Жінки в політиці: міжнародний досвід для України
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Now showing 1 - 5 of 17
- ItemЖінки політики – про жінок в українській політиці(2006) Ламах, Елла; Bondarenko, Olena; Синявська, Ірина
- ItemNordic Women’s Mobilization and Empowerment in Politics(2006) Bergman, SolveigШироке представництво жінок Північних країн в політиці є достатньо новим історичним явищем. Значний прорив у парламентську політику (мається на увазі представництво в парламенті на рівні 10% депутатів) був здійснений лише в 19703ті роки. Водночас право голосу жінки усіх Північних країн отримали ще до 1920 року. Першими стали жінки Фінляндії, які отримали право голосу, а також право бути обраними в законодавчі органи в 1906 році (право голосу – першими в Європі, право бути обраними – першими у світі). І вже в першому демократично обраному парламенті Фінляндії жінки становили 10% парламентарів. В інших Північних країнах представництво жінок в національних парламентах до часів Другої світової війни було дуже незначним. 10%3й бар’єр було подолано у Швеції 1953 року, в Данії – 1963го, Норвегії – 1973го і Ісландії – 1983 року. До початку 1970х років частка жінок, що брали участь у політиці загалом і у політичних виборах зокрема, у цьому регіоні була вищою за всі інші країни Європи. 1970ті і 1980ті роки стали новою фазою в політичній мобілізації жінок в індустріалізованих країнах Заходу. У Північних країнах політичну активність жінок спонукали не лише нові соціальні рухи (екологічний рух, рух миру, студентський рух та ін.), як було в більшості західних країн, а й традиційні політичні організації (зокрема, жіночі секції політичних партій були практично незалежними і часто піддавалися впливу ідей, що зароджувалися в феміністському русі). 19703ті стали поворотним пунктом в жіночому політичному представництві Північних країн, що позначилося значним зростанням частки жінок у політичній еліті. В наступні роки жінки досягли вагомого впливу в процесі прийняття рішень на всіх рівнях і в усіх сферах політичного життя. Сьогодні від 37 до 45% парламентарів у Данії, Фінляндії, Норвегії і Швеції становлять жінки. Перше місце посідає Швеція: 45% жінок у парламенті, тоді як середня частка жінок у парламентах демократичних країн світу становить усього 15%. Та навіть незважаючи на високу політичну мобілізацію жінок, політика у Північних країнах залишається ієрархічно структурованою і стратифікованою відповідно до статі. Жінки досі недопредставлені в політичній владі, насамперед у політичній і стратегічній еліті. Водночас цікаво відзначити, що жінки набагато краще представлені тут у найвищих ешелонах влади, ніж, наприклад, у бізнесі. Одним з факторів все ж високого представництва жінок у політиці Північних країн є виборча система, що базується на пропорційному представництві (а не на мажоритарній системі), де кожний виборчий округ має лише одне місце для свого представника. Іншим чинником є відкритість процедури висунення кандидатів. Значний вплив мають також соціально3економічні фактори: представництво жінок зазвичай є вищим у країнах з високим рівнем зайнятості і освіченості жінок, де суспільні обставини дозволяють жінкам поєднувати сімейні обов’язки і роботу або ж інші суспільні заняття (цікаво, що у таких країнах, як Німеччина і Нідерланди, де представництво жінок у політиці є вагомим, рівень зайнятості жінок є досить низьким). Ще одним чинником є система соціального захисту з її загальним наголосом на егалітаризмі (напр., соціальна, економічна, регіональна рівність). Значна увага у дослідженнях приділяється колективним діям жіночих організацій і мереж як всередині, так і поза політичними партіями, спрямованим на зростання участі жінок у політиці. У багатьох країнах із значним представництвом жінок у вищих ешелонах влади використовується принцип квот. Найкращим прикладом такої стратегії є Норвегія. Скандинавські вчені наголошують, що для мобілізації жінок і залучення їх до політики необхідно поєднувати дії «зсередини» із тиском «ззовні». Необхідними є як сильне громадянське суспільство з радикальними жіночими рухами феміністського спрямування, так і жіночі організації, прикріплені до політичних структур (напр., жіночі партійно3політичні асоціації, секції чи мережі). Досвід Північних країн показує, що існує ціла низка питань (напр., догляд за дітьми і політика гендерної рівності, політика проти жорстокості і сексуального насилля над жінками й ін.), яким було приділено належну увагу передусім у результаті підвищеного представництва жінок у політиці. За таких умов змінюється не лише зміст політики, а й загальна політична культура і поведінка політичних діячів один до одного. Таким чином, збільшення представництва жінок у політиці є надзвичайно важливим для суспільства явищем не лише як показник рівності і демократії, а й як каталізатор зміни змісту і практики політики.
- ItemState Mechanisms of Women’s Political Empowerment in Norway(2006) Rogg, ElisabetУ виступі зроблено акцент на участі норвезьких жінок у політиці і підприємницькій діяльності. Станом на сьогодні у цій країні склалася така ситуація: у муніципальних асамблеях і парламенті жінки представлені на рівні 35%, в місцевих радах – на рівні 40%. 47% міністрів – 9 з 19 – жінки, і вперше в історії Норвегії жінка обіймає посаду міністра фінансів. Окрім цього, жінки очолюють міністерства місцевого самоврядування і регіонального розвитку, оборони, охорони довкілля, транспорту і зв’язку, з питань дітей і рівності, охорони здоров’я, рибництва і прибережної політики тощо. Чоловіки представлені: прем’єр3міністром, міністром закордонних справ, палива і енергетики, міжнародного розвитку, торгівлі і промисловості, освіти і науки, праці і соціальних справ, культури і релігії та сільського господарства. Порівняно широке представництво жінок у норвезькій політиці може бути пояснене двома стратегіями впливу: тиск знизу (громадянського суспільства і громадських організацій) у поєднанні з ініціативами згори (від політичних лідерів). Іншою причиною є норвезький варіант трактування демократії, коли протягом вже тривалого часу принцип представництва різних інтересів був і залишається однією з основних цінностей. Представництво регіонів показує, що допускається можливість різниці інтересів у людей, які живуть на прибережних територіях і всередині країни, а також мешканців півночі і півдня. Так само є важливим представництво жінок, оскільки жінки поділяють певні спільні інтереси (напр., право народжувати дітей і право жити без загрози жорстокості і насильства в родині). Таким чином, головними аргументами на користь залучення жінок до політики є те, що: 1. Виключення жінок з політичної сфери є формальним і фактичним дефіцитом демократії в країні. 2. Жінки як група мають інший досвід і інші інтереси, ніж чоловіки. Автор зазначає основні етапи становлення порівняно високого представництва жінок у політиці і описує події, з якими це було пов’язано. Щодо представництва жінок у підприємницьких структурах, то в 2000 році було затверджено зміни до законодавства, котрі зобов’язують усі державні компанії включати до складу керівних органів не менш як 40% жінок. На цей момент жінки становлять 47% представників керівних рад великих державних підприємств. Водночас цей показник є значно нижчим на приватних підприємствах (на рівні 8%). Доповідь доповнено переліком історичних подій, що спричинили поступове вирівняння ступеня представлення жінок і чоловіків у політиці, а також поточними даними щодо частки жінок в органах влади різного рівня.
- ItemEqual Opportunities as Means of Democratic and Economic Development(2006) Ehnberg, MartenАктивна участь жінок у політичному й економічному житті країни тісно пов’язана з економічним розвитком і демократичними інституціями. Доказом цього є різноманітні показники ООН, які свідчать, що країни, які посідають перші позиції щодо представництва жінок у політиці (напр., Скандинавські країни), також лідирують за показниками якості життя й економічного розвитку. Тривале низьке представництво і незначна участь жінок у демократичних процесах і процесах прийняття рішень призводять до неможливості адекватно враховувати потреби і інтереси більш ніж 50% населення. Це особливо помітно у перехідних і постперехідних суспільствах, де спостерігається зростання переваги традиційних поглядів і стереотипних сподівань щодо жінок, найбільш явне в регіонах поза столицею. Ці традиції і ставлення мають негативний вплив на статус жінок і вибір можливостей, відкритих для них, і спричинюють маргіналізацію жінок як соціальної групи і недостатнє представництво в демократичних процесах. Вагоме представництво жінок у політиці має цілу низку позитивних наслідків: – внесення до порядку денного нових і забутих тем, оскільки різниця в життєвому досвіді впливає на пріоритети, обрані жінками і чоловіками; – посилення конкуренції ідей – необхідність серйознішого обґрунтування рішень і більш цілеспрямованого винайдення компромісів; – підвищення якості управління – згідно з даними ООН, за 2000–2005 рр. найкращі показники у сфері людського розвитку (що включає тривалість життя, доступ до інформації, охорону здоров’я, систему соціального страхування) мали Скандинавські країни (перше місце – Норвегія). Ці країни мають традиційно високий рівень представництва жінок у парламенті (у середньому по Скандинавських країнах 39,7%). Глибоке вивчення скандинавського досвіду дозволило стверджувати, що існує кореляція між високим рівнем участі жінок у процесі прийняття рішень і рівнем життя. Тільки тоді, коли частка жінок сягає 20%, парламентарі починають серйозно розробляти проекти законів стосовно дітей. Коли частка жінок досягає 30%, починають розглядатися проекти законів, що стосуються інтересів жінок. Доведено також, що більша кількість жінок в уряді приводить до більш справедливого управління. ОБСЄ як регіональне утворення Організації Об’єднаних Націй активно просуває ідею гендерної рівності як інтегральну частину своєї політики як на державному рівні, так і на рівні Організації. Гендерна рівність забезпечує вагомий внесок у безпеку, яка є головною метою діяльності ОБСЄ в усіх трьох вимірах: людському, економіко3природоохоронному та політико3військовому. Через це гендерні проблеми мають братися до уваги в діяльності, програмах та проектах Організації з метою досягнення гендерної рівності всередині самої Організації, а не тільки в країнах учасницях. У грудні 2004 року Рада міністрів ОБСЄ підтримала «План дій 2004 р. по просуванню гендерної рівності». Цей новий План дій чітко визначає пріоритети ОБСЄ з просування гендерної рівності всередині Організації і в усіх країнах3учасницях і забезпечує перевірку її впровадження. План дій 2004 р. було розроблено на основі Плану дій 2000 р. і спрямований він на подолання проблем, що були виявлені протягом його виконання
- ItemСтратегія врахування гендерних аспектів: підхід ООН(2006) Кобелянська, Лариса