Кіно-Театр. 2024. № 4

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/31063

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2024. № 4 by Author "Ямборко, Ольга"

Now showing 1 - 1 of 1
  • Thumbnail Image
    Item
    Епоха Марлона Брандо. До 100-ліття актора
    (2024) Ямборко, Ольга
    3 квітня цього року минуло сторіччя Марлона Брандо – актора, котрий став уособленням бунтарської стихії покоління, що визріло у міжвоєнний період, брало участь у Другій світовій війні та проявило себе несприйнятливим до буржуазних норм, якими прагнуло жити суспільство першого повоєнного десятиліття. На професійній сцені Брандо з’явився у 1944 році у виставі "Я пам’ятаю, мамо", а незабаром прийшло визнання у постановці за п’єсою Теннессі Вільямса "Трамвай "Бажання" (1947). 1951 року Брандо перевтілився у свого героя Стенлі Ковальські вже в екранізації "Трамваю "Бажання" Еліа Казана. Співпраця з цим режисером виявилася доволі плідною, особливо на ранньому етапі творчості, і знаковою у біографії Марлона Брандо в цілому. Він буквально увірвався на кіноекран – 1950-ті роки минули під його зіркою: чотири із дванадцяти ролей цього періоду було номіновано на премію "Оскар", не рахуючи інших відзнак. Першого "Оскара" Брандо отримав за роль Террі Малоя у стрічці Еліа Казана "У порту" (1954). Фільмографія Марлона Брандо відображає кардіограму його покоління, яке перейшло війни і, можна сказати, було поставлене на межі старого консервативного і нового постмодерного часу. Як актор Брандо в цій ситуації вповні звершив свою творчу місію, у т. ч. передав естафету свого досвіду молодому поколінню. В "Апокаліпсисі сьогодні" про його героя полковника Волтера Курца сказано: "Він міг стати генералом, натомість став собо". Марлон Брандо став собою, попри найвище визнання, бу- дучи Актором до останніх днів своєї епохи.