Т. 2. (2025) Спецвипуск
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Соціально-економічні наслідки російської збройної агресії проти України(2025) Козир, СергійСтаттю присвячено дослідженню соціально-економічної ситуації в країні в довоєнний період та під час збройної агресії РФ проти України, яка триває. Здійснено порівняльний аналіз структурних зрушень, які відбуваються в регіональному розподілі формування валового внутрішнього продукту, та викликів, які стоять перед гуманітарною та соціальною політикою в Україні. На основі проведеного аналізу змін у рівнях співвідношення наявного доходу населення в регіонах України в розрахунку на одну особу до середньонаціонального рівня в довоєнний та воєнний періоди зроблено висновок про збереження високого рівня стратифікації регіонів України за рівнем доходів на душу населення. Аналіз динаміки експорту товарів і послуг України за період з 2013 по 2023 р. свідчить про тенденцію різкого скорочення експорту товарів і послуг, що передовсім пов’язано з окупацією частини східних регіонів України, промислові підприємства яких відігравали значну роль в експортному потенціалі країни. Доведено, що збройна агресія РФ проти України спричинила суттєвий вплив на рівень добробуту населення в країні, що свідчить про вразливість соціально-економічної системи України до воєнних ризиків і необхідність формування стійких механізмів відновлення та підтримки внутрішнього попиту. Наголошено, що значна частина внутрішньо переміщених осіб (ВПО) потребує фінансової та житлової підтримки, а отже, потрібна комплексна гуманітарна допомога та системна політика щодо реінтеграції і підтримки постраждалих верств населення. Зроблено висновок про те, що міжнародна фінансова допомога у 2023–2024 рр. залишалася головним джерелом підтримки державного бюджету України, забезпечуючи фінансування першочергових соціальних, гуманітарних та інших невійськових видатків, пов’язаних із відновленням соціально-економічної сфери України. Основну роль у бюджетній підтримці відіграють Європейський Союз, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк та окремі уряди партнерських країн, завдяки яким Україна отримала значні пільгові кредити, гранти та позики.Item Політична суб'єктність прикордонних територій в умовах трансформації світопорядку: компаративна аналітика(2025) Озадовський, ІгорАвтор розглядає прикордонні території як спірні (суперечливі) простори на перетині гегемоній, юрисдикцій та ідентичностей, де трансформації сучасного світопорядку проявляються найвиразніше. Вони можуть бути зоною конфліктів чи простором міжкультурного діалогу. Причини цього лежать у площині їхньої суб’єктності як категорії прикладного політичного аналізу та компаративної аналітики зокрема. У попередніх дослідженнях автор (у співпраці з колегами) виокремлював три типи прикордонних територій та пропонував сценарії, за яких пограниччя різних типів можуть набути суб’єктності. У цій роботі застосовано компаративний аналіз за шістьма індикаторами: географічне та геополітичне положення; історія заселення; "сусідство"; статус і режим держави-носія; ресурси та капітали (економічний, людський, символічний, соціальний); формат політики "центр — периферія". Об’єктами аналізу є ті прикордонні території, які вже здобули суверенітет або проголосили курс на його отримання та значно посилили власну політичну суб’єктність (Косово, Південний Судан, Гренландія). Це дало змогу перевірити запропоновану раніше типологію прикордонних територій, визначити межі її застосування, а також уточнити сценарії набуття політичної суб’єктності прикордонними територіями різних типів і дослідити траєкторії розвитку таких регіонів після відокремлення від держави, до якої вони належали, або на задекларованому шляху до такого відокремлення. Отримані результати показують, що динаміка суб’єктності визначається конфігурацією змінних. Географія і «сусідство» формують довготермінові можливості та обмеження; режим держави-носія задає логіку взаємодії (діалог / конфронтація); ресурсна й інституційна база визначає стійкість після зміни статусу. Косово конвертувало стійку громадянську ідентичність та зовнішню підтримку в проголошення державності, однак залишилось у полі «спірної» суб’єктності та зовнішньої залежності. Південний Судан засвідчує, що фронтир може набути суверенітету, але переважно у разі кризи центру та довгострокового зовнішнього втручання, проте зберігає високу крихкість інститутів і економіки. Гренландія демонструє альтернативну траєкторію — поступове розширення повноважень, цілеспрямовану інституційну диверсифікацію, покликані мінімізувати шоки потенційного переходу до повної державності. Теоретично робота підтверджує валідність трирівневої типології (самодостатні простори; моноетнічні / монорелігійні прикордоння; географічні фронтири) за умови гнучкого застосування та врахування неоднакової "ваги" індикаторів у різних кейсах. Практично результати окреслюють параметри політик, що знижують конфліктогенність прикордонних територій: інституційний діалог, передбачуване передання повноважень і попередня економічна підготовка до зміни статусу.Item Модернізація освітнього простору як відповідь європейських держав на глобальні виклики у вищій освіті(2025) Студілко, МаксимУ статті описано модернізацію Європейського освітнього простору як відповідь на сучасні глобальні виклики, що постають перед вищою освітою. Розглянуто як глобальні, так і точкові виклики, спричинені пандемією COVID-19, тотальною цифровізацією та глобалізацією освіти. Метою статті є огляд, дослідження та узагальнення освітніх трендів у Європейському освітньому просторі як відповідь на глобальні виклики, що постали перед вищою освітою на світовій та європейській аренах у XXI ст. Проаналізовано історію становлення, цілі та основні досягнення Болонського процесу у створенні Європейського освітнього простору вищої освіти. Акцентовано на таких здобутках, як трирівнева структура ступенів, запровадження кредитів ECTS, принцип автоматичного взаємного визнання кваліфікацій вищої та старшої середньої освіти та результатів навчання, отриманих за кордоном. Розглянуто виклики, що поставали перед Болонським процесом за 20 років, та дії для їх подолання. Акцентовано на досвіді Європейської Комісії в реалізації окремих освітніх програм Європейського Союзу. Зокрема, розглянуто програму Erasmus+ етапу 2021–2027 рр., а також Ініціативу європейських університетів із впровадження мікрокредитів та концепцію "інтернаціоналізації вдома" як доповнення до традиційної академічної мобільності. Висвітлено принципи інклюзії, закріплені в Римському комюніке 2020 року, що передбачають розширення доступу до університетської освіти для недостатньо представлених груп та формування інклюзивного освітнього середовища. Зроблено висновки, що роль університетів докорінно змінюється внаслідок сучасних процесів модернізації. З традиційних освітніх інституцій вони трансформуються в ключових суб’єктів, що забезпечуватимуть розвиток людського капіталу. Адаптація академічних спільнот до сучасних викликів, забезпечення і популяризація освіти впродовж життя, цифровізація, системна та неперервна модернізація стануть наріжним каменем у функціонуванні закладів вищої освіти як спроможних інституцій, що ефективно реалізують свою місію.Item Вплив європейської інтеграції на партійну систему України(2025) Тюканкіна, Єлизавета; Чабанна, МаргаритаСтаттю присвячено визначенню наявності, характеру та наслідків впливу європейської інтеграції на становлення і трансформацію партійної системи України. Аналіз базується на основних теоріях євроінтеграції (теорії федералізму, функціоналізму, неофункціоналізму та міжурядового підходу) для осмислення природи європейської інтеграції та її впливу на трансформацію внутрішньополітичних систем держави, насамперед партійної системи; застосуванні історико-порівняльного, системного, структурно-функціонального та статистичного методів для комплексного вивчення основних етапів формування та функціонування сучасної партійної системи України протягом 1991–2024 рр., визначення основних змін її структурних параметрів та виявлення основних тенденцій розвитку, а також використанні удосконаленої аналітичної рамки Р. Ладреха для вивчення та оцінювання впливу євроінтеграції на партійну систему України. Виділено три основні етапи еволюції партійної системи України у світлі євроінтеграційних процесів, окреслено їхні особливості та характер змін, яких зазнала партійна система на кожному з цих етапів свого розвитку. На основі зазначеної модернізованої аналітичної рамки, яка має сім елементів, розглянуто динаміку змін у програмно-ідеологічному змісті політичних партій, їхній організації, політичній конкуренції, взаємодії з європейськими партійними структурами, ставленні виборців та виборчій системі. Результати аналізу вказують на очевидний вплив євроінтеграції на політичні партії та партійну систему України на шляху її приєднання до ЄС. Перспективи подальших досліджень передбачають детальніше вивчення впливу євроінтеграції на українську партійну систему за кожним із визначених критеріїв відповідно до запропонованої аналітичної рамки, а також проведення порівняльного аналізу досвіду країн Центрально-Східної Європи щодо трансформації їхніх партійних систем під впливом євроінтеграції з метою оцінювання можливості адаптації цих моделей до українського контексту.Item Локальна демократія в умовах трансформації та відновлення України: міждисциплінарні дослідження та проєктний підхід(2025) Халецька, АлінаСтаттю присвячено дослідженню локальної демократії в Україні в умовах трансформації, постконфліктного відновлення та євроінтеграції. У центрі уваги — необхідність міждисциплінарного підходу, який поєднує політологічну рефлексію з управлінською практикою, а також застосування проєктного підходу як інструменту стратегічного управління. Такий підхід дає змогу поєднувати теоретичні засади з комплексними розробками, що особливо актуально в умовах глобальної невизначеності. Проведено дослідження еволюції міждисциплінарного підходу в науковому пізнанні, зростаючої ролі політології та менеджменту в умовах трансформації та відновлення України. Визначено особливості європейського дослідницького простору, сформованого в контексті потреби в міждисциплінарному синтезі, еволюцію якого можна простежити від становлення дослідної науки до сучасних міждисциплінарних досліджень. Розглянуто виклики, пов’язані з імплементацією європейських стандартів місцевого самоврядування, участю громадян в ухваленні рішень, адаптацією глобальних моделей до локального контексту, а також зростаючу роль місцевих органів влади в реалізації Цілей сталого розвитку. Особливу увагу приділено проблемним питанням недостатньої інтеграції локального контексту в дослідженнях, а також виявлено потребу у формуванні релевантних моделей управління, здатних враховувати соціальні, економічні та безпекові особливості українських громад. Проаналізовано потенціал міждисциплінарних досліджень складних соціальних явищ у сфері політології та менеджменту, проєктного підходу, зокрема в контексті інтеграції України до європейського дослідницького простору. Обґрунтовано важливість впровадження системного бачення, що поєднує теоретичні засади з прикладними розробками, а також необхідність підвищення інституційної спроможності держави в умовах глобальних викликів та загроз. Запропоновані підходи сприяють формуванню нової якості місцевої демократії, яка ґрунтується на довірі, участі та стійкості, що дає змогу локальним громадам не лише реагувати на ризики, а й робити внесок у реалізацію глобального порядку денного.Item Розбудова мережі агентств із забезпечення якості вищої освіти як складника державної освітньої політики країн Європейського простору вищої освіти(2025) Шиліна, АннаУ статті досліджено процес формування мережі агентств із забезпечення якості вищої освіти та їхню роль у розбудові державної освітньої політики країн Європейського простору вищої освіти (ЄПВО). Розглянуто ключові вимоги, основні функції, цілі, а також суспільне призначення агентств із забезпечення якості. Простежено еволюцію перших європейських агентств із забезпечення якості та формування сучасної мережі. На підставі аналізу результатів конференцій міністрів освіти країн Європи виокремлено питання формування політики забезпечення якості вищої освіти від початку створення ЄПВО як одного з пріоритетів для країн-членів. Зобов’язання, покладені на Європейський союз студентів, Європейську асоціацію університетів, Європейську асоціацію закладів вищої освіти та Європейську асоціацію із забезпечення якості вищої освіти (групу E4), демонструють важливість залучення всіх ключових стейкголдерів до процесу формування державних освітніх політик. Зокрема, простежено становлення та розвиток Європейської асоціації із забезпечення якості вищої освіти як політичної фігури та одного з розробників Стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG). Також стаття охоплює становлення української системи забезпечення якості вищої освіти, яка фактично є наймолодшою в країнах ЄПВО. Розглянуто засади створення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти як провідної установи з розбудови державної політики забезпечення якості та складової інтеграції України до Європейського Союзу, а також невіддільного складника європейської мережі відповідних агентств. Зокрема, визначено низку успішних прикладів реалізації політики забезпечення якості вищої освіти в Україні в умовах пандемії та воєнного стану, а також продемонстровано нинішній рівень визнання Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та української системи забезпечення якості загалом на міжнародному рівні.Item Cтратегічні мотиви донорів міжнародної допомоги і HDP Nexus для України: теорії міжнародних відносин поза суто гуманітарним ракурсом(2025) Дрига, АндрійНа прикладі України уточнено концептуальний підхід до стратегічного планування міжнародної допомоги поза межами гуманітарного реагування. Показано, що жодна з теорій міжнародних відносин не пояснює мотивів донорів, тому потрібна синтезована оптика, яка поєднує ліберальні, реалістичні, конструктивістські та критичні підходи з трьома напрямами міжнародної допомоги в їхньому нерозривному взаємозв’язку: гуманітарним, розвитковим, миробудівним (Humanitarian-Development-Peacebuilding (HDP Nexus)). На цьому перетині формується портфельна логіка, що передбачає охоплення всіх трьох компонентів, мінімізуючи ризик ігнорування будь-якого з них. Теоретичний синтез проілюстровано підходами ЄС, Північної Європи, Великої Британії, США та інших донорів: темпи й масштаби підтримки залежать від поєднання географії загроз, політичних циклів, оборонно-промислових спроможностей та обумовленості реформ. У цій моделі миробудування замінено на "мирочутливість"!, що віддає перевагу програмам, які зміцнюють соціальну гармонію та згуртованість. Практичним внеском цього дослідження є аналітична матриця "HDP × мотиви донорів", яка систематизує типи нелетальних заходів на перетині чотирьох підходів і трьох напрямів міжнародної допомоги (HDP Nexus). Вона показує, як операціоналізувати заявлені мотиви в результати, спрямовані на позитивні зміни: від правових послуг і прозорих реєстрів до захисту цивільного населення, розвитку людського капіталу, інклюзивних діалогів та локалізації проєктів. Головна умова ефективності — це поєднання невідкладних і структурних заходів на основі довгострокового фінансування, локалізації та прозорого управління. Також окреслено типові вузькі місця імплементації HDP Nexus у воєнних і післявоєнних умовах, а саме: фрагментацію координації, несумісність бюджетно-правових рамок, різні часові горизонти та брак даних. Запропоновано механізми їх подолання через спільні очікувані результати, уніфіковані підходи до моніторингу, відкриті дані та залучення громад до ухвалення рішень. Отже, це дослідження пропонує cпосіб перетворення різнорідних мотивів донорів на спільні траєкторії стабілізації та відновлення, підвищуючи довіру між донорами й реципієнтами та знижуючи ризики довгострокової залежності від допомоги.Item Моделювання цифрової парадипломатії в глобальному просторі. Стратегія нейтралізації інформаційних загроз(2025) Петров, Павло; Головко, Іван; Котов, ІванУ статті досліджено феномен цифрової парадипломатії як інноваційного інструменту протидії інформаційним загрозам у глобальному просторі. Актуальність теми зумовлена посиленням ролі дезінформаційних кампаній у міжнародній політиці, що здійснюються як державними, так і недержавними акторами для підриву демократичних інститутів, руйнування репутації держав і дестабілізації локальних спільнот. Метою дослідження є визначення ролі цифрової парадипломатії в трансформації сучасної міжнародної комунікації та формування алгоритмічного підходу до її застосування для протидії глобальним викликам дезінформації, зокрема в діяльності субнаціональних акторів. У статті розглянуто трансформацію дипломатичних практик у контексті цифрової епохи, а також теоретичні засади парадипломатії та її еволюцію від допоміжного до стратегічно значущого елемента міжнародної комунікації. Проаналізовано, як субнаціональні утворення використовують цифрові платформи для формування наративів, взаємодії з міжнародними аудиторіями, спростування дезінформації та мобілізації підтримки. Запропоновано алгоритм цифрової парадипломатії, що має п’ять ключових етапів. Наведено приклади реалізації цифрових стратегій у таких країнах, як Естонія, Литва, Україна, США та Канада, що демонструють успішну практику інтеграції місцевих ініціатив у загальнонаціональні та міжнародні системи цифрової безпеки. Окрему увагу приділено потенціалу співпраці муніципалітетів із діаспорами, неурядовими організаціями та технокомпаніями для посилення міжнародного резонансу їхніх меседжів. Наголошено на важливості цифрової грамотності, етичного контенту та інституційної взаємодії як базових умов ефективної цифрової парадипломатії. У висновках обґрунтовано, що цифрова парадипломатія — це не лише інструмент кризового реагування, а й механізм стратегічної комунікації, здатний зміцнити демократичну стійкість, репутаційну суб’єктність та інформаційну автономію регіонів у цифрову добу. Перспективи подальших досліджень полягають у кількісному вимірюванні ефективності таких стратегій, розробленні адаптивних інструментів реагування на локальному рівні, а також поглибленні міждисциплінарного аналізу взаємодії парадипломатії, інформаційної безпеки та цифрових комунікацій.Item Управління якістю в умовах трансформації вищої освіти України(2025) Бардась, Артем; Замковий, МаксимУ статті розкрито зміст та еволюцію систем управління якістю в закладах вищої освіти (ЗВО) України й світу. Проаналізовано інтеграцію міжнародних стандартів ESG, визначено бар’єри впровадження сучасних моделей якості в українському контексті. Особливу увагу приділено внутрішнім системам забезпечення якості, цифровізації, участі стейкголдерів, а також практикам саморегуляції якості. Розглянуто досвід використання метрик та показників ефективності, участі здобувачів вищої освіти і викладачів у процесах оцінювання якості, а також зв’язок між якістю і працевлаштованістю випускників. Представлено порівняльну аналітику моделей якості в країнах Європи та окреслено виклики, з якими стикаються українські ЗВО в умовах воєнного стану. Автори пропонують сучасну інтерпретацію системи управління якістю як динамічного, адаптивного механізму, що виходить за межі формального контролю. Новизна проведеного дослідження полягає в концептуалізації дуалістичної моделі вдосконалення освітнього процесу (Kaizen і Kairyo), у трактуванні поняття якості як організаційної культури, а також у пропозиції саморегуляційного підходу до оцінювання якості в ЗВО. Результати статті можуть бути використані керівниками закладів вищої освіти для вдосконалення внутрішніх систем забезпечення якості, формування стратегічних документів і планів розвитку. Окрім того, окреслені у статті підходи можуть бути застосовані під час побудови інституційних стратегій сталого розвитку, модернізації навчальних програм та впровадження інновацій у процеси викладання і навчання. Це особливо актуально в умовах глобальної конкуренції та з огляду на потребу узгодження з вимогами європейського освітнього простору.Item Від традицій до гнучкості: інструменти менеджменту у VUCA-реальності(2025) Жарова, ЛюбовУ статті розглянуто особливості застосування нових інструментів управління в умовах волатильності, невизначеності, складності та неоднозначності (Volatile, Uncertain, Complex, Ambiguous (VUCA)). Науковою гіпотезою, покладеною в основу дослідження, є припущення щодо можливості адаптації традиційних інструментів і підходів у менеджменті та створення нових на основі критичного аналізу використовуваних підходів до управління та їхньої неефективності. Обґрунтовано, що традиційні методи управління поступово втрачають ефективність у динамічному середовищі, яке характеризується швидкими технологічними змінами, глобалізаційними процесами та зростаючою конкуренцією. Доведено необхідність впровадження інноваційних організаційних моделей (Agile, Holacracy, Teal), що забезпечують гнучкість, адаптивність та залучення персоналу. Розкрито значення розвитку системного мислення, картографування стейкголдерів і формування динамічних компетенцій для підвищення стійкості організацій. Проаналізовано приклади успішних компаній, які завдяки цифровій трансформації, управлінню змінами та диверсифікації ресурсів досягли конкурентних переваг. Особливу увагу приділено створенню культури безперервного навчання, інноваційності та інклюзії як стратегічних чинників розвитку. Запропоновано підходи до оцінювання ефективності нових інструментів управління, що виходять за межі фінансових показників і охоплюють адаптивність, інноваційність, стійкість та залученість персоналу. Зроблено висновок, що управління в епоху VUCA є не просто набором методів, а цілісною філософією, яка вимагає від лідерів певного світогляду, бачення, сміливості та готовності до постійного навчання.Item Політика гендерної рівності і протидії насильству як складова частина управління закладами вищої освіти в контексті повоєнного відновлення України (на прикладі Національного університету "Києво-Могилянська академія")(2025) Марценюк, Тамара; Полюхович, ОльгаУ статті розглянуто міжнародний і вітчизняний досвід забезпечення гендерної рівності й протидії насильству у вищій освіті в контексті успішного повоєнного відновлення України як держави з європейськими цінностями. Запропоновано найефективніші заходи щодо забезпечення гендерної рівності та протидії насильству. Аргументовано лідерство Національного університету "Києво-Могилянська академія" (НаУКМА) серед закладів вищої освіти (ЗВО) України в реалізації Стратегії впровадження гендерної рівності у сфері освіти до 2030 року, зокрема щодо управління освітою задля забезпечення гендерної рівності та протидії насильству. Це пов’язано з ширшим контекстом, адже у статті йдеться про особливий випадок Києво-Могилянської академії, яка після відродження у 1992 р. стала прикладом системного підходу до забезпечення гендерної рівності та протидії насильству у вищій освіті. Університет впроваджує ідеї гендерної рівності, інтегровані в навчальні та академічні процеси. Наголошено на розвитку гендерних студій і фемінізму, оскільки їх викладають на різних кафедрах університету, сприяючи формуванню чутливості студентства до питань недискримінації, поваги до різноманітності й критичного мислення на засадах демократії та толерантності. Зʼясовано, що складовою частиною механізму управління та реалізації політики протидії гендерному насильству і забезпечення гендерної рівності в НаУКМА виявилися дослідження і відповідні рекомендації, освітні події та інформаційні кампанії для підвищення рівня обізнаності про проблематику, розгляд скарг про порушення політики, взаємодія та спільні проєкти з іншими акторами процесу забезпечення якості освіти, а також співпраця з медіа задля найкращого інформування про політику. Підсумовано успіхи і виклики запровадження політики гендерної рівності в управлінні вищою освітою в Україні на прикладі НаУКМА.