035 Філологія
Permanent URI for this collection
Освітньо-професійна програма / Освітньо-наукова програма: Теорія, історія української мови та компаративістика
Browse
Recent Submissions
Item Евфемізми та дисфемізми масмедійного дискурсу в українській, англійській і польській мовах: прагмалінгвістичний аспект : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2025) Балаж, Валентина; Куранова, СвітланаДисертаційне дослідження присвячене прагмалінгвістичному аналізу евфемізмів і дисфемізмів у масмедійних текстах української, англійської та польської мов. Праця висвітлює їхню функцію в комунікативному просторі медіа, механізми впливу на авдиторію та способи маніпуляції громадською думкою. Актуальність теми зумовлена впливом масмедіа на суспільну свідомість й активним використанням евфемізмів і дисфемізмів для коригування емоційного сприйняття інформації. Попри значну кількість досліджень засобів мовного впливу, особливості евфемізації та дисфемізації в масмедійному дискурсі потребують подальшого вивчення, особливо в контексті лінгвістичної прагматики й міжмовного аналізу. Методологія ґрунтована на принципах лінгвістичної прагматики. Використано загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, класифікація, кількісні підрахунки) та спеціальні лінгвістичні методи: дискурс-аналіз із застосуванням елементів прагматичного аналізу (для вивчення структурної організації та інтерпретації значень одиниць у межах евфемістичних і дисфемістичних стратегій), критичний дискурс-аналіз (для ідентифікації маніпулятивних прийомів), компонентний аналіз (для аналізу внутрішньої структури та значення мовних одиниць, ужитих у межах евфемістичних і дисфемістичних стратегій), зіставний метод (для виявлення міжмовних відмінностей і спільних рис у межах евфемізації та дисфемізації). Джерельну базу становить вибірка текстів за 2014– 2024 роки — понад 2000 у кожному з інтернет-видань: BBC News Україна, BBC, Gazeta Wyborcza. Залежність евфемізмів і дисфемізмів від контексту підтверджує їхню дискурсивну природу, оскільки одне й те саме мовне вираження може набувати різних інтерпретацій з огляду на комунікативну ситуацію, наміри мовця та соціокультурне середовища. Це доводить, що евфемізми й дисфемізми не є лише простими лексичними замінами, а виступають потужними інструментами мовленнєвого впливу, що діють опосередковано, часто залучаючи імпліковані й приховані аспекти значення. У цьому сенсі вони є важливими механізмами регулювання комунікації, що дають змогу впливати на емоційний стан адресатів і коригувати їхнє сприйняття інформації. Їхня роль у масмедійному дискурсі зростає, зокрема у зв’язку з глобалізаційними процесами, політичною коректністю та розвитком цифрових технологій. Аналіз масмедійного дискурсу показав, що евфемізація й дисфемізація є ключовими макростратегіями, які автори використовують для формування суспільної думки. Виявлено, що евфемістичними конструкціями послуговуються для нейтралізації неприємних тем (до прикладу, економічних труднощів, політичних скандалів), тоді як дисфемізми посилюють негативну оцінку опонентів або викликають критичне ставлення авдиторії. Компаративний аналіз прагмалінгвістичних характеристик евфемізмів у масмедійних текстах української, англійської та польської мов дозволив визначити закономірності їхнього функціювання, вплив на сприйняття інформації та залежність від дискурсивного контексту. Евфемізація сприяє пом’якшенню висловлень, а дисфемізація підсилює їхню експресивність і надає додаткове оцінне забарвлення. Евфемізми зазвичай узгоджуються з принципами ввічливости, у той час як дисфемізми їх порушують. Обидві макростратегії є динамічними: евфемізми можуть поступово втрачати своє пом’якшувальне значення або набувати нових конотацій під впливом соціальних змін, дисфемізми ж можуть перетворюватися на нейтральні лексичні одиниці або з часом змінювати свою негативну оцінність. Дослідження текстів із авторитетних медіа підтвердило вагому роль евфемізмів у формуванні суспільної думки, регулюванні комунікативної етики й маніпуляції сприйняттям реальности. Особливу увагу присвячено використанню інтертекстуальних евфемізмів і дисфемізмів: евфемістичні висловлення можуть створювати інтертекстуальні зв’язки, підтримуючи поліфонію дискурсу, а дисфемізми — можуть змінювати початковий смисл висловлення, надаючи йому іронічних підтекстів або полемічности. Пейоративні номінації, що є основою дисфемізації, формують поляризовані наративи, чітко розмежовуючи "своїх" і "чужих". Дослідження показало, що такі номінації виконують функцію мобілізації та дискредитації, впливаючи на суспільну свідомість і підсилюючи емоційний ефект висловлень. Метафоричні імплікатури є важливими інструментами евфемізації й дисфемізації. Евфемістичні метафори дозволяють замінювати прямі номінації на образи, що створюють відчуття природности чи неминучости подій. Натомість дисфемістичні метафори посилюють негативну оцінку, формуючи асоціації з руйнуванням або деградацією. Крім того, істотним механізмом обох процесів є пресупозиції: евфемістичні пресупозиції задають контекст, що приховує негативні аспекти, тоді як дисфемістичні підштовхують авдиторію до негативного сприйняття ще до аналізу змісту висловлення. Окремий акцент дослідження стосувався зміни номінацій для позначення війни з 2014 до 2024 року як ключового показника трансформації масмедійного дискурсу щодо російської агресії проти України. Аналіз засвідчує, що мовне висвітлення еволюціювало відповідно до його етапів, соціально-політичних обставин і стратегій комунікації, що впливало на акценти в публічному дискурсі. На початку війни евфемізми активно застосовували для пом’якшення її реальности, зниження емоційного напруження й створення юридично прийнятної інтерпретації подій для "внутрішньої" та міжнародної авдиторій. Від 2022 року, із початком повномасштабного вторгнення, дискурс переважно набув чіткішої артикуляції. Терміни "повномасштабне вторгнення" та "війна" витіснили евфемізми, підкреслюючи агресивний характер дій росії. Номінації використовували не лише для відображення реальности, а й як засіб маніпуляції. Це, зокрема, простежується в російській пропаганді, що спрямована на зняття відповідальности з агресора, а також у риториці українських офіційних осіб, які коригували формулювання для зменшення панічних настроїв. Так, мовна динаміка термінів для позначення війни відображає комунікативні стратегії, що впливали на формування суспільної думки та політичних наративів, виконуючи функцію як ідентифікації агресії, так і засобу інформаційного впливу. Порівняльний аналіз засвідчив відмінності в реалізації стратегій евфемізації й дисфемізації в українському, англійському та польському масмедійному просторі. Український дискурс вирізняється активним формуванням власних евфемізмів і запозиченням концептів з інших мов, що забезпечує гнучкість у вираженні соціально й політично чутливих тем. Дисфемізація в українських текстах спрямована на підкреслення соціальних протиріч і формування емоційно насичених наративів. Англійський дискурс демонструє розвинену систему евфемізації, орієнтовану на дотримання політичної коректности й етикетности мовлення, з помітною частотністю стратегій маскування емоційно-чутливих понять і ввічливости. Дисфемізація в англомовному масмедійному просторі здебільшого реалізована через ідеологійні протиставлення та делегітимацію опонентів. Польський дискурс вирізняється активним послуговуванням латинізмами і культурно-релігійними евфемізмами. Дисфемізація в польському масмедіа має яскраво виражене експресивне забарвлення й часто використовується в межах політичної полеміки. Найпоширенішою евфемістичною стратегією є стратегія уникнення, що сприяє згладжуванню конфліктних аспектів. Дисфемізація ж найчастіше реалізована через негативне маркування, яке підтримує поляризовані наративи. Визначальною є відмінність у використанні пейоративних порівнянь: якщо в англійській і польській мовах вони трапляються рідко, то в українському дискурсі узагалі не простежуємо таких прикладів. У дослідженні вперше: подано комплексний прагмалінгвістичний аналіз евфемізмів і дисфемізмів у масмедійному дискурсі на базі трьох мов; запропоновано класифікацію евфемізмів і дисфемізмів за прагматичною реалізацією; визначено особливі механізми, що впливають на сприйняття вторинних номінацій у медіатекстах. Практичне значення праці полягає в можливості застосування її результатів у викладанні лінгвістичної прагматики, актуальних питань сучасної лінгвістики, теорії мовної комунікації, перекладознавства, журналістики й медіаграмотности. Отримані результати можуть бути використані для підготовки лінгвістів, журналістів, піарників, фахівців зі стратегічних комунікацій.Item Прислівникові еквіваленти слова сучасної української мови в різностильових текстах початку ХХІ ст. : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2024-05-21) Суховець, Юлія; Лучик, АллаДисертаційне дослідження присвячене прислівниковим еквівалентам слова – нарізнооформленим лексичним одиницям перехідного характеру, що виявляють у системі української мови ознаки прислівникового класу слів. Їхня специфіка полягає в тому, що вони перебувають на межі між власне-словом, з одного боку, та вільним (синтаксичним) словосполученням або фразеологічним сполученням, з іншого боку. У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано його мету та завдання, визначено об’єкт і предмет; схарактеризовано дослідницький матеріал і його джерела, теоретичне підґрунтя та методологію дисертаційного дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення проведеної роботи; висвітлено перспективи подальших розвідок; наведено відомості про апробацію результатів кваліфікаційної праці, а також розкрито структуру дисертації. У першому розділі схарактеризовано сутність поняття еквівалентів слова в лінгвістичній науці та здійснено огляд праць, присвячених суміжним мовним явищам. Простежено, які спільні та відмінні властивості характеризують власне-слова, еквіваленти слова, вільні (синтаксичні) словосполучення та фразеологічні одиниці. Окремо проаналізовано співвідношення власне-прислівників, прислівникових еквівалентів слова та адвербіальних фразеологізмів. Уточнено рівневий статус еквівалентів слова в структурі сучасної української мови. Осібну увагу зосереджено на прийменниково-відмінковій формі та ступенях її адвербіалізації як граматичному явищі сучасної системи української мови з проєкцією на прислівникові еквіваленти слова. Припущено, що в межах прийменникового ступеня адвербіалізації прийменниково-відмінкової форми варто виокремлювати допоміжний, невласне-прийменниковий, ступінь адвербіалізації. Зроблено висновок, що саме прийменниково-відмінкові форми невласне- прийменникового ступеня адвербіалізації становлять формальну структуру прислівникових еквівалентів слова. У другому розділі запропоновано ідентифікаційні критерії прислівникових еквівалентів слова, які уможливлять виокремлення їх серед інших лексичних одиниць сучасної української мови. Зокрема до таких критеріїв належать: морфолого-синтаксичний (співвідносність із власне-прислівниками), формально-аналогійний (аналогія за формальною структурою), семантичний (семантичні відношення між досліджуваними одиницями, зокрема опозиційні), морфологічний (співвідносність із відмінковою формою), орфографічний (паралельне окреме чи цілісне написання прислівникової одиниці), мовленнєвий (співвідносність із формою, наразі простеженою лише в мовленні й не кодифікованою в словниках). Образний критерій допоможе розрізнити еквівалент слова та фразеологічну одиницю. Третій розділ репрезентує формально-структурну організацію прислівникових еквівалентів слова у вигляді моделей. На матеріалі дослідження побудовано 113 моделей, поділених на групи відповідно до активності творення прислівникових еквівалентів слова за певними схемами: продуктивні моделі, моделі середньої продуктивності, непродуктивні моделі та моделі тавтологічної структури. Простежено, що найбільшу здатність до транспонування в прислівниковий клас слів виявляють сполучення прийменників з іменниками, які під час творення нової одиниці втрачають свої категорійні властивості. Також у творенні прислівникових еквівалентів слова беруть участь субстантивовані прикметники, займенники, числівники, вигуки, частки, власне-прислівники та предикативні слова, однак такі елементи в їхній структурі не є показовими. У разі утворення прислівникового еквівалента слова вони також утрачають свій частиномовний статус.Аргументовано, що прислівникові еквіваленти слова прийменниково- відмінкової форми передбачають можливість поширення їхньої структури атрибутивними й указівними елементами. Здатність такого ускладнення структури багатьох прислівникових еквівалентів слова яскраво вказує на перехідний характер досліджуваних одиниць та процес становлення їх у системі української мови. У четвертому розділі схарактеризовано побудоване у вигляді матриці семантичне поле прислівникових еквівалентів слова, що складається із шести зон – ядерної, приядерної, напівпериферійної, периферійної та віддаленоядерної. Названі зони були виокремлені на підставі зафіксованості певних сем у внутрішньому складі аналізованих прислівникових еквівалентів слова. До ядерної зони увійшли семи, виявлені в 146–50 прислівникових еквівалентах слова. Приядерну зону сформували семи, наявні в 49–25 одиницях, напівпериферійну – ті, що містяться в 24–10 прислівникових еквівалентах слова, а периферійну – семи, зафіксовані в 9–2 одиницях. Віддаленоядерну зону формують семи, що входять до складу лише одного прислівникового еквівалента слова. Кожна з цих зон відбиває ступені центральності чи периферійності конкретних сем у мікросистемі прислівникових еквівалентів слова. Складники ядерної зони найперше орієнтовані на репрезентацію семантики стану суб’єкта дії та характеристики власне-дії. Семи приядерної зони конкретизують душевний і фізичний стан суб’єкта чи об’єкта дії. У напівпериферійній зоні панівне місце посідають семи, що виражають абстрактні поняття. Периферійна зона семантичного поля передусім маніфестує семантику статичної чи динамічної ознаки та ознаки дії, власне-дії, способу дії. У віддаленоядерній зоні перебувають найрізноманітніші семантичні елементи, що можуть позначати власне-ознаку, спосіб дії, час, місце, міру та ступінь вияву дії тощо. Внутрішня структура прислівникових еквівалентів слова оприявнила взаємодію цих одиниць із власне-прислівниками, з одного боку, та з дієсловами, прикметниками, іменниками й числівниками, від яких здебільшого й походять власне-прислівники, з іншого боку. Окремий аспект дослідження внутрішньої організації прислівникових еквівалентів слова стосується виявлення семантичних опозицій, у які вступають ці одиниці за допомогою інтегральних і диференційних сем. З’ясовано, що прислівникові еквіваленти слова можуть перебувати в опозиціях тотожності, еквіполентних і привативних опозиціях. Переважна більшість одиниць формує еквіполентну опозицію. Сама можливість побудови семантичного поля прислівникових еквівалентів слова, поділу цього поля на розгалужені зони, а також простежувані семантичні опозиційні відношення між досліджуваними одиницями підтверджують їхній системний статус у сучасній українській мові. У п’ятому розділі проаналізовано варіанти прислівникових еквівалентів слова сучасної української мови, серед яких фонетичні, акцентні, морфологічні, дериваційні, лексико-семантичні та експресивно-стилістичні. Фонетичне варіювання прислівникових еквівалентів слова передусім зумовлене законами милозвучності української мови. Акцентне варіювання відтворює загальну властивість подвійного наголошення деяких іменникових елементів, що входять до складу прислівникових еквівалентів слова. Різні граматичні показники числа й відмінка іменникового елемента прислівникового еквівалента слова сприяють появі морфологічних варіантів, а різні афіксальні морфеми – дериваційних варіантів. Виявлені лексико-семантичні варіанти відображають контекстуальні синонімічні відношення між прислівниковими еквівалентами слова. Одиниці з різним стилістичним навантаженням формують експресивно-стилістичні варіанти. Окремий аспект дослідження присвячено функційно-стильовій реалізації прислівникових еквівалентів слова сучасної української мови, що поступово відображено в другому, четвертому й п’ятому розділах. У додатках представлено порівняльну таблицю спільних і відмінних ознак еквівалента слова, слова, словосполучення та фразеологізму (додаток Б); фрагменти ядерної та приядерної зон семантичного поля прислівникових еквівалентів слова (додаток В); розширений перелік зафіксованих варіантів прислівникових еквівалентів слова (додаток Г); перелік усіх одиниць дослідження, критерії їх виокремлення та форми, з якими співвідносяться деякі прислівникові еквіваленти слова (додаток Д); стильово-контекстну реалізацію прислівникових еквівалентів слова в сучасній українській мові (додаток Е). Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у виявленні й описі прислівникових еквівалентів слова (більше 900 одиниць) української мови новітнього періоду на матеріалі опублікованих протягом 2010–2023 років оригінальних і перекладних текстів шести функційних стилів (конфесійного, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного й художнього), що дозволило значно поповнити корпус еквівалентів слова новими одиницями. Уперше запропоновано ідентифікаційні критерії прислівникових еквівалентів слова, досліджено й представлено варіанти цих одиниць. Простежено, що прислівниковими еквівалентами слова рівномірно послуговуються в більшості функційних стилів, окрім офіційно-ділового. Практичне значення розвідки виявляється в можливості застосувати отримані результати в лексикографічній, науковій та науково-методичній діяльності. Зокрема результати дослідження допоможуть укладачам словників поглибити уявлення про еквіваленти слова, чіткіше розподіляти лексичні одиниці за визначеними параметрами до відповідних груп (стійких сполучень слів, еквівалентів слова, фразеологізмів тощо). Водночас корпус прислівникових еквівалентів слова, представлений у додатку Е, може бути залучений до тлумачних, перекладних тощо словників. Методика, застосована в дослідженні, може бути використана для вивчення інших перехідних явищ мовної системи, передусім еквівалентів слова, співвідносних із прикметниками. Окрім того, практичні аспекти, порушені в пропонованому дослідженні, можуть бути корисними в розбудові штучного інтелекту, зокрема під час написання програм для опрацювання мовного матеріалу. Перспективи подальших досліджень убачаємо в кількох напрямах, а саме: 1) системний аналіз іменникових елементів, що беруть участь у творенні прислівникових еквівалентів слова, зокрема з позиції граматичної категорії конкретності / абстрактності; 2) вивчення синтаксичного функціювання прислівникових еквівалентів слова на рівні речення, а також визначення критеріїв для розмежування синтаксеми як одиниці синтаксичного рівня мовної системи та еквівалентів слова як одиниць лексичного рівня; 3) глибше простеження стилістичної маркованості прислівникових еквівалентів слова та функціювання їх у найрізноманітніших жанрах функційних стилів української мови; 4) удосконалення принципів виявлення прислівникових еквівалентів слова, зосібна за допомогою автоматизованих систем; 5) укладання словника прислівникових еквівалентів слова сучасної української мови.Item Розвиток праслов'янської тенденції до внутріскладової гармонії в криворівнянській говірці гуцульського говору : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2023) Лебедівна, Оксана; Дика, Людмила; Даниленко, АндрійДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 03 "Гуманітарні науки" за спеціальністю 035 "Філологія". – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. У дисертаційній роботі розглянуто праслов’янську тенденцію до внутріскладової гармонії у зв’язку з окремими фонологічними явищами в криворівнянській говірці гуцульського говору української мови. Поняття внутріскладова гармонія вперше проінтерпретовано в стосунку до фонологічної ознаки бемольності (огублення) голосного на зовнішньому (поверхневому; синхронному) рівні репрезентації; на внутрішньому (глибинному; абстрактне уявлення про звук) рівні розрізнювальною ознакою голосного в праслов’янській мові була дієзність. Внутріскладову гармонію потрактовано як фонологічне обмеження – один із об’єктів фонології, що є частиною граматики мовця. Після остаточного закріплення фонологічної опозиції за м’якістю в різних позиціях із занепадом єрів дієзність як розрізнювальна ознака приголосних і бемольність як розрізнювальна ознака голосних перейшли з рівня зовнішньої репрезентації на рівень внутрішньої репрезентації для тих південноукраїнських діалектів, що стали основою для криворівнянської говірки. Аналіз обмеження за тенденцією до внутріскладової гармонії в праслов’янську, прото-, давньо-, середньо- та сучасну українську добу, зокрема на матеріалі криворівнянської говірки показує, що слов’яно-алтайські контакти не могли стати першопричиною появи цього обмеження в мові, адже, як вдалося припустити, під впливом обмеження за тенденцією до внутріскладової гармонії відбулася зміна *ē > *eā, або праслов’янський переголос (орієнтовно VII ст. до н.е.). Архаїчна тенденція до внутріскладової гармонії, що не залежить від наголосу, яскраво проявлена пізніше в криворівнянській говірці. Фонологічну систему криворівнянської говірки, чиї акустичні дані зібрано впродовж 2019 і 2022 років й опрацьовано в програмі "Praat", розглянуто головно з погляду діахронії. Проаналізовано, зокрема, метричні книги 1775–1944 церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Криворівні, записані в цій місцевості етнографічні тексти та написані говіркою твори початку ХХ–ХХІ ст. Звернуто пильну увагу на кілька типологічно релевантних фонологічних явищ мікросистеми говірки, які стали результатом дії внутріскладової гармонії, а саме: діалектний переголос ’а > і, четверту палаталізацію велярних, зміну етимологічного *o перед складом зі зредукованим єром, збереження м’якої артикуляції псл. *r’ (розглянуто також причини її цілковитого усунення перед суфіксом -uk- із 1871 року в метриках, якщо не зважати на поодиноку форму з м’яким r’ за 1923 рік). Для встановлення хронології та територіальних особливостей деяких мовних явищ залучено молдавські грамоти ХІV–XV ст. і "гарвардський" Псалтир ХІІ ст. У цій праці вперше висловлено думку про брак морфологізації а > i у криворівнянській говірці, а отже, про зв’язок континуантів е, ɪ, і з фонемою /а/ в синхронії. Нову інтерпретацію запропоновано для переходу *o > крив. ɪ, і перед складом із редукованим, зокрема зазначено, що до появи цих змін спричинилася четверта палаталізація велярних, а криворівнянські рефлекси *o входять до складу фонем /о/ та /і/ відповідно. Збереження м’якого рефлекса *r’ вперше пояснено процесами, активними в мікросистемі говірки, а давніший перехід [ʉ] > [i] після велярного пояснено хибним рішенням щодо пом’якшених лабіальних, що поділяли з велярними задню артикуляцію відповідно до роботи язика.Item Дискурсивні стратегії легітимації та делегітимації в новинних текстах : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2023) Чадюк, Марія; Кобченко, НаталяДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 "Філологія". — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. Дисертаційну роботу присвячено дослідженню дискурсивних стратегій і тактик легітимації та делегітимації, з’ясуванню їхніх лінгвістичних маркерів, способів реалізації в онлайн-новинах, а також прийомів, використаних для посилення й послаблення їхньої дії. Онлайн-новини є популярним джерелом інформації, і, як засвідчують опитування, значна частина користувачів вважає наведену в них інформацію об’єктивною. Водночас процес перетворення фактів про ситуацію на виклад подій (медіація) передбачає низку рішень автора, що ґрунтуються на його переконаннях і цінностях. Тож навіть медіатекст інформативного жанру є інтерпретацією, наративом, а не безстороннім висвітленням події, і засадничу роль у цьому процесі відіграє (де)легітимація, тобто репрезентація вчинків як (не)правильних. Попри провідну роль (де)легітимації для потрактування подій і потенційну впливовість для формування поглядів аудиторії, в українському мовознавстві ця тема тільки недавно стала предметом наукових зацікавлень. Західні студії присвячують їй більше уваги, проте в них теж досі є неусталеність у потрактуванні цього феномена, класифікації стратегій і тактик. До того ж нерідко приклади (де)легітимації розглядають окремо, не враховуючи те, як на них впливають відомості, що наведені раніше чи пізніше в тексті. Потреба з’ясувати способи й засоби, характерні для стратегій і тактик (де)легітимації на матеріалі української мови, встановити специфіку її реалізації в новинах і взаємодію з іншими використаними в текстах прийомами зумовлює актуальність дослідження. Посилює її невисокий рівень медіаграмотності суспільства. За допомогою комплексу підходів (системний, лінгвопрагматичний, критичний) та загальнонаукових і лінгвістичних методів (аналіз, синтез, індукція, класифікація, описовий, прагматичний методи, порівняльний, функційно-стилістичний, критичний аналіз тексту; елементи дискурс-аналізу, компонентного та жанрового аналізу) було опрацьовано джерельну базу дослідження. Її становлять групи текстів (від 12 до 20), що присвячені 120 резонансним новинам за період червень 2020 — травень 2021 року, опублікованим на 20 найбільш відвідуваних сайтах суспільно-політичної тематики. Аналіз фактичного матеріалу дав змогу уточнити типологію тактик (де)легітимації Т. ван Левена, на яку спираємося в цьому дослідженні, й класифікувати їх за способом звернення до цінностей: а) "дія — авторитет —цінності"; б) "дія1 — дія2 — цінності"; в) "дія — характеристика — цінності"; г) "дія — цінності". Також було виокремлено п’яту модель "дія — природність", до якої зараховуємо стратегію натуралізації. Перша модель, коли до цінностей звертаються за посередництва авторитету, об’єднує тактики звернення до персонального авторитету, авторитету експертів, лідерів думок, більшості (які об’єднуємо в категорію суб’єктного авторитету з огляду на специфіку їх функціювання в реченні), імперсонального авторитету й авторитету традиції, які зараховуємо до категорії узвичаєного авторитету. Як вияв тактики персонального авторитету, яка ґрунтується на статусі, потрактовуємо апелювання в новинах до авторитету впливових держав й організацій; з огляду на це уточнення пропонуємо на позначення цієї тактики термін позиційний авторитет. З’ясовано, що (де)легітимацію зверненням до суб'єктного авторитету реалізують двома способами. Перший з них виокремлюємо за Т. ван Левеном і підсумовуємо в принципі "потрібно (не) вчиняти в певний спосіб, бо так вважає суб’єктний авторитет". Другий з’ясовано завдяки аналізу фактичного матеріалу; його реалізують за схемою "певна дія (не)правильна, тому що суб’єктний авторитет (не) схвалив цю дію". Виокремлюємо кілька способів вербалізації несхвалення, як-от критика, протест, висміювання тощо. У випадку звернення до узвичаєного авторитету способом (де)легітимації є принцип "певна дія (не)правильна, бо (не) відповідає узвичаєному авторитету". Модель "дія1 — дія2 — цінності" характерна для тактик дефініції, аналогії, засобу, звернення до мети, наведення результату, ефекту, які передбачають (де)легітимацію однієї дії за допомогою іншої, (не)правильної. Встановлено, що низка з них є синонімійними, наприклад, тактики наведення результату й ефекту (різняться наявністю / відсутністю в реченні вказівки на діяча). Синонімійними є й тактики засобу та звернення до мети, які апелюють до наміру. Водночас у першому випадку схемою реалізації делегітимації є «здійснення чогось слугує для здійснення чогось іншого», яку втілюють за допомогою дієслів дозволити, допомогти, могти, словосполучення дати змогу / можливість тощо. За допомогою тактики дефініції, яку реалізують прямим і опосередкованим способом, мовці потрактовують певний вчинок в термінах (не)правильної діяльності. Основними прийомами тактики аналогії є порівняння й історична аналогія, завдяки якій позитивні / негативні характеристики дії в минулому проєктують на подібну сучасну дію. Модель "дія — характеристика — цінності" є підґрунтям тактики оцінки, (де)легітимацію якою реалізують через надання певній дії характеристики за допомогою прикметників або прислівників. Маркери цієї тактики розподіляємо на кілька груп залежно від значення: важливість, демократичність, державність, дозволеність, правдивість, раціональність, результативність. Четверта модель, "дія — цінності", притаманна тактиці абстракції, яка передбачає референцію дії висловами, що пов'язують її з цінностями чи їх порушенням. У новинах ця тактика трапляється найчастіше й реалізується двома способами: 1) прямим — коли дію (де)легітимують дієслова / віддієслівні іменники; 2) опосередкованим — коли дію (де)легітимує словосполучення, а не окреме слово. Тож усі мовні засоби, що є її маркерами, поділяємо на три групи: 1) слова, семантика яких містить вказівку на (не)правильність дії; 2) словосполучення, що репрезентують дію як правильну; 3) словосполучення, які представляють дію як неправильну. Зараховуємо до цієї тактики й мовні одиниці на позначення учасників події. Згідно з п’ятою моделлю, яка характерна для стратегії натуралізації, мовці не апелюють до цінностей, а радше замінюють їх "природним ладом", презентуючи власні дії як звичні. Аналіз фактичного матеріалу засвідчив, що ця стратегія може реалізуватися не тільки тактикою оцінки, поясненням і дефініцією, як вважає Т. ван Левен, а й тактиками абстракції, аналогії, звернення до мети. Речення / частина складного речення, що містить (де)легітимацію дії, може виконувати в тексті кілька функцій: 1) (де)легітимувати дію безпосередньо; 2) уможливлювати іншу (де)легітимацію, надаючи характеристику (не)правильний компоненту, що входить до складу іншої частини складного речення (рідше — того ж речення); 3) послаблювати / посилювати іншу (де)легітимацію, підважуючи / підтверджуючи критику чи обґрунтованість певного вчинку. Для послаблення делегітимації застосовують три стратегії: 1. Репрезентація джерела критики як необ’єктивного. По-перше, з цією метою критика репрезентують як упередженого, застосовуючи для цього тактики абстракції, дефініції, аналогії, оцінки. По-друге, дії опонента можуть зобразити як неприйнятні за допомогою тактик абстракції, дефініції, пояснення, звернення до мети, а також комунікативної імплікатури. 2. Репрезентація звинувачень як несправедливих. У цьому випадку критику або заперечують, або дискредитують. Другий спосіб реалізують за допомогою: а) тактик абстракції, оцінки, дефініції, засобу, аналогії, наведення ефекту; б) категоризації; в) імплікатур; г) репрезентації дорікань як сумнівних. 3. Зміна репрезентації об’єкта критики та його дій. Для того щоб змінити представлення тих, кого критикують, їх зображають як чесних громадян, знімають з них відповідальність за суперечливі дії, наводять їхні правомірні вчинки. Модифікувати можуть і представлення амбівалентних вчинків; для цього застосовують: 1) зміну їх потрактування; 2) конструкцію «так, але»; 3) применшення тривалості / шкідливості вчинку. Послаблення легітимації в новинах реалізують двома стратегіями: репрезентацією джерела інформації як необ’єктивного (за допомогою тактик оцінки й абстракції) та зміною представлення дії, яку обґрунтовують. Другу стратегію реалізують завдяки: 1) зображенню дії як неправильної (за допомогою тактик дефініції, абстракції); 2) спростуванню підґрунтя легітимації (реалізують тактиками дефініції, абстракції, оцінки, риторичними питаннями, прийменниково-іменниковою конструкцією під приводом); 3) представленню легітимації як сумнівної; 4) конструкції "так, але". Для посилення (де)легітимації застосовують низку способів: 1) наводять кілька коментарів, авторських уточнень, що репрезентують певну дію як (не)правильну; 2) представляють осіб, які стверджують про (не)справедливість дії, як тих, хто варті довіри. До того ж для посилення делегітимації модифікують представлення звинувачень; це здійснюють за допомогою імплікатур, тактик дефініції, аналогії, наведення доказів звинувачень, деталізації, масштабування наслідків суперечливої дії. А для посилення легітимації певну дію зображають як необхідну, масштабують її позитивні наслідки, вказують на перешкоди, попри які її було реалізовано. У дослідженні вперше: визначено засоби реалізації (де)легітимації на матеріалі української мови; сформовано класифікацію тактик (де)легітимації залежно від способу звернення до цінностей; виокремлено низку прийомів (де)легітимації, зокрема, (не)схвалення суб’єктним авторитетом, історичну аналогію, натуралізацію метою, абстракцією, аналогією та ін., і кілька способів (де)легітимації — прямий і опосередкований; схарактеризовано роль тактик (де)легітимації для послаблення й посилення критики чи обґрунтованості дії в новинному тексті. Результати дослідження можуть бути використані в курсах з медіалінгвістики, комунікативної лінгвістики, прагматики, критичного дискурсу-аналізу, а також посібниках, програмах з медіаграмотності.