра Онуфрієва (2012–2018).
Українська прем’єра картини "Порцелянова війна"
(2024)
Українська прем’єра картини "Порцелянова війна" відбулася 13 травня у київському кінотеатрі "Жовтень" на фестивалі американського кіно "Незалежність".
"Відблиск" у кінотеатрах з 16 травня
(2024)
16 травня в український прокат вийшла драма "Відблиск" режисера Валентина Васяновича про військового хірурга, який повернувся з російського полону. Перебуваючи в полоні, чоловік стає свідком знущання та катування українців російськими окупантами. Завдяки обміну полоненими він повертається до свого колишнього цивільного життя та пробує знайти сенс життя через відновлення стосунків із колишньою дружиною та їхньою дочкою. Головну роль виконав відомий актор Роман Луцький. Знімався також і Андрій Римарук, який зіграв головного героя у фільмі "Атлантида".
"Довбуш" мандрує Європою
(2024)
У березні в Парижі, в кінотеатрі неподалік Єлисейських полів, не було вільних місць. Квитки розкупили задовго до показу. " ...Я з самого початку не розраховував на закордонного глядача. Для мене головним глядачем був українець. Мій головний меседж – боротьба за свою свободу і за свою незалежність. Але зараз мені іноземці кажуть: а, так ви не тільки зараз боретесь. Не 20 років і не 100. Свобода і незалежність – це наші постулати, – говорить Олесь Санін. – Це така історична ретроспекція. І з’ясувалося, що вона цікава. Я спеціально уникав розва жальної сторони. Головне – донести нашу українську ідею. І це вдалося". (http://www.golos.com.ua/article/377451) «Довбуш" Олеся Саніна також здобув Гран-прі українського Міжнародного кінофестивалю "Птах" у Великій Британії, де зазначалося: "Гран-прі фестивалю одностайним рішенням присуджується неймовірно потужному фільму, що проносить ідею волелюбності із глибини історії у наші часи. Неймовірний талант та робота потужної знімальної групи на чолі із режисером Олесем Саніним та продюсером Максимом Асадчим, завдячуючи живопису Сергія Михальчука, видатній музиці та яскравим акторським роботам, народили цей фільм, що назавжди буде вписаний у головні кінотвори України". Темою цьогорічного українського МКФ "Птах" була "Українська культура та ментальність у контексті європейської". Організатори робили наголос у показах на українській історії, культурі та історичних постатях, що вплинули на загальноєвропейський розвиток. Фестиваль підтримали міська влада Брайтона, телевізійний медіахолдинг Latest CIC, BBC Sussex, депутати парламенту, зірки телебачення й кіно та кінематографісти Британії.
"Самум. Афганський вітер"
(2024)
Письменник і сценарист Андрій Кокотюха повідомив, що "ще один сценарій поволі рухається. "Самум. Афганський вітер". Це драма про людей, чия юність припала на чужу війну. І в уже зрілому віці вони віддають борги та змушені вести свою. Проти тих, хто колись послав на чужу. Вже готовий пілотний епізод. Режисер – Олег Туранський". Продюсер компанії For-Post International Producer Center Олександр Дріз запропонував Андрію Кокотюсі взяти участь у конкурсі PITCH UA 3. Після перемоги в конкурсі стартувала робота, й наразі проєкт уже на стадії постпродакшну. "Серед головних акторів – мій друг Олександр Мавріц. Маю надію, що продюсерський центр "ФорПост" рухатиме проєкт далі. Звісно, за моєї участі. Працюємо", – написав Андрій Кокотюха. Також знялися актори Римма Зюбіна та Борис Георгієвський. Робота над фільмом почалася у 2020-му.
Сценарії Сергія Параджанова, написані в Україні
(2024) Іванишина, Лариса
Результатом перших десяти років життя Сергія Параджанова у Києві й роботи на кіностудії ім. О. Довженка стали фільми ("Андрієш", "Перший парубок", "Українська рапсодія", "Квітка на камені"), які не особливо виділялися з поточної продукції. 1963–1964 рік став потужним вибухом традиції й поділив життя кінорежисера на два етапи: до "Тіней забутих предків" і після них. Картина Параджанова полетіла світами, викликаючи подив і захоплення. Міжнародне визнання помножило творчі сили, додало впевненості у собі й породило бажання висловити мовою кіно власний мистецький світ. Режисер хотів поділитися своєю любов’ю до Києва, виразити суб’єктивне відчуття мальовничого міста над Дніпром, яке стало для нього рідним. Він не визнавав жанрове кіно, а тим більше чужим був йому кінематограф казенний, ідеологічно заангажований, він піддавав його критиці. Тим самим набував собі іміджу опозиціонера, що не йшло на користь розвитку його кар’єри. Він стверджував, що його кіно – живописне, воно тяжіє до статичності, до ритуалу, до притчі. Переглядаючи фільми, вчитуючись у тексти, де він пропонував продуктивні ідеї для кіно, досліджуючи його біографію, не можна не погодитися з авторами книги, що він випередив свій час.
"Будинок "Слово": нескінчений роман"
(2024)
Художній фільм Тараса Томенка, якого чекали, який автори довго плекали й навіть випустили у 2017 році в якості його форескіза повнометражну документальну стрічку "Будинок "Слово", відбувся – прийшов до глядача. Історія про нашу майже "втрачену Антлантиду" – покоління Розстріляного відродження, ширше – про митців у певних умовах, їхнє усвідомлення, відповідальність за створене і вибір без вибору. З часу виходу фільму на екран пролунало чимало слушних думок, написано рецензій, тож дозволю собі зупинитись на його художній складовій, позаяк "Будинок "Слово". Нескінчений роман" у кінематографічному сенсі є ще й своєрідним продовженням нескінченного роману власне з українським кіно: цей твір є його історією, традицією і воднораз живим нервом сьогодення.
Заньківчанська "Червона рута"
(2024)
11 і 12 травня відбулася прем’єра біографічного мюзиклу про Володимира Івасюка "Червона рута" в Національному театрі ім. Марії Заньковецької. Поставив її художній керівник театру Максим Голенко в рік 75-ої річниці від дня народження Володимира Івасюка. Авторка тексту Наталія Ворожбит спершу написала кіносценарій, за яким компанія "Пронто Фільм" зніматиме повний метр (режисер Тимур Ященко, продюсер Максим Асадчий), й адаптувала його для сцени. Події охоплюють різні роки життя Володимира Івасюка, від навчання до загибелі. Розквіт кар’єри, творчі пошуки й переслідування, популярність та найближче оточення. Юнацький та зрілий періоди життя Володимира Івасюка втілюють різні актори. Молодого зіграли Ігор Возьний та Артем Слюсаренко, головну роль – заслужений артист України Марк Дробот, який нещодавно приєднався до трупи театру. Постановка масштабна і музична: задіяний майже повний акторський склад та оркестр театру, а також запрошені актори.
Піднесена аура "Трьох кольорів"
(2024) Ходько, Олег
Усі три фільми побачили світ протягом 1993–1994 років, а створені були спільно Польщею, Францією та Швейцарією. Саме Франція забарвила трилогію у синє, біле та червоне – кольори її прапора. Кольори, крім свободи (синій), символізують рівність (білий) і братерство (червоний), і кожне з цих понять стало темою відповідного фільму. Однак цим символізм не обмежується; ба більше, ці теми навіть не відіграють аж настільки важливої ролі. Кесльовський в інтерв’ю студентській газеті Оксфордського університету зауважував, що так названо фільми насамперед тому, що гроші на їх створення були французькими. "Червоний" є найбільш філософською та спонукає до роздумів. У "Синьому" у нас був більш приголомшливий сюжет, у "Білому" – легка, наративна історія, де ми прислухаємося до того, що говорять персонажі.
"Ми були рекрутами" вийшов у прокат 2 травня
(2024)
Мотиваційний документальний фільм "Ми були рекрутами" режисера Любомира Левицького йшов у кінотеатрах з 2 травня. У головних ролях – бійці Третьої окремої штурмової бригади.
Мистецтво є інструментом терапії та реабілітації
(2024)
2023 року Київська міська рада оптимізувала мережу закладів культури, зберігши при цьому функціонал, оновила положення про мистецьку премію "Київ", театральну премію "Пектораль", щорічні творчі стипендії талановитим студентам, щорічні стипендії видатним діячам культури, з метою стимулювання та заохочення до подальших творчих звершень. Показники за 2023 рік значно більші, ніж за 2022 рік, що підтверджує, наскільки потрібними нині є культура та мистецтво, які не тільки виконують просвітницьку, аксіологічну та пізнавальну функції, а й є важливим інструментом терапії та реабілітації, об’єднання суспільства, зміцнення національної ідентичності. Динаміка помітна всюди, наприклад, премʼєрних вистав у муніципальних театрах було майже на 40 більше, аніж позаминулого року. А глядачів благодійних вистав у 2023 році зросло аж утричі, порівняно з 2022 роком. Щодо планів на 2024-й рік, то члени комісії сфокусувалися на кількох пунктах. Перший – це безпека. Тому місто і надалі удосконалюватиме укриття в закладах культури. Другий – це зробити ці будівлі доступними для людей з інвалідністю. Третій – це реінтеграція ветеранів, адже мистецтво лікує та нерідко стає засобом вираження і спілкування для тих, хто шукає внутрішній спокій. Також мають інтегрувати внутрішньо переміщених осіб, яких у Києві майже 400 тисяч.
"Тільки живи"
(2024)
Це історія кохання в час нинішньої війни. Сценарій Тараса Антиповича під робочою назвою "Операція "Добрий вечір" виграв на конкурсі, який ДП " Мультимедійна платформа іномовлення України" провело у травні 2023-го. На виробництво чотирьох серій ТОВ "Три-я-да Продакшн" отримав 7,8 млн грн (продюсери – Сергій Баранов та Ігор Волков). Головний персонаж – молодий режисер – мріє про славу, пробує знімати на кошти інвестора, котрий є токсичним забудовником, вступає з ним у конфлікт через те, що злегковажив з дівчиною, яку, на вимогу інвестора, мав знімати в головній ролі (автори серіалу торкаються проблеми корумпованості у сфері кіно). Віктор стає свідком протесту проти забудовника і закохується в активістку Олексу. Сподівання амбітного героя на роботу в кіно руйнує повномасштабна війна. Він дізнається, що Олекса на фронті, і в пошуках її спершу займається волонтерством, а згодом опиняється у складі загону українського командира Чумака, де воює Олекса. Тут він вчиться тримати зброю і керувати дроном, стає учасником важливої операції, яка розставляє крапки над "і" в давньому протистоянні українського та російського офіцерів. У головних ролях: Максим Самчик та Дарія Творонович. У цій, значною мірою надуманій, історії суперника Віктора в любовному трикутнику психологічно точно зіграв Григорій Бакланов.
Едемський сад біля воріт Пекла: "Зона інтересу"
(2024) Швець, Юлій
Цей дратуючий "Апокаліпсис" – сплав Пекла і Раю в часопросторі – "одкровення" від Джонатана Глейзера, яке неможливо ігнорувати. Його актуальність надзвичайна, адже спадкоємці колишніх злочинців сьогодні виглядають цілком "нормальними" індивідами. З огляду на те, з якою легкістю деякі онуки жертв нині копіюють дії катів (виправдовуючи свої дії "розширенням життєвого простору"), це знання допомогло би нам не перетворювати окремі особисті драми в універсальну трагедію людства. "Зона інтересу" – четвертий фільм Джонатана Глейзера, який своєю заявою на церемонії вручення стрічці премії "Оскар" (за найкращий фільм іноземною мовою і найкращий звук) став відомим не лише кінематографічній публіці. Американський режисер єврейського походження – Глейзер – різко засудив військові злочини Ізраїлю в секторі Газа, чим викликав до своєї персони прискіпливу увагу "прогресивної критики".
Хід королеви
(2024) Велика, Ангеліна
У столичному Театрі ім. Івана Франка відбулася прем’єра вистави "Марія Стюарт" за п’єсою Фрідріха Шиллера (переклад з нім. Юрія Корецького). Двоповерхова конструкція з металу та скла (художник Петро Богомазов) нагадує великий акваріум, камеру, де за скляними вітражами ув’язнено Марію Стюарт (Анжеліка Савченко). У простому, некоролівському вбранні вона позує, немов закам’яніла статуя (на нозі у неї – електронний браслет). Погляд тьмяний і понурий. Здається, що вона вже мертва чи напівмертва, її пластика повільна, загальмована. Мініатюрна дівчинка з довгими рудими кучерями, як красива порцелянова лялька з вишуканими манерами та граційними рухами. Маючи вольове нутро, Стюарт завжди залишається непереможною і становить загрозу й острах для ворогів. "Марія Стюарт" у постановці Івана Уривського – це позачасова історія про внутрішній конфлікт людини: її совісті і підлості, гідності і зради, милосердя та жорстокості. Сваволі та людяності. Про вибір, який ми робимо щодня, тим самим обираючи долю, шлях та влас- не майбуття.
Ірма Вітовська-Ванца: "В нас з’явилося серйозне, гарне кіно та свій голос у європейському просторі" : [інтерв’ю]
(2024) Вітовська-Ванца, Ірма
Заслужена артистка України Ірма Вітовська-Ванца знімається в кіно, грає на сценах, задіяна у волонтерстві, меценатстві, в громадському житті України. Популярність їй принесла роль у комедійному серіалі "Леся + Рома". Відтоді вона зіграла десятки різнохарактерних персонажів у театрі й кіно. Дворазова лауреатка національних премій "Золота дзиґа", "Київська пектораль" і "Телетріумф", "Київ" ім. І. Миколайчука, лауреатка "Woman in art" від ООН та Українського інституту МЗС.
Гротески Наталі Марченкової
(2024) Канівець, Анастасія
Іронія, гротеск, елементи абсурду – те, без чого годі уявити собі українську анімацію. Серед майстрів, що найпослідовніше проявили себе в цьому напрямку, шанувальники української анімації одразу назвуть Наталю Семенівну Марченкову. Наталю Марченкову (н. 1 червня 1948, Київ) до анімації привів... кінотеатр "Київ". За спогадами режисерки, на вчаючись у Київському училищі прикладного мистецтва (згодом перепрофільованого в Київський художньо-промисловий технікум), після занять вона часто ходила в кіно. Одного дня перед основним сеансом було показано мультфільм, який вразив дівчину незвичайною, "амери канською" стилістикою. На її подив, у титрах до стрічки стояло: "Київська кіностудія науково-популярних фільмів". Складеться так, що режисер фільму Давид Черкаський стане чоловіком Марченкової, а студія – місцем роботи, де вона сама творитиме класику української анімації. Враження від фільму було таким сильним, що після захисту диплому з-поміж запропонованих місць роботи Марченкова без вагань обрала кіностудію науково-популярних фільмів. Режисерський дебют Марченкової припав на 1985 рік.
Відблиск неба в нашому вікні
(2024) Іванишина, Лариса
Поштовхом для фільму "Відблиск" стала родинна подія: "На початок роботи над цією історією, – розповів Валентин Васянович, – мене надихнув голуб. Він врізався в нашевікно, летів на великій швидкості. Візерунок, який залишився, був одночасно прекрасним і жахливим. Детальний відбиток крил, кривавий слід від удару голови, пір’я, що прилипло до скла: усе це бачила моя 10-річна дочка. У наступні дні ця подія торкнулася нас. Її хвилювання, запитання, очікування чудесного воскресіння, заперечення незворотності цієї події, спроби зрозуміти смерть з дитячої точки зору спонукали мене написати розповідь про стосунки батька й доньки в розпал скорботи з приводу смерті". Як відомо, птахів у фольклорній традиції асоціюють з душами померлих (згадаймо розмову трьох пташок у містерії "Великий льох" Тараса Шевченка). І загиблого птаха у "Відблиску" можна асоціювати з душею людини, що загинула в російському полоні. Картина Васяновича лягає на психіку глядача важким тягарем. Та після того, що світ побачив у Бучі та інших окупованих росіянами містах України, жахіття полону, зображені у "Відблиску", не здаються надмірністю. Загалом сприйняття фільму дещо контраверсійне: з одного боку, виникає внутрішній протест проти надмірностей у натуралізмі сцен жорстокості й насильства, показаних в режимі буденної рутини, з іншого – повага до сміливості, з якою В. Васянович взявся за відтворення такої реальності; інші режисери братися за таке не поспішають. Уже анонсовано нову роботу Васяновича, він прагне знову, як і в "Атлантиді", прогнозувати близьке майбутнє України.
Свій серед своїх
(2024) Саква, Олександр
В один із квітневих вікендів у Національну спілку кінематографістів України завітав "оскароносець" Мстислав Чернов – автор документальної стрічки "20 днів у Маріуполі". Цього певне б не сталося, якби не завзятість голови НСКУ Сергія Борденюка, що запросив режисера-тріумфатора й вирвав його з щільного графіка перебування в Києві. Тож, коли вони разом зайшли до Синього залу Будинку кіно, щасливішої людини за очільника Спілки годі було знайти! Та й прибув гість не один, а з колегою – оскароносною Хлоєю Чжао. Мстислав Чернов виявився щирим, відкритим, розумним наратором, що справді прагнув задовольнити цікавість тих, хто прийшов на зустріч (переважно студентів)...." Хочу сказати, що мене нині щиро цікавить стан новітнього українського кінематографа. Я бачу фільми, в яких звучить голос унікального вітчизняного кіно, йде пошук власної теми і перспективи, і я вам без перебільшення скажу: світ чекає на українське кіно вищого ґатунку. Це серйозний шанс, і нам слід було б ним скористатися." По закінченню зустрічі Мстислав Чернов поставив автограф на сторінці журналу "Кіно-Театр", де були вміщені світлини з лондонської церемонії вручення команді фільму "20 днів у Маріуполі" престижної премії BAFTA.
Данило Денисевич – студент-воїн
(2024)
Данило народився 1 березня 2002 року в Києві, в родині художників: батько – аніматор, мати – майстриня декоративного мистецтва, брат навчається в художній академії містечка Урбіно в Італії. Навчався Данило в Інституті екранних мистецтв – у майстерні Андрія Дончика опа новував професію режисера ігрового кіно. На режисуру вступав, підготувавши стрічку "Вглиб". Вона незвична, з розміром кадру 4:3 ч/б, що невипадково, адже хлопець захоплювався режисерами Нової хвилі, а одним із най- улюбленіших його фільмів була "Сьома печать" Іґмара Берґмана. Як пояснив його батько, Борис Денисевич, "зняв її на старий фотоапарат Olympus, на якому відео було, здається, pal 640x480, попри мої пропозиції знімати на більший формат. Думаю, його влаштовувала така нечіткість зображення, бо десь-якось передавала якість 16-мм плівки. Батько Данила так пояснив його задум. Основна ідея фільму – саморозвиток людини. Копаючи вглиб, ти обов’язково потрапляєш нагору (галантно одягнутий герой, який знімає капелюх, – це фактично квінтесенція довершеної Людини), але вершина – це тільки початок; тому Людина не повинна зупинятись у розвитку і має продовжувати копати вглиб". На фронті студент воював у медичній роті 5 ОШБр. З його записів: "...Найгірше те, що ця війна мене неабияк змінила в певних моментах, і цей я вже не зможе розповісти такі історії, які міг розповісти ранній я... А як я буду після цього розповідати історії?... Маса нерозказаних до 24-го історій, імовірніше за все, припадуть пилом і згодом обернуться в прах..." Загинув 3-го травня 2023 року на початку 2-ї ночі від атаки російських дронів.

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2024. № 4 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options