Browse
Recent Submissions
Now showing 1 - 5 of 8
- ItemКваліфікація дій особи під час постановлення вироку за кваліфікуючою ознакою "повторно": взаємозв'язок кримінальних процесуальних та кримінально-правових аспектів(2020) Басиста, ІринаУ процесі дослідження доведено, що лише реалізація суддею своїх дискреційних повноважень щодо об’єднання кримінальних проваджень в одне провадження (відповідно до вимог статті 334 КПК України) є єдиною винятковою ситуацією, яка передбачає за відсутності обвинувального вироку суду в "першому кримінальному провадженні", який для правомірності кваліфікації за ознакою повторності повинен набути законної сили, застосування при кваліфікації дій обвинуваченого в "наступному кримінальному провадженні" такої кваліфікуючої ознаки, як "повторність". В іншому ж разі варто вести мову про порушення такої конституційної засади кримінального провадження, як презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, якщо дії особи кваліфіковано за кваліфікуючою ознакою "повторно" без попередньої реалізації дискреційних повноважень судді щодо об’єднання кримінальних проваджень в одне провадження (відповідно до вимог статті 334 КПК України) або без постановлення обвинувального вироку в "першому провадженні".
- ItemКонституційні засади нормативного регулювання судового збору в Україні(2020) Бурий, ВладиславСтаттю присвячено порівняльному аналізу положень Конституції України та Закону України "Про судовий збір". Наведено аргументи, що Конституція України встановлює аксіологічну основу для нормативного регулювання інституту судового збору та поряд із цим визначає відповідні категорії справ, доступ до судового захисту в котрих не повинен мати значних обмежень або й не мати таких зовсім, а саме у справах щодо: оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; захисту права власності; захисту честі та гідності і ділової репутації; вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту та інших. Наголошено на положеннях Конституції, що передбачають необхідність реформування наявної концепції нормативного регулювання судового збору, зокрема змін у частині доступу до апеляційного та касаційного оскарження з прогресивної на регресивну ставку. Також виокремлено судовий збір у конституційній юстиції, що обґрунтовано особливою процесуальною та сутнісною природою конституційної скарги. Зроблено висновок, що Конституція України передбачає максимальну індивідуалізацію визначення розміру судового збору як щодо визначення окремих категорій справ із полегшеним доступом, так і відповідного кола суб’єктів, що повинні бути звільнені від сплати судового збору.
- ItemПравова оцінка "провокації хабаря" як різновиду "провокації злочину" в практиці Європейського суду з прав людини(2020) Буроменський, Михайло; Гутник, ВіталійУ статті надано правову оцінку "провокації хабаря" як різновиду "провокації злочину". Досліджено релевантну практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) та з’ясовано, що Суд не розглядає "провокацію хабаря" як провокацію унікального виду злочину, узагальнюючи ситуацію "провокації злочину", включно з корупційними злочинами, зокрема щодо надання, отримання, пропозиції хабаря. Звернено увагу, що ЄСПЛ розглядає скарги про провокацію хабаря в контексті прав, передбачених статтею 6 "Право на справедливий судовий розгляд" Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Європейська конвенція з прав людини, Конвенція), та вважає, що наявність доведеної провокації злочину позбавляє особу з самого початку провадження справедливого судового розгляду. Проаналізовано ознаки підбурювання до злочину як невід’ємної складової провокації злочину. Наголошено на тому, що ЄСПЛ звертається виключно до процесуально-правового аспекту провокації хабаря, надаючи оцінку того, наскільки провокація хабаря впливає на якість отриманих у результаті такої провокації доказів. При цьому ЄСПЛ покладає на сторону обвинувачення позитивний обов’язок доведення в національному суді, що розглядає справу, відсутності підбурювання як ключової ознаки провокації злочину. На підставі аналізу практики ЄСПЛ зауважено, що негласні слідчі та оперативні дії мають проводитися пасивним шляхом без будь-якого тиску на заявника для вчинення злочину. Встановлено межі перевірки національними судами щодо провокації злочину.
- ItemСтановлення і розвиток дізнання як форми досудового розслідування в Україні (ХVІІІ–ХІХ століття)(2020) Галаган, Володимир; Яковенко, МиколаУ статті розглянуто передумови диференціації форм досудового розслідування на теренах України у ХVІІІ–ХІХ ст. Проаналізовано витоки і зміст поняття "дізнання" як однієї з форм досудового розслідування на різних етапах суспільного розвитку. Досліджено джерела часів Російської імперії, в яких ґрунтовно висвітлювалися аспекти щодо оперування терміном "дізнання" в правозастосовній практиці. Встановлено, що цей термін на законодавчому рівні та в літературних джерелах протягом тривалого часу зазнавав трансформації в частині його функціонального спрямування. Надано характеристику дізнання на ранньому етапі розвитку та здійснено порівняння з сучасною формою досудового розслідування. Встановлено, що дізнанню на всіх етапах його розвитку притаманна така риса, як наявність спрощеного порядку. Доведено, що сучасна модель досудового розслідування доволі вдало відображає позитивний історичний досвід і правову думку, та застосовано збалансований підхід до диференціації форм досудового розслідування.
- ItemКритерії ідентифікації національних, етнічних, расових та релігійних груп під час кваліфікації злочину геноциду(2020) Коваль, ДмитроУ статті проаналізовано підходи міжнародних судів (Міжнародного суду ООН, Міжнародного кримінального суду, міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc та гібридних Надзвичайних палат у судах Камбоджі) до критеріїв ідентифікації груп, захищених Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Зокрема, розглянуто ставлення цих судів до дихотомічних підходів до ідентифікації групи: позитивного/негативного та об’єктивного/суб’єктивного. Окрім того, досліджено підходи міжнародних судів до тлумачення сталості та мобільності як можливих критеріїв для розгляду групи захищеною в контексті Конвенції. Важливе місце в статті відведено пошуку алгоритмів ідентифікації захищених груп міжнародними судами та взаємодоповнювальних стратегій використання різних підходів до такої ідентифікації. У статті вказано на те, що визначення належності до групи є контекстуальною обставиною злочину геноциду. Стверджується, що, через варіабельність підходів і стратегій, що використовуються міжнародними судами для ідентифікації груп, таку належність можна розглядати як "вікно можливостей" для контекстуального прочитання міжнародного кримінального права.