Підходи європейського суду з прав людини щодо права на свободу мирних зібрань

Thumbnail Image
Середа, Максим
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Статтю присвячено практиці Європейського суду з прав людини щодо мирних зібрань. Автор розглядає позиції Суду щодо випадків, у яких може бути визнане втручання у свободу мирних зібрань, та узагальнює практику перевірки правомірності такого втручання за трискладовим тестом. Робить висновок, що відповідно до позиції Суду втручанням у право на свободу мирних зібрань можуть бути визнані будь-які дії або бездіяльність загального або індивідуально характеру, вжиті до, під час або після проведення мирного зібрання, навіть якщо такі дії не мали видимого впливу на фактичне проведення мирних зібрань, або формально-юридично не пов’язані з його наслідками.
This article is dedicated to European Court of Human Rights (ECHR) case law on freedom of peaceful assemblies. The author analyzes the circumstances in which the ECHR may admit that the state interferes with the right to peaceful assembles and whether this interference is legitimate from the prospective of European Convention. According to the ECHR case law, either act or nonfeasance of general or individual character taken before, during, or after the peaceful assembly could be considered as an interference in the right to peaceful assemble even if such actions had no apparent effect on the actual conduct of peaceful assembly, or formally legally not related to its consequences. The interference may also be recognized when the authorities take no necessary actions related to conduction of peaceful assembly in cases where such actions could be reasonably expected. In order to verify that the interference with the right to freedom of peaceful assembly meets the conditions of the Convention, the Court uses the special three-part test. The interference does not violate the Convention if it is prescribed by the law, has at least one legitimate aim, and is necessary in the democratic society. As to the first requirement, the general practice of the ECHR is used. The restriction on peaceful assembly would be considered as prescribed by the law if the law is accessible and sufficiently precise to enable the citizen to foresee the consequences of his or her behavior, whether lawful or not. It is very hard for applicant to prove that the restriction of the right to freedom of peaceful assembly does not pursue one of the legitimate aims of the Convention. The ECHR in most cases does not question the reference of the state to one of the legitimate aims under the Conventions. The only possible way for the applicant to prove that the restriction does not pursue one of the legitimate aims is to provide Court with the strong evidence that the reference given by the state is purely formal and another hidden aim exists that is not prescribed by the Convention. Interference with the freedom of peaceful assembly must also meet the criteria of necessity in a democratic society. In practice, this means, first of all, that the state should demonstrate a sufficient degree of tolerance for peaceful gatherings, proportionally balance the interests of the members of the assemblies and those who do not participate in them, and be ready to fulfill the positive responsibilities of the state during the peaceful gatherings.
практика Європейського суду з прав людини, право на свободу мирних зібрань, стаття, European Court of Human Rights case law, right to freedom of peaceful assembly
Середа М. Л. Підходи європейського суду з прав людини щодо права на свободу мирних зібрань / Середа М. Л. // Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. - 2018. - Т. 2. - С. 55-62.