Кіно-Театр. 2024. № 4

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/31063

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2024. № 4 by Author "Іванишина, Лариса"

Now showing 1 - 2 of 2
  • Thumbnail Image
    Item
    Відблиск неба в нашому вікні
    (2024) Іванишина, Лариса
    Поштовхом для фільму "Відблиск" стала родинна подія: "На початок роботи над цією історією, – розповів Валентин Васянович, – мене надихнув голуб. Він врізався в нашевікно, летів на великій швидкості. Візерунок, який залишився, був одночасно прекрасним і жахливим. Детальний відбиток крил, кривавий слід від удару голови, пір’я, що прилипло до скла: усе це бачила моя 10-річна дочка. У наступні дні ця подія торкнулася нас. Її хвилювання, запитання, очікування чудесного воскресіння, заперечення незворотності цієї події, спроби зрозуміти смерть з дитячої точки зору спонукали мене написати розповідь про стосунки батька й доньки в розпал скорботи з приводу смерті". Як відомо, птахів у фольклорній традиції асоціюють з душами померлих (згадаймо розмову трьох пташок у містерії "Великий льох" Тараса Шевченка). І загиблого птаха у "Відблиску" можна асоціювати з душею людини, що загинула в російському полоні. Картина Васяновича лягає на психіку глядача важким тягарем. Та після того, що світ побачив у Бучі та інших окупованих росіянами містах України, жахіття полону, зображені у "Відблиску", не здаються надмірністю. Загалом сприйняття фільму дещо контраверсійне: з одного боку, виникає внутрішній протест проти надмірностей у натуралізмі сцен жорстокості й насильства, показаних в режимі буденної рутини, з іншого – повага до сміливості, з якою В. Васянович взявся за відтворення такої реальності; інші режисери братися за таке не поспішають. Уже анонсовано нову роботу Васяновича, він прагне знову, як і в "Атлантиді", прогнозувати близьке майбутнє України.
  • Thumbnail Image
    Item
    Сценарії Сергія Параджанова, написані в Україні
    (2024) Іванишина, Лариса
    Результатом перших десяти років життя Сергія Параджанова у Києві й роботи на кіностудії ім. О. Довженка стали фільми ("Андрієш", "Перший парубок", "Українська рапсодія", "Квітка на камені"), які не особливо виділялися з поточної продукції. 1963–1964 рік став потужним вибухом традиції й поділив життя кінорежисера на два етапи: до "Тіней забутих предків" і після них. Картина Параджанова полетіла світами, викликаючи подив і захоплення. Міжнародне визнання помножило творчі сили, додало впевненості у собі й породило бажання висловити мовою кіно власний мистецький світ. Режисер хотів поділитися своєю любов’ю до Києва, виразити суб’єктивне відчуття мальовничого міста над Дніпром, яке стало для нього рідним. Він не визнавав жанрове кіно, а тим більше чужим був йому кінематограф казенний, ідеологічно заангажований, він піддавав його критиці. Тим самим набував собі іміджу опозиціонера, що не йшло на користь розвитку його кар’єри. Він стверджував, що його кіно – живописне, воно тяжіє до статичності, до ритуалу, до притчі. Переглядаючи фільми, вчитуючись у тексти, де він пропонував продуктивні ідеї для кіно, досліджуючи його біографію, не можна не погодитися з авторами книги, що він випередив свій час.