Кіно-Театр. 2003. №4

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12202

Browse

Now showing 1 - 20 of 33

Сергій Маслобойщиков: "Зіткнення гри з прагматичною стратегією"
(2003) Маслобойщиков, Сергій
Дія фільму розгортатиметься в Києві 1911 року. Гадаю, події, які відбувалися в цей час у місті, — справа Бейліса, вбивство Столипіна — особливим чином вплинули на всю світову історію. Мені здається, в цей період завершується історія особистіша й активно заявляє про себе історія масової людини. Сюжет картини сконцентровано навколо вбивства Петра Столипіна в Київському оперному театрі. При цьому мені б хотілося відтворити особливу київську атмосферу тієї доби, величезне національне, культурне розмаїття, показати молодіжне середовище (університет св.Володимира), київське підпілля, анархістів, провокаторів, охранку, артистичні кола. В Києві 1911 року все це цікаво переплелося. Утворилися якісь дивні зв’язки. Скажімо, вбивця Столипіна був уперше заарештований в артистичному товаристві разом із Лесею Українкою й Луначарським. Загалом намагатимуся створити певний художній образ, який би втілював не так, напевне, епоху, як конкретні людські прагнення і суперечності, що проступають і в наш час. Хочеться, щоб у фільмі зіткнулися такі речі, як одвертий індивідуалізм, егоцентризм разом із прагненням порядку та бездумною інерцією, безвідповідальність із відповідальністю, гра з прагматичною стратегією. Гадаю, що основний конфлікт полягає між двома останніми. Гра найчастіше перемагає, та порядок потім болісно відплачує за це. Це досить короткий виклад. Говорити про це можна значно більше.
"Літопис - Червона калина"
(2003)
Всеукраїнський фестиваль документального і науково-популярного кіно під такою назвою відбувся 24 - 25 травня в Києві. Його гасло - "Місто і особистість".
Содерберґ - людина без Дзеркала
(2003) Ландовська, Анна
Новий фільм Стівена Содерберґа — режисера, який отримав каннську "Золоту пальмову гілку" за "Секс, брехню і відео" (1989) та "Оскар" за "Трафік" (2000), - є другою екранізацією роману Станіслава Лема "Соляріс" (і це перший випадок, коли автор роману з колишніх соціалістичних країн одержав як гонорар мільйон доларів).
"ТЕLЕГА"
(2003)
49-й Міжнародний незалежний кінофестиваль короткометражних фільмів в Обергаузені (Німеччина), що проходив 1—6 травня 2003 року, відзначив спеціальним призом журі український короткометражний фільм "ТЕLЕГА" Д.Тяжлова, С. Шахворостова, А. Гунішева.
"Мамай" боротиметься за "Оскар"
(2003)
Критерії оцінок в Американській кіноакадемії сталі: поліфонія, політкоректність, актуальність, культурологічний вплив. Лауреатів визначають прямим таємним голосуванням із п'яти з представлених номінантів у кожній категорії. Щорічно в конкурсі на присудження "Оскара" беруть участь близько 250 фільмів, що повинні мати як мінімум сім комерційних сеансів в кінотеатрах Лос-Анджелеса.
Чеське кіно 60-х: досвід свободи
(2003) Брюховецька, Ольга
На початку квітня Чеський центр провів безпрецедентну в київських кінематографічних колах акцію. Насамперед відмовився від узвичаєної сьогодні стратегії роботи зарубіжних культурних центрів, яка полягає в тому, щоб показувати добірку поганеньких, зате нових фільмів (згадати хоча б традиційні "тижні європейського кіно", на яких вже добре, коли є одна-дві варті уваги картини). Ця настанова на новизну, притаманна масмедіям — починаючи від газет, закінчуючи одноденними голлівудськими блокбастерами, — може, і є рушієм ринку, але в культурно-просвітницькій діяльності аж ніяк не доречна. Хороший фільм, як і вино, чим давніший, тим кращий. Отож можна лише схвалювати вибір Чеського культурного центру на користь власної кінематографічної класики, що пройшла випробування часом. Це п’ять фільмів короткого періоду так званого «соціалізму з людським обличчям»: "Потяги особливого призначення" Іржі Менцеля (1966), "Маргаритки" Віри Хітілової (1966), "Опалювач трупів" Юрая Герца (1968), "Жалобне свято" Зденека Сірового (1969) та "Вухо" Карела Кахині (1969). Два останні зняті вже "після", тому одразу були заборонені і вийшли на екрани кінотеатрів лише в1990 році. Під "після", звісно, мається на увазі введення радянських військ і процес "нормалізації", політичної і культурної, який майже на три десятки років витіснив яскраве культурне явище під назвою чеська "нова хвиля". Режисери потрапили до "чорного списку", який відбирав у них право на творчість. Було заборонено не лише показувати, а й згадувати про їхні фільми. Звісно, на територіях колишнього Радянського Союзу ці фільми теж замовчувалися. Але чи змінилася ситуація тепер, коли, здавалося б, усе можна? Чому зали Будинку кіно були напівпорожніми?
Опам'ятатися...
(2003) Тримбач, Сергій
В Москві відбувся сьомий форум кінематографій СНД і Балтії.Як виглядав на цьому тлі "Мамай" нашого Олеся Саніна?
Америка відкриває образотворчу спадщину Параджанова
(2003) Радинський, Олексій
Параджанов був геніально універсальним митцем: окрім кінематографа, він працював у техніці графічного малюнка, колажа, реді-мейду, перформансу. Найсправедливішим було б розглядати усі грані творчості Параджанова як явище цілісне - адже належав він до тієї категорії митців, чиїм найголовнішим витвором є власне життя, оскільки хоч якою б художньою діяльністю він займався, це було безперервним режисируванням навколишньої дійсності.
Василь Авраменко - Іван Кавалерідзе: "кінодуель" через океан
(2003) Косаківська, Леся
Василь Кирилович Авраменко (1895-1981) — помітна постать в історії українського мистецтва XX століття. Цей унікальний талант-самоук, який з 1925 року перебував у вимушеній еміграції (Канада-США), прославився насамперед як балетмейстер та виконавець українського народного танцю, проте був відомий і як режисер-постановник та менеджер української кіноіндустрії за кордоном.
Диктатура від Едіпа
(2003) Веселовська, Ганна
У міфологічній свідомості тривалість людського життя дорівнює миті: її заколисує фатум, несе на руках доля, а потім опускає у прірву. У повсякденному уявленні життєвий шлях, який людина проходить швидкими чи повільними кроками, видається нескінченно довгим, власний кінець несила передбачити, хоча фінальна крапка ставиться остаточно і назавжди, й лише міфологічне буття зберігає щось навічно у пам’яті поколінь.
Post skriptum : обговорення книжки [Л. Брюховецької "Приховані фільми. Українське кіно 90-х"] в Будинку кіно 20 травня 2003
(2003)
Книжка Лариси Брюховецької "Приховані фільми. Українське кіно 90-х", випущена редакцією "Кіно-Театру" спільно з видавництвом "АртЕк", презентувалась тричі: 8 травня у книгарні "Цитрус" ("Мандарин-плаза", Басейна, 4, участь взяли Роман Балаян, В’ячеслав Криштофович, Михайло Іллєнко, Олесь Санін, Тарас Денисенко, Галина Стефанова), 15 травня в книгарні-кафе "Бабуїн" (Б.Хмельницького, 39, за участі Володимира Панченка, Ролана Сергієнка, Аркадія Микульського, Інни Капінос, Іннеси Размашкіної) та 20 травня в Будинку кіно, де виступили Анатолій Сирих, Юрій Ляшенко, Володимир Піка, Вадим Скуратівський, Ольга Брюховецька, Сергій Тримбач, Віталій Юрченко, Оксана Мусієнко, Леся Воронина, Євгенія Махтіна. Книжці було присвячено три випуски у прямому ефірі радіопередачі "Жіночий погляд". На презентаціях побувало чимало читачів, які цікавляться українським кіно. А головне, ці акції дали змогу не тільки дізнатися про сам факт виходу книжки, а й поспілкуватися з її героями — українськими кінематографістами.
Соціокультурні виміри сучасного кінопроцесу в Україні
(2003) Семашко, Олександр
Нова соціокультурна реальність, яка склалась в часи державотворення, вплинула на українське кіно і особливо на національний кінопрокат драматичним чином. Не описуючи загальновідомі реалії, зазначимо, що ця нова реальність характеризується новими критеріями оцінки художньої творчості, значною різноманітністю художніх потреб і смаків, особливими взаєминами між митцем, публікою і критикою, між митцем і владою, між митцем, посередниками і громадськістю.
"Мамай"
(2003) Брюховецька, Ольга
Є фільми, до яких дуже важко підступитися. Не в тому загальному сенсі "недосяжності", про яку говорив Раймон Беллур, — гетерономності фільму і вербального тексту, котрий має на меті його проаналізувати, а звідси — і фатальної неможливості адекватно процитувати фільм у тексті. Тобто, як в іншому контексті зауважив Крістіан Метц, аби повністю описати один кадр в усьому його конкретному перцептивному багатстві, потрібне не одне слово чи речення, а кілька абзаців або й сторінок. Попри це деякі фільми — і таких, завдяки Голлівуду, більшість — досить легко перекладаються на вербальну субстанцію. Здається, вони випадково стали фільмами і за інших обставин могли б бути романами чи коміксами. У таких фільмах сюжет важливіший, а вже те, який медіум використовується, має другорядне значення. З другого боку, є й такі фільми, які цю "недосяжність" радикалізують такою мірою, що їхнє існування можливе лише в аудіо-візуальній цілісності. Вони настільки самодостатні, що чинять опір будь-якій вербальній редукції. І це свідчить не стільки про те, що вони безсенсовні, скільки про те, що не всі сенси піддаються словесній артикуляції. Власне, до такого типу фільмів-у-собі належить "Мамай" Олеся Саніна. Його не перекажеш, не опишеш, не поясниш. Він ставить перед критиком завдання бути науковцем з методами художника. Може, це справді сон, який наснився режисерові? Глядачеві? Народові? Тож чи не варто скористатися методом вільних асоціацій?
У кадрі і за кадром : неювілейні роздуми з нагоди 75-річчя Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка
(2003) Мащенко, Микола
Свій родовід найголовніша кіностудія України веде з весни 1928 року, коли на всесоюзний екран вийшов фільм для дітей "Ванька і Месник" /робоча назва "Ванька Огнєв і його пес Партизан", режисер Ансель Лундін/. Щоправда, сама кінофабрика існувала лише на папері, бо на околиці Києва в районі Шулявки тільки-но зводилися перші павільйони. За 75 років вона пройшла непростий шлях. На ньому траплялося всього: і радість перемог, і прикрі невдачі, і навіть анекдоти та насмішки глядачів. Та попри все, студії є чим пишатися, бо з-поміж майже 900 її фільмів чимало було удостоєно всесоюзних і міжнародних премій, дипломів, призів і нагород. А як нині ведеться флагманові української кіноіндустрії? Саме про це інтерв’ю з директором кіностудії режисером Миколою Мащенком.
"Американська краса": лаканівський семінар
(2003) Кирилова, Ольга
Фільм Сема Мендеса "Американська краса" вийшов на екрани 1999 року, ставши рекордсменом у 2000 за кількістю "Оскарів" (п’ять у різних номінаціях). Кінознавці, журналісти, фахівці-гуманітарії присвятили йому безліч рецензій, розмірковуючи про поняття "відчуження у західному суспільстві" та "феміністична переоцінка цінностей". Ця стаття — не чергова рецензія постфактум, а розповідь очевидця про те, як популярний в Україні фільм став об’єктом лаканівських студій.
Як воскресити Мольєра?
(2003) Ландовська, Анна
"Уявний хворий" Мольєра у постановці театру "Колесо" - безперечний успіх, хоча, йдучи на класику, завжди свідомо чи підсвідомо боїшся зустріти або стандартну шкільну інтерпретацію, або, навпаки — псевдоавангардні знущання з твору. А в цьому випадку творцям вдалося знайти "золоту середину" між традиційним і сучасним баченням п’єси.
Привабливі негідники в моді
(2003)
В пресі з’явилось повідомлення, що в Нікополі взялись увічнити пам’ять свого земляка Осипа Шора, який свого часу став прототипом героя відомої дилогії Ільфа і Петрова. про Остапа Бендера. В честь цього Осипа проводять фестиваль гумору.
Чому психоаналіз?
(2003) Брюховецька, Ольга
Психоаналітичний дискурс, починаючи з середини 70-х років, є своєрідним мейнстрімом у західній, як європейській, так і американській, кінотеорії, а відповідно, інтерпретації фільмів. Не в останню чергу з генеалогічних причин. Адже легітимація теорії кіно як академічної дисципліни у середині 70-х пов’язана саме з психоаналізом, котрий доповнив, "зняв", у гегелівському розумінні, лінгвістичну модель семіології та соціальну модель критики ідеології. Психоаналітичний дискурс відкрив "третій" вимір кіно поруч із структурно- комунікативним та соціально-ідеологічним, а швидше, не поруч, а за ними — вимір бажання.
Глядацькі сумніви стосовно "великого Іншого"
(2003) Собуцький, Михайло
Лаканівський "великий Інший" — місце мови, де панує ім’я Закону, ім’я Батька, батьківська метафора, що без неї неможливі ніякі міжлюдські стосунки. В тому числі, неможливі стосунки сексуальні: так у повоєнному "Взятті Берліну" (1949), де можливість їх задається Сталіним, і в довоєнному "Великому громадянині» (1933 — 1939), де їх задавав метафоричний Шахов — Кіров. Але не про такі крайні випадки йтиметься; дієвість соцреалістичного Символічного ладу, зрештою, значно ширша.
Мова, настояна на євшан-зіллі
(2003) Майданська, Софія
Фільм Олеся Саніна "Мамай" мовби висічений, викресаний на вапнякових стінах предковічних печер — із цих глибин підсвідомості навіть шкірою чуємо поклик предків: і вже три брати, притрушені борошном камінного пилу, втікають не з турецького рабства, а з неволі холодного і німого каменю, з якого їх вже сотні разів різьбив і знову розбивав на друзки несамовитий у пошуках істини митець.

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2003. №4 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options