Browsing by Author "Тесленко, Ігор"
Now showing 1 - 17 of 17
Results Per Page
Sort Options
Item "А на свідоцтво цей лист із печаткою і підписом руки моєї видав": кілька зауваг про пастку джерел, завірених автентичними підписами та печатками(2020) Тесленко, ІгорУ статті розглянуто обставини появи документа, за яким київський воєвода кн. Василь-Костянтин Острозький поступився на користь своїх дочки Гальшки й онука Януша Радзивілів правом судитися з Яном-Каролем та Олександром Ходкевичами за маєтки у Вітебському та Новогородському воєводствах Великого князівства Литовського. Оригінал цього акта, що зберігається в Головному архіві давніх актів у Варшаві, виданий в Острозі 12 березня 1595 р. і завірений автентичними підписами та печатками князя Острозького і трьох свідків з наближених слуг магната. Як випливає з ретельного аналізу ітінерарію князя, насправді у цей день він перебував не на Волині, а на Поліссі, точніше — в дорозі поміж Туровом та Пінськом. У роботі висувається припущення, що документ з’явився в канцелярії Радзивілів у квітні — першій половині травня 1595 р. під час підготовки до судового процесу проти Ходкевичів в Оршанському земському суді. Його поява стала можливою завдяки передаванню князем Острозьким зацікавленій стороні мембрани з підписами й печатками, але без тексту зречення. Додатково в роботі цитуються фрагменти кореспонденції брацлавського воєводи кн. Олександра Заславського, які показують спосіб використання мембранів і застосування персональних печаток спеціально уповноваженими на те особами.Item До питання про родовід Мазеп: старі схеми, нові імена(2022) Тесленко, ІгорУ роботі проведемо ревізію наявних свідчень про носіїв прізвища Мазепа, а також введемо в науковий обіг джерела, раніше не залучені до студій над генеалогією роду.Item Населення та міська влада Житомира (1782-1793)(2023) Антонюк, Данило; Тесленко, ІгорМета роботи полягає у тому, аби на підставі проаналізованих джерел та історіографії реконструювати чисельність і структуру населення Житомира та склад його маґістрату.Item Олицька ординація у 1586-1629 роках: фундація, структура, механізм функціонування : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2025) Стафійчук, Маргарита; Тесленко, ІгорУ фокусі дослідження перебуває Олицька ординація останньої чверті XVI – першої третини XVII століття. Попри відсутність ґрунтовних спеціалізованих досліджень, присвячених Олицькій ординації часів порядкування перших трьох олицьких ординатів – жмудського старости Станіслава на прізвисько “Побожний” (1559-1599), Миколая-Криштофа (1589- 1614) та великого канцлера литовського Альбрихта-Станіслава (1593-1656) опрацьований комплекс джерел та історіографії дозволив відповісти на основні питання щодо фундації, структури, та функціонування цього маєткового комплексу. Олицька гілка князів Радзивилів належала до одного із найвпливовіших родів спершу Великого князівства Литовського, а потім Речі Посполитої. Вони були чужинцями на Волині, однак у першій половині XVI століття їм вдалося туди проникнути, і закріпитися фізично і символічно у територіальному просторі регіону завдяки вдалій шлюбній політиці, зв’язкам на монаршому дворі та успішній політичній кар’єрі. Усі представники олицької гілки династії Радзивилів відносно малодосліджені в історіографії. Перший олицький ординат князь Станіслав “Побожний” більше відомий своєї харитативною (на користь католицької церкви), аніж політичною діяльністю; найбільше дослідницьких проблем пов’язано із його старшим сином і другим олицьким ординатом – Миколаєм- Криштофом, оскільки він помер до того, як устиг розпочати політичне чи особисте життя, що значно скорочує список потенційних джерел для дослідження його діяльності. Утім, і про третього представника олицької гілки Радзивилів ордината Альбрихта-Станіслава спеціальних праць маємо обмаль, попри те, що як великий литовський канцлер, князь постійно перебував в епіцентрі політичного життя Речі Посполитої. Чи не найменш вивченими є сюжети, дотичні землеволодінь та клієнтарно-патрональних систем, вибудованих цими магнатами. У даній роботі вперше комплексно проаналізовано та представлено низку дослідницьких питань, пов’язаних із Олицькою ординацією. Утворена Радзивилами в 1586 році, вона була першим маєтковим комплексом у Речі Посполитій із таким юридичним статусом, що зміг успішно проіснувати тривалий час. Метою створення ординації, або майорату було намагання запобігти подрібненню латифундій унаслідок їх успадкування, а також відчуженню володінь унаслідок продажу чи закладення значної частини маєтків. На момент утворення ординації до неї належали розлогі володіння на території Луцького і Кременецького повітів Волинського воєводства, та кілька менших анклавів у складі Мінського, Новогородського та Віленського воєводства Речі Посполитої. Сьогодні це територія Волинської та Рівненської області України і Гродненської та Мінської областей Білорусі. За період від 1586 по 1629 рік внутрішня структура Олицької ординації кілька разів зазнавала змін. Але, загалом, помітна тенденція, коли власники комплексу не скуповували землі задля розширення ядра володінь, але, в силу певних причин, продали частину його території, а саме Радивилівську волость на кордоні Волинського і Руського воєводств. Таким чином, була порушена фундаментальна заборона на відчуження земель ординації – наріжний камінь її існування, закон, що мав забезпечити майнову потужність роду. Водночас, наприкінці XVI і в перші десятиліття XVII ст. відбувалася активна колонізація тих частин ординації, які в попередній період лежали в пустці. Аналізовані джерела показують, що олицькі Радзивили вкладали значні гроші у розбудову своїх волинських володінь, і завдяки цьому на раніше неосвоєній периферії почали з’являтися нові поселення, у тому числі й міського типу. Завдяки фіскальним джерелам останньої чверті XVI – першої третини XVII століття вдалося вперше охарактеризувати стан залюднення маєтків Олицької ординації цього періоду, а також основі засади функціонування його господарського комплексу. Утім, фіскальні матеріали збереглися не за всі роки, а представлені у них цифрові показники наведені в різних одиницях вимірювання і з різним ступенем деталізації, що суттєво ускладнює інтерпретацію і вимагає залучення до роботи актових джерел (зокрема, судових книг земських та ґродських судів Волинського воєводства). Також, завдяки залученню архівних матеріалів іноземних установ, було вперше охарактеризовано структуру маєтків Олицької ординації на території Великого князівства Литовського. Результати проведеного дослідження проілюстровані на мапах у відповідних додатках. Щодо системи управління Олицькою ординацією, то в Олицькій та Радивилівській волостях було реконструйовано персональний склад, функції та обставини утворення двох владних систем міського самоуправління та замкового уряду (управителів або намісників князівських маєтків). У характерній для приватних міст традиції, попри наявність маґдебурзького права, обрання на управлінські позиції в маґістрат залежало від волі патрона. Також було проаналізовано шляхи кар’єрного зростання для представників обох груп урядників та виявлено певні закономірні тенденції цього процесу. Олицькі Радзивили сформували розгалужену клієнтарно-патрональну систему, що діяла як у межах Олицької ординації, так і поза нею. За відсутності іншого джерельного матеріалу персональний склад клієнтели перших олицьких ординатів було реконструйовано за матеріалами актових книг Волинського воєводства та приватної кореспонденції. Виявлено, що пріоритетне становище у свиті Радзивилів займали “старі”, спадкові слуги, які поколіннями виявляли відданість дому, і за це отримували особливу опіку магнатів у вигляді розширення їхніх ленних володінь (“вислуг”) або призначення адміністраторами маєткових комплексів (до них належали зокрема Гораїни, Клюсовські, Кобильські, Ледуховські, Сахновичі, Сосницькі, Станішевські). Утім, до клієнтели першої гілки олицьких ординатів регулярно приймалися й нові агенти. Спроба приблизної класифікації цієї спільноти відповідно до функцій та послуг, які вона виконувала на користь магнатів (“приятелі”, дворяни, урядники ґродських судів, урядники маєтків Олицької ординації, юристи та слуги, заанґажовані до судових справ, зем’яни та інші служебники), продемонструвала складність мережі зв’язків між патроном та його агентами. У роботі розглядаються приклади взаємодії між патроном і членами його клієнтели, а також контакти між окремими представниками “групи підтримки” магнатів, які через укладення майнових контрактів і встановлення шлюбних зв’язків додатково зміцнювали спільноту осіб, що перебували на службі дому. У результаті проробленої роботи вдалося вперше комплексно дослідити низку питань, пов’язаних із утворенням та функціонуванням Олицької ординації і клієнтарно-патрональних системи, сформованої довкола неї. Особливий ординатський статус володінь жмудського старости Станіслава Радзивила “Побожного” і його синів, схоже, позначився лише на механізмі їх спадкування, тоді як за принципами формування, землевпорядкування й управління ці латифундії були подібними до типових маєткових комплексів інших магнатських родів. Таким чином, представлене у цій роботі перше комплексне дослідження Олицької ординації початкового періоду її існування розширює базу для порівнянь, поглиблює наші знання про магнатерію Речі Посполитої у перші десятиліття після Люблінської унії та відкриває потенційні можливості для подальших компаративних досліджень про ординації ранньомодерного періоду на теренах польсько-литовської держави. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на 9 підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел і 13 додатків (схем, ілюстрацій, таблиць, укладених за матеріалами фіскальних документів Волинського воєводства другої половини XVI століття, представленням реконструйованого складу олицьких міських та замкових урядів, а також повним списком князівської клієнтели, та карт, із детальною локалізацією володінь олицьких ординатів на території Волинського, Мінського, Новогородського та Віленського воєводства Речі Посполитої).Item Освітньо-наукова програма провадження освітньої діяльності на третьому (освітньо-науковому) рівні вищої освіти для підготовки здобувачів ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 Історія та археологія [НаУКМА, 2016](2016) Бажан, Олег; Григор’єва, Тетяна; Диса, Катерина; Кірсенко, Михайло; Тесленко, Ігор; Шліхта, Наталія; Яковенко, Наталія; Яременко, МаксимОсвітньо-наукова програма, за якою провадитиметься освітня діяльність третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти з підготовки здобувачів ступеня доктора філософії за спеціальністю "032 Історія та археологія", спеціалізація –"Історія", розроблена згідно з вимогами Закону України "Про вищу освіту" (редакція від 13.03.2016 р.) і "Порядку підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у вищих навчальних закладах (наукових установах)", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України No 266 від 23.03.2016 р. Мета програми полягає у підготовці нового покоління висококваліфікованих фахівців, які будуть здатні працювати за найкращими світовими стандартами, зберігаючи та творчо розвиваючи головні досягнення вітчизняної історичної науки.Item Острозька Гальшка (Єлизавета) Іллівна (1539-1582)(Видавництво "Наукова думка" НАН України, 2021) Тесленко, ІгорОстрозька Гальшка (Єлизавета) Іллівна (1539—1582) — княжна з роду Острозьких, спадкоємиця половини Острозького князівства, вважається фундаторкою Острозької академії.Item Походження і родова пам’ять нащадків козельських князів (ХІІІ–XVII ст.)(2024) Драганчук, Даніслав; Тесленко, ІгорРобота присвячена князівським родинам, що претендували на походження від правителів Козельского князівства. В центрі уваги дослідження перебуває генеза даних родин та їхньої родової пам’яті.Item "Працьовитий і невтомний" Василь Германович - співак і слуга чотирьох поколінь князів з Острога(2023) Тесленко, ІгорКультурні осередки ранньомодерної України-Русі віддавна приваблюють увагу дослідників, зокрема істориків музики. Один із таких осередків в останній третині XVI — першій половині XVII століття був у волинському Острозі. Місто славилося не тільки своїми величною резиденцією, друкарнею, інтелектуальним гуртком і слов’яно-греко-латинською академією, а й "вокальною школою", продуктом якої був так званий острозький напів. Хто і коли створив школу — достеменно невідомо, та й загалом інформації про музикантів і співаків, які у цей "класичний період" проживали в місті, виявлено надзвичайно мало. Ця стаття покликана заповнити прогалину і ввести в науковий обіг біографічний матеріал, дотичний Василя Германовича († 1626), який був придворним співаком київського воєводи князя Василя-Костянтина Острозького (1526–1608) і служив кільком поколінням його нащадків. Дотеперішні відомості про цю постать обмежувалися фіксацією його імені ("Василь Співак") у документі 1621 р. Завдяки віднайденню інших рукописних джерел, насамперед заповіту майстра, вдалося суттєво розширити дані про нього. У статті порушено питання походження і складу родини Василя Германовича, умов його служби та матеріального забезпечення. Окремий наголос у роботі зроблено на останніх розпорядженнях співака, який волів бути похований у Дерманському Святотроїцькому монастирі і передав усе своє майно дружині та близькому родичу, названому в заповіті його "внуком". Цей унікальний документ опубліковано у додатку до статті.Item Приватний лист Інокентія Ґізеля 1681 року(2025) Тесленко, ІгорУ розвідці аналізується нещодавно виявлений приватний лист одного з найвідоміших українських інтелектуалів XVII ст. — архимандрита Києво-Печерського монастиря Інокентія Ґізеля (1610–1683). Лист було написано 15 (25) червня 1681 р. й адресовано Самійлові Жеребилові, посереднику в контактах настоятеля з волинським шляхтичем Дмитром Жабокрицьким, майбутнім луцьким і острозьким православним єпископом Дионісієм. У ньому міститься прохання терміново та в умовах максимальної секретності передати важливі папери Жабокрицькому, адже від цього залежали його честь і добробут. 25 жовтня 1684 р. текст листа внесено до актових книг Луцького ґродського суду. Його оприлюднення було, очевидно, пов’язане з кризою у відносинах Жабокрицького та його дружини — конфліктом, який призвів до розлучення і тривалих майнових суперечок між колишніми шлюбними партнерами. Відтак, послання Ґізеля перетворювалося на потенційний компромат, здатний вплинути на підсумок протистояння. Водночас документ відкриває ширший контекст: він підтверджує тісні контакти православних середовищ Київської митрополії по обидва боки кордону між Московією та Річчю Посполитою. Таким чином, знахідка дозволяє розширити уявлення про коло комунікацій Інокентія Ґізеля та про характер православних мереж у Східній Європі другої половини XVII ст. Текст листа опубліковано у додатку.Item Публічна кар'єра, клієнтела та господарська діяльність князя Станіслава Радзивила (1559-1599)(2021) Стафійчук, Маргарита; Тесленко, ІгорУ дослідженні крізь призму життя та кар’єри Станіслава Радзивила "Побожного" (1559-1599) показані "українські сюжети" його суспільно- політичної та економічної діяльності. На підставі аналізу документальних джерел з використанням просопографічного та мікроісторичного підходів, історико-критичного порівняльного методу висвітлено родинну динаміку Радзивилів (на фоні змінної релігійної ідентичності), реконструйовано щаблі кар’єрного зростання князя Станіслава, стадії формування комплексу його землеволодінь і персональний склад клієнтели, а також зв’язки всередині неї. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури, додатків (ітинерарій князя, генеалогічне дерево Радзивилівської фамілії, таблиці поборових реєстрів кінця XVI ст., перелік судових справ щодо біглих селян, зем’янські маєтки Олицької ординації, перелік слуг і клієнтів, список возних та шляхтичів-свідків, карта волинських маєтків). Список архівних джерел, багато з яких вперше в історіографії залучено для дослідження діяльності аристократа, складається з понад 100 позицій. У роботі також використано десятки монографій, статтей та археографічних видань.Item Сеймики Київського і Чернігівського воєводств на вигнанні: учасники, організація та діяльність(2021) Воробей, Мирослава; Тесленко, ІгорМагістерська робота присвячена київському та чернігівському сеймику на вигнанні у період між 1648 та 1658 рр. Метою роботи є дослідження особливостей функціонування сеймиків київського та чернігівського рицарських кіл на вигнанні в контексті воєнно-дипломатичного протистояння за ці терени між Військом Запорізьким, Річчю Посполитою та Московським царством. У фокусі дослідження вивчення парламентської діяльності рицарства, змін у проведенні сеймиків та просопографічний аналіз найактивніших політичних лідерів кожної зі шляхетських корпорацій. Окрім цього, у роботі застосовується порівняльний метод, для з’ясування ключових відмінностей між киянами та чернігівцями до і після спалаху козацької революціїItem Старокостянтинівська волость у XVI – XVIII ст.: склад, управління, демографія(2020) Петров, Максим; Тесленко, ІгорІсторія Старокостянтинівської волості досі не стала предметом комплексного дослідження. Раніше автори розглядала лише окремі аспекти історії регіону, зазвичай лише в контексті міста Старокостянтинова. Це дозволяє нам вважати обрану тему актуальною. Мета роботи – дослідити, як упродовж XVI-XVIII ст. змінювалися демографічна ситуація у волості, її склад та система управління нею.Item Тестаменти князів Заславських(Видавництво Національного університету "Острозька академія", 2020) Демченко, Людмила; Тесленко, ІгорЦя публікація є продовженням серії матеріалів, виданих у попередніх випусках журналу. Князі Заславські (Жеславські, Жаславські) були нащадками Юрія Васильовича Острозького († бл. 1500), який внаслідок поділу батьківщини зі своїм братом Іваном успадкував половину Острозького князівства і зробив центром своїх володінь місто Заслав (Жеслав, Жаслав, нині Ізяслав Хмельницької області). Рід функціонував з кінця XV до початку XVIII ст. (останній його репрезентант по чоловічій лінії помер у 1672-му, а по жіночій – у 1709 році). Вісім поколінь фамілії представлені 36 особами, які носили титул князів, княгинь або князівен Заславських. На даний момент вдалося виявити тестаменти лише вісьмох із них. Заповіт ще однієї особи згадується в джерелах побіжно. Не виключено, що у майбутньому цей перелік збільшиться, принаймні, поруч із Заславськими, які відійшли в інший світ у дитинстві або в період, коли практика укладання заповітів ще не була поширена, можна назвати чимало таких, які цілком спроможні були залишити на письмі свої останні розпорядження.Item Топографія, населення і міський уряд Житомира (1782-1793)(2021) Антонюк, Данило; Тесленко, ІгорМета роботи полягає у тому, щоб на підставі проаналізованих джерел та історіографії реконструювати структуру маґістрату, чисельність населення та просторову структуру Житомира досліджуваного періоду.Item Точивецький боярин Григорій Сестрен: його походження, служба й сім'я(2023) Тесленко, ІгорУ новій статті спробуємо простежити походження ще одного єпископського слуги – Григорія Сестрена, накреслимо зафіксовані джерелами віхи його біографії та з’ясуємо, чи хтось із нащадків шляхтича зберіг за собою статус боярина-ленника на службі луцько-острозьких владик.Item У переддень першого повстання (Два джерела про активність козаків навесні — влітку 1591 року)(2024) Тесленко, ІгорУ статті розглянуто передумови першого козацького повстання під проводом Криштофа Косинського у світлі кореспонденції київського воєводи князя Василя-Костянтина Острозького (1526–1608). Особливу увагу приділено листам аристократа до троцького воєводи Миколая-Криштофа Радивила "Сирітки" (Степань, 30 травня 1591 р.) й учасників ради сенату в Яновці, скликаної на 31 листопада 1591 р. (Острог, жовтень 1591 р.). Аналіз цих документів дав змогу внести низку уточнень до традиційної схеми розповіді про козацьку активність, що передувала повстанню, а порівняння змісту і стилістики джерел показало відмінності в їхньому інформаційному наповненні та способі розставлення акцентів. Розбіжності ці було зумовлено не лише різним часом написання листів, а й різною цільовою аудиторією та завданнями, які ставив перед собою автор послань. Раніше з них зберігається у Національному історичному архіві Беларусі в Мінську, пізніше — в рукописному відділі Бібліотеки Варшавського університету. Обидва документи не публікувалися раніше і вміщені у додатку до статті.Item Фальсифікат привілею князя Федька Острозького(2025) Тесленко, ІгорУ ранньомодерний період фальшування документів було поширеним явищем. Дослідження підробок в українській історіографії почалося в ХІХ столітті, і на сьогодні виявлено вже десятки неавтентичних або сумнівних актів, серед яких великокняжі грамоти, королівські привілеї, гетьманські універсали. Утім, далеко не всі сфабриковані документи видавалися від імені правителів суверенних чи автономних держав. У цій статті проаналізовано привілей, що начебто постав у канцелярії одного з перших князів Острозьких — представників відомого аристократичного роду, що походив із Волині, але поширював свій вплив на різні регіони Великого князівства Литовського, а після 1569 р. –— і Речі Посполитої. Ідеться про датований 1431 роком документ, відповідно до якого князь Федько Острозький дарував землю Нетреба Прокопові та Лаврові Грибам-Грим’яцьким. У роботі розглянуто обставини оприлюднення джерела й наведено аргументи на користь твердження про те, що воно було сфальшоване. Документ опубліковано в додатку до статті.