Українська Орієнталістика: спеціальний випуск з юдаїки
Permanent URI for this collection
Увазі академічної спільноти пропонуються статті й рецензії з юдаїки українських і закордонних (США, Канада, Ізраїль, Німеччина, Швеція, Росія) дослідників. Статті присвячені різним аспектам і проблемам історії та культури єврейської цивілізації від давнини до нашого часу.
Browse
Browsing Українська Орієнталістика: спеціальний випуск з юдаїки by Subject "article"
Now showing 1 - 7 of 7
Results Per Page
Sort Options
Item Christian and Judaic Roots of Zionism(2011) Rabkin, Yakov M.Несмотря на свой откровенно светский характер, идеология сионизма нашла источники вдохновений в религиозной мысли. В то время как традиционные религии обычно оказывались опорой националистическому мировоззрению, отношение иудейства к сионизму весьма отлично. Сторонники еврейской традиции сразу же отвергли сионизм, как источник революционных сил, и такого рода отвержение сионизма не исчезло до настоящего дня. С другой стороны, христианские (особенно протестантские) богословы разработали мысль о практическом сосредоточении евреев в Святой земле задолго до возникновения сионистской деятельности под руководством Теодора Герцля. Таким образом, становится понятным, почему изначально ориентированный на социализм проект преобразования общества претерпел освящение в рядах сионистов из христиан-евангелистов во многих странах Европы и странах европейской колонизации. Также следует учитывать вклад христианской и европейской мысли при изучении Государства Израиль и его положения на современном Ближнем Востоке.Item Didactic Ballad of Haika: Some Approaches to the Question of Ukrainian-Jewish Bilingual Folklore(2011) Lyubchenko, VolodymyrЩе в середині 30-х років минулого століття видатний дослідник єврейської народної музики й пісенного фольклору Мойсей Береговський у статті “Взаємні впливи в єврейському і українському музичному фольклорі” вважав наявність таких взаємовпливів очевидною “a priori”. Автор запропонованої тут читачеві студії обрав для аналізу сюжет, що перебуває, на його думку, в самому епіцентрі культурного обміну між українським та єврейським народами у сфері пісенного фольклору - дидактичної балади “про Хайку” - підмовлену до мандрівки звідниками єврейську дівчину (жінку), авантюра якої обертається для неї смертю. Серед європейських народів і слов’ян, зокрема, сюжет про підмовлену до мандрівки дівчину є надзвичайно популярним і, як правило, головною дійовою особою варіантів такого сюжету виступає національний персонаж. Так, у українців це - українки Галя, Ганнуся тощо. У випадку ж україномовного у своїй основі сюжету балади “про Хайку” головним персонажем є єврейка, до того ж у приспівах часто трапляються слова та вирази мовою їдиш, що дає підстави стверджувати з певною обережністю про його білінгвізм. Як результат усебічного аналізу 30-ти відомих авторові пропонованого дослідження варіантів пісенного баладного сюжету “про Хайку” за 11- ма умовними структурними частинами, читачам пропонується авторська концепція його (сюжету) походження, головними положеннями якої є такі. 1. Українці мають свій, надзвичайно популярний, з національним персонажем (Галя, Ганнуся тощо), представлений понад сотнею варіантів дидактичний баладний сюжет про дівчину, обманом вивезену з батьківської оселі й далі позбавлену в той чи той спосіб життя, тому можливість створення в українському середовищі побічного розвинутого сюжету з головним персонажем іншої - єврейської національності, якому так само співчувають, як і своєму, виглядає “нелогічно”, наскільки взагалі можна говорити про логіку у фольклорі. 2. Сюжет балади “про Хайку” міг виникнути в єврейському середовищі під впливом великої популярності основного сюжету (“про Галю”) оточуючого українського населення як єврейська адаптація останнього методом введення в нього свого національного персонажу (Хайка) та елементів народного побуту зі збереженням мови першооснови (української), з доданням рефрену мовою їдиш (або такого, що хоч і не має смислового навантаження, але є характерним для хасидських пісень) і, інколи, мелодії з окремими характерними для єврейського народного мелосу рисами. Лінгвістичне запозичення євреями сюжету від українців видається цілком можливим, адже євреї достатньою для цього мірою володіли мовою народу, серед якого проживали. 3. У свою чергу, завдяки збереженій україномовності вже трансформований в єврейському середовищі у баладу “про Хайку” сюжет міг із легкістю бути запозичений “назад” українцями, чому мала би сприяти деяка в їхніх очах його “пікантність”, а переважне незнання українцями мови їдиш з неминучістю призвело до “псування” рефрену, який у більшості випадків утратив смислову цільність. На українському ґрунті цей сюжет, цілком вірогідно, продовжував жити повноцінним життям, обростаючи новими варіантами. Усвідомлюючи гіпотетичність представленої ним концепції, автор доходить висновку, що розглянутий у його багатоваріантності дидактичний баладний сюжет “про Хайку” є яскравим свідченням значного взаємовпливу української та єврейської (в її локальному, територіально українському варіанті) культурних традицій.Item The Jerusalem Theory of the Dead Sea Scrolls Authorship: Origins, Evolution, and Discussions(2011) Chernoivanenko, VitaliiСтаття присвячена проблемі походження та історії розвитку єрусалимської теорії авторства рукописів Мертвого моря, її перевагам і недолікам та місцю, що вона займає в сучасній кумраністиці. На підставі аналізу досліджень автор доходить висновку, що єрусалимська теорія об’єктивно сформувалася як відповідь на суперечності кумрано-есейської теорії; предтечею теорії стала гіпотеза К. Г. Ренґсторфа щодо єрусалимських витоків кумранських рукописів; завершальною фазою у формуванні теорії стали дослідження Н. Ґолба; зазначена теорія містить як конструктивні шляхи вирішення проблеми авторства рукописів Мертвого моря, так і певні недоліки; єрусалимська теорія являє собою цінну спробу по-новому відповісти на старі виклики в сучасній кумраністиці.Item Messianic Jerusalem and the Myth of an Emperial City in Late Antiquity(2011) Sivertsev, AlexeiВ статье исследуется влияние образов имперской столицы в литературе и искусстве поздней античности на текст мессианского Иерусалима, который сформировался в еврейской эсхатологии того времени. Особое внимание уделяется сравнительному анализу мифов об основании Константинополя и мессианского Иерусалима. В статье, в частности, анализируется позднеантичный эсхатологический текст “Отот ха-Машиах”. В нем описывается возрождение Иерусалима во времена Мессии, и это описание обнаруживает родство этого текста с легендами об основании Константинополя. В обоих случаях декларируется тесная связь между правителем и имперской столицей. Оба сценария рассматривают обретение и перенос реликвий как важный элемент в формировании текста города. В обоих случаях реликвии и связанные с ними ритуалы формируют своего рода смысловой и семиотический центр, вокруг которого строится обновленная столица империи. Подобно позднеантичным Риму, Константинополю, Равенне и Аахену, мессианский Иерусалим был городом, построенным в соответствии с константиновской и постконстантиновской эстетической и идеологической программой.Item Rabbi Eliezer Berkovits: Halakhah and Modern Ortodoxy(2011) Rosenak, AvinoamУ статті подається панорамне зображення філософії Галахи равина Еліезера Берковіца. Описується глибокий зв’язок між учителем і учнем: равином Яаковом Єхіелем Вейнбергом, одним із найбільш помітних галахічних авторитетів - законодавців (позек) після Голокосту, та р. Берковіцем. Обидва були ортодоксальними равинами, вченими і в той самий час релігійними гуманістами. Аби пояснити унікальну філософію Галахи р. Берковіца, в статті розглядаються його критика західної моралі та питання взаємодії тіла й душі. Стаття ілюструє метагалахічні підходи р. Берковіца у світлі трьох галахічних питань: суперечки стосовно ишіти, посмертних медичних оглядів та статусу жінки в галахічній єврейській громаді.Item Religious Tradition and Logic: The Case of Jewish Philosophy(2011) Dymerets, RostyslavУ статті представлено спробу аналізу підходів низки визначних єврейських філософів до визначення меж співіснування і взаємодії логічного та традиційно-релігійного способів вираження думки, її зв’язку з людськими діями, світом речей і Богом. Автор виявляє як спільну основу, так і особливості кожного з цих підходів. Люди використовують два протилежні за сутністю, але водночас взаємодоповнюючі один одного способи мислення: логіко-абстрактний і традиційно-конкретний, Перший полягає в операційному використанні абстрактних понять, другий - в актах поєднання конкретних уявлень, понять або імен. В єврейській філософії, представники якої від самого початку намагалися поєднати традицію Тори з давньогрецькою логікою, проблема узгодження цих двох способів мислення стала ледь не центральною. Різні (хоча, звичайно, не всі) способи формулювання та вирішення цієї проблеми розглянуто в цій статті, що являє собою одну з перших спроб поглянути на єврейську філософію з цієї точки зору. Запроваджений у ній підхід дає можливість розширити наше уявлення про принципи людського мислення, поставивши, фактично, на один ціннісний рівень раціоналістичне мислення й традиційно-релігійне.Item Why Does Leo Strauss Read the Works of Maimonides?: On the Connection between Modern and Medieval Political Philosophy(2011) Shyrokykh, KarinaПолитическая философия Лео Штрауса напрямую связана со средневековой философией. Штраус был уверен, что тщательное изучение еврейской средневековой политической философии может быть полезным для западной цивилизации в решении проблем современности. Когда в начале 1960-х годов его попросили резюмировать выводы его исследований, Штраус обозначил их как “... почти двадцать пять лет постоянно прерывающегося, но никогда не прекращающегося полностью изучения ‘Путеводителя растерянных’”. Таким образом, главными вопросы этой статьи являются: Почему Штраус читал работы Маймонида настолько усердно, и почему именно “Путеводитель” привлек его основное внимание? Каким образом можно применить идеи Маймонида, по мнению Штрауса, в современной политической философии? Для ответа на эти вопросы мы исследуем работы Штрауса, в которых он обсуждает “Путеводитель” (часть III, главы XXVII и XXVIII) и “Трактат о логике” (главы VIII и XIV).