Browse
Recent Submissions
Item Доступ жінок до військової освіти в контексті державної політики забезпечення гендерної рівності(2025) Квят, Софія; Марценюк, ТамараУ статті з’ясовано передумови доступу жінок до військової освіти, а саме: інституціоналізація принципів гендерної рівності та безпекового дискурсу, розроблення та впровадження міжнародних нормативно-правових документів, зміна уявлення про роль жінок у сфері безпеки. Задля успішної інтеграції жінок у військову освіту важливо реалізовувати державну політику рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, а також гендерно чутливий підхід. Узагальнено успіхи та виклики доступу жінок до військової освіти у світі в контексті державної політики гендерної рівності. Емпіричним матеріалом статті є результати контент-аналізу 66 матеріалів із відкритих джерел даних 13 військових навчальних закладів світу стосовно доступу жінок до військової освіти. Виявлено успіхи та виклики доступності військової освіти для жінок з фокусом на гендерно чутливе освітнє середовище. З одного боку, заклади військової вищої освіти прагнуть до підтримки видимості жінок, надання їм рівних прав і можливостей в освіті та професійному зростанні, розроблення та впровадження політик щодо рівності та протидії сексуальному насильству. З іншого боку, немає чіткої стратегії подолання гендерної нерівності, також серед викликів доступу жінок до військової освіти зазначено про обмежену кількість програм чи можливостей для видимості жінок, відсутність адаптованих умов проживання або частковий підхід до їх впровадження. Деякі заклади не приділяють достатньо уваги протидії сексуальним домаганням, обмежують доступ жінок до окремих видів активностей та не впроваджують спеціалізованих механізмів підтримки жіночого лідерства у сфері оборони. У результаті аналізу виявлено, що сфера військової освіти поступово трансформується в напрямку створення гендерно чутливого та інклюзивного простору. Наявність політик рівності та підтримки жінок потребує системного підходу для подальшого подолання на державному рівні інституційної гендерної сегрегації, неузгодженості формальної рівності з фактичними умовами та усунення практичних бар’єрів.Item Політичні кореляції динаміки міграційних процесів та електоральної архітектури України як наслідки фактору війни(2025) Молдован, РоманУ статті досліджено вплив міграції українських громадян, спричиненої російською агресією після 2014 р., на зміну електоральної поведінки виборців та результати виборів, зокрема президентських виборів 2014 і 2019 рр. в Україні. Розглянуто динаміку переміщення населення, трансформацію демографічної мапи України, регіональний вимір результатів виборів, дискурсивні електоральні практики та особливості участі переміщених осіб у виборчих процесах. Проаналізовано вплив міграційних процесів на політичні вподобання, явку виборців та результати голосування, а також особливості інтеграції внутрішньо переміщених осіб (ВПО) у нових громадах та їхню залученість у виборчий процес. Окреслено потенційні виклики та ризики для організації майбутніх виборів і прогнозування електоральних тенденцій у майбутньому. Зроблено висновок, що внутрішнє переміщення громадян в умовах війни стає не лише соціальним, а й політичним феноменом, який суттєво впливає на структуру електорату та політичну мапу України. Наголошено, що ВПО поступово формують новий електоральний сегмент, політична поведінка якого матиме значний вплив на перебіг і результати виборчих процесів в Україні, особливо у великих містах та регіонах із високим рівнем внутрішньої міграції, що потребує коригування державної політики.Item Використання штучного інтелекту в публічній політиці ЄС(2025) Чабанна, МаргаритаУ статті розглянуто тенденції, переваги та потенціал використання штучного інтелекту (ШІ) в Європейському Союзі, зокрема у сфері публічної політики та державного управління, а також приділено увагу викликам та способам мінімізації ризиків, пов’язаних з автоматизацією та алгоритмізацією діяльності державних і наддержавних інституцій. Дослідження застосування штучного інтелекту як на національному рівні, так і в системі державного управління на рівні Європейського Союзу свідчить про його суттєві переваги в процесі трансформації системи державного управління, що значно розширює потенціал оцінювання ефективності державної політики, моніторингу управлінських процесів і підвищення якості надання публічних послуг. Водночас зазначено, що активне впровадження ШІ в державне управління супроводжується низкою викликів, пов’язаних із порушенням права на приватність, недостатнім рівнем алгоритмічної прозорості, можливою упередженістю автоматизованих рішень, обмеженістю цифрових компетентностей, а також потребою в збереженні суспільної довіри. У такому контексті наголошено на необхідності запровадження етичного й правового контролю над автоматизованими процесами, зокрема, для збереження довіри громадян. Акцентовано увагу на тому, що для мінімізації зазначених ризиків Європейський Союз реалізує комплекс заходів, зокрема, запроваджує нормативно-етичні рамки, створює інституційні механізми нагляду, забезпечує прозорість ШІ-систем і залучення громадськості до процесу їх упровадження. Особливого значення в такому контексті набуває представлений Європейською Комісією підхід до розвитку штучного інтелекту, який заклав концептуальні засади для формування нормативного середовища, що передбачає безпечне, етичне та орієнтоване на людину використання ШІ в межах ЄС. Значну увагу у статті приділено ролі цифрової стратегії AI@EC, спрямованої на підвищення ефективності, прозорості, доступності та інноваційності діяльності Європейської Комісії, а також запровадженню інструменту GPT@EC, створеного для інтеграції передових мовних моделей у роботу європейських інституцій. Відповідні заходи дають змогу вибудовувати модель управління, орієнтовану на відповідальне та ефективне застосування штучного інтелекту в інтересах громадян, яку з урахуванням національного контексту може запозичити Україна.Item Зовнішньополітична стратегія Туреччини в Африці в умовах змін сучасного світопорядку(2025) Безпала, Валерія; Зайченко, ІринаУ статті досліджено зовнішньополітичну стратегію Туреччини на Африканському континенті та її вплив на процеси регіоналізації в Африці. Проаналізовано еволюцію турецької політики в Африці, починаючи з кінця 1990-х років, коли було розроблено Африканський план дій, і до сучасного етапу активної дипломатичної, економічної, безпекової та культурної присутності. З’ясовано, що Туреччина застосовує комплексний підхід, поєднуючи інструменти публічної дипломатії, економічну співпрацю, військове співробітництво та засоби м’якої сили, що в синергії забезпечують їй унікальне позиціонування серед інших глобальних акторів на континенті. Особливу увагу приділено аналізу основних наративів, за допомогою яких Туреччина конструює позитивний імідж в африканських країнах, зокрема твердженням про відсутність досвіду колоніалізму в минулому та орієнтацію на взаємовигідне партнерство, на відміну від інших глобальних гравців у регіоні: США, КНР, Росії та ін. Розглянуто базові механізми впливу Туреччини в Африці, а саме: збільшення кількості дипломатичних місій, інтенсифікація торговельно-економічної взаємодії, створення військових баз, укладання угод у сфері безпеки, надання гуманітарної допомоги та поширення турецької культури й освіти через відповідні державні інститути й недержавні інституції. Окреслено також роль приватних компаній і релігійних організацій у посиленні турецької присутності в регіоні. У підсумку визначено прагнення Туреччини утвердитися в Африці в ролі довгострокового стратегічного партнера з одночасним посиленням власних економічних, політичних і безпекових позицій на континенті. Також вказано на ризики для самої Туреччини у разі продовження нарощування присутності в Африці, серед яких, зокрема: конкуренція з іншими глобальними і регіональними акторами, внутрішня політична динаміка в самій Туреччині та нестабільність у низці африканських держав. Виявлено перспективи подальшої активізації турецько-африканських відносин і необхідність врахування комплексного характеру нової африканської політики Туреччини в процесах регіональної інтеграції.Item Трансформація політичних інструментів Росії в Субсахарській Африці після повномасштабного вторгнення в Україну(2025) Олійник-Дьомочко, МартаНа початку ХХІ ст. Африка дедалі більше привертає увагу міжнародних гравців, зокрема Росії, яка після 2014 р. активізувала свої зусилля з розширення впливу на континенті. Основними цілями Москви є формування іміджу нового полюса сили, забезпечення політичної підтримки на міжнародних майданчиках, доступ до ресурсів та ринків, а також ослаблення позицій Заходу. Для досягнення своїх стратегічних інтересів і зовнішньополітичних цілей Москва застосовує низку інструментів політичного, економічного, військового характеру. У цій статті авторка зосереджується на політичних інструментах, які Росія використовує для просування своїх інтересів у співпраці з країнами Африки, а саме на конкретних змінах до та після початку повномасштабної війни з Україною. Зокрема, проаналізовано динаміку двосторонніх візитів, зміну в інституційному забезпеченні співпраці, участь африканських делегацій у багатосторонніх форматах співпраці з Росією. Загарбницька політика Росії викликає в низки прозахідних країн Африки бажання політично дистанціюватися від Росії, що відображається у зменшенні кількості візитів африканських делегацій до Москви. Значну увагу приділено використанню Росією м’якої сили: інформаційним кампаніям, освітнім проєктам, культурній та релігійній дипломатії. Росія активно просуває власні наративи через медіа та проксі-акторів, що сприяє формуванню позитивного іміджу серед населення окремих африканських країн. Зроблено висновок: попри економічні обмеження та міжнародну ізоляцію, Росія нарощує свою присутність в Африці, концентруючись на доступних, але впливових механізмах політичної та інформаційної взаємодії. Авторка наголошує, що відповіддю на зростання російської політичної присутності в країнах Африки має бути комплексний підхід з боку європейських країн та України зокрема.Item Перспективи розвитку бізнесу в контексті вибору стратегічних рішень(2025) Галасюк, ВікторУ практиці бізнес-менеджменту та науковій літературі акцент традиційно роблять на підвищенні ефективності ведення бізнесу: оптимізації процесів, управлінні витратами, розвитку компетенцій персоналу, впровадженні інновацій тощо. Однак меншою мірою досліджено фундаментальне питання, чи правильну справу було обрано з самого початку та на що слід звертати увагу, щоб не помилитися з вибором бізнесу. У цьому контексті постає потреба переосмислення пріоритетів та інструментарію не лише щодо того, як ефективно вести бізнес (doing things right), а насамперед — яким бізнесом доцільно займатися (doing the right things). Адже навіть ідеальне управління в неперспективному бізнесі не забезпечить довготривалого успіху, на відміну від хай навіть спочатку недосконалої діяльності у високоперспективній сфері, де згодом можливе поступове вдосконалення операційних процесів. Аналогічну логіку можна екстраполювати і на рівень публічного управління та економічної/промислової політики. Традиційно державна економічна політика зосереджується на поліпшенні умов ведення бізнесу загалом: дерегуляції, зниженні податкового навантаження, розвитку інфраструктури, підтримці МСП. Це, безумовно, важливо, однак часто випускають з уваги стратегічно важливе питання: яку саме економічну активність держава має стимулювати в першу чергу? Чи інвестують державні ресурси в ті сектори, які мають найвищий потенціал зростання, віддачі та продуктивності? У статті запропоновано евристику для стратегічного вибору виду бізнесу / економічної діяльності, що базується на трьох критеріях, які визначають їхню довгострокову привабливість та перспективність: 1) зростаюча віддача, 2) масштабованість, 3) наявність/доступ до ресурсів. Практична цінність запропонованої концептуальної моделі полягає в тому, що вона є універсальною і може застосовуватись в економічних системах різного рівня — особа, домогосподарство, компанія, місто, країна, олігон.Item Сучасні тенденції цифрових комунікацій у структурі управління маркетинговою стратегією компанії(2025) Гуменна, Олександра; Роєнко, АннаУ статті досліджено й розкрито поняття цифрових комунікацій, їхню класифікацію, сучасні тренди, функції та ролі в структурі інтегрованої маркетингової стратегії комунікацій. Акцентовано увагу на потребі, яка виникла в бізнесу — формування узгоджених і взаємно підсилювальних комунікаційних дій в умовах цифрової економіки. Проаналізовано основні інструменти цифрових комунікацій: вебсайт, соціальні мережі та електронні розсилання. Наведено приклади їх використання, визначено переваги та обґрунтовано необхідність інтеграції з іншими елементами комунікаційної діяльності. Доведено, що цифрові канали комунікацій є дієвими засобами для побудови довготривалих відносин зі споживачами, підвищення лояльності та забезпечення результативності маркетингових стратегій.Item Глобальні компетентності та лідерство в освітніх політиках для відновлення територіальних громад(2025) Халецька, АлінаРозглянуто проблемні питання розвитку глобальних компетентностей та лідерства в освітніх політиках для відновлення територіальних громад. Проаналізовано основні теорії та новітні концепції лідерства, а також ключові характеристики кожного з підходів; наведено приклади застосування в освітній політиці. Досліджено особливості розвитку глобальних компетентностей та лідерства в контексті процесів глобалізації, сучасні виклики освітньої сфери в громадах. Висвітлено підходи щодо оцінювання глобальних компетентностей, визначення інструментів для їх вимірювання та тенденцій розвитку глобального лідерства. Окрему увагу приділено еволюції теорій та концепцій лідерства, які віддзеркалюють потреби й тенденції соціального розвитку та свідчать про трансформацію затребуваних суспільством профілів лідера з домінантою тих чи тих рис. Акцентовано, що нові концептуальні підходи до лідерства формуються в контексті сприйняття світу як глобального, динамічного та складного, з постійними та непередбачуваними змінами, різноманітними ризиками та загрозами. Ключовими тенденціями, що впливають на зміну підходів до професійної підготовки та навчання в системі формальної та неформальної освіти, є інтернаціоналізація освіти, розвиток глобальних ринків праці, міграційні процеси та відповідні зміни освітніх політик на національному рівні. Виявлено необхідність врахування стратегічної траєкторії розвитку, стійкості та адаптивності до сучасних глобальних викликів, проактивного підходу в підготовці сфери освіти до потенційних ризиків та загроз. Наголошено, що соціальна взаємодія сприяє прогресу, міжнародній комунікації та співпраці, глобальній адвокації та дає змогу докладати спільних глобальних зусиль з подолання пандемій, наслідків зміни клімату, кібератак, проблем з енергопостачанням, руйнівних воєнних дій в Україні та інших країнах світу. Нові форми прогресу потребують упровадження нових норм і стандартів щодо дотримання прав людини, рівності, протидії насильству, недискримінації. Нові підходи до вирішення глобальних проблем зумовлюють трансформацію "лідерства" як концепції, стимулювання лідерів нової генерації, партисипативного врядування з посиленням впливу громадян на ухвалення управлінських рішень.