Статтю присвячено дослідженню жіночих проектів, зокрема перформансів, де відтворюється
специфіка репрезентації індивідуальної та колективної жіночої травми. В теоретичному зрізі цієї
теми концепт «жіноча травма» розглянуто як індивідуальний мистецький досвід художниць та перформерок, зокрема, Луїзи Буржуа, Ханни Вілке та перформансів Марини Абрамович, Лізи Морозової
та Ані Зур, що демонструють переосмислення колективної жіночої травми на прикладі автобіографічної розповіді як способу наблизитися до Іншого та актуалізувати травматичний досвід у структурі власної ідентичності з метою його подальшого переосмислення.