195: Філологічні науки

Permanent URI for this collection

Browse

Recent Submissions

Now showing 1 - 14 of 14
  • Item
    Концепт письма в ліриці Ігоря Калинця
    (2017) Борисюк, Ірина
    У статті розглянуто проблему репрезентації концепту письма в ліриці І. Калинця крізь призму колективного і приватного досвідів. Для поета письмо є втіленою в матеріальних знаках культурною пам’яттю, архівом, що засвідчує культурну тяглість, живим потвердженням неілюзорності минулого. Калинець експериментує з такими властивостями письма, як упорядкованість, структурованість, матеріальність (речевість) і контекстуальність, – тобто рисами, цілком суголосними із поетикою його текстів і циклів. Крім того, важливим для поета є концепт письма як палімпсесту, взаємоперетину дискурсів, текстів, досвідів. Подвійна природа письма як повідомлення, зафіксованого в матеріальній формі, обумовлює той факт, що письмо є одночасно діяльністю передачі інформації і встановлення зв’язку, але також і річчю, причетною до окреслення приватного простору.
  • Item
    Музика і музичне в композиціях Олега Лишеги: "пісня 551" та "пісня 212"
    (2017) Вороновська, Дарина
    У статті проаналізовано два поетичні тексти Олега Лишеги зі збірки "Великий міст": "пісню 551" та "пісню 212" крізь призму музичного коду. У цих поезіях знаходимо звернення до афроамериканської музики, зокрема до одного з її видів – а саме спіричуел. Олег Лишега приносить музику США в українську поезію, переосмислюючи зміст її композицій та розширюючи контекст її звучання. Звернення до музичних текстів слугує інструментом виходу поезії з конкретного середовища, а натомість надає їй "світового" звучання.
  • Item
    "Ви його не догоните.. аби не знати як бігли..": рецепція образу Івана Франка в літературній творчості Олега Лишеги
    (2017) Девдера, Катерина
    У статті проаналізовано рецепцію образу І. Франка в поезії та есеїстиці О. Лишеги. Образ Фран-а є проекцією авторського міфу первозданності О. Лишеги. І. Франко пов’язаний із тотемним предком (поезія «Він»), шаманом, який здійснює сходження, з’єднуючи Землю і Небо (поезія «Гора»); сим- волами риби і Христа (есе «Старе золото»). Образ І. Франка є втіленням того, хто все осяг, досконалої людини, а почасти й архетипу Самості, за К. Ґ. Юнґом.
  • Item
    Перечитування літературного канону неокласичним дискурсом українського літературознавства початку ХХ ст.
    (2017) Демська-Будзуляк, Леся
    Статтю присвячено проблемі переосмислення літературного канону в українському літературознавстві початку ХХ ст. з погляду нової літературної теорії. Наголошено на існуванні двох підходів до вироблення літературного канону – соціологічного, в якому канон представляє інституції, та аксіологічного, де канон покликаний фіксувати культурні цінності. Незаперечним проте залишається той факт, що будь-який канон проявляє себе перш за все як ідеологічне явище, що водночас спрямоване і в ретроспективу, задля канонізації певної традиції, й у перспективу, задля закріплення певної культурної ідентичності. В історії українського літературознавства фіксуємо, як мінімум, два періоди інтенсивного перечитування канону – 1920-ті роки та кінець 1990-х. В обох випадках цей процес відбувався у широкому дискурсі соціополітичних перетворень у просторі нашої держави. На початок 1920-х років можемо вести мову про дві моделі канону української літератури. Ці моделі являють собою дві культурні парадигми – патріархальну та модерну. Різне розуміння літератури та її історії фіксує точку водоподілу, що його пройшло українське літературознавство на початку ХХ ст., коли відбувалася зміна інтерпретаційної парадигми. З’явився новий спосіб думати про літературу та нова мова для її опису, внаслідок чого відбувалася й зміна "літературних ієрархій".
  • Item
    Від каменя до ефіру: образ душі у "Тератургимі" Афанасія Кальнофойського
    (2017) Дубина, Ольга
    У статті висвітлено релігійно-філософське значення образного втілення душі у "Тератургимі" Афанасія Кальнофойського. З’ясовано, що людська душа у цій збірці богородичних оповідань про чуда представлена двома основними топосами – душі-храму і душі-поля. Перший розгортається за допомогою образів дому і вогню, другий – саду і цвіту. Особливу увагу приділено спільному для обох топосів мотиву прибирання душі, що асоціюється з паланням і цвітінням.
  • Item
    Поетика творення тексту в поезії Василя Герасим'юка
    (2017) Кісельова, Людмила
    Автор статті на матеріалі поезії Василя Герасим’юка аналізує поетику творення як аспект поетики тексту. В роботі простежено процес взаємотворення автора та його поетичного тексту. З’ясовано, чому два види гуцульських народно-художніх промислів – "кахлі" та "суха різьба" – стають означниками етапів творчості Герасим’юка, інтегральними символами його поетичних стратегій. Проаналізовано особливості реалізації цих стратегій у контексті поетики творення.
  • Item
    Людина - природа - побут: взаємодія художніх структур у "карпатському тексті" В. Герасим'юка
    (2017) Лаюк, Мирослав
    У статті проаналізовано взаємозв’язки між людиною й середовищем її існування у "карпатському тексті" В. Герасим’юка: звернуто увагу на каталогізацію й детальне прописування в творчості поета побуту; з’ясовано функцію ритуально-міфологічних мотивів; визначено, що поетові важливо насамперед виділити символічне й міфологічне значення представників карпатської флори й фауни; простежено персонажний ряд та вихід побутописання на рівень узагальнень – філософських, культурологічних, аксіологічних.
  • Item
    Зороастрійські танатологічні моделі в апокрифі "Заповіт Авраама"
    (2017) Пелешенко, Олена
    У статті проаналізовано генезу образу смерті у двох християнізованих версіях юдейського апокрифа «Заповіт Авраама». З огляду на те, що і в грецькому, і в києво-руському текстах дескриптивні парадигми «смерть, як…» не узгоджуються ані з юдейською, ані з християнською традицією, висловлено гіпотезу, що виразно дуалістичний опис Смерті-красуні та Смерті-потвори у «Заповіті Авраама» є «слідом» (Ж. Дерріда) зороастрійських танатологічних моделей, засвоєних переписувачами апокрифа за посередництва пехлевійської «Книги про праведного Віраза». Доведено, що трансляцію та адаптацію авестійських дескриптивних парадигм у християнських апокрифах уможливлюють інтенсивні двосторонні контакти релігійних общин юдеїв і зороастрійців в ареалі Передньої Азії в добу еллінізму. Саме тоді зародилися сюжети як пехлевійського тексту, так і втраченого нині єврейського протографа «Заповіту Авраама». Особливу увагу зосереджено на механізмах витіснення кожною новою версією апокрифічного тексту елементів чужорідних культурних кодів за межі власної семіосфери або їх перекодування за допомогою вже питомої біблійної образності та фольклору.
  • Item
    Риторична традиція в "Євангелії учительному" Кирила Транквіліона Ставровецького
    (2017) Турчина, Тетяна
    У статті йдеться про втілення парадигм середньовічної, візантійської та барокової риторики у збірнику проповідей "Євангеліє учительне" (1619) Кирила Транквіліона Ставровецького.
  • Item
    Криза ідентичності у плинній сучасності (рецепція у літературі фентезі)
    (2017) Півень, Святослав
    У статті розглянуто, як у сучасній літературі фентезі відображають проблему кризи ідентичності у плинній сучасності. Автор статті пояснює причини виникнення цієї соціальної проблеми, а також детально аналізує ситуації, зображені у циклах фентезі "Відьмацька сага" Анджея Сапковського, "Пісня Льоду й Полум’я" Джорджа Мартіна та "Зворотний бік" Дари Корній, у яких криза ідентичності може мати місце. Окрім того, у статті йдеться про запропоновані у фентезі-наративах способи подолання кризи ідентичності.
  • Item
    Образ­символ води у творчості Ф. Моріака
    (2017) Польщак, Анелія
    Статтю присвячено дослідженню образів-символів води у творчості Нобелівського лауреата Ф. Моріака, які є елементом неповторного стилю письменника. Митець у своїх творах використовує символіку, пов’язану з образами природи, як окремо, так і в синтезі з тими, що пов'язані з використанням людських відчуттів (запахів, звуків, візуальних образів, дотику). Водночас акцентовано ті образи, що вирізняються оригінальністю. Важливим є те, що ідеологема води у цього письменника вписана в ідеологему світу, який розуміється в усій його складності. З одного боку, стан світу свідчить про його суттєве зіпсуття. З іншого, цей світ має ознаки того, що від початку він був створений добрим і надалі підтримуються його існування та добрі якості завдяки благодаті.
  • Item
    До питання часу у модерністському романі першої третини ХХ століття
    (2017) Романцова, Богдана
    На кожній історичній стадії розвитку людства було власне розуміння часового виміру, що втілювалося у різноманітних сферах художнього відображення реальності. Згідно з концепцією автора статті, для модерністських романів та оповідань про місто першої третини ХХ ст. було характерне домінування трьох основних типів часу: лінійного, циклічного часу і тривання – і поступове ускладнення часової парадигми. Лінійна концепція часу передбачає чітко визначений розвиток сюжету від зав’язки до розв’язки, конкретність топоніміки, прив’язаність до історичної епохи, завершеність творів, а також "конкретність" і "реальність образів". У творах із циклічним типом часу фактично немає розвитку персонажа, доленосних подій і класичної літературної інтриги. Для творів, у яких домінує тривання, характерний уривчастий сюжет, де дрібні події постають із неочікуваного ракурсу, інтенсивне внутрішнє життя персонажів, що зазвичай оприявнюється через потік свідомості, заперечення причинно-наслідкових зв’язків, інтенсивна робота пам’яті, заперечення домінування візуального аспекту та суб’єктивність образів персонажів, що постають крізь призму свідомості інших героїв твору. Важливо, що категорія часу у творах проаналізованих письменників дедалі ускладнювалася, від одновимірності, лінійності часу у своїх ранніх творах вони відходять у бік темпорального плюралізму, суб’єктивності, тривання. Отже, модернізм на зміну фізичній однозначності часу, відображеній у літературних творах, приніс гетерогенність і плюралізм часу як важливої категорії поетики.
  • Item
    Ecphrasis, Archiseme, Rhythm, and Graphical Manner as the Tools to Model a Lyrical Self in M. Atwood's Poetry
    (2017) Taranukha, Yelyzaveta
    The article is a part of an ongoing project to establish Ukrainian-Canadian comparative literature studies. Grounded on the modern Canadian poetry, the paper defines the relations between the elements of poetic style and the models of lyrical self. The research hypothesizes a dependence between ecphrasis, rhythm, archisemes, and a lyrical self. The author depicts the main tendencies in M. Atwood’s poems, such as the use of ecphrasis, a creation of archisemes, the experiments on a genre, a graphical manner, and a rhythm, manifested itself as a musicality. It is stated that the theme of identity to a certain degree affects the types of lyrical self in M. Atwood’s creative work. Hereupon, the origin of lyrical self’s identity is considered as a self-reflective, and the genre diversity is outlined into two categories of poems: a "рoem-meditation" and a "рoem-sententia".
  • Item
    "Дон Жуан" в Україні ХХ ст.: "туга хворого за здоров'ям"?
    (2017) Шалагінов, Борис
    "Камінний господар" Лесі Українки розглядається в плані Ніцшевої рецепції легенди про Дон Жуана, згідно з якою емансипація плотського і розумового, синтетично втілена в цьому образі, постає як свідчення "волі до сили" (Wille zur Macht), якої європейська буржуазія на тому етапі своєї еволюції позбулася повністю, а отже – як вияв антибуржуазної протестності. Задум Лесі Українки серед інших інтерпретацій початку ХХ ст. найбільше відповідає ніцшеанській концепції. Тяжіючи до діонісійських глибин життя, поетеса у своєму творі веде діалог з європейською філософською думкою, що напружено шукала тоді шляхи подолання буржуазної однобічності людини. Оригінальність і новаторство твору полягають у тому, що тему ніцшеанської духовної повноти життя в ньому представляла жінка, що значно випереджало в часі європейські феміністичні концепції.