Том 08

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/21654

Browse

Browsing Том 08 by Subject "Carl Gustav Jung"

Now showing 1 - 1 of 1
  • Thumbnail Image
    Item
    Зиґмунд Фрейд і Карл Юнґ про міфи та архетипи колективного несвідомого: неусвідомлена схожість
    (2021) Менжулін, Вадим
    Між психоаналізом Зиґмунда Фрейда та аналітичною психологією Карла Ґустава Юнґа існує чимало відмінностей, і деякі з них є надзвичайно важливими. Дуже поширеною є думка, згідно з якою одним із найнаочніших прикладів цього ідейного протистояння можуть слугувати Фрейдові та Юнґові погляди стосовно міфології. Прихильники цієї точки зору вважають, що К. Юнґ значно більше цікавився міфологічною проблематикою і його теорія міфу виявилася набагато глибшою і розвиненішою, ніж Фрейдова. Зокрема зазначають, що З. Фрейд був зосереджений виключно на розвитку психіки індивіда, тоді як К. Юнґ нібито дійшов справжніх витоків міфотворчості у колективному несвідомому, що є осадом величезного історичного досвіду людства. У статті показано, що такі твердження відображають не реальний стан справ, а точку зору, яку після свого розриву із З. Фрейдом поширював К. Юнґ. Насправді засновник психоаналізу теж мав стійкий і глибокий інтерес до міфології. Проявом цього стало формування психоаналітики міфу – специфічного напряму досліджень, до якого у перші роки існування психоаналітичного руху долучилася ціла низка його перших представників, зокрема Франц Риклін, Карл Абрагам, Ото Ранк, Ернест Джонс та власне К. Юнґ. Принципово, що З. Фрейд та К. Юнґ, як до, так і після розриву, що відбувся у 1913 р., були та назавжди залишилися прихильниками розгляду людини й культури крізь призму низки тогочасних біологічних концепцій. Ідеться про принцип успадкування набутих властивостей (ламаркізм) та ідею, що онтогенез є рекапітуляцією філогенезу ("біогенетичний закон"). Відповідно до ламаркістсько-біогенетичних припущень, як Фрейд, так і Юнґ знаходили витоки міфології у колективному історичному досвіді людства. У статті продемонстровано, що образ Едіпа і пов’язані з ним мотиви інцесту та батьковбивства відіграють у Фрейдовій (та фрейдистській) моделі міфотворчості майже таку саму роль, як і архетипи колективного несвідомого у концепції міфу К. Юнґа та його послідовників.