Browse
Recent Submissions
Item Пояснення та розуміння як методи історичного і біографічного пізнання(2021) Бакаєв, МиколаПояснення і розуміння традиційно вважають методами, які властиві різним галузям наукового пізнання – природознавству та гуманітаристиці відповідно. Натомість у межах цієї статті обидва – пояснення і розуміння – розглянуто як методи гуманітарного пізнання. А саме, звернуто увагу на функціонування пояснення і розуміння як в історії загалом, так і в рамках такого специфічного різновиду історичного пізнання, як біографія. Звернення до біографічного виміру допомагає унаочнити специфіку пояснення і розуміння та розширити уявлення щодо їх застосування в гуманітарних науках. У першій частині статті автор аналізує функціонування пояснення і розуміння в історичному пізнанні загалом. Зокрема, розглянуто каузальне пояснення (пояснювальний нарис за Карлом Гемпелем) та раціональне пояснення (історія ідей за Марком Бевіром), а також розглянуто, як вони співвідносяться із герменевтичними уявленнями щодо розуміння. У другій частині статті висвітлено, як функціонує пояснення і розуміння в біографічних дослідженнях. Проаналізовано біографічне розуміння за Тільманом Габермасом та Неше Гатібоглу, а також випадки каузального та раціонального пояснення у біографічних розвідках. Зокрема показано, що каузальне пояснення не є самостійним поняттям, хоча його й наводять у біографії як пояснювальний нарис. Зауважено, що раціональне пояснення також використовують у біографічних реконструкціях із метою прояснення впливу конкретних подій на переконання особистостей. Аналізуючи залучені матеріали, автор статті демонструє своєрідність пояснення і розуміння в біографії порівняно з їх застосуванням в історичному пізнанні загалом.Item Творчість як практичний прояв свободи (історико-теоретичний контекст)(2021) Лимар, В'ячеславДослідження присвячено розгляду творчості з урахуванням головних філософських досліджень цього поняття. Діяльність творчого процесу практично доводить присутність свободи в людському бутті. Погляди на творчість віддзеркалюють ставлення конкретного мислителя до питання протистояння свободи та напередвизначеності загалом. Розглянуто полемічні моменти щодо творчості та запропоновано шляхи їх вирішення. Зокрема досліджено два протилежні погляди на творчість – Платона та Аристотеля, де талановитість людини передбачає божественне натхнення (Платон) або, відповідно, лише особистісні зусилля. Полеміку Аристотеля і Платона намагався розв’язати Микола Бердяєв через поєднання їхніх поглядів. Він наділяв людину божественними властивостями і цим вказував на джерело творчості всередині самої людини. Філіп Гефнер надавав особистості статус "співтворця" і висунув теорію про те, що людина покликана удосконалити та завершити Боже творіння. Увагу в дослідженні також приділено змісту та меті творчості. Творчість заради самої творчості, про яку писав Альбер Камю, критикував М. Бердяєв, і пропонував своє бачення цього питання: творчість заради універсальної мети. Погляди Камю загалом поділяв також А. Берґсон. З огляду на згадану полеміку запропоновано актуалізацію вчення Григорія Сковороди про "споріднену працю" та аргументовано доцільність цієї актуалізації. Вітчизняний філософ оригінально врівноважував песимізм творчості Камю та заповзятий підхід Бердяєва. Свої умовиводи Сковорода підкріплював влучними практичними прикладами.Item Рендер чи реальність? Віртуальність і криза розрізнення у сучасній філософії(2021) Петруньок, НадіяСучасна філософія тяжіє до осмислення людської дійсності у дедалі ширших міждисциплінарних контекстах. Спочатку традиційні, а віднедавна й інтернет-медіа та інформаційні технології опинилися у полі зору філософів та стали джерелом для переосмислення чималої кількості так званих вічних філософських запитань. Серед них зокрема і найширші, як-от усвідомлення меж реального та розуміння, які саме явища й речі з тих, що конституюють людське, можна вважати реальними. Цю статтю присвячено дослідженню одного з понять, що є ключовим для осмислення реальності, – поняттю віртуальності. Авторка висвітлює його витоки, особливості і специфіку вжитку в сучасному філософському дискурсі. Зокрема, показано конотації віртуального з усіма трьома часовими вимірами: минулим, теперішнім та майбутнім. Наголошено, що поняття віртуального спочатку було "перевідкрите" Жилем Дельозом, а потім пережило ще низку сутнісних змін у філософії ХХ–ХХІ століть. Тож віртуальне розглянуто як контрагент реального. Зокрема, у статті приділено увагу різноманітним конотаціям між поняттями віртуальності, реальності та фактичності. Крім того, розкрито моральні аспекти віртуальності – як у трансцендентному, так і в іманентному сенсі. Висвітлено підґрунтя для нерозрізнюваності "реального" та "віртуального". Зроблено висновок про те, що в ситуації так званої підміни реальності різноманіття конотацій поняття віртуальності може бути використане для перевідкриття вже самого поняття реальності.Item Зиґмунд Фрейд і Карл Юнґ про міфи та архетипи колективного несвідомого: неусвідомлена схожість(2021) Менжулін, ВадимМіж психоаналізом Зиґмунда Фрейда та аналітичною психологією Карла Ґустава Юнґа існує чимало відмінностей, і деякі з них є надзвичайно важливими. Дуже поширеною є думка, згідно з якою одним із найнаочніших прикладів цього ідейного протистояння можуть слугувати Фрейдові та Юнґові погляди стосовно міфології. Прихильники цієї точки зору вважають, що К. Юнґ значно більше цікавився міфологічною проблематикою і його теорія міфу виявилася набагато глибшою і розвиненішою, ніж Фрейдова. Зокрема зазначають, що З. Фрейд був зосереджений виключно на розвитку психіки індивіда, тоді як К. Юнґ нібито дійшов справжніх витоків міфотворчості у колективному несвідомому, що є осадом величезного історичного досвіду людства. У статті показано, що такі твердження відображають не реальний стан справ, а точку зору, яку після свого розриву із З. Фрейдом поширював К. Юнґ. Насправді засновник психоаналізу теж мав стійкий і глибокий інтерес до міфології. Проявом цього стало формування психоаналітики міфу – специфічного напряму досліджень, до якого у перші роки існування психоаналітичного руху долучилася ціла низка його перших представників, зокрема Франц Риклін, Карл Абрагам, Ото Ранк, Ернест Джонс та власне К. Юнґ. Принципово, що З. Фрейд та К. Юнґ, як до, так і після розриву, що відбувся у 1913 р., були та назавжди залишилися прихильниками розгляду людини й культури крізь призму низки тогочасних біологічних концепцій. Ідеться про принцип успадкування набутих властивостей (ламаркізм) та ідею, що онтогенез є рекапітуляцією філогенезу ("біогенетичний закон"). Відповідно до ламаркістсько-біогенетичних припущень, як Фрейд, так і Юнґ знаходили витоки міфології у колективному історичному досвіді людства. У статті продемонстровано, що образ Едіпа і пов’язані з ним мотиви інцесту та батьковбивства відіграють у Фрейдовій (та фрейдистській) моделі міфотворчості майже таку саму роль, як і архетипи колективного несвідомого у концепції міфу К. Юнґа та його послідовників.Item Зародження та функціонування міфу: лінгвістичні умови(2021) С’єдін, ОлександрУ статті виокремлено два підходи до визначення лінгвістичних умов появи і функціонування міфу. За першого підходу припускають, що міф є проявом несвідомого (М. Мюллер) або свідомого (Е. Кассирер, Р. Барт) викривлення мови. Міф є неусувним, адже неусувною є мовна презентація фактів світу, яка не буває досконалою. На думку прихильників свідомої міфологізації мови, ці викривлення здійснюються задля політичного впливу. На філософію покладається завдання протистояти такому викривленню, а отже, і міфотворчості загалом. Цей підхід видається спрощеним, оскільки міф тут ототожнюється з лінгвістичною формою його поширення, редукується до аналізу спотворень мовної презентації. При цьому втрачаються психологічні і гносеологічні передумови міфу, його унікальний статус у житті спільнот. Умови для розроблення другого підходу виникають через критику класичної раціональності низкою впливових мислителів, що підважили віру в ексклюзивну здатність дискурсивної мови презентувати істину (Ф. Ніцше, Л. Вітґенштайн, М. Гайдеґґер). Згідно з другим підходом, міф зароджується і продовжує існування через неспроможність логосу презентувати деякі важливі аспекти реальності, передовсім її екзистенційний вимір (П. Тілліх, Г. Блюменберґ, Л. Гатаб, К. Морґан). В такому разі міф і логос стають альтернативними та водночас тісно пов’язаними лінгвістичними способами презентувати істину. Логос (мова науки) презентує передовсім абстрактні каузальні зв’язки сутностей. Водночас міфічні оповіді краще за науку здатні презентувати таємниці походження і існування, створювати ціннісну ієрархію для спільнот.Item Метаморфози Божественного Абсолюту у світлі релігієзнавчої візії : (за твором професора Київської духовної академії Якима Олесницького "Из талмудической мифологии")(2021) Головащенко, СергійСтаття продовжує цикл розвідок, які демонструють досвід релігієзнавчого прочитання значущих праць видатних київських професорів-академістів останньої третини ХІХ – початку ХХ століття. У цих працях нагромаджувався потужний масив емпіричного матеріалу, релевантного з погляду історії та теорії релігієзнавчих досліджень. Відповідно, нині актуалізується реконструкція поля теоретичних положень, важливих для становлення "науки про релігію" у вітчизняній інтелектуальній традиції. Репрезентовано творчість гебраїста та біблієзнавця Якима Олесницького. Цей дослідник одним із перших у вітчизняній гуманітарній науці проаналізував агадичний шар талмудичної писемності крізь призму порівняльно-релігієзнавчого та релігійно-історичного підходів. Було виявлено метаморфози біблійних образів та сюжетів, подій давньої історії єврейського народу, що виникли під впливами різних міфологічних, філософських, фольклорних традицій. Відбувалася реальна деміфологізація агади з позицій історичної та літературної критики. На підставі релігієзнавчого прочитання тексту Я. Олесницького у цій статті простежено деякі метаморфози власне теїстичних уявлень у процесі постання талмудичного юдаїзму. Вони проаналізовані під кутом зору актуальних для філософії й феноменології релігії категорій: релігійного досвіду, надприродного, Іншої реальності як священної, Абсолюту. Визначено низку ініційованих Олесницьким пізнавальних ситуацій, цінних із погляду ширшого кола дисциплін: філософії й феноменології релігії, історії релігії, соціології та психології релігії, релігійної компаративістики. Цей досвід буде застосовано в подальших розвідках за матеріалами означеного твору знаного київського академіста.Item Дослідження історії міжконфесійних відносин на українських теренах у Київській духовній академії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)(2021) Пастушенко, ЛюдмилаУ статті вперше в дослідницькій літературі здійснено систематичний аналіз доробку викладачів і вихованців Київської духовної академії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. з історії конфесійної взаємодії християнських релігійних традицій на українських землях. З’ясовано суспільно-політичну обумовленість вивчення київськими духовно-академічними істориками конфесійної історії, що полягала в злободенності "польського питання" у середині ХІХ ст. – на початку ХХ ст. Виявлено характерні особливості розгляду київськими істориками і богословами явища міжконфесійної взаємодії у XV–XVIII cт., що виражено у спробах представити багатоаспектні оповіді про співіснування трьох конфесій, всебічно розглянути феномен церковної унії, витлумачити конфесійну взаємодію у політико-правовій площині, надати історичним інтерпретаціям історіософське підґрунтя. У розвідках духовно-академічних дослідників зауважено тенденцію відійти від усталеного в офіційній російській історіографії ХІХ ст. погляду на історію міжконфесійних відносини в Україні крізь призму жорсткого протистояння та відтворити в українському релігійному житті події міжконфесійного діалогу.Item До питання зображення жіночого насильства в Біблії: історії Яель та Юдити(2021) Теслюк, ГалинаУ статті проаналізовано біблійні історії двох жінок, Яелі та Юдити, і спосіб зображення насильства, вчиненого цими жінками над чоловіками. Ці тексти були написані у складних історичних обставинах. Розповідь про Яель із Книги Суддів 4–5 датовано XII–X ст. до н. е. – часом, коли 12 племен Ізраїлю конфліктували з іншими народами за територію Південного Леванту. Розповідь про Юдиту в однойменній книзі датовано ІІ ст. до н. е., коли юдеїв примусово еллінізували, а їхня територія стала частиною імперії Селевків. Зазначено, що обидві розповіді експліцитно вказують на колапс чоловічого правління та чоловічу немічність розв’язати проблему захисту народу від зовнішнього ворога. Звернено увагу, що історії Яелі та Юдити мають просвітницьку або повчальну мету, є тим, що ми сьогодні окреслюємо як «мислення за межами усталених рамок». Через неспроможність чоловіків дати раду із ситуацією згідно з патріархальними нормами поведінки й очікуваннями, сприйняття соціальних ролей і розуміння маскулінності й фемінності в критичних обставинах набирало інших сенсів. Історії Яелі та Юдити відображають саме цю кризу й успішний порятунок завдяки героїчним діям жінок.Item Програма перекладу і серія "Філософія"(2021) Лютий, ТарасВ огляді подано головні переклади класики філософської літератури за попередні роки. Публікації здійснено у співпраці з фондом "Міжвухами" та видавництвом "Темпора". Головну увагу сфокусовано на творах Емануеле Северино, Ібн Сіни, Генрі Девіда Торо та Едмунда Гуссерля.