Кіно-Театр. 2024. № 4

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/31063

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2024. № 4 by Author "Канівець, Анастасія"

Now showing 1 - 2 of 2
  • Thumbnail Image
    Item
    Гротески Наталі Марченкової
    (2024) Канівець, Анастасія
    Іронія, гротеск, елементи абсурду – те, без чого годі уявити собі українську анімацію. Серед майстрів, що найпослідовніше проявили себе в цьому напрямку, шанувальники української анімації одразу назвуть Наталю Семенівну Марченкову. Наталю Марченкову (н. 1 червня 1948, Київ) до анімації привів... кінотеатр "Київ". За спогадами режисерки, на вчаючись у Київському училищі прикладного мистецтва (згодом перепрофільованого в Київський художньо-промисловий технікум), після занять вона часто ходила в кіно. Одного дня перед основним сеансом було показано мультфільм, який вразив дівчину незвичайною, "амери канською" стилістикою. На її подив, у титрах до стрічки стояло: "Київська кіностудія науково-популярних фільмів". Складеться так, що режисер фільму Давид Черкаський стане чоловіком Марченкової, а студія – місцем роботи, де вона сама творитиме класику української анімації. Враження від фільму було таким сильним, що після захисту диплому з-поміж запропонованих місць роботи Марченкова без вагань обрала кіностудію науково-популярних фільмів. Режисерський дебют Марченкової припав на 1985 рік.
  • Thumbnail Image
    Item
    Історія страти як квінтесенція 1990-х
    (2024) Канівець, Анастасія
    В останні роки тема 90-х в українському кіно стала помітною як ніколи: "Носоріг" Олега Сенцова, "Ти мене любиш?" Тоні Ноябрьової, "Ля Палісіада" Філіпа Сотниченка, "Назавжди-Назавжди" Анни Бурячкової, нарешті, тільки нещодавно з успіхом екранами пройшла підліткова "драма становлення" "Я і Фелікс" режисерки Ірини Цілик за романом Антона Чеха. Важливий фільмовий прийом – робота з мовою. Автори відтворили характерну для українських реалій "мовну шизофренію", коли перехід з української на російську був звичним явищем. Підкреслено це дублюванням, що накладається на російські репліки і водночас підкреслює їх чужорідність та "кінематографічність" усього фільмового дійства. "Ля Палісіада", повнометражний дебют молодого режисера Філіпа Сотниченка, вже встигла зібрати ужинок нагород. Це показує запит як на обрану стилістику, так і на саму тематику 90-х. Стрічка ця вписується в рамки фестивального східноєвропейського кіно про похмурі місцеві реалії – і добре, коли в умовах кризи кіновиробництва українським кіновиробникам вдається втримувати бодай цю нішу. Корисна вона й українським глядачам: іноді варто нагадати собі минуле, щоб тим упевненіше йти вперед.