Кіно-Театр. 2007. №2

Permanent URI for this collection

Browse

Recent Submissions

Now showing 1 - 20 of 36
  • Item
    Лесь Задніпровський: серце у відділі кадрів театру
    (2007) Задніпровський, Олександр
    Задніпровський Олександр Михайлович народився в Києві в акторській родині Задніпровських-Ткаченко. 1975 року закінчив КДІТМ ім. І. Карпенка- Карого (курс Анатолія Скибенка). Служив у Радянській армії, після служби працював 4 роки в Київському театрі російської драми їм. Лесі Українки. З 1980 року, запрошений Сергієм Данченком, працює актором у Національному українському театрі ім. І. Франка. Народний артист України. Етапні ролі в театрі ім. І.Франка: Гайдай у "Загибелі ескадри" Корнійчука, реж. Сергій Данченко; Огнєв у "Фронті" Корнійчука, реж. Ігор Афанасьев; Блез у "Блезі" Клода Моньє, реж. Володимир Опанасенко; Дон Алонсо у "З коханням не жартують" Педро Кальдерона, реж В. Опанасенко; гетьман Дорошенко в однойменній драмі М. Старицької-Черняхівської, реж. В. Опанасенко; Степан у "Боярині" Лесі Українки, реж. В. Опанасенко; король Генріх у "Я, Генрі II" Дж. Гольдмена, реж. Юрій Кочевенко; Федір Карамазов у "Братах Карамазових" Достоєвського, реж. Юрій Одинокий. У 1998-2002 роках за пропозицією Вячеслава Чорновола був депутатом Київради від Народного Руху.
  • Item
    Віват, Смородіна!
    (2007) Грицук, Валентина
    Руда Єлизавета і білява Марія у прем’єрі вистви "Віват, королево!" 7 грудня минулого року на сцені театру ім. І. Франка перегукувалися з постреволюційною виставою Молодого, де все навпаки - помаранчева опозиційна пляма композиції - королева Марія. Звісно, драматург Роберт Болт, значно відоміший у нас як кіносценарист, що завоював аж чотири "Оскари", дозволяє режисеру вільніші інтерпретації осіб королівської крові, ніж Фрідріх Шіллер. Чим і скористався постановник Юрій Кочевенко, театральний діяч з Донецької театральної території, який здійснив на франківській сцені вже третю виставу.
  • Item
    "Бережися закоханої!"
    (2007) Васильєв, Євген
    Важко бути Майстром. Від тебе завжди сподіваються тільки шедеврів. Чекають, що новий витвір неодмінно перевершить минулий. Театральний режисер Олександр Дзекун - безперечно великий Майстер. І ті художні висоти, які він успішно долав у театрах Москви і Києва, Саратова та Донецька, Черкас і Чернівців, Одеси й Рівного, апріорі зобов’язують і не дають права на те, щоб здійснити невдалу спробу, зробити "прохідну" виставу, створити продукт "другої свіжості". Тому після блискучої, без перебільшення тріумфальної постановки містерії "Берестечко" за романом Ліни Костенко (липень 2005 року) рівненський глядач з нетерпінням очікував другої зустрічі зі столичним режисером, і просто не міг, бодай мимоволі, не порівнювати це друге побачення з першим. І от довгоочікуване друге пришестя Дзекуна у Рівне сталося: 16 грудня 2006 року відбулась прем’єра вистави "Жінка з минулого" за п’єсою сучасного німецького драматурга Р.Шімельпфеніга.
  • Item
    Паразитки в центрі Моцарта
    (2007) Грицук, Валентина
    Вистава показує нам жінок всередині Моцарта. Вони живуть у центрі Моцарта так, як деякі живуть у центрах Курбаса, Гете чи Гротовського. Там вони створили священне домашнє вогнище з мрією про вічно діючий "Фонд Моцарта". Ідея Моцарта-духа, якого стяжають з меркантильних інтересів, інтерпретована в сценічному просторі "Колеса" досить вдало - він відчувається на вулиці поза будинком, на гнилих східцях цього будинку, в коридорі, куди він витягує Констанце від мами Цилі. Це зроблено добре, але вистава демонструє тільки один із ликів суспільної проституції, а високого й зовсім не пропонує, режисер навіть не намагається протиставити високе і низьке. Низьке тут всепроникне і деколи симпатичне так, як бувають симпатичними рожеві пластикові поросята в переддень прийдешнього нового року. Одне слово, вистава підкуповує тим міщанством, проти якого боролись, на яке напоролись, від якого втомилися — і якому віддалися.
  • Item
    Марко Бровун: людина-театр
    (2007) Бровун, Марко
    25 грудня минулого року Марко Бровун, генеральний директор, художній керівник Донецького академічного українського музично- драматичного театру, заслужений працівник культури України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, відзначив подвійний ювілей — 60-річчя з дня народження та 30-річчя професійної діяльності. Сьогодні з його іменем пов'язують феномен бурхливого розвитку українського театру в російськомовному регіоні, розквіт Донецької муздрами, її популярність. Ювілейний вечір відбувався у теплій і дружній атмосфері. Присутні на святі офіційні особи (Міністр культури і туризму Юрій Богуцький, голова Донецької обласної ради Анатолій Близнюк, перший заступник голови Донецької облдержадміністрації Сергій Дергунов, Донецький міський голова Олександр Лук’янченко та ін.) були щирими, бо прийшли за покликом душі.
  • Item
    Дмитро Богомазов: "Щоб в Україні було більше сучасного театру"
    (2007) Богомазов, Дмитро
    Дмитро Богомазов - режисер театру. На професійній сцені працює з 1993 р. Закінчив КДІТМ ім. І.Карпенка-Карого в 1995 році. Здійснив постановки понад 20-ти вистав у різних театрах України, серед яких: "Чарівниця" за п’єсою "Безталанна" І. Карпенка-Карого, "Що завгодно, або Дванадцята ніч" В.Шекспіра, "Трохи вина... або 70 обертів" за новелами Л.Піранделло, "Ошукана" за Т.Манном, "Черга" за п’єсою О. Морданя (Київський державний академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра), "Філоктет-концерт" за Софоклом, "Фауст-фрагмент" за Гете (незалежні проекти), "Сон літньої ночі" В.Шекспіра (Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки), "Отелло" В.Шекспіра (Черкаський обласний музично-драматичний театр ім. Тараса Шевченка), "Щастя поруч" за п’єсою "Украдене щастя" І.Франка, "Едіп" Софокла, "Що їм Гекуба?" за п’єсами "Шантрапа" П.Саксаганського та "Гамлет" В.Шекспіра (Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В.Василька). Створив і очолює "Київський театр "Вільна сцена", де поставив "Горло "Sanctus" за новелами Гофмана, "Морфій" за текстами М. Булгакова та В. Кандинського, "Роберто Зукко" за п’єсою Б.-М. Кольтеса та ін.
  • Item
    Ігор Савченко: почесне друге місце?
    (2007) Брюховецька, Ольга
    11 жовтня 2006 року - сторіччя режисера Ігоря Андрійовича Савченка (1906 - 1950). До цієї події, яка загрожувала пройти непоміченою, за ініціативи і сприяння Держфільмофонду РФ і особисто Володимира Дмитрієва, у рамках 36-го Київського МКФ "Молодість" (21 - 29 жовтня 2006 року) в кіноклубі НаУКМА було проведено ретроспективу "Ігор Савченко та його учні". До ретроспективи увійшло 13 фільмів. Вісім з них — "Гармонь", "Богдан Хмельницький", "Дума про козака Голоту", "Партизани в степах України", "Молоді літа", "Вершники", "Випадкова зустріч", "Іван Нікулін — російський матрос" і "Старовинний водевіль" — Ігоря Савченка. П’ять фільмів - його учнів: Сергія Параджанова "Колір граната", Олександра Алова і Володимира Наумова "Кепський анекдот", Марлена Хуцієва "Липневий дощ", Генріха Габая "Капітан "Старої черепахи" (у співавторстві із Всеволодом Вороніним). У такому розподілі є своя логіка. Ігор Савченко, на думку багатьох кінокритиків (наприклад Євгенія Марголіта), більший внесок в кіно зробив не роботами, а своєю особистістю, насамперед - як учитель блискучого покоління кінематографістів "нової хвилі" радянського кіно.
  • Item
    Лесь Курбас знімає "Вендетту"
    (2007) Гірняк, Йосип
    "1924 року Лесь Курбас знімає свою першу дебютну стрічку "Вендетта" за сценарієм М.Борисова і Георгія Стабового, що увійшла в одну з перших програм кінозбірника "Маховик" - своєрідної серії, тематично пов’язаних короткометражних стрічок про робітничий клас, де хроніка становила одну шосту частину матеріалу. "Вендетта", в якій ідеться про чвари попа й дяка, нагадує антиклерикальну агітку. Саме в цій сатиричній, виконаний під стиль лубка, пародії на славнозвісну "Курку з золотими яєчками" Гастона Веля, дебютував великий актор українського кіно Амвросій Бучма". Цей уривок з книжки Любомира Госейка "Історія укранського кінематографа" (переклад з французької, К., 2005) подає стислу інформацію про перший із трьох фільмів Леся Курбаса, знятих у 1924-1925 роках. Фільми ці не збереглися. Але залишилися спогади, зокрема, видатного актора театру "Березіль" Йосипа Гірняка про роботу над цим фільмом, з яких дізнаємося, що знялися там не А. Бучма, а Йосип Гірняк та Степан Шагайда. Пропонуємо фрагмент спогадів увазі читачів.
  • Item
    Андрій Рубльов : [пер. з рос.]
    (2007) Фомін, Валерій
    На тлі казково стрімкого, тріумфального злету "Іванового дитинства" трагічна, воістину мученицька доля наступного фільму Андрія Тарковського виглядає якось особливо контрастно й моторошно. Багато про що свідчать вже самі дати нейімовірної біографії цього фільму. Сценарій написано 1962. Фільм знято 1966. З’явився на екранах 1971. Десять років! Ціла епоха пролягла між датами - "Рубльова" задумали ще в роки квітучої "відлиги", а побачив світ він уже в епоху, яку нині називаємо "застоєм".
  • Item
    Ольга Суркова: "Поряд з Тарковським я пережила свою власну драму..."
    (2007) Суркова, Ольга
    Я й досі не можу відповісти на це запитання, тому що воно для мене таке ж неясне, як, напевне, плин усього нашого життя, в кожному разі, його фінал. Справді, Тарковський становив величезну частину мого життя, дуже значну. А в мене, молодої особи, в той час теоретично існував певний образ художника, тотожний його творам мистецтва, тобто тотожний тому впливові, який справляли на душу його твори. Мені здавалося, що художник повинен відповідати тим моральним, етичним і всім іншим критеріям, які він так виразно втілює. Звичайно, спостерігаючи за життям художника, можна переконатися, що воно у досить складних співвідношеннях відповідає тому, що він пише, про що думає, знімає фільм. Це могло б стати предметом теоретичної роботи. Та у моєму випадку йдеться про дуже конкретну історію, яка вимагала роз'яснень і визначень, а саме: про долю дуже важливої для теорії кіно (вже інша річ, як я ставлюся до цієї теорії) книги "Запечатленное время".
  • Item
    Микола Мащенко: син сім'ї довженківців
    (2007) Брюховецька, Лариса
    За радянських часів його називали співцем романтики революції, митцем визначеної громадянської позиції, якому притаманна публіцистичність і точність художнього втілення. Фільм "Комісари" демонструвався у Пізі (Італія) на МКФ "Нове в мові кіно". За фільм "Шлях до Софії" режисер удостоєний престижних нагород в мистецтві Болгарії: нагороди Софії і ордена святих Кирила і Мефодія. За фільм "Овод" - ордена Командора від Президента Італії. Мащенко - акторський режисер. "Екран, - говорить він, - має безліч засобів виразності. Проте для мене ясно одне: найважливіше - кіноактор, людина, яка наші пошуки втілює в життя, лишається наодинці з глядачем. Актор - це душа і серце наших картин. І поки воно 6'ється, буде і кіномистецтво" (Культура і життя, 9.12.1979). Актори відгукувались на цю його особливість творчості: як висловилась Антоніна Лефтій, "у фільмах Миколи Мащенка не можна грати в півсили, заховатися в окремі деталі. Режисер вимагає творчого горіння, самовіддачі. Він - за актора-творця". Адже без цього не можна було б творити характерів мужніх, здатних на подвиг. На XXXI традиційному міжнародному огляді телефільмів у Монте-Карло приз - "Золоту Німфу" за краще виконання чоловічої ролі було присуджено Андрієві Харитонову за головну роль у фільмі "Овод". Манеру роботи Мащенка з акторами він назвав несамовитою. Як починалася дорога талановитого режисера у велике кіно? Кому завдячує професією? Що приніс в українське кіно? Що пам'ятає про друзів-колег?
  • Item
    Норильське повстання. З перших вуст
    (2007) Брюховецька, Лариса
    Влітку 1953 року в Норильську, в режимному таборі, за кілька тисяч кілометрів від України, серед тундри, в зоні вічної мерзлоти, спалахнув масовий і організований страйк за участі всіх 20 тисяч ув’язнених. 70 відсотків із них були українці. І дуже хочеться сподіватися, що влада України прислухається до слів одного з учасників фільму Степана Семенюка: "В Норильську є пам’ятники японцям, прибалтам, росіянам, полякам. Нема досі пам’ятника загиблим там у вічній мерзлоті українцям... Але ж українці в Норильську вели за собою всіх, були рушійною силою повстання. Росія відзначає ЗО жовтня День політв’язнів на державному рівні. Уряд Литви нагородив своїх "норильських витязів" орденами. Треба було б і нам відзначити пам’ять наших батьків і дідів, які кинули виклик жорстокій долі".
  • Item
    Цінність свободи
    (2007) Погрібна, Анна
    Наскільки сучасна молодь цікавиться документальним кіно? Особливих статистичних даних не маю, але у пам’яті одразу спливає не до кінця заповнений зал кіноклубу НаУКМА під час показу фільму Михайла Ткачука "Загадка Норильського повстання". А шкода, що ця загадка відкрилася небагатьом, адже знайти ще десь настільки грунтовний аналіз подій, змальованих у фільмі, буде нелегко. Історична література наводить дані про страйк 20 тисяч політв'язнів Норильського табору 1953 року - сухі факти, які не здатні зачепити струни наших душ, викликати якихось переживань. У фільмі Михайла Ткачука ми можемо відчути ті події, прочитати в очах живих свідків, які розповідали про події, що роками носили в серці, те, чого ніколи не знайдеш в жодній історичній книзі. Саме тоді розумієш цінність документального кіно, яке є справжнім і найповнішим фіксатором людської пам’яті.
  • Item
    "Назви своє ім'я"
    (2007) Брюховецька, Лариса
    Фільм про Голокост в Україні поставив український режисер-докумен- таліст Сергій Буковський на замовлення Фундації "Шоа" (США), фінансованої Стівеном Спілбергом. Наміри створити такий фільм підприємець Віктор Пінчук декларував ще кілька років тому. І от нарешті він з'явився, ставши сенсацією не тільки в українському кіно, а й у житті країни. Статус сенсації підкріпив приїзд на прем'єру, яка відбулась 18 жовтня в Міжнародному культурному центрі, Стівена Спілберга. Фінансуючи згадану фундацію й аналогічні документальні стрічки в різних європейських країнах, що пережили Голокост, він відвідує далеко не всі прем'єри. Рішення приїхати в Україну прийняв після перегляду фільму "Назви своє ім'я". На прем'єрі були представники всіх гілок влади - Президент України Віктор Ющенко, Голова Верховної Ради Олександр Мороз, Прем’єр-міністр Віктор Янукович та політичний і бізнесовий бомонд Києва.
  • Item
    Голодомор: технології замовчування
    (2007) Угрин, Олена
    Прем’єра документального фільму Сергія Буковського "Назви своє ім'я" стала важливою подією у кінематографічному житті України. Особливу увагу громадськості привернули імена його продюсерів - Стівена Спілберга та Віктора Пінчука. Не менше цікавило публіку питання: чи не планують продюсери зняти документальну стрічку про іншу трагедію XX століття - Голодомор 1932-1933 років. Тим паче, що обіцянки посприяти у створенні такої документальної стрічки не раз лунали з вуст урядовців та навіть самого Президента Віктора Ющенка. Тож спробуємо довідатися, якою є ситуація з висвітленням трагедії Голодомору в українському кінематографі. "Під час презентації фільму "Назви своє ім’я" відбулася розмова між Віктором Ющенком, Катериною Ющенко, яка є головою Наглядової Ради Міжнародного благодійного фонду (МБФ) "Україна-3000", та Віктором Пінчуком, - розповідає керівник напряму "Вчора2 МБФ" Олексій Копитько. - Вони визнали необхідність створення документальної картини про Голодомор 1932-1933 років, що за рівнем не поступалася б фільмові Сергія Буковського. Таку стрічку Фонд "Україна -3000" та Віктор Пінчук планують створити у 2007-2008 роках. Остаточне ж рішення щодо проекту буде оголошено вже до кінця 2006-го".
  • Item
    Інше життя за Яковченком
    (2007) Свято, Роксолана
    5 грудня 2006 року в київському Будинку кіно відбувся прем’єрний показ художньої стрічки "Інше життя, або Втеча з того світу". У рисах головного персонажа - "народного артиста Михайла Колобка, який розгубив життєві орієнтири" (саме так було написано в анотації), - недвозначно проступає доля відомого українського актора- коміка Миколи Яковченка. Врешті творці фільму і не приховували свого знаменитого першоджерела, хоча й неодноразово наголошували на прес-конференції, що фільм "зовсім не про нього".
  • Item
    Очі Всесвіту
    (2007) Дениско, Василь
    Американський кінорежисер Годфрі Реджіо, відомий глядачам своєю кінотрилогією "Каці" (назви фільмів запозичено з мови індіанців племені хопі), зняв документальний фільм "Аніма Мунді" на замовлення однієї італійської ювелірної компанії для Всесвітнього фонду підтримки природи. У кінострічці немає жодного мовленого слова, тому глядачі - прихильники театральних, вербальних сцен - будуть невдоволеними. Відомо, що Ґодфрі Реджіо чотирнадцять років був ченцем католицького храму. Тамтешні тиша, безгоміння і молитви, напевне, спонукали майбутнього режисера до примату візуального. Епіграфом до стрічки послужила цитата з діалогу Платона "Тімей": "Наш космос - живе створіння, яке має душу й розум".
  • Item
    Надія Кошман: Усі ми шукаємо дорогу до Раю
    (2007) Кошман, Надія
    Надія Кошман - український кіно- і телережисер, сценарист. Закінчила факультет кіно і телебачення КДІТМ ім. І.Карпенка-Карого (майстерня В. Кісіна). Поставила ігрові короткометражні картини "Фламінго" (1997, Гран-прі фестивалю "Пролог"), "Грачик" (1999), "Пташка прилетіла" (2000, призи за операторську роботу фестивалів "Пролог" і "Фаст-фест"), "Сон рибалки" (2001, приз за оригінальне режисерське вирішення фестивалю "Відкрита ніч"), "Світлячки" (2005 - 2006, приз "Срібний витязь" за дебют МКФ "Золотий витязь", приз "Відродження" МКФ "Острів Крим"). Режисер документальних фільмів "Сферографія" (1998), "Свідок життя" (2003), "Рай" (2006, приз "За творчий пошук у документальному кіно" МКФ "Покров"). Працює на телебаченні.
  • Item
    Недитячі кроки фестивальної анімації. "Анімакрок" - 2006
    (2007) Свято, Роксолана
    З 19 по 21 січня в київському Будинку кіно проходив уже традиційний для української столиці "Анімакрок" - відлуння міжнародного анімаційного фестивалю, що відбувається наприкінці кожного літа. Оскільки "Крок" уже не перший рік мандрує річками України й Росії на пароплаві, потрапити на нього можуть далеко не всі охочі. Й саме тому організатори наприкінці січня роблять у Києві "зупинку на вимогу", знайомлячи глядачів із новинками фестивалю і взагалі всім найцікавішим, що сталося в світі анімації впродовж останнього року.
  • Item
    Золотий ужинок SEMINCI-51
    (2007) Скоморощенко, Ольга
    Міжнародний тиждень кіно (SEMINCI) у Вальядоліді, другий за значенням після Сан- Себастьяна міжнародний кінофестиваль Іспанії (хоча багато критиків і шанувальників кіно вважають цю думку суперечливою), відбувся в кінці минулого року в 51 раз. Попри сумніви дирекції кінофестивалю, SEMINCI-51 відбувся, не збавляючи ходи і не здаючи позицій у служінні високому кіномистецтву духовності й гуманізму, залишаючись водночас яскравим і могутнім кіносвятом Іспанії.