Кіно-Театр. 2003. №4
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Now showing 1 - 5 of 33
- ItemКозак Мамай проти Джеймса Бонда(2003) Брюховецька, ЛарисаНаціональна ідентичність як проблема русифікованих українців активно викорінюється в рідних же інтелектуальних колах. Слово "патріотизм" у цьому середовищі стало табуйованим, а інтерес до українського - предметом висміювання. Зате українофобія розлилася, немов нафта на іспанському узбережжі Атлантичного океану. А ті, хто спеціалізується з українофобії, не втомлюються залякувати нас, наївних, привидом ксенофобії, нібито нами і живлений.
- ItemЧеське кіно 60-х: досвід свободи(2003) Брюховецька, ОльгаНа початку квітня Чеський центр провів безпрецедентну в київських кінематографічних колах акцію. Насамперед відмовився від узвичаєної сьогодні стратегії роботи зарубіжних культурних центрів, яка полягає в тому, щоб показувати добірку поганеньких, зате нових фільмів (згадати хоча б традиційні "тижні європейського кіно", на яких вже добре, коли є одна-дві варті уваги картини). Ця настанова на новизну, притаманна масмедіям — починаючи від газет, закінчуючи одноденними голлівудськими блокбастерами, — може, і є рушієм ринку, але в культурно-просвітницькій діяльності аж ніяк не доречна. Хороший фільм, як і вино, чим давніший, тим кращий. Отож можна лише схвалювати вибір Чеського культурного центру на користь власної кінематографічної класики, що пройшла випробування часом. Це п’ять фільмів короткого періоду так званого «соціалізму з людським обличчям»: "Потяги особливого призначення" Іржі Менцеля (1966), "Маргаритки" Віри Хітілової (1966), "Опалювач трупів" Юрая Герца (1968), "Жалобне свято" Зденека Сірового (1969) та "Вухо" Карела Кахині (1969). Два останні зняті вже "після", тому одразу були заборонені і вийшли на екрани кінотеатрів лише в1990 році. Під "після", звісно, мається на увазі введення радянських військ і процес "нормалізації", політичної і культурної, який майже на три десятки років витіснив яскраве культурне явище під назвою чеська "нова хвиля". Режисери потрапили до "чорного списку", який відбирав у них право на творчість. Було заборонено не лише показувати, а й згадувати про їхні фільми. Звісно, на територіях колишнього Радянського Союзу ці фільми теж замовчувалися. Але чи змінилася ситуація тепер, коли, здавалося б, усе можна? Чому зали Будинку кіно були напівпорожніми?
- ItemЧому психоаналіз?(2003) Брюховецька, ОльгаПсихоаналітичний дискурс, починаючи з середини 70-х років, є своєрідним мейнстрімом у західній, як європейській, так і американській, кінотеорії, а відповідно, інтерпретації фільмів. Не в останню чергу з генеалогічних причин. Адже легітимація теорії кіно як академічної дисципліни у середині 70-х пов’язана саме з психоаналізом, котрий доповнив, "зняв", у гегелівському розумінні, лінгвістичну модель семіології та соціальну модель критики ідеології. Психоаналітичний дискурс відкрив "третій" вимір кіно поруч із структурно- комунікативним та соціально-ідеологічним, а швидше, не поруч, а за ними — вимір бажання.
- Item"Мамай"(2003) Брюховецька, ОльгаЄ фільми, до яких дуже важко підступитися. Не в тому загальному сенсі "недосяжності", про яку говорив Раймон Беллур, — гетерономності фільму і вербального тексту, котрий має на меті його проаналізувати, а звідси — і фатальної неможливості адекватно процитувати фільм у тексті. Тобто, як в іншому контексті зауважив Крістіан Метц, аби повністю описати один кадр в усьому його конкретному перцептивному багатстві, потрібне не одне слово чи речення, а кілька абзаців або й сторінок. Попри це деякі фільми — і таких, завдяки Голлівуду, більшість — досить легко перекладаються на вербальну субстанцію. Здається, вони випадково стали фільмами і за інших обставин могли б бути романами чи коміксами. У таких фільмах сюжет важливіший, а вже те, який медіум використовується, має другорядне значення. З другого боку, є й такі фільми, які цю "недосяжність" радикалізують такою мірою, що їхнє існування можливе лише в аудіо-візуальній цілісності. Вони настільки самодостатні, що чинять опір будь-якій вербальній редукції. І це свідчить не стільки про те, що вони безсенсовні, скільки про те, що не всі сенси піддаються словесній артикуляції. Власне, до такого типу фільмів-у-собі належить "Мамай" Олеся Саніна. Його не перекажеш, не опишеш, не поясниш. Він ставить перед критиком завдання бути науковцем з методами художника. Може, це справді сон, який наснився режисерові? Глядачеві? Народові? Тож чи не варто скористатися методом вільних асоціацій?
- ItemІван Дзюба: Параджанов більший за леґенду про Параджанова : [інтерв'ю](2003) Дзюба, ІванБільше десяти років, аж до ув’язнення Сергія Параджанова, тривала їхня дружба. Що єднало їх, таких різних, — спокійного аналітика Івана Дзюбу й вулканічного кінорежисера Сергія Параджанова? Про це хотілося дізнатися в розмові з видатним ученим-літературознавцем, академіком АН України, Головою Комітету з державних премій ім. Т.Шевченка Іваном Михайловичем Дзюбою. Бесіду вела Лариса Брюховецька 21 березня 2003.