12.00.11 - міжнародне право

Permanent URI for this collection

Browse

Recent Submissions

Now showing 1 - 5 of 12
  • Item
    Міжнародно-правове співробітництво держав з питань оцінки майна: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
    (2021) Шаповал, Тарас; Гринчак, Володимир
    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 "Міжнародне право". – Львівський Національний Університет Імені Івана Франка, Львів, 2021. У дисертації досліджено еволюцію міжнародно-правового співробітництва держав з питань формування стандартів оцінки майна, які використовують як держави, так і міжнародні судові органи для визначення розміру відшкодувань. Детальний теоретичний аналіз співробітництва держав з питань оцінки майна для компенсації шкоди надав можливість узагальнити його результати в теорії та практиці міжнародного права. Особливу увагу зосереджено на визначенні міжнародними судами (арбітражами) розміру шкоди у претензіях щодо експропріації в межах механізмів, заснованих на міжнародних угодах з питань інвестицій чи прав людини, та інтерпретації відповідних міжнародно-правових стандартів оцінки, зазначених у положеннях договорів. За наявності прогалин у регулюванні питання міжнародними договорами звичаєве міжнародне право та "дипломатичний захист", як і раніше, відіграють провідну роль щодо захисту прав на власність іноземців та власних громадян. Як зазначено у справі "Фабрики в Хожуві", стандарти оцінки, передбачені звичаєвим міжнародним правом, базуються на принципі, що відшкодування здійснюють шляхом оплати суми, "що відповідає вартості реституції в її натуральному вираженні". Досліджено правові прогалини щодо застосування аспектів визначення розміру шкоди. У дисертації розглянуто умови, за яких міжнародні стандарти оцінки майна міжнародних неурядових організацій мають правове значення для розрахунку розміру компенсації.
  • Item
    Міжнародно-правове співробітництво держав з питань оцінки майна: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
    (2021) Шаповал, Тарас; Гринчак, Володимир
    Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 "Міжнародне право". – Львівський Національний Університет Імені Івана Франка, Львів, 2021. У дисертації досліджено еволюцію міжнародно-правового співробітництва держав з питань формування стандартів оцінки майна, які використовують як держави, так і міжнародні судові органи для визначення розміру відшкодувань. Детальний теоретичний аналіз співробітництва держав з питань оцінки майна для компенсації шкоди надав можливість узагальнити його результати в теорії та практиці міжнародного права. Особливу увагу зосереджено на визначенні міжнародними судами (арбітражами) розміру шкоди у претензіях щодо експропріації в межах механізмів, заснованих на міжнародних угодах з питань інвестицій чи прав людини, та інтерпретації відповідних міжнародно-правових стандартів оцінки, зазначених у положеннях договорів. За наявності прогалин у регулюванні питання міжнародними договорами звичаєве міжнародне право та «дипломатичний захист», як і раніше, відіграють провідну роль щодо захисту прав на власність іноземців та власних громадян. Як зазначено у справі "Фабрики в Хожуві", стандарти оцінки, передбачені звичаєвим міжнародним правом, базуються на принципі, що відшкодування здійснюють шляхом оплати суми, "що відповідає вартості реституції в її натуральному вираженні". Досліджено правові прогалини щодо застосування аспектів визначення розміру шкоди. У дисертації розглянуто умови, за яких міжнародні стандарти оцінки майна міжнародних неурядових організацій мають правове значення для розрахунку розміру компенсації.
  • Item
    Міжнародно-правове регулювання реадмісії осіб : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
    (2020) Олійник, Світлана; Радзівілл, Олександр
    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 "Міжнародне право". — Національний університет "Києво- Могилянська академія", Київ, 2020. Дисертація є комплексним монографічним дослідженням, що присвячене проблемам становлення та розвитку міжнародно-правового інституту реадмісії осіб у доктрині та практиці міжнародного права. У роботі вперше проаналізовані витоки та сучасний стан суспільних відносин, що стосуються приймання-передавання нелегальних мігрантів з однієї держави до іншої. Установлено, що одними з найперших відомих міжнародних договорів, що включали в себе праобраз сучасних положень щодо реадмісії осіб, були міждержавні русько-візантійські договори 911 та 945 років. Окреслено, що міжнародно-правовий інститут реадмісії осіб є самостійним інститутом у системі міжнародного права, частиною галузі міжнародного міграційного права. Дослідженням визначено, що цей інститут становить собою відокремлену сукупність принципів і норм, створених державами як суб’єктами міжнародного права, покликаних регулювати міжнародні відносини у сфері приймання-передавання або транзитного перевезення нелегальних мігрантів. Йому притаманні інтелектуально-вольовий зміст (фактична та юридична однорідність і наявність специфічної загальної групи понять) та самостійний вплив на однорідну групу міжнародних відносин, що ним регулюються, за допомогою специфічного інститутивного методу регулювання. Значну увагу приділено відповідності досліджуваного інституту загальновизнаним принципам міжнародного права та визначено, що спеціальними міжнародно-правовими принципами інституту реадмісії осіб є: організоване та безпечне повернення нелегальних мігрантів; обмеження формальностей; визначеність строків давності; доказове підтвердження неправомірного прибуття чи перебування на території запитуючої держави; прибуття іноземців чи осіб без громадянства із запитуваної держави або громадянства (підданства) цієї держави. У роботі вдосконалено розуміння принципів міжнародного міграційного права та запропоновано під ними розуміти — визнані міжнародною спільнотою імперативні основоположні міграційно-правові засади, що в найконцентрованішому вигляді закріплені в статутних документах і деклараціях міжнародних організацій (передусім ООН та МОМ), та є обов’язковими для дотримання усіма державами — членами цих організацій і гарантовані міжнародними правовими засобами, а також визначають вектор розвитку норм міжнародного міграційного права та впливають на національні системи міграційного права й законодавства. Окрім держав, значний внесок у забезпечення управління реадмісією осіб також роблять Спільні комітети з питань реадмісії, Комісія міжнародного права та Міжнародна організація з міграції, характеристику діяльності яких піддано в дисертаційному дослідженні. З огляду на поняття і зміст інституту реадмісії осіб під об’єктом міжнародних правовідносин у цій сфері запропоновано розуміти суспільні відносини, які охоплюють особливий напрям міждержавних відносин, що виникають з приводу повернення або транзитного перевезення осіб (громадян держав, іноземців чи осіб без громадянства), які нелегально прибули, перебувають або проживають на території держави, а також проявляються в практичній діяльності (позиції) уповноважених державами інституцій у зазначеній сфері. Дослідженням установлено, що юридичний зміст міжнародних правовідносин у сфері реадмісії осіб становлять, зокрема: право звернутися із запитом про реадмісію і передати до іншої держави осіб, які підлягають реадмісії, та обов’язок прийняти на свою територію з іншої держави таких осіб; право звернутися із запитом про транзит і здійснити транзитне перевезення територією іншої держави осіб, реадмісію яких погоджено, й обов’язок доведення відповідності особи умовам реадмісії, визначеним у відповідному договорі; право іншої держави відмовити в здійсненні реадмісії на її територію особи, яка не відповідатиме визначеним угодою умовам, а також обов’язок прийняти зворотно помилково реадмісовану особу. З огляду на типовість більшості чинних на сьогодні угод про реадмісію осіб і схожість їх внутрішньої структури як перспективу визначено опрацювання універсального договору про реадмісію осіб як правової форми розвитку співробітництва держав у сфері приймання-передавання і транзитного перевезення нелегальних мігрантів. Крім того, на внутрішньодержавному рівні важливим є ухвалення єдиного кодифікованого нормативно-правового акта Міграційного кодексу України, що визначатиме основні засади міграційної політики держави, а також інші питання у сфері міграції, включаючи реадмісію осіб.
  • Item
    Міжнародно-правове регулювання реадмісії осіб : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
    (2020) Олійник, Світлана; Радзівілл, Олександр
    Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 "Міжнародне право". — Національний університет "Києво- Могилянська академія", Київ, 2020. Дисертація є комплексним монографічним дослідженням, що присвячене проблемам становлення та розвитку міжнародно-правового інституту реадмісії осіб у доктрині та практиці міжнародного права. У роботі вперше проаналізовані витоки та сучасний стан суспільних відносин, що стосуються приймання-передавання нелегальних мігрантів з однієї держави до іншої. Установлено, що одними з найперших відомих міжнародних договорів, що включали в себе праобраз сучасних положень щодо реадмісії осіб, були міждержавні русько-візантійські договори 911 та 945 років. Окреслено, що міжнародно-правовий інститут реадмісії осіб є самостійним інститутом у системі міжнародного права, частиною галузі міжнародного міграційного права. Дослідженням визначено, що цей інститут становить собою відокремлену сукупність принципів і норм, створених державами як суб’єктами міжнародного права, покликаних регулювати міжнародні відносини у сфері приймання-передавання або транзитного перевезення нелегальних мігрантів. Йому притаманні інтелектуально-вольовий зміст (фактична та юридична однорідність і наявність специфічної загальної групи понять) та самостійний вплив на однорідну групу міжнародних відносин, що ним регулюються, за допомогою специфічного інститутивного методу регулювання. Значну увагу приділено відповідності досліджуваного інституту загальновизнаним принципам міжнародного права та визначено, що спеціальними міжнародно-правовими принципами інституту реадмісії осіб є: організоване та безпечне повернення нелегальних мігрантів; обмеження формальностей; визначеність строків давності; доказове підтвердження неправомірного прибуття чи перебування на території запитуючої держави; прибуття іноземців чи осіб без громадянства із запитуваної держави або громадянства (підданства) цієї держави. У роботі вдосконалено розуміння принципів міжнародного міграційного права та запропоновано під ними розуміти — визнані міжнародною спільнотою імперативні основоположні міграційно-правові засади, що в найконцентрованішому вигляді закріплені в статутних документах і деклараціях міжнародних організацій (передусім ООН та МОМ), та є обов’язковими для дотримання усіма державами — членами цих організацій і гарантовані міжнародними правовими засобами, а також визначають вектор розвитку норм міжнародного міграційного права та впливають на національні системи міграційного права й законодавства. Окрім держав, значний внесок у забезпечення управління реадмісією осіб також роблять Спільні комітети з питань реадмісії, Комісія міжнародного права та Міжнародна організація з міграції, характеристику діяльності яких піддано в дисертаційному дослідженні. З огляду на поняття і зміст інституту реадмісії осіб під об’єктом міжнародних правовідносин у цій сфері запропоновано розуміти суспільні відносини, які охоплюють особливий напрям міждержавних відносин, що виникають з приводу повернення або транзитного перевезення осіб (громадян держав, іноземців чи осіб без громадянства), які нелегально прибули, перебувають або проживають на території держави, а також проявляються в практичній діяльності (позиції) уповноважених державами інституцій у зазначеній сфері. Дослідженням установлено, що юридичний зміст міжнародних правовідносин у сфері реадмісії осіб становлять, зокрема: право звернутися із запитом про реадмісію і передати до іншої держави осіб, які підлягають реадмісії, та обов’язок прийняти на свою територію з іншої держави таких осіб; право звернутися із запитом про транзит і здійснити транзитне перевезення територією іншої держави осіб, реадмісію яких погоджено, й обов’язок доведення відповідності особи умовам реадмісії, визначеним у відповідному договорі; право іншої держави відмовити в здійсненні реадмісії на її територію особи, яка не відповідатиме визначеним угодою умовам, а також обов’язок прийняти зворотно помилково реадмісовану особу. З огляду на типовість більшості чинних на сьогодні угод про реадмісію осіб і схожість їх внутрішньої структури як перспективу визначено опрацювання універсального договору про реадмісію осіб як правової форми розвитку співробітництва держав у сфері приймання-передавання і транзитного перевезення нелегальних мігрантів. Крім того, на внутрішньодержавному рівні важливим є ухвалення єдиного кодифікованого нормативно-правового акта Міграційного кодексу України, що визначатиме основні засади міграційної політики держави, а також інші питання у сфері міграції, включаючи реадмісію осіб.
  • Item
    Формування української моделі заборони політичних партій у світлі міжнародних стандартів і практик : дисертація подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
    (2019) Бернацький, Богдан; Василенко, Володимир
    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2019. Комплексно досліджено етапи конституціоналізації політичних партій, визначено що процес конституціоналізації політичних партій у державах-членах Ради Європи майже завершився. Вперше сформульовано доктринальні моделі відповідальності політичних партій: веймарська, інституційна, кримінальна і модель Європейського суду з прав людини. Проаналізовано нормативне і доктринальне розуміння концепції войовничої демократії, яка розкривається як центральна для визначення меж демократичної толерантності до антидемократичних чи позасистемних партій. Вперше сформовано типологію політичних партій, діяльність яких підлягає забороні у демократичному суспільстві. Комплексно проаналізовано міжнародні та регіональні стандарти гарантування свободи об’єднань. Повністю проаналізовано всі справи Європейського суду з прав людини та інших регіональних установ із захисту прав людини щодо заборони політичних партій, викладено коротку анотацію до всіх справ. У дослідженні систематизовано правові позиції Європейського суду з прав людини, визначено стандарти, дотримання яких вимагається під час заборони політичних партій у державах-членах Ради Європи. Розкрито сутнісне розуміння свободи об’єднань ЄСПЛ у контексті необхідності певного компромісу між вимогою захисту демократичного суспільства та гарантуванням окремих індивідуальних прав. Досліджено досвід одинадцяти іноземних країн, де відбувалась заборона політичних партій. Розглянуто основні етапи становлення конституційного статусу політичних партій в Україні та визначено законодавчі проблеми регулювання їхньої діяльності. Детально проаналізовано рішення Конституційного Суду України у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України від 2001 року, де Суд визнав неконституційними укази Президії ВРУ про заборону Компартії. Це рішення спричинило значну дихотомію і додало невизначеності до питання меж діяльності політичних партій та передумов для їх заборони. Окреслено ряд дефектних та помилкових міркувань Конституційного Суду України у цій справі. Розглянуто всі справи про заборону та припинення діяльності політичних партій в Україні, розпочинаючи з 2014-2015 рр. Виявлено, що при розгляді цих справ суди проігнорували або формалістично застосували стандарти, передбачені ЄКПЛ та визначені ЄСПЛ. Сама модель заборони політичних партій в Україні досі перебуває у стадії становлення, її визначення залежатиме від майбутньої юриспруденції КСУ та судової практики, зокрема, у справах про заборону та припинення діяльності Комуністичної партії України.