Київська академія. Випуск 21

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/33105

Browse

Now showing 1 - 12 of 12

"Fruit of Hope": Recruitment of Kyiv Academy Students to the Hospital Schools in the Mid-Eighteenth-Century Russian Empire
(2024) Pasichnyk, Kateryna
У статті на основі аналізу перших кампаній з набору вихованців Київської академії до госпітальних шкіл у Санкт-Петербурзі та Москві в середині XVIII ст. розглядається вибір студентами медичної кар’єри як способу соціальної мобільності. Дослідники давно відзначають, що студенти з Гетьманщини та Слобідської України були цінним внутрішньоімперським джерелом майбутніх медичних чиновників. Менше відомо про можливі мотивації охочих вивчати медицину з огляду на їхнє соціальне походження. У статті стверджується, що медична кар’єра була активним вибором для соціального просування, який робили не лише діти духівництва, а й козаки та посполиті. Серед охочих розпочати медичну кар’єру були і міщани. Для представників козацької еліти в досліджуваний період медична служба залишалася малопривабливою. У статті проілюстровано процес освітньої інтеграції багатьох студентів з нижчих соціальних станів на шляху до участі в імперському проєкті як медичних чиновників. Спочатку розглянуто формування траєкторії соціального просування під впливом політики імперської медичної адміністрації, як задекларованої, так і реалізованої. Далі йдеться про подорожі студентів до столиць у світлі викликів, з якими вони стикалися, і рішень, які вони приймали на шляху до лікарської професії. Наприкінці проаналізовано соціальне походження студентів та їхню академічну успішність, аби зрозуміти, що означав вибір медичної професії для різних соціальних груп та наскільки цей шлях соціальної мобільності був інклюзивним.
Katalog druków cyrylickich XV–XVII wieku w zbiorach Zakładu Narodowego im. Ossolińskich, opracowała Olga Tkachuk; przy współpracy Doroty Sidorowicz-Mulak (Wrocław: Wydawnictwo Ossolineum, 2022), 247 s.: il.
(2024) Волощенко, Станіслав
Каталог, укладений докторкою Ольгою Ткачук у співпраці з докторкою Доротою Сідоровіч-Муляк, містить опис 68 кирилівських стародрукованих видань (82 примірники) Національного інституту імени Оссолінських у Вроцлаві. Ця публікація стала п’ятим каталогом давньої кирилівської книги, що нині зберігається у збірках Польщі: попередні видання 1994–2013 рр. містили описи колекцій у Ланьцуті (1994), Варшаві (2004, 2013) та Ґорлиці (2010). Це вказує на розвиток зацікавлення кирилівською книжністю серед сучасних польських бібліографів. Спостерігається й зворотній рух – залучення польськими книгознавцями українських колег до дослідження спільної культурної спадщини, продукованої на теренах Речі Посполитої. Одним із результатів такої співпраці стала нещодавня публікація англомовного 18-го тому (no. 1) часопису "ZBadań nad Książką i Księgozbiorami Historycznymi" під назвою "Book Heritage in Danger: Ukrainian Bibliography Studies."У межах цього науково-видавничого проєкту видано сім статей українських авторів, присвячених дослідженню книг та книжкових колекцій XV–XVIII ст. Серед авторів журналу була й укладачка рецензованого каталогу Ольга Ткачук, яка виявила в Інституті Оссолінських 42 стародруки, які належали українським громадським і церковним інституціям, та опублікувала їхній перелік із книгознавчим описом. Дослідниця констатувала, що міграція книг відбувалася під час Другої світової війни чи одразу по її завершенню, а відтак реконструювала історію переміщення книжок до Вроцлава. Нині видається бажаним укладання зведеного каталогу кирилівських стародруків у державних, релігійних і приватних колекціях на теренах Польщі – на кшталт фундаментального каталогу рукописів 2004 р.
"Nic się nie dzieje bez wiedzy i zgody Delegata": Чиновник Міністерства релігійних визнань і народної освіти Зиґмунт Заґуровський та Студіум православного богослов'я Варшавського університету у 1929–1939 роках
(2024) Стародуб, Андрій
Студіум православного богослов’я Варшавського університету (1925–1939), де викладали також випускники Київської духовної академії, – один з унікальних "культурно-освітніх" феноменів міжвоєнної Польщі. Його історія вже була предметом низки спеціальних досліджень польських, українських та білоруських авторів. У більшості з них, прямо чи опосередковано, зроблено акцент на складності та заплутаності державно-церковних взаємин у Другій Речі Посполитій, а також на очевидному бажанні уряду максимально контролювати всі вияви «життєдіяльності» Православної Церкви. Функціонування у столичному університеті православного богословського факультету є одним із красномовних прикладів реалізації такої політики. Міністерство релігійних визнань та народної освіти здійснювало всебічний нагляд за навчанням та вихованням представників національних меншин, майбутніх православних богословів, не приховуючи своєї головної мети – підготовки кадрів, безсумнівно лояльних до польської держави, а в ідеалі – їх повної полонізації. У статті зроблено огляд діяльності Зиґмунта Заґуровського, чиновника міністерства, делегата міністра релігійних визнань до справ Інтернату для студентів Студіум. Протягом 1929–1939 рр. саме він був головним "державним контролером" православного факультету та намагався втілити в життя низку заходів "виховного" характеру, впевнено конкуруючи за вплив на навчальний заклад з його керівником – митрополитом Варшавським Діонісієм (Валединським). Звіти про роботу та листування делегата з міністерством містять величезну кількість інформації про повсякденне життя студентів та викладачів Студіум, про суперечності між ними на національному ґрунті та реакцію на "цивілізаторські" зусилля чиновника й реалізовувані ним заходи з "патріотичного" виховання. Утім, масштаб докладених Заґуровським зусиль, спрямованих на виховання цієї групи студентів "у дусі польського патріотизму", слабко корелювався з підсумковими результатами.
Богородичний культ і служба Покрову
(2024) Зема, Валерій
У статті розглядається формування Богородичного культу через вшанування ікон, реліквій і спеціальних празників, а також за посередництва текстів особливих служб, що їх уміщували в мінеях. Становлення уявлень про Різдво, життя й Успіння Богородиці тривало впродовж століть, відображаючись у різних версіях оповідей, які побутували у Візантії і східнохристиянській традиції загалом та в Київської митрополії зокрема. Простежено формування відповідних іконографічних сюжетів у Візантії та їх репліки у Київській митрополії. Два центри Богородичного культу Константинополя, у Влахернах і Халкопратії, містили реліквії, ризи та пояс Матері Божої. Побутували різні версії оповіді про їх походження та перенесення в Константинополь зі Святої землі. Серед іншого, у 860 р. постала оповідь про порятунок Константинополя від навали русів завдяки ризам Богородиці, які зберігалися у храмі Влахерн. Ця оповідь фіксується не лише у візантійських джерелах, а й у київських історичних наративах. Ще одну оповідь – про Успіння Богородиці – відображено в мінеях Київської митрополії та в іконографії. Аналізуватиметься перегук між текстами й образами, які в Київській митрополії присвячувалися Богородичному культові, зокрема іконі Покрову. За відсутності візантійського першовзірця, який встановлював би стандарт такої іконографії, образ Покрову був доволі плинним. Спершу він спирався на видіння Андрія Юродивого, якому вві сні явилася Богородиця з мафорієм як символом протекції. Ця візія відобразилася у мінейних службах XIV ст., закріпившись у формі празника 1 жовтня, а також у виданому 1619 р. друкарнею Києво-Печерського монастиря «Анфологіоні», де образ Покрову не лише пояснено, а й наголошено на протекції Матері Божої князю та його війську. Від XV ст. розповсюдився новий образ на іконах Покрову – із зображенням Романа Солодкоспівця на амвоні з сувоєм у руках, що відтворювало явлення йому уві сні Богородиці, яка дала святому кондак, а він, прокинувшись, почав співати. Від XVII ст., під впливом західної іконографії, в обіг увійшла ще одна версія образу Покрову – Mater Misericordiae, де під захистом убрання Богородиці зображали місцевих людей.
Богородичні міракули у "Казанях приданых до книги Ключ разумѣнія" та "Небѣ новому" Йоаникія Ґалятовського: діахронічний аспект
(2024) Максимчук, Ольга
Мета статті – прослідкувати історію видання богородичних чуд (міракул), укладених та опублікованих Йоаникієм Ґалятовським (†1688) у збірках "Казаня приданыи до книги Ключ разумѣнія названои" (Київ, 1660) та "Небо новоє" (перше видання – Львів, 1665) у діахронічному аспекті (редагування, авторські зміни чи видавничі корективи). Збірка богородичних чуд "Небо новоє" належить до т.зв. міракульної літератури, що набула поширення на українських теренах ранньомодерної доби. В основу цього видання лягли міракули, подані Ґалятовським наприкінці його праці "Казаня приданыи" під заголовком "Чуда Пресвятой Богородици нѣкоторыи" (усього 95 оповідань, 8 з них не увійшло до складу нової збірки). Обсяг "Неба" значно перевищує попередньо опубліковані міракули (серед 457 оповідань з другого видання "Неба" понад 80% складають нові тексти), отже, варто говорити про цю книжку як про окреме видання, в якому автор почасти використав свій давніший твір. Такі самоповтори характерні не лише для письменницької манери Йоаникія Ґалятовського, а й для творчості інших вихованців Києво-Могилянської колегії – його сучасників. Текстологічний аналіз показує, що міракули з "Казань приданых", повторно опубліковані в "Небѣ новому", зазнавали незначних коректив, які не впливали на їхній зміст та обсяг. До таких редагувань могли докластися як друкарі, так і сам автор. До видавничих коректив, очевидно, належать орфографічні виправлення та, можливо, деякі стилістичні правки, зокрема, незначні скорочення чи, навпаки, лаконічні доповнення, що уточнювали або роз’яснювали оповідь. Деякі вставки чи зміни, як припускаємо, міг внести сам автор, наприклад, виправляючи посилання на використані джерела. Крім того, авторські зміни стосувалися систематизації чуд, тобто поділу міракул на окремі групи. Розбудова внутрішньої структури книги мала на меті, серед іншого, полегшити орієнтування читачеві, чому сприяло й використання графічних засобів увиразнення – заголовків, великих літер, виливних прикрас тощо.
Діарій єпископа Максиміліяна Рилла
(2024) Шманько, Тарас; Новак, Аліція
Пропонується публікація невеликого фрагмента з шеститомного Діарія унійного єрарха Максиміліяна Рилла (1715–1793). Текст відчитано зі збереженого латинськомовного рукопису і перекладено українською мовою. У вступному слові подано коротку інформацію про життя й діяльність автора, спочатку монаха-василіянина, згодом єпископа холмського і перемишльського, на тлі суспільно-церковного контексту другої половини XVIII століття. Завдяки збереженому Діарію довідуємося про багато фактографічних даних, які автор збирав, фіксував та доповнював власними коментарями, а також документував копіями різноманітних листів зі своєї епістолярної спадщини. Чи не вперше можемо доволі детально прослідкувати процес становлення молодого унійного священика відразу після навчання у Римі та поступове сходження по звивистих сходинах церковної карʼєри, які йому довелося долати, виконуючи непрості доручення. У Діарії також заторкнуто чимало невідомих досі аспектів діяльності Чину василіян і подано особистісні характеристики багатьох ченців у монастирях Київської унійної митрополії. Особливо цінними є інформації, що стосуються унійних єпископів та митрополитів, із більшістю яких Рилло тісно співпрацював чи провадив ділове листування. Подеколи нарапляємо в тексті на згадки про контакти унійного духовенства з римо-католицькими єпископами чи монашими орденами, причому вони зазвичай не стосуються полеміки, непорозумінь чи конфліктів, як можна було б очікувати, а навпаки, декотрі з них засвідчують співпрацю й навіть дружні стосунки. Запроваджуючи в науковий обіг Діарій Максиміліяна Рилла, автори публікації мають на меті заохотити дослідників не лише до вивчення діяльності цього єпископа, а й до активнішого звертання до персональних щоденників духовенства – надзвичайно багатого джерела з історії Церкви.
Київська академія в подорожніх записках другої половини XVIIІ – середини ХІХ ст.
(2024) Диса, Катерина
Упродовж другої половини XVIII ст. Київ поступово приваблює дедалі більше мандрівників, передовсім з російського імперського центру, але також із західних країн. В окремих випадках Київ міг виступати головним місцем призначення подорожі, але здебільшого був одним із пунктів подорожі на південь, зокрема до Криму. У світлі зацікавлення освічених мандрівників питаннями Просвітництва й освіти Київська академія могла викликати їхній інтерес і бажання відвідати цей навчальний заклад. При цьому, мотиви зацікавлення російських і західних мандрівників бували різними: перших, не в останню чергу, Київська академія приваблювала завдяки її внескові у розвиток освіти й науки в самій Росії. Деякі мандрівники висловлювали захоплення навчальним закладом й усіляко наголошували на його внескові як у формування освічених кадрів для російського вищого духовенства й чиновництва, а також підкреслювали відносну давність закладу, що мало довести давність освітньо-наукової традиції в Російській імперії. Західні ж мандрівники відвідували Академію через загальний інтерес до стану освіти в Російській імперії. З часом ці тенденції почали змінюватися. У цьому дослідженні розглянуто згадки мандрівників про Академію: зокрема приділено увагу тому, як змінювався характер згадок упродовж тривалого періоду з 1760-х до середини ХІХ ст. як у контексті історії подорожньої літератури, так і з позиції імперського контролю над знаннями.
Подвійне затемнення, празник Благовіщення та сестриниця Мазепи "Марціанна"
(2024) Яременко, Максим
Мета цієї публікації – ввести до наукового обігу невідому досі інформацію із проповіді 1699 р. київського казнодії Стефана Яворського, яка стосується племінниці Івана Мазепи Маріанни Вітославської. Завдяки згадкам Яворського можемо встановити дату та обставини постригу Маріанни у черниці, а відтак переглянути існуючі в історіографії припущення про долю Вітославської. Публікації фрагменту проповіді передує невеликий вступ із поясненням контексту згадок про Вітославську, а також нагадуванням припущень дослідників стосовно її біографії.
Про риторику "Hortulus Tullianus"
(2024) Кисельов, Роман
Багато філологічних курсів українських колегіумів XVII–XVIII ст. залишаються неатрибутованими або ж описаними недостатньо точно. Дані для їх атрибуції варто шукати і в тексті, і в матеріальних ознаках рукописів. Аналіз риторичних настанов "Hortulus Tullianus", які вважали києво-могилянським курсом риторики XVII ст., дав підстави атрибутувати пам’ятку інакше. Вибір тем, персонажів і реалій для риторичних прикладів переконують, що лекції справді написані й використані в українському культурному просторі. Про це свідчить розгляд теми Непорочного Зачаття Діви Марії, згадки про Дніпро, увага до житія св. Миколи Святоші, образів св. ап. Андрія та св. кн. Володимира. Однак деякі приклади в тексті описують пізню фазу Північної війни. Вкупі з відсутністю згадки про гетьмана Івана Мазепу цей факт свідчить, що текст створено між 1709 і 1721 рр. Обсяг тексту, дата початку лекцій (весна), водяні знаки манускрипту та деякі інші дані переконують у тому, що "Hortulus Tullianus" – риторичний додаток до курсу поетики, який, найімовірніше, походить із середини 1710-х рр. і належить до спадщини Чернігівського колегіуму. Окремим сюжетом є пізніше використання цих лекцій у Переяславському колегіумі. Курс риторики Михайла Ісаєвича 1740/1741 н. р. майже повністю відтворює матеріали «Hortulus Tullianus». Утім, у Переяславі ці невеликі за обсягом риторичні настанови таки стали річним курсом. Можливо, переяславський викладач доповнював основний виклад прикладами промов і додатками, що не ввійшли до рукопису і були запропоновані для запису окремо. Наприкінці статті подано детальний зміст пам’ятки "Hortulus Tullianus".
Промова Йоасафа Кроковського на смерть Інокентія Ґізеля (1683)
(2024) Кисельов, Роман
Публікація містить надгробну промову, яку склав у 1683 р. Йоасаф Кроковський, у той час викладач риторики, на пошанування померлого архимандрита Києво-Печерської лаври Інокентія Ґізеля. Твір включений до курсу риторики "Penarium Tullianae eloquentiae...", який був прочитаний у Києво-Могилянському колегіумі 1683/1684 н. р. Після вступної статті подано оригінальний текст польською мовою та український переклад із необхідними коментарями. У курсі риторики орація Кроковського використана як ілюстративна в теоретичному підрозділі про риторичні фігури. У руслі традицій барокової художности, автор обирає наскрізний образ, який визначає послідовність викладу: тут цю роль виконує циферблат годинника як алегорія людського життя. Іншим орієнтиром образної системи твору й джерелом риторичної аргументації є емблема з зображенням рака, що тягне на собі світ, позичена, найімовірніше, з емблематичного збірника Йоахима Камерарія "Symbolum et emblematum centuriae quatuor". Привертає увагу неперенасиченість польського тексту Кроковського латинськими вкрапленнями, що відображає його мовностилістичні вподобання, пов’язані з використанням польської мови. Оскільки в життєписі архимандрита Києво-Печерської лаври й знаного діяча могилянського кола Інокентія Ґізеля досі лишається чимало білих плям і гіпотетичної інформації, цей художній твір має значення також як джерело біографічних даних. Зокрема, це перший відомий текст, де названо частину місць навчання Ґізеля. Твір також непрямо підтверджує факт віленського походження майбутнього архимандрита і містить вказівку на його дворазове викладання курсу філософії в Києво-Могилянському колегіумі.
Проповідь митрополита Варлаама Ясинського "На Воскресіння Христове та Благовіщення Діви Матері"
(2024) Довга, Лариса; Суховій, Оксана
Проповіді митрополита Київського, Галицького і всієї Руси, талановитого оратора й мислителя XVII ст. Варлаама Ясинського досі не знайомі широкій аудиторії, оскільки вони збереглися в єдиному рукописному примірнику. У цій статті пропонується для ознайомлення уперше метаграфований та описаний текст казання "На Воскресіння Христове та Благовіщення Діви Матері", цікавий як за змістом, так і з погляду ораторської майстерности та філософських поглядів автора. У проповіді міститься інформація, яка дозволяє датувати укладання збірки, адже досі її хронологію визначали лише приблизно. Окреслено мовні особливості проповіді, зокрема вказано на тенденції до фіксації на письмі українських мовних рис – попри панівну церковнослов’янську книжну традицію, яскраво оприявнену в публікованому казанні. Описано особливості передачі звуків живого мовлення, окремі граматичні явища, стилістичні засоби.
Єдинороги нашого Середньовіччя. Писарі земських судів Руського та Подільського воєводств у 1434–1500 роках
(2024) Михайловський, Віталій
У статті проаналізовано кількісний склад, кваліфікацію, регіони походження та досвід роботи писарів земських судів Руського та Подільського воєводств у 1434–1500 рр. У Руському воєводстві це такі земські суди: Львівський, Перемишльський, Галицький та Сяноцький, а в Подільському – Кам’янецький. Специфікою Руського воєводства було існування виїзних сесій Перемишльського земського суду у Переворську та ймовірно Львівського у Жидачеві. В результаті дослідження переглянуто відомий на сьогодні перелік земських писарів у цих воєводствах, який вдалося доповнити та значно уточнити дякуючи залученню нових даних і перепрочитанню усіх доступних джерельних згадок про цих урядників. Виклад матеріалу у статті подано з урахуванням перших згадок про уряди земського писаря в обох воєводствах, досвіду урядування або ж роботи писарем в інших інституціях, місцю здобування освіти, регіону походження та згадок про урядування. Окремо звернуто увагу на те, що, з огляду на брак кваліфікованих кадрів, до виконання урядницьких функцій залучалися особи з середовища Католицької церкви, які мали відповідну кваліфікацію, насамперед знання латинської мови, та поєднували земські уряди з душпастирськими обов’язками. Винятковим явищем серед усього загалу писарів є випадок кам’янецького земського писаря Миколая з П’ящиць, що поєднував цей уряд з обов’язками особистого писаря старости, а ще й був війтом руської громади Кам’янця. Уміння писати на території руських воєводств Польського королівства у пізньому Середньовіччі було рідкісним фахом. Особи, що могли латинською мовою спорядити документи в судових установах, де дебати велися руською та польською мовами, були рідкісними та цінними фахівцями.

Browse

Browsing Київська академія. Випуск 21 by Title

Results Per Page

Sort Options