У статті розглянуто типологічні ознаки невласне граматичного узгодження, що має вияв
у структурах зі специфічно вираженим опорним компонентом у функції означуваного предмета
(незмінний субстантив, змінний субстантив недиференційованого роду, сполука слів, речення).
Схарактеризовано фактори вибору форми залежного атрибутивного компонента (дієслова та
прикметника). Систематизовано регулярні випадки реалізації асоціативно-граматичного,
смислового та умовно-граматичного підтипів узгодження в українській мові.