195: Філологічні науки

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12166

Browse

Recent Submissions

Now showing 1 - 5 of 14
  • Thumbnail Image
    Item
    Концепт письма в ліриці Ігоря Калинця
    (2017) Борисюк, Ірина
    У статті розглянуто проблему репрезентації концепту письма в ліриці І. Калинця крізь призму колективного і приватного досвідів. Для поета письмо є втіленою в матеріальних знаках культурною пам’яттю, архівом, що засвідчує культурну тяглість, живим потвердженням неілюзорності минулого. Калинець експериментує з такими властивостями письма, як упорядкованість, структурованість, матеріальність (речевість) і контекстуальність, – тобто рисами, цілком суголосними із поетикою його текстів і циклів. Крім того, важливим для поета є концепт письма як палімпсесту, взаємоперетину дискурсів, текстів, досвідів. Подвійна природа письма як повідомлення, зафіксованого в матеріальній формі, обумовлює той факт, що письмо є одночасно діяльністю передачі інформації і встановлення зв’язку, але також і річчю, причетною до окреслення приватного простору.
  • Thumbnail Image
    Item
    Музика і музичне в композиціях Олега Лишеги: "пісня 551" та "пісня 212"
    (2017) Вороновська, Дарина
    У статті проаналізовано два поетичні тексти Олега Лишеги зі збірки "Великий міст": "пісню 551" та "пісню 212" крізь призму музичного коду. У цих поезіях знаходимо звернення до афроамериканської музики, зокрема до одного з її видів – а саме спіричуел. Олег Лишега приносить музику США в українську поезію, переосмислюючи зміст її композицій та розширюючи контекст її звучання. Звернення до музичних текстів слугує інструментом виходу поезії з конкретного середовища, а натомість надає їй "світового" звучання.
  • Thumbnail Image
    Item
    "Ви його не догоните.. аби не знати як бігли..": рецепція образу Івана Франка в літературній творчості Олега Лишеги
    (2017) Девдера, Катерина
    У статті проаналізовано рецепцію образу І. Франка в поезії та есеїстиці О. Лишеги. Образ Фран-а є проекцією авторського міфу первозданності О. Лишеги. І. Франко пов’язаний із тотемним предком (поезія «Він»), шаманом, який здійснює сходження, з’єднуючи Землю і Небо (поезія «Гора»); сим- волами риби і Христа (есе «Старе золото»). Образ І. Франка є втіленням того, хто все осяг, досконалої людини, а почасти й архетипу Самості, за К. Ґ. Юнґом.
  • Thumbnail Image
    Item
    Перечитування літературного канону неокласичним дискурсом українського літературознавства початку ХХ ст.
    (2017) Демська-Будзуляк, Леся
    Статтю присвячено проблемі переосмислення літературного канону в українському літературознавстві початку ХХ ст. з погляду нової літературної теорії. Наголошено на існуванні двох підходів до вироблення літературного канону – соціологічного, в якому канон представляє інституції, та аксіологічного, де канон покликаний фіксувати культурні цінності. Незаперечним проте залишається той факт, що будь-який канон проявляє себе перш за все як ідеологічне явище, що водночас спрямоване і в ретроспективу, задля канонізації певної традиції, й у перспективу, задля закріплення певної культурної ідентичності. В історії українського літературознавства фіксуємо, як мінімум, два періоди інтенсивного перечитування канону – 1920-ті роки та кінець 1990-х. В обох випадках цей процес відбувався у широкому дискурсі соціополітичних перетворень у просторі нашої держави. На початок 1920-х років можемо вести мову про дві моделі канону української літератури. Ці моделі являють собою дві культурні парадигми – патріархальну та модерну. Різне розуміння літератури та її історії фіксує точку водоподілу, що його пройшло українське літературознавство на початку ХХ ст., коли відбувалася зміна інтерпретаційної парадигми. З’явився новий спосіб думати про літературу та нова мова для її опису, внаслідок чого відбувалася й зміна "літературних ієрархій".
  • Thumbnail Image
    Item
    Від каменя до ефіру: образ душі у "Тератургимі" Афанасія Кальнофойського
    (2017) Дубина, Ольга
    У статті висвітлено релігійно-філософське значення образного втілення душі у "Тератургимі" Афанасія Кальнофойського. З’ясовано, що людська душа у цій збірці богородичних оповідань про чуда представлена двома основними топосами – душі-храму і душі-поля. Перший розгортається за допомогою образів дому і вогню, другий – саду і цвіту. Особливу увагу приділено спільному для обох топосів мотиву прибирання душі, що асоціюється з паланням і цвітінням.