Кіно-Театр. 2012. №1

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/28239

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2012. №1 by Author "Брюховецька, Лариса"

Now showing 1 - 3 of 3
  • Thumbnail Image
    Item
    Генерал-хорунжий як сценарист
    (2012) Брюховецька, Лариса
    Ім’я Юрія Тютюнника (псевдонім Юртик) віддавна інтригує кінознавців, та й не дивно - військовий діяч, здавалося б, далекий від літературної творчості, написав кіносценарій "Звенигора", що ліг в основу однойменного фільму знаменитої Довженкової трилогії. І хоча у титрах фільму імен сценаристів не зазначено, факт причетності генерала-хорунжого армії УНР до українського кіно незаперечний. Крім того, він зіграв самого себе у фільмі "ПКП", де показано Другий Зимовий похід і в гротескному стилі образ Симона Петлюри (Одеська кінофабрика, 1926). За радянських часів про Тютюнника не можна було нічого знайти, його ім’я було фактично заборонене. Сьогодні інформації більше, хоча самого тексту літературного сценарію досі не опубліковано (не знайдено), а фільму "ПКП" в Україні немає - його показав у Києві французький дослідник українського кіно Любомир Госейко, знайшовши стрічку в одному зі французьких кіноархівів. Юрій Тютюнник - соратник Симона Петлюри. Він міг би загинути в боях, але ворожа куля наздогнала його в Москві аж через 8 років після останньої битви з більшовиками під Коростенем. Юрій Тютюнник навряд чи увійшов би в історію українського кіно, якби не його участь у "Звенигорі". Сьогодні продовжують з ’являтися статті і книжки про Юрія Тютюнника. Інтерес до творчості Довженка тим більше не зникає - кілька років тому в Україні випущено відреставровані його фільми на DVD, виходять дослідження про його творчість і в нас, і за рубежем. Той момент, коли 1927 року творчі долі цих двох особистостей на короткий час перетнулися, викликає інтерес, адже певною мірою обидва вони уособлюють долю розтерзаної у XX столітті України.
  • Thumbnail Image
    Item
    Не залишилось жодних слідів
    (2012) Брюховецька, Лариса
    Українське кіно має чимало недосліджених, а тому інтригуючих сторінок, які потрібно ретельно вивчати для створення якомога повнішої його історії. Особливо, коли йдеться про такий насичений період, як друга половина 1920-х років, - період українізації. В кіно вона проявилась у звертанні до української тематики, до творів українських письменників. Серед іншого - і до творів Івана Франка. У них багато важить соціально-політичний і моральний ідеал, який він утверджує і який має чітку спрямованість проти деморалізації і злочинності. Гострий аналітик, він зображав моторошні явища дійсності, показуючи їх кримінальну суть як наслідок аморальності. Тому його твори, особливо "Борислав сміється", такі актуальні в наш час, час первісного накопичення капіталу. Бориславський цикл складається з семи оповідань, двох повістей та одного вірша. Саме ці твори відкрили читачам літературний талант молодого Франка.
  • Thumbnail Image
    Item
    Олександр Муратов: людина зблизька
    (2012) Брюховецька, Лариса
    "Я завжди уважно слухаю людей і це дає мені матеріал для творчості". Олександр Муратов народився 1935 року в Харкові, в родині українського поета Ігоря Муратова. 1959 року закінчив ВДІК (майстерня С. Герасимова). В інституті зняв десять короткометражних фільмів. Працював на кіностудії ім. М. Горького в Москві (фільм "Біля крутого яру"), на Одеській кіностудії ("Наш чесний хліб" 1962, обидва - разом із Кірою Муратовою), "Явдоха Павлівна" (1966). З 1967 по сьогодні- режисер Київської кіностудії ім. 0 . Довженка. Фільми: "Великий клопіт через маленького хлопчика" (1968, у співавторстві), "Чи вмієте ви жити?" (1970, співавтор сценарію), "Будинок з привидами" (1972), "Місто біля моря" (1973, обидва — телевізійні за повістю "Стара фортеця", співавт. сценарію), "Гуси-лебеді летять" (1975), "Співає Лідія Гавриленко" (1975, у співавт.), "Щедрий вечір", (1976), "Любаша" (1978, співавт. сценарію, Другий приз і приз глядачів XII Всесоюзного КФ, Ашхабад), "Ранок за вечір мудріший" (1981, співавт. сценарію), "Гонки по вертикалі" (1983), "Золотий ланцюг" (1986), "Танго смерті"{ 1991), "Дорога нікуди" (1992) "Геть сором!" (1994), "Вальдшнепи" (1996), "Провінційний роман" (2002), "Вбивство в зимовій Ялті" (2004), "Татарський триптих" (2005). Режисер численних документальних стрічок.